Постанова від 18 жовтня 2026 р. у справі №717/1934/25 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2026 року місто Чернівці справа №717/1934/25

провадження №22-ц/822/1578/26

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Судді-доповідача Височанської Н.К.,

суддів: Кулянди М.І., Одинака О.О.

за участю секретаря судових засідань Скулеби А.І.

учасники справи:

заявник – ОСОБА_1 ,

заінтересовані особи – Міністерство Оборони України, Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області від 02 липня 2026 року, головуючий в суді першої інстанції суддя Кудиба З.І.,-

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2025 року заявник ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою в порядку окремого провадження про встановлення факту перебування ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на утриманні загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Посилалася на те, що з ІНФОРМАЦІЯ_3 до дня смерті ОСОБА_2 вона проживала з ним однією сім`єю без реєстрації шлюбу, вела спільне господарство, мала спільний побут та бюджет.

Рішенням Кельменецького районного суду Чернівецької області від 12 червня 2024 року у справі № 717/1191/24 встановлено факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу станом на день його смерті.

Заявниця зазначає, що протягом останніх років спільного проживання та станом на день смерті ОСОБА_2 перебувала на його утриманні, оскільки не працювала, не мала самостійного джерела доходу, а матеріальне забезпечення сім`ї здійснював ОСОБА_2 , у тому числі за рахунок грошового забезпечення, яке отримував під час проходження військової служби у Збройних Силах України.

Встановлення зазначеного факту необхідне заявниці для реалізації прав, передбачених законодавством України, зокрема для звернення до компетентних органів щодо призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника та вирішення інших питань соціального забезпечення, пов`язаних із загибеллю військовослужбовця.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кельменецького районного суду Чернівецької області від 02 липня 2026 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту перебування на утриманні ОСОБА_2 – відмовлено.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Савліва Л.О. сформувала в системі «Електронний Суд» 05 липня 2026 року апеляційну скаргу на вказане рішення суду.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Савліва Л. О., посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неналежне дослідження доказів і показань свідків, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким встановити факт її перебування на утриманні ОСОБА_2 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 , станом на день його смерті. Альтернативно просить скасувати рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неправильно визначив предмет доказування, підмінивши питання про фактичне перебування заявниці на утриманні питанням про її право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника, ототожнив поняття «перебування на утриманні» з поняттям «непрацездатний член сім`ї», фактично поставив встановлення факту в залежність від непрацездатності заявниці, чим створив умову, не передбачену законом, та вийшов за межі заявлених вимог. Скаржниця вважає, що суд визнав тривале спільне проживання, спільний бюджет, ведення спільного господарства та надання загиблим матеріальної допомоги, але без належного мотивування дійшов протилежного висновку, не оцінив доказів у їх сукупності, не надав належного значення преюдиційному рішенню у справі № 717/1191/24 та не врахував практики Верховного Суду і Європейського суду з прав людини щодо вмотивованості судових рішень. Також в апеляційній скарзі зазначено про упереджене ставлення суду до заявниці та її представника.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

22 липня 2026 року Міністерство оборони України подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Зазначає, що стаття 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначає утриманців як членів сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», тому суд був зобов`язаний перевірити відповідність заявниці критеріям статей 30, 31 цього Закону. Посилається на постанову Верховного Суду від 14 травня 2026 року у справі № 580/1977/25, відповідно до якої поняття «чоловік» і «дружина» у статті 30 зазначеного Закону охоплюють лише осіб, які перебували у зареєстрованому шлюбі. Вказує також, що доказів того, що допомога ОСОБА_2 була для заявниці постійним і основним джерелом засобів до існування, не подано.

03 серпня 2026 року Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, посилаючись на те, що матеріали справи не містять достатніх доказів перебування заявниці на утриманні загиблого, а встановлення факту проживання однією сім`єю без шлюбу не надає заявниці статусу дружини.

22 липня 2026 року представник заявниці подала відповідь на відзив, у якій підтримала доводи апеляційної скарги.

Межі розгляду справи

Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Позиція апеляційного суду

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Мотивувальна частина

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що заявниця ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Рішенням Кельменецького районного суду Чернівецької області від 12 червня 2024 року у справі № 717/1191/24 встановлено факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу станом на день смерті останнього. Вказаним рішенням встановлено, що заявниця та ОСОБА_2 тривалий час спільно проживали, вели спільне господарство, мали спільний побут та взаємні права й обов`язки, притаманні членам сім`ї.

Згідно довідки Козирянського старостинського округу № 91 від 02 квітня 2025 року ОСОБА_2 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , однак фактично проживав за адресою: АДРЕСА_1 разом із ОСОБА_1 як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу.

Відповідно до довідки Козирянського старостинського округу № 90 від 02 квітня 2025 року ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , проте фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

З довідки № 02-01-16/70 від 03 березня 2025 року вбачається, що ОСОБА_2 з дня народження до дня смерті був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно довідки № 02-01-16/109 від 07 квітня 2025 року ОСОБА_2 був зареєстрований один за адресою: АДРЕСА_1 , однак фактично проживав за адресою: АДРЕСА_1 разом із ОСОБА_1 однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

ОСОБА_2 проходив військову службу у Збройних Силах України та загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, лікарським свідоцтвом про смерть та іншими письмовими доказами, які містяться у матеріалах справи.

Листом Міністерства оборони України № 1079 від 11 лютого 2025 року заявниці повідомлено про необхідність подання документів, які підтверджують перебування на утриманні загиблого військовослужбовця.

З витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України від 17 січня 2025 року вбачається, що документи заявниці повернуто для подання документів, які підтверджують факт перебування її на утриманні загиблого військовослужбовця.

Згідно відповіді № 1621661 від 30 липня 2025 року заявниця в період з з кварталу 2018 року по 2 квартал 2023 року не отримувала жодних доходів.

Відповідно до актового запису про розірвання шлюбу № 37 від 5 квітня 2002 року було зареєстровано розірвання шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , тобто заявницею.

Листом ГУ УПФУ у Чернівецькій області повідомлено суд, що заявниця не зверталась із заявою про призначення пенсії по втраті годувальника.

ГУ ДПС у Чернівецькій області повідомила про наявність доходів ОСОБА_2 в період з 01.01.2019 по 30.06.2023, а саме про наявність нарахованих доходів з березня 2022 року по червень 2023 року, інші доходи у вказаному періоді відсутні.

Допитана судом першої інстанції свідок ОСОБА_5 показала, що заявниця та ОСОБА_2 проживали разом, заявниця не працювала, ОСОБА_2 постійної роботи не мав, мав лише тимчасові заробітки в селі, вони жили бідно. Свідок ОСОБА_6 показав, що ОСОБА_2 мав тимчасові заробітки, після вступу на військову службу одного разу попросив свідка передати заявниці сім тисяч гривень на погашення заборгованості за електроенергію, що свідок і зробив; чи передавав ОСОБА_2 кошти раніше, свідку невідомо.

Доказів систематичного перерахування ОСОБА_2 коштів заявниці (банківських виписок, квитанцій про перекази тощо), а також доказів розміру витрат заявниці та співвідношення між допомогою загиблого та її потребами матеріали справи не містять.

Доказів визнання заявниці особою з інвалідністю, досягнення нею пенсійного віку або наявності у неї дітей, які потребують догляду, матеріали справи не містять.

Доводи та мотиви апеляційного суду та застосовані норми права переглядаючи основне рішення

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи в задоволенні заяви, суд першої інстанції прийшов до висновку, що матеріали справи підтверджують факт спільного проживання заявниці з ОСОБА_2 однією сім`єю та ведення ними спільного господарства, проте не містять достатніх доказів того, що допомога ОСОБА_2 була для заявниці постійним і основним джерелом засобів до існування або що вона перебувала на його повному утриманні у розумінні статті 31 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Суд також зазначив, що, враховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 11 лютого 2026 року у справі №308/17634/23, для встановлення факту перебування особи на утриманні суд повинен перевірити відповідність заявника критеріям утриманця, визначеним цим Законом, а встановлення факту проживання однією сім`єю без шлюбу не легітимізує правове становище неодруженої пари як подружньої.

Колегія суддів частково не погоджується з таким висновком суду з наступних підстав.

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту перебування на утриманні ОСОБА_2 до смерті останнього з метою призначення та виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку із його загибеллю як військовослужбовця та з метою отримання пенсії по втраті годувальника.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, а для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету його встановлення; встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право; заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів. Ці критерії застосовує Велика Палата Верховного Суду в постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18, від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 та від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22.

Отже, вирішуючи заяву про встановлення факту перебування на утриманні, суд з урахуванням заявленої мети зобов`язаний з`ясувати, чи має цей факт для заявника юридичне значення, тобто чи може його встановлення породити ті правові наслідки, заради яких заявник звернувся до суду. Тому доводи апеляційної скарги про те, що питання відповідності заявниці критеріям спеціального законодавства не входило до предмета судового розгляду і що суд вийшов за межі заявлених вимог, є безпідставними.

Метою встановлення факту заявниця визначила реалізацію права на пенсію у зв`язку з втратою годувальника та інших виплат у зв`язку із загибеллю військовослужбовця, зокрема, право на отримання одноразової грошової допомоги як члена сім`ї загиблого військовослужбовця.

За змістом частини першої статті 16 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) (тут і далі - в редакції, чинній на дату смерті ОСОБА_2 , тобто на ІНФОРМАЦІЯ_2 ) одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 16 Закону № 2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі, зокрема, загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання обов`язків військової служби.

У пункті 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового та начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що сім`ям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000,00 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», крім громадян російської федерації або Республіки Білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору. Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, можуть реалізувати це право з дня його виникнення. Днем виникнення такого права є дата загибелі особи, зазначеної у пункті 1 цієї постанови, в період дії воєнного стану, що зазначена у свідоцтві про смерть.

Згідно зі статтею 16-1 цього Закону у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за загиблого (померлого) військовослужбовця.

Відповідно до частини першої статті 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти, військовослужбовців, які перебували на їх утриманні (стаття 31).

Відповідно до частини другої статті 30 Закону № 2262-ХІІ незалежно від перебування на утриманні годувальника пенсія призначається: непрацездатним дітям; непрацездатним дітям; непрацездатним батькам і дружині (чоловікові), якщо вони після смерті годувальника втратили джерело засобів до існування, а також непрацездатним батькам і дружині (чоловікові) військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти в період проходження служби або пізніше внаслідок поранення, контузії, каліцтва чи захворювання, що мали місце під час служби.

Частиною четвертою статті 30 цього Закону визначено, хто вважається непрацездатними членами сім`ї, зокрема: дружина (чоловік), якщо вона досягла віку, що дає право на призначення пенсії за віком, встановленого частиною першою статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», або є особою з інвалідністю (пункт «б»); дружина (чоловік) військовослужбовців, які загинули в період проходження служби, зокрема під час безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, якщо вона не взяла повторний шлюб, має право на пенсію не раніш як за 5 років до досягнення віку, що дає право на призначення пенсії за віком, або якщо є особою з інвалідністю (пункт «в»); дружина (чоловік), незалежно від віку і працездатності, якщо вона зайнята доглядом за дітьми, братами, сестрами чи онуками померлого годувальника, які не досягли 8 років (пункт «д»).

Відповідно до частини першої статті 31 цього Закону члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначений у Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (далі - Порядок № 975 у редакції, чинній на момент смерті ОСОБА_2 ).

Згідно пункту 5 Порядку № 975 члени сімї та батьки загиблого(померлого) військовослужбовця, військовозобовязаного та резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці – відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Як уже зазначалося, для цілей визначення того, чи є особа утриманцем у розумінні статті 16-1 Закону № 2011-ХІІ, необхідно встановити, чи має така особа право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону № 2262-ХІІ.

На цьому наголосила Велика Палата Верховного Суду у пункті 75 постанови від 11 лютого 2026 року у справі № 308/17634/23, зазначивши, що поняття «утриманець» для цілей статті 16-1 Закону № 2011-ХІІ визначається через приписи Закону № 2262-ХІІ, а тому під час вирішення питання про право особи на одноразову грошову допомогу необхідно перевірити, чи належить вона до кола осіб, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника, та чи перебувала вона на утриманні загиблого військовослужбовця.

Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що встановлення самого лише факту перебування особи на утриманні не є достатнім для висновку про наявність права на отримання одноразової грошової допомоги. Вирішальним є встановлення сукупності передбачених законом юридичних фактів, зокрема належності особи до кола суб`єктів, визначених статтею 30 Закону № 2262-ХІІ.

Отже, для вирішення цієї справи необхідно встановити не лише факт надання ОСОБА_2 матеріального утримання заявниці, а й те, чи відповідала заявниця ОСОБА_1 на день смерті ОСОБА_2 критеріям непрацездатного члена сім`ї, визначеним статтею 30 Закону № 2262-ХІІ, оскільки лише за наявності обох зазначених умов вона могла вважатися утриманцем у розумінні статті 16-1 Закону № 2011-ХІІ.

Як встановлено судом, заявниця не перебувала із ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, а лише проживала з ним однією сім`єю без реєстрації шлюбу, що встановлено рішенням Кельменецького районного суду Чернівецької області від 12 червня 2024 року у справі № 717/1191/24.

Відповідно до частин першої, другої статті 21 Сімейного кодексу України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований в органі державної реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя. Згідно зі статтею 36 Сімейного кодексу України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 14 травня 2026 року у справі № 580/1977/25 виснував, що перелік непрацездатних членів сім`ї, яким може бути призначена пенсія у зв`язку із втратою годувальника - військовослужбовця, визначений частинами другою та четвертою статті 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», є персоніфікованим і вичерпним, а вжиті в цьому Законі поняття «чоловік» та «дружина» позначають одного з подружжя, тобто особу, яка перебувала у зареєстрованому шлюбі з померлим годувальником. Колегія суддів Касаційного адміністративного суду не вбачала підстав для відступу від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 24 лютого 2025 року у справі № 240/12904/23, відповідно до якого жінка або чоловік, які на час смерті годувальника проживали з ним однією сім`єю без реєстрації шлюбу та/або утримували один одного, не є подружжям, а тому не набувають права на призначення пенсійних виплат у зв`язку із втратою годувальника. Аналогічний висновок викладено і в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 23 січня 2020 року у справі № 804/1501/18.

Встановлення в судовому порядку факту проживання жінки та чоловіка однією сім`єю без шлюбу не надає їм статусу подружжя для цілей статті 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Тому посилання скаржниці на преюдиційне значення рішення у справі № 717/1191/24 не спростовує висновків суду: цим рішенням встановлено лише факт проживання однією сім`єю, а не факт перебування на утриманні чи наявність статусу дружини.

Крім того, станом на день загибелі ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 заявниці виповнилося 48 років. Доказів того, що вона є особою з інвалідністю, досягла віку, з яким пункти «б» або «в» частини четвертої статті 30 зазначеного Закону пов`язують право на пенсію, або зайнята доглядом за дітьми загиблого, які не досягли 8 років, матеріали справи не містять, і заявниця на такі обставини не посилалася.

За таких обставин заявниця не належить до кола членів сім`ї, які відповідно до статті 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» мають право на пенсію в разі втрати годувальника, а отже не може вважатися утриманцем загиблого військовослужбовця в розумінні статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Відповідно, встановлення факту перебування на утриманні не може досягти мети, заради якої заявниця звернулася до суду, і такий факт не має для неї юридичного значення.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд в постанові від 07 вересня 2026 року у справі №529/672/25 (провадження №61-8467св26).

У цій же постанові Верховний Суд також зазначив:

«Сам собою факт перебування особи на утриманні не є достатньою підставою для виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги. Для набуття такого права необхідною є сукупність юридичних фактів, визначених статтею 16-1 Закону № 2011-ХІІ, зокрема належність особи до кола членів сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону № 2262-ХІІ.

Верховний Суд також враховує, що Диканський районний суд Полтавської області рішенням від 22 листопада 2022 року встановив факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією сім`єю як жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу. Разом із тим встановлення цього факту саме собою не свідчить про наявність у заявника статусу утриманця, оскільки питання належності особи до утриманців врегульовано спеціальними нормами статті 16-1 Закону № 2011-ХІІ та статей 30, 31 Закону № 2262-ХІІ.

Подібний висновок щодо застосування статті 30 Закону № 2262-ХІІ викладено у постанові Верховного Суду від 14 травня 2026 року у справі № 580/1977/25, у якій зазначено, що встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу не надає їм статусу подружжя у розумінні зазначеної норми та не змінює визначеного законом кола осіб, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника».

Доводи апеляційної скарги про те, що суд «створив нову умову, не передбачену законом», поставивши встановлення факту в залежність від непрацездатності заявниці, колегія суддів відхиляє, оскільки такі умови прямо визначені статтями 30, 31 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», на які відсилає стаття 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а необхідність їх перевірки під час вирішення таких заяв випливає з наведеної практики Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.

Суд першої інстанції виходив із недоведеності тих обставин, що допомога ОСОБА_2 була для заявниці постійним і основним джерелом засобів до існування. Проте, такі висновки суду першої інстанції стосуються застосування статті 31 Закону № 2262-ХІІ та критеріїв встановлення факту перебування особи на утриманні. Однак у цій справі вирішальним є те, що заявник на день смерті ОСОБА_2 не належала до кола непрацездатних членів сім`ї, визначених статтею 30 Закону № 2262-ХІІ. За відсутності цієї передбаченої законом умови встановлення обсягу, систематичності та значення матеріальної допомоги, яку вона отримувала від загиблого військовослужбовця, саме собою не може бути достатньою підставою для задоволення заяви.

Твердження апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції визнав, що ОСОБА_2 був основним джерелом матеріального забезпечення заявниці, не відповідає змісту оскаржуваного рішення, в якому суд дійшов протилежного висновку. Не відповідає змісту рішення і твердження про те, що єдиною підставою відмови була працездатність заявниці.

Разом з тим колегія суддів враховує, що суд першої інстанції помилково зазначив, що відповідь № 1621661 від 30 липня 2025 року підтверджує відсутність у заявниці доходів у період з третього кварталу 2018 року по другий квартал 2023 року, тоді як ця відповідь таких відомостей не містить. Ця помилка не вплинула на висновок суду про відмову в задоволенні заяви, оскільки відсутність у заявниці власних доходів сама по собі не доводить, що допомога загиблого була для неї постійним і основним джерелом засобів до існування.

Доводи апеляційної скарги про упереджене ставлення суду до заявниці та її представника не підтверджені жодними доказами.

Посилання скаржниці на практику Європейського суду з прав людини щодо вмотивованості судових рішень не спростовує висновків суду, оскільки суд першої інстанції навів мотиви, з яких відмовив у задоволенні заяви, а в цій постанові колегія суддів надала відповідь на всі істотні доводи апеляційної скарги. Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте це не може розумітися як вимога детально відповідати на кожен аргумент (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09 грудня 1994 року).

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до частини першої статті 376 Цивільного процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права. Згідно з частиною четвертою статті 376 Цивільного процесуального кодексу України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення заяви, проте відмовив у її задоволенні лише з мотивів недоведеності факту перебування на утриманні та не зробив прямого висновку про те, що з огляду на заявлену мету встановлюваний факт не має для заявниці юридичного значення, оскільки вона не належить до кола осіб, визначених статтею 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», а також помилково зазначив зміст відповіді № 1621661 від 30 липня 2025 року.

За таких обставин рішення суду першої інстанції слід змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Змінити мотивувальну частину рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області від 02 липня 2026 року, виклавши її в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області від 02 липня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена судом 20 жовтня 2026 року.

Суддя-доповідач: Н.К. Височанська

Судді: М.І. Кулянда

О.О. Одинак