Постанова від 18 жовтня 2026 р. у справі №127/14265/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/14265/26

Провадження № 22-ц/801/2246/2026

Категорія: 70

Головуючий у суді 1-ї інстанції Воробйов В. В.

Доповідач:Береговий О. Ю.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2026 рокуСправа № 127/14265/26м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Берегового О. Ю. (судді – доповідача),

суддів Оніщука В. В., Панасюка О. С.,

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач: ОСОБА_2 ,

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини,

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 – адвоката Плівак Лілії Миколаївни на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 червня 2026 року, яке ухвалив суддя Воробйов В.В., повний текст складено 29 червня 2026 року,

в с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог.

В квітні 2026 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, мотивуючи позовні вимоги тим, що сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає з позивачем та перебуває на її повному утриманні.

Відповідач матеріальної допомоги на утримання дитини не надає, тому ОСОБА_1 була змушена звернутися до суду з цим позовом. Просила суд стягнути з ОСОБА_2 аліменти на її користь на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі 5000 грн, щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подання позову і до досягнення дитиною повноліття.

Рішення суду першої інстанції.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 29 червня 2026 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі 5000 грн щомісячно, починаючи стягнення з дня подачі позовної заяви, а саме з 27 квітня 2026 року до досягнення дитиною повноліття.

Стягнуто з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір в розмірі 1331,20 грн.

Рішення суду мотивоване тим, що спільна дитина проживає разом з позивачем, перебуває на її утриманні, потребує значних коштів, тому розмір аліментів у твердій грошовій сумі в розмірі 5000 грн щомісячно буде розумним, справедливим та зваженим.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_2 – адвокат Плівак Л.М. подала апеляційну скаргу, оскільки вважає його незаконним, необґрунтованим, ухваленим з неповним з`ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи, а також з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 червня 2026 року та ухвалити нове, яким стягнути аліменти на утримання дитини в розмірі 2000 грн.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що визначений судом першої інстанції розмір аліментів у сумі 5 000 грн щомісячно істотно перевищує фактичні фінансові можливості відповідача та є неспівмірним із його реальним доходом. Вважає, що за таких обставин виконання рішення суду в зазначеному розмірі є об`єктивно неможливим, що неминуче призведе до утворення заборгованості зі сплати аліментів. Така ситуація не відповідатиме інтересам жодної зі сторін, у тому числі й інтересам дитини, оскільки метою стягнення аліментів є забезпечення їх реального та своєчасного отримання, а не створення для платника обов`язку, який він об`єктивно не спроможний виконати.

Провадження у справі в суді апеляційної інстанції.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 16 вересня 2026 року розгляд справи в апеляційній інстанції призначено без повідомлення учасників справи згідно з ч.1 ст.369 ЦПК України.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.

Згідно ч.1-3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам судове рішення відповідає.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а.с.4).

З витягу з реєстру Вінницької міської територіальної громади №2026/006690963 від 27 квітня 2026 року та відміток в паспорті позивача вбачається, що дочка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , разом з позивачем (а.с.2, 5).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що спільна дитина проживає разом з позивачем, перебуває на її утриманні, потребує значних коштів, тому розмір аліментів у твердій грошовій сумі в розмірі 5000 грн щомісячно буде розумним, справедливим та зваженим.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Позиція суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з ч.1 ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Положеннями ст.141 СК України визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дітей, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дітей не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дітей, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Відповідно до ст.180 СК України батьки зобов`язані утримувати дітей до досягнення ними повноліття.

Згідно зі статтею 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дітей визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дітей той із них, хто проживає окремо від них, може брати участь в їх утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.

За рішенням суду кошти на утримання дітей (аліменти) присуджуються у частці від доходу їх матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дітей, разом з яким проживають діти.

Стягнення аліментів на дітей є одним із способів захисту їх інтересів, забезпечення одержання ними коштів, необхідних для їх життєдіяльності.

Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дітей; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дітей.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу).

Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» з 1 січня 2026 року прожитковий мінімум визначений для дітей до 6 років — 2 817 грн, для дітей віком від 6 до 18 років в сумі 3 512 гривень.

Частиною першою статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Аналізуючи зазначені норми закону, апеляційний суд виходить з того, що батьки дітей повинні забезпечити для них утримання у розмірі, не меншому половини прожиткового мінімуму на місяць, встановленого на відповідний період для певного віку дитини, як мінімальної гарантії загального рівня забезпеченості повноцінним харчуванням для розвитку організму дитини, збереження її здоров`я.

Цей мінімум стягується з батьків навіть при наявності доходу лише в межах державних соціальних гарантій, призначених батькам (пенсій, допомог тощо) і не є достатнім для задоволення потреб дитини, тому при наявності більших доходів у батьків, відповідно й аліменти повинні визначатися у більшому розмірі від мінімальної межі.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з приписами ч. 1, 5-7 ст. 81, ч. 1 ст. 89 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням наведених вимог закону та встановлених фактичних обставин справи, суд першої інстанції правильно констатував, що позивачка має право на отримання аліментів у твердій грошовій формі за її вибором.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилається на те, що судом першої інстанції не було з`ясовано його стан здоров`я, оскільки він переніс оперативне втручання на правому оці, однак такі доводи є необґрунтованими, так як матеріали справи не містять будь-яких доказів щодо стану здоров`я відповідача.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідач тривалий час проживає на території Республіки Польща, отримує лише 204,21 польських злотих на місяць, апеляційним судом також не береться до уваги, оскільки не звільняє його від обов`язку брати участь в утриманні дитини.

Враховуючи те, що аліменти спрямовані саме на утримання дитини, що є обов`язком обох батьків, реалізація якого полягає у забезпеченні достойного рівня життя дитини, необхідного для її фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку, враховуючи її потреби, визначений законом мінімальний розмір аліментів та прожитковий мінімум для дитини відповідного віку, беручи до уваги, що відповідач є здоровою особою (іншого матеріали справи не містять) та працездатного віку, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі в розмірі 5000 грн щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття, що якнайкраще відповідатиме інтересам дитини та буде достатнім для забезпечення її належного матеріального утримання.

Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права при направленні судової кореспонденції і про неналежне його повідомлення про розгляд справи також є безпідставними, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.6, 7, 8, ст. 187 ЦПК України у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи. Суддя з метою визначення підсудності може також користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру.

Відповідно до наявної в матеріалах справи відповіді №2664707 від 28 квітня 2026 року з Єдиного державного демографічного реєстру встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання відповідача: АДРЕСА_2 (а.с.8).

Отже, суд першої інстанції з врахуванням вимог ст. ст.190, 272 ЦПК України, правильно направляв судову кореспонденцію за зареєстрованим місцем проживання відповідача.

Крім того, колегія суддів враховує, що подаючи апеляційну скаргу ОСОБА_2 прагне скористатися своїми правами, зокрема, реалізувати право на судовий захист у вигляді подання заперечень щодо позовних вимог.

Відповідно ч.2,3 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 квітня 2021 року в справі №279/11692/15-ц зазначено, що «тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову у їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні».

Обмеження у можливості надання доказів до суду апеляційної інстанції переслідує не мету створення перешкод у поповненні доказової бази у справі, а навпаки, має на меті забезпечення максимально повного подання доказів шляхом підвищення активності осіб, які беруть участь у справі, при її розгляді у суді першої інстанції та відповідальність за свої дії в процесі захисту права.

Проте зазначене слід відрізняти від випадків, коли в особи, яка надає нові докази до апеляційного суду, відсутня недобросовісність дій.

За змістом ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Апеляційний суд дослідив докази, які відповідачем ОСОБА_2 були долученні до апеляційної скарги, а саме: довідку про працевлаштування та заробітну плату; договір оренди житлового приміщення, так як він був об`єктивно обмежений можливості у поданні вказаних вище доказів, оскільки поштовий конверт із ухвалою про відкриття провадження у справі та копією позовної заяви повернувся на адресу суду.

Підсумовуючи, апеляційний суд вважає, що долученні до апеляційної скарги докази не спростовують висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання їх дитини в розмірі 5000 грн та не є підставою для скасування рішення суду.

Висновки суду апеляційної інстанції.

Таким чином колегія суддів, встановила, що при вирішенні справи судом першої інстанції не було допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції, а тому рішення суду першої інстанції слід залишити без змін з урахуванням мотивів викладених у цій постанові.

Пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 – адвоката Плівак Лілії Миколаївни залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий О. Ю. Береговий

Судді В. В. Оніщук

О. С. Панасюк