Рішення від 19 жовтня 2026 р. у справі №160/22256/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2026 рокуСправа № 160/22256/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Горбалінського В.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учаників справи адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

27.07.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 , в якій позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 10.01.2026 року №159 «Про результати службового розслідування за фактом самовільного залишення військової частини»;

- визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.01.2026 року №27;

- визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 24.01.2026 року №24-РС;

- визнати бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненадання ОСОБА_1 направлення для продовження реабілітаційного лікування та проходження військово-лікарської комісії з метою встановлення ступеня придатності до військової служби;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 видати направлення ОСОБА_1 для продовження реабілітаційного лікування та проходження військово-лікарської комісії з метою встановлення ступеня придатності до військової служби.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що позивачем було отримано поранення, внаслідок якого позивач проходив лікування та отримав відпустку для лікування після поранення на 30 днів. Під час вказаної відпустки позивач отримав висновок лікаря ортопеда-травматолога про необхідність подальшого реабілітаційного стаціонарного лікування. В подальшому позивач через ІНФОРМАЦІЯ_1 звернувся із рапортом на ім`я командира Військової частини НОМЕР_1 з проханням направити позивача на продовження лікування, однак відповіді на вказаний рапорт не отримав. В свою чергу Військова частина НОМЕР_1 протиправно провела службове розслідування за фактом самовільного залишення військової частини позивачем та протиправно прийняла оскаржувані накази. У зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

03.08.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

18.08.2026 року Військова частина НОМЕР_2 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із відзивом на позовну заяву.

В обґрунтування відзиву відповідач-2 зазначив, що керівними документами не встановлено обов`язку та права військової частини здійснювати направлення військовослужбовця, який перебуває у відпустці, до лікувального закладу для лікування, реабілітації чи для проходження військово-лікарської комісії. Підставою для видання оскаржуваного наказу командира Військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 24.01.2026 року №24-рс стала, зокрема, відсутність позивача понад 10 діб, що є визначеною керівними документами підставою для звільнення його із займаної посади та зарахування у розпорядження командира Військової частини НОМЕР_1 до повернення його у військову частину. У зв`язку з чим відповідач-2 просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

25.08.2026 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із відповіддю на відзив Військової частини НОМЕР_2 , в якій позивач підтримав свою позицію, викладену у позовній заяві.

02.09.2026 року Військова частина НОМЕР_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із відзивом на позовну заяву.

В обґрунтування відзиву відповідач-1 зазначив, що в ході проведення службового розслідування було встановлено, що позивачу згідно довідки військово-лікарняної комісії №2025-1201-1124-5492-7 від 01.12.2025 року КП «Криворізька міська лікарня №1» Криворізької МР Дніпропетровської області була надана відпустка за станом здоров`я терміном 30 календарних діб з 02.12.2025 року по 31.12.2025 року. Згідно відпускного квитка старший солдат позивач повинен був повернутися до РВЗ (району виконання завдань) у розташування 2 механізованої роти 01.01.2026 року до 8.00 ранку. В свою чергу позивач у зазначений час до РВЗ не повернувся та документи, що підтверджують продовження лікування позивачем або наявність у нього поважних причин неповернення, до військової частини не надходило. На підставі зазначеного відповідачем-1 проведено службове розслідування та прийнято оскаржувані накази. На підставі зазначеного відповідач-1 просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

07.09.2026 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із відповіддю на відзив Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач підтримав свою позицію, викладену у позовній заяві.

Дослідивши повно і всебічно письмові докази, які містяться в матеріалах справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, відзиви на позовну заяву та відповіді на відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

29.09.2025 року ОСОБА_1 під час виходу на позицію зазнав ураження FPV-дроном, в результаті чого отримав пошкодження кістково-зв`язкового апарату лівого колінного суглобу, больовий синдром, що підтверджується первинною медичною картою №1708/1278 від 29.09.2025 року.

17.10.2025 року ОСОБА_1 направлений Військовою частиною НОМЕР_1 до КНП «Міська клінічна лікарня №31» ХМР в м. Харків на стаціонарне лікування з діагнозом пошкодження передньої хрестоподібної зв`язки лівого колінного суглобу, що підтверджується направленням №174/76 від 17.10.2025 року.

29.10.2025 року ОСОБА_1 направлений Військовою частиною НОМЕР_1 до КНП «Криворізька міська лікарні №1» КМР в м. Кривому Розі з діагнозом післятравматичне застаріле пошкодження передньої хрестоподібної зв`язки лівого колінного суглобу, лівобічний гонартроз, больовий синдром, порушення функції опори та ходи, що підтверджується направленням №174/101 від 29.10.2025 року.

З 10.11.2025 року по 01.12.2025 року ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні в КНП «Криворізька міська лікарня №1» КМР СП №2 з діагнозами наслідки ВТ (29.09.2025); післятравматичне пошкодження ПХЗ; дегенеративні зміни медіального меніску Stoller 1 лівого колінного суглобу; СПО (01.04.2022 р., артроскопічної меніскектомії лівого колінного суглобу); СПО (19.11.2025 р., діагностична артроскопія лівого колінного суглоба, порційна меніскектомія заднього рога внутрішнього меніску, артроскопічне відновлення цілісності аутотрансплантатом), що ускладнено стійким больовим синдромом та порушенням функцій опори та ходи. ОСОБА_1 рекомендоване подальше спостереження у ортопеда-травматолога (сімейного лікаря) за місцем проживання, ходьба за допомогою милиць з дозованим навантаженням на оперовану н/ кінцівку до 1 місяця, уникати перегріву та переохолоджень. ОСОБА_1 виписаний зі стаціонару на амбулаторне лікування на термін 30 календарних днів, про що підтверджується випискою із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №3909/1181

Згідно відпускного квитка №1162 від 02.12.2025 року Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 надано відпустку за станом здоров`я на 30 календарних днів.

Також згідно вказаного відпускного квитка ОСОБА_1 був зобов`язаний 01.01.2026 року до 08:00 год. прибути до місця служби у Військову частину НОМЕР_1 .

29.12.2025 року ОСОБА_1 через ІНФОРМАЦІЯ_1 у зв`язку із отриманням висновку лікаря ортопеда-травматолога від 29.12.2025 року подав рапорт за вих. №504/ВЛК на ім`я командира Військової частини НОМЕР_1 з проханням направити його на продовження лікування, оскільки термі відпустки закінчувався.

02.01.2026 року до командира Військової частини НОМЕР_1 надійшов рапорт №105 від 02.01.2026 року командира 2 механізованої роти НОМЕР_3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 капітана ОСОБА_2 , про те, що 01.01.2026 року до РВЗ (район виконання завдань) в АДРЕСА_1 не прибув з відпустки за станом здоров`я старший стрілець-вогнеметник 1 механізованого відділення 3 механізованого взводу 2 механізованої роти НОМЕР_3 механізованого батальйону Військової частини НОМЕР_1 старший солдат ОСОБА_3 . Військовослужбовець на телефонні дзвінки управління 2 механізованої роти не відповідає. Зброя солдата в наявності. Пошукові заходи результатів не дали.

02.01.2026 року наказом №18 Військової частини НОМЕР_1 з метою уточнення причин, умов та обставин самовільного залишення військової частини старшого стрільця-вогнеметника 1 механізованого відділення 3 механізованого взводу 2 механізованої роти НОМЕР_3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 старшого солдата ОСОБА_1 призначено службове розслідування.

07.01.2026 року Військовою частиною НОМЕР_1 складено акт службового розслідування за фактом самовільного залишення військової частини старшого солдата ОСОБА_1 .

Як зазначено у вказаному акті, в ході проведення службового розслідування були отримані пояснення від військовослужбовців: старшого бойового медика 2 механізованої роти НОМЕР_3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 сержанта ОСОБА_4 та командира 2 механізованої роти НОМЕР_3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 капітана ОСОБА_2 .

В ході службового розслідування сержант ОСОБА_5 пояснив, що після надання старшому солдату ОСОБА_1 відпустки за станом здоров`я за рішенням військово-лікарняної комісії №2025-1201-1124-5492-7 від 01.12.2025 року КП «Криворізька міська лікарня №1» Криворізької МР Дніпропетровської області він отримав відпустку за станом здоров`я терміном 30 (тридцять) календарних діб і повинен був повернутися до підрозділу 01.01.2026 року. Вони тримали зв`язок із старшим солдатом ОСОБА_6 , проте за декілька діб до повернення він перестав відповідати на дзвінки. Відпустка за станом здоров`я закінчилась, але старший солдат ОСОБА_7 не повідомив причини відсутності у РВЗ. Самовільно залишив 2 механізовану роту НОМЕР_3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , не повернувся після закінчення відпустки за станом здоров`я.

В ході службового розслідування командир 2 механізованої роти НОМЕР_3 механізованого батальйону Військової частини НОМЕР_1 капітана ОСОБА_2 пояснив, що старшому стрільцю-вогнеметнику 1 механізованого відділення 3 механізованого взводу 2 механізованої роти НОМЕР_3 механізованого батальйону Військової частини НОМЕР_1 старшому солдату ОСОБА_1 , згідно довідки військово-лікарняної комісії №2025-1201-1124-5492-7 від 01.12.2025 року КП «Криворізька міська лікарня №1» Криворізької МС Дніпропетровської області (на підставі огляду після проведеної операції на лівому колінному суглобі і реабілітації) була надана відпустка за станом здоров`я терміном 30 (тридцять) календарних діб з 02.12.2025 р. по 31.12.2025 р. Згідно відпускного квитка старший солдат ОСОБА_7 повинен був повернутися до РВЗ у розташування 2 механізованої роти 01.01.2026 р. до 8.00 ранку. До 01.01.2026 р. із старшим солдатом ОСОБА_6 був зв`язок, але потім напередодні повернення він перестав відповідати на дзвінки управління 2 механізованої роти. Пішов у СЗЧ, не повернувся у підрозділ після закінчення відпустки за станом здоров`я. Зброя старшого солдата ОСОБА_8 в наявності. Відсутність військового майна уточнюється.

В ході службового розслідування встановлено, що документи, що підтверджують продовження лікування старшим солдатом ОСОБА_1 або наявність у нього поважних причин неповернення до військової частини не надходило.

На підставі викладених обставин встановлено, що старший солдат ОСОБА_3 01.01.2026 року без поважних причин не повернувся з відпустки за станом здоров`я до 1 механізованого батальйону Військової частини НОМЕР_1 та станом на час проведення службового розслідування до військової частини не прибув, чим допустив самовільне залишення військової частини.

На підставі наказу №159 від 10.01.2026 року Військової частини НОМЕР_1 , зокрема:

1) службове розслідування призначене наказом Військової частини НОМЕР_1 №18 від 02.01.2026 року за фактом самовільного залишення 1 механізованого батальйону Військової частини НОМЕР_1 старшим солдатом ОСОБА_1 вважається завершеним;

2) старший солдат ОСОБА_1 вважається таким, що самовільно залишив військову частину з 01.01.2026 року та не повернувся на службу по теперішній час;

3) за низьку виконавчу дисципліну, самовільне залишення військової частини та у відповідності до вимог пункту «в» статті 48 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України на старшого солдата ОСОБА_1 накладено дисциплінарне стягнення сувора догана.

24.01.2026 року наказом №24-РС Військової частини НОМЕР_2 звільнено з займаних посад і зараховано у розпорядження командира цієї самої військової частини старшого солдата ОСОБА_1 , старшого стрільця-вогнеметника механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону з 10.01.2026 року.

25.01.2026 року наказом №27 Військової частин НОМЕР_1 виведено в розпорядження командира Військової частини НОМЕР_1 з 10.01.2026 року, відповідно до підпункту 14 пункту 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (якщо військовослужбовці відсутні понад десять діб що самовільно залишили військову частину) старшого солдата ОСОБА_1 , старшого стрільця вогнеметника 1-го механізованого відділення 3-го механізованого взводу 2-ої механізованої роти НОМЕР_4 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 ;

Непогоджуючись із прийняти наказами та бездіяльністю щодо ненадання направлення для продовження реабілітаційного лікування та проходження військово-лікарської комісії з метою встановлення ступеня придатності до військової служби, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із наступного.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ).

Частиною 1 статті 1 Закону №2232-ХІІ визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Згідно із ч.1 ст.2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначає Дисциплінарний статут Збройних Сил України, який затверджений Законом України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» (далі - Дисциплінарний статут ЗСУ).

Так, за приписами ст.1, 2 Дисциплінарного статуту ЗСУ військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України.

Військова дисципліна грунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.

Статтею 4 Дисциплінарного статуту ЗСУ передбачено, що військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів; бути пильним, зберігати державну таємницю; додержуватися визначених статутами Збройних Сил України правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов`язків військової служби.

Органом державної військової та виконавчої влади на місцях у системі Збройних Сил України є командири (начальники) військових частин (установ, організацій), яким Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженим Законом України «Про затвердження Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24.03.1999 року №548-XIV (далі - Статут), надано повноваження органу виконавчої влади в системі Міністерства оборони України.

Статут визначає загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах.

Відповідно до вимог ст.26 Статуту, військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України" дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.

Частиною 4 статті 24 Закону №2232-XII визначено, що військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби:

1) на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять);

2) на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби;

3) поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника);

4) під час виконання державних обов`язків, у тому числі у випадках, якщо ці обов`язки не були пов`язані з військовою службою;

5) під час виконання обов`язку з урятування людського життя, охорони державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку.

Відповідно до ч.2 ст.24 Закону №2232-XII військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством. Під час дії воєнного стану військова служба для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби чи дезертирували, не призупиняється.

Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини, поданих відповідно до частини п`ятої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, та/або заяви, повідомлення начальника відповідного органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України про вчинене кримінальне правопорушення. Підставою для призупинення військової служби є отримання військовою частиною письмового повідомлення правоохоронного органу про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального правопорушення (витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань).

Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.

Як встановлено судом, згідно відпускного квитка позивач був зобов`язаний 01.01.2026 року до 08:00 год. прибути до місця служби у Військову частину НОМЕР_1 .

Факт неприбуття позивача у день та час, визначений у відпускному квитку, до військової частини не заперечується позивачем.

В свою чергу позивач наголошує, що він не прибув до військової частини у зазначений час, у зв`язку із поганим станом здоров`я, звернення із рапортом про направлення його на продовження лікування та відсутністю відповіді на вказаний рапорт.

Досліджуючи вказані обставини, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до абзацу 3 пункту 6.14 глави 6 розділу ІІ Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України №402 від 14.08.2008 року, після закінчення відпустки для лікування у зв`язку з хворобою або відпустки для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) військовослужбовці (крім курсантів ВВНЗ) за рішенням керівників ТЦК та СП можуть пройти повторний медичний огляд за місцем проведення відпустки для визначення придатності їх до військової служби або для вирішення питання про потребу у наданні відпустки для лікування у зв`язку з хворобою або відпустки для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва).

Отже в даному випадку, у зв`язку із закінченням відпустки позивача для лікування виключно у ІНФОРМАЦІЯ_2 були наявні повноваження приймати рішення про проведення повторного медичного огляду за місцем проведення відпустки для визначення придатності позивача до військової служби або примати рішення про надання позивачу відпустки для лікування у зв`язку з хворобою або відпустки для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва).

Таким чином в даному випадку у Військової частини НОМЕР_1 , на адресу якої позивач подав рапорт, були відсутні повноваження приймати рішення про надання позивачу відпустки для лікування після поранення.

З огляду на зазначене суд доходить висновку про недопущення Військовою частиною НОМЕР_1 протиправної бездіяльності щодо ненадання позивачу направлення для продовження реабілітаційного лікування та проходження військово-лікарської комісії з метою встановлення ступеня придатності до військової служби.

Таким чином суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Щодо протиправності спірних наказів, суд зазначає наступне.

Суд повторно зауважує, що позивач був зобов`язаний 01.01.2026 року до 08:00 год. прибути до місця служби у Військову частину НОМЕР_1 , проте у встановлений день та час не прибув, що стало наслідком проведення службового розслідування.

В ході службового розслідування встановлено, що документи, що підтверджують продовження лікування позивачем або наявність у нього поважних причин неповернення до військової частини відсутні.

Суд зауважує, що означених документів також не надано до суду.

В свою чергу суд вважає безпідставним посилання позивача на поданий 29.12.2025 року рапорт на адресу Військової частини НОМЕР_1 про направлення його на продовження лікування та відсутністю відповіді на вказаний рапорт як на підставу неприбуватия у встановлений день та час до військової частини, оскільки фактично у Військової частини НОМЕР_1 відсутні повноваження вирішувати вказане питання позивача як військовослужбовця який перебував у відпустці для лікування.

Таким чином суд вважає, що висновки проведеного службового розслідування про самовільне залишення позивачем військової частини доведеними та такими, які не спростовуються наданими до суду доказами.

З огляду на зазначене суд не вбачає підстав для визнання протиправними та скасування спірних наказів.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п. 29).

Відповідно до ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Повно та всебічно дослідивши матеріали справи, проаналізувавши чинне законодавство України, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії

Керуючись ст.77, 90, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.В. Горбалінський