Рішення від 18 жовтня 2026 р. у справі №420/5665/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/5665/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабенка Д.А., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправними та скасування наказів та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду 27 лютого 2026 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області, в якій позивач просить:

визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Одеській області № 224 від 30.01.2026 року «Про заходи дисциплінарного впливу», в частині оголошення суворої догани інспектору взводу № 2 роти № 6 (безпілотних систем) БПОП(С) ГУНП в Одеській області лейтенанту поліції ОСОБА_1 ;

визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Одеській області № 176 о/с від 04.02.2026 року «По особовому складу» про звільнення зі служби в поліції за пунктом 6 частини першої статті 77 лейтенанта поліції ОСОБА_1 інспектора взводу № 2 роти № 6 (безпілотних систем) БПОП(С) ГУНП в Одеській області;

зобов`язати начальника Головного управління Національної поліції в Одеській області поновити на посаді інспектора взводу № 2 роти № 6 (безпілотних систем) БПОП(С) ГУНП в Одеській області лейтенанта поліції ОСОБА_1 і виплатити позивачу середньомісячну заробітну плату за період вимушеного прогулу у зв`язку із звільненням.

Стислий виклад позиції позивача

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що проходив службу на посаді інспектора взводу №2 роти №6 (безпілотних систем) батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) Головного управління Національної поліції в Одеській області (далі - БПОП(С)) та у складі групи поліцейських був залучений до виконання бойових (спеціальних) завдань в районі населеного пункту Костянтинівка Краматорського району Донецької області.

Позивач вказує, що 01.12.2025 приблизно о 12:00 під час виконання бойових завдань унаслідок ворожого обстрілу із застосуванням БПЛА отримав поранення.

Як зазначено у позові, відповідно до консультаційних висновків спеціаліста від 10.12.2025, 11.12.2025, 14.12.2025, 17.12.2025, 19.12.2025, 22.12.2025 перебував на лікуванні з діагнозом: «ВТ від 01.12.2025 року. Акустична травма без перфорації барабанних перетинок. Цефалгічний синдром. Тинітус. Забій, пошкодження КЗА лівого променево-запясткового суглоба», що також підтверджується первинною медичною картою №1015 та довідкою про обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) поліцейського поліції особливого призначення №51 від 17.12.2025.

Надалі, за твердженням позивача, з 12.01.2026 він постійно перебуває на лікарняному, що підтверджується електронними медичними висновками про непрацездатність від 12.01.2026, 16.01.2026, 21.01.2026, 26.01.2026 та 28.01.2026, відкритими в КНП «Балтський центр ПМСД».

Позивач вказує, що наказом від 20.01.2026 №140 щодо нього призначено службове розслідування, у межах якого він 23.01.2026 надав пояснення про те, що з 10.01.2026 не прибував на місце тимчасової дислокації підрозділу та був відсутній на службі у зв`язку з раптовим погіршенням стану здоров`я та необхідністю термінового звернення по медичну допомогу, яку йому після неодноразових звернень до керівництва не надали та до шпиталю не направили, тому він був вимушений звертатися по медичну допомогу до різних закладів охорони здоров`я за власний кошт.

У цих поясненнях позивач також зазначив, що умислу на порушення вимог службової дисципліни не мав, обставини визнає, готовий надати додаткові пояснення та документи за вимогою дисциплінарної комісії, а безпосереднє керівництво проінформував у найкоротший термін.

Позивач також вказує, що 28.01.2026 подав рапорт з проханням видати йому направлення на проходження військово-лікарської комісії для визначення придатності для служби в поліції.

На думку позивача, в дати, які стали підставою для кваліфікації його дій як «неявки» та подальшого звільнення, він об`єктивно не мав фізичної можливості виконувати службові обов`язки у зв`язку зі станом здоров`я, що, на думку позивача, підтверджується електронними медичними висновками про непрацездатність від 12.01.2026, 16.01.2026, 21.01.2026, 26.01.2026 та 28.01.2026, тому його відсутність не була наслідком недисциплінованості, умисного ухилення від служби чи невиконання службових обов`язків, а зумовлена наслідками, які виникли під час виконання ним бойового (спеціального) завдання.

Позивач наголошує, що відсутність працівника на службі у період тимчасової непрацездатності не може визнаватися прогулом або дисциплінарним проступком, оскільки така відсутність є вимушеною та має документальне підтвердження, а застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення в умовах встановленої тимчасової непрацездатності суперечить принципам законності, справедливості та індивідуалізації відповідальності.

Позивач посилається на статтю 119 Кодексу законів про працю України, за змістом якої, на його думку, лікування і тимчасова непрацездатність внаслідок травми, отриманої під час виконання бойового (спеціального) завдання, не може створювати негативні правові наслідки для працівника, та на статтю 40 цього Кодексу.

Позивач вважає, що правові гарантії, передбачені трудовим законодавством, застосовуються до служби в поліції в частині, що не суперечить спеціальному регулюванню, тому принцип недопустимості звільнення під час тимчасової непрацездатності поширюється на осіб, які проходять службу в Національній поліції України, та посилається на Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002, у якому, за твердженням позивача, зазначено, що адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовані спірні правовідносини, може застосовувати норми КЗпП України.

Позивач також посилається на постанову Верховного Суду від 21.09.2023 у справі №160/8030/22, зазначаючи, що в ній суди попередніх інстанцій, застосувавши норми трудового законодавства, визнали звільнення поліцейського неправомірним, а Верховний Суд зазначив, що до поліцейських у цих правовідносинах помилково застосовуються норми статті 40 КЗпП України.

Позивач вказує, що підставою звільнення за пунктом 6 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» може бути лише встановлений факт вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, а висновок службового розслідування повинен містити повне та об`єктивне дослідження обставин його вчинення, зокрема причин та умов, що до нього призвели.

Позивач вважає рішення про своє звільнення передчасним, необґрунтованим та таким, що прийняте без належного з`ясування всіх істотних обставин справи, зокрема без урахування факту тимчасової непрацездатності, її причин та часу настання.

Крім того, позивач вказує на протиправність повідомлення про зобов`язання відшкодувати витрати, пов`язані з утриманням у навчальному закладі, у розмірі 161452,21 грн, оскільки розрахунку цієї суми не надано та вона не відповідає сумі 21368,48 грн, визначеній наказом №176 о/с від 04.02.2026, а вимоги щодо стягнення з нього таких витрат є похідними від незаконного звільнення, оскільки підставою обов`язку відшкодування таких витрат є дострокове припинення служби з вини особи, а відсутність вини та незаконність звільнення, на думку позивача, виключають покладення на нього такого обов`язку.

Позивач просить стягнути з відповідача судовий збір у розмірі 3194,88 грн і витрати на професійну правничу допомогу, розрахунок яких зазначає подати до суду протягом 10 днів з моменту ухвалення рішення суду.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує та зазначає, що службове розслідування, призначене наказом від 20.01.2026 №140 за доповідною запискою командира БПОП(С) від 14.01.2026 №12595-2026, проведено у письмовому провадженні, а висновок складено 28.01.2026.

За твердженням відповідача, службове розслідування встановило, що позивач був відряджений до складу сил та засобів ОСУВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » для виконання бойових (спеціальних) завдань, а 10.01.2026 під час перевірки особового складу за місцем тимчасової дислокації командир роти виявив факт самовільного залишення ним місця тимчасової дислокації підрозділу в Донецькій області.

Після припинення відрядження наказом від 10.01.2026 №53 ДСК позивач був зобов`язаний прибути для подальшого проходження служби до АДРЕСА_1 , однак до місця служби не прибув.

За твердженням відповідача, дисциплінарна комісія дійшла висновку про наявність у діях позивача складу дисциплінарного проступку, що виразився, зокрема, у самовільному залишенні місця тимчасової дислокації 10.01.2026 та у безпідставній відсутності на службі 10.01.2026 і 20.01.2026.

Відповідач вказує, що за даними порталу електронних послуг Пенсійного фонду України листки непрацездатності позивачу були відкриті лише на періоди з 12.01.2026 до 19.01.2026 та з 21.01.2026 до 28.01.2026, тому станом на 10.01.2026 та 20.01.2026 документального підтвердження непрацездатності позивача не існувало, та саме тому щодо позивача складено акти про відсутність на службі від 10.01.2026 №35/1 та від 20.01.2026 №18239-2026.

Відповідач також зазначає, що позивач у поясненнях від 23.01.2026 підтвердив, що з 10.01.2026 не прибував до місця тимчасової дислокації та був відсутній на службі, тому факт відсутності на службі позивачем не заперечується, а предметом спору є лише правова оцінка причин такої відсутності.

Відповідач вважає, що спірні правовідносини регулюються спеціальним законодавством, а не положеннями Кодексу законів про працю України, тому посилання позивача на статті 40, 119 цього Кодексу як на основну підставу для скасування спірних наказів є помилковими, і посилається на постанову Верховного Суду від 21.09.2023 у справі №160/8030/22.

На думку відповідача, медичні документи, на які посилається позивач, не спростовують правомірності спірних наказів, посилання позивача на безперервну тимчасову непрацездатність не відповідає фактичним даним, що стали підставою для прийняття наказу від 30.01.2026 №224, а матеріали справи свідчать не про відсутність події дисциплінарного проступку, а про спробу позивача надати їй інше тлумачення вже після призначення службового розслідування. Сам по собі факт поранення та подальшого лікування не усуває обов`язку поліцейського діяти в межах установленого порядку, належно повідомляти керівництво та документально підтверджувати правомірність відсутності на службі, а дисциплінарне стягнення застосовано за безпідставну відсутність на службі саме 10.01.2026 та 20.01.2026, тобто у дні, які не перекриваються документально підтвердженими періодами непрацездатності.

Відповідач стверджує, що тимчасова непрацездатність працівників засвідчується листком непрацездатності, який є єдиним офіційним документом, що дозволяє бути відсутнім на роботі у зв`язку з хворобою, позивач не надав жодного належного доказу перебування у зазначені дати на лікарняному, і посилається на постанови Верховного Суду від 21.12.2020 у справі №420/1499/19, від 16.04.2019 у справі №805/1126/18-а, від 31.07.2019 у справі №815/810/18, від 16.04.2018 у справі №805/1126/18-а, від 25.06.2019 у справі №805/1816/17-а.

У відзиві вказано, що передумовою звільнення поліцейського має бути грубе порушення службової дисципліни, встановлене внаслідок службового розслідування, що службовим розслідуванням зібрано і встановлено достатньо доказів порушення позивачем інкримінованих йому норм, а позивач знав та усвідомлював, яку відповідальність понесе у разі вчинення такого дисциплінарного проступку.

Відповідач вказує, що застосування дисциплінарного стягнення, у тому числі звільнення, здійснюється на розсуд уповноваженої особи з урахуванням обставин у справі та не потребує наведення неможливості застосування інших видів дисциплінарних стягнень (постанова Верховного Суду від 07.12.2021 у справі №120/278/20-а), а також посилається на підпункт 2 пункту 1 наказу Національної поліції України від 19.07.2022 №507 «Про заходи щодо зміцнення службової дисципліни та дотримання законності в діяльності поліції», яким визначено, що за результатами службових розслідувань за випадками безпідставної відсутності на робочому місці (на службі) більше ніж добу застосовується до винних найсуворіший вид дисциплінарної відповідальності - звільнення зі служби в поліції.

Відповідач стверджує, що право позивача на захист під час службового розслідування забезпечувалось належним чином, з дотриманням порядку виклику, встановленого статтею 27 Дисциплінарного статуту: 21.01.2026 дисциплінарна комісія направила позивачу виклик від 21.01.2026 №19082-2026 на електронну пошту, через месенджер WhatsApp та рекомендованим листом через АТ «Укрпошта», у якому запропонувала 23.01.2026 прибути для надання письмових пояснень, а у разі неможливості особистої явки надіслати пояснення на електронну адресу дисциплінарної комісії.

Як вказано у відзиві, позивач цим правом скористався, однак окрім письмових пояснень не подав до дисциплінарної комісії жодних інших документів, які б підтверджували правомірність його відсутності на службі 10.01.2026 та 20.01.2026, і не звертався з клопотаннями про надання додаткового строку для подання доказів, про витребування документів, про долучення додаткових матеріалів, про ознайомлення з матеріалами розслідування, про участь представника.

На думку відповідача, та обставина, що позивач скористався лише частиною своїх прав, не свідчить про їх порушення, а надання представнику позивача на адвокатський запит після прийняття дисциплінарного рішення копій актів про відсутність на службі, доповідної записки, пояснення позивача та Правил внутрішнього службового (трудового) розпорядку підтверджує відсутність приховування від позивача підстав дисциплінарного провадження.

Відповідач вважає обраний вид стягнення як крайній захід дисциплінарного впливу співмірним вчиненому проступку, оскільки такий проступок негативно впливає на рівень авторитету та довіри до органів Національної поліції з боку суспільства, зазначає, що матеріали справи не містять жодного доказу порушення процедури проведення службового розслідування, і посилається на постанову Верховного Суду від 22.11.2022 у справі №600/1167/22-а.

Стислий виклад відповіді на відзив

У відповіді на відзив позивач вказує, що відповідач оминає обставину, що стан непрацездатності позивача є безпосереднім наслідком бойового поранення, отриманого 01.12.2025. Відсутність лікарняного листа за 10.01.2026 та 20.01.2026, на думку позивача, зумовлена не тим, що він у ці дні був здоровий та ухилявся від служби, а тим, що він самостійно, за власний кошт, змушений був звертатися по медичну допомогу до різних закладів охорони здоров`я після того, як командування відмовило у направленні до шпиталю. Лікарняні листи за наступні безперервні періоди позивач вважає прямим свідченням того, що стан його здоров`я об`єктивно вимагав медичної допомоги і тривав безперервно, а дисциплінарна комісія не зробила жодного висновку про те, чи були 10.01.2026 та 20.01.2026 реально відокремлені від загального стану непрацездатності, що, на думку позивача, є формальним підходом, який не відповідає статті 14 Дисциплінарного статуту, та повністю проігнорувала пояснення позивача щодо відсутності на робочому місці.

Позивач вважає, що позиція відповідача про розсуд уповноваженої особи при виборі виду стягнення суперечить конституційним принципам та усталеній практиці Верховного Суду, посилається на частину восьму статті 19 Дисциплінарного статуту та на постанови Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №802/1150/17-а та від 26.01.2022 у справі №620/397/21.

На думку позивача, при звільненні не враховано таких пом`якшувальних обставин: по-перше, позивач отримав поранення під час виконання бойового (спеціального) завдання, ця обставина є виключною, і поранення стало першопричиною всього ланцюга подій - відмови від повернення до підрозділу, звернення за медичною допомогою поза встановленим порядком, відсутності своєчасно оформленого лікарняного; по-друге, позивач не мав жодних попередніх дисциплінарних стягнень; по-третє, позивач повідомив командування про своє місцезнаходження у найкоротший термін, надав письмові пояснення, визнав факт відсутності, виклав причини та виявив готовність надати додаткові документи, що, на думку позивача, свідчить про відсутність умислу на тривале ухилення від служби; по-четверте, позивач 28.01.2026, ще до видання наказу про звільнення, подав рапорт про направлення на військово-лікарську комісію, який не розглядався при прийнятті рішення.

Позивач вважає, що звільнення зі служби в поліції є крайнім заходом, і його застосування без належного врахування цих обставин не відповідає принципу пропорційності, закріпленому у статті 2 КАС України та практиці Верховного Суду.

Позивач вказує, що наказ Національної поліції України від 19.07.2022 №507 є відомчим організаційно-розпорядчим актом, що не може встановлювати безальтернативне автоматичне застосування найсуворішого виду стягнення, оскільки це суперечить статті 19 Дисциплінарного статуту, яка є законом і має вищу юридичну силу, а з цим наказом позивач не був ознайомлений, і наказ не був доведений до усіх співробітників поліції.

Позивач не заперечує, що йому надали можливість подати пояснення, однак зазначає, що службове розслідування завершено 28.01.2026, тобто через 8 днів після призначення, а виклик для надання пояснень направлено 21.01.2026 зі строком для явки 23.01.2026, тобто з двома добами, протягом яких позивач, перебуваючи на лікуванні, фізично не мав можливості зібрати та надати медичні документи.

Позивач вважає, що процесуальний обов`язок особи надати докази може вважатися невиконаним лише тоді, коли така особа мала реальну, а не лише формальну можливість його виконати, а дисциплінарна комісія не з`ясувала, яким чином він мав можливість забезпечити надання документів в умовах триваючої непрацездатності та відсутності будь-якого сприяння з боку командування, а відповідно до частини третьої статті 16 Дисциплінарного статуту час перебування поліцейського на лікарняному не зараховується до строку службового розслідування, проте розслідування завершили, не очікуючи завершення лікарняного позивача.

Стислий виклад заперечень на відповідь на відзив

У запереченнях на відповідь на відзив відповідач зазначає, що позивач не спростовує встановлену службовим розслідуванням обставину, що листки непрацездатності були відкриті лише за періоди з 12.01.2026 до 19.01.2026 та з 21.01.2026 до 28.01.2026, а предметом оцінки є не сам факт звернення позивача по медичну допомогу, а те, чи були на 10.01.2026 та 20.01.2026 наявні належні та допустимі докази, які підтверджували правомірність його відсутності на службі.

Відповідач посилається на обов`язки поліцейського за статтею 18 Закону України «Про Національну поліцію» неухильно дотримуватися законів, професійно виконувати службові обов`язки та інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють подальшу службу.

Відповідач вважає недостовірним твердження про те, що пояснення позивача були проігноровані, оскільки вони отримані та досліджені, але викладені в них обставини не визнані такими, що підтверджують правомірність відсутності на службі у спірні дні, незгода позивача з оцінкою пояснень не означає, що вони не були отримані, досліджені чи враховані, що, на думку відповідача, узгоджується з пунктом 4 частини першої статті 19 Дисциплінарного статуту, а разом з поясненнями позивач не надав жодного належного доказу відсутності (листка непрацездатності).

Щодо строку службового розслідування відповідач зазначає, що у спірних правовідносинах діє спеціальна норма статті 26 Дисциплінарного статуту про особливості проведення службового розслідування в період дії воєнного стану, а не частина третя статті 16, і службове розслідування, яке тривало з 20.01.2026 до 28.01.2026, завершено в межах 15-денного строку.

Щодо наказу Національної поліції України від 19.07.2022 №507 відповідач вважає, що позивач безпідставно подає посилання на нього як на твердження про «автоматичне» звільнення, правовою підставою застосування стягнення є Закон України «Про Національну поліцію» та Дисциплінарний статут, а наказ №507 наведено лише як додатковий внутрішньо-організаційний акт.

Доводи про неознайомлення з цим наказом, на думку відповідача, не мають правового значення, оскільки, по-перше, факт ознайомлення не спростовує порушення позивачем обов`язків, установлених законом та Присягою поліцейського, а по-друге, порушення вимог наказу №507 в основу наказу про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності не покладено.

Щодо рапорту від 28.01.2026 відповідач зазначає, що його подання саме по собі не спростовує наявності дисциплінарного проступку, і такий рапорт не є документом, який підтверджує тимчасову непрацездатність саме у спірні дати.

Стислий виклад додаткових пояснень учасників справи

У додаткових поясненнях від 06.04.2026 позивач зазначає, що матеріали справи в сукупності свідчать про безперервний характер захворювання, а твердження відповідача про те, що саме 10.01.2026 та 20.01.2026 позивач був клінічно здоровим, не має підтверджень.

Позивач вказує, що дисциплінарна комісія у висновку не навела аналізу змісту його пояснень по суті, а саме того, що (1) погіршення стану здоров`я стало причиною відсутності; (2) командування не надало медичної допомоги та відмовило у направленні до шпиталю; (3) він вимушений звертатися до цивільних закладів за власний рахунок; (4) умислу на порушення дисципліни не мав, що, на думку позивача, порушує пункт 4 частини першої статті 19 Дисциплінарного статуту.

Позивач не заперечує існування статті 26 Дисциплінарного статуту, однак вважає, що формальне дотримання строку розслідування не означає забезпечення фактичної реалізації права на захист, та вказує, що обрання виду стягнення фактично здійснювалось в умовах автоматичного застосування наказу Національної поліції України від 19.07.2022 №507, який, будучи підзаконним актом, не може скасовувати встановлений статтею 19 Дисциплінарного статуту обов`язок керівника індивідуалізувати стягнення.

У додаткових поясненнях від 05.06.2026 позивач зазначає, що по закінченню лікарняного він прибув на роботу, де отримав направлення на ВЛК, а в той же день йому повідомили про звільнення, і що закінчення лікарняного листа не свідчить про повне одужання. Позивач посилається на консультаційні висновки лікарів від 09.12.2025, 14.12.2025, 17.12.2025, 19.12.2025, 22.12.2025 та консультаційний висновок кардіолога КНП «Одеська обласна клінічна лікарня» від 05.02.2026, яким встановлено діагноз «Гіпертонічна хвороба ІІ стадії, 2 ступінь, гіпертензивне серце, 3 (високий ризик)…», а також на діагноз травматолога «загострення посттравматичного ураження лівого променево-зап`ясткового суглоба» і на запис анамнезу у висновку кардіолога від 05.02.2026: «Гіпертонічна хвороба з 2025 року, після отруєння невідомою хімічною речовиною, контузії».

На думку позивача, стан його здоров`я є безпосереднім наслідком бойового поранення, що виключає наявність вини у сенсі статті 12 Дисциплінарного статуту, підтверджує об`єктивну неможливість повноцінного виконання службових обов`язків, пов`язаних з фізичними навантаженнями, характерними для посади інспектора взводу безпілотних систем батальйону поліції особливого призначення, і свідчить про відповідальну поведінку позивача, спрямовану на якнайшвидше відновлення здоров`я з метою повернення до служби, а відповідач, замість того, щоб надати можливість пройти військово-лікарську комісію та перевести позивача на іншу службу у зв`язку зі станом здоров`я, прийняв рішення про звільнення.

У додаткових поясненнях від 26.08.2026 відповідач зазначає, що після 01.12.2025 позивач до безпосереднього керівництва з проханням про надання медичної допомоги та зі скаргами на стан здоров`я не звертався, а під час службового розслідування, окрім пояснення, рапортів дисциплінарній комісії не подавав, а листки непрацездатності або інші медичні документи, які б підтверджували непрацездатність позивача 10.01.2026 та 20.01.2026, відсутні.

Відповідач посилається на пункти 3, 4, 6 розділу III Положення про діяльність медичної (військово-лікарської) комісії МВС, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 03.04.2017 №285, і вказує, що саме по собі проходження поліцейським лікування, наявність захворювання чи поранення не означає автоматичної необхідності направлення на М(ВЛ)К, а Положення пов`язує таке направлення з медичними обставинами, які встановлює заклад охорони здоров`я МВС.

Відповідач зазначає, що матеріали ГУНП не містять інформації від закладу охорони здоров`я МВС про встановлення у позивача захворювання або наслідків поранення з вираженими функціональними порушеннями та несприятливим прогнозом щодо подальшої служби, після завершення лікування позивач приступив до виконання службових обов`язків, тому чотиримісячний період неможливості приступити до служби у нього не настав, а до 28.01.2026 позивач питання про направлення на М(ВЛ)К не порушував: рапорт від 28.01.2026 був єдиним таким зверненням, до БПОП(С) рапорти позивача не надходили, і направлення на М(ВЛ)К після 01.12.2025 йому не видавалось.

На думку відповідача, до 28.01.2026 у ГУНП в Одеській області були відсутні відомості та документи, які б свідчили про наявність передбачених Положенням №285 обставин для направлення позивача на М(ВЛ)К, а рапорт від 28.01.2026 поданий уже після призначення та проведення службового розслідування.

У додаткових поясненнях від 24.09.2026 позивач просить не брати до уваги лист БПОП(С) від 07.09.2026 №236449-2026 та довідку від 09.09.2026 №238486-2026, подані відповідачем 10.09.2026, оскільки, на думку позивача, вони складені через понад вісім місяців після подій виключно для потреб цього судового провадження, є вторинними (похідними) джерелами, які відтворюють виклад подій виключно з позиції відповідача і не підкріплені первинними документами (наказами, актами, рапортами, журналами обліку), та надані в копіях, не засвідчених у встановленому порядку, що, на думку позивача, викликає сумніви щодо дотримання порядку їх складення та підписання уповноваженими особами.

На спростування тверджень відповідача про самовільне залишення ним місця дислокації позивач просить долучити до матеріалів справи оригінал медичної книжки, згідно із записом у якій 20.01.2026 він перебував на лікарняному та під наглядом лікарів, і вважає, що ці відомості узгоджуються з його поясненнями щодо безперервності й послідовності лікування.

Процесуальні дії у справі

Суд ухвалою від 05.03.2026 залишив позовну заяву без руху та встановив позивачу строк для усунення її недоліків шляхом подання обґрунтованої заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду.

Ухвалою від 16.03.2026 суд задовольнив заяву представника позивача про поновлення строку звернення до суду, поновив позивачу строк звернення до суду, відкрив провадження у справі, вирішив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та витребував у відповідача належним чином засвідчені копії наказу від 30.01.2026 №224 разом з матеріалами службового розслідування, наказу від 04.02.2026 №176 о/с разом з документами, на підставі яких його прийнято, та докази направлення і вручення позивачу цих наказів.

Суд ухвалою від 27.04.2026 задовольнив клопотання представника відповідача, вирішив розглядати справу за правилами загального позовного провадження, розпочав розгляд справи спочатку та призначив підготовче засідання на 20.05.2026.

У підготовчому засіданні 20.05.2026 суд протокольною ухвалою витребував додаткові пояснення у представників сторін щодо клопотання представника відповідача про залишення без розгляду позовної заяви та оголосив перерву в підготовчому засіданні до 15.06.2026.

Під час підготовчого засідання суд розглянув клопотання представника відповідача про залишення без розгляду позовної заяви та ухвалою від 15.06.2026 відмовив у його задоволенні. У цьому ж підготовчому засіданні суд протокольною ухвалою закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 03.08.2026.

У судовому засіданні 03.08.2026 суд заслухав вступне слово представників сторін, перейшов до з`ясування обставин справи та дослідження доказів та, у зв`язку з витребуванням у сторін додаткових доказів та пояснень, оголосив перерву до 31.08.2026.

У судовому засіданні 31.08.2026 суд долучив до матеріалів справи додаткові пояснення та докази, подані учасниками справи, продовжив з`ясування обставини у справі та дослідження доказів, та, у зв`язку з повітряною тривогою та для з`ясування обставин по справі, суд протокольною ухвалою оголосив перерву до 05.10.2026.

У судовому засіданні 05.10.2026 суд долучив до матеріалів справи документи, подані представником відповідача, і додаткові пояснення представника позивача з додатковими доказами, дослідив докази у справі, та, з урахуванням думки сторін, протокольною ухвалою вирішив продовжити розгляд справи в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд встановив такі обставини.

Суд встановив, що позивач наказом ГУНП в Одеській області від 29.08.2025 №1077 о/с призначений на посаду інспектора взводу №2 роти №6 (безпілотних систем) БПОП(С), зареєстрований за такою адресою проживання: АДРЕСА_2 .

Наказом ГУНП в Одеській області від 21.11.2025 №2117 ДСК позивача відряджено до складу сил та засобів для виконання бойових (спеціальних) завдань, та 24.11.2025 позивач спільно з іншими працівниками БПОП(С) ГУНП в області виконав наказ та відрядився у визначене місце.

Як вбачається з листа БПОП(С) від 10.09.2026 №239521-2026, перебуваючи у відрядженні з 24.11.2025 до 10.01.2026, позивач залучався до виконання бойових (спеціальних) завдань.

Відповідно до довідки про обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) поліцейського поліції особливого призначення від 17.12.2025 №51, 01.12.2025 приблизно о 12:00 позивач під час виконання бойових (спеціальних) завдань у районі н.п. Костянтинівка Краматорського району Донецької області внаслідок ворожого обстрілу із застосуванням БПЛА отримав поранення (контузію, травму, каліцтво) у період дії воєнного стану під час участі у бойових діях. У довідці наведено такі діагнози:

«ВТ (01.12.2025). Акубаротравма без перфорації барабанних перетинок. Отруєння чадним газом» (первинна медична картка від 09.12.2025 №1015);

«ВТ (01.12.2025). Акустична травма без перфорації барабанних перетинок. Цефалгічний синдром. Тинітус. Забій, пошкодження КЗА лівого променево-запясткового суглоба» (первинна медична картка від 09.12.2025 №6715);

«Загострення посттравматичного лігаментиту лівого променево-запясткового суглоба» (консультаційний висновок спеціаліста від 11.12.2025 №9000).

За консультаційним висновком спеціаліста Управління домедичної та медичної допомоги («Медична рота») Департаменту поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_2 » від 10.12.2025, позивач скаржився на головний біль, дзвін у вухах, періодичну нудоту, слабкість, біль і обмеження рухів у лівому зап`ясті, його артеріальний тиск становив 150/98 мм рт. ст., і йому встановлено діагноз «ВТ (01.12.2025). Акустична травма без перфорації барабанних перетинок. Цефалгічний синдром. Тинітус. Забій, пошкодження КЗА лівого променево-запясткового суглобу» та рекомендовано, зокрема, контроль артеріального тиску двічі на добу протягом 10 днів.

Матеріалами справи також підтверджено, що позивач звертався в подальшому за медичною допомогою до Управління домедичної та медичної допомоги («Медична рота») Департаменту поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_2 », про що свідчать консультаційні висновки спеціаліста від 11.12.2025, 14.12.2025, 17.12.2025, 19.12.2025 і 22.12.2025.

Як вбачається з матеріалів службового розслідування, 10 січня 2026 року майори поліції ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (командир роти №6 БПОП(С)) та ОСОБА_4 склали акт про відсутність працівника на службі, відповідно до якого позивач «був відсутній на робочому місці, а саме: у пункті тимчасової дислокації підрозділу та на території підрозділу Донецької області м. Краматорськ без поважних причин 10.01.2026 з 17:00 до 18:15», а під час телефонної розмови «відповів, що він не має наміру подалі нести службу та прямує до м. Одеса».

Згідно з доповідною запискою командира БПОП(С) від 14.01.2026 №12595-2026 майора поліції ОСОБА_5 , 10.01.2026 під час перевірки особового складу за місцем тимчасової дислокації, командиром роти №6 майором поліції ОСОБА_6 «виявлено факт самовільного залишення місця тимчасової дислокації підрозділу» позивачем, за місцем тимчасового проживання залишено автоматичну зброю та набої, а «відповідно до даних з порталу електронних послуг ПФУ «Листки непрацездатності», станом на 11.01.2026 листки непрацездатності на ОСОБА_1 . ... не створювались». Командир БПОП(С) запропонував призначити службове розслідування.

Відповідно до листа БПОП(С) від 10.09.2026 №239521-2026, наказом ГУНП в Одеській області від 10.01.2026 №53 ДСК позивачу припинено відрядження, і він повинен був прибути для подальшого проходження служби за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, 44.

Водночас у довідці БПОП(С) від 09.09.2026 №238486-2026 зазначено, що цим самим наказом відрядження позивачу припинено «з 15.01.2026».

Згідно з інформаційними довідками з Електронної системи охорони здоров`я, КНП «Балтський центр первинної медико-санітарної допомоги» створило щодо позивача медичні висновки про тимчасову непрацездатність: від 16.01.2026 №1111-KKE4-6262-3836 на період з 12.01.2026 до 16.01.2026; від 16.01.2026 №1111-ТНЗХ-СКХС-Т4СР на період з 16.01.2026 до 19.01.2026; від 21.01.2026 №1111-E2PX-67XT-3E73 на період з 21.01.2026 до 26.01.2026; від 26.01.2026 №1111-CH4C-E7P4-KT3A на період з 26.01.2026 до 28.01.2026; від 28.01.2026 №1111-MXH6-A375-BA72 на період з 28.01.2026 до 30.01.2026.

Відповідно до довідки начальника СОАДЗ УКЗ ГУНП в Одеській області від 21.01.2026 №18706-2026, станом на 21.01.2026 за відомостями Порталу електронних послуг «Листки непрацездатності» щодо позивача зареєстровано листки непрацездатності з 12.01.2026 до 16.01.2026 та з 17.01.2026 до 19.01.2026.

За відповіддю КНП «Балтський центр ПМСД» від 20.08.2026 №233 на адвокатський запит, позивач перебував на лікуванні з 12.01.2026 до 19.01.2026 з діагнозом «Гіпертонічна хвороба без застійної серцевої недостатності» та «з 19.01.2026 по 30.01.2026» з діагнозом «Гостра респіраторна вірусна інфекція».

Наказом ГУНП в Одеській області від 20.01.2026 №140 за доповідною запискою від 14.01.2026 №12595-2026 призначено службове розслідування у формі письмового провадження щодо самовільного залишення позивачем місця тимчасової дислокації підрозділу в Донецькій області та відсутності на службі без поважних причин з 10.01.2026 та утворено дисциплінарну комісію.

20 січня 2026 року майор поліції А. Зімов у присутності старших лейтенантів поліції ОСОБА_7 і ОСОБА_8 склав акт невиходу на службу, зареєстрований за №18239-2026, відповідно до якого позивач 20.01.2026 з 09:00 по 18:15 був відсутній на робочому місці за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, 44.

Відповідно до медичної карти амбулаторного хворого (форма №025/о) №2/137, яка заповнена 20.01.2026, позивач звертався до КНП «Одеська обласна клінічна лікарня» Одеської обласної ради, у щоденнику якої є запис лікаря-нефролога від 20.01.2026 про скарги на головний біль та артеріальний тиск 155/91 мм рт. ст., а також запис « 20/01-2026 кардіолог».

На знімку екрана eHealth 20.01.2026 об 11:51 зафіксовано «ініціацію плану лікування».

У ході службового розслідування дисциплінарна комісія 20.01.2026 направила запити до управління кадрового забезпечення ГУНП в Одеській області (№18126-2026) та до ДУ «Територіальне медичне об`єднання МВС України по Одеській області» (№2809-2026). Відповідно до відповіді ДУ «ТМО МВС України по Одеській області» від 22.01.2026 №33/36-140-2026, позивач за медичною допомогою в період з 10.01.2026 до дати відповіді не звертався.

Дисциплінарна комісія 21.01.2026 направила позивачу виклик №19082-2026 на електронну пошту, у месенджер WhatsApp і рекомендованим листом на адресу: АДРЕСА_2 , із пропозицією прибути 23.01.2026 або до цієї дати надіслати письмові пояснення.

23 січня 2026 року позивач надав письмові пояснення, в яких зазначив:

«З 10.01.2026 року не прибував на місця тимчасової дислокації підрозділу та був відсутній на службі. Вище зазначене сталося у зв`язку з раптовим погіршенням стану здоров`я та необхідністю термінового звернення по медичну допомогу, яку мені після неодноразових звернень до керівництва не надали, та до шпиталю не направили.».

Позивач також вказав, що на момент надання пояснення перебуває на лікарняному, умислу на порушення службової дисципліни не мав, обставини, викладені в поясненні, визнає і готовий надати додаткові пояснення і документи за вимогою дисциплінарної комісії.

Як убачається з висновку службового розслідування від 28.01.2026:

старший лейтенант поліції ОСОБА_9 телефонував позивачу, і той «повідомив про погане самопочуття та намір після лікування повернутися на службу»;

поліцейський ОСОБА_10 , який проживав разом з позивачем у м. Краматорську, пояснив, що в період спільного проживання позивач «скаржився на погане самопочуття, а саме на підвищений артеріальний тиск, головний біль та біль у ділянці серця».

У висновку зазначено, що позивач «по службі характеризується посередньо, діючих дисциплінарних стягнень немає», та що «окрім пояснень ... жодних інших документів підтверджуючих законність його безпідставної відсутності на робочому місці не надавав».

За висновком службового розслідування від 28.01.2026, дисциплінарна комісія дійшла висновку про вчинення позивачем дисциплінарного проступку, який полягав у самовільному залишенні місця тимчасової дислокації підрозділу 10.01.2026 та у відсутності на службі без поважних причин 10.01.2026 і 20.01.2026, що становить порушення пунктів 1, 4, 8 частини третьої статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, пунктів 1, 2 частини першої статті 18, частини першої статті 64 Закону України «Про Національну поліцію», абзацу другого пункту 3.2 розділу 3 і пункту 4.1 розділу 4 Правил внутрішнього службового (трудового) розпорядку ГУНП в Одеській області.

У висновку також зазначено, що «обставини, що пом`якшують чи обтяжує відповідальність лейтенантів поліції Д. Янкевича ... не встановлено», а дисциплінарна комісія запропонувала застосувати до позивача дисциплінарне стягнення у виді звільнення зі служби в поліції.

28 січня 2026 року позивач подав рапорт на ім`я начальника ГУНП в Одеській області, зареєстрований за №14486-2026, у якому просив видати йому направлення на проходження військово-лікарської комісії «у зв`язку з різким погіршенням стану здоров`я внаслідок поранення, а саме виявленням гіпертонії ІІ стадії».

Наказом ГУНП в Одеській області від 30.01.2026 №224 «Про заходи дисциплінарного впливу» на підставі висновку службового розслідування від 28.01.2026 до позивача за грубе порушення пунктів 1, 4, 8 частини третьої статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, пунктів 1, 2 частини першої статті 18, частини першої статті 64 Закону України «Про Національну поліцію», пункту 3.2 розділу 3 Правил внутрішнього службового (трудового) розпорядку ГУНП в Одеській області, затверджених наказом ГУНП в Одеській області від 24.04.2023 №1000, «що виразилось у безпідставній відсутності на службі 10.01.2026, 20.01.2026», застосовано дисциплінарне стягнення у виді звільнення зі служби в поліції (пункт 1 наказу).

Того самого дня БПОП(С) листом від 30.01.2026 №28415-2026 надіслав позивачу копію цього наказу на адресу в м. Балта, на електронну пошту та в месенджер WhatsApp.

Наказом ГУНП в Одеській області від 04.02.2026 №176 о/с позивача звільнено зі служби в поліції 04.02.2026 за пунктом 6 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» на підставі наказу від 30.01.2026 №224 і довідки УЛМТЗ від 02.02.2026 №21.

Цим наказом також визначено вартість предметів однострою, яка підлягає відшкодуванню, у сумі 21368,48 грн.

Про звільнення позивача повідомлено листом управління кадрового забезпечення від 04.02.2026 №43214-2026, до якого додано, зокрема, повідомлення від 30.01.2026 №29169-2026 про зобов`язання відшкодувати витрати, пов`язані з утриманням у навчальному закладі, у сумі 161452,21 грн.

Згідно з консультаційним висновком кардіолога КНП «Одеська обласна клінічна лікарня» Одеської обласної ради від 05.02.2026 та записом первинного огляду кардіолога того самого дня, позивачу встановлено діагноз «Гіпертонічна хвороба ІІ стадії, 2 ступінь, гіпертензивне серце, 3 (високий)». У розділі «Анамнез захворювання» зазначено: «Гіпертонічна хвороба з 2025 року, після отруєння невідомою хімічною речовиною, контузії».

Листом управління кадрового забезпечення ГУНП в Одеській області від 13.02.2026 №55968-2026 позивача повідомлено, що рапорт від 28.01.2026 розглянуто, у зв`язку зі звільненням задовольнити його не є можливим, та рапорт повернуто.

За листом цього ж управління від 11.08.2026 №212062-2026, позивач на проходження військово-лікарської комісії не направлявся.

Відповідно до листа БПОП(С) від 12.08.2026 №212988-2026, після 01.12.2025 позивач до безпосереднього керівництва з проханням про надання медичної допомоги та зі скаргами на стан здоров`я не звертався, а рапорти щодо направлення на військово-лікарську комісію до БПОП(С) не надходили.

Згідно з довідкою інспектора управління кадрового забезпечення ГУНП в Одеській області, поданою відповідачем разом з відзивом на позовну заяву, наказом Національної поліції України від 23.01.2026 №43-од «Про затвердження Переліку змін у штатах Національної поліції» посаду інспектора взводу №2 роти №6 (безпілотних систем) БПОП(С) скорочено.

Відповідно до довідки про доходи, виданої ГУНП в Одеській області та поданої відповідачем разом з відзивом на позовну заяву, нарахована позивачу заробітна плата за грудень 2025 року становить 22667,99 грн, за січень 2026 року - 21205,56 грн, середньоденна заробітна плата - 731,23 грн.

Вирішуючи адміністративну справу та надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Спірні правовідносини виникли у зв`язку із застосуванням до позивача дисциплінарного стягнення у виді звільнення зі служби в поліції за відсутність на службі 10.01.2026 та 20.01.2026, та полягають у тому, чи врахував відповідач під час обрання найсуворішого виду стягнення всі обставини, які закон зобов`язує враховувати.

Щодо змісту першої позовної вимоги суд зазначає, що позивач просить визнати протиправним та скасувати наказ від 30.01.2026 №224 «в частині оголошення суворої догани» позивачу.

Водночас пунктом 1 цього наказу до позивача застосовано не сувору догану, а дисциплінарне стягнення у виді звільнення зі служби в поліції, та саме про оскарження звільнення йдеться у змісті позовної заяви, відповіді на відзив та додаткових поясненнях позивача.

Про застосування до позивача суворої догани жоден з учасників справи не заявляв, та наказ №224 такого стягнення щодо позивача не містить.

Тому слова «оголошення суворої догани» суд розцінює як описку, а позовну вимогу - як вимогу про визнання протиправним та скасування пункту 1 наказу від 30.01.2026 №224, тобто частини наказу, яка стосується позивача.

Таке розуміння позовної вимоги не виходить за її межі та відповідає обставинам справи.

Отже, позовну вимогу суд розглядає як вимогу про визнання протиправним та скасування пункту 1 наказу від 30.01.2026 №224.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 18 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580-VIII (далі - Закон №580-VIII), поліцейський зобов`язаний, зокрема: неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 77 Закону №580-VIII, поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.

Дисциплінарний статут Національної поліції України, затверджений Законом України від 15.03.2018 №2337-VIII (далі - Дисциплінарний статут), у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у частині першій статті 12 визначає, що дисциплінарним проступком визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов`язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції.

Відповідно до частин першої, другої статті 13 Дисциплінарного статуту, дисциплінарне стягнення є засобом підтримання службової дисципліни, що застосовується за вчинення дисциплінарного проступку з метою виховання поліцейського, який його вчинив, для безумовного дотримання службової дисципліни, а також з метою запобігання вчиненню нових дисциплінарних проступків. Дисциплінарне стягнення має індивідуальний характер.

Частина третя цієї статті встановлює сім видів дисциплінарних стягнень - від зауваження до звільнення зі служби в поліції.

За частиною другою статті 14 Дисциплінарного статуту, службове розслідування проводиться з метою своєчасного, повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків.

Статтею 19 Дисциплінарного статуту визначено порядок застосування дисциплінарних стягнень.

За пунктом 9 частини першої цієї статті, у висновку за результатами службового розслідування зазначаються, зокрема, причини та умови, що призвели до вчинення проступку, вжиті або запропоновані заходи для їх усунення, обставини, що знімають з поліцейського звинувачення.

Частиною третьою статті 19 Дисциплінарного статуту встановлено, що під час визначення виду стягнення дисциплінарна комісія враховує характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби. Таке саме правило частина восьма цієї статті встановлює для керівника, який визначає вид стягнення.

Частиною четвертою статті 19 Дисциплінарного статуту обставинами, що пом`якшують відповідальність поліцейського, визначено, зокрема: 1) усвідомлення та визнання своєї провини у вчиненні дисциплінарного проступку; 2) попередня бездоганна поведінка.

Відповідно до частини п`ятої цієї статті, для цілей застосування конкретного виду дисциплінарного стягнення можуть враховуватися й інші, не зазначені у частині четвертій цієї статті, обставини, що пом`якшують відповідальність поліцейського.

Статтею 29 Дисциплінарного статуту визначено особливості застосування дисциплінарних стягнень у період дії воєнного стану.

Згідно з абзацом першим частини другої цієї статті, дисциплінарні стягнення застосовуються в порядку зростання від менш суворого, яким є зауваження, до більш суворого - звільнення зі служби в поліції.

Абзацом четвертим цієї ж частини встановлено, що залишення місця несення служби без поважних причин не може бути віднесене до незначних дисциплінарних проступків.

Правилами внутрішнього службового (трудового) розпорядку Головного управління Національної поліції в Одеській області, затвердженими наказом ГУНП в Одеській області від 24.04.2023 №1000 (далі - Правила), у пункті 3.2 розділу 3 встановлено п`ятиденний робочий тиждень з тривалістю роботи з понеділка по четвер з 9:00 до 18:15, у п`ятницю з 9:00 до 17:00, з вихідними днями в суботу і неділю, і передбачено, що письмовим наказом керівника може встановлюватися інший режим роботи.

Відповідно до пункту 4.1 розділу 4 Правил, у разі відсутності на роботі працівник поліції невідкладно (але не пізніше однієї години) повідомляє свого безпосереднього керівника у письмовій формі (рапортом), засобами електронного чи телефонного зв`язку або іншим доступним способом про причини відсутності на роботі, зокрема про медичний заклад, де проходить лікування, приблизний термін лікування.

За пунктом 4.3 Правил, відразу після виходу на роботу працівник поліції має надати до підрозділу кадрового забезпечення письмові докази законних підстав відсутності на робочому місці (листок непрацездатності або інші належні докази).

Верховний Суд у постанові від 04.12.2025 у справі №320/7991/23 зазначив, що основним критерієм віднесення причин відсутності поліцейського на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника поліції обставин, які виключають його вину, а хвороба, або інший стан здоров`я, що унеможливлює виконання службових обов`язків, може підтверджуватися відповідним листком непрацездатності, який є належним доказом поважної причини відсутності на робочому місці, зокрема протягом дня.

Щодо меж дискреції під час обрання виду стягнення, Верховний Суд у постанові від 15.04.2025 у справі №140/8778/23 зазначив, що закріплена за суб`єктом владних повноважень можливість з поміж декількох варіантів правомірної поведінки (рішень) обирати один (одне) на власний розсуд не надає права робити це свавільно і не означає, що судовий контроль за такими діями та рішеннями неможливий взагалі, і що з`ясування співмірності звільнення зі служби тим порушенням, які стали для цього підставою, безумовно, також підлягає судовому контролю і не становить втручання у дискрецію відповідача.

У цій самій постанові Верховний Суд виснував, що вимога пропорційності передбачає, що зменшення обсягу або кваліфікуючих ознак порушень, які ставляться у провину особі, має призводити до зменшення суворості стягнення, за винятком випадку, коли буде доведено, що порушення є істотним(и) настільки, щоб бути самостійною і достатньою підставою для застосування стягнення певного виду (у цьому випадку - звільнення зі служби), а самого лише покликання на загальні вимоги Дисциплінарного статуту, Присяги працівника поліції та Правил етичної поведінки поліцейських недостатньо для належного обґрунтування рішення про застосування такого суворішого виду дисциплінарного стягнення як звільнення зі служби.

У постанові від 14.03.2024 у справі №120/210/23 Верховний Суд зазначив, що положення статті 29 Дисциплінарного статуту застосовуються у сукупності з іншими нормами, які визначають загальні критерії та підходи до застосування дисциплінарної відповідальності, а саме з урахуванням положень статті 19 цього статуту, та що керівник, обираючи вид стягнення, застосовує саме той вид дисциплінарного стягнення, який відповідає суті цього проступку і є йому співмірним.

Застосовуючи наведені норми та висновки Верховного Суду до встановлених обставин, суд зазначає таке.

Відсутність позивача на службі 10.01.2026 з 17:00 до 18:15 і 20.01.2026 з 09:00 до 18:15 підтверджена актами від 10.01.2026 та від 20.01.2026 відповідно, а позивач у поясненнях від 23.01.2026 зазначив, що з 10.01.2026 не прибував на місце тимчасової дислокації підрозділу та був відсутній на службі.

Листка непрацездатності (медичного висновку про тимчасову непрацездатність) саме на 10.01.2026 та 20.01.2026 матеріали справи не містять.

З урахуванням висновку Верховного Суду у справі №320/7991/23, суд не вважає ці два дні документально підтвердженими днями тимчасової непрацездатності.

Відповідь КНП «Балтський центр ПМСД» від 20.08.2026 №233, за якою позивач перебував на лікуванні «з 19.01.2026 по 30.01.2026», суд у цій частині до уваги не бере, оскільки вона розходиться з інформаційною довідкою з Електронної системи охорони здоров`я, за якою медичний висновок на другий період створено 21.01.2026 на період з 21.01.2026, складена через сім місяців після подій і не називає медичного висновку про тимчасову непрацездатність, який охоплював би 20.01.2026.

Водночас ці дні не є відокремленими від стану здоров`я позивача.

Медичний висновок про тимчасову непрацездатність, який починається з 12.01.2026, відкрито через два дні після 10.01.2026.

Наступний медичний висновок створено 21.01.2026, тобто наступного дня після 20.01.2026, а безпосередньо 20.01.2026 позивач звертався до лікаря-нефролога і кардіолога КНП «Одеська обласна клінічна лікарня» Одеської обласної ради, що підтверджує медична карта амбулаторного хворого №2/137.

Починаючи з 12.01.2026 до 30.01.2026 позивач, за винятком 20.01.2026, перебував на лікарняному безперервно.

Дисциплінарна комісія, звернувшись з запитами лише до ДУ «ТМО МВС України по Одеській області» та до Порталу електронних послуг «Листки непрацездатності», не з`ясовувала, чи звертався позивач за медичною допомогою 10.01.2026 та 20.01.2026 до інших закладів охорони здоров`я, хоча в поясненнях від 23.01.2026 позивач прямо вказав, що звертався «до різних закладів охорони здоров`я за власний кошт» та готовий надати документи за вимогою комісії. Такої вимоги комісія позивачу не направляла.

Суд дійшов висновку, що за таких обставин ступінь вини позивача у відсутності на службі саме в ці два дні дисциплінарна комісія не встановила, хоча частина друга статті 14 та частина третя статті 19 Дисциплінарного статуту зобов`язували встановити відповідні обставини.

Щодо повідомлення позивачем керівництва про стан здоров`я суд зазначає, що первинних доказів того, що позивач у порядку пункту 4.1 Правил повідомляв безпосереднього керівника про причини відсутності, матеріали справи не містять, як не містять і первинних доказів (рапортів, журналів, записів чергових частин) протилежного.

У поясненнях від 23.01.2026 позивач зазначив, що про вказані обставини «безпосереднє керівництво ... було проінформоване у найкоротший термін».

Дисциплінарна комісія це твердження у висновку переказала, проте жодної оцінки йому не дала.

Лист БПОП(С) від 12.08.2026 №212988-2026 про те, що позивач після 01.12.2025 до керівництва зі скаргами на стан здоров`я не звертався, складений через сім місяців після подій на запит, пов`язаний з цією справою, та первинних документів, з яких зроблено такий висновок, не називає, тому суд оцінює його критично.

Водночас з висновку службового розслідування від 28.01.2026 вбачається, що під час розслідування позивач у телефонній розмові із заступником голови дисциплінарної комісії повідомив «про погане самопочуття та намір після лікування повернутися на службу», а поліцейський ОСОБА_10 пояснив комісії, що в період спільного проживання позивач скаржився на підвищений артеріальний тиск, головний біль та біль у ділянці серця.

Отже, на час складення висновку дисциплінарна комісія знала про скарги позивача на стан здоров`я.

Те, що 10.01.2026 під час телефонної розмови з командиром роти позивач, за змістом акта від 10.01.2026, відповів, що «не має наміру подалі нести службу», висновку суду не змінює. За висновком службового розслідування, у телефонній розмові із заступником голови дисциплінарної комісії позивач повідомив про намір після лікування повернутися на службу, а наказом №224 стягнення застосовано не за відмову від проходження служби, а за відсутність на службі 10.01.2026 і 20.01.2026.

Крім того, звернення позивача по медичну допомогу після поранення не були поодинокими.

З 10.12.2025 до 22.12.2025 позивач шість разів звертався до Управління домедичної та медичної допомоги («Медична рота») Департаменту поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_2 », тобто до медичного підрозділу поліції, а консультаційні висновки від 14.12.2025, 17.12.2025, 19.12.2025 і 22.12.2025 позначені як повторні.

Відповідно до висновку службового розслідування від 28.01.2026, позивача було відряджено в підпорядкування командиру зведених підрозділів цього Департаменту.

Останнє з цих звернень датоване 22.12.2025, а 10.01.2026, через 19 днів, позивач залишив місце тимчасової дислокації, та з 12.01.2026 йому відкрито медичний висновок про тимчасову непрацездатність.

Отже, звернення позивача зі скаргами на стан здоров`я після поранення задокументовані медичною службою поліції ще до 10.01.2026, та стан його здоров`я не є обставиною, яка вперше виникла в день залишення місця тимчасової дислокації.

Суд також враховує, що за 40 днів до першого з двох днів відсутності, 01.12.2025, позивач отримав поранення під час виконання бойового (спеціального) завдання в районі н.п. Костянтинівка Донецької області, що встановлено довідкою від 17.12.2025 №51, з діагнозами, серед яких акубаротравма, отруєння чадним газом, акустична травма, цефалгічний синдром.

Вже 10.12.2025 у позивача фіксувався артеріальний тиск 150/98 мм рт. ст., а кардіолог 05.02.2026 встановив гіпертонічну хворобу ІІ стадії та зазначив в анамнезі «Гіпертонічна хвороба з 2025 року, після отруєння невідомою хімічною речовиною, контузії».

Відповідно до висновку кардіолога від 05.02.2026, початок захворювання віднесено до 2025 року.

Отже, за даними медичної документації, 10.01.2026 та 20.01.2026 у позивача вже було наявне захворювання, яке в подальшому діагностовано як «Гіпертонічна хвороба ІІ стадії, 2 ступінь, гіпертензивне серце».

Причинного зв`язку між пораненням та станом здоров`я позивача в січні 2026 року суд не встановлює, оскільки для цього потрібні спеціальні знання.

Проте поранення під час виконання бойового завдання, отримане незадовго до проступку, є саме тією обставиною, яку частина п`ята статті 19 Дисциплінарного статуту дозволяє, а частина третя цієї статті зобов`язує врахувати як таку, що стосується обставин вчинення проступку, особи порушника та його ставлення до служби.

Довідку від 17.12.2025 №51 підписав начальник ГУНП в Одеській області - та сама посадова особа, яка затвердила висновок службового розслідування та видала наказ №224, тому відповідач не може посилатися на те, що ця обставина не була йому відома.

Попри це висновок службового розслідування від 28.01.2026 згадує лише те, що наказом від 21.11.2025 №2117 ДСК позивача відряджено до складу сил і засобів, які виконують бойові (спеціальні) завдання, проте не містить жодної згадки про поранення позивача 01.12.2025 і довідку №51 та не оцінює ці обставини, а в підсумку зазначає, що «обставини, що пом`якшують чи обтяжує відповідальність лейтенантів поліції Д. Янкевича ... не встановлено».

Цей висновок суперечить матеріалам службового розслідування: у висновку зафіксовано, що позивач «діючих дисциплінарних стягнень» не має, а в поясненнях від 23.01.2026 позивач зазначив, що обставини, викладені в поясненні, визнає.

Пункти 1 і 2 частини четвертої статті 19 Дисциплінарного статуту прямо відносять визнання провини та попередню поведінку до обставин, що пом`якшують відповідальність. Комісія ці обставини не оцінила взагалі: ні як такі, що пом`якшують відповідальність, ні як такі, що не можуть бути враховані.

Щодо обставин відрядження суд зазначає, що висновок службового розслідування кваліфікує дії позивача і як самовільне залишення місця тимчасової дислокації підрозділу 10.01.2026.

Проте наказ від 30.01.2026 №224 застосував стягнення лише за порушення, «що виразилось у безпідставній відсутності на службі 10.01.2026, 20.01.2026», з посиланням на пункт 3.2 Правил, тобто на режим робочого часу.

Самовільне залишення місця тимчасової дислокації як окремий проступок наказ №224 позивачу не ставить у провину, а відповідач, як вбачається з листа БПОП(С) від 10.09.2026 №239521-2026, у день, коли позивач залишив місце тимчасової дислокації, видав наказ від 10.01.2026 №53 ДСК про припинення позивачу відрядження.

Цей наказ до справи не подано, а дата, з якої припинено відрядження, у документах відповідача різниться (лист від 10.09.2026 №239521-2026 і довідка від 09.09.2026 №238486-2026).

Тому суд оцінює правомірність обраного стягнення в межах проступку, за який його застосовано наказом №224: відсутності на службі протягом однієї години п`ятнадцяти хвилин 10.01.2026 та протягом робочого дня 20.01.2026.

Відповідач у відзиві і запереченнях наголошує на самовільному залишенні місця тимчасової дислокації, однак цей аргумент не може обґрунтовувати вибір стягнення, застосованого за інше порушення.

Додатково суд зазначає таке.

У висновку службового розслідування від 28.01.2026 дисциплінарна комісія послалася на пункт 2 наказу Національної поліції України від 09.08.2022 №568, яким на період дії воєнного стану встановлено шестиденний робочий тиждень, і на пункт 3.2 Правил, за яким у разі запровадження шестиденного робочого тижня тривалість роботи «у п`ятницю складає з 09:00 до 18:15, а в суботу - з 9:00 до 17:00».

10 січня 2026 року припадало на суботу, а акт від 10.01.2026 фіксує відсутність позивача на робочому місці «з 17:00 до 18:15», тобто після закінчення робочого часу, визначеного тим режимом, на який посилається відповідач.

Графіка несення служби в пункті тимчасової дислокації, яким для позивача було б установлено інший робочий час на 10.01.2026, відповідач суду не надав.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України, обов`язок доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача.

Тому суд дійшов висновку, що відповідач не довів відсутності позивача на службі в робочий час 10.01.2026, за яку наказом №224, з посиланням саме на пункт 3.2 Правил, застосовано стягнення.

Ця обставина є додатковою підставою для висновку про необґрунтованість обраного стягнення.

Відповідачем не доведено, що відсутність на службі в ці два дні, за встановлених обставин, є порушенням настільки істотним, щоб бути самостійною і достатньою підставою для звільнення зі служби.

Висновок службового розслідування та наказ №224 обґрунтовують вибір найсуворішого стягнення лише переліком порушених норм Дисциплінарного статуту, Закону №580-VIII і Правил та загальною характеристикою причин проступку («низький рівень особистої дисциплінованості, умисне ігнорування вимог законодавства»), не наводячи, які саме обставини зумовили вибір звільнення.

Такого обґрунтування, з урахуванням висновку Верховного Суду у справі №140/8778/23, недостатньо, оскільки воно не показує, чому до поліцейського, який не мав стягнень, визнав обставини, мав скарги на стан здоров`я і за 40 днів до того був поранений під час бойового завдання, не могло бути застосовано жодного менш суворого з шести інших видів стягнення, передбачених частиною третьою статті 13 Дисциплінарного статуту.

Отже, суд дійшов висновку, що пункт 1 наказу від 30.01.2026 №224 прийнятий без урахування всіх обставин, що мають значення для обрання виду стягнення, і без дотримання вимог частин третьої, четвертої, восьмої статті 19 Дисциплінарного статуту, тобто необґрунтовано і непропорційно (пункти 3, 8 частини другої статті 2 КАС України), а тому є протиправним і підлягає скасуванню.

Щодо аргументу відповідача про те, що застосування звільнення здійснюється на розсуд уповноваженої особи і не потребує наведення неможливості застосування інших видів стягнень, з посиланням на постанову Верховного Суду від 07.12.2021 у справі №120/278/20-а, суд зазначає, що розсуд керівника обмежений обов`язком врахувати обставини, перелічені в частинах третій і восьмій статті 19 Дисциплінарного статуту, і не звільняє від такого врахування.

У цій справі спірне рішення ухвалене не в межах розсуду, а без оцінки обставин, які закон зобов`язував оцінити.

Висновок Верховного Суду у справі №140/8778/23 щодо судового контролю за пропорційністю стягнення цьому аргументу відповідає.

Крім того, у справі №120/278/20-а предметом спору було застосування до поліцейського стягнення у виді звільнення з посади за перебування на чергуванні в цивільному одязі та неінформування керівництва про подію, тобто обставини, не подібні до обставин цієї справи, яка стосується звільнення зі служби за відсутність на службі поліцейського з пораненням і скаргами на стан здоров`я.

Отже, цей аргумент відповідача висновку суду не спростовує.

Постанови Верховного Суду від 21.12.2020 у справі №420/1499/19, від 31.07.2019 у справі №815/810/18 і від 16.04.2019 у справі №805/1126/18-а, на які посилається відповідач, стосуються того, яким документом підтверджується тимчасова непрацездатність поліцейського.

Іншої постанови Верховного Суду у справі №805/1126/18-а, крім постанови від 16.04.2019, немає, тому дата « 16.04.2018», яку відповідач також зазначає у відзиві, є помилковою.

Постанова від 25.06.2019 у справі №805/1816/17-а стосується звільнення поліцейського за інший проступок, не пов`язаний з відсутністю на службі.

Постанова Верховного Суду у справі №600/1167/22-а, на яку посилається відповідач (у відзиві датована 22.11.2022, тоді як постанову у цій справі Верховний Суд ухвалив 25.11.2022), стосується звільнення поліцейського, який з ознаками алкогольного сп`яніння керував автомобілем, допустивши наїзд на бордюр, і з обставинами цієї справи не є подібною.

Суд погоджується, що 10.01.2026 та 20.01.2026 листком непрацездатності не підтверджені, однак ці постанови висновку суду не спростовують, оскільки підставою визнання протиправним та скасування пункту 1 наказу №224 у цій справі є не визнання цих днів днями непрацездатності, а неврахування обставин, що мають значення для обрання виду стягнення.

Постанови Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №802/1150/17-а і від 26.01.2022 у справі №620/397/21, на які посилається позивач, стосуються обов`язку суб`єкта владних повноважень враховувати під час обрання виду дисциплінарного стягнення обставини, визначені законом. Висновок суду в цій справі ґрунтується на тому самому обов`язку, встановленому частинами третьою і восьмою статті 19 Дисциплінарного статуту. Водночас суд зазначає, що у справі №620/397/21 Верховний Суд звільнення поліцейського визнав правомірним, тому на результат цієї справи ця постанова не впливає.

Посилання відповідача на підпункт 2 пункту 1 наказу Національної поліції України від 19.07.2022 №507, яким, за твердженням відповідача, за випадками безпідставної відсутності на службі більше ніж добу до винних застосовується звільнення зі служби в поліції, суд відхиляє, з огляду на таке.

Так, відповідач у запереченнях на відповідь на відзив зазначив, що порушення вимог цього наказу в основу наказу №224 не покладено, а висновок службового розслідування згадує наказ №507 лише в частині обов`язку ініціювати службові розслідування (підпункт 5 пункту 1) та пропозицій щодо його виконання. До того ж, відомчий наказ не може скасувати встановлений законом обов`язок дисциплінарної комісії і керівника врахувати обставини, визначені статтею 19 Дисциплінарного статуту.

Окрім того, навіть за змістом наведеного відповідачем припису наказу №507 його застосування пов`язане з безпідставною відсутністю на службі більше ніж добу, тоді як згідно з актами від 10.01.2026 та від 20.01.2026 позивач був відсутній 10.01.2026 з 17:00 до 18:15 та 20.01.2026 з 09:00 до 18:15, а інших періодів відсутності висновок службового розслідування та наказ №224 не встановлюють.

Доводи відповідача про те, що позивач під час розслідування не надав документів та не заявив клопотань, передбачених статтею 18 Дисциплінарного статуту, суд не вважає такими, що спростовують висновки суду. Обов`язок з`ясувати обставини, перелічені в частині другій статті 14 і частині третій статті 19 Дисциплінарного статуту, покладено на дисциплінарну комісію, а поранення позивача та його службова характеристика є відомостями, які перебували в розпорядженні відповідача.

Доводи позивача про застосування статей 40, 119 Кодексу законів про працю України і про недопустимість звільнення в період тимчасової непрацездатності суд відхиляє.

Звільнення поліцейського за дисциплінарний проступок врегульоване спеціальним законодавством - Законом №580-VIII та Дисциплінарним статутом, - яке має пріоритет. Верховний Суд у постанові від 21.09.2023 у справі №160/8030/22, на яку посилаються обидві сторони, зазначив, що суди помилково застосовують до спірних правовідносин положення статті 40 Кодексу законів про працю України, оскільки спірні правовідносини врегульовано нормами спеціального законодавства - Законом України «Про Національну поліцію» та Дисциплінарним статутом.

Питання виконання стягнення, застосованого до поліцейського, який перебуває на лікарняному, врегульоване частиною четвертою статті 22 Дисциплінарного статуту, за якою такі стягнення «виконуються (реалізуються) після його прибуття до місця проходження служби».

Наказ №224 виданий 30.01.2026, тобто в останній день періоду, зазначеного в медичному висновку від 28.01.2026, а реалізований наказом від 04.02.2026 №176 о/с.

Аргумент позивача про порушення строку службового розслідування і частини третьої статті 16 Дисциплінарного статуту суд відхиляє.

У період дії воєнного стану строк службового розслідування визначається частиною третьою статті 26 Дисциплінарного статуту: 15 календарних днів з дня призначення, без урахування документально підтвердженого часу перебування поліцейського у відрядженні чи на стаціонарному лікуванні.

Розслідування призначене 20.01.2026 і завершене висновком від 28.01.2026, тобто в межах цього строку.

На стаціонарному лікуванні позивач у цей час не перебував.

Ні частина третя статті 16, ні частина третя статті 26 Дисциплінарного статуту не зобов`язують дисциплінарну комісію очікувати закінчення амбулаторного лікування поліцейського, оскільки вони лише визначають час, який не зараховується до строку службового розслідування.

Строк для надання пояснень, установлений викликом від 21.01.2026, позивач використав та пояснення надав.

Водночас дотримання граничного строку не означає, що службове розслідування було повним.

Частина перша статті 26 Дисциплінарного статуту зберігає в період дії воєнного стану вимоги цього Статуту, зокрема вимогу частини другої статті 14 про своєчасне, повне та об`єктивне з`ясування всіх обставин, а частина третя статті 26, на яку посилається відповідач, дозволяє у разі потреби продовжити строк службового розслідування ще не більш як на 15 календарних днів.

Дисциплінарна комісія завершила розслідування на восьмий день та строку не продовжувала, хоча у висновку встановила, що станом на 27.01.2026 позивачу відкрито листки непрацездатності з 12.01.2026 до 19.01.2026 та з 21.01.2026 до 28.01.2026, а з пояснень від 23.01.2026 знала про готовність позивача надати документи за вимогою комісії.

Ще 14.01.2026, до призначення службового розслідування, начальник ГУНП в Одеській області у резолюції на доповідній записці №12595-2026 визначив «Термін виконання: 29.01.2026», тобто раніше, ніж спливав 15-денний строк, установлений частиною третьою статті 26 Дисциплінарного статуту, та висновок службового розслідування складено 28.01.2026.

Відповідно до частин першої і другої статті 21 Дисциплінарного статуту, дисциплінарне стягнення застосовується не пізніше одного місяця з дня виявлення дисциплінарного проступку, а у разі проведення службового розслідування днем його виявлення вважається день затвердження висновку за результатами службового розслідування.

Отже, завершення службового розслідування до 29.01.2026 строками застосування дисциплінарного стягнення зумовлене не було.

За таких обставин відсутність документів, на яку дисциплінарна комісія послалася у висновку («окрім пояснень ... жодних інших документів ... не надавав»), є наслідком і того, що комісія не скористалася ні наявним строком, ні запропонованим позивачем способом їх отримати.

Твердження позивача про те, що його пояснення дисциплінарна комісія не проаналізувала, суд вважає частково обґрунтованим: пояснення у висновку переказані, однак викладені в них обставини (стан здоров`я, звернення до закладів охорони здоров`я, визнання обставин, готовність надати документи) комісія не оцінила ні з погляду поважності причин відсутності, ні як обставини, що пом`якшують відповідальність.

Твердження позивача, викладене в додаткових поясненнях від 05.06.2026, про те, що по закінченню лікарняного він отримав направлення на військово-лікарську комісію, суд відхиляє як таке, що не підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до листа управління кадрового забезпечення ГУНП в Одеській області від 11.08.2026 №212062-2026 позивач на проходження військово-лікарської комісії не направлявся, а листом цього ж управління від 13.02.2026 №55968-2026 позивача повідомлено, що його рапорт від 28.01.2026 про видачу такого направлення у зв`язку зі звільненням задовольнити не є можливим.

Крім того, у судовому засіданні сторони підтвердили, що направлення на військово-лікарську комісію позивачу не видавалося, а позивач лише мав намір пройти військово-лікарську комісію, з чим і звернувся з рапортом від 28.01.2026.

Твердження про отримане направлення суперечить і змісту тих самих додаткових пояснень, у яких позивач зазначає, що рапорт від 28.01.2026 залишився без належного розгляду до прийняття наказу про звільнення.

Посилання позивача на неповноту дій відповідача щодо направлення на військово-лікарську комісію за рапортом від 28.01.2026 суд не вважає самостійною підставою для визнання протиправними та скасування спірних наказів, оскільки питання проходження військово-лікарської комісії не є предметом цього спору.

Водночас суд не погоджується з доводом відповідача, викладеним у додаткових поясненнях від 26.08.2026, про те, що рапорт від 28.01.2026 поданий уже після призначення та проведення службового розслідування.

Рапорт поданий на ім`я начальника ГУНП в Одеській області до видання ним наказу від 30.01.2026 №224 та наказу від 04.02.2026 №176 о/с, і в ньому позивач просив направити його на військово-лікарську комісію «у зв`язку з різким погіршенням стану здоров`я внаслідок поранення, а саме виявленням гіпертонії ІІ стадії».

Отже, на час обрання виду дисциплінарного стягнення ця обставина була відома керівнику, який його обирав, і підлягала врахуванню відповідно до частини восьмої статті 19 Дисциплінарного статуту.

Пункти 3, 4 і 6 розділу III Положення про діяльність медичної (військово-лікарської) комісії МВС, затвердженого наказом МВС від 03.04.2017 №285, на які посилається відповідач, визначають порядок оформлення направлення на медичний огляд та випадки, коли поліцейський направляється на нього за рішенням закладу охорони здоров`я МВС, але не встановлюють заборони розглянути рапорт поліцейського про таке направлення, поданий під час чи після службового розслідування.

Щодо клопотання позивача не брати до уваги лист БПОП(С) від 10.09.2026 №239521-2026 (у додаткових поясненнях від 24.09.2026 позивач називає його листом від 07.09.2026 №236449-2026 - це реквізити запиту, на виконання якого лист складено) і довідку від 09.09.2026 №238486-2026 суд зазначає, що ці документи подані відповідачем на виконання пропозиції суду з`ясувати обставини відрядження, і суд врахував їх в частині, яка узгоджується з первинними документами справи: дати і підстави відрядження, участі позивача в бойових (спеціальних) завданнях з 24.11.2025 до 10.01.2026 та факту видання наказу від 10.01.2026 №53 ДСК.

Дату, з якої припинено відрядження, ці документи встановити не дозволяють, оскільки суперечать один одному, а наказ №53 ДСК відповідач не подав.

Копії медичної книжки, подані позивачем 24.09.2026, суд оцінює як докази звернення позивача 20.01.2026 до лікарів КНП «Одеська обласна клінічна лікарня» Одеської обласної ради.

Твердження позивача про те, що 20.01.2026 він «перебував на лікарняному», ці документи не підтверджують, оскільки запис про видачу листка непрацездатності в розділі «Строки тимчасової непрацездатності» відсутній.

Позивач також вказує на протиправність повідомлення від 30.01.2026 №29169-2026 про зобов`язання відшкодувати витрати, пов`язані з утриманням у навчальному закладі, у сумі 161452,21 грн. Позовні вимоги у цій справі цього повідомлення не стосуються, тому його правомірність суд не оцінює.

Наказ від 04.02.2026 №176 о/с виданий на реалізацію стягнення, застосованого пунктом 1 наказу №224, з посиланням на пункт 6 частини першої статті 77 Закону №580-VIII і на наказ №224 як на підставу. Оскільки пункт 1 наказу №224 є протиправним, наказ від 04.02.2026 №176 о/с також є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо поновлення позивача на посаді суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Цю норму Верховний Суд застосовує і до поліцейських, звільнених за пунктом 6 частини першої статті 77 Закону №580-VIII.

У постанові від 18.03.2026 у справі №420/4617/19 Верховний Суд зазначив, що закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235, статті 240-1 КЗпП України, а відтак встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі, та у випадку незаконного звільнення працівника з роботи його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

У постанові від 15.04.2025 у справі №140/8778/23 Верховний Суд, скасувавши звільнення поліцейського, поновив його на посаді з дня, наступного за днем звільнення, оскільки день звільнення вважається останнім днем роботи.

Посаду інспектора взводу №2 роти №6 (безпілотних систем) БПОП(С) скорочено наказом Національної поліції України від 23.01.2026 №43-од.

Ця обставина поновленню на попередній посаді не перешкоджає.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 07.09.2026 у справі №308/9220/21, відступивши від попереднього висновку щодо поновлення на рівнозначній посаді, зазначив:

«Поновлення позивача на посаді, яку він не обіймав до звільнення, суперечить способу захисту його порушеного права, який закріплений у частині першій статті 235 КЗпП України та спрямований на повернення сторін трудового спору (працівника і роботодавця) у положення, яке існувало на день звільнення» і що внесення змін до штатного розпису щодо створення аналогічної або рівнозначної посади «стосується порядку виконання судового рішення про поновлення працівника на посаді, з якої його було незаконно звільнено, а не способу захисту прав працівника (повернення у попередній стан), і належить до повноважень роботодавця відповідно до його внутрішніх документів».

У цій самій постанові Верховний Суд навів як аналогічний підхід Касаційного адміністративного суду постанову від 15.08.2025 у справі №420/27192/21.

Тому позивач підлягає поновленню на посаді інспектора взводу №2 роти №6 (безпілотних систем) батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) ГУНП в Одеській області з 05.02.2026, тобто з наступного дня після звільнення.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у справі №308/9220/21 для такого випадку виклала резолютивну частину як зобов`язання роботодавця поновити працівника на посаді, з якої його звільнено.

Частина друга статті 235 Кодексу законів про працю України передбачає, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Згідно з пунктом 5 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Пунктом 8 цього Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Згідно з довідкою про доходи, поданою відповідачем, заробітна плата позивача за грудень 2025 року і січень 2026 року становить 43873,55 грн за 60 фактично відпрацьованих днів (при 62 днях за графіком роботи), а середньоденна заробітна плата - 731,23 грн.

Доказів іншого розміру середньоденної заробітної плати матеріали справи не містять.

Верховний Суд у постанові від 18.03.2026 у справі №420/4617/19 погодився з розрахунком середнього заробітку поліцейського за час вимушеного прогулу шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на кількість календарних днів вимушеного прогулу по день ухвалення рішення судом першої інстанції включно.

Час вимушеного прогулу позивача триває з 05.02.2026 до 19.10.2026 включно і становить 257 календарних днів.

Отже, з відповідача на користь позивача належить стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 187926,11 грн (731,23 грн х 257 днів), з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.12.2021 у справі №9901/407/19 зазначила, що суми, які суд визначає до стягнення як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обчислюються без віднімання сум податків і зборів, а податки і збори із присудженої за рішенням суду суми заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із цієї суми при виплаті працівнику, та виклала резолютивну частину із зазначенням про утримання податків і зборів.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 371 КАС України, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню. Середньомісячна заробітна плата позивача, за довідкою про доходи, становить 21936,78 грн.

Позивач просить зобов`язати начальника ГУНП в Одеській області поновити його на посаді та виплатити середньомісячну заробітну плату за період вимушеного прогулу.

Відповідачем у справі є ГУНП в Одеській області.

Дату, з якої позивач має бути поновлений, та суму середнього заробітку позивач у вимозі не визначив, а виплату середнього заробітку частина друга статті 235 Кодексу законів про працю України пов`язує з рішенням органу, який розглядає спір.

Відповідно до частини другої статті 9 КАС України, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тому з метою ефективного захисту прав позивача суд дійшов висновку про необхідність задоволення цієї позовної вимоги шляхом зобов`язання ГУНП в Одеській області поновити позивача на посаді з 05.02.2026 та стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі, визначеній судом.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина друга статті 77 КАС України).

Відповідач не довів, що під час обрання виду стягнення врахував усі обставини, визначені статтею 19 Дисциплінарного статуту, а звільнення є співмірним проступку, за який його застосовано.

Суд надав оцінку всім аргументам учасників справи та навів мотиви, з яких дійшов висновків у цій справі, як того вимагає частина третя статті 242 КАС України.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що відповідач прийняв оскаржувані накази без урахування усіх обставин, що мають значення для обрання виду дисциплінарного стягнення, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо судового збору суд зазначає, що позивач у справі про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», однак при поданні позову сплатив судовий збір у сумі 3194,88 грн.

Оскільки законом позивачу не встановлено обов`язку сплачувати судовий збір у цій справі, сплачена сума є внесенням судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір», у такому разі сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду.

Тому розподілу між сторонами сплачений позивачем судовий збір не підлягає, а позивач має право звернутися до суду з клопотанням про його повернення з Державного бюджету України.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає, що позивач у позовній заяві повідомив про подання їх розрахунку протягом 10 днів з моменту ухвалення рішення.

Відповідно до абзацу другого частини сьомої статті 139 КАС України, докази розміру витрат подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Тому питання про ці витрати може бути вирішене додатковим рішенням у порядку частин третьої - п`ятої статті 143 КАС України за умови подання доказів у визначений строк.

Отже, разом з ухваленням рішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу не вирішується.

Керуючись статтями 2, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 295, 371 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправними та скасування наказів та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати пункт 1 наказу Головного управління Національної поліції в Одеській області від 30.01.2026 №224 «Про заходи дисциплінарного впливу» щодо застосування до лейтенанта поліції ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді звільнення зі служби в поліції.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Одеській області від 04.02.2026 №176 о/с «По особовому складу» про звільнення зі служби в поліції за пунктом 6 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» лейтенанта поліції ОСОБА_1 , інспектора взводу №2 роти №6 (безпілотних систем) БПОП(С) ГУНП в Одеській області.

Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Одеській області поновити ОСОБА_1 на посаді інспектора взводу №2 роти №6 (безпілотних систем) батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) Головного управління Національної поліції в Одеській області з 05.02.2026.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 05.02.2026 до 19.10.2026 включно у сумі 187926,11 грн (сто вісімдесят сім тисяч дев`ятсот двадцять шість гривень 11 копійок) з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів.

Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 21936,78 грн підлягає негайному виконанню.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 19.10.2026.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Головне управління Національної поліції в Одеській області, місцезнаходження: вул. Академіка Філатова, 15-А, м. Одеса, 65080, код ЄДРПОУ 40108740.

Суддя Дмитро БАБЕНКО