Рішення від 19 жовтня 2026 р. у справі №587/1241/26 — Сумський районний суд Сумської області

Справа № 587/1241/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ЗАОЧНЕ

20 жовтня 2026 року Сумський районний суд Сумської області в складі: головуючого судді – Гончаренко Л.М., за участю секретаря судового засідання – Чайки Т.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Суми цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку набувальної давності,

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача звернувся до суду з вказаним позовом та просить визнати за позивачем право власності на житловий будинок та прибудинкові споруди, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку набувальної давності.

Позовні вимоги мотивовані тим, що житловий будинок з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , належить нам на праві особистої приватної власності громадянину російської федерації ОСОБА_2 . Вище вказане нерухоме майно належало матері відповідача ОСОБА_3 , по сусідству з якою в будинку АДРЕСА_2 , проживала сім`я ОСОБА_4 , а саме: ОСОБА_5 , її син ОСОБА_6 , невістка ОСОБА_7 , онук ОСОБА_1 , онук ОСОБА_8 . Проживаючи по сусідству сім`я ОСОБА_4 доглядала за ОСОБА_3 , яка потребувала сторонньої допомоги. Її син виїхав проживати в росію приблизно в 1990 році, після чого приїздив до матері декілька разів. Коли ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 він на похорони не зміг приїхати та сім`я ОСОБА_4 поховала померлу. Після смерті своєї матері відповідач повідомив, що житловий будинок та земельна ділянка йому не потрібні, і що якщо хтось хоче, може проживати в будинку та оформити документи на нього на своє ім`я. Для чого ОСОБА_7 (мати позивача) отримала від відповідача довіреність на оформлення спадкових прав та оформила право власності на відповідача з намірами подальшого переоформлення на когось з членів сім`ї ОСОБА_4 . Після чого ОСОБА_5 в 2002 році почала періодично проживати в будинку, ремонтувати його, обробляти огород. Відповідно до рішення 18 сесії 23 скликання Хотінської селищної ради від 20.04.2001 року ОСОБА_6 була передана в оренду земельна ділянка за даною адресою. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 померла. Після її смерті сім`я ОСОБА_4 продовжила відкрито користуватися житловим будинком та земельною ділянкою. В 2012 році сім`я ОСОБА_4 вирішила, що житловий будинок та земельна ділянка буде належати ОСОБА_1 . Влітку 2012 року ОСОБА_1 остаточно переїхав до будинку та почав проживати там спочатку один, потім з дружиною та сином. Жодні потенційні власники житлового будинку та земельної ділянки до теперішнього часу, жодного разу за місцем розташування нерухомого майнна не приїздили, не опікувалися ним, що свідчить про їх відмову від власності.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, надав суду клопотання, в якому зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить справу розглядати без його участі. В попередньому судовому засіданні зазначав, що проти винесення заочного рішення не заперечує.

Позивач в судове засідання не з`явився, в попередньому судовому засіданні позовні вимоги підтримав. Пояснив, що будинок належав бабусі ОСОБА_5 , батьки дозволили йому там проживати. В будинку проживає з 2012 року разом з дружиною. Вважав, що будинок належав батькам, коли батьки надали документи, то виявилось, що він належить людині, яка має інше громадянство. Він робив ремонт у будинку, провів водопостачання.

Відповідач до зали суду не з`явився по невідомій причині, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Згідно ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи. Суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Беручи до уваги, що розгляд справи здійснюється судом за відсутності всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється в силу вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Заслухавши пояснення представника позивача, позивача, свідків, дослідивши письмові докази по справі, суд прийшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 21.06.2002 року, житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 та приватизована земельна ділянка площею 0,19 га для будівництва та обслуговування індивідуального жилого будинку і господарських будівель для ведення підсобного господарства, за цією ж адресою належить громадянину Російської Федерації ОСОБА_2 - відповідачу по справі( а.с.11,12)

Право власності на будинок зареєстровано за ОСОБА_2 . Сумським міжміським бюро технічної інвентаризації, в реєстрову книгу, але не зареєстровано в Державному реєстрі речового права, що підтверджується інформаційною довідкою від 24.03.2026 року № 469687536( а.с.13-15, 16)

Як зазначає позивач у позові вище вказане нерухоме майно належало матері відповідача ОСОБА_3 , по сусідству з якою в будинку АДРЕСА_2 , проживала сім`я ОСОБА_4 , а саме: ОСОБА_5 , її син ОСОБА_6 , невістка ОСОБА_7 , онук ОСОБА_1 , онук ОСОБА_8 . Проживаючи по сусідству сім`я ОСОБА_4 доглядала за ОСОБА_3 , яка потребувала сторонньої допомоги, після її смерті здійснили її поховання.

З довідки Хотінської селищної ради від 17.03.2026 №154. вбачається, що ОСОБА_6 , згідно рішення 18 сесії 23 скликання Хотінської селищної ради від 20.04.2001, була надана в оренду земельна ділянка, а саме-рілля в розмірі 0,10 га за адресою: АДРЕСА_1 ( а.с.52)

Відповідно до довіреності від 20.04.2001 року ОСОБА_2 уповноважив ОСОБА_6 продати житловий будинок з земельною ділянкою за адресою АДРЕСА_1 ( а.с.53)

Відповідно до довіреності від 02.08.2002 року ОСОБА_2 уповноважив ОСОБА_7 продати житловий будинок з земельною ділянкою за адресою АДРЕСА_1 ( а.с.17)

Відповідно до договору від 03.11.2008 № 301156 про користування електричною енергією укладений між ОСОБА_5 та ВАТ «Сумиобленерго» за адресою: АДРЕСА_1 ( а.с.18)

Відповідно до квитанції рахунку за спожиту електричну енергію виписаної від 07.09.2019 за адресою за адресою: АДРЕСА_1 обліковується заборгованість за спожиту електричну енергію у сумі 4,50 грн, особовий рахунок на ОСОБА_5 .( а.с.19)

Відповідно до свідоцтва про смерть ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ( а.с.20)

З довідки Хотінської селищної ради від 05.03.2026 №119 вбачається, що ОСОБА_1 проживав без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 з травня 2012 року по 31.01.2025.( а.с.21)

Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні пояснила, що жила з позивачем на одній вулиці в АДРЕСА_1 , позивач у буд. АДРЕСА_1 , а вона 48. ОСОБА_4 сім`ю знає, у них було два будинки. Спочатку позивач жив у будинку з батьками, а у 2012 році став проживати в буд. АДРЕСА_1 . Позивач жив в цьому будинку з дружиною, обустроювали цей будинок.До його проживання у цьому будинку жила його бабуся ОСОБА_10 , а ще раніше інша ОСОБА_10 . Вона важала, що його бубуся ОСОБА_10 купила цей будинок у іншої ОСОБА_11 . Відповідача не знає. Позивач жив у цьому будинку до 2025 року.

Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні пояснив, що позивач є його рідним братом. Він був впевнений, що будинок АДРЕСА_1 це їх будинок. Вони з народження з братом та сім`єю жили поруч у буд. АДРЕСА_3 жила їх бабуся ОСОБА_12 , вона переїхала у 2005 році з с.Журавка, так як село розпадалось. Батьки зробили у цьому будинку ремонт. До їхньої бубусі в будинку жила інша бабуся ОСОБА_13 - мати відповідача. Після її смерті посилилась їх бабуся. Відповідача не знає. У 2012 році в цьому будинку став проживати його брат ОСОБА_14 , так як їхня бабуся померла. Брат повідомив, що під час оформлення будинку на себе, виявилось що будинок не їх.

Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснив, що позивач його син. Вони з сім`єю проживали в АДРЕСА_2 , а поруч з ними в буд. 60 жила сама бабуся ОСОБА_15 . Відповідач –її син жив в Росії. Вони доглядали за цією бабусею до її смерті, потім поховали. Відповідач приїхав пізніше і сказав, що хата дістаниться їм. Дав довіреність на його ім`я на оформлення необхідних документів. Але він в свій час не оформив документів. Після смерті ОСОБА_15 він забрав у буд. 60 свою матір ОСОБА_5 . Після її смерті в будинку став жити син ОСОБА_14 , спочатку сам, а потім з дружиною.

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснила, що позивач її син. В буд. АДРЕСА_1 жила ОСОБА_3 , яку вони доглядали до самої її смерті. У ОСОБА_3 був син, який жив у Росії. Після смерті матері вони з ним зв`язались по телефону, домовились про довіреність оформити документи на будинок, який залишився після смерті його матері. Спочатку потрібно було оформити документи на нього, а потім він відасть будинок їм. Він дав довіреність спочатку її чоловіку а потім на її ім`я. Документи на відповідача оформили, а далі справа не пішла. Вони вважали, що це їх будинок, бо він говорив, що будинок буде ваш. В 2000 році, точного року не пам`ятає забрали ОСОБА_16 в буд. 60 і вона там жила до 2009 року, поки не померла. Після її смерті вони в сім`ї вирішили, що будинок буде ОСОБА_14 і він засилився туди у 2012 році. Він жив там до 2025 року.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та вирішуючи питання про наявність підстав для визнання права власності на спірне нерухоме майно за набувальною давністю, суд враховує таке.

Відповідно до статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 317 Цивільного кодексу України).

Статтею 328 Цивільного кодексу України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Частиною 1 статті 344 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п.9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди мають враховувати, що для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до зазначеної статті повинні існувати наступні ознаки: володіння має бути добросовісним,тобто володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю; володіння має бути відкритим, очевидним для всіх третіх осіб, які повинні мати можливість спостерігати за ним; володіння має бути безперервним протягом визначених законом строків.

Володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

Разом із цим добросовісність свідчить про те, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.

Тобто, давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.

У постанові від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156 св 18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. За висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 січня 2019 року у справі № 755/16913/16-ц та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 квітня 2020 року у справі № 552/1354/18.

Набуття права власності на чужі речі можливе лише за наявності наступних умов: законний об`єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та його безперервність (строк володіння).

Тобто, набуття права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх вказаних умов у сукупності.

При вирішенні спорів про набувальну давність необхідно враховувати добросовісність саме на момент передачі позивачу майна (речі), тобто на початковий момент, який буде включатися у повний строк давності володіння, визначений законом. Позивач, як незаконний володілець, протягом всього часу володіння майном повинен бути впевнений, що на це майно не претендують інші особи, і він отримав це майно з підстав, достатніх для того, щоб мати право власності на нього. Позов про право власності за давністю володіння не може пред`явити законний володілець, тобто особа, яка володіє майном з волі власника і завжди знає хто є власником.

Як було встановлено судом, власником спірного житла є ОСОБА_2 , доказів того, що зазначена особа втратила таке право матеріали справи не містять, що унеможливлює визнання за позивачем права власності на житловий будинок за набувальною давністю.

Судом встановлено, що позивачу та його сім`ї за час користування будинком на момент подання позову до суду, достеменно відомо про те, що власником є ОСОБА_2 який на даний час перебуває в Російській Федерації.

Суду не було надано безспірних та належних доказів, про те, що відповідач ОСОБА_2 відмовився від своєї власності на спірний будинок, який йому належить в порядку спадкування після смерті матері та залишив без нагляду належне йому майно.

Що стосується проживання позивача у спірному будинку тривалий час, утримання його в належному стані та здійснення оплати за житлово-комунальні послуги, то дані обставини не є підставою для виникнення у нього права власності за набувальною давністю виходячи зі змісту статті 344 Цивільного кодексу України.

Позивач не є добросовісним набувачем в розумінні статті 344 Цивільного кодексу України, а тому відсутні правові підстави для визнання права власності за позивачем на спірне майно за набувальною давністю.

Згідно зі статтею 89 Цивільного процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (стаття 263 Цивільного процесуального кодексу України).

Аналізуючи вищевикладені доводи, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд дійшов до висновку про відсутність законних підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про визнання права власності за набувальною давністю.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 12, 13, 18, 76-82, 141, 263-265 ЦПК України, ст. 316, 344, 1277 ЦК України, суд –

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку набувальної давності відмовити у повному обсязі.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити рішення суду повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Сумського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Л.М.Гончаренко