Постанова від 01 жовтня 2026 р. у справі №632/36/19 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

Іменем України

02 жовтня 2026 року

м. Харків

справа № 632/36/19

провадження № 22-ц/818/4061/26

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Пилипчук Н.П.,

суддів: Маміної О.В., Яцини В.Б.

за участю секретаря: Муренченко С.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Веллфін» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в особі представника Петрієвського Дмитра Павловича на ухвалу Златопільського міськрайонного суду Харківської області від 08 квітня 2026 року, постановлену під головуванням судді Кочнєва О.В.,-

В С Т А Н О В И В :

Заочним рішенням Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 02.04.2019 стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за договором позики №29508 від 07.04.2016 станом 21.05.2018 у розмірі 35810,40 грн. та судові витрати за розгляд справи у суді у сумі 1921,00 грн.

24.03.2025 представником відповідача ОСОБА_1 - адвокатом Петрієвським Д.П. подано заяву про скасування заочного рішення Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 02.04.2019, як такого, що було постановлено за відсутності відповідача. Посилався на не підписання відповідачем кредитного договору, відсутність доказів перерахування коштів відповідачу з боку позивача, невідповідність суми заборгованості строку дії договору та порядку нарахування процентів, порушення розміру максимальної денної процентної ставки та застосування неустойки, яка не відповідає розміру кредиту, визначеному позивачем.

Разом із заявою представник позивача надав суду заяву про поновлення строків звернення до суду із відповідною заявою, оскільки вказав, що про оспорюване рішення дізнався лише 04.03.2026, з усіма документами ознайомився пізніше, а тому відповідачу повинен бути поновлений строк для звернення до суду через те, що він звернувся до суду в межах визначеного ч.3 ст.284 ЦПК України строку. До цього лише 26.02.2026 дізнався про арешт своїх рахунків на підставі відповідної постанови приватного виконавця, який здійснює примусове виконання виконавчого листа на виконання оспорюваного судового рішення.

Ухвалою Златопільського міськрайонного суду Харківської області від 08 квітня 2026 року відмовлено відповідачу ОСОБА_1 у задоволенні заяви про поновлення строку на оскарження заочного судового рішення Первомайського міськрайонного суду від 02.04.2019 через його пропуск без поважних причин та відсутності доказів не повідомлення відповідача про виконання рішення у період з 2022 року до лютого 2026 року. Заяву відповідача ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Первомайського міськрайонного суду у Харківської області від 02 квітня 2019 року у цивільній справі за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Веллфін» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості залишено без розгляду.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що судом підтверджується факт неповідомлення відповідача як про дати та час розгляду справи, так і про постановлене відносно нього заочне рішення. Між тим, судом встановлено, що з 2022 року до часу звернення до суду відносно відповідача відкрите виконавче провадження з приводу виконання вищевказаного заочного рішення у примусовому порядку. Проте, жодних доказів того, що відповідач не знав про відкриття виконавчого провадження суду надано не було, окрім витягу з АСВП про сам факт відкриття відповідного виконавчого провадження 68619870, а тому відсутні підстави для встановлення поважності причин пропуску відповідачем строку для перегляду заочного рішення від 02.04.2019.

На вказане судове рішення ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також порушення права особи на доступ до правосуддя, просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду.

Апеляційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 не знав про розгляд судової справи. Про наявність виконавчого провадження на підставі заочного рішення суду у справі ОСОБА_1 дізнався лише у лютому 2026 року, коли після працевлаштування з його банківського рахунку почали стягуватись кошти в межах виконавчого провадження. Крім того, у відповідача відсутній доступ до матеріалів виконавчого провадження. 28 лютого 2026 року представник Відповідача подав заяву на отримання електронних матеріалів судової справи, які фактично в повному обсязі (а частково 04 березня 2026 року) були йому надані лише 16 березня 2026 року при особистому ознайомленні Відповідача у приміщенні суду, що підтверджується наявною у справі відміткою. Вважає, що представником Відповідача вчасно подано заяву про перегляд заочного рішення суду 24 березня 2026 року із заявленим клопотанням про поновлення строку на подання. Також стверджує, що ч.3 ст. 287 ЦПК України передбачено, що у результаті розгляду заяви про перегляд заочного рішення суд може своєю ухвалою: 1) залишити заяву без задоволення; 2) скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду за правилами загального чи спрощеного позовного провадження. Проте, суд першої інстанції при постановленні спірної ухвали вийшов за межі встановленого законом процесуального порядку розгляду вказаної заяви та прийняв рішення, яке не передбачено чинним законодавством, а саме відмовив відповідачу ОСОБА_1 у поновленні строку на оскарження заочного судового рішення, а заяву про перегляд заочного рішення залишив без розгляду. Вказане є додатковою підставою для скасування спірної ухвали суду.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України - в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Цивільний процесуальний кодекс України встановлює для відповідача особливий порядок оскарження заочного рішення - шляхом подання до суду, що його ухвалив, заяви про перегляд цього рішення (стаття 284 ЦПК України), а також загальний порядок - апеляційне оскарження (частина 4 статті 287 ЦПК України).

Вимоги до форми та змісту заяви про перегляд заочного рішення, передбачені статтею 285 ЦПК України, при цьому стаття 284 ЦПК України чітко вказує на строк звернення до суду з такою заявою.

Відповідно до частини 2 статті 284 ЦПК України заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин (частини 3, 4 статті 284 ЦПК України).

Тобто суд зобов`язаний перевірити дотримання відповідачем вимог статей 284, 285 ЦПК України, зокрема в частині строку подання заяви про перегляд заочного рішення, до прийняття такої заяви до розгляду. Суд не наділений правом, оминувши процесуальну дію щодо встановлення дотримання або порушення заявником строків звернення до суду, перейти до розгляду заяви по суті.

Окремо ЦПК України встановлює наслідки подання документів після закінчення процесуальних строків. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, суд зобов`язаний залишити без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (частина друга статті 126 ЦПК України).

Наслідки пропуску процесуальних строків на вчинення процесуальних дій передбачені у статті 126 ЦПК України. Відповідно до частини першої цієї статті із закінченням встановленого законом або судом строку втрачається право на вчинення процесуальних дій. Таке право втрачається в силу закону, тому не потребує додаткового визнання судом. Суд лише констатує пропуск процесуального строку та відсутність поважних причин для його поновлення, якщо була подана заява про поновлення такого строку.

Отже, правило частини 2 статті 126 ЦПК України треба розглядати у сукупності з нормами статті 127 цього Кодексу, якою встановлено процедуру поновлення пропущеного строку. Тобто законодавець у частині 2 статті 126 ЦПК України під формулою «крім випадків, передбачених цим Кодексом» насамперед мав на увазі застосування норм статті 127 ЦПК України щодо поновлення строку за наявності поважних причин. Крім того, формулу «крім випадків, передбачених цим Кодексом» потрібно розуміти так, що процесуальний закон може передбачати випадки, коли законодавець у певній нормі надав імперативну вказівку про те, що суд не має права залишати без розгляду заяву, подану з пропуском строку на її подачу.

За загальним правилом пропуск процесуальних строків має наслідком втрату права на вчинення процесуальної дії, а для суду настає обов`язок застосувати передбачені ЦПК України наслідки подання документів після закінчення процесуальних строків. Під залишенням документів без розгляду треба розуміти відмову суду давати правову оцінку поданому з пропуском строку документу.

Зміст статей 284, 286, 287 ЦПК України не дає підстав для висновку, що у їх нормах міститься інакший порядок дій суду, ніж той, що встановлений у статтях 126, 127 цього Кодексу.

Отже встановлений частиною 2 статті 284 ЦПК України строк на звернення до суду із заявою про перегляд заочного рішення є одним з інструментів забезпечення принципу правової визначеності, адже право відповідача на доступ до суду апеляційної інстанції при заочному розгляді справи місцевим судом не є абсолютним та забезпечується за умови дотримання ним порядку та строку звернення до суду першої інстанції із заявою про перегляд заочного рішення.

У постанові від 12 червня 2024 року у справі № 756/11081/20 (провадження № 14-25цс24) Велика Палата Верховного Суду, відступаючи від висновків сформульованих у її постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (провадження № 14-74цс21), навела такі висновки щодо застосування положень статей 126, 127 ЦПК України в сукупності зі статтями 284, 286, 287 цього Кодексу:

- передбачені частиною 3 статті 287 ЦПК України повноваження суду першої інстанції стосуються саме суті заяви про перегляд заочного рішення (зокрема, подання чи неподання відповідачем доказів по суті справи і доказів поважності неявки в судове засідання, на якому було ухвалене заочне рішення) і не застосовуються у ситуації пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення;

- оцінка поважності причин пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення та наявності підстав для його поновлення належить до компетенції місцевого суду, до якого подана така заява. Наслідком пропуску строку для подання заяви про перегляд заочного рішення за умови відсутності поважних причин для його поновлення є залишення такої заяви без розгляду на підставі частини 2 статті 126 ЦПК України, а не залишення її без задоволення.

Отже Велика Палата Верховного Суду з огляду на здійснений нею відступ від правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (провадження № 14-74цс21), констатувала наявність у суду першої інстанції повноважень на залишення заяви про перегляд заочного рішення без розгляду з підстав пропуску відповідачем строку на звернення до суду та відсутності передумов для його поновлення судом та сформулювала висновок про те, що оцінка поважності причин пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення належить до компетенції місцевого суду, до якого подана така заява. Наслідком пропуску строку для подання заяви про перегляд заочного рішення за умови відсутності поважних причин для його поновлення є залишення такої заяви без розгляду на підставі ч. 2 ст. 126 ЦПК України, а не без задоволення.

Зазначене спростовує твердження апелянта про те, що суд першої інстанції при постановленні ухвали вийшов за межі встановленого законом процесуального порядку розгляду вказаної заяви та прийняв рішення, яке не передбачено чинним законодавством.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 454/1883/22 (провадження № 14-117цс23) зазначено, що «процесуальним законодавством, чинним на час ухвалення рішення судом першої інстанції, передбачено два способи надсилання судового рішення - шляхом направлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення та в електронній формі - через «Електронний кабінет», у тому числі шляхом направлення листа на офіційну електронну пошту засобами підсистем ЄСІТС у випадках, передбачених пунктом 37 глави 2 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС.

Надсилання судового рішення в той чи інший спосіб учаснику справи є процесуальним обов`язком суду. Відомості про вручення (доставлення) рішення суду учаснику справи містяться у розписці про вручення, у повідомленні про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи, у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення, а також у документах, визначених пунктами 4, 5 частини 6 статті 272 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції). У разі відсутності таких відомостей судове рішення вважається не врученим. Бажання учасника справи (фізичної особи) зазначити у скарзі (заяві) свою особисту електронну адресу, свідчить лише про бажання особи отримувати кореспонденцію від суду додатковим засобом зв`язку, та не звільняє суд обов`язку виконувати вимоги закону, зокрема щодо надіслання рішення суду у порядку, передбаченому статтею 272 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції)»

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 січня 2023 року у справі № 591/3717/21 (провадження № 61-734св22) зазначено, що «повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи та не свідчить про відмову сторони від одержання повістки».

У матеріалах справи наявні зворотні повідомлення на адресу відповідача про виклик на:

- 06.03.2019 року з відміткою органу поштового зв`язку про повернення поштового повідомлення на адресу відповідача «за закінченням терміну зберігання на об`єкті поштового зв`язку (а.с.84-85);

- 02.04.2019 року з відміткою органу поштового зв`язку про повернення поштового повідомлення на адресу відповідача «інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення» (а.с.92-93);

- та направлення безпосередньо заочного рішення від 02.04.2019 року з відміткою органу поштового зв`язку про повернення поштового повідомлення на адресу відповідача «інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення» (а.с.99).

Вказані підстави повернення поштового відправлення відповідно до вимог діючого законодавства не є належним повідомленням відповідача про дату, час та місце судового засідання та про постановлене судове рішення, а тому судом вірно встановлено факт неповідомлення відповідача як про дати та час розгляду справи, так і про ухвалене відносно нього заочне рішення.

Між тим, суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення процесуальних строків для звернення з заявою про перегляд заочного рішення суду та залишив вказану заяву без розгляду, оскільки жодних доказів того, що відповідач не знав про відкриття виконавчого провадження суду надано не було, окрім витягу з АСВП про сам факт відкриття відповідного виконавчого провадження 68619870, а тому вважав відсутніми підстави для встановлення поважності причин пропуску відповідачем строку для перегляду заочного рішення від 02.04.2019.

Заочним рішенням Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 02.04.2019 стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за договором позики №29508 від 07.04.2016 станом 21.05.2018 у розмірі 35810,40 грн. та судові витрати за розгляд справи у суді у сумі 1921,00 грн. (а.с. 94)

Позивачу на підставі його заяви про примусове виконання вказаного судового рішення видані виконавчі листи. (а.с.105)

Після пред`явлення їх до виконання приватним виконавцем виконавчого округу Харківської області 14.02.2022 відкрито виконавче провадження №68619870, яке на даний час здійснюється приватним виконавцем виконавчого округу Харківської області Шабановим В.В. (а.с.116)

Заяву про перегляд заочного рішення представником відповідача ОСОБА_1 подано 24.03.2025.

Обґрунтовуючи наявність підстав для поновлення строку на подання заяви сторона відповідача посилалась на те, що про наявність виконавчого провадження на підставі заочного рішення суду у справі ОСОБА_1 дізнався лише у лютому 2026 року, коли після працевлаштування з його банківського рахунку почали стягуватись кошти в межах виконавчого провадження.

Суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції виконав обов`язок щодо своєчасного повідомлення - направлення судового рішення сторонам у справі. Разом з цим, суд першої інстанції вирішуючи питання поновлення строку та прийняття до розгляду заяви не звернув уваги на те, що процесуальний строк відраховується саме з моменту отримання заочного рішення, а не з моменту коли особа повинна або могла дізнатися про ухвалене заочне рішення. Судом апеляційної інстанції встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази отримання заочного рішення суду відповідачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.

Згідно ч. 1 ст. 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Апеляційний суд вважає за доцільне звернути увагу, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року № 454/1883/22 зазначено, що надсилання судового рішення в той чи інший спосіб учаснику справи є процесуальним обов`язком суду. Відомості про вручення (доставлення) рішення суду учаснику справи містяться у розписці про вручення, у повідомленні про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи, у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення, а також у документах, визначених пунктами 4, 5 частини шостої статті 272 ЦПК України. У разі відсутності таких відомостей судове рішення вважається не врученим (пункт 90).

У матеріалах справи відсутнє рекомендоване повідомлення з відміткою про вручення щодо належного повідомлення відповідача ОСОБА_1 , а тому слід вважати, що відповідач не був повідомлений про наявність заочного рішення.

Крім того, апеляційний суд звертає увагу, що у матеріалах справи відсутні докази того, що до лютого 2026 року в межах виконавчого провадження з ОСОБА_1 були стягнуті грошові кошти і ОСОБА_1 фактично знав про наявність заочного рішення Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 02.04.2019 з огляду на його виконання.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов передчасного висновку щодо обізнаності відповідача про рішення суду та виконавче провадження та відмовив у поновленні строку на перегляд заочного рішення і залишив заяву про перегляд заочного рішення без розгляду.

Наведені в апеляційній скарзі доводи є суттєвими та дають підстави вважати, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення помилкової ухвали.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, апеляційний суд за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

За правилами пункту 4 частини 1 статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Таким чином, доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, ухвала суду постановлена з порушенням норм процесуального права, і підлягає скасуванню як така, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, а справа підлягає направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду, відповідно до вимог статті 379 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 374, 379 ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 – задовольнити.

Ухвалу Златопільського міськрайонного суду Харківської області від 08 квітня 2026 року – скасувати і направити справу до Златопільського міськрайонного суду Харківської області для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий – Н.П. Пилипчук

Судді – О.В. Маміна

В.Б. Яцина