Рішення від 18 жовтня 2026 р. у справі №140/11571/26 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2026 рокуЛуцькСправа № 140/11571/26

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Дмитрука В.В.,

розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

Військова частина НОМЕР_1 (далі – в/ч НОМЕР_1 , позивач) звернулась із позовною заявою до ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , відповідач) про стягнення коштів (збитків завданих державі в особі військової частини НОМЕР_1 ) у розмірі 45 286 грн 57 коп.

На обґрунтування позову вказує, що старший солдат ОСОБА_1 був направлений на стаціонарне лікування до комунального підприємства «Волинська обласна психіатрична лікарня міста Луцька». 27.05.2026 відповідач не повернувся після завершення лікування до місця розташування підрозділу в населений пункт Райгородок Краматорського району Донецької області та не прибув назад до лікувального закладу разом з майном, не повернув його, чим створив нестачу майна по речовій службі військової частини НОМЕР_2 та завдав шкоди військовій частині НОМЕР_1 в розмірі 45 286,57 грн.

Відповідач діяв недобросовісно, оскільки самовільно залишив військову службу, попередньо отримавши військове інвентарне речове майно на загальну суму 45 286,57 грн, яке не повернув військовій частині. Відтак, у відповідача виник обов`язок відшкодувати вартість завданої частині матеріальної шкоди у вигляді неповернутого інвентарного речового майна.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 04.09.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України).

Відповідач відзив на позов не подав, хоча копія ухвали про відкриття провадження у адміністративній справі була надіслана відповідачу, яку він отримав 10.09.2026, про що свідчить повідомлення про вручення документів.

Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши письмові докази та перевіривши доводи, викладені у позові, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити повністю з наступних мотивів та підстав.

На підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 №256 від 31.03.2025 ОСОБА_1 призначений на посаду старшого навідника гранатометного взводу 2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , який прибув з військової частини НОМЕР_3 .

Відповідно до направлення від 05.05.2026 №4413, старший солдат ОСОБА_1 був направлений на стаціонарне лікування до комунального підприємства «Волинська обласна психіатрична лікарня міста Луцька». Згідно іменного списку військовослужбовців, які поступили на стаціонарне лікування до комунального некомерційного підприємства «Волинська обласна психіатрична лікарня міста Луцька» від 27.05.2026 №2777 ВЛК, відповідач з 05.05.2026 по 26.05.2026 перебував на стаціонарному лікуванні у вище зазначеному лікувальному закладі.

27.05.2026 відповідач не повернувся після завершення лікування до місця розташування підрозділу в населений пункт Райгородок Краматорського району Донецької області. Окрім того, 27.05.2026 встановлено, що під час огляду майна яке перебувало на забезпеченні підрозділу 2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 та було закріплено за відповідачем виявлено відсутність закріпленого майна за відповідачем, а саме майна речової служби: шолом бойовий балістичний - 1 штука; шолом бойовий балістичний МВД - 1 штука; чохол на шолом ММ-14 - 1 штука; бронежилет Туреччина - 1 комплект; бронежилет LEVEL - 1 комплект; ремінь розвантажувальний тактичний захисний - 1 штука; сумка-пі сумок бойова А-ЗО - 2 штуки; сумка підсумок бойова Г - 1 штука; сумка-підсумок розкладна універсальна - 1 штука; сумка транспортна індивідуальна - 1 штука; дощовик Пончо - 1 штука; сидіння польове ізоляційне- 1 штука; мішок спальний МВД - 1 комплект; утеплювач до мішка спального МВД - 1 комплект; окуляри захисні і балістичні - ] комплект; окуляри маска захисні балістичні - 1 комплект; костюм спеціальний літній Горка ММ 25 - 1 комплект; чоботи гумові - 1 пара; бахіли утеплені - 1 пара; мішок речовий – 1 комплект.

Про зазначену подію командир 2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 повідомив командира військової частини НОМЕР_1 рапортом №2362/18702 від 20.06.2026.

26.06.2026 видано наказ командира військової частини НОМЕР_1 №1582 «Про призначення службового розслідування».

За результатами проведеного службового розслідування, командир військової частини НОМЕР_1 видав наказ №6184 від 08.07.2026 «Про результати службового розслідування» яким наказано: вважати старшого солдата ОСОБА_1 таким, що діючи умисно, протиправно, всупереч інтересам служби та на порушення своїх статутних обов`язків з 27.05.2026 і по теперішній час відсутній на військовій службі без поважних причин; оголосити нестачу за речовою службою тилу логістики військової частини НОМЕР_1 на загальну суму 45286 ( сорок п' ять тисяч двісті вісімдесят шість) гривень 57 копійок; за збитки, завдані державі внаслідок привласнення військового майна, притягнути старшого солдата ОСОБА_1 до повної матеріальної відповідальності. Стягнути з належного йому грошового забезпечення суму завданої матеріальної шкоди в розмірі 45286 (сорок п`ять тисяч двісті вісімдесят шість) гривень 57 копійок.

Позивачем скеровано на адресу ТУ ДБР у м.Краматорську повідомлення №2362/16679 від 31.08.2026, про вчинення відповідачем дій, що мають ознаки кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 407 Кримінального кодексу України, а також передбаченого частиною 4 статті 410 Кримінального кодексу України.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та вирішуючи спір по суті, суд зазначає таке.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

На підставі частини першої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з частинами другою та третьою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Відповідно до частини четвертої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків визначає Закон України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» від 03.10.2019 №160-IX (далі Закон №160-IX).

Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.

Особа може бути притягнута до матеріальної відповідальності протягом трьох років з дня виявлення завданої шкоди (стаття 4 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі»).

Згідно з частиною четвертою статті 3 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» переведення особи до іншого місця служби чи її звільнення з посади або служби не може бути підставою для звільнення її від матеріальної відповідальності, встановленої законом.

Особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій (пункт 1 частина 1 стаття 6 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі»).

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» у разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених ч. 3, 4 та 5 ст. 10 та ч. 1 ст. 12 цього Закону. Відшкодування шкоди, завданої командиром (начальником), здійснюється на підставі наказу старшого за службовим становищем командира (начальника).

Особа, яка завдала шкоду, за згодою командира (начальника) може добровільно відшкодувати її розмір повністю або частково, передати для відшкодування завданої шкоди рівноцінне майно або відремонтувати чи відновити пошкоджене, про що видається відповідний наказ. Не допускається відшкодування завданої шкоди рівноцінним майном у разі втрати чи пошкодження зброї, боєприпасів, спеціальної техніки та іншого майна, що відповідно до закону вилучене з цивільного обороту або обмежене в обороті (частина 2 стаття 10 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі»).

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач не повернувся після завершення лікування до місця розташування підрозділу в населений пункт Райгородок Краматорського району Донецької області, а тому суд погоджується з твердження позивача, що відповідач діяв недобросовісно, оскільки, не повернув ввірене йому речове майно на загальну суму у розмірі 45 286,57 грн, що за приписами наведених вище норм є підставою для їх повернення.

Оскільки, майно привласнене відповідачем недобросовісно та останній не повернув ввірене йому майно, тому у відповідача виник обов`язок, щодо повернення позивачу вартість безпідставно привласненого майна.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.02.2019 у справі № 636/93/14-ц дійшла висновку, що у разі, якщо до прийняття рішення про стягнення матеріальної шкоди винну в її заподіянні особу звільнено в запас чи у відставку або така особа вибула з військової частини, командир (начальник) військової частини у порядку, встановленому чинним законодавством, подає позов до суду на суму заподіяної цією особою шкоди. У випадку зобов`язання особи, яка перебуває на посаді державної/публічної служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових/посадових обов`язків, перед судом постає питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди/збитків, а й оцінки правомірності дій такої особи. Водночас встановлення правомірності дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця передбачене в адміністративному процесі в силу приписів статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення. Цей спір підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства, як такий, що пов`язаний з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби.

Аналогічні висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 05.12.2018 у справі № 11-892апп18 та від 12.12.2018 в справі № 14-481цс18.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відтак, у зв`язку із не відшкодуванням шкоди в добровільному порядку, враховуючи також, що відповідач відзиву на позовну заяву та доказів відшкодування шкоди до суду не подав, суд дійшов висновку про наявність правових та фактичних підстав для задоволення позовних вимог.

Щодо вимоги про стягнення витрат на поштові відправлення суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною третьою статті 132 КАС України визначено перелік витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу; витрати сторін та їх представників, пов`язані з прибуттям до суду; витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; витрати, пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів, а також витрати, пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою справи до розгляду.

При цьому КАС України не відносить звичайні поштові витрати сторони на направлення кореспонденції до переліку судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами.

Верховний Суд у постанові від 10.02.2022 у справі №440/7120/20 зазначив, що встановлений частиною третьою статті 132 КАС України перелік витрат, пов`язаних із розглядом справи, є вичерпним, а поштові витрати не відносяться до передбачених цим Кодексом судових витрат та не можуть бути предметом відшкодування за наслідками розгляду адміністративної справи.

Отже, понесені військовою частиною витрати на поштові відправлення не є судовими витратами у розумінні статті 132 КАС України та не підлягають розподілу між сторонами.

З огляду на викладене, у задоволенні вимоги військової частини про стягнення витрат на поштові відправлення слід відмовити.

Згідно із частиною другою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Отже, оскільки у цій справі задоволено позов суб`єкта владних повноважень, тому судові витрати стягненню з відповідача не підлягають.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 242-246, 255, 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь військової частини НОМЕР_1 кошти за вчинення майнової шкоди у розмірі 45 286,57 грн (сорок п`ять тисяч двісті вісімдесят шість тисяч 57 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).

Відповідач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ).

Суддя В.В. Дмитрук