Рішення від 18 жовтня 2026 р. у справі №420/23157/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Суд: Одеський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо

Дата: 18 жовтня 2026 р.

Справа: №420/23157/26

Суддя: Аракелян М.М.

Справа № 420/23157/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Аракелян М.М.

розглянувши у письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

28 липня 2026 року Одеським окружним адміністративним судом зареєстрована позовна заява ОСОБА_1 (сформована в системі «Електронний суд» 28.07.2026 року) до Військової частини НОМЕР_1 , у якій представник позивача просить суд:

визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 у визнанні права ОСОБА_2 на отримання грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень, відповідно Постанови КМУ «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану», оформленою листом від 04.04.2026 № 2138/1/12/1533;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень, передбаченої Постановою КМУ «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» від 11 лютого 2025 року № 153 з урахуванням вимог Окремого доручення Міністра оборони України від 26.09.2025 р. №5601/уд;

витребувати у військової частини НОМЕР_1 та військової частини НОМЕР_2 докази безпосередньої участі позивача у бойових діях.

В додатки до позову подані клопотання про витребування доказів.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями адміністративна справа розподілена на суддю Аракелян М.М.

Ухвалою суду від 03 серпня 2026 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі; постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін; витребувано у Військової частини НОМЕР_1 документи про точну кількість днів безпосередньої участі ОСОБА_1 у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій; витяги з бойових наказів, журналів бойових дій та інших первинних документів; відомості про наявність або відсутність у ОСОБА_1 військових адміністративних правопорушень і чинних дисциплінарних стягнень; матеріали розгляду заяви ОСОБА_1 про виплату; витребувано у Військової частини НОМЕР_2 документи про точну кількість днів безпосередньої участі ОСОБА_1 у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій; витяги з бойових наказів, журналів бойових дій та інших первинних документів; відомості про наявність або відсутність військових адміністративних правопорушень і чинних дисциплінарних стягнень, відповідно до рішення (доручення) Міністра оборони України № 5601/уд від 26.09.2025 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач з 26 лютого 2022 року був призваний на військову службу за мобілізацією до військової частини НОМЕР_2 та з 15 червня 2023 року позивач проходив військову службу у відповідача.

31 травня 2022 року, як повідомляє позивач, під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Комишуваха Сєвєродонецького району Луганської області він отримав закриту черепно-мозкову травму, струс головного мозку, виражений цефалгічний та астено-невротичний синдроми, акубаротравму у вигляді гострої двобічної нейросенсорної приглухуватості, закриту травму грудної клітки з переломом сьомого ребра зліва та порушення серцевого ритму та після чого тривалий час перебував на лікуванні й реабілітації. Після лікування позивач пройшов медичний огляд та військово-лікарською комісією визнаний непридатним до військової служби та в подальшому йому встановлено інвалідність ІІІ групи у зв`язку із чим позивача було звільнено з військової служби за станом здоров`я.

Після звільнення зі служби позивач в 2026 році звернувся до відповідача із заявою та просив здійснити нарахування та виплату йому спірної допомоги у розмірі 1 000 000 грн., однак відповідач надав відмову з тих підстав, що станом на дату подання заяви позивач не є військовослужбовцем. Вказане рішення відповідача позивач вважає протиправним та зазначає, що постанова Кабінету Міністрів України № 153 не містить жодних обмежень чи застережень відносно отримання одноразової грошової винагороди колишніми військовослужбовцями за умови дотримання інших, передбачених умов.

Позивач не заперечує, що словосполучення «проходять військову службу» допускає буквальне тлумачення як вимогу перебування на службі станом на дату набрання чинності постановою № 153. Водночас таке тлумачення не може застосовуватися ізольовано від спеціального винятку для осіб, які не набрали шестимісячного строку участі саме через бойове поранення, а також від конституційних принципів рівності, справедливості та особливого захисту військовослужбовців, які втратили можливість продовжувати службу через захист Батьківщини. Звільнення позивача не було наслідком його добровільної відмови від служби чи неналежної поведінки, а було зумовлене встановленою військово-лікарською комісією непридатністю до військової служби з виключенням з військового обліку після бойової травми, пов`язаної із захистом Батьківщини.

У зв`язку із цим позивач вважає, що тлумачення абзацу 4 пункту 4 постанови КМУ №153 у вузькому значенні, тобто лише відносно осіб, у яких наявне захворювання, поранення (травма, контузія, каліцтво), одержаних під час захисту Вітчизни, але за умови подальшого проходження ними військової служби (тобто визнання таких осіб придатними до військової служби), є порушенням його прав та вказує на дискримінаційний підхід відносно його та осіб, які отримали інвалідність, пов`язану із захистом Батьківщини та є непридатними до військової служби.

За викладених обставин та аргументів позивач вважає, що позов є обґрунтованим, а тому наявні правові підстави для його задоволення у повному обсязі.

Відповідач з позовом не погодився та у відзиві на позовну заяву вказав, що при прийнятті постанови від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» Кабінет Міністрів України, діючи в межах своїх повноважень, чітко визначив коло осіб, які мають право на отримання одноразової грошова винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах в межах експериментального проекту, а саме громадяни України, які на момент нарахування одноразової грошової винагороди мають спеціальний правовий статус військовослужбовця, який набувається особою з моменту зарахування до списків особового складу військової частини і припиняється з моменту звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу військової частини.

Відповідач звертає увагу, що позивач втратив спеціальний правовий статус військовослужбовця 16.04.2024 року у зв`язку зі звільнення з військової служби у відставку за станом здоров`я відповідно до підпункту «б» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а тому не є особою, яка має право на отримання одноразової грошова винагороди, нарахування та виплата якої передбачені Постановою від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану». Наразі відсутні правові підстави для задоволення позовної заяви у зв`язку із тим, що позивач не має права на отримання спірної одноразової виплати.

19 серпня 2026 року позивач надав до суду відповідь на відзив, де вказав, що він був звільнений з військової служби з незалежних від нього обставин, а саме за станом здоров`я, внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини. Тому у даному випадку необхідно застосувати принцип заборони дискримінації.

Крім того, позивач зауважив, що метою постанови КМУ № 153 є підвищення мотивації та винагорода за ризик, а не покарання тих, хто найбільше постраждав, захищаючи державу, що ставить в нерівне положення військовослужбовців, які у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, але виключені з військової служби у зв`язку з отриманням поранення під час захисту Батьківщини, з тими хто за аналогічних підстав продовжує проходити службу.

З огляду на вказане, позивач вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Інших процесуальних заяв по суті спору, які визначені статтею 159 КАС України від сторін до суду не надходило.

Військовою частиною НОМЕР_2 вимоги ухвали суду від 03.08.2026 року в частині надання витребуваних доказів не виконано, а відтак справа розглядається за наявними у ній матеріалами відповідно до вимог ч.ч. 6,7 ст. 80 КАС України.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, які мають значення для вирішення спору, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 з 09 березня 2023 року має статус учасника бойових дій, народився ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно копії військового квитка серії НОМЕР_3 судом встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 призваний на військову службу за мобілізацією 26 лютого 2022 року, військову присягу прийняв 13 березня 2022 року.

У період з 26.02.2022 року по 14.06.2023 року ОСОБА_1 проходив військову службу на посаді «стрілець» у Військовій частині НОМЕР_2 , а з 15 червня 2023 року по 16 квітня 2024 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посадах «сапер» та «командир відділення».

02 червня 2024 року Військовою частиною НОМЕР_2 видано ОСОБА_1 довідку № 1722/2400 відповідно до якої він дійсно в період з 26.02.2022 по 30.04.2022; з 25.05.2022 по 14.06.2022; з 14.10.2022 по 29.10.2022; з 28.11.2022 по 03.02.2023 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи у місті Києві, а також в Донецькій та Луганських областях.

Відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_2 за № 2425 від 27 липня 2022 року солдат ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 отримав бойову травму при ворожому обстрілі у с. Комишуваха Сєвєродонецького району Луганської області 31 травня 1011 року.

16 квітня 2024 року командиром військової частини НОМЕР_1 прийнято наказ (по стройовій частині) № 111 відповідно до пункту 3 якого молодшого сержанта ОСОБА_1 , командира відділення безпілотних авіаційних комплексів 1 інженерно-саперної роти військової частини НОМЕР_1 , звільненого наказом Командувача Сил територіальної оборони Збройних Сил України (по особовому складу) від 13 квітня 2024 року № 60-РС, у відставку за підпунктом «б» (за станом здоров`я), відповідно до пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», вважати таким, що 16 квітня 2024 року справи та посаду здав і направити для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Листом за вих. № 2138/1/12/1533 від 04.04.2026 року Військова частина НОМЕР_1 повідомила позивача у відповідь на його заяву від 03.03.2026 року, що відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах України під час воєнного стану» обов`язковою умовою набуття права на винагороду є проходження військовослужбовцем Збройних Сил України військової служби станом на дату набрання чинності постановою (13.02.2025), оскільки позивач був звільнений з військової служби в березні 2024 року, тобто до дати набрання чинності постановою №153, тому він не має права на виплату винагороди.

Не погоджуючись із відмовою у виплаті одноразової грошової допомоги, вважаючи її протиправною, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин 1-3 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII), захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає у тому числі проходження військової служби.

Приписами частини 6 статті 2 Закону № 2232-XII передбачено такі види військової служби: базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Частиною 1 ст. 9 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з п. 2, 3 постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Одночасно, військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об`єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування постановлено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

В подальшому строк дії воєнного часу неодноразово продовжувався та триває на дату розгляду даної справи. Отже, як у спірний період, так і нас час розгляду даної справи на території України діє особливий період.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану» вирішено погодитись з пропозицією Міністерства оборони стосовно реалізації протягом двох років з дня, що настає за днем набрання чинності цією постановою, експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану (далі - постанова №153).

Пунктом 3 постанови №153 установлено, що учасниками експериментального проекту є громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил на посади рядового складу; Збройні Сили; Міністерство оборони; військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил.

Разом із тим, як роз`ясненням департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України від 04.06.2025 року, так і окремим дорученням Міністра оборони України від 20.02.2025 року № 999/уд визначено, що постановою № 153 передбачено виплату двох окремих видів винагороди:

- одноразову грошову допомогу після укладення контракту на проходження військової служби у ЗСУ на посадах рядового складу;

- одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах.

Так, пунктом 4 постанови №153 визначено, що громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 року № 64, затвердженим Законом України Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень (абз.2);

- військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);

- військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі.

З положень абз. 2 п. 4 постанови №153 слідує, що кваліфікуючими умовами для набуття права на отримання одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у порядку п.4 постанови №153 є одночасна сукупність таких факторів як:

1) належність військовослужбовця до осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил;

2) призов або прийняття військовослужбовця на військову службу у віці до 25 років;

3) особиста та безпосередня участь здобувача виплати у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою.

Позивач зазначає та не заперечується відповідачем, що він звернувся до відповідача із відповідною заявою про виплату одноразової грошової винагороди за абз.4 п.4 постанови № 153, як такий що брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, у зв`язку із наявністю в нього поранення, одержаного під час захисту Вітчизни.

Командир Військової частини НОМЕР_1 листом від 04.04.2026 року № 2138/1/12/1533 відмовив ОСОБА_1 в задоволенні заяви з посиланням на те, що позивач наразі не проходить військову службу, а постановою № 153 не передбачено порядку виплати винагороди для осіб, які не є військовослужбовцями.

Суд враховує, що у відповідності до абзацу 4 пункту 4 постанови № 153 дійсно однією з вимог для отримання одноразової грошової допомоги є проходження військової служби.

Водночас, слід зазначити, що принцип соціальної справедливості та конституційний обов`язок держави щодо захисту своїх захисників вимагає однакового підходу до всіх осіб, які з ризиком для життя виконували військовий обов`язок.

Згідно свідоцтва про хворобу № 5696 від 08.03.2024 року вбачається, що у позивача встановлено такі діагнози: міокардіофіброз, імутуючу повну блокаду правої ніжки пучка Гіса, вторинний пролапс передньої стулки мі трального клапану з регургітацією І ступеня та стулок трикуспідального клапану з регургітацією ІІ ступеню, стійка міграція суправентикулярного водія ритму, нестійка шлуночкові екстра систолічна аритмія, і тому числі за типом кругової, стан після повторної радіочастотної абляції (12.07.2022, 08.08.2022) з приводу шлуночкової парасистолії. Епізод нестійкої шлуночкової тахікардії (холтер ЕКГ від 23.08.2022: 3 комплекси). СН 0 ступеню. Ізольований міжхребцевий остеохондроз, нефіксований C-подібний сколіоз I ступеню поперекового відділу хребта з хронічною вертеброгенною цервікотораколюмбалгією без порушення функції. Пошкодження медіального меніску та ПХЗ правого колінного суглобу з больовим синдромом, хронічним синовітом при незначному порушенні функції. Анпоневричні набряки неалергічного генезу.

Вказані захворювання Так, пов`язані із проходженням військової служби.

Наслідки акубаротравми, ЗЧМТ, струсу головного мозку (31.05.2022) у вигляді цефалічного синдрому, суб`єктивного вушного шуму, астено-невротичного стану складного ґенезу з інсомнією – «травма, ТАК, пов`язана із захистом Батьківщини».

На підставі ст.38-а графи ІІ Розкладу хвороб позивач непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку.

Крім того, згідно витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 121/25/1100/В від 30.09.2025 року слідує, що ОСОБА_1 встановлено третю групу інвалідності, яка пов`язана із захистом Батьківщини.

При цьому, як встановлено судом та не заперечується сторонами, звільнення позивача з військової служби відбулося у зв`язку із непридатністю до військової служби.

З аналізу викладеного вбачається, що позивач у віці 24 повних роки розпочав проходження військової служби під час воєнного стану, брав безпосередню участь у бойових діях в районі ведення воєнних (бойових) дій та отримав захворювання, пов`язані із захистом Батьківщини.

Суд наголошує, що в даному випадку, позивач звільнений з військової служби з незалежних від нього обставин, а саме за станом здоров`я, внаслідок захворювань, пов`язаних із захистом Батьківщини, що зокрема підтверджується медичними виписками, свідоцтвом про хворобу № 5696 від 08.03.2024 року, витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 121/25/1100/В від 30.09.2025 року.

Згідно п. 3 ч. 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» під непрямою дискримінацією розуміється ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Таким чином, позивач, отримавши захворювання, пов`язані із захистом Батьківщини, яке призвело до виключення з військового обліку за станом здоров`я, фізично не міг далі продовжувати службу та виконувати свої обов`язки, тому застосування формальних вимог постанови №153 в даному випадку створює правову прогалину та не враховує особливості спірного випадку.

Слід звернути увагу, що метою Постанови №153 є підвищення мотивації та винагорода за ризик, а не знецінення вкладу в захист Батьківщини постраждалих осіб, які постраждали, захищаючи державу, що ставить в нерівне положення військовослужбовців, які у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, але виключені з військової служби у зв`язку з отриманням поранення під час захисту Батьківщини, з тими хто за аналогічних обставин продовжує проходити службу.

На переконання суду, виплата, яка передбачена постановою №153, має розглядатися як невід`ємна частина гарантій соціального захисту, визначених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», згідно яких соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Вимога нормотворця стосовно необхідності проходження позивачем військової служби не може тлумачитися лише як така, що повинна обов`язково мати місце на момент подання заявником відповідного звернення про нарахування та виплату коштів, оскільки такий підхід набуватиме ознак дискримінації особи, адже постанова №153 не містить жодних обмежень чи застережень відносно отримання одноразової грошової винагороди колишніми військовослужбовцями за умови дотримання інших, передбачених умов. Будь-який інший підхід до тлумачення норм, визначених у постанові № 153 не відповідатиме меті її прийняття, яка спрямована на підвищення мотивації до проходження військової служби окремими категоріями громадян України під час воєнного стану.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Тому суд вважає, що позбавлення ОСОБА_1 передбаченої постановою №153 виплати через обставини, які не залежали від волі військовослужбовця є порушенням принципу справедливості.

Додатково суд наголошує на положенні ст. 65 Конституції України про те, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Цьому громадянському обов`язку кореспондує обов`язок Держави виплачувати гідне грошове забезпечення військовослужбовцю, а в умовах воєнного стану вага виконання обома сторонами (громадянами/державою) власних обов`язків невимовно зростає адже ціною виконання таких обов`язків для обох сторін стає життя/збереження державності нашої Батьківщини.

Також, суд зауважує, що справедливість є основоположним принципом права та враховує принцип «Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem», що означає: «У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права».

Відповідно до статті 2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Ця мета перекликається зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до неї кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (пункт 64 рішення Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15.10.2009 (заява № 40450/04).

Засіб юридичного захисту має бути «ефективним» в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (пункт 95 рішення ЄСПЛ у справі «Аксой проти Туреччини» від 18.12.1996 (заява № 21987/93).

При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (пункт 101 рішення ЄСПЛ у справі «Джорджевич проти Хорватії» від 24.07.2012 (заява № 41526/10); пункти 36-40 рішення ЄСПЛ у справі «Ван Остервійк проти Бельгії» від 06.11.1980 (заява № 7654/76). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.

Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29.08.2012 № 16-рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об`єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (рішення Конституційного Суду України від 02.11.2011 № 13-рп/2011).

Крім того, Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 підкреслив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

Отже, рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

З огляду на те, що зазначена відповідачем підстава для відмови у нарахуванні та виплаті позивачу спірної допомоги не знайшла свого законного підтвердження під час судового розгляду справи, а інших підстав для відмови відповідач не зазначав ані у листі за №2138/1/12/1533 від 04 квітня 2026 року, ані у процесуальних заявах по суті адміністративної справи, суд приходить висновку, що конкретно у даному випадку відповідача слід зобов`язати нарахувати та виплатити ОСОБА_3 спірну допомогу.

З цих мотивів суд приходить до висновку, що позов є належним чином обґрунтованим, а заявлені позовні вимоги належить задовольнити повністю.

Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем законність оскаржуваних дій не доведена, а його доводи суд відхиляє з вищенаведених мотивів.

Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Враховуючи те, що позивач звільнений від сплати судового збору, а інших судових витрат сторонами не понесено, суд не здійснює розподіл судових витрат у даній справі.

Керуючись ст. ст. 143, 241-246, 250, 255, 260, 262, 295, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити повністю.

Визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 у визнанні права ОСОБА_2 на отримання грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень, відповідно Постанови КМУ «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану», оформленою листом від 04.04.2026 року № 2138/1/12/1533.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень, передбаченої Постановою КМУ «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» від 11 лютого 2025 року № 153 з урахуванням вимог Окремого доручення Міністра оборони України від 26.09.2025 року №5601/уд.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст. ст. 293,295 КАС України, до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ).

Відповідач:Військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_5 ; місцезнаходження: АДРЕСА_2 ).

Суддя М.М. Аракелян

Оригінал: reyestr.court.gov.ua