Рішення від 19 жовтня 2026 р. у справі №730/1157/26 — Борзнянський районний суд Чернігівської області

Суд: Борзнянський районний суд Чернігівської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: про стягнення аліментів

Дата: 19 жовтня 2026 р.

Справа: №730/1157/26

Суддя: Ріхтер В. В.

БОРЗНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

16400, м. Борзна, Чернігівської обл., вул. Незалежності, буд. 4 тел.: 0 (4653) 3-50-01

Справа №730/1157/26

Провадження № 2/730/857/2026

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" жовтня 2026 р. м. Борзна

Борзнянський районний суд Чернігівської області в складі:

головуючого судді Ріхтера В.В.,

з участю секретаря судового засідання Магомедової О.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Борзні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_3 , про стягнення аліментів,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі – відповідач, ОСОБА_2 ) про стягнення аліментів на утримання їхньої малолітньої доньки - ОСОБА_4 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позовні вимоги були викладені у позовній заяві та заяві про усунення її недоліків від 10 серпня 2026.

Позивачка просить стягувати з відповідача на її користь, як матері та законного представника дитини, аліменти на утримання ОСОБА_5 у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подання позову й до досягнення дитиною повноліття.

Крім того, позивачка просить стягнути аліменти за минулий час - з 25 вересня 2021 по 23 липня 2026 - у твердій грошовій сумі, визначеній у мінімальному гарантованому законом розмірі, а саме 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку за кожний відповідний період. За розрахунком позивачки, загальна сума аліментів за цей період становить 72 049 грн.

На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначає, що вона та ОСОБА_2 тривалий час проживали однією сім`єю без державної реєстрації шлюбу, мали спільний побут, а під час спільного проживання у них народилася донька ОСОБА_5 . Батьківство відповідача щодо дитини, за твердженням позивачки, є безспірним: він його визнає, не оспорював і не відмовлявся від участі у вихованні доньки.

Позивачка пояснює, що після народження ОСОБА_5 сторони продовжували спільне проживання, однак шлюб не зареєстрували. Вона також зазначає, що виховує старшу доньку ОСОБА_6 , відомості про батька якої внесені до актового запису про народження відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України. За доводами позивачки, вона тривалий час не зверталася до суду, оскільки помилково вважала, що право вимагати аліменти пов`язане з перебуванням батьків дитини у зареєстрованому шлюбі. Про наявність такого права їй стало відомо лише у 2026.

Позивачка також посилається на те, що відповідач проходить військову службу у Збройних Силах України, а щодо нього тривалий час здійснювалися виконавчі провадження, накладалися арешти на рахунки та проводилися примусові стягнення. На думку позивачки, ці обставини обмежували доступ відповідача до його доходів і впливали на можливість забезпечувати потреби сім`ї. Водночас вона зазначає, що звернення до суду не пов`язане з ухиленням відповідача від батьківських обов`язків: необхідність судового рішення позивачка обґрунтовує потребою визначити розмір аліментного обов`язку щодо ОСОБА_5 та забезпечити реалізацію її права на утримання.

Визначаючи розмір аліментів на майбутнє, позивачка посилається на те, що на утримання іншої доньки відповідача - ОСОБА_7 - вже стягуються аліменти у розмірі 1/4 частини його доходу. Позивачка вважає, що ОСОБА_5 має право на рівний судовий захист, а визначення аліментів у частці від доходу дасть змогу врахувати матеріальне становище відповідача. За минулий час вона просить стягнути мінімальний гарантований законом розмір аліментів.

У позовній заяві позивачка також просила витребувати матеріали виконавчих проваджень щодо відповідача та інформацію про здійснені стягнення, арешти його коштів і доходів, а також відомості про рух коштів за рахунками. Ці докази, за її твердженням, необхідні для з`ясування розміру доходів відповідача, сум і періодів примусових утримань та обсягу коштів, які залишалися в його розпорядженні.

Відповідач ОСОБА_2 у відзиві на позов, поданому 28 серпня 2026, зазначив, що визнає батьківство щодо ОСОБА_5 , не заперечує свого обов`язку утримувати її до повноліття та підтверджує, що дитина фактично проживає разом із позивачкою та ним. Відповідач пояснив, що між ним і позивачкою зберігаються сімейні відносини без реєстрації шлюбу, він бере участь у житті доньки та не відмовлявся від виконання батьківських обов`язків. За його словами, державну реєстрацію шлюбу він пропонував, однак позивачка не погодилася, зокрема через побоювання щодо можливих майнових наслідків його боргів і виконавчих проваджень.

Відповідач підтвердив наявність іншої доньки - ОСОБА_7 , на утримання якої з нього на підставі судового рішення стягуються аліменти у розмірі 1/4 частини доходу. Він зазначив, що не заперечує права ОСОБА_8 на утримання, не просить обмежувати її права та вважає, що при вирішенні спору слід урахувати інтереси обох дітей.

ОСОБА_2 також підтвердив наявність виконавчих проваджень, арештів його коштів і примусових утримань із доходів. Водночас він зазначив, що не має повного зведеного розрахунку сум, які утримувалися в різні періоди, а через проходження військової служби його можливість самостійно отримати документи виконавчих органів і банків обмежена. Відповідач підтримав клопотання про витребування відповідних матеріалів та не заперечував проти встановлення судом фактичного розміру доходів і проведених утримань.

Щодо вимоги про стягнення аліментів на майбутнє у розмірі 1/4 частини доходу відповідач у відзиві просив її задовольнити. Щодо аліментів за минулий час він зазначив, що питання про застосування частини другої статті 191 Сімейного кодексу України належить вирішити суду після дослідження доказів. Відповідач заперечував умисне ухилення від утримання ОСОБА_5 , пояснюючи, що не відмовлявся від дитини та не заявляв про небажання її утримувати, а доступ до його коштів обмежували примусові стягнення й арешти.

У заяві від 13 жовтня 2026 відповідач підтвердив, що під час підготовчого судового засідання 5 жовтня 2026 визнав позовні вимоги повністю, та зазначив, що підтримує цю позицію, визнає вимоги добровільно й усвідомлено та не має заперечень проти їх задоволення. У зв`язку з проходженням військової служби він просив розглянути справу за його відсутності.

Третя особа ОСОБА_3 у заяві від 12 жовтня 2026 просила розглянути справу без її участі. Заявлені вимоги вона підтримала частково - у частині стягнення аліментів на утримання дітей. Водночас ОСОБА_3 не погодилася з твердженнями про перебування її сім`ї у соціально вразливому становищі та про недобросовісне використання аліментних коштів, зазначивши, що ці обставини потребують належного підтвердження доказами. Також вона заперечила твердження про те, що вона та її чоловік не працюють і не дозволяють батькові та родичам бачитися з дитиною, та просила суд оцінити ці обставини з урахуванням наявних у справі доказів.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала. Зазначила, що вони з відповідачем знайомі та живуть разом вже дуже давно, живуть добре та мирно, як подружжя, утримують господарство. Відповідач є чудовою людиною, він гарний чоловік та добрий та люблячий батько. Колись саме позивач прийшла жити до відповідача. Коли вони почали зустрічатися, то вона вже знала, що відповідач має великі борги перед державою, а органами ВДВС заблоковані його рахунки через штрафи, які він отримав через неодноразове порушення ПДР. Спочатку це її лякало та вона не хотіла робити повноцінну сім`ю, народжувати дитину, оскільки відповідач не міг би повноцінно забезпечувати родину, навіть через це робила двічі аборт. Але потім вони разом наважилися та народили дитину. Відповідач виявився чудовим батьком: як міг, опікувався дитиною, доглядав її, усім, чим міг, забезпечував, приділяв дитині багато уваги, брав участь у її вихованні та розвитку. Взагалі, у позивача до відповідача щодо дитини та її утримання питань немає. Відповідач ніколи не ухилявся від утримання дитини, а тому в неї й думки не було подавати позов про стягнення аліментів. Відповідач ніколи не конфліктував ані з дитиною, ані з позивачем, випадки вчинення домашнього насильства відсутні.

Але при всьому цьому, фінансів у сім`ї було недостатньо, фактично увесь фінансовий тягар щодо утримання дитини та сім`ї ліг на плечі позивача, через те, що усі рахунки відповідача були заблоковані та усі гроші йшли на погашення штрафів. Також, у відповідача є ще одна дитина від колишнього шлюбу, якій він також сплачує аліменти. Вже у 2026 вона, коли працювала на городі у своєї подруги – ОСОБА_9 , остання їй повідомила, що вона може подати на аліменти, щоб «обійти» ситуацію, коли держава забирає усі кошти на погашення штрафів, а на дитину не залишається. Після цього позивач вирішила скористатися такої пропозицією ОСОБА_9 та звернутися до суду з позовом про стягнення аліментів. Оскільки вона сама юридично не обізнана, то попросила ОСОБА_10 підготувати позовну заяву та допомогти звернутися до суду. На це прохання ОСОБА_11 самостійно підготувала їй позов та виклала в ньому доводи, зареєструвала на ім`я позивача кабінет в системі Електронний Суд. Фактично, все зробила ОСОБА_11 , а позивач лише прийшла в судове засідання. Через це дещо може не відповідати дійсності у позовній заяві та викладено не вірно, але загальний смисл позовної заяви позивач підтримує – щоб її дитина мала на утримання хоч якісь кошти треба їх стягнути з відповідача, оскільки держава забирає все собі та не враховує інтереси дитини, а іншого способу немає.

Раніше не зверталася з позовом про стягнення аліментів з відповідача, оскільки в даному не було потреби, бо в неї й думки не виникало звертатися до суду, бо відповідач був чудовим батьком та чоловіком. Також, вона не знала, що можна звернутися до суду у такій ситуації. Фактично, якби відповідач не мав боргів перед державою, то вона б до суду й не зверталася б. Цей позов пов`язаний загалом не з діями відповідача, який не ухиляється від утримання її та дитини, а виключно через дії держави, яка через відповідні органи виконавчої служби, заблокувала рахунки відповідача, а через це дитина недоотримує коштів.

У підготовчому судовому засіданні відповідач (який є рідним братом ОСОБА_9 – особи, яка готувала позовну заяву позивачу) зазначив, що загалом він підтримує повністю те, що зазначила позивач у судовому засіданні. Зазначив, що до суду від його імені надійшов відзив на позовну заяву, але що там викладено та нюанси відзиву йому не відомі, оскільки такий відзив готував не він, а інша особа на його прохання. Він зараз проходить військову службу, а тому він не може належним чином реалізувати свої права, тим більше, він юридично не обізнаний. Але зазначив та підтвердив позицію позивача, що фактично він не ухиляється від утримання дитини, а позов ініційовано для того, щоб хоч якось можна було отримати гроші на дитину, оскільки ВДВС заблокувало всі рахунки та все йде на погашення боргів перед державою. Підсумовуючи свій виступ у підготовчому судовому засіданні, зазначив, що не може далі брати участь в судових засідання через службу та просив суд задовольнити суд позовні вимоги у повному обсязі, оскільки позов визнає повністю.

Заслухавши пояснення позивача, відповідача, дослідивши матеріали справи у змішаному виді (частина матеріалів надійшла до суду та зберігається в електронній формі. З огляду на значний обсяг окремих документів суд не роздруковував їх, а дослідив безпосередньо в електронній формі), всебічно перевіривши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд дійшов висновку про їх часткове задоволення з таких підстав.

За статтею 180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Відповідно до статті 181 цього Кодексу кошти на утримання дитини за рішенням суду присуджуються у частці від доходу матері або батька чи у твердій грошовій сумі - за вибором того з батьків, з ким проживає дитина. Стаття 182 СК України зобов`язує суд при визначенні розміру аліментів ураховувати, зокрема, матеріальне становище дитини та платника, стан їхнього здоров`я, наявність у платника інших дітей та інші істотні обставини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину становить 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Судом установлено, що ОСОБА_4 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 ), є донькою позивачки та відповідача. Відповідач свого батьківства не заперечує.

Відповідач свого батьківства не заперечує та підтвердив обов`язок утримувати дитину. Позивачка пояснила, що сторони тривалий час проживають однією сім`єю, ведуть спільне господарство та разом виховують доньку. За її словами, відповідач брав участь у догляді за дитиною, її вихованні й забезпеченні, наскільки це було можливо з огляду на обставини.

Позивачка у судовому засіданні пояснила, що відповідач є люблячим батьком, піклувався про доньку, доглядав за нею, брав участь у її вихованні та розвитку і, наскільки міг, забезпечував її потреби. Позивачка зазначила, що не має до відповідача претензій щодо ставлення до дитини, він не ухилявся від її утримання, а конфліктів чи випадків домашнього насильства між сторонами не було.

Водночас позивачка стверджує, що фінансів сім`ї не вистачало, а значна частина тягаря щодо утримання сім`ї та дитини припадала на неї. За її поясненнями, це було пов`язано з арештом рахунків відповідача в межах виконавчих проваджень та спрямуванням його коштів на погашення боргів перед державою.

Пояснення позивачки свідчать, що позов не був спричинений конфліктом між батьками чи відмовою відповідача від виконання батьківських обов`язків. Позивачка зазначила, що в неї не було претензій до відповідача щодо дитини та її утримання, що він не ухилявся від допомоги, а випадків домашнього насильства чи конфліктів між ним, позивачкою та дитиною не було. Водночас позивачка стверджує, що фінансових ресурсів сім`ї не вистачало, а основний фінансовий тягар щодо утримання сім`ї та дитини фактично лежав на ній, оскільки рахунки відповідача були заблоковані в межах виконавчих проваджень.

Позивачка також пояснила, що звернулася до суду у 2026 після розмови зі своєю знайомою ОСОБА_12 , яка порадила подати позов для того, щоб частина коштів відповідача спрямовувалася на дитину, а не повністю на погашення його боргів перед державою. Позивачка повідомила, що сама не готувала позовну заяву, не має юридичної освіти, а її зміст і доводи готувала ОСОБА_11 , тому окремі наведені в позові відомості можуть не відповідати дійсності. Позивачка підтримує загальну вимогу про визначення аліментів на дитину.

Відповідач у судовому засіданні погодився з поясненнями позивачки. Він зазначив, що зміст відзиву, який надійшов від його імені, йому достеменно невідомий, оскільки документ готувала інша особа на його прохання та якій він дав доступ до кабінету електронного суду. Водночас відповідач особисто підтвердив, що не ухилявся від утримання доньки, брав участь у її житті та погоджується зі стягненням аліментів. Він пояснив, що позов ініційовано через блокування його рахунків і потребу забезпечити надходження

Оскільки позивачка вказала, що позовну заяву готувала інша особа, а відповідач повідомив про відсутність обізнаності зі змістом підготовленого від його імені відзиву, суд оцінює викладені в цих документах твердження в сукупності з поясненнями, наданими сторонами безпосередньо в судовому засіданні. Сам факт підготовки процесуальних документів іншими особами не спростовує їх автоматично, однак суд перевіряє наведені в них обставини з урахуванням уточнень, зроблених сторонами під час розгляду справи. Визначальне значення для вирішення справи мають обставини, підтверджені безпосередніми поясненнями учасників і наявними у справі доказами.

Відповідно до частини четвертої статті 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд ухвалює рішення про його задоволення за наявності законних підстав. Якщо визнання позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд відмовляє у прийнятті такого визнання та продовжує розгляд справи. Отже, визнання позову не звільняє суд від перевірки обставин і правових підстав кожної вимоги. Верховний Суд також звертав увагу, що суд не вправі обґрунтувати рішення лише фактом визнання позову відповідачем, не дослідивши обставини справи.

Оцінюючи пояснення сторін щодо причин звернення до суду, суд ураховує, що позивачка пов`язала подання позову не з відмовою відповідача утримувати дитину, а з бажанням забезпечити надходження коштів на дитину з огляду на арешт рахунків відповідача та їх використання для погашення його боргів перед державою. Позивачка підтвердила, що раніше не вимагала від відповідача сплати аліментів, оскільки він брав участь в утриманні та вихованні доньки, а відповідач підтвердив, що від виконання батьківських обов`язків не ухилявся.

Такі пояснення свідчать, що звернення до суду не було зумовлене наявністю між батьками спору щодо обов`язку відповідача утримувати дитину. Водночас сам по собі цей мотив не дає підстав вважати вимогу про стягнення аліментів на майбутнє штучною або відмовити в судовому захисті права дитини. За статтями 187 і 189 Сімейного кодексу України батьки можуть визначити порядок сплати аліментів позасудово: один із батьків може подати заяву про відрахування аліментів за місцем роботи, виплати пенсії чи стипендії, а батьки можуть укласти нотаріально посвідчений договір про сплату аліментів. Ці способи є правом батьків, а не обов`язковою досудовою процедурою; закон не обмежує право особи звернутися безпосередньо до суду.

Отже, пояснення сторін про можливість добровільного врегулювання, відсутність попередніх вимог позивачки та участь відповідача в утриманні дитини не спростовують права ОСОБА_5 на належне утримання й не виключають визначення аліментного обов`язку судом на майбутнє.

Щодо аліментів на майбутнє

Обов`язок відповідача брати участь в утриманні доньки існує в силу закону. Те, що сторони проживають разом, а відповідач бере участь у догляді та вихованні ОСОБА_5 , саме по собі не припиняє цього обов`язку. Установлення аліментів за рішенням суду визначає юридично обов`язковий розмір грошового утримання дитини та не залежить від того, чи був раніше між батьками конфлікт або чи відмовлявся один із них добровільно допомагати дитині.

Відповідач визнав вимогу про стягнення аліментів на майбутнє та підтвердив, що бажає забезпечити дитині частину доходу. Позивачка просить стягувати аліменти у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Суд бере до уваги, що відповідач має іншу дитину - ОСОБА_7 , на утримання якої, за наявними матеріалами справи та поясненнями сторін, уже стягуються аліменти у розмірі 1/4 частини доходу. Ця обставина має бути врахована відповідно до статті 182 СК України, однак сама по собі не припиняє обов`язку відповідача утримувати Маргариту. У цій справі суд визначає аліменти лише на Маргариту та не переглядає розміру аліментів, установленого на користь іншої дитини. Відповідач проти заявленої частки не заперечив, а доказів того, що стягнення аліментів у такому розмірі є для нього неможливим або порушує права іншої дитини, суду не надано.

Суд також ураховує, що позивачка визначила предмет і розмір вимоги як 1/4 частини доходу відповідача. За статтями 13 та 264 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог. За сталою судовою практикою, присудження аліментів у більшому розмірі, ніж просив позивач, за відсутності відповідної заяви про зміну вимог, виходить за межі позову.

За таких обставин вимога про стягнення з відповідача аліментів на утримання ОСОБА_5 у розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, є обґрунтованою.

Згідно з частиною першою статті 191 СК України аліменти на дитину присуджуються від дня пред`явлення позову. Тому аліменти на майбутнє підлягають стягненню з відповідача саме від дня звернення позивачки до суду. Такий висновок узгоджується і з постановою Чернігівського апеляційного суду у справі № 728/893/26, у якій суд змінив дату початку стягнення аліментів на день подання позову.

Водночас мета звернення до суду, яку сторони пояснили бажанням спрямувати частину коштів відповідача на утримання дитини з огляду на виконавчі провадження щодо його боргів, сама по собі не підтверджує підстав для стягнення аліментів за минулий час і не замінює умов, установлених законом для такого стягнення. Питання законності арештів та порядку виконання рішень про стягнення штрафів не є предметом цього спору.

Щодо аліментів за минулий час

За частиною другою статті 191 Сімейного кодексу України аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач доведе, що він вживав заходів щодо їх одержання від відповідача, але не міг одержати їх у зв`язку з ухиленням відповідача від сплати. Верховний Суд роз`яснював, що для застосування цієї норми належить установити обидві обставини: вжиття позивачем заходів щодо одержання аліментів і ухилення відповідача від надання утримання дитині. Такий підхід, зокрема, наведено у постановах від 24 травня 2023 року у справі № 753/3890/21 та від 12 листопада 2025 року у справі № 523/18770/23.

У судовому засіданні позивачка прямо пояснила, що раніше не зверталася до відповідача з вимогою про стягнення аліментів і не подавала позову, оскільки не вважала це необхідним: відповідач не відмовлявся утримувати дитину, був залучений до її життя та надавав допомогу. За словами позивачки, звернутися до суду вона вирішила лише після того, як знайома порадила їй такий спосіб забезпечення надходження коштів на дитину з огляду на блокування рахунків відповідача. Відповідач підтвердив, що не ухилявся від утримання доньки та не відмовлявся виконувати батьківські обов`язки.

Отже, пояснення сторін не підтверджують, що до звернення з позовом позивачка вживала заходів для одержання від відповідача аліментів, але не могла їх отримати через його ухилення. Навпаки, позивачка пояснила, що раніше не мала наміру звертатися до суду, оскільки відповідач добровільно брав участь у житті дитини, а відповідач заперечив ухилення від її утримання.

Сам факт наявності у відповідача боргів перед державою та блокування його рахунків не доводить ухилення від надання утримання Маргариті у розумінні частини другої статті 191 Сімейного кодексу України. Наведені сторонами обставини можуть пояснювати, чому позивачка вирішила звернутися до суду саме у 2026 році, однак не підтверджують передбачені законом умови стягнення коштів за попередній період.

Визнання відповідачем позову в цій частині також не є достатньою підставою для стягнення аліментів за минулий час, оскільки необхідні для цього обставини мають бути встановлені судом відповідно до частини другої статті 191 Сімейного кодексу України. З урахуванням пояснень самої позивачки та відповідача суд не приймає визнання позову в цій частині, оскільки законних підстав для присудження аліментів за минулий час не встановлено.

Як приклад, можна взяти до уваги постанову Чернігівського апеляційного суду у справі № 728/893/26, де апеляційний суд вказав, що стягнення аліментів за минулий час потребує доказів активних дій для отримання коштів та ухилення відповідача; суд також урахував, що неюридичні або особисті причини, через які позивач не звертався за аліментами раніше, не замінюють установлених законом умов.

У цій справі пояснення позивачки ще виразніше свідчать про відсутність попередніх вимог до відповідача: вона не зверталася по аліменти, оскільки не вважала це необхідним і не вважала, що відповідач ухиляється від утримання дитини.

Доводи позову про те, що позивачка не знала про можливість звернення до суду, також не підтверджують передбачених частиною другою статті 191 СК України обставин. Правова необізнаність може пояснити, чому позивачка раніше не подавала позов, однак не доводить ані вжиття нею заходів для одержання аліментів, ані ухилення відповідача. Такий самий висновок стосується і пояснень про те, що фінансовий тягар сім`ї був розподілений нерівномірно: сама по собі недостатність коштів у сім`ї не встановлює факту ухилення батька від утримання дитини.

Суд бере до уваги, що позивачка й відповідач підтвердили відсутність конфлікту щодо дитини та її утримання. Позивачка охарактеризувала відповідача як батька, який доглядав дитину, брав участь у її вихованні та надавав їй допомогу. За таких пояснень суд не має підстав вважати доведеним, що ненадання аліментів у визначеному судом розмірі за попередній період було наслідком ухилення відповідача.

Визнання відповідачем позову в частині стягнення аліментів за минулий час не усуває необхідності встановити передбачені законом умови. У цій частині саме пояснення сторін свідчать про відсутність попередніх вимог про сплату аліментів та про відсутність ухилення відповідача. Тому суд не приймає визнання позову в цій частині, оскільки за наведених обставин воно не має достатньої правової підстави.

За таких обставин позовні вимоги підлягають частковому задоволенню: аліменти на утримання ОСОБА_5 слід стягувати з відповідача з дня подання позову, а в задоволенні вимоги про стягнення аліментів за період з 25 вересня 2021 по 23 липня 2026 належить відмовити.

Третя особа ОСОБА_3 просила розглянути справу без її участі та зазначила, що підтримує позовні вимоги в частині стягнення аліментів на утримання дітей. Водночас вона не погодилася з твердженнями про перебування її сім`ї у соціально вразливому становищі, недобросовісне використання аліментних коштів, непрацевлаштування її та чоловіка, а також перешкоджання батькові й родичам бачитися з дитиною. На думку третьої особи, ці обставини потребують підтвердження належними доказами.

Оцінюючи цю позицію, суд ураховує, що ОСОБА_3 не заперечує самого обов`язку відповідача утримувати дітей та підтримує вимогу про стягнення аліментів. Її заперечення стосуються окремих тверджень позовної заяви про матеріальне становище та поведінку її сім`ї. Оскільки ці обставини не є самостійним предметом спору, а наявні докази не дають підстав вважати їх доведеними, суд не покладає їх в основу рішення. Водночас суд бере до уваги, що на користь доньки відповідача та ОСОБА_3 вже стягуються аліменти; це зобов`язання зберігається, а розмір аліментів у цій справі суд визначає лише щодо ОСОБА_5 , не переглядаючи прав та інтересів іншої дитини.

Позивачка у позовній заяві просила викликати та допитати свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , депутатів ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , а також працівника територіального центру соціального обслуговування ОСОБА_17 . Водночас у заяві не було конкретизовано, які саме обставини, що входять до предмета доказування у цій справі, може підтвердити кожен із зазначених свідків та з яких джерел їм відомі такі обставини.

Крім того, під час судового засідання позивачка пояснила, що позовну заяву готувала інша особа, а окремі наведені в ній твердження можуть бути неточними або не відповідати дійсності. Вона підтвердила, що відповідач брав участь у догляді за дитиною та її вихованні, не ухилявся від утримання доньки, а конфліктів між ним, позивачкою та дитиною не було. Відповідач ці пояснення підтримав. Отже, обставини спільного проживання сторін, участі відповідача у вихованні дитини та відсутності його відмови від її утримання були з`ясовані судом безпосередньо з пояснень сторін і між ними спору щодо цих обставин не залишилося.

Твердження щодо матеріального становища сім`ї третьої особи, використання нею аліментних коштів та спілкування батька й родичів з іншою дитиною не визначають наявності права ОСОБА_5 на утримання та не є необхідними для вирішення вимоги про стягнення аліментів за минулий час. Остання вимога вирішується з огляду на те, чи вживала позивачка заходів для одержання аліментів і чи не могла одержати їх унаслідок ухилення відповідача. З огляду на пояснення самої позивачки та відповідача суд не вбачав потреби додатково встановлювати ці обставини шляхом допиту свідків.

За таких обставин суд дійшов висновку, що допит зазначених осіб не сприятиме встановленню обставин, необхідних для вирішення заявлених вимог, а тому клопотання про виклик свідків задоволенню не підлягає. Такий висновок відповідає статтям 76, 77, 89 та 91 ЦПК України, за якими доказуванню підлягають обставини, що мають значення для справи, а в заяві про виклик свідка належить зазначити, які саме обставини він може підтвердити. Тим більше, як зазначено у позові, позивачка у питанні виклику свідків покладається на розсуд суду.

Позивачка також просила витребувати матеріали виконавчих проваджень щодо відповідача, а також відомості про арешти його рахунків і здійснені з його доходів утримання. Суд не витребував ці матеріали, оскільки обставини, для з`ясування яких заявлено клопотання, не є визначальними для вирішення позовних вимог у встановлених у справі обставинах.

Позивачка та відповідач підтвердили наявність виконавчих проваджень і блокування рахунків відповідача. Водночас позивачка пояснила, що до звернення до суду не вимагала від відповідача сплати аліментів і не вважала, що він ухиляється від утримання дитини. Тому самі матеріали проваджень щодо стягнення з відповідача штрафів та інших платежів не могли підтвердити дві необхідні для застосування частини другої статті 191 СК України обставини - вжиття позивачкою заходів для одержання аліментів та ухилення відповідача від їх сплати.

Вимога на майбутнє заявлена у частці від доходу відповідача, а не у твердій грошовій сумі. Наявність у відповідача іншої дитини та аліментного зобов`язання щодо неї суд ураховує на підставі наявних у справі доказів і пояснень сторін. За цих обставин позивачка не довела, що для визначення аліментів у заявленій частці необхідно дослідити всі матеріали виконавчих проваджень та рух коштів за рахунками відповідача. Клопотання в цій частині не підлягає задоволенню, оскільки заявлені документи не могли вплинути на висновок суду щодо наявності підстав для стягнення аліментів у визначеному позивачкою способі та розмірі. Такі документи могли б стосуватися матеріального становища та списань, але не могли б змінити висновок про відсутність доказів попередніх заходів для отримання аліментів і ухилення відповідача.

Загалом, у частині витребування вказаних коштів, у позовній заяві зазначено так: необхідність витребування цих доказів обумовлена тим, що Позивачці лише загалом відомо про фінансовий стан сім`ї та рух коштів відповідача, однак вона не має юридичної можливості отримати офіційні банківські виписки, здійснити консолідований аналіз усіх рахунків та визначити фактичний обсяг коштів, який залишався у розпорядженні відповідача після здійснення примусових утримань. Така інформація була необхідна лише для встановлення реального обсягу коштів, які були вилучені з майнової сфери відповідача державою внаслідок примусового виконання судових рішень. Однак, на переконання суду та враховуючи предмет та підстави позовних вимог, така інформація не має значення для справи.

Відповідно до статті 84 ЦПК України витребування доказів судом здійснюється за вмотивованим клопотанням учасника справи щодо доказів, які мають значення для справи. З урахуванням установлених обставин суд не вбачав підстав витребувати запитані матеріали.

Керуючись статтями 180–183, 191 Сімейного кодексу України, статтями 141, 259, 263–265, 430 Цивільного процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, - ОСОБА_3 , про стягнення аліментів - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , аліменти на утримання малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 23 липня 2026 року і до досягнення дитиною повноліття.

У задоволенні позовної вимоги про стягнення аліментів за минулий час за період з 25 вересня 2021 року по 23 липня 2026 року в сумі 72 049 (сімдесят дві тисячі сорок дев`ять) гривень - відмовити.

Рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць допустити до негайного виконання.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Чернігівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення; якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Сторони:

Позивач: ОСОБА_1 (народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач: ОСОБА_2 (народився ІНФОРМАЦІЯ_3 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).

Третя особа: ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 ).

Суддя Ріхтер В.В.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua