Рішення від 19 жовтня 2026 р. у справі №380/15909/26 — Львівський окружний адміністративний суд

Суд: Львівський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військової служби

Дата: 19 жовтня 2026 р.

Справа: №380/15909/26

Суддя: Брильовський Роман Михайлович

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 жовтня 2026 рокусправа № 380/15909/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Брильовського Р.М. розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії, -

Встановив:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог у якій просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (перерахунку індексації грошового забезпечення);

- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, виходячи з середньоденного заробітку (грошового забезпечення), нарахованого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, у розмірі 511 572,35 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідач не провів своєчасно розрахунок у зв`язку із звільненням, а саме, своєчасно не виплатив грошове забезпечення. Вказує, що оскільки відповідачем на день звільнення зі служби не проведено повного розрахунку при звільненні зі служби, позивач набув право на виплату середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідно до статей 116, 117 Кодексу законів про працю України. Просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою судді від 7 серпня 2026 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою від 4 вересня 2026 року витребувано додаткові докази у справі.

Військова частини НОМЕР_2 ( далі – відповідач ) подала до суду відзив на позовну заяву, в якому з наведеними позивачем у позовній заяві обставинами та вимогами не погоджується повністю. Зазначає про те, що спірні правовідносини щодо проходження військової служби та виплати військовослужбовцям грошового забезпечення регулюються спеціальним законодавством, зокрема Законами України «Про військовий обов`язок і військову службу», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008. Військова служба є державною службою особливого характеру, а військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах із військовими частинами, а відтак не мають статусу працівників у розумінні КЗпП України та отримують не заробітну плату, а грошове забезпечення. За загальним правилом у разі колізії між загальним і спеціальним законодавством застосуванню підлягають норми спеціального законодавства. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України, зокрема у постанові від 17.02.2015 №21-8а/15 та постанові Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 №13. Отже, положення статей 116, 117 КЗпП України щодо строків розрахунку при звільненні та виплати середнього заробітку за час затримки такого розрахунку не поширюються на правовідносини, пов`язані з проходженням військової служби. Порядок проведення розрахунків при звільненні військовослужбовців визначається спеціальним законодавством, яке передбачає власний механізм гарантування своєчасного проведення розрахунків. Крім того, стаття 117 КЗпП України не регулює відносини, що виникають на стадії виконання судового рішення про виплату належних сум. Такий підхід узгоджується з практикою Верховного Суду, зокрема постановами від 06.06.2018 у справі №804/1782/16, від 27.06.2018 у справі №810/1543/17, від 18.11.2019 у справі №940/1532/18 та від 30.09.2020 у справі №580/2339/19, а також рішенням ЄСПЛ у справі «Меньшакова проти України» від 08.04.2010. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 25.06.2025 у справі №380/5115/25 Військову частину НОМЕР_2 зобов`язано нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за визначені судом періоди. Вказане рішення виконано, що підтверджується платіжною інструкцією №864 від 27.07.2026 на суму 351 300,99 грн. Сам факт виконання судового рішення щодо нарахування та виплати індексації не створює для військової частини обов`язку виплачувати середній заробіток за час затримки розрахунку за правилами статті 117 КЗпП України. Щодо компенсації втрати частини доходів, то відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» №2050-III та Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159, її виплата можлива за наявності сукупності передбачених законом умов, зокрема нарахування доходу, що не має разового характеру, порушення встановлених строків його виплати не менш як на один календарний місяць та зростання індексу споживчих цін. Водночас індексація є механізмом підвищення грошових доходів, спрямованим на часткове або повне відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг, та відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» підлягає нарахуванню на грошове забезпечення. При цьому індексація як окрема виплата не входить до складу грошового забезпечення, визначеного статтею 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Просить відмовити у задоволенні позову.

Суд дослідив матеріали справи, всебічно і повно з`ясував усі фактичні обставини, об`єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті та встановив таке.

ОСОБА_1 проходив військову службу в Військовій частині НОМЕР_2 .

Відповідно до наказу військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 14.01.2025 №15 позивача виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 та всіх видів забезпечення.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 25 червня 2025 року у справі № 380/5115/25 позов задоволено частково; визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року з урахуванням січня 2008 року як місяця підвищення доходу; зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_3 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_4 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (місяця підвищення доходу) для розрахунку індексації грошового забезпечення – січень 2008 року, виплату здійснити з урахуванням виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44; визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 31.12.2022 року та з 01.01.2024 року по 14.01.2025 року, розрахованої як різниця між сумою індексації і розміром підвищення його доходу у березні 2018 року, відповідно до абзаців 3-6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078; зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_3 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_4 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) індексацію-різницю грошового забезпечення у розмірі 4061,87 грн в місяць за період з 01.03.2018 року по 31.12.2022 року та з 01.01.2024 року по 14.01.2025 року, розрахованої як різниця між сумою індексації і розміром підвищення його доходу у березні 2018 року, відповідно до абзаців 3-6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 1 серпня 2025 року у справі № 380/5115/25 апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_2 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 червня 2025 року у справі № 380/5115/25 повернуто скаржнику.

На виконання рішення суду від 25 червня 2025 року у справі № 380/5115/25 відповідач 29 липня 2026 року виплатив грошове забезпечення в сумі 351 300,99, що підтверджується випискою по надходженню по картці/рахунку АТ КБ «ПРИВАТБАНК».

Позивач вважає, що оскільки у день звільнення з військової служби відповідачем не виплачено йому всіх належних сум, то відповідно до ст. 117 Кодексу законів про працю України він має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку, у зв`язку із чим звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).

Згідно з ст.1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Абзацом ч. 1 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

У рішенні Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, Верховний Суд, зокрема у постановах від 20.01.2021 у справі №200/4185/20-а, від 31.03.2021 у справі №340/970/20, від 24.06.2021 у справі №480/2577/20, дійшов висновку про можливість застосування норм ст.ст.116 та 117 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.

Відповідно до ч.1 ст.47 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Згідно з ст.116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Суд враховує, що ст.116 КЗпП України оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а ст.117 цього Кодексу визначає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.

У постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду вказала, що під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

При цьому, жодною нормою права не обмежено строку, коли особа після виплати належних їй при звільненні сум може звернутися до роботодавця або безпосередньо до суду щодо незгоди з їх розміром, що, в свою чергу, в подальшому вплине на її право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (правова позиція Верховного Суду, висловлена у постанові від 15.02.2024 у справі №420/11416/23).

Відтак, враховуючи, що не проведення з вини роботодавця розрахунку з працівником у відповідні строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, суд приходить висновку, що позивач має право на отримання такого відшкодування за затримку виплати грошового забезпечення.

Як видно з матеріалів справи остаточний розрахунок з позивачем всіх належних сум при звільненні (грошового забезпечення) здійснений відповідачем 29 липня 2026 року на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25.06.2025 у справі № 380/5115/25.

Періодом, протягом якого відповідач не виконував свій обов`язок щодо виплати належних позивачеві сум, є проміжок часу з 15 січня 2025 (з дня наступного за датою звільнення) по 29 липня 2026 року (але не більш як шість місяців відповідно до ст.117 КЗпП України у редакції Закону №2352-ІХ).

Період з 19.07.2022 регулюється вже чинною редакцією ст.117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати середнього заробітку працівникові шістьма місяцями.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 відступила від висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22 та зазначила, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Згідно з ст.27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, з наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок №100).

Згідно з абз.1 п.2 розділу ІІ Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Абзацом 3 п.2 розділу ІІ Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до п.8 розділу IV Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначений Наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам».

Згідно з п.7 розділу І цього Порядку, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Суд встановив, що позивача було знято з усіх видів забезпечення з 14.01.2025, а відповідач провів остаточний розрахунок з позивачем 29.07.2026 виплативши на виконання рішення суду у сумі 351 300,99 грн.

З огляду на те, що останнім днем виключення позивача зі всіх видів грошового забезпечення є 14.01.2025, тому двома попередніми повними місяцями перед звільненням є листопад 2024 та грудень 2024 року.

Суд встановив, що відповідно до Довідки про нараховане грошове забезпечсення за період з січня 2024 року по лютий 2025 року ОСОБА_1 позивачу за два останні календарні місяці перед звільненням позивачу виплачено у листопаді 2024 – 26 436,60 грн та у грудні 2024 року - 26 436,60 грн ( загальна сума за два останні календарні місяці перед звільненням 52 873,20 грн).

Кількість календарних днів за листопад 2024 та грудень 2024 року становить 61 календарних днів.

Отже, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 866,77 грн ( 52 873,20 грн (розмір грошового забезпечення за січень 2023 та лютий 2023 року) / 61 (кількість календарних днів).

Період за час затримки розрахунку при звільненні з 15.01.2025 (з дня наступного за датою звільнення) по 29.07.2026 (але не більш як шість місяців відповідно до ст.117 КЗпП України у редакції Закону №2352-ІХ) становить 182 календарних дні.

Сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, на яку має право позивач за вказаний період, становить 157 752,14 грн ( 866,77 грн х 182 календарних дні).

Водночас, надаючи правову оцінку розміру середнього грошового забезпечення, яке належить виплатити позивачу за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.01.2025 (з дня наступного за датою звільнення) по 29.07.2026 (але не більш як шість місяців відповідно до ст.117 КЗпП України у редакції Закону №2352-ІХ), суд звертає увагу на таке.

У порівнянні із розміром присудженої позивачу грошового забезпечення (351 300,99 грн) визначену судом у цій справі суму середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з період з 15.01.2025 (з дня наступного за датою звільнення) по 29.07.2026 (але не більш як шість місяців відповідно до ст.117 КЗпП України у редакції Закону №2352-ІХ) (157 752,14 грн) можна вважати співмірною.

Суд не бере до уваги розрахунок сум середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, проведених позивачем у заяві про збільшення позовних вимог з огляду на наступне.

Так, суд зазначав, що позивача було знято з усіх видів забезпечення з 14.01.2025, а тому період за час затримки розрахунку при звільненні починається з 15.01.2025 (з дня наступного за датою звільнення).

В той же час позивач проводить свій розрахунок у заяві про збільшення позовних вимог, починаючи з 1.01.2016, при цьому нічим не обгунтовано та не підтверджено жодними доказами, чому цей період він обраховує з 1.01.2016, а не з 15.01.2025.

З урахуванням меж заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі, а саме 157 752,14 грн.

З урахуванням меж заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі, який просить позивач, а саме 157 752,14 грн.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити частково.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст.6-10, 14, 72-77, 90, 132, 159, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо непроведення повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 157 752,14 грн.

У решті позовних вимог відмовити повністю.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) 1577 грн 52 коп сплаченого судового збору.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СуддяБрильовський Роман Михайлович

Оригінал: reyestr.court.gov.ua