Рішення від 19 жовтня 2026 р. у справі №400/13753/25 — Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 жовтня 2026 р.№ 400/13753/25

м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Величка А.В., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,

до відповідачаВійськово-медичного клінічного центру Центрального регіону, вул. Князів Коріатовичів, 185,м. Вінниця,Вінницький р-н, Вінницька обл.,21018,

провизнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Миколаївського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону щодо непроведення ОСОБА_1 нарахування та виплату середнього заробітку (середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку 21.11.2025 по виплаті грошового забезпечення за період з 19.06.2023 по 30.09.2025 у розмірі 53 475, 97 грн;

- зобов`язати Військово-медичний клінічний центр Центрального регіону провести нарахування та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток (середнє грошове забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку 21.11.2025 по виплаті грошового забезпечення за період з 19.06.2023 по 30.09.2025 у розмірі 53 475, 97 грн. включно відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 із застосуванням істотності частки середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з врахуванням висновків щодо застосування норм права викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17 провадження №11-1329апп18 та постанові Верховного Суду від 30.04.2024 року у справі №400/8493/23 адміністративне провадження №К/990/11549/24.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що відповідач провів остаточний розрахунок при звільнені з позивачем лише 21.11.2025 року. Тому, позивач вважає, що відповідач мав виплатити їй середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені.

Ухвалою від 24.12.2025 року суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог та зазначає, що позивачу було виплачено після звільнення, а саме 21.11.2025 року додаткову винагороду 54290,32 грн. Відповідач вважає, що підстав для виплати середнього заробітку відповідно до ст. 117 КЗпП України, оскільки своєчасність виплати не залежала від відповідача, ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина) відноситься до розпорядника коштів третього рівня, а отже безпосередньо у своєму розпорядженні не має необхідних ресурсів для виплати грошового забезпечення та потребує їх періодичного замовлення у розпорядника бюджетних коштів вищого рівня шляхом подання заявок на бюджетні асигнування у визначеному Департаментом фінансів Міністерства оборони України порядку. Також, відповідач звертає увагу, що сіл врахувати, що відповідно до позовних вимог у справі №400/12705/25, яка також розглядається у Миколаївському окружному адміністративному суді, позивач посить нарахувати та виплатити середній заробіток відповідно до ст. 117 КЗпП України за період з часу її звільнення до моменту виплати грошової компенсації за неотримане речове майно 31.10.2025, що у разі одночасного задоволення таких позовних вимог у справі №400/12705/25 та позовних вимог у цій справі не тільки не буде відповідати принципам розумності та справедливості, а і призведе до протиправного отримання позивачем середнього заробітку у подвійному розмірі.

Від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій заперечив проти обґрунтувань відповідача та повністю підтримав позовні вимоги.

Дослідивши и докази, суд встановив наступне.

Позивач у період з 29.06.2000 року по 30.09.2025 року проходила військову службу в ЗСУ, зокрема в період з 19.06.2023 року по 30.09.2025 року позивач проходила військову службу у Військово-медичному клінічному центрі Центрального регіону.

Відповідно до Наказу начальника Військово-медичному клінічному центрі Центрального регіону від 30.09.2025 року №309 позивача виключено зі списків та всіх видів забезпечення.

21.11.2025 року відповідачем було виплачно позивачу грошове забезпечення в сумі 53475,97 грн.

На переконання позивача відповідач мав нарахувати та виплатити їй середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені. Тому, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Даючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

На підставі ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У Рішенні Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), у якому визначені основні трудові права працівників.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин (далі - Закон № 2352-ІХ) текст статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:

У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Закон № 2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19 липня 2022 року.

Позивачу при звільненні з 30.09.2025 року не було виплачено додаткову грошову винагороду, яку відповідач виплатив 21.11.2025 року в сумі 53475,97 грн.

Отже, у цих правовідносинах спірним періодом є період з 30.09.2025 року по 21.11.2025 року.

Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні статті 117 КЗпП України, у редакції до 19 липня 2022 року, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Так, Верховний Суд зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Саме крізь призму указаного підходу, керуючись правовими висновками Великої Палати Верховного Суду у справах № 791/9584/15-ц, № 821/1083/17 та Верховного Суду у справі №480/3105/19 необхідно вирішувати спір за період по 18.07.2022.

Відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями і яка виникла з 19.07.2022 слід керуватись висновками, викладеними у постанові ВП ВС по справі № 489/6074/23 від 08.10.2025. У цій постанові ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду полягає в тому, що « виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом № 2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.

З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі № 761/9584/15-ц дійшла висновку, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України».

При цьому Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16), яка пов`язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову. Натомість Велика Палата сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.

Законом № 2352-IX статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції. Ключовою новелою стало доповнення частини першої словами «...але не більш як за шість місяців».

Зі змісту наведеної норми вбачається, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу.

Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.

Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.

Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.

Отже, у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України та на її виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Тому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.09.2025 року по 21.11.2025 року складає 52 дні.

Згідно довідки про грошове забезпечення позивача, його середньоденна заробітна плата складає 791,32 грн.

Отже, середній заробіток за спірний період складає 41148,64 грн (52дні*791,32 грн), а сума невиплаченої заборгованості при звільненні складає 53475,97 грн.

На переконання суду доцільно застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату, оскільки відповідно до позовних вимог у справі №400/12705/25, яка також розглядається у Миколаївському окружному адміністративному суді, позивач просить нарахувати та виплатити середній заробіток відповідно до ст. 117 КЗпП України за період з часу її звільнення до моменту виплати грошової компенсації за неотримане речове майно 31.10.2025, що у разі одночасного задоволення таких позовних вимог у справі №400/12705/25 може призвести до подвійного стягнення середнього заробітку.

Суд зазначає, що з урахуванням висновків ВП ВС, викладених у постанові № 489/6074/23 від 08.10.2025 принцип пропорційності та співмірності також може застосовуватись до суми середнього заробітку, яка виникла після 19.07.2022 в редакції ст.117 КЗпП, якою передбачено суму стягнення середнього заробітку у межах 6 місяців.

Так, загальна сума, яка належала позивачу при звільненні становить 711082,49 грн. (657606,85грн+53475,64грн), з яких отримане при звільненні657606,85 грн, а 53475,64 грн отримане 21.11.2025 року на виконання рішення суду.

З викладених розрахунків вбачається, що істотність частки несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення 53475,64 грн від загального розміру належних позивачу при звільненні виплат становить 7,52% (53475,64 х 100 : 711082,49 грн.).

Виходячи з принципу пропорційності, стягненню на користь позивача підлягає середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 3094,38 грн, тобто 7,52% від 41148,64 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оцінивши докази, які є у справі, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що позовні вимоги належить задовольнити частково.

Судові витрати у справі відсутні.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону (вул. Князів Коріатовичів, 185,м. Вінниця,Вінницький р-н, Вінницька обл.,21018, ЄДРПОУ 07816153) задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону (вул. Князів Коріатовичів, 185, м. Вінниця, 21018, ЄДРПОУ 07816153) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.09.2025 року по 21.11.2025 року.

3. Зобов`язати Військово-медичний клінічний центр Центрального регіону (вул. Князів Коріатовичів, 185, м. Вінниця, 21018, ЄДРПОУ 07816153) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.09.2025 року по 21.11.2025 року у сумі 3094,38 грн.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя А.В. Величко