Рішення від 19 жовтня 2026 р. у справі №340/1419/26 — Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2026 року м. Кропивницький Справа № 340/1419/26

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Притули К.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язати вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Кіровоградського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 належного, але не отриманого військовослужбовцем ОСОБА_2 , грошового забезпечення, в тому числі основні та додаткові види грошового забезпечення, додаткову грошову винагороду, матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за період з 11.05.2022 року по день виключення зі списків особового складу військової частини, тобто по 12.04.2024 року, як дружині померлого військовослужбовця;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 належного, але не отриманого військовослужбовцем ОСОБА_2 , грошового забезпечення, в тому числі основні та додаткові види грошового забезпечення, додаткову грошову винагороду, матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за період з 11.05.2022 року по день виключення зі списків особового складу військової частини, тобто по 12.04.2024 року, як дружині померлого військовослужбовця.

Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 зазначає, що її чоловік ОСОБА_2 проходив військову службу та з 11.05.2022 помилково обліковувався як такий, що самовільно залишив місце служби, у зв`язку із чим йому припинено нарахування грошового забезпечення. Після ідентифікації останків та проведення службового розслідування військова частина спростувала обставини самовільного залишення місця служби й установила його загибель під час виконання бойового завдання. Позивачка вважає, що за період до документального підтвердження смерті та виключення чоловіка зі списків особового складу належні виплати мали зберігатися, однак повного розрахунку з нею не проведено.

Ухвалою від 16.03.2026 відкрито провадження у справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідач подав відзив, у якому заперечив проти задоволення позову. Зазначив, що всі належні виплати проведені, а встановлення загибелі військовослужбовця 11.05.2022 виключає нарахування грошового забезпечення за наступний період. Водночас відповідач підтвердив спростування факту самовільного залишення місця служби та переформування військових частин НОМЕР_2 і НОМЕР_1 у Військову частину НОМЕР_1 .

Дослідивши матеріали справи та оцінивши доводи учасників, суд установив такі обставини.

Відповідно до свідоцтва про шлюб № НОМЕР_3 , ОСОБА_1 є дружиною ОСОБА_2 (а.с.11).

ОСОБА_2 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 . Наказом від 05.03.2022 №64 його зараховано до списків особового складу (а.с.56).

З 11.05.2022 військовослужбовець був відсутній за місцем служби. Його відсутність первісно кваліфіковано як самовільне залишення місця служби. Наказом від 12.05.2022 №132 його знято із забезпечення з 11.05.2022 (а.с.51зв).

За результатами подальших ідентифікаційних заходів та дослідження біологічних зразків установлено належність виявлених останків ОСОБА_2 . Відповідні обставини відображено, зокрема, у постанові слідчого від 11.04.2024 (а.с.52).

Лікарське свідоцтво про смерть №163 видано 12.04.2024. У ньому зазначено приблизну дату смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.53).

Отже, дата видачі лікарського свідоцтва та зазначена в ньому приблизна дата смерті є різними обставинами. Медичне оформлення смерті здійснено у квітні 2024 року після проведення ідентифікаційних заходів.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_2 від 18.04.2024 №581 за результатами службового розслідування встановлено відсутність у діях ОСОБА_2 факту самовільного залишення району проведення бойових дій 11.05.2022 (а.с.57-58).

Цим самим наказом його загибель визначено такою, що настала під час виконання бойового завдання, пов`язаного із захистом Батьківщини, та не була наслідком протиправної поведінки військовослужбовця. Фінансовій службі доручено провести належні виплати членам сім`ї відповідно до законодавства.

Згідно з наказом командира Військової частини НОМЕР_2 від 01.09.2024 №245 ОСОБА_2 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 12.04.2024 (а.с.63).

У позові зазначено, що після виключення чоловіка зі списків особового складу позивачка звернулася за нарахуванням та виплатою належного забезпечення, а 05.11.2025 подала повторну заяву через територіальний центр комплектування та соціальної підтримки.

Листом від 05.01.2026 №1736/11/2026/0145 Військова частина НОМЕР_1 повідомила про з`ясування відомостей щодо належних сум, можливого перебування коштів на окремому рахунку та передачу документів на розгляд комісії (а.с.23-24).

Листом від 23.02.2026 №1736/11/2026/1478 відповідач повідомив, що всі належні виплати проведені відповідно до наказів командира Військової частини НОМЕР_2 . Одночасно зазначено про відсутність у фінансово-економічної служби НОМЕР_1 правових підстав для проведення виплат військовослужбовцям, які перебували на забезпеченні в інших військових частинах (а.с.25).

У відповіді ІНФОРМАЦІЯ_2 від 26.02.2026 №765/вз/3895 також наведено твердження про проведення належних виплат за спірний період у повному обсязі (а.с.26).

Відповідач визнає, що 26.09.2025 військові частини НОМЕР_2 та НОМЕР_1 переформовано у Військову частину НОМЕР_1 з анулюванням умовного найменування та ідентифікаційного коду Військової частини НОМЕР_2 .

За банківською випискою на рахунок позивачки від Військової частини НОМЕР_1 надходили кошти, зокрема 13.05.2022 у сумі 13 707,34 грн та 14.10.2024 у сумі 103 946,96 грн (а.с.28зв,30).

З картки особового рахунку за 2024 рік убачається нарахування у жовтні окладів, надбавок і премії на загальну суму 8 359,89 грн, додаткової винагороди - 40 000 грн, допомоги на оздоровлення - 20 899,73 грн, допомоги для вирішення соціально-побутових питань - 20 899,73 грн та допомоги на поховання - 15 140 грн (а.с.62).

Загальна сума нарахувань становила 105 299,35 грн, сума до виплати після утримань - 103 946,96 грн, що відповідає фактичному банківському надходженню.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить із такого.

Відповідно до частини п`ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Правові засади соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII).

Відповідно до абзацу першого пункту 1 статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Пунктом 2 статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з пунктом 3 статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Абзацом другим пункту 4 статті 9 Закону №2011-XII встановлено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Відповідно до абзаців першого - третього пункту 6 статті 9 Закону №2011-XII, у редакції, чинній протягом спірного періоду, за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення.

Сім`ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.

Абзацом шостим пункту 6 статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що виплата грошового забезпечення цим членам сімей здійснюється до повного з`ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців або їх звільнення, або визнання їх у встановленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.

Згідно з абзацом першим пункту 6-1 статті 18 Закону №2011-XII членам сімей військовослужбовців, які проходять військову службу в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", гарантується виплата грошового забезпечення цих військовослужбовців у разі неможливості ними його отримання під час участі у бойових діях та операціях. У такому разі виплата грошового забезпечення здійснюється членам сімей військовослужбовців, зазначеним у пункті 6 статті 9 цього Закону.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року №884 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх (далі - Порядок №884; назва та наведені положення - у редакції, чинній у спірний період).

Відповідно до пункту 2 Порядку №884 у цьому Порядку під терміном "безвісно відсутній військовослужбовець" слід розуміти зниклого безвісти під час захисту Вітчизни військовослужбовця, щодо якого понад 15 днів відсутні відомості про місце його перебування, крім відомостей про самовільне залишення військової частини або місця служби.

Абзацом першим пункту 4 Порядку №884 передбачено, що виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, членам сімей військовослужбовців за їх заявою на ім`я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації).

Згідно з абзацами першим і другим пункту 5 Порядку №884 командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) розглядає протягом 15 днів подані документи та приймає рішення щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення, про що повідомляється заявнику в письмовій формі. У рішенні про відмову у виплаті грошового забезпечення обов`язково зазначаються підстави для такої відмови.

Відповідно до абзаців першого - третього пункту 6 Порядку №884 виплата грошового забезпечення здійснюється щомісяця на підставі наказів командирів (начальників, керівників) військових частин (установ, організацій) членам сімей: військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах, - до дня їх звільнення включно; військовослужбовців, безвісно відсутніх, - до дня набрання законної сили рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми або оголошення померлими.

Абзацом четвертим пункту 6 Порядку №884 встановлено, що виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців здійснюється до повного з`ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, їх інтернування або звільнення, або визнання їх в установленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини (установи, організації).

Пунктом 8 Порядку №884 передбачено, що виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (установи, організації), місця служби або дезертирували, не здійснюється.

Наказом Міністерства оборони України від 7 червня 2018 року №260, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197, затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок №260).

Відповідно до пункту 14 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення, не виплачене своєчасно або виплачене в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього.

Абзацами дев`ятим і десятим пункту 15 розділу І Порядку №260, у редакції, чинній на початок спірного періоду, передбачено, що військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення. Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.

Згідно з абзацом першим частини третьої статті 24 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Абзацом сьомим частини третьої статті 24 зазначеного Закону передбачено, що загиблий (померлий) військовослужбовець виключається із списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) з наступного після загибелі (смерті) дня, військовослужбовець, визнаний у встановленому законом порядку безвісно відсутнім або оголошений померлим, - з дня набрання законної сили рішенням суду.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 1 липня 2010 року №2398-VI «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: 1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою; 2) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.

Пунктом 1 розділу XXX Порядку №260, у редакції, чинній у спірний період, передбачено, що у разі смерті (загибелі) військовослужбовця належне, але не отримане ним до дня смерті (загибелі) грошове забезпечення (у тому числі за весь місяць, у якому військовослужбовець помер (загинув)) виплачується військовою частиною, в якій перебував на грошовому забезпеченні військовослужбовець, дружині (чоловіку), а в разі якщо її (його) немає, - повнолітнім дітям, які проживали разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі та не мають дітей.

У разі відсутності зазначених осіб належні суми грошового забезпечення виплачуються іншим спадкоємцям відповідно до чинного законодавства України.

Згідно з пунктом 2 розділу XXX Порядку №260 грошове забезпечення, в тому числі одноразові додаткові види грошового забезпечення, право на які у військовослужбовця виникло включно до дня його загибелі (смерті) або до дня визнання його судом безвісно відсутнім, оголошення померлим, виплачується зазначеним в пункті 1 цього розділу членам його сім`ї, а в разі їх відсутності - спадкоємцям за їх зверненням на підставі наказу командира військової частини про виплату.

Грошове забезпечення зазначеним особам виплачується, якщо звернення за одержанням надійшло до закінчення трьох років із дня смерті (загибелі) військовослужбовця або з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання військовослужбовця безвісно відсутнім, оголошення померлим.

Таким чином, позивачка звернулася за захистом власного права як дружина загиблого військовослужбовця. Виникнення такого права не залежить виключно від попереднього відображення всіх належних сум у бухгалтерському обліку відповідача.

Суд розмежовує питання усунення підстави припинення виплат та визначення періоду, протягом якого вони належали.

Спростування самовільного залишення місця служби усуває відповідну підставу невиплати. Водночас тривалість та склад належного забезпечення повинні визначатися з урахуванням обставин відсутності військовослужбовця та гарантій, які діяли протягом цього періоду.

У цій справі невиплата була зумовлена первісною кваліфікацією відсутності ОСОБА_2 як самовільного залишення місця служби. За результатами подальшого розслідування сама військова частина визнала відсутність такого порушення та встановила зв`язок загибелі з виконанням бойового завдання.

Враховуючи не належно підтверджені обставини самовільного залишення місця служби, військова частина мала б застосувати гарантії для зниклого безвісти військовослужбовця. Помилкове оформлення СЗЧ не повинно позбавляти сім`ю виплат, право на які виникало протягом цього періоду.

З матеріалів службового розслідування та ідентифікаційних документів убачається, що встановлення долі військовослужбовця потребувало проведення розшукових та експертних заходів. Медичне підтвердження смерті оформлено 12.04.2024. Саме з цієї дати військова частина здійснила його виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Зазначення в лікарському свідоцтві приблизної дати смерті у травні 2022 року не означає, що протягом усього наступного періоду командуванню та сім`ї були достовірно відомі обставини загибелі.

Суд не змінює зазначену в документах дату смерті та не ототожнює видачу лікарського свідоцтва з її настанням. Предметом оцінки є збереження майнових гарантій сім`ї у період, коли доля військовослужбовця залишалася невідомою, а застосована частиною підстава припинення забезпечення надалі була спростована.

У постанові від 02.05.2024 у справі №280/2664/23 Верховний Суд наголосив на необхідності дослідження правового становища військовослужбовця, хронології встановлення його долі та звернень членів сім`ї для правильного застосування Порядку №884. Саме ці обставини, а не лише дата пізнішого кадрового оформлення, мають значення для вирішення спору.

Суд також ураховує постанову Верховного Суду від 18.05.2026 у справі №400/14430/23, за якою пізніше оформлення смерті та виключення зі списків особового складу самі собою не створюють права на забезпечення після загибелі. У тій справі оцінювалися встановлений судовим рішенням факт смерті, відсутність реєстрового статусу зниклого та межі заявленого спору.

У справі, що розглядається, висновок про збереження забезпечення ґрунтується не лише на даті виключення. Суд ураховує сукупність обставин тривалої невідомості долі військовослужбовця, проведення ідентифікаційних заходів, помилкової кваліфікації його відсутності як СЗЧ та подальшого спростування цієї кваліфікації самим командуванням.

Відтак суд доходить висновку про наявність підстав для відновлення нарахування основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, які зберігалися за військовослужбовцем, за заявлений період з 11.05.2022 по 12.04.2024 включно.

При цьому дата 12.04.2024 визначається кінцевою датою зазначеного періоду з огляду на документальне підтвердження смерті та визначену військовою частиною дату припинення забезпечення. Цей висновок не означає продовження проходження військової служби після фактичної загибелі.

Оцінюючи посилання відповідача на проведення повного розрахунку, суд зазначає таке.

Листи від 05.01.2026, 23.02.2026 та відповідь ІНФОРМАЦІЯ_3 від 26.02.2026 свідчать, що питання виплати розглядалося уповноваженими органами та не зводилося виключно до заперечення права позивачки як дружини загиблого.

Водночас зазначені листи не є визнанням конкретної суми заборгованості та не замінюють розрахункових документів.

Надані картки особового рахунку і банківська виписка підтверджують проведення окремих нарахувань та виплат. Однак відповідач не пояснив, яким чином ці нарахування охоплюють весь спірний період, за які місяці здійснені відповідні платежі та як визначено їх розмір.

Тому суд відхиляє як непідтверджене твердження про повний розрахунок за весь період з 11.05.2022 по 12.04.2024.

Водночас суд не погоджується з твердженням позивачки про повну відсутність інших виплат, оскільки наявні банківські документи підтверджують надходження коштів.

Частина друга статті 77 КАС України покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок доведення правомірності оскаржуваної поведінки. Надання доказів окремих платежів не доводить повного виконання обов`язку, якщо не встановлено відповідності виплачених сум належним нарахуванням за спірний період.

Визначення конкретної суми потребує застосування відповідних посадових окладів, окладу за військовим званням, вислуги років та інших належних складових забезпечення з урахуванням норм, які діяли у відповідні місяці.

Отже, належним способом захисту в цій частині є зобов`язання відповідача провести нарахування та виплату з урахуванням раніше виплачених сум за ті самі види забезпечення і ті самі періоди.

Виплати іншого призначення, зокрема допомога на поховання чи одноразова допомога у зв`язку із загибеллю, не можуть автоматично зараховуватися в рахунок виконання обов`язку щодо щомісячного грошового забезпечення.

Посилання на припинення Військової частини НОМЕР_2 також не спростовує відповідного обов`язку. Відповідач визнав переформування військових частин у Військову частину НОМЕР_1 та не довів передачі спірного обов`язку іншій особі. Крім того, банківські документи підтверджують проведення платежів саме Військовою частиною НОМЕР_1 .

Вирішуючи позовні вимоги в частині нарахування та виплати додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168, суд ураховує, що виникнення права на таку виплату пов`язане з установленими законодавством спеціальними умовами. Тому спростування обставин самовільного залишення військовослужбовцем місця служби підлягає врахуванню під час вирішення питання про додаткову винагороду, проте саме по собі не є достатнім підтвердженням права на її одержання у розмірі 100000 гривень щомісячно протягом усього заявленого періоду.

Відповідно до пункту 1 постанови №168 у редакції, чинній на початок спірного періоду, до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, підлягали включенню, зокрема, безвісно відсутні військовослужбовці. Окремою підставою для виплати цієї винагороди визначено загибель військовослужбовця, за якої виплата здійснюється за весь місяць загибелі. Отже, вирішуючи питання про належність додаткової винагороди, необхідно розмежовувати передбачені нормативним актом підстави її виплати та встановлювати період, протягом якого існували відповідні юридичні передумови.

Згідно з пунктом 2 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року №884, у редакції, чинній у спірний період, визначення безвісно відсутнього військовослужбовця пов`язувалося зі зникненням під час захисту Вітчизни та відсутністю понад 15 днів відомостей про місце його перебування, із застереженням щодо відомостей про самовільне залишення військової частини або місця служби. Зазначене положення підлягає застосуванню у взаємозв`язку із законодавством про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин.

Судом установлено, що пунктом 2 наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 18.04.2024 №581 визначено відсутність установленого факту самовільного залишення ОСОБА_2 району проведення бойових дій 11.05.2022. Водночас цим наказом його загибель пов`язано з виконанням бойового завдання із захисту Батьківщини.

Таким чином, обставини, на підставі яких військовослужбовцю було припинено нарахування та виплату грошового забезпечення, надалі спростовані самою військовою частиною. Зазначене виключає можливість подальшого обґрунтування невиплати додаткової винагороди самовільним залишенням місця служби без урахування результатів проведеного службового розслідування. Разом із тим для вирішення питання про виплату винагороди саме за період безвісної відсутності необхідною є оцінка обставин зникнення військовослужбовця, його розшуку, відповідного документального оформлення та встановлення факту смерті.

У постанові від 16.10.2025 у справі №280/5641/24 Верховний Суд наголосив на необхідності з`ясування правового статусу військовослужбовця та його значення для виплати членам сім`ї грошового забезпечення, включно з додатковою винагородою за постановою №168. Отже, формальне посилання на відсутність окремого кадрового рішення без оцінки інших доказів та обставин, які визначають застосовний правовий режим, не забезпечує належного вирішення питання про виплати.

Оцінюючи проведений відповідачем розгляд звернення позивачки, суд зазначає, що в листі від 05.01.2026 військова частина повідомляла про збір фінансових відомостей та передачу документів на розгляд комісії. Натомість у листі від 23.02.2026 зазначено про здійснення всіх належних виплат та відсутність правових підстав для їх нарахування військовою частиною НОМЕР_1 за період перебування військовослужбовця на забезпеченні військової частини НОМЕР_2 .

Проте наведена відповідь не містить окремої мотивованої оцінки передбачених постановою №168 підстав виплати додаткової винагороди з урахуванням спростування обставин самовільного залишення місця служби. Відповідач не навів розмежування періодів та правових підстав нарахування винагороди, а також не обґрунтував, які саме з уже здійснених виплат погашають вимоги позивачки за заявлений період. Посилання на відсутність повноважень щодо виплат за військову частину НОМЕР_2 також не узгоджується з визнаним відповідачем правонаступництвом.

Викладений у відзиві довід про загибель військовослужбовця 11.05.2022 має значення для визначення правового режиму та меж спірних виплат. Однак він не обґрунтовує відмову в додатковій винагороді за весь заявлений період без перевірки її виплати за місяць загибелі, а також без оцінки доводів позивачки щодо обставин, які передували документальному встановленню смерті. При цьому дата оформлення лікарського свідоцтва про смерть сама по собі не підтверджує виникнення права на додаткову винагороду за весь час до його видачі.

За таких обставин суд установив неналежність перевірки відповідачем підстав виплати додаткової винагороди та недостатність мотивів прийнятої відмови. Водночас сукупність усіх передумов для безпосереднього зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити винагороду в розмірі 100000 гривень щомісячно за весь період з 11.05.2022 по 12.04.2024 у межах цього розгляду не встановлена. Спростування СЗЧ та відсутність належного обґрунтування відмови не можуть самостійно замінити встановлення таких передумов.

Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача передбачає виконання всіх визначених законом умов та відсутність у такого суб`єкта права діяти на власний розсуд. Обираючи спосіб захисту, суд повинен ураховувати не лише неправомірність мотивів відмови, а й установленість усіх умов для позитивного вирішення заяви.

Ураховуючи наведене, належним способом захисту прав позивачки в цій частині є визнання протиправною та скасування відмови, оформленої листом військової частини НОМЕР_1 від 23.02.2026, у частині вирішення питання про додаткову винагороду за постановою №168, із зобов`язанням відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05.11.2025 у відповідній частині з урахуванням правової оцінки, наданої судом.

Під час повторного розгляду відповідач зобов`язаний урахувати спростування обставин самовільного залишення місця служби, перевірити документально підтверджені обставини зникнення, розшуку та встановлення смерті військовослужбовця, визначити застосовні до відповідних періодів редакції нормативних актів і передбачені ними підстави виплати додаткової винагороди. Відповідач також повинен установити періоди, правові підстави та розміри вже здійснених виплат цієї винагороди й прийняти мотивоване рішення щодо заявлених позивачкою вимог.

Такий спосіб захисту покладає на відповідача обов`язок усунути встановлені судом недоліки розгляду заяви та не означає наперед установленої належності додаткової винагороди за весь заявлений період. Вимога про безпосереднє зобов`язання нарахувати та виплатити її за цей період за наведених обставин є передчасною.

Суд зазначає, що відсутність окремого наказу про облік військовослужбовця як зниклого безвісти сама собою не вирішує питання про відсутність права на будь-яку винагороду за весь заявлений період. Зокрема, окремій оцінці підлягає розрахунок за місяць загибелі.

Разом із тим у матеріалах справи відсутня належна розшифровка правової підстави та періоду нарахування 40 000 грн додаткової винагороди, включених до розрахунку 2024 року. Листи відповідача не містять оцінки окремих підстав виплати та відповідного помісячного розрахунку (а.с.62).

Тому твердження про проведення повного розрахунку не є належним обґрунтуванням відмови в цій частині.

Водночас установлена неповнота розгляду заяви не дає підстав автоматично визначити невиплаченою винагороду в однаковому розмірі за кожний місяць усього спірного періоду без установлення застосовної правової підстави та врахування фактичних нарахувань.

Належним способом захисту за таких обставин є повторний розгляд заяви позивачки у відповідній частині з оцінкою права на винагороду за місяць загибелі, гарантій за період невідомості долі військовослужбовця та документально підтверджених виплат.

Щодо допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань суд ураховує, що картка особового рахунку містить нарахування по 20 899,73 грн кожної з цих допомог, які включено до фактичної виплати від 14.10.2024.

Проте з наданих документів не можна встановити, за який саме календарний рік проведені ці нарахування та як при цьому розглянуто вимоги позивачки щодо інших років заявленого періоду.

У постанові від 20.01.2026 у справі №200/5127/22 Верховний Суд визначив, що за правилами 2022 року смерть військовослужбовця була самостійною підставою для соціально-побутової допомоги. Щодо оздоровчих виплат Суд указав на необхідність дослідити обставини виникнення та реалізації відповідного права.

Відтак сам факт виплати по одній допомозі не доводить повного вирішення питання за всі заявлені роки. Водночас перебування військовослужбовця у списках особового складу саме собою не є достатньою підставою для автоматичного присудження кожної допомоги за кожний календарний рік.

Відповідач повинен повторно розглянути заяву в цій частині, визначивши рік, правову підставу та розмір кожної допомоги, а також суми, які вже нараховані та виплачені за відповідною підставою.

Обираючи спосіб захисту, суд ураховує положення статей 9 та 245 КАС України. Оскільки відповідач у відзиві визначив лист від 23.02.2026 як оформлення рішення за заявою позивачки, ефективний захист щодо винагороди та допомог потребує визнання протиправною відповідної відмови та зобов`язання повторно вирішити питання з урахуванням правової оцінки суду.

Такий спосіб захисту відповідає змісту спірних правовідносин і спрямований на усунення виявленої неповноти розгляду заяви, з недопущенням повторної виплати вже отриманих сум.

Враховуючи викладене, позов підлягає частковому задоволенню.

Документально підтверджені судові витрати, які підлягають розподілу між сторонами, за наявними матеріалами не встановлені.

Керуючись статтями 2, 9, 72- 77, 90, 139, 241- 246, 250, 255, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання дій протиправними та зобов`язати вчинити певні діїзадовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 як дружині померлого військовослужбовця ОСОБА_2 належного йому грошового забезпечення у складі щомісячних основних та додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру за період з 11.05.2022 по 12.04.2024 включно.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 як дружині померлого військовослужбовця ОСОБА_2 належне йому грошове забезпечення у складі щомісячних основних та додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру за період з 11.05.2022 по 12.04.2024 включно, з урахуванням сум, раніше виплачених за відповідні періоди за тими самими видами грошового забезпечення, без урахування додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168.

Визнати протиправним та скасувати рішення Військової частини НОМЕР_1 , оформлене листом від 23.02.2026 №1736/11/2026/1478, у частині відмови ОСОБА_1 в нарахуванні та виплаті належних військовослужбовцю ОСОБА_2 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за заявлений період з 11.05.2022 по 12.04.2024.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05.11.2025 у частині нарахування та виплати їй як дружині померлого військовослужбовця ОСОБА_2 належних йому додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за заявлений період з 11.05.2022 по 12.04.2024 та прийняти мотивоване рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні, і документально підтверджених сум, раніше виплачених за відповідні періоди за тими самими видами виплат.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду К.М. ПРИТУЛА