Рішення від 19 жовтня 2026 р. у справі №160/26532/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Суд: Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військової служби

Дата: 19 жовтня 2026 р.

Справа: №160/26532/26

Суддя: Свергун Ірина Олексіївна

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2026 рокуСправа № 160/26532/26

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Свергун І.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в м. Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації-різниці грошового забезпечення за період з 04 червня 2018 року по 20 квітня 2026 року, відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату за кодом економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців», ОСОБА_1 , індексації-різниці грошового забезпечення за період з 04 червня 2018 року по 20 квітня 2026 року у відповідності до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з відрахуванням військового збору і податку на доходи фізичних осіб з компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 04.06.2018 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 23.04.2026 №115, позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 20 квітня 2026 року.

Водночас, при виключенні позивача зі списків особового складу військової частини відповідач не провів з ним, як це визначено абзацом 3 пункту 7 Розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197) повного розрахунку з грошового забезпечення, яке не виплачувалось у повному розмірі під час проходження військової служби, а саме: не нарахував та не виплатив індексацію-різницю з 04.06.2018 по 20.04.2026, що свідчить про його протиправну бездіяльність.

Вказані обставини стали підставою для звернення до суду.

Ухвалою суду від 01.09.2026 відкрито провадження у справі, визначено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), витребувано від відповідача інформацію про проходження позивачем служби, довідки про грошове забезпечення позивача за період з 04.06.2018 по 20.04.2026 із зазначенням окремо всіх складових грошового забезпечення, а також довідку про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за цей період із зазначенням місяця підвищення (базового місяця), поточної та фіксованої суми індексації за кожний місяць.

16.09.2026 від відповідача надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку з пропуском позивачем строку звернення до суду.

Ухвалою суду від 21.09.2026 у задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду відмовлено.

16.09.2026 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування відзиву відповідач зазначив, що право на індексацію-різницю виникає виключно тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір підвищення доходу є меншим від суми можливої індексації, що склалася у місяці підвищення. Місяцем підвищення доходу для військовослужбовців став березень 2018 року. Водночас позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 у період з 04.06.2018 по 20.04.2026, а станом на лютий-березень 2018 року, на думку відповідача, військову службу не проходив, відповідного підвищення доходу під час проходження служби не зазнав, а тому в нього не могло виникнути право на розрахунок, фіксацію та подальшу виплату індексації-різниці. На підтвердження своєї позиції відповідач послався на постанову Верховного Суду від 04.04.2024 у справі № 160/2481/23.

Щодо вимоги про компенсацію сум податку на доходи фізичних осіб відповідач вважає її передчасною, оскільки відрахування сум ще не відбулося, а у разі нарахування коштів відповідач зобов`язаний буде застосувати норми Порядку № 44 в силу закону. Щодо вимоги про виплату коштів за кодом економічної класифікації видатків 2112 відповідач зазначив, що таке питання має вирішуватися ним в ході виконання рішення суду, а виконання судових рішень здійснюється за кодом 2800 «Інші поточні видатки». Також відповідач послався на недостатність бюджетного фінансування Міністерства оборони України на виконання судових рішень.

Крім того, у відзиві відповідач заявив клопотання про продовження строку для надання витребуваних доказів, зазначивши, що документи, на підставі яких здійснювалося нарахування грошового забезпечення по 2019 рік, здані до Територіального архівного відділу Галузевого державного архіву Міністерства оборони України (м. Одеса) відповідно до акта № 79 від 24.06.2025.

Ухвалою суду від 21.09.2026 клопотання відповідача задоволено, продовжено відповідачу строк для подання витребуваних судом документів на 15 календарних днів з дня отримання ухвали.

Станом на дату ухвалення рішення витребувані документи відповідачем до суду не надано.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд встановив таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 від 17 квітня 2019 року.

Відповідно до витягу з послужного списку позивача останній з 22.07.2013 прийнятий на військову службу за контрактом; з 22.07.2013 по 30.07.2014 проходив військову службу на посаді водія-електрика у військовій частині НОМЕР_4 ; з 30.07.2014 по 02.06.2018 – курсант Військової академії (м. Одеса); з 02.06.2018 проходив військову службу на різних посадах у Військовій частині НОМЕР_1 ; з 07.04.2026 по теперішній час – начальник тилу – заступник начальника логістики військової частини НОМЕР_5 .

Згідно з витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 04.06.2018 № 106 лейтенанта ОСОБА_1 , який прибув із Військової академії м. Одеса, з 04 червня 2018 року зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення. Підставою зарахування, зокрема, зазначено припис Військової академії м. Одеса № 116 від 02.06.2018 та грошовий атестат ЗУ № 385721.

Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 23.04.2026 № 115, яким внесено зміни до наказу від 20.04.2026 № 112, підполковника військової служби за контрактом ОСОБА_1 , призначеного наказом Командувача Десантно-штурмових військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 07 квітня 2026 року № 65 на посаду начальника тилу – заступника начальника логістики військової частини НОМЕР_5 , з 20 квітня 2026 року виключено зі списків особового складу частини, знято з усіх видів забезпечення та направлено для подальшого проходження служби до військової частини НОМЕР_5 .

Згідно з довідкою військової частини НОМЕР_5 від 15.06.2026 № 552П/1 позивач перебуває на військовій службі за контрактом у військовій частині НОМЕР_5 з 22.04.2026 по теперішній час.

Таким чином, військова служба позивача з 22.07.2013 по теперішній час є безперервною, і в лютому-березні 2018 року позивач проходив військову службу як курсант Військової академії (м. Одеса).

Позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період з 04.06.2018 по день виключення зі списків особового складу з урахуванням вимог абзаців 4-6 пункту 5 Порядку № 1078 та надати детальний розрахунок нарахованої та виплаченої індексації.

Листом від 23.08.2026 № 691/18825 відповідач повідомив позивача, зокрема, що індексація грошового забезпечення за період з 01.01.2020 по 23.04.2026 проводилася з урахуванням останнього місяця підвищення доходу – березня 2018 року, відповідно до пункту 6 листа Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 21.11.2018 № 248/7939, право військовослужбовців на індексацію грошового забезпечення настало в грудні 2018 року; первинні документи на виплату грошового забезпечення військовослужбовцям по 2019 рік (включно) здані до Одеського територіального архівного відділу ГДА Міністерства оборони України. До листа додано картки особового рахунку військовослужбовця за 2020-2026 роки.

Отже, відповідач, визначаючи право позивача на поточну індексацію грошового забезпечення, сам застосовував березень 2018 року як місяць підвищення доходу позивача.

Відповідачем не заперечується, що індексація-різниця грошового забезпечення за період з 04.06.2018 по 20.04.2026 позивачу не нараховувалася та не виплачувалася, а питання про наявність у позивача права на отримання індексації-різниці відповідачем не вирішувалося.

При вирішенні справи суд виходить з такого.

За приписами статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини п`ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі – Закон № 2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 № 1282-ХІІ (надалі - Закон № 1282-ХІІ) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до статті 2 Закону № 1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

На підставі статті Закону № 1282-ХІІ Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі – Порядок № 1078).

Порядок № 1078 передбачає можливість виплати двох видів індексації грошового доходу, умовно кажучи, «поточної» та «індексації-різниці». Суми цих індексацій можуть нараховуватися і одночасно, і окремо одна від одної.

Суд враховує, що Верховний Суд сформував правовий висновок у подібних правовідносинах щодо застосування абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078, викладений у постановах від 23.03.2023 у справі № 400/3826/21, від 29.03.2023 у справі № 380/5493/21, від 06.04.2023 у справі № 420/11424/21, від 12.04.2023 у справі № 420/6982/21, від 19.04.2023 у справі № 380/10594/21 та від 05.02.2024 у справі № 360/383/23.

Відповідна практика Верховного Суду є сталою та послідовною, а висновки, наведені у вищевказаних справах, релевантні до обставин цієї справи.

З огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку № 1078 військовослужбовець має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року. Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.

Внаслідок системного і цільового способу тлумачення абзаців 3, 4 пункту 5 Порядку № 1078 суд касаційної інстанції дійшов висновку, що у березні 2018 року, як місяці підвищення доходу військовослужбовця, належало вирішити питання, чи має останній право на отримання індексації-різниці, а якщо так, то у якій сумі.

Верховний Суд також наголосив, що, ураховуючи, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, та з огляду на правила й умови нарахування суми індексації-різниці, які встановлені абзацами 3, 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078, повноваження відповідача щодо виплати цієї суми не є дискреційними.

Застосовуючи вказаний підхід Верховного Суду та ураховуючи, що 01 березня 2018 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704, якою були встановлені нові розміри окладів військовослужбовців (у тому числі тарифні коефіцієнти за посадами курсантів військових навчальних закладів згідно з додатком 13), березень 2018 року став місяцем підвищення доходу позивача, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.

Суд не погоджується з доводами відповідача про те, що позивач не проходив військову службу у березні 2018 року, з огляду на таке.

Відповідно до частини шостої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» одним із видів військової служби є військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів.

Як встановлено судом, у період з 30.07.2014 по 02.06.2018 позивач проходив військову службу як курсант Військової академії (м. Одеса), отримував грошове забезпечення, а до Військової частини НОМЕР_1 прибув з грошовим атестатом ЗУ № 385721, який зазначений як підстава для зарахування його до списків особового складу частини. Тобто у лютому-березні 2018 року позивач проходив військову службу та отримував грошове забезпечення, а його військова служба після березня 2018 року не переривалася.

Водночас після 01.03.2018 і до 20.04.2026 рішень про підвищення посадових окладів військовослужбовців не приймалося, що підтверджується і листом відповідача від 23.08.2026 № 691/18825, відповідно до якого посадові оклади та оклади за військовими званнями визначались з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, а індексація грошового забезпечення позивача у Військовій частині НОМЕР_1 проводилася з урахуванням останнього місяця підвищення доходу – березня 2018 року.

Та обставина, що у березні 2018 року позивач проходив військову службу не у відповідача, не позбавляє його права на індексацію-різницю, оскільки для визначення такого права враховується фактично нараховане підвищення доходу особи в березні 2018 року порівняно з попереднім місяцем, а не місце проходження служби. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.01.2026 у справах № 200/4742/24 та № 200/65/25, у яких суд касаційної інстанції зазначив про необхідність з`ясування розміру грошового забезпечення військовослужбовця за лютий та березень 2018 року без урахування разових складових, у тому числі у випадку, коли в цей період особа проходила службу в іншій військовій частині.

Крім того, у постанові від 19.02.2025 у справі № 420/2653/24 Верховний Суд, вирішуючи питання, чи має військовослужбовець право на подальше отримання індексації-різниці у разі його переведення з однієї військової частини до іншої, зазначив, що за змістом абзацу 6 пункту 5 Порядку № 1078 індексація-різниця виплачується до наступного підвищення посадового окладу чи до дня звільнення з військової частини. Оскільки Уряд не здійснював чергового підвищення тарифних ставок (окладів) військовослужбовців, військовослужбовець має право на отримання індексації-різниці у фіксованому розмірі і за період служби у військовій частині, до якої його переведено, а невиплата такої індексації цією військовою частиною свідчить про допущення нею протиправної бездіяльності (пункти 69-72 постанови).

Отже, переведення позивача з Військової академії (м. Одеса) до Військової частини НОМЕР_1 не припинило його права на індексацію-різницю, яке виникло у березні 2018 року як місяці підвищення доходу, а обов`язок нарахування та виплати індексації-різниці за період служби у Військовій частині НОМЕР_1 покладається на відповідача.

Посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 04.04.2024 у справі № 160/2481/23 суд відхиляє, оскільки наведений у ній висновок стосується особи, яка не проходила військову службу у березні 2018 року, тоді як у цій справі судом встановлено, що позивач у березні 2018 року проходив військову службу.

Таким чином, відповідач, зарахувавши позивача до списків особового складу частини та на всі види забезпечення з 04.06.2018 на підставі грошового атестата, зобов`язаний був вирішити питання про наявність у позивача права на отримання індексації-різниці, визначивши розмір підвищення його доходу в березні 2018 року та суму можливої індексації в березні 2018 року, і в разі наявності такого права – нараховувати і виплачувати позивачу індексацію-різницю.

На підставі наведених настанов Верховного Суду для правильного застосування абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078, ураховуючи спосіб, застосований Верховним Судом у справі № 400/3826/21, потрібно установити:

- розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року (А) (визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення в лютому 2018 року);

В обидві ці суми враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру (речення 2 абзацу 5 пункту 5 Порядку № 1078).

- суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б) (визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку № 1078));

- чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).

Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.

Сума індексації-різниці в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А).

У березні 2018 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складав 1762,00 грн, величина приросту індексу споживчих цін – 253,30%.

Відповідно до абзацу 5 пункту 4 Порядку № 1078 сума індексації за березень 2018 року розраховується як: прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.03.2018, помножений на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100, а саме: 1762,00 грн * 253,30% / 100 = 4463,15 грн.

Таким чином, сума можливої індексації у березні 2018 року складає 4463,15 грн.

Означений висновок суду відповідає висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 22.06.2023 у справі № 520/6243/22.

Водночас, визначаючи період, за який позивачу належить виплата індексації-різниці, суд враховує спеціальне правове регулювання, встановлене законами про Державний бюджет України на 2023, 2024 та 2025 роки.

Так, пунктом 3 розділу «Прикінцеві положення» Закону України від 03.11.2022 № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлено: «Зупинити на 2023 рік дію: … Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., № 15, ст. 111 із наступними змінами)».

Оскільки у період з 01.01.2023 по 31.12.2023 дія Закону № 1282-XII, який є правовою підставою для проведення індексації грошових доходів населення, у тому числі нарахування суми індексації-різниці, була зупинена, у відповідача був відсутній обов`язок нараховувати та виплачувати позивачу індексацію грошового забезпечення (у тому числі індексацію-різницю) за цей період. Те, що відповідач у відзиві на вказану обставину не посилався, не змінює правового регулювання спірних правовідносин, яке суд застосовує самостійно.

Статтею 39 Закону України від 09.11.2023 № 3460-IX «Про Державний бюджет України на 2024 рік» визначено: «Установити, що обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з 1 січня 2024 року».

Вказана норма визначає лише порядок обчислення індексу споживчих цін для проведення поточної індексації у 2024 році і не містить положень, які б припиняли право особи на отримання суми індексації-різниці, що склалася у місяці підвищення посадового окладу. Наступного підвищення посадових окладів військовослужбовців після березня 2018 року не відбувалось. Відтак з 01.01.2024, після відновлення дії Закону № 1282-XII, у позивача відновилось право на отримання щомісячної суми індексації-різниці (за умови її виникнення у березні 2018 року), до якої додається поточна індексація, обчислена відповідно до статті 39 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік».

Водночас статтею 34 Закону України від 19.11.2024 № 4059-IX «Про Державний бюджет України на 2025 рік» визначено: «Установити, що обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з січня 2025 року, який приймається за 1 або 100 відсотків. Сума індексації, яка склалася у грудні 2024 року, у січні 2025 року не нараховується».

Таким чином, на відміну від Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», законодавець прямо передбачив, що сума індексації, яка склалася станом на грудень 2024 року (до складу якої входить і сума індексації-різниці), з січня 2025 року не нараховується, а обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації розпочинається заново. Отже, з 01.01.2025 правові підстави для нарахування позивачу суми індексації-різниці, визначеної у березні 2018 року, відсутні.

Аналогічне регулювання передбачено і статтею 41 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», відповідно до якої обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з січня 2026 року, який приймається за 1 або 100 відсотків, а сума індексації, яка склалася у грудні 2025 року, у січні 2026 року не нараховується.

Отже, індексація-різниця підлягає нарахуванню та виплаті позивачу за періоди з 04.06.2018 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 31.12.2024, а у задоволенні позовних вимог в частині періодів з 01.01.2023 по 31.12.2023 та з 01.01.2025 по 20.04.2026 належить відмовити.

Суд бере до уваги, що згідно з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 23.03.2023 у справі № 400/3826/21, для належного та ефективного захисту прав та інтересів позивача суду необхідно перевірити обґрунтованість нарахованих сум індексації, розрахувати їх і, відповідно, у судовому рішенні вказати конкретні суми, на які позивач має право.

Разом з тим, у матеріалах справи відсутні відомості про розмір та складові грошового забезпечення позивача за лютий та березень 2018 року, що унеможливлює визначення судом розміру підвищення доходу позивача в березні 2018 року (А) та, відповідно, розміру індексації-різниці. Такі відомості витребовувались судом у відповідача, однак відповідачем не надані з посиланням на передачу первинних документів до архіву. Водночас відомості про грошове забезпечення позивача, отримане за попереднім місцем служби, містяться у грошовому атестаті ЗУ № 385721, на підставі якого позивача зараховано на всі види забезпечення у Військовій частині НОМЕР_1 , а також можуть бути отримані відповідачем з архівних документів.

Частинами 1, 2 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не доведено правомірності своєї бездіяльності щодо невирішення питання про право позивача на індексацію-різницю та її ненарахування і невиплату.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації-різниці грошового забезпечення за періоди з 04.06.2018 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 31.12.2024 та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію-різницю грошового забезпечення за вказані періоди відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078 з визначенням березня 2018 року місяцем підвищення доходу, з урахуванням раніше виплачених сум індексації, з утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.

Доводи відповідача щодо недостатності бюджетного фінансування суд відхиляє, оскільки реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 825/874/17, від 07.01.2026 у справі № 200/65/25, а також у рішенні Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Кечко проти України».

Щодо позовних вимог в частині одночасної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 (далі – Порядок № 44), суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 1 Порядку № 44 цей Порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі – грошова компенсація).

Грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби (абзац перший пункту 2 Порядку № 44).

За приписами пунктів 3, 4 Порядку № 44 виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб» ( 889-15 ). Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення (пункт 5 Порядку № 44).

Верховний Суд у постанові від 27 липня 2023 року у справі № 380/813/22 зазначив, що аналіз наведених пунктів 2-3 Порядку № 44 дає підстави для висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Індексація грошового забезпечення є складовою грошового забезпечення військовослужбовців і, як одна з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті. Нарахування та виплата індексації грошового забезпечення мала бути здійснена відповідачем саме з моменту набуття позивачем права на її нарахування та виплату відповідно до вимог Закону № 1282-ХІІ.

Отже, з урахуванням наведеного правового регулювання Верховний Суд констатував, що нарахування та виплата індексації грошового забезпечення позивачу має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.

Аналогічний підхід застосував Верховний Суд у постановах від 27 вересня 2023 року у справі № 420/23176/21, від 31 січня 2024 року у справі № 320/6441/22, від 18 квітня 2024 року у справі № 160/10789/22, від 30 квітня 2024 року у справі № 360/700/23, від 27 червня 2024 року у справі № 580/602/22 та від 10 жовтня 2024 року у справі № 500/8015/23.

Таким чином, виплата індексації-різниці грошового забезпечення за спірні періоди має бути проведена позивачу з утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів і з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача здійснити виплату за кодом економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців» суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 5 КАС України судовому захисту підлягає порушене право, а не право, порушення якого лише може відбутися в майбутньому.

Визначення коду економічної класифікації видатків бюджету, за яким здійснюється виплата, є питанням виконання бюджету, яке вирішується розпорядником бюджетних коштів відповідно до Інструкції щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 12.03.2012 № 333. Станом на час розгляду справи індексація-різниця позивачу не нарахована та не виплачена, а відтак відповідачем не вчинено дій щодо визначення коду економічної класифікації видатків, які б порушували права позивача. Тому позовна вимога в цій частині є передчасною та задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного позов належить до часткового задоволення.

Питання про розподіл судових витрат відповідно до вимог статті 139 КАС України судом не вирішується, оскільки позивач від сплати судового збору звільнений, а інших судових витрат у справі не заявлено.

Керуючись статтями 72-77, 90, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (код за ЄДРПОУ НОМЕР_6 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за періоди з 04 червня 2018 року по 31 грудня 2022 року включно та з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року включно відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за періоди з 04 червня 2018 року по 31 грудня 2022 року включно та з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року включно відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, визначивши березень 2018 року місяцем підвищення доходу, з урахуванням раніше виплачених сум індексації, з утриманням з нарахованих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.О. Свергун

Оригінал: reyestr.court.gov.ua