Рішення від 19 жовтня 2026 р. у справі №420/8083/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/8083/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кузьменко Н.А., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, в якій позивач просить суд:

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (код ЄДРПОУ 37811384) та зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області (код ЄДРПОУ 37811384) ухвалити рішення за заявою ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 31.10.2025 року:

- щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом у порядку, визначеному Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ України № 649 від 07.09.2011 року «Про затвердження Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту».

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є громадянином Таджикистану. 31.10.2025 року адвокат Данилець Л.В. звернувся в інтересах позивача до відповідача із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у прохальній частині заяви, було зазначено, що позивач просить провести дії передбачені розділом ІІ «Вирішення питання щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» Наказу № 649 від 07.09.2011 року за участю заявника ОСОБА_1 та його адвоката Данильця Л.В..

Позивач вважає, що неприйняття відповідачем рішення щодо визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту порушують його права, а саме право особи звертатися за захистом та бути визнаним біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, у відповідності з положеннями чинного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Ухвалою суду від 30.03.2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії було прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

У відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що за результатами розгляду порушеного питання встановлено, що ОСОБА_3 раніше тричі звертався за захистом в Україні. За результатами опрацювання заяви від 31.10.2025 встановлено, що викладені причини та обставини звернення за захистом, а також зазначені вище документи, уже були предметом розгляду ДМС під час прийняття відповідних рішень за попередніми заявами та у судовому порядку. Так, ДМС спростовано вказані у заявах від 05.10.2021 та від 29.12.2023 побоювання переслідувань, а судами усіх інстанцій у справі № 420/711345/22 підтримано її аргументи і встановлено відсутність конкретних причин, через які ОСОБА_3 не може повернутися до країни громадянської належності, та дійсних фактів, які б давали підстави вважати, що відносно ОСОБА_1 є реальні умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті І Закону. Ураховуючи вищевикладене, вбачається зловживання ОСОБА_4 процедурою звернення за міжнародним захистом, що, в свою чергу, зумовило застосування до нього положення статті 9 Конвенції про статус біженців 1951 року, до якої Україна приєдналася на підставі Закону України «Про приєднання України до Конвенції про статус біженців та Протоколу щодо статусу біженців» від 10.01.2002 № 2942-ІII, у якій визначено, що ніщо в цій Конвенції не позбавляє Договірну Державу права під час війни або за інших надзвичайних і виняткових обставин вживати тимчасових заходів, які вона вважає необхідними в інтересах державної безпеки, щодо тієї чи іншої окремої особи, ще до того, як ця Договірна Держава з`ясує, що ця особа дійсно є біженцем і що подальше застосування цих заходів щодо неї є необхідним в інтересах державної безпеки, у вигляді обмеження у прийнятті документів під час дії на території України правового режиму воєнного стану у зв`язку з військовою агресією російської федерації. Слід зазначити, що заява ОСОБА_1 від 31.10.2025 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту була направлена до відділу документального забезпечення ГУ ДМС в Одеській області додатком до адвокатської заяви ОСОБА_5 від 31.10.2025 № 03/31/10/25, що в свою чергу також унеможливлює проходження всіх відповідних процедур передбачених Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Враховуючи те, що предметом розгляду даної адміністративної справи є визнання протиправною бездіяльності щодо не прийняття та не розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, вимоги розділу II наказу № 649 не можуть бути застосовані в даній ситуації. ГУ ДМС в Одеській області не приймалось рішення щодо відмови позивачу в розгляді заяви про визнання особою такою, що потребує додаткового захисту. Слід зазначити, що 08.04.2026 ГУ ДМС в Одеській області прийнято рішення № 5101100100000755 про примусове видворення з України громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_3 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 . З урахуванням викладеного, станом на час розгляду справи позивач фактично не перебуває на території України, що унеможливлює реалізацію ним права на звернення із відповідною заявою.

З урахуванням викладеного у відзиві, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник позивача подав до канцелярією суду відповідь на відзив, яку враховано при розгляді справи та долучено до матеріалів справи.

Дослідивши надані письмові докази, перевіривши матеріали справи, а також проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд встановив наступне.

У порядку, встановленому Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Наказом Міністерства внутрішніх справ України № 649 від 07.09.2011 року «Про затвердження Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» 31.10.2025 року адвокат Данилець Л.В. звернувся в інтересах позивача із заявою до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, в якій просив: «Прийняти до розгляду Заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Таджикистану ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 та провести дії, передбачені розділом ІІ «Вирішення питання щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» Наказу № 649 від 07.09.2011 року «Про затвердження Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» за участю заявника ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 та його адвоката Данильця Леоніда Віталійовича».

Отже, у прохальній частині заяви, було зазначено, що позивач просить провести передбачені розділом ІІ «Вирішення питання щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» Наказу № 649 від 07.09.2011 року дії за участю заявника ОСОБА_1 та його адвоката Данильця Л.В.

До заяви представника було додано оригінал Заяви-анкети ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 31.10.2025 року, яка була складена за формою, затвердженою Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 року № 649.

До заяви анкети було додано, зокрема:

Копії паспортних документів ОСОБА_1 . Копія довідки дружини ОСОБА_1 про звернення за захистом в Україні.

Копія паспортного документа ОСОБА_6 .

Копія свідоцтва про шлюб.

Копія документів на спільних дітей.

Копії документів, підтверджуючих кримінальне переслідування на території Таджикистана.

Копія довідки, підтверджуючої приналежність ОСОБА_1 до партії ПІВТ. Копія листа від Freedom for Eurasia, підтверджуючого переслідування ОСОБА_1 на території Таджикістану.

Копія довідки, підтверджуючої участь ОСОБА_1 у організації «Группа 24».

Копія листа з Комісії Інтерполу про зняття ОСОБА_1 з міжнародного розшуку Інтерпол. Копія рішення ЄСПЛ.

Копії матеріалів, підтверджуючих факти переслідування на території Таджикистану.

04.11.2025 року у Головному управлінні Державної міграційної служби України в Одеській області було зареєстровано заяву ОСОБА_1 щодо визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту за вхідним номером № Д-771/6/5101-25.

ГУ ДМС в Одеській області надано відповідь листом від 06.11.2025 № Д-771/6/5101-25/5100.5.1/12295-25.

Відповідно до вищезазначеної відповіді, ГУ ДМС в Одеській області повідомлено, що 05.11.2025 оригінали матеріалів громадянина Таджикистану ОСОБА_1 надіслано до ДСІОБГ ДМС для прийняття всебічного управлінського рішення і проведення додаткових перевірочних заходів у межах міжнародного та національного законодавства (супровідний лист № 5100.1-12270/51.3-25). Державною міграційною службою (далі - ДМС) було розглянуто звернення адвоката ОСОБА_5 від 31.10.2025 № 03/31/10/25 щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Таджикистану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У листі від 25.02.2026 № 8.5-2247/2-26, який було надіслано адвокату Данильцю Л.В. ДМС зазначила наступне. За результатами розгляду порушеного питання встановлено, що ОСОБА_3 раніше тричі звертався за захистом в Україні. 05.10.2021 він вперше звернувся із заявою.

Розглянувши вказану заяву, вивчивши та оцінивши наявні документи і матеріали, рішенням ДМС від 11.02.2022 № 53-22 йому відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Не погоджуючись із вказаним рішенням ДМС, ОСОБА_3 скористався правом на його оскарження у судовому порядку.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18.11.2022 у справі № 420/11345/22, залишеного без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14.04.2023, йому відмовлено у задоволенні позовних вимог про скасування зазначеного рішення ДМС, що свідчить про правомірність його прийняття.

Ухвалою Верховного Суду від 12.05.2023 касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення попередніх судових інстанцій повернуто особі, яка її подала. 24.10.2023 ОСОБА_3 вдруге звернувся із заявою.

Проте, відповідно до частини тринадцятої статті 9 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закон), на підставі особистого письмового клопотання ОСОБА_1 , 29.11.2023 розгляд його заяви припинено. 29.12.2023 ОСОБА_7 втретє звернувся із заявою.

Рішенням ДМС від 03.09.2024 № 141-24 йому відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Вказане рішення ДМС він оскаржив у судовому порядку.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 26.03.2025 у справі № 420/6738/25 його позов до ДМС про визнання протиправним та скасування рішення повернуто без розгляду.

У заяві позивача від 31.10.2025, надісланої у додатку до звернення від 31.10.2025 № 03/31/10/2025, ОСОБА_3 просить визнати його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки він має побоювання зазнати переслідувань в країні громадянської належності за ознакою політичних переконань та віросповідання у зв`язку з належністю до Партії ісламського відродження Таджикистану (ПІВТ) та участю у заходах руху «Група 24». На підтвердження вказаних обставин ОСОБА_4 долучено до заяви від 31.10.2025 документи, зокрема: лист ПІВТ від 26.04.2023, лист неурядової некомерційної правозахисної організації «FREEDOM FOR EURASIA» від 19.10.2023, лист політичного руху «Група 24» від 20.10.2023 № 036/023, лист Комісії з контролю файлів Інтерполу від 17.11.2022, рішення Європейського суду з прав людини у справі «А.А. проти України» (заява № 79750/16).

За результатами опрацювання заяви від 31.10.2025 встановлено, що викладені причини та обставини звернення за захистом, а також зазначені вище документи, уже були предметом розгляду ДМС під час прийняття відповідних рішень за попередніми заявами та у судовому порядку.

Так, ДМС спростовано вказані у заявах від 05.10.2021 та від 29.12.2023 побоювання переслідувань, а судами усіх інстанцій у справі № 420/711345/22 підтримано її аргументи і встановлено відсутність конкретних причин, через які ОСОБА_3 не може повернутися до країни громадянської належності, та дійсних фактів, які б давали підстави вважати, що відносно ОСОБА_1 є реальні умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті І Закону. Інші документи, долучені до заяви від 31.10.2025 (копії паспортів, довідки дружини про звернення за захистом в Україні № 014105, свідоцтва про шлюб, свідоцтв про народження, свідоцтв про здобуття початкової освіти, матеріалів слідчих та судових органів Таджикистану, публікації 3MІ та ОСОБА_8 , роздруківка знімку екрана з результатами пошуку у веб-браузері за запитом «Шарифчон Темури») не містять нововиявлених умов в обставинах заявника та самі по собі не створюють підстав для повторного звернення за захистом в Україні.

Таким чином, Україна, як суверенна, правова та демократична держава, на виконання міжнародно-правових зобов`язань у сфері захисту біженців забезпечила ОСОБА_9 право на звернення за захистом, яке ним було реалізовано у повному обсязі.

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, яка полягає у неприйнятті рішення щодо прийняття заяви ОСОБА_3 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 31.10.2025 року, звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч.1 ст. 33 Конституції України, кожному хто на законних підставах перебуває на території України, гарантуються свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Статтею 26 Конституції України визначено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 №3773-VI (далі Закон №3773-VI) визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України.

За приписами ч.7 ст.7 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі - Закон) до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно до п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до юридичних термінів «біженець» та «особа, яка потребує додаткового захисту» особа, яка звертається із заявою сфери міжнародного захисту надає обґрунтовані підстави та детальні твердження, що вказують на переслідування або інші загрози у країні громадянської належності.

За приписами ч. 1 ст. 5 Закону особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту».

Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Частиною п`ятою статті 5 вищевказаного Закону передбачено, що особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

Умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, наведені у статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

За змістом частини першої статті 6 Закону № 3671-VI не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є:

1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання;

2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;

3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів;

4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Відповідно до статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу "Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин", а також змісту цього захисту (29 квітня 2004 року) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Згідно з частиною шостою статті 8 Закону № 3671-VI рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Згідно з пунктом 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Пункт 37 Керівництва визначає, що для надання статусу біженця, в першу чергу, важлива оцінка клопотання шукача, а не судження про ситуацію, яка склалася у країні походження.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися (частина 6 стаття 5 Закону № 3671-VI ).

Інших підстав відмови у прийнятті документів від особи без громадянства або іноземця чинне законодавство України не містить.

Процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту визначають Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 №649, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 за №1146/19884 (далі по тексту - Правила №649).

Відповідно до пункту 2.1 Правил №649 уповноважена посадова особа органу міграційної служби, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом:

а) встановлює особу заявника;

б) реєструє заявника в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 1) (далі - журнал реєстрації осіб);

в) інформує заявника мовою, яку він/вона розуміє, про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов`язки, а також про наслідки невиконання обов`язків;

г) забезпечує надання заявнику послуг перекладача, у тому числі через систему відеоконференц-зв`язку;

ґ) перевіряє дотримання заявником передбаченого статтею 5 Закону порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

д) з`ясовує місце тимчасового перебування (проживання) заявника (фактичну адресу проживання в Україні);

е) протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви;

є) проводить дактилоскопію заявника;

ж) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи;

з) роз`яснює порядок звернення за безоплатною правовою допомогою мовою, яку розуміє заявник.

Відповідно до пунктів 2.2, 2.4, 2.5 Правил № 649 рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається територіальним органом ДМС протягом робочого дня, в який до нього звернулась відповідна особа.

У разі наявності передбачених Законом підстав територіальний орган ДМС ухвалює рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом (додаток 2). Після ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС: видає особі письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 3); під підпис ознайомлює заявника з порядком оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; вносить відповідні відомості до журналу реєстрації осіб.

У разі використання заявником права на оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, територіальний орган ДМС видає такому заявникові під підпис довідку про звернення за захистом в Україні, про що заносить відповідні відомості до журналу реєстрації видачі довідки про звернення за захистом в Україні (додаток 4). Довідка видається строком на три місяці з подальшим тримісячним продовженням строку її дії на весь час розгляду скарги. Підставою для продовження строку дії зазначеної довідки є копія скарги на рішення територіального органу ДМС з підтверджуючими документами її відправлення або у випадку оскарження в судовому порядку копія позовної заяви з відміткою (штампом) суду про її прийняття або копія ухвали суду про відкриття провадження у справі чи належним чином оформленої судової повістки. У випадку оскарження рішення в судовому порядку подальше тримісячне продовження строку дії довідки про звернення за захистом в Україні здійснюється після отримання письмової інформації про стан розгляду справи в суді від юридичної служби територіального органу ДМС.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону № 3671-VI рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п`яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а також до суду у строки, встановлені цим Законом.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України №2102-IX, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який діє на теперішній час.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, ОСОБА_3 звернувся до ГУ ДМС в Одеській області із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту 31.10.2025 року. У поданій заяві, на думку позивача, були викладені нові підстави, необхідні для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, ГУ ДМС в Одеській області не приймалося у строк встановлений Правилами № 649, протилежного відповідачем не доведено.

При цьому, ГУ ДМС в Одеській області повідомило позивача 05.11.2025 оригінали матеріалів громадянина Таджикистану ОСОБА_1 надіслано до ДСІОБГ ДМС задля прийняття всебічного управлінського рішення і проведення додаткових перевірочних заходів у межах міжнародного та національного законодавства (супровідний лист № 5100.1-12270/51.3-25).

Державною міграційною службою було розглянуто звернення адвоката Данильця Л.В. від 31.10.2025 № 03/31/10/25 щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Таджикистану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ДМС дійшло висновку про зловживання процедурою звернення за міжнародним захистом, у зв`язку з чим повернуло надані матеріали.

Відповідно до п. 4.3 Правил № 649 на підставі письмового висновку уповноваженої посадової особи територіального органу ДМС щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, територіальний орган ДМС в межах установленого строку приймає одне з таких рішень:

а) про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

б) про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

На стадії попереднього розгляду за поданою заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту можливе прийняття двох видів рішень - рішення про оформлення або рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Тобто, міграційний орган за результатами розгляду заяви в будь-якому випадку повинен прийняти рішення: або про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять ані рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, ані рішення (наказу) про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту прийнятих за результатами розгляду заяви позивача.

Відповідачем вказане звернення позивача було "розглянуто" у відповідності до Закону України "Про звернення громадян"; фактично міграційним органом не було вирішено питання, як взагалі щодо прийнятності документів позивача для розгляду поставленого питання по суті, так і тим більше щодо вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що саме ГУ ДМС України в Одеській області вчинено протиправну бездіяльність, яка полягає у неприйнятті рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом у порядку визначеному Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" та Правил №649, отже позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності ГУ ДМС України в Одеській області, яка полягає у неприйнятті рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом у порядку визначеному Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" та Правил №649 та зобов`язання ГУ ДМС України в Одеській області прийняти рішення щодо прийняття заяви ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви ОСОБА_1 , від 31.10.2025 року про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у порядку визначеному Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України № 649 від 07.09.2011 року.

При цьому, судом не надається в межах даної справи оцінка викладеним у заяві позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту обставинам, оскільки розгляд поданих позивачем до відповідача разом із заявою документів є дискреційними повноваженнями відповідача.

Таким чином, суд прийшов до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно з ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Відповідно до п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року, заява 4909/04, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем за подачу даного адміністративного позову сплачено 1331,20 грн. судового збору.

Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку про стягнення з Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача судового збору у розмірі 1331,20 грн.

Керуючись ст.7, 9, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (вул. Преображенська, 44, м. Одеса, 65045, код ЄДРПОУ 37811384) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,- задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, яка полягає у неприйнятті рішення щодо прийняття заяви ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 31.10.2025 року.

Зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області прийняти рішення щодо прийняття заяви ОСОБА_1 від 31.10.2025 року про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у порядку визначеному Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України № 649 від 07.09.2011 року.

В решті позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1331,20 грн.

Порядок і строки оскарження рішення визначаються ст.293, 295 КАС України.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.255 КАС України.

Суддя Н.А. Кузьменко