Рішення від 19 жовтня 2026 р. у справі №280/9962/26 — Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

20 жовтня 2026 рокуСправа № 280/9962/26 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сіпаки А.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:

визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 , що оформлені листом №2416 від 29.08.2026р., у вигляді відмови у задоволенні рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами, а саме: у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю, яка є особою з інвалідністю 1 групи;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 звільнити ОСОБА_1 з військової служби за сімейними обставинами, а саме: у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю, яка є особою з інвалідністю 1 групи.

Ухвалою суду від 24.09.2026 відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику сторін (в порядку письмового провадження).

У зв`язку з розглядом справи в порядку письмового провадження, відповідно до вимог частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Обґрунтування позовних вимог викладено в позовній заяві. Зокрема зазначено, що позивача було мобілізовано на військову службу на підставі Указу Президента України №69/2022 від 24.02.2022р. Станом на зараз позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 на посаді начальника служби інженерно-інфраструктурного забезпечення тилу логістики. В позивача є мати - ОСОБА_2 , що є інвалідом 1 групи, що згідно довідки МСЕК потребує постійного стороннього догляду. Батько позивача та, відповідно, чоловік матері позивача - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 помер. Також в позивача є рідний брат - син матері позивача - ОСОБА_4 , який вже багато років із своєю дружиною та двома малолітніми дітьми проживає та працює у Німеччині з частими відрядженнями до США, Канади та інших країн та має в Німеччині статус законного резидента. 21.08.2026 позивач звернувся до ВЧ НОМЕР_2 про звільнення за сімейними обставинами, а саме у зв`язку із необхідністю постійного догляду за матір`ю, що інвалідом 1 групи. 29.08.2026 відповідачем було прийнято рішення №2416 про відмову у задоволенні рапорту, у звязку з наявністю в матері позивача іншої особи першого ступеню споріднення, що може здійснювати догляд, а саме: брата позивача. Позивач зазначає, що відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення слід розуміти не лише їх формальну (юридичну) відсутність, а й відсутність таких осіб у фактичному розумінні, тобто відсутність реальності можливості здійснення ними постійного догляду за особою, яка цього потребує. Так, брат позивача вже багато років із своєю дружиною та двома малолітніми дітьми проживає та працює у Німеччині з частими відрядженнями до США, Канади та інших країн, має в Німеччині статус законного резидента. Тобто, на відміну від самого позивача, не має фактичної можливості надавати матері постійний догляд. Увесь час до мобілізації позивач здійснював фактичний догляд за матір`ю. Просить позов задовольнити.

Відповідачем 07.10.2026 до суду було подано відзив на позовну заяву, де вказано, що однією з підстав для відмови позивачу у звільнені зі служби згідно поданого ним рапорту вказано наявність у матері позивача ще одного сина (рідний брат позивача) - ОСОБА_4 (член сім`ї другого ступеня споріднення). При цьому, позивачем не надано відомостей щодо того, що ОСОБА_4 сам потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, у зв`язку з чим не може здійснювати постійний догляд за своєю матір`ю - ОСОБА_2 . Щодо доводів позивача про те, що його рідній брат ОСОБА_4 не проживає постійною зі своєю матір`ю, не знаходить свого підтвердження в розумінні норми абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232-XII, тобто не встановлюють, що член сім`ї першого та другого ступеня спорідненості повинен спільно проживати із особою, яка потребує постійного догляду, бути пов`язаним з нею спільним побутом та мати з нею взаємні права і обов`язки. Зазначеним пунктом встановлено умову, за якою інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення вважаються такими, що не можуть здійснювати постійний догляд якщо самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи. Відповідних відомостей позивачем до суду не подано. Окрім того, позивачам при поданні до військової частини рапорту про звільнення з лав Збройних Сил України не повністю надано пакет документів, а саме Акт перевірки сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Відтак, розглядаючи рапорт позивача про звільнення з військової служби разом із доданими документами, відповідач вважає, що діяв правомірно, а тому просить у задоволенні позову відмовити.

Дослідивши матеріали справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги, судом встановлено наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходить військову службу за мобілізацією у військовій частині НОМЕР_2 на посаді начальника служби інженерно-інфраструктурного забезпечення тилу логістики, що підтверджується Посвідченням офіцера серії НОМЕР_4 від 19.02.2026.

21.08.2026 позивача подав рапорт з проханням звільнити його з військової служби за сімейними обставинами, а саме: відповідно до абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: під час дії воєнного стану: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

До рапорту позивачем додана такі документи: нотаріально засвідчена копія паспорта та РНОКПП ОСОБА_1 ; нотаріально засвідчена копія паспорта та РНОКПП ОСОБА_2 ; нотаріально засвідчена копія довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААВ № 627829 від 05.04.2022; копія пенсійного посвідчення ОСОБА_2 ; копія свідоцтва про народження ОСОБА_1 , що підтверджує родинний зв`язок із матір`ю; нотаріально засвідчена копія свідоцтва про смерть ОСОБА_3 ; нотаріально посвідчена заява ОСОБА_4 про постійне проживання в Німеччині та неможливість постійного догляду за матір`ю; копії документів, що підтверджують законне та постійне проживання ОСОБА_4 та його родини в Німеччині; копії документів про зареєстроване місце проживання матері.

Відповідач листом від 29.08.2026 № 2416 відмовив у задоволенні рапорту позивача, зазначивши, що в рапорті та наданих документах було висвітлено, що є інша особа першого ступеня споріднення ОСОБА_4 . При перевірці документів, що додані до рапорту встановлено, що відсутній повний пакет документів, що передбачений п. 26 ч. 5 Додатку 19 Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, що затверджена Наказом від 10.04.2009 №170.

Позивач з такою відмовою відповідача не погоджується та вважає, що подав докази необхідності здійснення постійного догляду за своєю матір`ю, яка має I групу інвалідності та документально довів неможливість (відсутність) у його матері інших членів сім`ї як першого, так і другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати за нею постійний догляд, вважає, що має право на звільнення з військової служби згідно з абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а відмова у звільненні є протиправною, тому звернувся до суду з цим позовом.

При ухваленні рішення суд виходив з наступних мотивів та керувався такими положеннями законодавства.

Розділом ІІ Конституції України передбачені основоположні права, свободи та обов`язки людини і громадянина, серед яких відповідно до статті 65 встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 Про введення воєнного стану, затвердженим Законом України № 2102-IX від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації в Україні введений воєнний стан з 24.02.2022, який неодноразово продовжувався Указами Президента України та триває до теперішнього часу.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України «Про військову службу і військовий обов`язок» від 25.03.1992 № 2232-XII.

Згідно з частинами першою-третьою, шостою статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями. Видом військової служби є зокрема військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Статтею 24 Закону № 2232-XII унормований початок, призупинення і закінчення проходження військової служби. Відповідно до частини третьої цієї статті закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Підстави та порядок звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII, а у частині четвертій цієї статті наведені підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, зокрема: під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану) (пункт 1), під час воєнного стану (пункт 2).

Відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII під час дії воєнного стану військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

В свою чергу, абзацом 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-XII визначено, що під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Згідно з частиною сьомою статті 26 Закону № 2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі Положення №1153/2008).

Пункт 233 Положення №1153/2008 передбачає, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:

підстави звільнення з військової служби;

думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;

районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України затверджена наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170.

Так, при поданні до звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу, подаються документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, а саме у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи:

документи, які підтверджують відповідні родинні зв`язки з цією особою (особами);

один із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім`ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків): один із документів, що підтверджує інвалідність особи першого чи другого ступеня споріднення, її потребу у постійному догляді та акт перевірки сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки;

один із документів, що підтверджує інвалідність особи, яка потребує догляду: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року № 2067, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю, в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою згідно з наказом Мінсоцполітики від 21 вересня 2015 року № 946;

висновок медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року № 2067, про потребу в постійному догляді.

Відповідно до пункту 14.10 розділу XIV цієї Інструкції звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.

Аналіз вказаних норм законодавства свідчить про те, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби під час воєнного стану на підставах, визначених пунктом 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" через сімейні обставини або з визначених названим Законом поважних причин, за умови, що такі військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу, серед яких така обставина як здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи. Ті військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.

У даній справі, що розглядається, ОСОБА_1 , який проходить військову службу у військової частини НОМЕР_2 , звернувся до безпосереднього командира з рапортом про звільнення його з військової служби за сімейними обставинами, а саме: відповідно до абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: під час дії воєнного стану: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір`ю, яка є особою з інвалідністю I групи.

Як встановлено судом, до рапорту про звільнення позивач додав документи, що підтверджують наявність інвалідності у його матері ОСОБА_2 , 1956 року народження, І групи безстроково, Довідку до акта огляду медико-соціальної експертної комісії серії 12 ААВ № 627829, причина інвалідності вказано загальне захворювання.

Згідно з висновком про умови та характер праці ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду

Відповідачем у відповіді на рапорт позивача не заперечується те, що матір позивача є особою з інвалідністю І групи, яка потребує постійного стороннього догляду, проте за наслідками розгляду рапорту відмовлено позивачу у звільненні, оскільки не підтверджено відсутність інших членів сім`ї, які можуть здійснювати догляд.

В спірному випадку позиція відповідача полягає в тому, що з наданих до рапорту документів було встановлено наявність інших осіб першого ступеня споріднення, а саме особи першого ступеня споріднення - сина ОСОБА_4 .

Аналізуючи зміст абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII Верховний Суд у постанові від 27.02.2025 у справі №380/16966/24 виснував, що для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов:

відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи;

інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж юридичної наявності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону №2122-IX.

Верховний Суд у постанові від 07.05.2025 у справі № 420/30227/24 також наголосив на важливості визначення потенційних обов`язків щодо здійснення постійного догляду за особами, що потребують сторонньої допомоги, яка переважно покладається на членів сім`ї першого та другого ступеня споріднення.

З матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами, що ОСОБА_2 є матір`ю ОСОБА_1 , що підтверджується наявною в матеріалах справи нотаріально посвідченою заявою від 11.11.2025.

Підпунктом 14.1.263 пункту 14.1 статті 263 Податкового кодексу України визначено, що членами сім`ї фізичної особи першого ступеня споріднення вважаються її батьки, її чоловік або дружина, діти такої фізичної особи, у тому числі усиновлені. Членами сім`ї фізичної особи другого ступеня споріднення вважаються її рідні брати та сестри, її баба та дід з боку матері і з боку батька, онуки.

Обов`язок повнолітніх дітей піклуватися про своїх непрацездатних батьків закріплений у статті 51 Конституції України.

Відповідно до вимог статті 172 Сімейного кодексу України дитина, повнолітні дочка, син зобов`язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу.

Згідно зі статтею 202 Сімейного кодексу України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Дочка, син крім сплати аліментів зобов`язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю (стаття 203 Сімейного кодексу України).

З матеріалів справи видно, що ОСОБА_4 , син ОСОБА_2 , проживає в Німеччині та має статус законного резидента, що підтверджується Довідкою про реєстрацію місця проживання відповідно до параграфу 18 абз. 2 Федерального закону про реєстрацію населення та посвідкою на проживання.

Відповідно до наданого листа суб`єкта господарювання «Бєлов Транспорте» від 20.05.2026 ОСОБА_1 працевлаштований на постійній основі та перебуває у розпорядженні фірми в межах безстрокових і довгострокових договірних відносин.

Наявність посвідки на проживання та проживання за кордоном об`єктивно створюють умови, за яких він не має можливості для постійного догляду за матір`ю, який за своїм змістом є безперервним, тривалим та систематичним процесом, який вимагає щоденного перебування з особою, яка цього потребує.

Таким чином, брат позивача, який проживає за кордоном та є суб`єктом юрисдикції іншої держави, об`єктивно не має можливості здійснювати постійний догляд за своєю матір`ю ОСОБА_2 , що є фактичним підтвердженням відсутності іншої особи, спроможної забезпечити необхідний догляд, окрім ОСОБА_1 .

Підсумовуючи вище наведене, за наявності фактичних підстав для звільнення позивача з військової служби на підставі абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ (необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я), відповідач, оцінюючи надані до рапорту документи, діяв не добросовісно.

Щодо доводів відповідача про ненадання позивачем акту перевірки сімейного стану військовослужбовця, затверджений керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки, то відповідно до абзацу шістнадцятого пункту 11 Положення № 154 складається за зверненням командира військової частини.

Відповідач такого запиту не направляв, доказів протилежного не надав, а отже, поклав на позивача обов`язок подати документ, який позивач не міг отримати самостійно, та зробив відсутність такого документа однією з підстав для відмови.

Обираючи спосіб захисту порушеного права позивача у спірних відносинах, суд виходить з того, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, а практичне застосування ефективного механізму захисту для адміністративного суду є обов`язковим, оскільки протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Відповідно до частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про: визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4); інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

У випадку коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд може зобов`язати відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення, та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин.

З огляду на викладене, належним та ефективним способом відновлення порушених прав позивача є зобов`язати відповідача прийняти рішення (наказ) про звільнення з військової служби у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір`ю, яка є особою з інвалідністю I групи.

Щодо інших посилань учасників справи, суд зазначає, що вони не впливають на правильність вирішення спору по суті.

У рішення ЄСПЛ по справі "Ґарсія Руіз проти Іспанії" (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Згідно із пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина 2 статті 77 КАС України).

Згідно статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

На підставі системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивачем, в силу положень Закону України "Про судовий збір", судовий збір не сплачувався, то відповідно розподіл судових витрат в цій частині не проводиться.

Щодо відшкодування витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин третьої-шостої статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивач надав: копію договору про надання правничої допомоги від 02.09.2026 (далі Договір); копію акта прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 09.10.2026 до Договору.

Відповідно до умов договору про надання правничої допомоги від 02.09.2026, укладеному між адвокатом Вишняковим Д.О. та ОСОБА_1 адвокат бере на себе зобов`язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором, а клієнт зобов`язаний оплатити замовлення у порядку та строки, обумовлені сторонами (пункт 1.1). За правову допомогу замовник сплачує адвокату винагороду у наступному розмірі, зокрема, представництво інтересів у судових засіданнях та підготовки та подання адвокатських запитів 10000 грн (пункт 3.1).

Згідно з актом прийому-передачі виконаних робіт загальна сума понесених позивачем витрат складає 7000,00 грн. Надаючи оцінку акту прийому-передачі виконаних робіт, судом встановлено, що адвокатом Вишняковим Дмитром Олександровичем надано послуги з: підготування та подання позовної заяви до Запорізького окружного адміністративного суду 7000 грн.

Суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 29.10.2020 у справі № 686/5064/20, від 05.03.2021 у справі №200/10801/19-а, від 16.03.2021 у справі №520/12065/19, постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, відповідно до якої відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у рішеннях від 12 жовтня 2006 у справі "Двойних проти України", від 10 грудня 2009 у справі "Гімайдуліна і інші проти України", від 26 лютого 2015 у справі "Баришевський проти України" зазначає, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у додатковій постанові у справі №755/9215/15-ц від 19.02.2020 саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Таким чином, суд не може на власний розсуд зменшувати розмір витрат на оплату правничої допомоги, який підлягає відшкодуванню.

Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 КАС України.

Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постановах Верховного Суду від 09.03.2021 по справі № 200/10535/19-а, від 05.08.2020 у справі № 640/15803/19, від 09.05.2023 у справі № 340/9009/21, від 08.11.2023 у справі № 160/17970/21, від 16.05.2024 у справі № 320/4539/21, Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2023 у справі № 9901/459/21.

Суд вважає, що в даному випадку, зважаючи на предмет спору, незначну складність адміністративної справи, сталість судової практики Верховного Суду зі спірного питання, суд дійшов висновку, що витрати на правничу допомогу в розмірі 7000,00 грн. є неспівмірними з обсягом наданих послуг, у зв`язку з чим підлягають зменшенню.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що на користь позивача підлягають відшкодуванню витрати на правничу допомогу в розмірі 4000,00 грн., які стягується, відповідно до статті 139 КАС України, на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем по справі.

Керуючись статтями 241, 243-246, 250 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити.

Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо відмови у звільненні з військової служби ОСОБА_1 на підставі абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 прийняти рішення (наказ) про звільнення з військової служби за результатом розгляду рапорту ОСОБА_1 від 21.08.2026, на підставі абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю, яка є особою з інвалідністю І групи.

Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу адвоката у сумі 4000,00 грн (три тисячі гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_2 .

Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 20.10.2026.

Суддя А.В. Сіпака