Рішення від 19 жовтня 2026 р. у справі №520/31086/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м.Харків

20 жовтня 2026 року №520/31086/26

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Смагар С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу № 520/31086/26 за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області (вул. Шевченка, будинок 8, м. Харків, 61013, ЄДРПОУ 38631015) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області, у якому просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області код ЄДРПОУ 38631015 (61013, м. Харків, вул. Шевченка, 8) щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 по 27 серпня 2026 року, відповідно до закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-III (зі змінами та доповненнями);

- зобов`язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області код ЄДРПОУ 38631015 (61013, м. Харків, вул. Шевченка, 8) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 по 27 серпня 2026 року відповідно до закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-III (зі змінами та доповненнями).

Аргументуючи ці вимоги зазначив, що належні йому суми грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року нараховані та виплачені лише на виконання судових рішень і зі значною затримкою, однак компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати відповідач не нарахував і не виплатив, а на адвокатський запит про її нарахування відповів відмовою, пославшись на те, що виплати на виконання судового рішення здійснено в повному обсязі.

Ухвалою суду від 30 вересня 2026 року відкрито провадження в адміністративній справі № 520/31086/26, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні). Цією самою ухвалою відповідача зобов`язано надати копії всіх наявних доказів, що стосуються предмета спору, а також відомості про всі суми грошового забезпечення, нараховані позивачу на виконання рішень суду у справах № 520/33801/24 та № 520/28050/25, із зазначенням періоду, за який кожну суму нараховано, та дати фактичної виплати кожної суми, з копіями платіжних документів, відомості про нарахування або ненарахування позивачу компенсації втрати частини доходів відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III та матеріали розгляду адвокатського запиту від 02 вересня 2026 року. Цією самою ухвалою встановлено, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», оскільки заявлені у справі вимоги стосуються компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати належних позивачу сум грошового забезпечення за час служби, а така компенсація є складовою належних йому виплат за час служби.

Відзиву на позовну заяву, заяви про визнання позову та витребуваних судом доказів відповідач до суду не подав, про поважність причин неподання суд не повідомив. Згідно з частиною шостою статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

ОСОБА_1 проходив службу цивільного захисту в Головному управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області на посаді командира відділення 8 державної пожежно-рятувальної частини 2 державного пожежно-рятувального загону та був звільнений зі служби 26 квітня 2024 року наказом № 198 о/с.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 02 червня 2025 року у справі № 520/33801/24 позов ОСОБА_1 задоволено: визнано протиправними дії Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області щодо зменшення відсоткового розміру встановлених премій при перерахунку ОСОБА_1 щомісячного грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2023 роки, грошової допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022-2023 роки за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 та зобов`язано провести перерахунок відповідних складових грошового забезпечення і виплату недоотриманих сум. На виконання цього рішення відповідач нарахував позивачу 223 743,41 гривні, з яких платіжною інструкцією від 30 вересня 2025 року виплатив позивачу 172 282,43 гривні та утримав податок на доходи фізичних осіб у сумі 40 273,81 гривні і військовий збір у сумі 11 187,17 гривні.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2026 року у справі № 520/28050/25 позов ОСОБА_1 задоволено та зобов`язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб у розмірі 40 273,81 гривні, що утримані з грошового забезпечення, виплаченого на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02 червня 2025 року у справі № 520/33801/24. Це судове рішення набрало законної сили 23 червня 2026 року за наслідками апеляційного перегляду.

На виконання рішення у справі № 520/28050/25 відповідач оформив платіжну інструкцію від 26 серпня 2026 року № 4033 на суму 40 273,81 гривні на користь ОСОБА_1 ; дата виконання платіжної інструкції - 27 серпня 2026 року.

02 вересня 2026 року представник позивача адвокат Павленко Вадим Олександрович звернувся до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області з адвокатським запитом, у якому просив нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за втрату частини доходу у зв`язку з порушенням строків їх виплати на підставі Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-III та постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159.

Листом від 11 вересня 2026 року Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області повідомило, що виплату на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2026 року у справі № 520/28050/25 здійснено в повному обсязі, усі належні виплати здійснені в межах, встановлених рішенням суду, яке набрало законної сили, у зв`язку з чим підстав здійснення додаткових платежів не вбачається. Компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення позивачу не нараховано і не виплачено.

Стверджуючи про протиправність дій Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з такого.

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-III та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159.

Відповідно до статті 1 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Статтею 2 цього Закону визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення), сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Статтею 3 Закону № 2050-III визначено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). За статтею 6 цього Закону підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету, виплачують компенсацію за рахунок коштів відповідного бюджету.

Пунктом 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, визначено, що компенсації підлягають грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру. За приписами пункту 4 цього Порядку сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Зі змісту наведених норм вбачається, що умовами виплати компенсації втрати частини грошових доходів є: належність громадянину доходів, які не мають разового характеру; порушення встановлених строків їх виплати на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги у період невиплати доходу; фактична виплата заборгованості. Дія цих норм поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів.

Приріст індексу споживчих цін за період невиплати доходу визначається на підставі офіційних даних Державної служби статистики України, які є загальнодоступними і додаткового доказування не потребують, та враховується при обчисленні суми компенсації за правилами статті 3 Закону № 2050-III і пункту 4 Порядку № 159. Той факт, що протягом періоду невиплати належних позивачу сум ціни на споживчі товари і тарифи на послуги зростали, учасниками справи не заперечується.

Грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту та сума індексації грошових доходів прямо названі у статті 2 Закону № 2050-III серед доходів, втрата частини яких підлягає компенсації, і за своїм характером разовими виплатами не є. Щомісячна премія, грошова допомога на оздоровлення та грошова допомога для вирішення соціально-побутових питань є складовими грошового забезпечення, а тому підпадають під дію наведених норм.

Такого самого висновку суд доходить і щодо грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб. Відповідно до пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, особами рядового і начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту у зв`язку з виконанням обов`язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян, а за пунктами 4, 5 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, така компенсація виплачується одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми утриманого податку. Отже ця компенсація за своїм призначенням відновлює ту частину грошового забезпечення, яка була утримана, супроводжує виплату грошового забезпечення і разового характеру не має.

Використане у статті 3 Закону № 2050-III формулювання «сума нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць» означає, що обов`язковою складовою обчислення компенсації є невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема і на підставі судового рішення. Зміст і правова природа відносин, урегульованих статтями 1-3 цього Закону, дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Такий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі № 810/1092/17 та від 13 січня 2020 року у справі № 803/203/17.

Закон № 2050-III і Порядок № 159 не ставлять право на компенсацію втрати частини доходів у залежність від порядку виплати доходу - у добровільному чи судовому порядку. Право на компенсацію за порушення строків виплати доходів виникає тоді, коли грошовий дохід особи своєчасно не нараховувався і не виплачувався і через це особа зазнала втрат. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання на всій території України, а виконання судового рішення не позбавляє особу права на компенсацію втрати частини доходу за час, протягом якого належні їй суми не виплачувалися.

У цій справі належні позивачу складові грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року мали бути нараховані та виплачені своєчасно, однак були нараховані лише на виконання судових рішень і фактично виплачені 30 вересня 2025 року та 27 серпня 2026 року. Таким чином, усі визначені Законом № 2050-III умови для виплати компенсації наявні: позивачу належали доходи, які не мають разового характеру; строки їх виплати порушено більш як на один календарний місяць; заборгованість фактично виплачено.

Довід відповідача, наведений у листі від 11 вересня 2026 року, про те, що виплати на виконання рішення суду здійснено в повному обсязі та в межах, установлених цим рішенням, а тому підстав для додаткових платежів немає, суд відхиляє. Обов`язок виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати виникає в силу Закону № 2050-III і є самостійним щодо обов`язку виконати судове рішення про перерахунок грошового забезпечення. Питання нарахування такої компенсації не було предметом розгляду у справах № 520/33801/24 та № 520/28050/25, а тому виконання ухвалених у них рішень від цього обов`язку відповідача не звільняє.

Частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідач, на якого покладено обов`язок доказування правомірності власних дій, доказів нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів не надав, як не надав і будь-яких заперечень проти позову. За таких обставин суд дійшов висновку, що дії Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 27 серпня 2026 року є протиправними.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 та від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 зазначала, що застосування конкретного способу захисту права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення, і такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Обраний позивачем спосіб захисту у вигляді зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію є ефективним, оскільки відповідає змісту порушеного права і забезпечує його реальне поновлення: обчислення конкретного розміру компенсації за правилами статті 3 Закону № 2050-III та пункту 4 Порядку № 159 належить до повноважень відповідача, який володіє відомостями про суми нарахованого доходу за кожний місяць і про дати їх фактичної виплати.

Ухвалюючи рішення, суд керується статтею 246 Кодексу адміністративного судочинства України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (пункт 41) щодо якості судових рішень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (параграф 58 рішення у справі Серявін та інші проти України).

Пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують.

Отже, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.

Судові витрати розподілу не підлягають, оскільки ОСОБА_1 звільнено від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» і судовий збір у цій справі не сплачувався.

Керуючись статтями 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області (вул. Шевченка, будинок 8, м. Харків, 61013, ЄДРПОУ 38631015) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, нарахованого на виконання рішень Харківського окружного адміністративного суду від 02 червня 2025 року у справі № 520/33801/24 та від 22 квітня 2026 року у справі № 520/28050/25 і виплаченого 30 вересня 2025 року та 27 серпня 2026 року, за період з 29 січня 2020 року по 27 серпня 2026 року відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-III.

Зобов`язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, нарахованого на виконання рішень Харківського окружного адміністративного суду від 02 червня 2025 року у справі № 520/33801/24 та від 22 квітня 2026 року у справі № 520/28050/25 і виплаченого 30 вересня 2025 року та 27 серпня 2026 року, за період з 29 січня 2020 року по 27 серпня 2026 року відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-III.

Рішення ухвалене та повне судове рішення складено 20 жовтня 2026 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Другого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Смагар