Рішення від 18 жовтня 2026 р. у справі №380/14441/26 — Львівський окружний адміністративний суд

Суд: Львівський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військової служби

Дата: 18 жовтня 2026 р.

Справа: №380/14441/26

Суддя: Мартинюк Віталій Ярославович

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/14441/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2026 року

Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого-судді Мартинюка В.Я., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін у м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася в суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить:

визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, індексації грошового забезпечення, основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення, виплачених 02.07.2026 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17.12.2024 у справі № 380/16889/24 у сумі 238 565,66 грн;

зобов`язати нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, індексації грошового забезпечення, основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення, виплачених 02.07.2026 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17.12.2024 у справі № 380/16889/24 у сумі 238 565,66 грн, за весь період затримки виплати кожної помісячної складової доходу по день фактичної виплати 02.07.2026 включно, відповідно до Закону України № 2050-ПІ та Порядку № 159, з урахуванням індексів інфляції за відповідні періоди;

визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні/виключенні зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 з 19.02.2022 по день фактичного розрахунку 02.07.2026;

зобов`язати нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні/виключенні зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 з 19.02.2022 по 02.07.2026, із застосуванням Порядку № 100 та з урахуванням суми заборгованості, фактично виплаченої 02.07.2026;

визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати інфляційних втрат і трьох процентів річних за прострочення виплати сум грошового забезпечення, індексації грошового забезпечення, основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення, фактично виплачених 02.07.2026 на виконання рішення у справі № 380/16889/24;

зобов`язати нарахувати та виплатити інфляційні втрати та три проценти річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України на суму несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення 238 565,66 грн за період прострочення відповідних помісячних складових по 02.07.2026 включно, у частині, не охопленій іншими компенсаційними виплатами, або в іншому розмірі, який суд визнає належним способом ефективного захисту;

зобов`язати у разі утримання податку з доходів фізичних осіб із сум, що підлягатимуть виплаті за рішенням суду, здійснити одночасну компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

В обгрунтування позову зазначає, що відповідач виплатив заборгованість за рішенням суду лише 02.07.2026, тобто із значною затримкою від дат, коли відповідні складові грошового забезпечення повинні були виплачуватися у 2014-2022 роках, а також після дати виключення позивача зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 . Водночас одночасно з виплатою 238565,66 грн відповідач не нарахував і не виплатив позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати, середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, інфляційні втрати та три проценти річних. Така бездіяльність порушує право позивача на повне, своєчасне та ефективне отримання грошового забезпечення.

Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що на момент звільнення ОСОБА_1 проходила військову службу на посаді бухгалтера 1 категорії фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_1 , тобто за своїм службовим становищем була безпосередньо обізнана із порядком нарахування, оформлення та виплати грошового забезпечення військовослужбовцям. Позивач була об`єктивно обізнана як із самим фактом проведення остаточного розрахунку при звільненні, так і з видами виплат, які належали їй на дату виключення зі списків особового складу. ОСОБА_1 просить суд зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування середнього грошового забезпечення за весь період з 19.02.2022 по 02.07.2026, тобто фактично ігноруючи законодавче обмеження, запроваджене Законом №2352-IX та розтлумачене Великою Палатою Верховного Суду. У справі №380/16889/24 судом не стягувалася з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 конкретна сума 238 565,66 грн. Отже, сума 238 565,66 грн не являла собою визначену та безспірну на дату звільнення суму остаточного розрахунку, яку військова частина НОМЕР_1 протягом усього заявленого позивачем періоду безпідставно утримувала. Конкретний розмір відповідної доплати був сформований за результатами виконання рішення суду про проведення перерахунку. Позивач не наводить у позовній заяві жодного власного розрахунку середнього грошового забезпечення, не визначає його конкретного розміру та фактично просить суд покласти на відповідача обов`язок самостійно визначити розмір майнової вимоги, яку позивач уже заявила до суду. Механізм Закону №2050-III сам по собі передбачає компенсацію втрати купівельної спроможності доходу шляхом використання індексу інфляції. Тобто заявлення щодо тієї самої суми доходу і за той самий період ще одних інфляційних втрат за статтею 625 ЦК України фактично призводило б до повторної компенсації одного й того самого економічного наслідку прострочення. Формулювання позивачем вимоги “у частині, не охопленій іншими компенсаційними виплатами” такого недоліку не усуває, оскільки позивач не вказує, яка саме частина інфляційного знецінення не охоплена Законом №2050-III, щодо яких сум, за який період та за яким нормативним алгоритмом вона має визначатися. Натомість зазначені питання фактично передаються позивачем на розсуд суду. Позивач ототожнює суму, визначену за результатами перерахунку у процесі виконання судового рішення, із грошовим боргом у такому самому розмірі, який нібито був визначеним та простроченим протягом усіх попередніх років. Правових підстав для такого підходу немає. Отже, вимоги про інфляційні втрати та три проценти річних за статтею 625 ЦК України не ґрунтуються на належному нормативному регулюванні, дублюють у частині інфляційної складової спеціальний механізм Закону №2050-III та не містять визначеного позивачем розрахунку, а тому задоволенню не підлягають. На час звернення до суду відповідні суми не були присуджені, не були нараховані, податок із них не утримувався та будь-якої відмови військової частини НОМЕР_1 у здійсненні компенсації згідно з Порядком №44 не існувало. Отже, така вимога стосується можливих правовідносин у майбутньому та не спрямована на захист права, яке було порушене на момент звернення до суду. Вимога про середнє грошове забезпечення сформульована за період до 02.07.2026 всупереч законодавчому обмеженню, запровадженому з 19.07.2022, та без урахування компенсаційної природи статті 117 КЗпП України, принципів співмірності та актуальних висновків Великої Палати Верховного Суду. Вимоги про інфляційні втрати та три проценти річних засновані на застосуванні загального цивільно-правового механізму до правовідносин, врегульованих спеціальним законодавством, дублюють у частині інфляційних втрат механізм Закону №2050-III та не містять установленого грошового зобов`язання, визначеного періоду його прострочення і конкретного розрахунку. Вимога щодо компенсації ПДФО має умовний та майбутній характер. При цьому сам позов не містить остаточного визначення значної частини заявлених майнових вимог, а позивач фактично просить після відкриття провадження отримати вихідні дані та лише в подальшому визначити остаточний розмір своїх вимог. Такий спосіб побудови позову не може бути підставою для покладення на військову частину НОМЕР_1 додаткових невизначених грошових зобов`язань та не спростовує обов`язку позивача довести наявність усіх матеріально-правових передумов для кожного обраного нею способу судового захисту.

31.07.2026 року ухвалою суду відкрито спрощене провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою суду від 30.09.2026 року справу вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомлення сторін.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази судом, встановлено такі обставини справи.

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 №36 від 18.02.2022 року позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Відповідачем на виконання судового рішення у справі №380/16889/24 02.07.2026 року виплачено позивачу 238565 грн. 66 коп. (грошового забезпечення).

Змістом спірних правовідносин є не нарахування та невиплата компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, індексації грошового забезпечення, основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення; не нарахування та невиплата середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні/виключенні зі списків особового складу; не нарахування та невиплата інфляційних втрат і трьох процентів річних за прострочення виплати сум грошового забезпечення, індексації грошового забезпечення, основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (ч.3 ст.9 Закон № 2011-XII).

Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Згідно з статтею 117 цього Кодексу у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Необхідно зазначити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на рядовий і начальницький склад стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

При цьому, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Конституційний Суд України у рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що згідно з статтею 47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку.

Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Отже, можливість задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні перебуває у залежності від проведення фактичного розрахунку. Не встановивши конкретну дату повного розрахунку, суд позбавлений можливості достеменно встановити період затримки, а відтак і розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

У постанові від 01.05.2024 у справі № 140/16184/23 Верховний Суд зазначив, що, незважаючи на визначення приписами статті 117 Кодексу законів про працю України невиплачених працівнику сум як оспорюваних та неоспорюваних, ця обставина не впливає на дату виникнення спірних правовідносин, оскільки вони прямо пов`язані з обов`язком роботодавця розрахуватися з працівником у строк, встановлений приписами статті 116 Кодексу законів про працю України, яким переважно є день звільнення.

Позивача виключено зі списків особового складу 18.02.2022 року, а грошове забезпечення та індексацію грошового забезпечення у повному розмірі виплачено 02.07.2026 року.

Як наслідок, відповідач у порушення вимог ст.116 КЗпП України, здійснив виплату наведених сум не у день звільнення позивача (пропущено 1595 днів).

Визначаючи суму середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку суд зазначає таке.

В силу положень ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Так, у п.42 постанови Верховного Суду від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22 зазначено: “Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 Кодексу законів про працю України, у редакції Закону № 3248-IV, та були припинені на момент чинності дії статті 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону № 2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 Кодексу законів про працю України (у попередній редакції № 3248-IV); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 117 Кодексу законів про працю України (у новій редакції Закону № 2352-IX).”.

Спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі охоплюється з 18.02.2022 по 02.07.2026, а тому такий умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності новою редакцією ст.117 КЗпП України - 19.07.2022 - і після цього.

Тобто, період з 18.02.2022 до 19.07.2022 не обмежується строком виплати у шість місяців, а період з 19.07.2022 - обмежується таким строком.

Крім того, у п.73 постанови Верховного Суду від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22 зазначено: “Водночас Суд зауважує, що у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Належить також враховувати приписи чинної редакції статті 117 Кодексу законів про працю України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.”.

Суд при вирішенні питання про спосіб застосовування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду керується такими мотивами оскільки обчислений відповідно до правил ст.ст. 116, 117 КЗпП розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку є очевидно непропорційним до розміру завданої позивачу шкоди, суд для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, використовує спосіб обчислення цих втрат на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за відповідні роки, і таким чином розраховує розмір відшкодування – суму, яку працівник міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя, оскільки він недоотримав належні йому кошти від роботодавця (п. 95.4 постанови від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц). Відповідно до цього способу розрахунку розміру майнових втрат позивача на підставі припущення про необхідність взяття ним кредиту внаслідок затримки виплати працівнику належних йому сум, цей розмір можна обчислити як добуток суми несвоєчасно виплачених коштів на середньозважену вартість (у % річних) кредитів у національній валюті для фізичних осіб за даними НБУ (на день взяття кредиту) за відповідний період затримки. При цьому використовуються дані для короткострокових (до одного року) та довгострокових кредитів (більше року), якщо період затримки розрахунку становить більше 365 днів.

При цьому, Верховний Суд у постанові від 18.07.2018 року у справі №825/325/16 вказав, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи.

Окрім того, Верховний Суд у постанові від 30.10.2019 року у справі №806/2473/18 (адміністративне провадження №К/9901/2118/19) сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 року у справі №489/6074/23 також зазначені наступні правові висновки: “Велика Палата Верховного Суду погоджується з доводами колегії суддів Касаційного цивільного суду щодо наявності підстав для відступу від висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 6 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, та вважає за необхідне сформулювати такий правовий висновок.

Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців”.

Відтак, до 19 липня 2022 року період затримки виплати 151 дні.

Відповідно до довідки про доходи №3270/3 від 01.10.2026 року грошове забезпечення позивача у грудні 2021 року склало 28225 грн. 53 коп., у січні 2022 року – 14105 грн. 94 коп.

При цьому, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 682 грн. 76 коп. (42331 грн. 47 коп. (розмір грошового забезпечення у грудні 2021 року та січні 2022 року / 62 (кількість календарних днів у жовтні та листопаді 2019 року).

Таким чином, середній заробіток, який підлягає виплаті позивачу у зв`язку з затримкою розрахунку за цей період становить 103096 грн. 76 коп. (682 грн. 76 коп. * 151 календарних днів).

При цьому, у даному випадку суд вважає за необхідне застосувати співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування.

Суд зазначає, що середньозважена ставка довгострокового кредиту в національній валюті для фізичних осіб станом на 12.12.2019 року (чинна на день звільнення) становила 29,2 % річних.

Сума відсотків за користування кредитом, розрахована на підставі відомостей про середньозважену ставку кредиту в національній валюті для фізичних осіб з урахуванням суми та періоду затримки розрахунку становить 28818 грн. 73 коп. (238565 грн. 66 коп. *29,2% / 365*151).

Стягнення компенсації в межах цієї обчисленої судом суми відповідатиме принципам розумності, справедливості та пропорційності за період до 19 липня 2022 року.

Щодо періоду з 19.07.2022, при здійсненні обрахунку середнього заробітку, суд виходив з таких міркувань.

У даному випадку позовні вимоги про визнання протиправної бездіяльності щодо виплати та нарахування середнього заробітку за період з 19.07.2022 року по 02.07.2026 року - 1444 днів (кінцева дата виплати грошового забезпечення на підставі рішення Львівського окружного адміністративного суду) є обґрунтованими.

Однак, з урахуванням ч.1 ст.117 Кодексу законів про працю України, правових висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 року у справі №489/6074/23, вказана виплата повинна бути здійснена не більш як за шість місяців (період з 19.07.2022 року по 19.01.2023 року).

Суд звертає увагу, що, з урахуванням викладеного, за період з 19.07.2022 року по 19.01.2023 року строк затримки розрахунку з позивачем складає 184 календарних днів.

Як уже згадувалось, відповідно до довідки про доходи №3270/3 від 01.10.2026 року грошове забезпечення позивача у грудні 2021 року склало 28225 грн. 53 коп., у січні 2022 року – 14105 грн. 94 коп.

При цьому, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 682 грн. 76 коп. (42331 грн. 47 коп. (розмір грошового забезпечення у грудні 2021 року та січні 2022 року / 62 (кількість календарних днів у жовтні та листопаді 2019 року).

Таким чином, середній заробіток, який підлягає виплаті позивачу у зв`язку з затримкою розрахунку за цей період становить 125627 грн. 84 коп. (682 грн. 76 коп. * 184 календарних днів).

Як уже згадувалось, грошове забезпечення у повному розмірі виплачено 02.07.2026 року.

Період затримки виплати з 19.07.2022 року з урахуванням шестимісячного обмеження складає 184 дні.

Середньозважена ставка довгострокового кредиту в національній валюті для фізичних осіб станом на день звільнення позивача становила 29,2% річних.

Отже, сума відсотків за користування кредитом, розрахована на підставі відомостей про середньозважену ставку кредиту в національній валюті для фізичних осіб з урахуванням суми та періоду затримки розрахунку становить 35116 грн. 86 коп. (238565 грн. 66 коп.*29,2% / 365*184). Стягнення компенсації в межах цієї обчисленої судом суми відповідатиме принципам розумності, справедливості та пропорційності.

Враховуючи період затримки виплати до 19 липня 2022 року так і після загальна сума середнього заробітку, яка підлягає виплаті позивача складає 63935 грн. 59 коп.

Відтак, позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

При цьому способом захисту права, який відповідатиме статті 117 Кодексу законів про працю України, в частині зазначених вимог є стягнення наведеної суми.

Щодо компенсації втрати частини доходів.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” (з наступними змінами та доповненнями; далі - Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 (далі - Порядок № 159).

Відповідно до ст.1 Закону №2050-ІІІ, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Статтею 2 вказаного Закону зазначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника (абзаци 2, 5, 6, 7, 8 ч. 2 ст. 2 Закону №2050-ІІІ).

Згідно ст.3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Статтею 4 Закону України №2050-ІІІ визначено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Пунктом 2 Порядку №159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Відповідно до п.4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Суд зазначає, що наведеним нормативним регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням.

Відтак, саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

При цьому слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Так, у ст.3 Закону №2050-ІІІ та п.4 Порядку №159 є формулювання, що сума компенсації обчислюється як добуток “нарахованого, але не виплаченого грошового доходу” за відповідний місяць.

Це означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

З аналізу норм Закону №2050-ІІІ і Порядку №159 слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:

1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії;

2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата);

3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);

4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців;

5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.

При цьому, як вже вище зазначено, основною умовою для виплати позивачу, передбаченої ст. 2 Закону №2050-ІІІ, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів і компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Таким чином, за наявності визначених Законом №2050-ІІІ умов, присуджена за рішенням суду сума підлягає компенсації у тому ж самому порядку, якщо ці умови настали у зв`язку з несвоєчасним виконанням рішення суду.

З наведеного слідує, що коли суми нараховуються за рішенням суду, то підстава для виплати компенсації виникає у зв`язку з несвоєчасним виконанням рішення суду.

Враховуючи вищенаведене, суд зауважує, що визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, оскільки основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої ст.2 Закону №2050-ІІІ, є порушення встановлених строків саме виплати нарахованих доходів.

За таких обставин, суд вважає, що право на компенсацію позивач набуває після набрання законної сили даним судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Вищевказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 22.06.2018 у справі №810/1092/17 та від 13.01.2020 у справі №803/203/17, від 15.10.2020 у справі №240/11882/19, від 29.04.2021 у справі №240/6583/20.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, остаточний розрахунок з позивачем відповідач провів 02.07.2026 року.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що позивач має право на виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення.

Відтак, позовні вимоги у цій частині також є підставними та обґрунтованими.

Щодо компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, то судом враховано правові висновки Верховного Суду у постановах від 27.09.2023 справа №420/23176/21, від 31.01.2024 справа №320/6441/22, від 18.04.2024 справа №160/10789/22 та від 30.04.2024 справа №360/700/23, згідно яких нарахування та виплата грошового забезпечення має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.

Щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів з урахуванням індексів інфляції за відповідні періоди.

Відповідач ще не нараховував та не виплачував позивачу компенсацію втрати частини доходів на виконання даного рішення суду.

Відтак, відсутні підстави вважати, що права позивача у цій частині будуть порушені, а тому вказані вимоги є передчасними та не підлягають задоволенню.

Щодо нарахування та виплати інфляційних втрат та трьох процентів річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України на суму несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення 238 565,66 грн за період прострочення відповідних помісячних складових по 02.07.2026 включно, у частині, не охопленій іншими компенсаційними виплатами, або в іншому розмірі, який суд визнає належним способом ефективного захисту.

Відповідно до ч.1 ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Частиною другою вказаної норми передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зазначає, що вказана норма є загальною та не поширюється на правовідносини з приводу несвоєчасного розрахунку роботодавця з працівником при звільненні, які врегульовані спеціальними нормами.

Відтак, зазначені позовні вимоги є безпідставними та не підлягають задоволенню.

З огляду на викладене, адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Що стосується судових витрат, то, у відповідності до вимог ст.139 КАС України, такі не підлягають стягненню із сторін.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в :

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів та середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17.12.2024 у справі № 380/16889/24.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (адреса: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, індексації грошового забезпечення, основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення, на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17.12.2024 у справі № 380/16889/24 у сумі 238 565,66 грн. за весь період з 19.02.2022 по 02.07.2026, відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати", затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (адреса: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 19.02.2022 по 02.07.2026, у сумі 63935 (шістдесят три тисячі дев`ятсот тридцять п`ять) грн. 59 коп.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (адреса: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) здійснити ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) одночасну компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

В іншій частині у задоволенні позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення через Львівський окружний адміністративний суд, а у разі реєстрації офіційної електронної адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Мартинюк В.Я.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua