Рішення від 18 жовтня 2026 р. у справі №140/11801/26 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2026 рокуЛуцькСправа № 140/11801/26

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Дмитрука В.В.,

розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі – ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, відповідач), відповідно до якого просить суд:

1) визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії від 22.07.2026 № 032950010373;

2) зобов`язати призначити пенсію по інвалідності, відповідно до вимог ч. 1 ст. 32 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши до страхового стажу період роботи в колгоспі «Волинь» с. Черче Камінь-Каширського району Волинської області з 17.04.1994 по 30.11.1995, згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 , з моменту виникнення права на даний вид пенсій.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що вона звернулася із заявою до ГУ ПФУ у Волинській області про призначення пенсії по інвалідності. Проте відповідач рішенням від 22.07.2026 №032950010373 відмовив у призначенні пенсії по інвалідності у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

До страхового стажу відповідно до вищезазначеного рішення відповідачем не було зараховано періоди трудової діяльності згідно із записами трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 з 17.04.1994 по 30.11.1995.

Позивач не погоджується з такими твердженнями відповідача та вказує на те, що відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», у неї достатньо страхового стажу для призначення пенсії, а відповідач безпідставно не враховує періоди її трудової діяльності, що підтверджуються записами трудової книжки.

Враховуючи наведене вище вважає, що до страхового стажу роботи підлягає зарахуванню вказаний у трудовій книжці період. З врахуванням наведеного просить позов задовольнити.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 10.09.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, а також призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач, отримавши ухвалу про відкриття провадження, відзив на позов не подав.

Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, суд дійшов наступних висновків.

ОСОБА_1 , звернулася до територіального відділу Пенсійного фонду України з заявою та документами щодо призначення пенсії по інвалідності згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі-Закон 1058).

Згідно принципу екстериторіальності засобами програмного забезпечення заява позивача та надані документи розподілена на Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

За результатами розгляду звернення було винесено рішення від 22.07.2026 №032950010373 про відмову у призначенні пенсії, у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого статтею 32 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідач у рішенні зазначив, що до страхового стажу періодів трудової діяльності згідно трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 не включено періоди роботи в колгоспі, зокрема і спірний період з 17.04.1994 по 30.11.1995, оскільки відсутній встановлений мінімум та відпрацьовані трудодні.

Позивач вважає зазначене рішення відповідача протиправним та таким, що порушує його конституційне право на пенсійне забезпечення, звернулася до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи, суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-XII) та Законом України від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Періоди, з яких складається страховий стаж, визначені в статті 24 Закону №1058-IV, відповідно до якої страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом (частина третя статті 24 Закону №1058-ІV).

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону №1058-IV).

У законодавстві, що діяло раніше (до 01.01.2004), зокрема, у статті 56 Закону №1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

До стажу роботи, серед іншого, також зараховується: а) будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків, ж) час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.

Отже, законодавець, крім роботи, виконуваної на підставі трудового договору на підприємствах, передбачив можливість зарахування до страхового стажу час догляду за дітьми до досягнення трирічного віку, періоду роботи та членства у колгоспі і визначив для цього певні умови та порядок

Так, за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, то враховується час роботи за фактичною тривалістю, якщо ж виконував встановлений мінімум трудової участі або не виконував з поважних причин, то зараховується весь період роботи.

Як встановлено статтею 62 Закону №1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Пунктами 1, 2 Порядку №637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.

Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Положеннями частин першої, третьої статті 44 Закону №1058-IV передбачено, що призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом. Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Порядок ведення трудових книжок колгоспників був врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 №310 (далі - Основні положення).

Відповідно до пунктів 1, 2, 5, 6 Основних положень трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу. До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання. Всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.

Також слід відмітити про встановлений взірець трудової книжки колгоспника, відповідно до якого у розділі ІV «Відомості про роботу» вказуються відомості про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, із зазначенням причин та відомості про документ, на підставі якого внесений запис, а в розділі V «Трудова участь у громадському господарстві» - встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі, відомості про документ, на підставі якого внесений запис.

Враховуючи, що обчислення стажу роботи селян має певні особливості, з огляду на те, що в багатьох із них праця сезонна, слід мати на увазі, що період праці в колективному господарстві після 1965 року зараховують до стажу залежно від виконання встановленого мінімуму трудової участі. Тобто, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, то враховують тільки час його роботи за фактичною тривалістю.

Таким чином, суд вважає, що для розрахунку стажу за період роботи в колгоспі необхідні дані про встановлений мінімум трудоднів та про кількість фактично відпрацьованих трудоднів.

Як вже зазначав суд, згідно з усталеною практикою Верховного Суду (постанови від 07.03.2018 у справі №233/2084/17, від 16.05.2019 у справі №161/17658/16-а, від 27.02.2020 у справі №577/2688/17, від 31.03.2020 у справі №446/656/17, від 21.05.2020 у справі №550/927/17) основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. І лише у разі її відсутності, або відсутності в ній відповідних записів, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, зокрема, уточнюючих довідок підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Таким чином, суд вважає, що для розрахунку стажу за період роботи в колгоспі необхідні дані про встановлений мінімум трудоднів та про кількість фактично відпрацьованих трудоднів.

Як підтверджено матеріалами справи, трудова книжка колгоспника серії НОМЕР_1 містить записи про період роботи (членства) позивача в колгоспі «Волинь», зокрема, в спірний період, з 17.04.1994 по 30.11.1995. Записи скріплені печаткою колгоспу.

Будь-яких виправлень чи неточностей вищевказані записи трудової книжки не містять.

Отож, підсумовуючи викладене, суд зазначає, що періоди роботи позивача у колгоспі з 17.04.1994 по 30.11.1995підлягають зарахуванню до страхового стажу ОСОБА_1 відповідно до виконання річного мінімуму повністю, а не за фактичною тривалістю.

Таким чином, суд дійшов висновку, що ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, яке не здійснило призначення пенсії позивачу, протиправно не взяло до уваги трудову книжку колгоспника серії НОМЕР_1 при розрахунку страхового стажу позивача та не надало їй належної правової оцінки.

Згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Відповідно до пункту 8 Основних Положень, трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки.

Отож, виходячи з наведеного можна дійти висновку про те, що трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого взірця, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема про прийом роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі).

У випадку відсутності трудової книжки колгоспника або у разі відсутності в ній відповідних записів, трудовий стаж колгоспника підтверджується довідкою господарства, в якому набуто стаж або довідкою правонаступника. У разі ліквідації господарства колгоспний стаж підтверджується довідками архівних установ.

В матеріалах справи наявна архівна довідка КУ «Трудовий архів Камінь-Каширської міської ради» №160 від 18.06.2024 (за винятком даних про зарахування 1995 року до трудової діяльності в колгоспі, згідно протоколу правління колгоспу №1 від 28.01.1996) про відпрацювання позивачем трудоднів за 1994 та 1995 роки в повному обсязі.

Водночас, за приписами Постанови №310 відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання і видачу несе спеціально уповноважена правлінням колгоспу особа.

Верховний Суд у постанові від 21.02.2018 в справі №687/975/17 вказав, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства, відтак вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань з призначення пенсії за віком.

Зазначена правова позиція також узгоджується з правовою позицією, яка викладена у постановах Верховного Суду від 28.02.2018 у справі №428/7863/17, від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, від 04.09.2018 у справі №423/1881/17, від 29.03.2019 у справі №548/2056/16-а.

Згідно з пунктом 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників від 29.07.1993 №58 (далі – Інструкція №58) до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на відсутність підстав для зарахування вищевказаного періоду до страхового стажу позивача в повному обсязі, оскільки в даному випадку записи, внесені до трудової книжки позивача, між собою пов`язані хронологічно, відсутні ознаки підчисток та підробок, із зазначенням номерів наказів та дат їх видачі. Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо спірного періоду роботи відповідачем суду не надано.

З огляду на наведені норми обов`язок щодо заповнення та ведення трудових книжок осіб, працевлаштованих на підприємствах, установах, організаціях, покладається саме на відповідальну особу такого підприємства, установи, організації.

Відповідно до приписів частини п`ятої статті 242 КАС України суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17, відповідно до яких на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства; вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист при вирішенні питань з призначення пенсії за віком.

На думку суду, право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки чи іншої документації.

У свою чергу суд перевіряє, зокрема, чи діяв орган Пенсійного фонду добросовісно та обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Таким чином, оскільки період роботи позивача з 17.04.1994 по 30.11.1995 підтверджено трудовою книжкою колгоспника та архівною довідкою, виданою на ім`я позивача, тому суд вважає, що відповідачем безпідставно не зараховано до страхового стажу позивача вказаний період роботи повністю, а не за фактичною тривалістю.

З огляду на встановлені обставини справи та наведені норми законодавства, якими регулюються спірні відносини, суд дійшов висновку про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 22.07.2026 №032950010373 та задоволення позовних вимог щодо зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду її роботи в колгоспі «Волинь» з 17.04.1994 по 30.11.1995 в повному обсязі.

Щодо позовних вимог здійснити призначення пенсії по інвалідності відповідно до статті 32 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», то суд приходить до наступних висновків.

Слід звернути увагу, що функції органів Пенсійного фонду України щодо обчислення страхового стажу особи та призначення пенсії за віком відносяться до виключної компетенції відповідача.

У межах спірних правовідносин адміністративним судом не здійснюється призначення пенсії, а перевіряється виключно законність рішення органу пенсійного фонду про відмову в призначенні пенсії, за наслідками чого суд може визнати протиправними такі рішення, дії чи бездіяльність, а як наслідок - зобов`язати вчинити певні дії.

Акт, прийнятий у ході здійснення дискреційних повноважень, підлягає контролю відносно його законності з боку суду або іншого незалежного органу. Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 2 статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Отже, суд не може перебирати на себе функції, які відносяться до виключної компетенції органів Пенсійного фонду, зокрема, самостійно здійснювати розрахунок страхового стажу та призначення пенсії.

Однак, на переконання суду, наявні підстави для зобов`язання ГУ ПФУ в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії по інвалідності.

Таким чином позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають до задоволення частково.

Відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Повноваження суду при вирішенні справи визначені статтею 245 КАС України. Як встановлено частиною другою вказаної статті, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір в розмірі 1 331,20 грн.

Керуючись статтями 243-246, 255, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 22.07.2026 №032950010373.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу роботи період з 17.04.1994 по 30.11.1995 згідно трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 в повному розмірі та повторно розглянути заяву про призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 331,20 грн (одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, місто Дніпро, вулиця Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427).

Суддя В.В. Дмитрук