Рішення від 19 жовтня 2026 р. у справі №160/13982/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Суд: Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (у тому числі прав на земельні ділянки)

Дата: 19 жовтня 2026 р.

Справа: №160/13982/26

Суддя: Олійник Віктор Миколайович

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2026 рокуСправа №160/13982/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Олійника В. М.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до виконавчого комітету Павлоградської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

25.05.2026 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до виконавчого комітету Павлоградської міської ради, в якій просить:

визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно виконавчого комітету Павлоградської міської ради Щербини Марини Іванівни №83445926 від 24 лютого 2026 року про відмову в проведенні реєстраційних дій;

зобов`язати виконавчий комітет Павлоградської міської ради здійснити державну реєстрацію права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

В обґрунтування позову позивач зазначив, що з метою отримання компенсації за зруйноване житло, враховуючи відсутність в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно інформації про власність на будинок, 20.02.2026 року ОСОБА_1 звернувся до Центру надання адміністративних послуг в м.Павлоград з заявою, в якій просив здійснити реєстрацію права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Рішенням Державного реєстратора прав на нерухоме майно виконавчого комітету Павлоградської міської ради Щербини Марини Іванівни №83445926 від 24.02.2026 року ОСОБА_1 відмовлено в проведенні реєстраційних дій на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 , оскільки подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.

ОСОБА_1 вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню, рішення Державного реєстратора прав на нерухоме майно виконавчого комітету Павлоградської міської ради Щербини Марини Іванівни №83445926 від 24.02.2026 року щодо відмови ОСОБА_1 в проведенні реєстраційних дій на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки право власності підтверджено договором купівлі-продажу від 14.12.1977 року, посвідченим нотаріусом 1 Первомайської державної нотаріальної контори, у зв`язку з чим позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.05.2026 року для розгляду адміністративної справи №160/13982/26 визначено суддю Олійника В.М.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.06.2026 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

01.06.2026 року на адресу відповідача направлено ухвалу про відкриття провадження по справі та примірник позовної заяви з додатками.

02.06.2026 року відповідачем отримано ухвалу про відкриття провадження по справі та примірник позовної заяви з додатками, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа в системі "Електронний суд", яка міститься в матеріалах справи.

Протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття провадження, відповідач відзиву на позовну заяву не надав, із заявами та клопотаннями на адресу суду не звертався.

Відповідно до частини 4 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи вищезазначене, суд вирішив розглянути справу за наявними матеріалами.

Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.

Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи №1216-5000703317 від 04.04.2022 року:

місце реєстрації ОСОБА_1 : АДРЕСА_2 ;

місце проживання ОСОБА_1 : АДРЕСА_3 .

Відповідно до договору купівлі-продажу від 14.12.1977 року, посвідченого нотаріусом 1 Первомайської державної нотаріальної контори, ОСОБА_1 придбав у ОСОБА_2 житловий будинок 15,2 кв.метрів, 3 хліва, погріб та будівлі на земельній ділянці у розмірі 1037 кв.метрів, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

20.02.2026 року ОСОБА_1 , з метою отримання компенсації за зруйноване житло, враховуючи відсутність в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно інформації про власність на будинок, звернувся до Центру надання адміністративних послуг в м.Павлоград з заявою, в якій просив здійснити реєстрацію права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, долучивши договір купівлі-продажу від 14.12.1977 року, посвідчений нотаріусом 1 Первомайської державної нотаріальної контори.

Рішенням Державного реєстратора прав на нерухоме майно виконавчого комітету Павлоградської міської ради Щербини Марини Іванівни №83445926 від 24.02.2026 року ОСОБА_1 відмовлено в проведенні реєстраційних дій на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 , оскільки подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження, а саме:

Відповідно до статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» однією із засад державної реєстрації є внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених Законом.

Положеннями статті 18 Закону встановлено, що державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва, майбутні об`єкти нерухомості та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.

Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав та порядок державної реєстрації прав визначені статтею 27 Закону та Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року №1127.

Частиною 3 статті 10 Закону, пунктом 12 Порядку №1127 передбачено, що державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідне рішення.

Відповідно до вимог пункту 3 частини 3 статті 10 Закону під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 01.01.2013, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 01.01.2013, державний реєстратор обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію. (довідки, засвідчені у встановленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено Законом, та/або у разі, якщо відповідні до менти не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв`язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв`язку з вчиненням такої дії.

23.02.2026 року державним реєстратором було направлено запит №4 до Попаснянської міської військової адміністрації щодо надання інформації стосовно державної реєстрації прав, що виникли в установленому законом порядку до 1 січня 2013 року на об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 .

24.02.2026 року державному реєстратору надійшла відповідь на вказаний вище запит за №03.01-06/481 від 23.02.2026 року видавник: Попаснянська міська військова адміністрація, Сіверськодонецького району Луганської області, в якому зазначено, що інформація відсутня у зв`язку з тимчасовою окупацією території Попаснянської міської територіальної громади, архіви Попаснянського бюро технічної інвентаризації (на даний час-відділ технічної інвентаризації Попаснянського комунального підприємства «СКП», діяльність відділу призупинена), наразі знаходяться на тимчасово окупованій території, поступ до них також відсутній, їх місцезнаходження та стан збереження невідомі. Таким чином, проведення державної реєстрації права власності на житловий будинок, адреса якого вказана вище, є неможливим.

ОСОБА_1 вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню, рішення Державного реєстратора прав на нерухоме майно виконавчого комітету Павлоградської міської ради Щербини Марини Іванівни №83445926 від 24.02.2026 року щодо відмови ОСОБА_1 в проведенні реєстраційних дій на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки право власності підтверджено договором про право власності від 14.12.1977 року, посвідченим нотаріусом 1 Первомайської державної нотаріальної контори, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" від 15.04.2014 №1207-VII тимчасово окупована російською федерацією територія України є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною 3 статі 5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" визначено, що за фізичними особами незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального правового статусу та за юридичними особами зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території, якщо таке майно набуте відповідно до законів України.

Відповідно до частини 4 статті 11 Закону №1207-VII за фізичними особами незалежно від набуття ними статусу біженця чи іншого спеціального правового статусу, підприємствами, установами, організаціями зберігається право власності та інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території, якщо воно набуте відповідно до законів України.

Відповідно до частини 5 статті 11 Закону №1207-VII набуття та припинення права власності на нерухоме майно, яке знаходиться на тимчасово окупованій території, здійснюється відповідно до законодавства України за межами тимчасово окупованої території. У разі неможливості здійснення державним реєстратором повноважень щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на тимчасово окупованій території орган державної реєстрації визначається Кабінетом Міністрів України.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються, зокрема, Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004 №1952-IV.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 2 Закону №1952-IV - державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з частиною 3 статті 3 Закону України №1952-IV речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:

1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;

2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Згідно з частиною 4 статті 3 Закону України №1952-IV будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті у випадках, визначених статтею 28 цього Закону, та в інших випадках, визначених законом.

За правилом абзацу 4 частини 5 статті 3 Закону №1952-IV державна реєстрація прав проводиться будь-яким державним реєстратором за заявами у сфері державної реєстрації прав.

Пунктом 2 частини 1 статті 6 Закону №1952-IV визначено, що суб`єктами державної реєстрації прав є виконавчі органи сільських, селищних та міських рад (крім міст обласного та/або республіканського Автономної Республіки Крим значення) які набувають повноважень у сфері державної реєстрації прав відповідно до цього Закону у разі прийняття відповідною радою такого рішення.

Частиною 3 статті 10 Закону №1952-IV врегульовано, що державний реєстратор:

1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями;

2) перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення;

3) під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв`язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв`язку з вчиненням такої дії.

Відповідно до частини 1 статті 18 Закону №1952-IV державна реєстрація прав проводиться в такому порядку:

1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв;

2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав;

3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв;

4) перевірка документів та/або відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень;

5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав);

6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав;

7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником;

8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.

Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (частина 2 статті 18 Закону №1952-IV).

Пунктом 1 статті 20 Закону №1952-IV визначено, що заява на проведення реєстраційних дій подається заявником у паперовій формі, а у випадках, передбачених законодавством, - в електронній формі разом з оригіналами документів, необхідних для проведення реєстраційних дій, чи їх копіями, засвідченими державними органами, органами місцевого самоврядування (якщо оригінали таких документів відповідно до законодавства залишаються у справах державних органів, органів місцевого самоврядування).

Порядок зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав врегульовано нормами статті 23 Закону №1952-IV.

Так, розгляд заяви про державну реєстрацію прав може бути зупинено державним реєстратором виключно у таких випадках (ч. 1):

1) подання документів для державної реєстрації прав не в повному обсязі, передбаченому законодавством;

2) неподання заявником чи неотримання державним реєстратором у порядку, визначеному цим Законом, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем в електронній формі чи документів із паперових носіїв інформації, що містять відомості про зареєстровані речові права до 1 січня 2013 року.

Державний реєстратор у строк, встановлений для державної реєстрації прав, приймає рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та невідкладно повідомляє про це заявника (частина 2).

Якщо заявник протягом 30 робочих днів з моменту отримання рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав виконав вимоги державного реєстратора, зазначені у відповідному рішенні, розгляд заяви відновлюється на підставі рішення державного реєстратора про відновлення розгляду заяви. Перебіг строку державної реєстрації прав продовжується з моменту усунення обставин, що стали підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду, з урахуванням часу, що минув до його зупинення (частина 3).

Рішення повинно містити вичерпний перелік підстав для зупинення розгляду заяви. Державний реєстратор не має права вимагати від заявника надання інших документів, крім тих, відсутність яких стала підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви, якщо інше не випливає з документів, що надані додатково (частина 4).

Умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також умови, підстави та процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна визначені Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127.

Відповідно до пункту 23 Порядку №1127 за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, що визначені Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державний реєстратор приймає відповідне рішення, яке повинно містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття з відповідним обґрунтуванням їх застосування.

Отже, система державної реєстрації прав, яка проводиться відповідно до Закону, запроваджена в Україні з 01.01.2013.

До цього часу державна реєстрація права власності та інших речових прав на об`єкти нерухомого майна, які розташовані на земельних ділянках, проводилася реєстраторами БТІ в Реєстрі права власності на нерухоме майно та на паперових носіях (реєстрових книгах та реєстраційних справах), які зберігаються в БТІ. При цьому Закон не розмежовує, чи була проведена реєстрація у Державному реєстрі прав, інших електронних реєстрах або на паперових носіях.

Тобто, до 2013 року державна реєстрація таких об`єктів нерухомого майна вже проводилася, але реєстр був паперовий і зберігався в архіві відповідного БТІ.

Після 2013 року при проведенні будь-яких операцій з такою нерухомістю потрібно, щоб записи про право власності були спочатку перенесені в Реєстр, який існує в електронному вигляді.

При цьому, державний реєстратор при перенесенні даних в Реєстр має перевірити факт державної реєстрації права власності за наданими документами тим чи іншим органом БТІ.

За приписами пункту 3 частини 3 статті 10 Закону №1952-IV державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 01.01.2013, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 01.01.2013, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації.

Суд враховує, що 20.02.2026 року ОСОБА_1 , з метою отримання компенсації за зруйноване житло, враховуючи відсутність в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно інформації про власність на будинок, звернувся до Центру надання адміністративних послуг в м.Павлоград з заявою, в якій просив здійснити реєстрацію права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, долучивши договір купівлі-продажу від 14.12.1977 року, посвідчений нотаріусом 1 Первомайської державної нотаріальної контори.

23.02.2026 року державним реєстратором було направлено запит №4 до Попаснянської міської військової адміністрації щодо надання інформації стосовно державної реєстрації прав, що виникли в установленому законом порядку до 1 січня 2013 року на об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 .

24.02.2026 року державному реєстратору надійшла відповідь на вказаний вище запит за №03.01-06/481 від 23.02.2026 року видавник: Попаснянська міська військова адміністрація, Сіверськодонецького району Луганської області, в якому зазначено, що інформація відсутня у зв`язку з тимчасовою окупацією території Попаснянської міської територіальної громади, архіви Попаснянського бюро технічної інвентаризації (на даний час-відділ технічної інвентаризації Попаснянського комунального підприємства «СКП», діяльність відділу призупинена), наразі знаходяться на тимчасово окупованій території, поступ до лих також відсутній, їх місцезнаходження та стан збереження невідомі. Таким чином проведення державної реєстрації права власності на житловий будинок, адреса якого вказана вище, є неможливим.

У зв`язку з чим, рішенням Державного реєстратора прав на нерухоме майно виконавчого комітету Павлоградської міської ради Щербини Марини Іванівни №83445926 від 24.02.2026 року ОСОБА_1 відмовлено в проведенні реєстраційних дій на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 , оскільки подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.

При винесенні рішення по справі суд враховує, що при зверненні 20.02.2026 року ОСОБА_1 до Центру надання адміністративних послуг в м.Павлоград з заявою про здійснення реєстрації права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, окрім договору купівлі-продажу від 14.12.1977 року, посвідченого нотаріусом 1 Первомайської державної нотаріальної контори, останнім не надано жодних документів для державної реєстрації прав, які визначені статтею 27 Закону та Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року №1127, які б дали можливість встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про правомірність винесеного рішення Державного реєстратора прав на нерухоме майно виконавчого комітету Павлоградської міської ради Щербини Марини Іванівни №83445926 від 24 лютого 2026 року про відмову в проведенні реєстраційних дій на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

Щодо вимоги про зобов`язання здійснити реєстрацію права власності на нерухоме майно, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 4 статті 26 Закону №1952-IV у разі скасування рішення державного реєстратора про зупинення державної реєстрації прав, про залишення заяви без руху або про відмову в державній реєстрації прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини 7 статті 37 цього Закону, державний реєстратор чи посадова особа територіального органу Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону) вносить відомості про скасування (анулювання) відповідного рішення до Державного реєстру прав та відновлює розгляд відповідної заяви.

Відповідно до статті 11 Закону №1952-IV державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав.

Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Аналіз положень Закону №1952-IV дає підстави стверджувати, що під час розгляду заяви про державну реєстрацію і поданих документів державний реєстратор має виключну компетенцію у питаннях встановлення відповідності заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутності суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно.

Відповідно до пункту 23 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України похідна позовна вимога - вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Оскільки рішення Державного реєстратора прав на нерухоме майно виконавчого комітету Павлоградської міської ради Щербини Марини Іванівни №83445926 від 24 лютого 2026 року про відмову в проведенні реєстраційних дій на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 не скасовано, похідна позовна вимога про зобов`язання виконавчого комітету Павлоградської міської ради здійснити державну реєстрацію права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , задоволенню також не підлягає.

Суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (Заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для відмови в задоволенні адміністративного позову.

Щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відповідно до частини 1 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Судом встановлено, що позивачем при зверненні до адміністративного суду із позовною заявою сплачено суму судового збору у розмірі 1331,00 грн., що документально підтверджується платіжною інструкцією ПуАТ "КБ "Акордбанк" від 20.05.2026 року.

З урахуванням відмови в задоволенні адміністративного позову, розподіл судових витрат судом не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до виконавчого комітету Павлоградської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України, до Третього апеляційного адміністративного суду.

Суддя В.М. Олійник

Оригінал: reyestr.court.gov.ua