Рішення від 19 жовтня 2026 р. у справі №320/21218/25 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 жовтня 2026 року м. Київ справа №320/21218/25

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Кочанової П.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м.Києві та Київській області про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м.Києві та Київській області, в якому просить суд:

- визнати протиправним рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м.Києві та Київській області №801617100000602 від 16.04.2025 року щодо відмови у прийнятті документів про визнання особою без громадянства у ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України у м.Києві та Київській області прийняти та розглянути документи про визнання особою без громадянства у ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з урахуванням Порядку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 317 від 24.03.2021 р.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, приймаючи рішення про відмову у прийнятті документів про визнання особою без громадянства, діяв не у спосіб та не в порядку визначеному законодавством, а тому прийняв неправомірне рішення.

Зокрема, відповідач надав відмову у прийнятті документів з посиланням на належність особи до громадянства іншої держави, а саме пп.1 п.44, заявник був документований відповідно до законодавства цієї держави свідоцтвом про народження виданим в російській федерації.

Водночас, представником позивача наголошено, що висновок відповідача про належність позивача до громадянства іншої держави станом на даний час є передчасним, оскільки здійснений без належної перевірки відповідачем всіх обставин шляхом подання запитів, опитуванням осіб, витребуванням документів у інших державних органів тощо.

Фактично, з оскаржуваного рішення вбачається, що позивачу відмовлено в прийнятті документів, яке врегульовано п.13 Порядку, а не п.44, який відповідач вказав як підставу відмови, адже даний пункт стосується прийняття рішення за результатами розгляду заяви по суті.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05 травня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Представником відповідача долучено до матеріалів справи відзив, в якому заперечував проти задоволення позовних вимог, оскільки ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зокрема, право на звернення із заявою про визнання особою без громадянства має особа, яка не може отримати паспортний документ у зв`язку з тим, що вона не розглядається як громадянин будь-якою державою в силу дії її закону.

Водночас, позивач був документований відповідно до законодавства цієї держави свідоцтвом про народження виданим в російській федерації, заява про визнання особою без громадянства не може бути прийнята від останнього.

Наголошено, що на зворотному боці свідоцтва про народження позивача наявний штамп про набуття громадянства російської федерації позивачем від 2009 з позначенням федеральної міграційної служби російської федерації.

У відповіді на відзив позивач зауважував, що жодних обмежень у прийнятті заяви про визнання особою без громадянства, які народжені на території російської федерації законодавство не містить.

Натомість зазначена у спірній відмові у прийнятті заяви про визнання особою без громадянства підстава є фактичним висновком, який може бути лише за результатом розгляду заяви по суті.

Зауважено, що посилання відповідача на свідоцтво про народження, як на його належне документування, є помилковим, адже позивач є повнолітньою особою і свідоцтво не є документом, що посвідчує його особу та належність до громадянства.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

16 квітня 2025 року позивач звернувся до ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області з заявою про визнання його особою без громадянства.

У відповідь відповідач надав відмову у прийнятті документів з посиланням на належність особи до громадянства іншої держави, а саме пп.1 п.44, заявник був документований відповідно до законодавства цієї держави свідоцтвом про народження виданим в російській федерації.

Зокрема, ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області вказано, що на зворотному боці свідоцтва про народження позивача наявний штамп про набуття громадянства російської федерації позивачем від 2009 з позначенням федеральної міграційної служби російської федерації.

Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі та в межах повноважень у спосіб, що передбачений, як Конституцією, так і Законами України.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України визначає Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон).

Згідно з пунктом 7 частини першої статті 1 Закону іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - це іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в`їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні.

Відповідно до пункту 15 частини першої статті 1 цього ж Закону, особа без громадянства - це особа, яка не розглядається як громадянин будь-якою державою в силу дії її закону.

Частиною двадцять другою статті 4 Закону (в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, зобов`язані мати дійсний паспортний документ. Іноземець або особа без громадянства у разі втрати або обміну паспортного документа, а так само втрати чи викрадення посвідки на постійне проживання або посвідки на тимчасове проживання повинні протягом трьох робочих днів письмово повідомити про це центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

Особа, яка не може отримати паспортний документ у зв`язку з тим, що вона не розглядається як громадянин будь-якою державою в силу дії її закону, має право звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, із заявою про визнання особою без громадянства, незважаючи на законність чи незаконність її перебування на території України.

Статтею 61 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачено, що заява про визнання особою без громадянства подається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, повнолітньою дієздатною особою.

Якщо особа не може власноручно скласти заяву про визнання особою без громадянства у зв`язку з неписьменністю або фізичними вадами, заява на її прохання складається уповноваженою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, про що на заяві робиться відповідний напис.

Разом із заявою подається документ, що посвідчує особу, або документ, що надає право на в`їзд або виїзд з держави, виданий іноземною державою (за наявності), документ, що засвідчує факт неперебування у громадянстві іншої держави (за наявності), або інший документ, що підтверджує інформацію, викладену в заяві. У разі відсутності в особи, яка подає заяву про визнання особою без громадянства, вищезазначених документів за її письмовою згодою проводиться опитування родичів, сусідів або інших осіб (не менше трьох), які можуть підтвердити факти, викладені в заяві.

Особа, яка подає заяву про визнання особою без громадянства, має право на співбесіду з уповноваженими особами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

Особа, яка подає заяву про визнання особою без громадянства, зобов`язана співпрацювати з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, з`являтися на співбесіди, надавати докази для визнання її особою без громадянства.

Особі, яка подає заяву про визнання особою без громадянства та не володіє українською мовою, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, безоплатно забезпечує перекладача з мови, якою володіє така особа, а також письмовий переклад її документів.

Особа під час подання заяви про визнання особою без громадянства надає свої біометричні дані для їх фіксації.

За положеннями ч. 2 ст. 61 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, протягом шести місяців з дня подання заяви про визнання особою без громадянства на підставі всієї наявної інформації і документів приймає рішення про визнання особою без громадянства або про відмову у визнанні особою без громадянства. Строк розгляду такої заяви може бути подовжений уповноваженою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, до 12 місяців.

Під час розгляду заяви про визнання особою без громадянства центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, вживає необхідних заходів для збору інформації з місця народження такої особи, країн або місць її попереднього постійного та довгострокового проживання, а також з країни, громадянство якої мають члени її сім`ї.

Згідно ч. 3 ст. 61 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, приймає рішення про відмову у визнанні особою без громадянства у разі, якщо:

особа, яка подала заяву про визнання особою без громадянства, є громадянином України або іншої держави за умови, що її громадянство було визнано компетентним органом цієї держави та заявник був документований відповідно до законодавства цієї держави;

особа, яка подала заяву про визнання особою без громадянства, свідомо подала недійсні (крім документів, що стали недійсними у зв`язку із закінченням строку їх дії), підроблені документи або повідомила про себе неправдиві відомості щодо обставин, які впливають на визначення її статусу;

особа, яка подала заяву про визнання особою без громадянства, вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства, як це визначено міжнародними актами, розробленими з метою недопущення таких злочинів, або скоїла тяжкий злочин неполітичного характеру поза межами країни проживання до того, як вона була допущена у цю країну, або є винною у вчиненні діянь, що суперечать цілям і принципам Організації Об`єднаних Націй.

Після прийняття рішення про відмову у визнанні особою без громадянства протягом трьох робочих днів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, направляє особі, яка подала заяву про визнання особою без громадянства, або її законному представнику повідомлення про це із зазначенням підстави відмови відповідно до цього Закону та роз`ясненням порядку оскарження такого рішення.

Рішення про відмову у визнанні особою без громадянства може бути оскаржено особою, яка подала заяву про визнання особою без громадянства, або її законним представником до адміністративного суду протягом 20 робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову у визнанні особою без громадянства (ч. 4 ст. 61 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»).

Згідно ч. 7 ст. 61 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», порядок розгляду заяв про визнання особою без громадянства, зразки заяви про визнання особою без громадянства, довідки про звернення за визнанням особою без громадянства встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Порядок розгляду заяв про визнання особою без громадянства, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 24.03.2021 №317 (далі - Порядок № 317), визначає процедуру визнання особою без громадянства, яка проводиться ДМС з метою встановлення факту неналежності особи, яка звернулася із заявою про визнання особою без громадянства, до громадянства будь-якої держави в силу дії її закону.

Пунктом 2 Порядку № 317 визначено, що право на звернення із заявою про визнання особою без громадянства має особа, яка не може отримати паспортний документ у зв`язку з тим, що вона не розглядається як громадянин будь-якою державою в силу дії її закону, незважаючи на законність чи незаконність її перебування на території України.

Пунктом 13 Порядку № 317 передбачено, що у разі виявлення під час приймання документів факту належності заявника до громадянства України або до громадянства іншої держави або виявлення факту, що особа визнана особою без громадянства іншою державою та має документ, виданий уповноваженим органом іноземної держави або статутною організацією ООН, що посвідчує особу без громадянства, та не подає офіційні документи, які свідчать про припинення таких статусів, а також у разі відмови особи, яка не має документів, визначених пунктом 20 цього Порядку, від надання письмової згоди на проведення опитування родичів, сусідів або інших осіб (не менше трьох), які можуть підтвердити факти, викладені в заяві про визнання особою без громадянства, або у разі відмови особи від надання своїх біометричних даних, параметрів територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС інформує заявника або його законного представника про відмову в прийнятті документів із зазначенням підстав такої відмови. За бажанням заявника або його законного представника відмова надається у письмовій формі.

При цьому за особою залишається право повторного звернення у разі усунення зазначених обставин.

Відповідно до пункту 20 Порядку № 317 разом із заявою про визнання особою без громадянства особа подає документ, що посвідчує особу, у тому числі посвідку на постійне проживання (за наявності), або документ, що надає право на в`їзд або виїзд з держави, виданий іноземною державою (за наявності), документ, що засвідчує факт неперебування у громадянстві іншої держави, строк дії якого закінчився (за наявності), витяг з реєстру територіальної громади (за наявності), або інший документ, що підтверджує інформацію, викладену в заяві (документи, що підтверджують факт народження особи, перебування її у шлюбі, наявність дітей, навчання в освітньому закладі України або іншої держави, паспорт громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року, документи про роботу, отримання на території України медичної допомоги, про місце проживання, про право власності на житло або інші об`єкти нерухомості в Україні, довідки, видані органами місцевого самоврядування або державними органами, довідки з посольств іноземних держав або місць попереднього постійного та довгострокового проживання особи, а також з держав, громадянство яких мають члени її сім`ї, тощо).

Згідно абзацу четвертого пункту 26 Порядку № 317 у разі коли особою не надані довідки про неналежність до громадянства держав її попереднього постійного та довгострокового проживання та/або з держави, громадянство якої мають члени її сім`ї, працівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС надсилається відповідний запит дипломатичним представництвам або консульським установам (далі - іноземні представництва) цих держав із проханням надати відповідь на запит протягом одного місяця.

Згідно з пунктом 44 Порядку № 317 уповноваженою особою ДМС приймається рішення про відмову у визнанні особою без громадянства у разі, коли:

1) особа, яка подала заяву про визнання особою без громадянства, є громадянином України або іншої держави за умови, що її громадянство було визнано компетентним органом цієї держави та заявник був документований відповідно до законодавства цієї держави;

2) особа, яка подала заяву про визнання особою без громадянства, свідомо подала недійсні (крім документів, що стали недійсними у зв`язку із закінченням строку їх дії), підроблені документи або повідомила про себе неправдиві відомості щодо обставин, які впливають на визначення її статусу; 3) особа, яка подала заяву про визнання особою без громадянства, вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства, як це визначено міжнародними актами, розробленими з метою недопущення таких злочинів, або скоїла тяжкий злочин неполітичного характеру поза межами держави проживання до того, як вона була допущена у цю державу, або є винною у вчиненні діянь, що суперечать цілям і принципам ООН.

Із викладених норм вбачається, що право на звернення із заявою про визнання особою без громадянства має особа, яка не може отримати паспортний документ у зв`язку з тим, що вона не розглядається як громадянин будь-якою державою в силу дії її закону. Заява про визнання особою без громадянства та додані до неї документи подаються заявником або його законним представником особисто територіальному органу/територіальному підрозділу ДМС за місцем проживання особи. За наслідком розгляду заяви приймається рішення про визнання особою без громадянства або про відмову у визнанні особою без громадянства.

Як установлено судом, ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області розглянуто звернення позивача та повідомлено останнього про той факт, що позивач був документований відповідно до законодавства цієї держави свідоцтвом про народження виданим в російській федерації, заява про визнання особою без громадянства не може бути прийнята від останнього.

Зокрема, відповідачем було здійснено посилання на обставини, що на зворотному боці свідоцтва про народження позивача наявний штамп про набуття громадянства російської федерації позивачем від 2009 з позначенням федеральної міграційної служби російської федерації.

При цьому, слід наголосити, що з оскаржуваного рішення вбачається, що позивачу відмовлено в прийнятті документів, яке врегульовано п.13 Порядку, а не п.44, який відповідач вказав як підставу відмови, адже даний пункт стосується прийняття рішення за результатами розгляду заяви по суті.

Окрім цього, суд зауважує, що наявність штампу ФМС РФ від 2009 року на звороті свідоцтва свідчить лише про факт набуття особою статусу громадянина у минулому, проте це не доводить, що особа є громадянином РФ станом на сьогодні. Вказані обставини, в свою чергу, мають бути встановлені відповідачем саме під час розгляду заяви позивача по суті.

При цьому, слід зауважити, що відмова в прийнятті документів згідно п.13 Порядку у разі виявлення під час приймання документів факту належності заявника до громадянства України або до громадянства іншої держави або виявлення факту, що особа визнана особою без громадянства іншою державою та має відповідний документ, може застосовуватись у випадку очевидності та достеменно встановленого факту, зокрема, належності заявника до громадянства іншої держави, в даному випадку рф (наявність паспорта у заявника, тощо), чого на даному етапі не було встановлено.

Суд зазначає, що факт народження позивача на території рф безумовно повинен враховуватись відповідачем при розгляді заяви по суті, водночас, не є достатнім для відмови в прийнятті документів на початковому етапі.

Отже, висновок відповідача про належність позивача до громадянства іншої держави станом на даний час є передчасним, оскільки здійснений без належної перевірки відповідачем всіх обставин шляхом подання запитів, опитуванням осіб, витребуванням документів у інших державних органів тощо.

Суд звертає увагу, що згідно п.26 Порядку № 317, саме під час розгляду заяви про визнання особою без громадянства працівник територіального органу/територіального підрозділу, структурного підрозділу ДМС вживає необхідних заходів для збору інформації з місця народження такої особи, держав або місць її попереднього постійного та довгострокового проживання, а також з держави, громадянство якої мають члени її сім`ї.

У разі необхідності отримання більш детальної інформації про особу, яка звернулася із заявою про визнання особою без громадянства, працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС може ініціювати перевірку відомостей, викладених у такій заяві, шляхом відвідування заявника за місцем проживання та опитування осіб, які можуть підтвердити або спростувати інформацію, надану заявником.

Підсумовуючи викладене в сукупності, суд вважає, що висновок відповідача щодо належності позивача до громадянства рф станом на даний час є передчасним, оскільки здійснений без належної перевірки відповідачем всіх обставин шляхом подання запитів, опитуванням осіб, витребуванням документів у інших державних органів тощо, а тому відмова відповідача у прийнятті документів ОСОБА_1 є протиправною.

Разом з тим, заява щодо визнання особою без громадянства повинна бути подана особисто заявником, що також узгоджується з необхідністю ідентифікації та/або встановлення особи заявника та отримання певного переліку персональних даних, що свідчить про передчасність зобов`язання відповідача саме прийняти заяву щодо визнання особою без громадянства.

Порядком № 317 передбачено певну процедуру прийняття заяви про визнання особою без громадянства, а також передбачені і інші підстави для відмови у прийнятті документів, ніж ті, правову оцінку яким надавалось судом.

Як наслідок, суд вважає за необхідне зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України у м.Києві та Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з долученими документи про визнання особою без громадянства, з урахуванням Порядку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 317 від 24.03.2021.

Інші доводи та заперечення сторін не спростовують вище встановленого судом та не мають визначального значення для вирішення спору по суті.

Судом враховується, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідач.

Згідно положень ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову.

Частиною 3 статті 139 КАС України передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Судом встановлено, що позивачем при зверненні до суду першої інстанції було сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Відтак, враховуючи розмір та характер задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 1211,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 72-77, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області №801617100000602 від 16.04.2025 щодо відмови у прийнятті заяви з документами про визнання особою без громадянства у ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про визнання особою без громадянства, з урахуванням Порядку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 317 від 24.03.2021.

У задоволенні решти вимог - відмовити.

Стягнути з Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м.Києві та Київській області (вул. Березняківська, 4-А, м. Київ, 02152, код ЄДРПОУ 42552598) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено та підписано 20 жовтня 2026 року.

Суддя Кочанова П.В.