Рішення від 27 серпня 2026 р. у справі №205/15088/25 — Новокодацький районний суд міста Дніпра

Суд: Новокодацький районний суд міста Дніпра

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування, з них

Дата: 27 серпня 2026 р.

Справа: №205/15088/25

Суддя: Мовчан Д. В.

Єдиний унікальний номер 205/15088/25

Номер провадження2/205/1465/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2026 року м. Дніпро

Новокодацький районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді Мовчан Д.В.

при секретарі Волкобоєвої А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду м. Дніпрі цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Державний експортно – імпортний банк України» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Римська Анастасія Вікторівна, про визнання недійсною відмову від права на спадщину, -

ВСТАНОВИВ:

І. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

Представниця Акціонерного товариства «Державний експортно – імпортний банк України» (далі – Позивач) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Римська Анастасія Вікторівна, про визнання недійсною відмову від права на спадщину.

В обґрунтування позову представниця банку посилалась на те, що рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 лютого 2011 року у справі № 2н-25/2011 стягнуто солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь банку заборгованість за кредитними договорами № 5006С19 від 27 липня 2006 року в розмірі 398 105 грн 76 коп., № 50207С11 від 26 грудня 2007 року в розмірі 251 011 грн 34 коп. та № 50208С20 від 29 травня 2008 року в розмірі 205 031 грн 62 коп.

Далі, рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 30 червня 2011 року у справі № 2-4486/11 стягнуто солідарно з ОСОБА_6 та ОСОБА_5 на користь банку заборгованість за кредитними договорами № 50208С31 та № 50208С32 від 08 вересня 2008 року в розмірі 3 641 506 грн 70 коп. та 1 723 099 грн 90 коп. відповідно, а всього - 5 364 606 грн 60 коп.

Крім того, рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 листопада 2018 року у справі № 205/9564/13-ц звернуто стягнення на належну ОСОБА_7 квартиру АДРЕСА_1 , передану в іпотеку банку, шляхом її продажу на прилюдних торгах у межах виконавчого провадження. Виконання рішення в цій частині відстрочено до закінчення дії встановленого законом мораторію.

Представниця позивача також зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 померла. Її спадкоємці першої черги — син ОСОБА_4 та донька ОСОБА_1 , яка раніше мала прізвища ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , подали заяви про відмову від прийняття спадщини на користь онуки спадкодавці — ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

За твердженням сторони позивача, до складу спадщини входять передана в іпотеку квартира АДРЕСА_1 , автомобіль «Mazda» 2015 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та грошові вклади в АТ «Ощадбанк» і АТ КБ «ПриватБанк».

Банк посилався на те, що відмови від прийняття спадщини вчинено за наявності невиконаних грошових зобов`язань з метою недопущення звернення стягнення на майно, яке могли успадкувати боржники. Представниця позивача вказувала на тривале невиконання судових рішень, відсутність у боржників доходів та іншого майна, достатнього для погашення заборгованості.

У зв`язку із чим, позивач просить визнати недійсними відмову ОСОБА_4 від прийняття спадщини, оформлену заявою від 26 жовтня 2022 року, зареєстрованою за № 129 у спадковій справі № 80/2022, та відмову ОСОБА_1 , оформлену заявою від 07 листопада 2022 року, зареєстрованою за № 139 у тій самій спадковій справі, вчинені на користь ОСОБА_2 . Також просить визнати за ОСОБА_4 та ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7 та стягнути судові витрати.

Представниця відповідача ОСОБА_4 - адвокат Пащенко Вікторія Ігорівна подала відзив, у якому просила відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування заперечень посилалась на те, що позивач обрав неналежний спосіб захисту, оскільки банк не є власником спадкового майна та не має підстав вимагати визнання права власності на нього за іншими особами. Вважала, що належним способом захисту у спорах щодо фраудаторних правочинів є відновлення становища, яке існувало до порушення. Також посилалася на те, що ОСОБА_2 прийняла спадщину та набула спадкові права, тоді як позивач не заявив вимог щодо припинення її права власності.

Представниця відповідача стверджувала, що підстави визнання відмови від прийняття спадщини недійсною визначені частиною п`ятою статті 1274 ЦК України та не підлягають розширеному тлумаченню. Заперечувала подібність обставин цієї справи до обставин справи № 205/2053/22, оскільки ОСОБА_4 та ОСОБА_1 не проживають у спадковій квартирі.

За твердженням сторони відповідачів, відмовляючись від спадщини, вони виконували волю своєї матері, яка бажала передати майно онуці ОСОБА_2 . Зазначали, що їхнє волевиявлення було спрямоване на реальний перехід спадкових прав, а не на приховування майна від кредитора. Неотримання свідоцтва про право на спадщину пояснювали браком коштів для його оформлення.

Крім того, представниця відповідача наголошувала, що іпотека спадкової квартири зберігається незалежно від зміни її власника, тому перехід майна до спадкоємиці не зменшує обсягу прав банку як іпотекодержателя. Посилалася також на наявність у ОСОБА_4 квартири АДРЕСА_2 , на яку накладено арешт, та на реалізацію у виконавчих провадженнях квартири ОСОБА_1 й автомобіля ОСОБА_4 з перерахуванням отриманих коштів банку.

Вважала, що позивач не довів втрати відповідачами платоспроможності внаслідок відмов від спадщини, порушення своїх прав та спрямованості оспорюваних правочинів на ухилення від виконання грошових зобов`язань. Наголошувала, що сама наявність боргу та вчинення відмови від спадщини не свідчать автоматично про фраудаторність правочину. У відзиві також поставлено позивачу письмові запитання щодо забезпечення зобов`язань відповідачів, підстав тверджень про їхню неплатоспроможність, погашення заборгованості та конкретного порушення прав банку.

У свою чергу представниця позивача - адвокат Васюта Крістіна Сергіївна подала відповідь на відзив, у якій підтримала позовні вимоги в повному обсязі та просила залишити відзив без розгляду.

Зазначила, що оспорювані відмови від прийняття спадщини є проявом недобросовісного використання відповідачами своїх цивільних прав з метою уникнення виконання грошових зобов`язань перед банком. Наголошувала, що приватноправові засоби не можуть використовуватися для унеможливлення виконання судових рішень про стягнення заборгованості.

Відповідаючи на поставлені у відзиві запитання, представниця позивача вважала питання щодо забезпечення зобов`язань нерухомим майном, платоспроможності відповідачів, розміру погашеної заборгованості та джерел її погашення такими, що не стосуються предмета цього спору. Водночас посилалася на відсутність у відповідачів доходів та на матеріали виконавчих проваджень як підтвердження тривалого невиконання зобов`язань.

Представниця банку також зазначила, що часткове погашення заборгованості, у тому числі за рахунок реалізації майна, не спростовує порушення прав кредитора, оскільки зобов`язання перед банком у повному обсязі не виконані. Вважала, що ухилення відповідачів від виконання судових рішень має тривалий і систематичний характер, а їхні дії щодо відмови від спадщини спрямовані на створення перешкод для погашення заборгованості за рахунок спадкового майна.

Будь-яких інших заяв по суті справи до суду не надходило.

ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи.

Представник позивача позов підтримала в повному обсязі та просила його задовольнити з підстав, що викладені в ньому, про що також подала суду відповідну письмову заяву.

Відповідачі та їхні представники у судове засідання не з`явилися. Від представників сторони відповідачів надійшли заяви про відкладення розгляду справи.

Вирішуючи ці заяви, суд ураховує, що сторона відповідачів неодноразово зверталася з клопотаннями про відкладення засідань. Зокрема, щодо засідання 17 лютого 2026 року представник посилалася на участь в іншому судовому провадженні та необхідність повернення з м. Чернівців до м. Дніпра; щодо засідання 3 червня 2026 року - на зайнятість в іншому судовому засіданні та незавершеність переговорів із банком про мирне врегулювання спору. У заяві від 12 серпня 2026 року ОСОБА_1 просила відкласти засідання, призначене на 14 серпня 2026 року, посилаючись на припинення договору з адвокатом та необхідність пошуку нового представника.

Щодо засідання 28 серпня 2026 року адвокат Пащенко Вікторія Ігорівна, яка, за змістом її заяви, представляє ОСОБА_4 , знову послалася на участь в іншому судовому засіданні. Адвокат Плотниченко Денис Геннадійович повідомив про укладення договору про надання правової допомоги 27 серпня 2026 року, необхідність ознайомлення з матеріалами справи та зайнятість у невідкладних слідчих діях.

Суд оцінює наведені причини з урахуванням усієї процесуальної поведінки сторони відповідачів, тривалості провадження та необхідності забезпечення розгляду справи у розумний строк. Участь адвоката в інших провадженнях, зміна представника та проведення переговорів про мирне врегулювання не створюють безумовного обов`язку суду щоразу відкладати розгляд справи.

Право на правничу допомогу та особисту участь у засіданні має реалізовуватися з дотриманням вимог добросовісного користування процесуальними правами. Повторне заявлення клопотань про відкладення не може перетворюватися на засіб невизначеного продовження провадження. При цьому суд не визнає кожне з попередніх звернень зловживанням лише через його подання, а оцінює сукупність цих звернень при вирішенні питання про необхідність чергового відкладення.

Також суд зазначає, що обізнаність заявників про дату, час та місце судового засідання підтверджується змістом поданих ними та їхніми представниками клопотань, у яких зазначено конкретне призначене засідання та наведено причини неможливості участі в ньому. Отже, неявка цих осіб не зумовлена відсутністю відомостей про розгляд справи.

Ураховуючи повторність неявки, зміст наведених причин, викладення позиції сторони відповідачів у письмових заявах по суті справи та необхідність забезпечення розгляду справи у розумний строк, суд не встановив достатніх підстав для чергового відкладення, відмовив у задоволенні відповідних клопотань та продовжив розгляд справи за відсутності зазначених осіб.

Таким чином, за умови належного повідомлення відповідачів і їхніх представників про дату, час та місце засідання суд, керуючись статтею 223 ЦПК України, відмовив у задоволенні чергового клопотання про відкладення та продовжив розгляд справи за відсутності вказаних учасників справи.

Окрім цього суд вказує, що судом було забезпечено стороні відповідачів можливість реалізувати право на подання заяв по суті справи, доказів та клопотань із процесуальних питань. Сторона відповідачів скористалася цією можливістю: у матеріалах справи міститься відзив на позовну заяву, в якому викладено заперечення проти позову та їх обґрунтування, а також подані нею процесуальні клопотання.

Отже, правова позиція сторони відповідачів доведена до відома суду та підлягає оцінці при вирішенні спору. Розгляд справи за відсутності відповідачів та їхніх представників не позбавляє їх можливості захистити свої права, оскільки подані ними доводи, заперечення та докази враховуються судом незалежно від їхньої особистої участі в засіданні.

Ураховуючи обізнаність заявників про призначене судове засідання, повторність неявки, наведені причини чергового відкладення та реалізацію стороною відповідачів права на викладення своєї позиції, суд дійшов висновку про можливість продовження розгляду справи за їх відсутності з дотриманням принципів змагальності та рівності процесуальних прав сторін.

Третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Римська Анастасія Вікторівна, у судове засідання не з`явилася, про день та час розгляду справи повідомлялася належним чином, причини неявки суду не повідомила, заяв чи клопотань від такого учасника справи до суду не надходило.

ІІІ. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 10 жовтня 2025 року витребувано у приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Римської Анастасії Вікторівни матеріали спадкової справи № 80/2022, заведеної після смерті ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою суду від 03 червня 2026 року відмовлено у задоволенні клопотання представниці відповідачки ОСОБА_1 — адвоката Пащенко Вікторії Ігорівни про залишення позовної заяви без руху.

Ухвалою суду від 03 червня 2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

ІV. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, що рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 лютого 2011 року у справі № 2н-25/2011 стягнуто солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» заборгованість: за кредитним договором № 5006С19 від 27 липня 2006 року - 398 105 грн 76 коп.; за кредитним договором № 50207С11 від 26 грудня 2007 року - 251 011 грн 34 коп., з яких заборгованість за тілом кредиту становила 235 242 грн 72 коп.; за кредитним договором № 50208С20 від 29 травня 2008 року - 205 031 грн 62 коп.

Також судом встановлено, що рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 30 червня 2011 року у справі № 2-4486/11 стягнуто солідарно з ОСОБА_6 та ОСОБА_5 на користь Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» заборгованість за кредитним договором № 50208С31 від 08 вересня 2008 року в розмірі 3 641 506 грн 70 коп. та за кредитним договором № 50208С32 від 08 вересня 2008 року в розмірі 1 723 099 грн 90 коп., а всього — 5 364 606 грн 60 коп.

Матеріалами справи підтверджено, та не спростовувалось сторонами, що ОСОБА_1 , яка раніше мала прізвища ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , є тією самою особою, з якої зазначеними рішеннями стягнуто заборгованість на користь банку.

Також судовим розглядом встановлено, що рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 листопада 2018 року у справі № 205/9564/13-ц вирішено в рахунок погашення заборгованості за кредитними договорами № 50208С31 та № 50208С32 від 08 вересня 2008 року звернути стягнення на предмет іпотеки.

У зазначеному рішенні заборгованість за кредитним договором № 50208С31 визначено із зазначенням таких складових: заборгованість за кредитом - 345 428 доларів США 20 центів, що еквівалентно 2 743 287 грн 10 коп.; заборгованість за відсотками - 25 031 долар США 47 центів, що еквівалентно 198 792 грн 42 коп.; пеня - 122 608 грн 27 коп.; 3 % річних - 29 201 долар США 55 центів, що станом на 11 жовтня 2018 року еквівалентно 817 643 грн 40 коп.

За кредитним договором № 50208С32 у вказаному судовому рішенні зазначено такі складові заборгованості: заборгованість за кредитом - 183 332 долари США 33 центи, що еквівалентно 1 455 970 грн 30 коп.; заборгованість за відсотками - 24 423 долари США, що еквівалентно 193 960 грн 13 коп.; пеня - 73 169 грн 50 коп.; 3 % річних за період з 12 жовтня 2015 року по 11 жовтня 2018 року - 17 164 долари США 17 центів, що станом на 11 жовтня 2018 року еквівалентно 480 596 грн 76 коп.

Також звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором № 50208Z39 від 08 вересня 2008 року, посвідченим приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. та зареєстрованим у реєстрі за № 13398. Договір укладено між Публічним акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України» та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , паспорт серії НОМЕР_3 , виданий Ленінським РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області 14 листопада 1997 року, зареєстрованою за адресою: АДРЕСА_3 .

Дослідженням такого судового рішення судом встановлено, що предметом іпотеки є належна ОСОБА_7 на праві власності квартира АДРЕСА_1 загальною площею 62,9 кв.м, житловою площею 43,5 кв.м, яка складається з коридору, трьох житлових кімнат, кухні, санвузла, лоджії та балкона.

Таким рішенням визначено спосіб звернення стягнення шляхом продажу квартири на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог Закону України «Про іпотеку», за початковою ціною, встановленою на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, але не нижче 825 820 грн, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності під час здійснення виконавчих дій.

Виконання рішення в частині звернення стягнення на зазначену квартиру відстрочено до закінчення дії мораторію, встановленого Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03 червня 2014 року № 1304-VII.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 листопада 2018 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 16 червня 2021 року рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду змінено шляхом виключення з їх резолютивних частин посилань на гривневий еквівалент заборгованості за кредитними договорами. В іншій частині зазначені судові рішення залишені без змін.

Також судом встановлено, що приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Сивокозовим Олександром Миколайовичем за заявою представника банку 21 серпня 2023 року відкрито виконавче провадження № 72585228 з виконання виконавчого листа № 205/9564/13-ц, виданого Ленінським районним судом м. Дніпропетровська 16 листопада 2021 року на підставі рішення від 19 листопада 2018 року.

Окрім цього матеріалами справи підтверджується, що державним виконавцем Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Геммерлінгом Артуром Едуардовичем за заявою банку 24 січня 2023 року відкрито виконавче провадження № 70685046 з виконання виконавчого листа № 2н-25/11, виданого Ленінським районним судом м. Дніпропетровська 28 липня 2011 року на підставі рішення від 25 лютого 2011 року.

Далі, державним виконавцем зазначеного відділу Барзіон Оленою Іванівною за заявою банку 31 січня 2023 року відкрито виконавче провадження № 70829943 з виконання виконавчого листа № 2-4486/11, виданого Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська 03 жовтня 2022 року.

Окрім цього, старшим державним виконавцем зазначеного відділу Барзіон Оленою Іванівною за заявою банку 11 квітня 2025 року відкрито виконавче провадження № 77724382 з виконання виконавчого листа № 2-792/11, виданого Ленінським районним судом м. Дніпропетровська 07 лютого 2025 року.

Матеріалами справи також підтверджено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_7 . Її смерть підтверджується матеріалами спадкової справи, зокрема витягом із Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть № 278 від 07 лютого 2022 року.

Після її смерті приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Римською Анастасією Вікторівною заведено спадкову справу № 80/2022, зареєстровану у Спадковому реєстрі 26 жовтня 2022 року за № 69845820 щодо майна такої померлої особи.

Із досліджених судом матеріалів спадкової справи № 80/2022 убачається, що після смерті ОСОБА_7 до складу спадщини входять: квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 62,9 кв. м, житловою площею 43,5 кв. м. Належність квартири спадкодавці та її обтяження іпотекою відображені у рішенні Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 листопада 2018 року у справі № 205/9564/13-ц; автомобіль MAZDA, модель 6, 2015 року випуску, VIN: НОМЕР_4 , державний реєстраційний номер НОМЕР_1 . На зазначений транспортний засіб 15 липня 2025 року ОСОБА_2 видано свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване в реєстрі за № 912; права на грошові кошти та вклади, у тому числі в АТ «Ощадбанк».

Таким чином, судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 , яка є предметом іпотеки за договором № 50208Z39 від 08 вересня 2008 року, входить до складу спадщини після смерті ОСОБА_7 . Обтяження квартири іпотекою не виключає за загальним правилом її зі складу спадкового майна та не перешкоджає переходу права власності на неї в порядку спадкування зі збереженням іпотеки.

У матеріалах спадкової справи також містяться заяви спадкоємців першої черги — сина спадкодавиці ОСОБА_4 та її доньки ОСОБА_1 — про відмову від прийняття спадщини на користь онуки померлої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Судовим розглядом також встановлено, що ОСОБА_4 підписав заяву про відмову від прийняття належної йому частки у спадщині 21 жовтня 2022 року в м. Києві. Справжність його підпису засвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу. До спадкової справи заяву прийнято та зареєстровано 26 жовтня 2022 року за № 129.

Також судом встановлено, що ОСОБА_1 підписала заяву про відмову від прийняття належної їй частки у спадщині 20 жовтня 2022 року в м. Нетанія, Ізраїль. До спадкової справи заяву прийнято та зареєстровано 07 листопада 2022 року за № 139.

У вказаних заявах означені спадкоємці підтвердили, що їм роз`яснено зміст статей 1273–1275 ЦК України щодо безумовності та беззастережності відмови від прийняття спадщини, а також можливості її відкликання протягом установленого законом строку. Заяви містять відомості про роз`яснення положень постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 164 щодо строку прийняття спадщини або відмови від її прийняття.

Матеріалами справи також підтверджено, що 20 жовтня 2022 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 підписали в м. Нетанія, Ізраїль, заяву про прийняття спадщини від імені та в інтересах своєї малолітньої доньки ОСОБА_2 . У заяві зазначили, що приймають в її інтересах усе спадкове майно після смерті ОСОБА_7 . Заяву зареєстровано у спадковій справі 07 листопада 2022 року за № 138. При цьому у заявах ОСОБА_1 її місцем проживання зазначено квартиру АДРЕСА_1 .

У заявах до складу спадкового майна віднесено квартиру АДРЕСА_1 , автомобіль «Mazda», модель 6, 2015 року випуску, VIN: НОМЕР_4 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , та грошові кошти на рахунках у банківських установах.

З відповіді уповноваженого органу реєстрації місця проживання фізичних осіб, наданої у липні 2025 року на запит нотаріуса, вбачається, що ОСОБА_7 була зареєстрована у зазначеній квартирі до 07 лютого 2022 року. За наявними в такого органу реєстрації відомостями, на день її смерті за цією адресою була зареєстрована також ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Водночас у відповіді зазначено про неповноту переданої архівної картотеки, що унеможливлює надання повної інформації про всіх зареєстрованих осіб.

Судовим розглядом також встановлено, що 27 листопада 2023 року банк направив приватному нотаріусу вимогу кредитора до спадкоємців ОСОБА_7 на загальну суму 580 985 доларів США 23 центи. До вимоги додано розрахунки заборгованості ОСОБА_1 за кредитними договорами № 50208С31 та № 50208С32 станом на 02 лютого 2022 року, відповідно до яких заборгованість становила 375 115 доларів США 56 центів та 205 869 доларів США 67 центів відповідно.

Далі, ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 лютого 2024 року у справі № 205/9564/13-ц померлу боржницю ОСОБА_7 замінено у виконавчому провадженні її правонаступницею - ОСОБА_2 , в інтересах якої діють законні представники.

Матеріалами справи також підтверджено, що 15 липня 2025 року ОСОБА_2 за згодою матері подала нотаріусу заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину на автомобіль. Того ж дня приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Черевко Анастасією Вікторівною видано їй свідоцтво про право на спадщину за законом на автомобіль «Mazda 6», 2015 року випуску, VIN: НОМЕР_4 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , зареєстроване в реєстрі за № 912.

У вказаному свідоцтві зазначено, що ОСОБА_2 успадковує автомобіль у зв`язку з відмовами спадкоємців першої черги — ОСОБА_4 та ОСОБА_1 . Видачу свідоцтва підтверджено витягом зі Спадкового реєстру № 81871361 від 15 липня 2025 року.

Згідно з відповіддю АТ КБ «ПриватБанк», наданою нотаріусу, рахунків, на яких обліковуються кошти ОСОБА_7 , немає.

Згідно відповіді АТ «Ощадбанк», станом на 12 серпня 2025 року на ім`я спадкодавиці обліковувалися кошти із залишками 10 094 грн 82 коп., 820 грн 50 коп. та 189 грн 84 коп., а всього — 11 105 грн 16 коп. без урахування відповідних відсотків. Заповідальні розпорядження щодо цих рахунків відсутні.

Судовим розглядом встановлено, а сторонами не оспорювалось, що наявність непогашених зобов`язань ОСОБА_1 перед банком підтверджується також листуванням щодо їх добровільного врегулювання. У зверненнях від 07 січня та 04 лютого 2026 року, поданих адвокатом Пащенко Вікторією Ігорівною від її імені, зазначено про часткове погашення заборгованості за рахунок реалізації іпотечного майна та визначено залишок боргу в розмірі 2 623 571 грн 48 коп. Така сума наведена стороною відповідача; однак у наданій відповіді банку підтвердження саме такого розміру залишку заборгованості відсутнє.

У відповіді від 13 січня 2026 року банк підтвердив існування кредитних правовідносин та судового рішення про стягнення заборгованості. Для вирішення питання про добровільне врегулювання банк запропонував надати оцінку заставного майна та інформацію про інше майно боржниці й її чоловіка.

У зверненні від 04 лютого 2026 року представниця ОСОБА_1 повідомила про відсутність зареєстрованих за нею транспортних засобів та нерухомого майна на зазначені у зверненні дати. Послалася на звіт про оцінку спадкової квартири станом на 15 січня 2026 року, за яким її ринкову вартість визначено в розмірі 1 437 200 грн, та запропонувала врегулювати заборгованість шляхом сплати цієї суми.

Однак за результатами позасудового листування сторони не досягли домовленості щодо розміру суми, яка підлягала сплаті для врегулювання заборгованості, та порядку її погашення, зокрема з урахуванням вартості спадкового майна.

Таким чином, в даному випадку спір стосується правомірності відмов ОСОБА_4 та ОСОБА_1 від прийняття спадщини на користь ОСОБА_2 , наявності підстав для визнання цих відмов правочинами, вчиненими на шкоду кредитору, та правових наслідків їх можливої недійсності, зокрема щодо заявленої банком вимоги про визнання права власності в порядку спадкування за законом.

V. Оцінка суду доказів та аргументів сторін. Мотиви застосування норм права судом.

Стаття 15 ЦК України закріплює право особи на захист цивільних прав та інтересів. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту, передбачених пунктом 2 частини другої цієї статті, є визнання правочину недійсним.

Для застосування відповідного способу захисту необхідно встановити, які права або інтереси позивача порушені, невизнані чи оспорені та за захистом яких прав або інтересів він звернувся до суду. Обраний спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права або інтересу, характеру порушення та забезпечувати його відновлення.

У цій справі банк звернувся до суду як кредитор ОСОБА_4 та ОСОБА_1 . Позивач стверджує, що відмови зазначених осіб від прийняття спадщини на користь ОСОБА_2 вчинено на його шкоду, оскільки вони перешкоджають задоволенню вимог кредитора за рахунок відповідного спадкового майна. Отже, предметом захисту є майновий інтерес банку в отриманні виконання зобов`язань його боржниками.

За змістом статті 202 ЦК України відмова від прийняття спадщини є одностороннім правочином, спрямованим на припинення права особи на прийняття спадщини. Правомірність такого правочину може бути предметом судового оспорювання як особою, яка його вчинила, так і іншою заінтересованою особою, якщо його вчинення порушує її права або охоронювані законом інтереси.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення вимог, установлених частинами першою–третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але його сторона або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на встановлених законом підставах, такий правочин може бути визнаний судом недійсним відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України.

У постанові від 17 червня 2021 року у справі № 761/12692/17 Верховний Суд визначив необхідні умови визнання оспорюваного правочину недійсним: звернення сторони правочину або іншої заінтересованої особи, наявність підстав для оспорювання та порушення права або інтересу позивача. Підстави недійсності та порушення відповідного права або інтересу підлягають установленню на момент учинення правочину.

Таким чином, банк як кредитор вправі оспорювати правочини своїх боржників, хоча сам не є їх стороною, за умови доведення передбачених законом підстав недійсності та порушення власного майнового інтересу.

Згідно з частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до статті 1273 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову подається нотаріусу або уповноваженій законом посадовій особі. Відмова є безумовною і беззастережною та може бути відкликана протягом строку, встановленого для прийняття спадщини.

Частиною другою статті 1274 ЦК України передбачено право спадкоємця за законом відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого зі спадкоємців за законом незалежно від черги. Згідно з частиною п`ятою цієї статті відмова може бути визнана судом недійсною з підстав, установлених статтями 225, 229–231 і 233 ЦК України.

Водночас здійснення спадкоємцем права на відмову від прийняття спадщини підпорядковується загальним засадам цивільного законодавства та встановленим законом межам здійснення цивільних прав.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність, передбачена пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України. Поведінка учасників цивільних правовідносин має відповідати стандарту чесності, відкритості та поваги до прав й інтересів інших учасників відповідних правовідносин.

За частиною другою статті 13 ЦК України особа при здійсненні своїх прав зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Частиною третьою цієї статті заборонено дії, спрямовані на завдання шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 підтверджено конституційність положень частини третьої статті 13 та частини третьої статті 16 ЦК України. Конституційний Суд України зазначив, що встановлення меж здійснення цивільних прав спрямоване на забезпечення добросовісної та розумної поведінки учасників цивільних відносин і захист прав інших осіб.

У постанові від 16 червня 2021 року у справі № 747/306/19 Верховний Суд наголосив на неприпустимості використання приватноправових засобів для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення. При оцінці зловживання правом ураховуються негативні наслідки для інших осіб, правовий статус учасника та його обізнаність про власні обов`язки й права інших учасників правовідносин.

Отже, саме по собі існування передбаченого законом права відмовитися від прийняття спадщини не виключає оцінки добросовісності його здійснення стосовно кредитора.

У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про можливість оспорювання правочину, спрямованого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства та заборони зловживання правом у поєднанні з відповідною підставою недійсності правочину.

У постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 523/17429/20 Верховний Суд розмежував конкурсне та позаконкурсне оспорювання фраудаторних правочинів. Метою позаконкурсного оспорювання є відновлення майнового становища боржника для забезпечення можливості задоволення вимог кредитора, зокрема за рахунок майна, яке перебуває в інших осіб.

Для цього спору наведений висновок має значення при оцінці того, чи використали відповідачі право на відмову від спадщини для перешкоджання задоволенню вимог банку.

У постанові від 05 січня 2024 року у справі № 761/40240/21 Верховний Суд розмежував кваліфікацію фраудаторного правочину як фіктивного та як учиненого всупереч принципу добросовісності й забороні зловживання правом. Оспорювання в обох випадках здійснюється кредитором як заінтересованою особою шляхом заявлення вимоги про недійсність правочину.

Реальне передання майна або перехід прав не виключають кваліфікації правочину як учиненого на шкоду кредитору на підставі статей 3, 13 ЦК України. Значення має вплив оспорюваних дій на майнове становище боржника та можливість задоволення вимог кредитора. Водночас одночасне застосування двох зазначених кваліфікацій не допускається.

Отже, доводи про те, що відповідачі бажали реального переходу спадкових прав до ОСОБА_2 , самі по собі не виключають фраудаторного характеру відмов. У цьому спорі оцінці підлягає добросовісність використання права на відмову від спадщини стосовно кредитора.

Безпосередньо щодо такого правочину Верховний Суд у постанові від 11 жовтня 2023 року у справі № 205/2053/22 зазначив, що відмова боржника від прийняття спадщини, вчинена всупереч принципу добросовісності та забороні зловживання правом, підлягає визнанню недійсною на підставі частини першої статті 215 ЦК України. Оспорювання такої відмови заінтересованою особою, права якої порушено, не обмежується підставами, переліченими у частині п`ятій статті 1274 ЦК України.

Тому відсутність помилки, обману, насильства чи інших обставин, передбачених частиною п`ятою статті 1274 ЦК України, не виключає задоволення позову кредитора, обґрунтованого недобросовісним здійсненням спадкових прав на його шкоду.

Таким чином, вимога банку про визнання відмов від прийняття спадщини недійсними відповідає характеру заявленого порушення та є належним способом оспорювання цих правочинів. Для її вирішення суд оцінює наявність зобов`язань відповідачів перед позивачем на час учинення відмов, їхню обізнаність про ці зобов`язання, обставини та наслідки відмов і їхній вплив на можливість задоволення вимог кредитора.

Відповідно до статті 81 ЦПК України обов`язок доведення обставин, на яких ґрунтується позов, покладається на позивача.

Оцінюючи оспорювані відмови від прийняття спадщини на предмет їх фраудаторності, суд ураховує обставини виникнення та виконання зобов`язань відповідачів перед позивачем, час учинення відмов, особу, на користь якої їх учинено, склад спадкового майна та вплив цих дій на можливість задоволення вимог кредитора.

На час подання заяв про відмову від прийняття спадщини ОСОБА_4 та ОСОБА_1 мали грошові зобов`язання перед банком, щодо яких раніше ухвалено судові рішення про стягнення заборгованості. Отже, оспорювані дії вчинено після виникнення зобов`язань та судового підтвердження вимог кредитора, про існування яких відповідачі не могли не знати.

При цьому обидва спадкоємці першої черги відмовилися від прийняття спадщини на користь ОСОБА_2 , яка є дочкою ОСОБА_1 та племінницею ОСОБА_4 . Унаслідок цих відмов спадкове майно оформлювалося на близького родича боржників. Зокрема, 15 липня 2025 року ОСОБА_2 видано свідоцтво про право на спадщину за законом на автомобіль MAZDA 6, у якому підставою її спадкування зазначено відмови спадкоємців першої черги.

Сама собою спорідненість осіб та наявність у спадкоємців заборгованості не є достатніми для висновку про недобросовісність відмов. Водночас ці обставини підлягають оцінці у сукупності з фактичним станом виконання судових рішень, наявністю іншого майна боржників та правовими наслідками відмов для можливості задоволення вимог кредитора.

Посилання відповідачів на реалізацію окремого майна та перерахування коштів банку підтверджує часткове виконання зобов`язань, проте саме собою не доводить їх повного припинення або достатності іншого майна для погашення залишку заборгованості. Так само накладення арешту на квартиру ОСОБА_4 підтверджує застосування заходів примусового виконання, однак за відсутності відомостей про вартість цього майна, наявні обтяження та співвідношення його вартості із залишком боргу не дає підстав вважати вимоги банку забезпеченими в повному обсязі.

Суд також оцінює листування між представником ОСОБА_1 та банком у січні–лютому 2026 року. У зверненнях представника відповідачки зазначено про непогашений залишок заборгованості, відсутність зареєстрованих за ОСОБА_1 об`єктів нерухомості та транспортних засобів, а також запропоновано врегулювати заборгованість з урахуванням вартості квартири, що входить до складу спадщини після смерті ОСОБА_7 .

Зазначене листування підтверджує визнання ОСОБА_1 через її представника наявності непогашених зобов`язань та значення спадкового майна для їх урегулювання. Водночас пропозиція мирного врегулювання сама собою не є визнанням фраудаторності відмови. Відомості про майновий стан відповідачки у 2026 році також не можуть без додаткового обґрунтування ототожнюватися з її майновим станом на час учинення відмови у 2022 році, а тому оцінюються судом як додаткові докази, у взаємозв`язку з іншими обставинами справи.

Збереження іпотеки щодо спадкової квартири не виключає оцінки відмов на предмет їх недобросовісності. Спадкове майно не обмежувалося предметом іпотеки, а правове становище кредитора щодо звернення стягнення на предмет забезпечення та щодо виконання особистих грошових зобов`язань боржників є різним. Тому наявність іпотеки сама собою не спростовує доводів про порушення інтересів банку оспорюваними відмовами.

Оцінюючи наведені обставини та докази у їх сукупності, суд ураховує, що оспорювані відмови вчинено після виникнення у відповідачів грошових зобов`язань перед позивачем, підтверджених судовими рішеннями, на користь близького родича, внаслідок чого боржники відмовилися від можливості набуття спадкових прав на майно, за рахунок якого за наявності передбачених законом підстав могли бути задоволені вимоги кредитора.

Наведені відповідачами обставини часткового виконання зобов`язань, наявності арештованого майна та збереження іпотеки не спростовують у своїй сукупності висновку про недобросовісний характер оспорюваних дій. При цьому суд ураховує не лише наявність заборгованості та родинні зв`язки учасників спадкових правовідносин, а й час учинення відмов, їх спрямованість на користь однієї особи та наслідки для майнових інтересів кредитора.

Посилання відповідачів на виконання волі спадкодавиці, яка нібито бажала передати майно онуці, не підтверджене наданими суду доказами. Так само не підтверджено пояснення про відсутність коштів для оформлення свідоцтва про право на спадщину.

Натомість оформлення спадкових прав на ОСОБА_2 підтверджується виданим їй свідоцтвом про право на спадщину на автомобіль. Однак реальність правових наслідків оспорюваних відмов сама по собі не спростовує їх фраудаторного характеру, оскільки недобросовісне виведення майнових прав зі сфери можливого задоволення вимог кредитора може здійснюватися шляхом правочинів, спрямованих на фактичне настання передбачених ними наслідків.

За таких обставин суд дійшов висновку, що відмови ОСОБА_4 та ОСОБА_1 від прийняття спадщини на користь ОСОБА_2 вчинено всупереч принципу добросовісності та забороні зловживання правом, а тому вимоги про визнання цих відмов недійсними підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про ефективність зазначеного способу захисту, суд виходить із того, що порушення майнового інтересу кредитора пов`язане саме з учиненням боржниками оспорюваних відмов. Визнання таких відмов недійсними усуває спричинені ними правові наслідки та створює правові передумови для реалізації спадкових прав відповідними особами за наявності встановлених законом підстав.

Такий спосіб захисту відповідає характеру встановленого порушення та не потребує обов`язкового одночасного визнання права власності за боржниками на спадкове майно. Відповідний підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 11 жовтня 2023 року у справі № 205/2053/22, у якій задоволено вимогу кредиторів про визнання недійсною відмови боржника від прийняття спадщини без одночасного визнання за ним права власності.

Разом із тим суд зазначає, що визнання недійсною відмови від прийняття спадщини не тотожне встановленню факту прийняття спадщини та не замінює передбачених законом підстав набуття права власності на спадкове майно.

У зв`язку з цим заявлені позивачем вимоги про визнання за ОСОБА_4 та ОСОБА_1 права власності на спадкове майно підлягають окремій оцінці з урахуванням установлених обставин прийняття спадщини кожним із зазначених спадкоємців.

Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Щодо ОСОБА_1 суд ураховує, що у її заяві про відмову від прийняття спадщини та у спільній заяві батьків про прийняття спадщини в інтересах ОСОБА_2 місцем проживання ОСОБА_11 зазначено квартиру спадкодавиці за адресою: АДРЕСА_3 .

Ці відомості походять від самої відповідачки, а тому підлягають оцінці як докази її проживання за відповідною адресою. Відсутність їх спростування враховується судом при оцінці сукупності доказів, проте не змінює змісту та часових меж обставин, зазначених у документах.

Відповідь Департаменту від 15 липня 2025 року містить відомості про реєстрацію спадкодавиці та ОСОБА_10 у цій квартирі. Водночас Департамент прямо зазначив про неповноту переданих картотеки й архівних відомостей та неможливість надати повну відповідь. Отже, відсутність у цьому документі відомостей про ОСОБА_1 сама собою не є достатнім доказом того, що вона не проживала зі спадкодавицею.

Для застосування частини третьої статті 1268 ЦК України юридичне значення має постійне спільне проживання саме на час відкриття спадщини — ІНФОРМАЦІЯ_1 . Тому відомості про місце проживання, зазначені у заявах, складених у жовтні 2022 року, підлягають оцінці у сукупності з іншими доказами та поясненнями учасників справи щодо проживання на день смерті спадкодавиці. При цьому неспростування зазначеної у документах адреси не може автоматично ототожнюватися з процесуальним визнанням факту постійного спільного проживання на час відкриття спадщини.

Щодо ОСОБА_4 суд ураховує, що у його заяві про відмову від прийняття спадщини зазначено іншу адресу проживання: АДРЕСА_4 .

Зазначення цієї адреси саме собою не виключає фактичного проживання зі спадкодавицею, проте й не підтверджує його. Відомості, які стосуються можливого прийняття спадщини ОСОБА_1 , не можуть бути поширені на ОСОБА_4 без установлення відповідних обставин безпосередньо щодо нього.

Таким чином, питання про прийняття спадщини та виникнення права на спадкове майно підлягає вирішенню окремо щодо кожного зі спадкоємців на підставі доказів, які підтверджують юридичні факти, передбачені спадковим законодавством.

Саме лише визнання недійсними відмов від прийняття спадщини не є достатньою підставою для визнання за відповідними особами права власності на спадкове майно, оскільки така вимога потребує самостійного встановлення факту прийняття спадщини та інших передбачених законом умов набуття і судового визнання права власності.

Відтак установлена судом фраудаторність оспорюваних відмов обґрунтовує задоволення вимог про визнання їх недійсними, однак не зумовлює автоматичного задоволення додаткових вимог про визнання права власності в порядку спадкування.

З огляду на наведене суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання недійсними відмов ОСОБА_4 та ОСОБА_1 від прийняття спадщини, з окремим вирішенням вимог про визнання права власності з урахуванням доведеності передбачених законом підстав набуття такого права кожним зі спадкоємців.

Разом із тим, вирішуючи позовні вимоги про визнання за ОСОБА_4 та ОСОБА_1 права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом, суд виходить із необхідності розмежування правових наслідків недійсності відмов від прийняття спадщини та передбачених законом підстав набуття права власності на спадкове майно.

Так, визнання недійсною відмови від прийняття спадщини усуває правові наслідки відповідного одностороннього правочину, однак саме собою не підтверджує факту прийняття спадщини особою, яка вчинила таку відмову, та не є безумовною підставою для визнання за нею права власності на спадкове майно.

Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Щодо ОСОБА_1 суд ураховує, що у її заяві про відмову від прийняття спадщини та у спільній заяві батьків про прийняття спадщини в інтересах ОСОБА_2 місцем проживання зазначено квартиру спадкодавиці за адресою: АДРЕСА_3 .

Зазначені відомості походять від самої відповідачки та підлягають оцінці як докази її проживання за відповідною адресою. Водночас ці заяви складено у жовтні 2022 року, тоді як юридичне значення для застосування частини третьої статті 1268 ЦК України має постійне спільне проживання зі спадкодавицею саме на день відкриття спадщини - ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідь Департаменту від 15 липня 2025 року містить відомості про реєстрацію спадкодавиці та ОСОБА_10 у зазначеній квартирі. При цьому Департамент повідомив про неповноту переданих картотеки та архівних відомостей, що унеможливлює надання повної інформації. За таких обставин відсутність у відповіді відомостей про ОСОБА_1 не є достатнім доказом того, що вона не проживала зі спадкодавицею.

Водночас матеріали справи не містять, а учасниками справи суду не надано інших належних та достатніх доказів, які б підтверджували факт постійного проживання ОСОБА_1 разом зі спадкодавицею ОСОБА_7 на час відкриття спадщини — ІНФОРМАЦІЯ_1 .

За таких обставин суд дійшов висновку, що факт прийняття ОСОБА_1 спадщини на підставі частини третьої статті 1268 ЦК України належними та достатніми доказами не підтверджено.

Щодо ОСОБА_4 суд ураховує, що у його заяві про відмову від прийняття спадщини зазначено іншу адресу проживання: АДРЕСА_4 . Ця обставина сама собою не виключає фактичного проживання зі спадкодавицею, проте й не підтверджує його. Відомості щодо можливого прийняття спадщини ОСОБА_1 не можуть бути поширені на ОСОБА_4 без установлення відповідних юридичних фактів безпосередньо щодо нього.

Водночас матеріали справи не містять, а учасниками справи суду не надано належних та достатніх доказів, які б підтверджували постійне проживання ОСОБА_4 разом зі спадкодавицею ОСОБА_7 на час відкриття спадщини — ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відомості щодо можливого прийняття спадщини ОСОБА_1 не можуть бути поширені на ОСОБА_4 без установлення відповідних юридичних фактів безпосередньо щодо нього.

Таким чином, судом не встановлено факту прийняття спадщини ОСОБА_4 та ОСОБА_1 на підставі частини третьої статті 1268 ЦК України. Матеріали справи також не містять належних та достатніх доказів прийняття ними спадщини в інший передбачений законом спосіб.

За таких обставин визнання недійсними оспорюваних відмов від прийняття спадщини саме собою не підтверджує набуття відповідачами спадкових прав та не створює безумовних підстав для визнання за ними права власності на спадкове майно в судовому порядку.

Крім того, оцінюючи належність та ефективність обраного позивачем способу захисту, суд враховує правовий стан спадкового майна та наслідки вже здійсненого оформлення спадкових прав на користь ОСОБА_2 .

Як встановлено судом, 15 липня 2025 року ОСОБА_2 видано свідоцтво про право на спадщину за законом на автомобіль MAZDA 6, 2015 року випуску, зареєстроване в реєстрі за № 912. У цьому свідоцтві підставою спадкування зазначено відмови ОСОБА_4 та ОСОБА_1 від прийняття спадщини на її користь.

Таким чином, щодо зазначеного транспортного засобу спадкові права іншої особи вже оформлено відповідним свідоцтвом. За таких обставин вирішення питання про належність права на це майно має враховувати існування відповідного правовстановлювального документа та необхідність застосування належного способу захисту, спрямованого на усунення правових наслідків його видачі.

Зокрема, статтею 1301 ЦК України передбачено можливість визнання судом недійсним свідоцтва про право на спадщину у встановлених законом випадках. Водночас позивач не заявив вимоги про визнання недійсним виданого ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину на автомобіль.

Щодо квартири АДРЕСА_1 суд враховує, що вона входить до складу спадкового майна. Однак наявні матеріали справи не підтверджують видачі ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину на зазначену квартиру та державної реєстрації за нею права власності на це нерухоме майно.

У разі здійснення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно питання усунення її правових наслідків підлягає вирішенню з урахуванням положень статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», зокрема щодо передбачених законом способів судового захисту та відповідних реєстраційних наслідків судового рішення.

Однак позивачем не заявлено вимог, спрямованих на оспорювання виданого свідоцтва про право на спадщину, а також вимог щодо державної реєстрації речових прав у випадку її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених Кодексом випадках.

Отже, суд не вправі з власної ініціативи доповнювати предмет позову вимогами про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину чи застосовувати не заявлені позивачем способи захисту щодо державної реєстрації речових прав.

За цих обставин заявлена банком вимога про визнання права власності на спадкове майно за ОСОБА_4 та ОСОБА_1 є недоведеною, оскільки матеріали справи не містять належних та достатніх доказів прийняття спадщини кожним із зазначених осіб у передбачений законом спосіб.

Крім того, вирішення цієї вимоги неможливе без урахування правових наслідків оформлення спадкового майна на ім`я ОСОБА_2 , зокрема виданого їй свідоцтва про право на спадщину на автомобіль MAZDA 6, питання про недійсність якого позивачем перед судом не поставлено. За відсутності відповідних позовних вимог суд позбавлений можливості вирішити питання про усунення правових наслідків такого оформлення з огляду на принцип диспозитивності цивільного судочинства.

Окрім цього суд зазначає, що визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, застосування якого потребує встановлення передбачених законом підстав набуття такого права та відповідних перешкод для його оформлення у встановленому порядку.

Натомість належним та достатнім у межах заявленого спору способом захисту порушеного майнового інтересу кредитора є визнання недійсними фраудаторних відмов від прийняття спадщини. Такий спосіб усуває правові наслідки недобросовісних дій боржників та не потребує обов`язкового одночасного визнання за ними права власності на спадкове майно, що узгоджується з підходом Верховного Суду, застосованим у постанові від 11 жовтня 2023 року у справі № 205/2053/22.

Таким чином, установлена судом фраудаторність відмов ОСОБА_4 та ОСОБА_1 є підставою для задоволення позовних вимог про визнання цих відмов недійсними. Водночас додаткові вимоги про визнання за зазначеними особами права власності на спадкове майно за наведених обставин не можуть бути визнані належним та ефективним способом захисту порушеного інтересу позивача і задоволенню не підлягають.

З огляду на наведене суд дійшов висновку про часткове задоволення позову шляхом визнання недійсними оспорюваних відмов від прийняття спадщини та відмови у задоволенні позовних вимог про визнання права власності на спадкове майно.

VІ. Розподіл судових витрат між сторонами.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання про розподіл судових витрат між сторонами.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 6 056 грн 00 коп. за дві позовні вимоги немайнового характеру про визнання недійсними відмов ОСОБА_4 та ОСОБА_1 від прийняття спадщини.

Оскільки зазначені позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі, понесені позивачем витрати зі сплати судового збору за їх пред`явлення підлягають відшкодуванню відповідачами.

При цьому відмова в задоволенні похідної позовної вимоги про визнання права власності на спадкове майно не впливає на розподіл фактично сплаченого судового збору за задоволені самостійні вимоги, оскільки окремий судовий збір за пред`явлення такої похідної вимоги позивачем не сплачувався.

За таких обставин з ОСОБА_4 та ОСОБА_1 на користь позивача підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору в загальному розмірі 6 056 грн 00 коп., а саме по 3 028 грн 00 коп. з кожного відповідача окремо.

На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 13, 15, 16, 202, 203, 215, 216, 328, 392, 1216, 1218, 1220, 1223, 1268, 1269, 1270, 1273, 1274, 1296, 1297, 1301 ЦК України, статтями 12, 13, 81, 89, 141, 258, 259, 263–265, 268, 273, 352, 354–356 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Акціонерного товариства «Державний експортно – імпортний банк України» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Римська Анастасія Вікторівна, про визнання недійсною відмову від права на спадщину, - задовольнити частково.

2. Визнати недійсною відмову ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_5 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 ) від прийняття спадщини відкритої після смерті ОСОБА_7 , відповідно до заяви, зареєстрованої у книзі обліку та реєстрації спадкових справ за № 129 від 26.10.20222 року у спадковій справі № 80/2022 на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

3. Визнати недійсною відмову ОСОБА_12 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП: НОМЕР_6 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_6 ), від прийняття спадщини відкритої після смерті ОСОБА_7 , відповідно до заяви, зареєстрованої у книзі обліку та реєстрації спадкових справ за № 139 від 07.11.20222 року у спадковій справі № 80/2022 на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

4. У задоволенні позовних вимог про визнання за ОСОБА_4 та ОСОБА_1 права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7 — відмовити.

5. В порядку розподілу судових витрат стягнути з ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_5 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 ) на користь Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» (місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Антоновича, буд. 127, код ЄДРПОУ 00032112) пропорційно до розміру задоволених позовних вимог понесені позивачем та документально підтверджені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп.

6. В порядку розподілу судових витрат стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП: НОМЕР_6 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_6 ) на користь Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» (місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Антоновича, буд. 127, код ЄДРПОУ 00032112) пропорційно до розміру задоволених позовних вимог понесені позивачем та документально підтверджені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання ) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Суддя: Д.В. Мовчан

Оригінал: reyestr.court.gov.ua