Рішення від 19 жовтня 2026 р. у справі №500/2728/26 — Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/2728/26

20 жовтня 2026 рокум.Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі: головуючого судді Баб`юка П.М. розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, у якому просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, щодо відмови у призначенні пенсії по інвалідності та незарахування до загального стажу періодів роботи з 15.07.1989 по 18.02.1999, 3 01.09.2005 по 27.12.2007, оформленої листом № 2134-1923/C-02/8 від 17.02.2026;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, повторно розглянути заяву від 29.01.2026 про призначення пенсії по інвалідності та прийняти відповідне рішення, зарахувавши при цьому до загального стажу для призначення пенсії періоди трудової діяльності з 15.07.1989 по 18.02.1999, з 01.09.2005 по 27.12.2007.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що за результатами розгляду заяви позивача від 29.01.2026 про призначення пенсії відповідач листом від 17.02.2026 № 2134-1923/C02/8 повідомив про відмову у призначенні пенсії по інвалідності у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. При цьому, як зазначає позивач, під час обчислення страхового стажу не враховано період роботи з 15.07.1989 по 18.02.1999, підтверджений архівною довідкою від 18.11.2025 № 03-01/1019, а також період роботи з 01.09.2005 по 27.12.2007 за трудовим договором від 01.05.2005 № 861, зареєстрованим у Кременецькому районному центрі зайнятості. Позивач вважає, що зазначені періоди підлягають зарахуванню до страхового стажу, а їх неврахування призвело до визначення загального страхового стажу в розмірі 08 років 06 місяців та відмови у призначенні пенсії по інвалідності. У зв`язку з цим позивач вважає, що має право на зарахування зазначених періодів до страхового стажу та призначення пенсії по інвалідності.

Ухвалою судді від 04.05.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

11.05.2026 до суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник просить відмовити в задоволенні позовних вимог та вказує, що заява позивача від 29.01.2026 щодо пенсійного забезпечення розглянута в порядку, передбаченому Законом України "Про звернення громадян", про результати розгляду якого позивача повідомлено листом від 17.02.2026 № 2134-1923/С-02/8-1900/26. Вказує, що відповідно до пункту 2 частини першої статті 32 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" для призначення пенсії по інвалідності особі з інвалідністю ІІІ групи віком від 52 до 55 років необхідний страховий стаж тривалістю 13 років. Водночас, за результатами обчислення страхового стажу позивача на підставі даних реєстру застрахованих осіб та додатково поданих документів, його тривалість становить 08 років 06 місяців.

Також відповідач зазначає, що періоди роботи, на які посилається позивач, не були зараховані до страхового стажу у зв`язку з ненаданням трудової книжки або інших належних документів, які підтверджують відповідні періоди трудової діяльності. Обґрунтовуючи свою позицію, відповідач посилається на положення Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", Закону України "Про пенсійне забезпечення" та нормативно-правових актів, що регулюють порядок підтвердження трудового стажу, і вважає, що обчислений страховий стаж позивача є недостатнім для призначення пенсії по інвалідності.

Інших заяв по суті справи до суду не надходило.

Дослідивши письмові докази та перевіривши доводи, викладені у позові та відзиві на позовну заяву, суд встановив наступні обставини.

29.01.2026 ОСОБА_1 звернувся із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV.

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 17.02.2026 № 2134-1923/С-02/8-1900/26 повідомлено позивача про те, що відповідно до поданих документів та даних персоніфікованого обліку його страховий стаж становить 08 років 06 місяців. Водночас, з огляду на встановлення позивачу інвалідності ІІІ групи та його вік на дату звернення за призначенням пенсії, необхідний страховий стаж відповідно до статті 32 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" становить 13 років. Також відповідач зазначив, що рішенням від 14.06.2024 № 191950025821 позивачу вже було відмовлено у призначенні пенсії по інвалідності у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, а станом на дату надання відповіді інших заяв щодо призначення пенсії від позивача не зареєстровано.

Не погоджуючись із вказаною відмовою, вважаючи її протиправою, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.

Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003 (далі Закон № 1058-IV) пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до частин першої та другої статті 30 Закону № 1058-IV пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону. Пенсія по інвалідності призначається незалежно від того, коли настала інвалідність: у період роботи, до влаштування на роботу чи після припинення роботи.

Група інвалідності, її причина, час настання та строк встановлюються за результатами медико-соціальної експертизи або оцінювання повсякденного функціонування особи - для повнолітніх осіб. (частина перша статті 31 Закону № 1058-IV).

Згідно частини першої статті 32 Закону № 1058-IV особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією: для осіб з інвалідністю II та III груп від 52 років до досягнення особою 55 років включно - 13 років.

Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. (частина 1 статті 24 Закону № 1058-IV).

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. (частина 2 статті 24 Закону № 1058-IV)

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. (частина 4 статті 24 Закону № 1058-IV)

У законодавстві, що діяло раніше (до 01.01.2004), зокрема у статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII від 05.11.1991 (далі Закон №1788-ХІІ) передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативі незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру тривалості роботи і тривалості перерв.

Як встановлено судом, 29.01.2026 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою про призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". До зазначеної заяви було долучено відповідний бланк заяви про призначення пенсії. Звернення позивача зареєстровано відповідачем 03.02.2026 за вхідним № 1923/С-1900-26.

За результатами розгляду зазначеного звернення Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області листом від 17.02.2026 № 2134-1923/С-02/8-1900/26 повідомило позивача про те, що відповідно до поданих документів та даних персоніфікованого обліку його страховий стаж становить 08 років 06 місяців. При цьому відповідач зазначив, що для призначення пенсії по інвалідності особі з інвалідністю ІІІ групи віком від 52 до 55 років включно необхідний страховий стаж тривалістю 13 років. Також у листі наведено відомості про рішення від 14.06.2024 № 191950025821, яким позивачу відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, та зазначено, що інших заяв щодо призначення пенсії від позивача не зареєстровано.

Отже, зі змісту відповіді від 17.02.2026 вбачається, що відповідач розглянув звернення позивача в порядку Закону України "Про звернення громадян" та надав інформацію щодо обчисленого страхового стажу й раніше прийнятого рішення про відмову в призначенні пенсії. Також відмовив у зарахуванні до стажу позивача певних періодів роботи.

Водночас, як вбачається із змісту відповідної заяви, позивач звернувся до пенсійного органу не лише з метою отримання інформації щодо свого пенсійного забезпечення, а й із заявою про призначення пенсії по інвалідності встановленого зразка.

Проте за результатами розгляду звернення відповідач повідомив про обставини, що стосуються пенсійного забезпечення позивача, відмовив у зарахуванні стажу та не вирішив питання щодо призначення пенсії за поданою 29.01.2026 заявою.

При цьому відповідачем не надано суду доказів, які б підтверджували, що заява позивача від 29.01.2026 про призначення пенсії по інвалідності була розглянута в установленому законодавством порядку та за результатами її розгляду прийнято відповідне рішення. Такі докази відсутні й серед документів, долучених відповідачем до відзиву на позовну заяву. Зміст відзиву також не містить належних пояснень щодо результатів розгляду саме заяви про призначення пенсії від 29.01.2026, оскільки відповідач обмежився викладенням обставин обчислення страхового стажу позивача.

Доказів що позивач звернувся із заявою про призначення пенсії не у встановленому порядку пенсійним органом не надано.

Таким чином, наявні в матеріалах справи докази свідчать про надання відповідачем інформаційної відповіді на звернення позивача в порядку Закону України "Про звернення громадян", однак не підтверджують вирішення питання про призначення пенсії по інвалідності за поданою 29.01.2026 заявою в порядку, передбаченому пенсійним законодавством.

Щодо зарахування періодів трудової діяльності з 15.07.1989 по 18.02.1999, то суд зазначає наступне.

Положеннями пункту 3 Порядку № 637, передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

З 20.06.1974 порядок ведення трудових книжок регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР № 162 (далі - Інструкція № 162).

Згідно з пунктом 2.2 Інструкції № 162 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження, відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.

Відповідно до абзацу 3 пункту 2.3 Інструкції № 162 записи здійснюються пером або кульковою ручкою, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольору.

За приписами пункту 2.5 Інструкції № 162 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження, заохочення та інше, виправлення здійснюється адміністрацією того підприємства, де було зроблено відповідний запис.

Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 06.02.2018 по справі № 677/277/17, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для зазначеної у такій трудовій книжці особи. У цій постанові Верховний Суд зазначив, що працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.

Судом встановлено, що позивачу відмовлено у призначенні пенсії позивачу, у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу 13 років, оскільки до страхового стажу не зараховано періоди роботи: з 15.07.1989 по 18.02.1999, оскільки заявником не надано основну трудову книжку, а було надано вкладку до трудової книжки.

Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 №310 (далі Положення № 310).

Відповідно до пункту 2 Положення № 310 трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.

Відповідно до пунктів 7, 8, 11 Положення № 310, в тих випадках, коли у трудовій книжці колгоспника заповнені всі сторінки відповідних розділів, трудова книжка доповнюється вкладишем. Трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки.

Відповідно до пункту 3.1 Інструкції № 58, у тому разі, коли у трудовій книжці заповнені усі сторінки відповідних розділів, вона доповнюється вкладишем. Вкладиш вшивається у трудову книжку, заповнюється і ведеться власником або уповноваженим ним органом за місцем роботи працівника у такому ж порядку, що і трудова книжка. Вкладиш без трудової книжки недійсний.

Із цієї норми суд робить висновок, що вкладиш видається в разі заповнення всіх сторінок трудової книжки та є доповненням відомостей до неї. Водночас, вкладиш, як складова трудової книжки вшивається в основний документ та створює єдине ціле, що обумовлено наведеною нормою.

Суд звертає увагу, що відомості про трудову діяльність позивача, у вкладиші до трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_1 заповнені відповідно до вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників № 58 від 29.07.1993 та Постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 "Про трудові книжки працівників".

Так, вкладиш до трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_1 містить дату заповнення, відомості про прийом на роботу, дату та номер наказу про прийом на роботу, відомості про звільнення з роботи із зазначенням причини звільнення, дату та номер наказу про звільнення, які засвідчені печаткою відповідної установи, а, відтак, ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження трудового стажу позивача.

Тому, посилання відповідача на відсутність інформації суд вважає безпідставним.

Крім того, за відсутності записів у трудовій книжці період роботи може бути підтверджено іншими доказами.

Так, на підтвердження роботи у зазначений період позивачем надано архівну довідку від 18.11.2025 № 03-01/1019, видану архівним відділом Кременецької районної державної адміністрації (Кременецької районної військової адміністрації). Зі змісту цієї довідки вбачається, що в документах архівного фонду Спілки власників земельних і майнових паїв імені Лесі Українки, с. Лосятин Кременецького району Тернопільської області, збереглися відомості про нарахування заробітної плати ОСОБА_1 за окремі місяці відповідних років. Отже, зазначена архівна довідка підтверджує факт трудової діяльності позивача у відповідному господарстві та підлягає оцінці в сукупності з іншими наявними у справі доказами.

При цьому суд враховує, що позивач звернувся за призначенням пенсії по інвалідності, а не пенсії за віком на пільгових умовах. Тому питання зарахування спірного періоду не пов`язане з необхідністю підтвердження права на пільгову пенсію за Списком № 1 або Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників. Також саме по собі посилання на відсутність відомостей про кількість відпрацьованих трудоднів не є достатнім для висновку про неможливість зарахування спірного періоду до стажу.

Отже, суд дійшов висновку, що відсутність у позивача трудової книжки, до якої був виданий вкладиш серії НОМЕР_2 , сама по собі не може бути підставою для неврахування відповідних періодів роботи до страхового стажу, оскільки наданий вкладиш містить усі необхідні відомості про трудову діяльність позивача. При цьому період трудової діяльності позивача підтверджується іншими наданими доказами.

Окремо суд звертає увагу, що заявлений позивачем до зарахування період роботи з 15.07.1989 по 18.02.1999 частково збігається з періодом проходження військової служби. Так, згідно з відомостями, зазначеними у військовому квитку серії НОМЕР_3 , позивач проходив військову службу з 05.12.1989 по 23.11.1991.

Крім того, архівна довідка від 18.11.2025 № 03-01/1019 не містить відомостей про нарахування позивачу заробітної плати за 1991 рік. За таких обставин наявні докази не дають підстав для зарахування періоду роботи з 05.12.1989 по 31.12.1991, оскільки частина цього періоду припадає на час проходження військової служби, а факт роботи після її завершення у 1991 році не підтверджений наведеними відомостями архівної довідки.

Натомість, період проходження військової служби з 05.12.1989 по 31.12.1991 зарахований до стажу позивача згідно наявної у матеріалах справи довідкою форми РС-право.

Водночас зазначене не спростовує можливості зарахування періоду роботи до початку проходження військової служби та після завершення 1991 року за умови його підтвердження належними документами. З огляду на викладене, з урахуванням заявлених позовних вимог та наявних у матеріалах справи доказів, зарахуванню підлягають періоди роботи позивача з 15.07.1989 по 04.12.1989 та з 01.01.1992 по 18.02.1999 (з урахуванням вже зарахованих періодів).

Щодо позовних вимог у частині зарахування до страхового стажу періоду роботи з 01.09.2005 по 27.12.2007 суд зазначає таке.

Як убачається з довідки за формою РС-право, сформованої щодо позивача, зазначений період роботи з 01.09.2005 по 27.12.2007 уже врахований під час обчислення його страхового стажу. Отже, відомості, що містяться в інформаційних матеріалах пенсійної справи позивача, свідчать про те, що відповідачем цей період трудової діяльності не виключено з обчисленого страхового стажу та його зараховано до загального стажу позивача.

Щодо обрання судом способу захисту.

Частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, з метою належного та ефективного захисту порушених прав позивача, слід зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 15.07.1989 по 04.12.1989 та з 01.01.1992 по 18.02.1999 (з урахуванням вже зарахованих періодів) та повторно розглянути заяву від 29.01.2026 про призначення пенсії по інвалідності .

Перевіряючи дотримання критеріїв, яким має відповідати рішення, дії суб`єкта владних повноважень, визначених частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), суд вважає, що такі не дотримані, Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області діяло не на підставі та не у спосіб, що визначені законами України, необґрунтовано, без урахування усіх обставин, що мають значення для вчинення дій.

Враховуючи встановлені обставини справи та положення чинного законодавства, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд приходить до переконання, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Оскільки позов підлягає задоволенню, то відповідно до частини першої статті 139 КАС України позивачу слід відшкодувати за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір у розмірі 1331,20 грн, сплачений відповідно до квитанції від 27.04.2026.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо нерозгляду у встановленому законом порядку заяви ОСОБА_1 від 29.01.2026 про призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та відмову у зарахуванні страхового стажу.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 15.07.1989 по 04.12.1989 та з 01.01.1992 по 18.02.1999 (з урахуванням вже зарахованих періодів) та повторно розглянути заяву від 29.01.2026 про призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1331,20 грн (одна тисяча триста тридцять одна грн 20 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 20 жовтня 2026 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_1 РНОКПП: НОМЕР_4 );

відповідач:

- Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження/місце проживання: майдан Волі, 3, м. Тернопіль, Тернопільський р-н, Тернопільська обл., 46001, код ЄДРПОУ: 14035769);

Головуючий суддя Баб`юк П.М.