Постанова від 14 жовтня 2026 р. у справі №348/2995/25 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 348/2995/25

Провадження № 33/4808/532/26

Категорія ч. 1 ст. 130 КУпАП

Головуючий у 1 інстанції Бурдун Т. А.

Суддя-доповідач Васильєв

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2026 року м. Івано-Франківськ

Суддя Івано-Франківського апеляційного суду Васильєв О.П.,

за участю захисника адвоката Микулича І.В.,

розглянувши справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою захисника адвоката Микулича І.В. на постанову Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 24 липня 2026 року, якою

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 ,

визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 гривень 00 копійок з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік, стягнуто в дохід держави 665 грн. 60 коп. судового збору, -

в с т а н о в и в :

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом, відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння.

Правопорушення ним вчинено при наступних обставинах:

14 листопада 2025 року о 19:00 год. водій ОСОБА_1 в с. Назавизів по вул. Перемоги Надвірнянського району Івано-Франківської області, керував транспортним засобом Опель Астра, іноземна реєстрація НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: різкий запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, порушення координації рухів. Від проходження огляду для визначення стану алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку на місці зупинки транспортного засобу та проходження огляду в медичному закладі категорично відмовився, чим порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху України, за що відповідальність передбачена ч.1 ст.130 КУпАП. Від керування транспортним засобом відсторонений.

Не погодившись із постановою суду першої інстанції, захисник адвокат Микулич І.В. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Навдірнянського районного суду Івано-Франківської області від 24 липня 2026 року, провадження по справі про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП щодо ОСОБА_1 закрити на підставі п. 1 ч.1 ст. 247 КУпАП.

ОСОБА_1 зазначає, що 14.11.2025 перебував у с. Назавизів Надвірнянського району Івано-Франківської області біля автомобіля Opel Astra, однак не керував ним. На його думку, відеозаписи не фіксують момент руху автомобіля, зупинки та перебування ОСОБА_1 за кермом, а тому не підтверджують факту керування транспортним засобом саме ним. Крім того, відеоматеріали містять лише окремі фрагменти, не забезпечують безперервної фіксації подій, а також, за твердженням захисту, не відповідають вимогам до їх оформлення та долучення до матеріалів справи, що ставить під сумнів їх допустимість і достовірність.

Також сторона захисту вказує на порушення працівниками поліції вимог ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» щодо законних підстав зупинки транспортного засобу, ненадання ОСОБА_1 роз`яснень його прав та права на правничу допомогу, а також недотримання вимог щодо повної та безперервної фіксації процесуальних дій. У зв`язку з цим апелянт посилається на доктрину «плодів отруйного дерева» та вважає недопустимими докази, отримані внаслідок незаконної зупинки транспортного засобу.

З огляду на викладене, апелянт вважає, що суд першої інстанції не забезпечив всебічного, повного й об`єктивного з`ясування обставин справи, поклав в основу рішення неналежні та недопустимі докази й фактично переклав на ОСОБА_1 обов`язок доведення своєї невинуватості, що суперечить принципу презумпції невинуватості. На думку сторони захисту, сукупність наведених обставин не підтверджує наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, а тому оскаржувана постанова є необґрунтованою та підлягає скасуванню.

В судове засідання апеляційної інстанції особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 не з`явився, хоча в установленому законом порядку повідомлявся про розгляд апеляційної скарги, не подав клопотання про відкладення розгляду справи та не підтвердив поважність причин щодо неможливості явки в судове засідання апеляційної інстанції.

Зі змісту доводів захисника адвоката Микулича І.В. вбачається, що ОСОБА_1 знає про розгляд апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції, однак повністю довіряє йому представництво своїх інтересів в суді та не заперечує проти розгляду апеляційної скарги за його відсутності.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, особиста присутність підсудного під час провадження в суді апеляційної інстанції не має такого ж вирішального значення, як в суді першої інстанції. Умови застосування статті 6 Конвенції стосовно провадження в суді апеляційної інстанції залежать від особливостей певного провадження; слід взяти до уваги загалом проведений судовий процес у національній правовій системі, а також роль, яку відіграє у ньому суд апеляційної інстанції (Ермі проти Італії ) При цьому, обвинувачений може відмовитися від свого права брати участь або бути заслуханим в апеляційному провадженні, або прямо, або своєю поведінкою (Кашлев проти Естонії, Хернандес Ройо проти Іспанії).

Апеляційний суд приймає до уваги, що в апеляційній скарзі не ставиться питання про погіршення становища особи, яка притягається до адміністративної відповідальності у зв`язку з чим участь цієї особи в суді апеляційної інстанції не є обов`язковою.

Апеляційний суд, приймаючи до уваги, що ОСОБА_1 знає про наявність відповідного провадження в суді апеляційної інстанції, повідомлявся про розгляд апеляційної скарги в установленому законом порядку, не подав клопотання про відкладення розгляду справи та не повідомив про бажання приймати участь у судовому засіданні, враховуючи що участь особи, яка притягається до адміністративної відповідальності не є обов`язковою під час розгляду справи в апеляційній інстанції, вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності ОСОБА_1 .

В судовому засіданні апеляційної інстанції захисник адвокат Микулич І.В. підтримав вимоги апеляційної скарги в повному обсязі, просив скасувати постанову суду та закрити провадження у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанову судді необхідно залишити без змін з наступних підстав.

Згідно ст. 245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративне правопорушення є всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її у точній відповідності із законом.

Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, суддя при розгляді справи про адміністративне правопорушення має з`ясувати, чи було вчинено правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що Європейський суд неодноразово вказував, що адміністративне правопорушення, санкція за вчинення якого у КУпАП передбачає адміністративний арешт, визнається кримінальним правопорушенням у розумінні Конвенції (справа "Гурепка проти України"), а позбавлення прав на управління транспортним засобом також розглядається Європейським Судом кримінально-правовою санкцією, оскільки “право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності.

Визнання кримінально-правового змісту справи свідчить про те, що особа, яка притягається до відповідальності за вчинення такого правопорушення повинна користуватися основними гарантіями, які забезпечуються при обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, серед яких право знати, у вчиненні якого правопорушення його підозрюють або обвинувачують, бути чітко і своєчасно повідомленим про свої права та обов`язки, мати захисника, оскаржувати судові рішення в апеляційному та касаційному порядку та інші.

Апеляційний суд також неодноразово звертав увагу на недосконалість КУпАП, який було введено в дію Постановою Верховної Ради Української РСР №8074-10 від 07.12.1984 року та вказував на необхідність здійснення правосуддя, виходячи з загальних принципів здійснення судочинства, з метою забезпечення справедливої процедури і юридичної визначеності.

Так, діючий КУпАП не містить визначення правових підстав для скасування судового рішення суду першої інстанції у зв`язку з чим при вирішанні цього питання необхідно виходити із загальних принципів здійснення судочинства.

Апеляційний суд вважає, що підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції можуть бути тільки істотні порушення вимог процесуального законодавства, які перешкодили суду правильно встановити фактичні обставини та надати вірну оцінку сукупності досліджених доказів та прийти до обґрунтованого висновку про доведеність вини у вчиненні правопорушення.

Зокрема, підлягає обов`язковому скасуванню судове рішення у тому разі, коли вину обвинуваченого не доведено сукупністю належних та допустимих доказів по справі, коли відсутня подія правопорушення або коли в діях особи, яка притягається до відповідальності відсутній склад відповідного правопорушення.

Так, враховуючи, що в своїх доводах захисник адвокат Микулич І.В. посилається на те, що суд першої інстанції прийшов до безпідставного висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, суд апеляційної інстанції вважав за необхідне у повному обсязі перевірити вищевказані доводи.

Зокрема, зі змісту доводів вбачається, що вони вважають, що в матеріалах провадження відсутні належні докази, які підтверджують винуватість ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оцінка доказів, відповідно до ст. 252 КУпАП, відбувається за внутрішнім переконанням особи, що приймає рішення, та ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному досліджені всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю, а жодний доказ не має наперед встановленої сили.

Дослідивши у повному обсязі сукупність зібраних по справі доказів та оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, з врахуванням всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин справи, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Правильність вищевказаних висновків суду першої інстанції, на переконання апеляційного суду, повністю доводиться зібраними та дослідженими судом доказами.

Так, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №513167 від 14.11.2025 року, водій ОСОБА_1 14.11.2025 року о 19 год. в с. Назавизів, вул. Перемоги керував транспортним засобом Опель Астра д.н.з. іноземна реєстрація НОМЕР_1 з ознаками алкогольного сп`яніння, а саме різкий запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, порушення координації рухів, водій від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку категорично відмовився. Від керування відсторонений, чим порушив п. 2.5 ПДР, за що передбачена відповідальність ч. 1 ст. 130 КУпАП. (а.с. 1)

Протокол складений уповноваженою особою – поліцейським Надвірнянського РВП ГУНП в Івано-Франківській області рядовим поліції Поварчуком С.П., із заповненням всіх необхідних реквізитів, встановлених ст. 256 КУпАП, підписаний ним. ОСОБА_1 від підпису відмовився.

Разом з тим, зі змісту протоколу вбачається, що ОСОБА_1 ознайомлений з його змістом, йому були роз`яснені права та обов`язки, передбачені ст.63 Конституції України та ст.268 КУпАП, повідомлено про те, що розгляд справи відбудеться в Надвірнянському районному суді, про що свідчить відеозапис із нагрудної камери працівників поліції.

Право відмовитись давати свідчення щодо себе, закріплене ст.63 Конституції України, є важливою гарантією захисту від незаконного тиску на особу з метою змусити її своїми показаннями створити підставу для притягнення її до відповідальності. Дотримання права не свідчити проти себе є складовою реалізації права особи на справедливий і публічний розгляд її справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, закріпленого у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У графі протоколу, де передбачені пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, зазначено, що водій відмовився від пояснень.

Крім того, згідно письмових пояснень на окремому аркуші ОСОБА_1 зазначено, що він відмовився від надання пояснень, згідно ст. 63 Конституції України. (а.с. 9)

У протоколі зазначено, що у водія ОСОБА_1 не було вилучено посвідчення водія.

Апеляційний суд враховує, що відповідно до ст. 254 КУпАП, у випадку виявлення адміністративного правопорушення, складається протокол про адміністративне правопорушення, який є основним процесуальним документом і єдиною підставою для розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Протокол про адміністративне правопорушення є документом, що офіційно засвідчує факти неправомірних дій і розцінюється як основне джерело доказів.

Відповідно до вимог ст. 256 КУпАП протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами.

У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання.

При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснюються його права і обов`язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.

В своїх судових рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово вказував на те, що формулювання обвинувачення є важливою умовою справедливого та об`єктивного судового розгляду.

В рішенні у справі «Маттоціа проти Італії" Європейський Суд зазначив, що «обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення». Хоча ступінь "детальності" інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту.

Апеляційний суд вважає, що обвинувачення висунуте ОСОБА_1 є конкретним, оскільки зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що суть обвинувачення полягає в тому, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП звинувачується у відмові від проходження в установленому законом порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння та порушенні вимог ст.2.5 Правил дорожнього руху України.

При цьому, даними відеозаписів підтверджено, що працівник поліції ознайомив ОСОБА_1 зі змістом протоколу та висунутим звинуваченням, з правами та обов`язками, які передбачені законом, повідомив про можливість надати пояснення щодо висунутого обвинувачення та ознайомитись з матеріалами справи.

У матеріалах справи наявні дані про те, що у зв`язку з відмовою ОСОБА_1 від ознайомлення зі змістом протоколу, йому було надіслано його копію поштовим зв`язком. (а.с. 2, 3).

До вказаного протоколу про адміністративне правопорушення додано акт огляду ОСОБА_1 на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів, з якого вбачається, що огляд проведений у зв`язку з виявленими ознаками: почервоніння обличчя, нечітка вимова, порушення координації рухів, запах алкоголю з порожнини рота, розширені/звужені зіниці. Огляд не проводився, оскільки ОСОБА_1 відмовився від проведення такого огляду. (а.с. 8)

До вказаного протоколу про адміністративне правопорушення додано направлення ОСОБА_1 , як водія транспортного засобу, на огляд з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції в КНП «Надвірнянська ЦРЛ», складене 14.11.2025 року о 19 год. 00 хв. (а.с. 7), у результаті огляду, проведеного поліцейським, виявлені ознаки сп`яніння: різкий запах алкоголю з порожнини рота, нечітка вимова слів, порушення координації рухів, почервоніння обличчя. Огляд не проводився у зв`язку з відмовою водія транспортного засобу проходити такий огляд.

Зі змісту рапортів працівників поліції (а.с. 5, 6) вбачається, що 14.11.2025 на лінію «102» надійшло повідомлення про водія автомобіля марки «Опель» сірого кольору, який створював аварійні ситуації на дорозі та мав ознаки алкогольного сп`яніння. Під час патрулювання о 18:59 год у с. Назавизів Надвірнянського району працівниками поліції було виявлено автомобіль «Опель Вектра», який здійснював маневр розвороту та перебував поперек проїжджої частини. Поліцейські прийняли рішення про його зупинку із застосуванням проблискових маячків і звукового сигналу. За твердженням працівника поліції, за кермом автомобіля перебував ОСОБА_1 , який намагався втекти, здійснюючи маневр розвороту, під час якого пошкодив металевий стовп паркану. У подальшому поліцейські виявили у нього ознаки алкогольного сп`яніння, зокрема порушення вимови, різкий запах алкоголю з ротової порожнини та порушення координації рухів, а на запитання щодо вживання алкоголю він відповів ствердно. Надалі до місця події прибув товариш ОСОБА_1 , який повідомив, що той був пасажиром автомобіля. Працівник поліції також зазначив, що ОСОБА_1 та його товариш поводилися агресивно, не виконували законних вимог поліцейських і створювали загрозу собі та оточуючим, у зв`язку з чим до них було застосовано кайданки. За результатами події працівниками поліції складено постанову за ч. 1 ст. 126 КУпАП та протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП, а обставини події фіксувалися за допомогою нагрудної відеокамери.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що вказані рапорти працівників поліції за своїм правовим змістом є службовими документами, яким поліцейські інформують начальника Надвірнянського РВП ГУНПв Івано-Франківській області про законність своїх дій.

Разом з тим, дані вищевказаного рапорту працівника поліції разом із копією протоколу про притягнення до адміністративної відповідальності повністю узгоджуються з іншими матеріалами справи в частині послідовності дій працівників поліції, щодо оформлення ними протоколу про адміністративне правопорушення.

До матеріалів справи також долучено: реєстрацію Надвірнянським РВП зведення про подію, яка відбулася 14.11.2025 року (а.с. 4), письмові пояснення ОСОБА_2 (а.с. 10), письмові пояснення ОСОБА_3 (а.с. 11), довідка з інформацією щодо посвідчення водія ОСОБА_1 (а.с. 12), ксерокопія постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №6152916 ,відповідно до якої ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ст..126 ч.1 КУпАП за керування транспортним засобом без посвідчення водія та поліса обов`язкового страхування цивільно- правової відповідальності (а.с.13).

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 251 КУпАП відеофіксація є одним із доказів в справі про адміністративне правопорушення, тому з метою всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності, судом апеляційної інстанції були досліджені відеозаписи з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції.

Судом апеляційної інстанції були досліджені відеозаписи з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції, які долучені до протоколу про адміністративне правопорушення.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано визнав відеозаписи належним та допустимим доказом, оскільки вони отримані у встановленому законом порядку та дозволяє повно і всебічно встановити обставини вчиненого адміністративного правопорушення.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що вищевказані відеозаписи було зроблено з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції, які приймали участь у складанні протоколу про адміністративне правопорушення.

Так, зафіксовані відеозаписом обставини, які були здійснені поліцейським за допомогою нагрудного відео реєстратора, безумовно стосуються вчиненого правопорушення, що надає можливість повно та об`єктивно дослідити їх, детально відновити послідовність подій та конкретизувати поведінку поліцейських та особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.

Досліджений судом відеозапис має достатньо високу інформативність, позбавлений упередження і суб`єктивного ставлення, має безсторонній характер, що вимагає від суду ретельного та уважного дослідження вищевказаного доказу у сукупності із іншими доказами по справі. (а.с. 14).

Відеозаписом зафіксовано, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом «Opel Astra», після чого на вимогу працівників поліції зупинив транспортний засіб. Після зупинки працівники поліції підійшли до автомобіля та попросили водія не заводити його повторно і тримати руки на кермі. При цьому на відеозаписі чітко зафіксовано, що саме ОСОБА_1 перебував за кермом транспортного засобу.

Надалі працівники поліції запитали у ОСОБА_1 посвідчення водія, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу та документ, що посвідчує особу, а також повідомили, що його зупинено у зв`язку з надходженням на лінію «102» анонімного повідомлення. Під час спілкування працівники поліції повідомили водію, що в нього вбачаються ознаки алкогольного сп`яніння, зокрема запах алкоголю з порожнини рота, у зв`язку з чим запропонували пройти огляд на стан сп`яніння за допомогою спеціального технічного приладу.

У подальшому ОСОБА_1 заявив, що він не є водієм транспортного засобу та вимагав надати йому підтвердження того, що саме він керував автомобілем. У зв`язку з цим працівники поліції продемонстрували йому відеозапис із відеореєстратора службового автомобіля, на якому було зафіксовано факт керування ним транспортним засобом. Працівник поліції також повідомив, що особисто заглушив автомобіль та забрав ключі від автомобіля, оскільки поведінка водія давала підстави вважати, що він може залишити місце події. Після цього працівники поліції повторно вимагали надати посвідчення водія.

Надалі працівники поліції здійснювали дії щодо проведення поверхневої перевірки ОСОБА_1 , при цьому останній просив залучити до її проведення двох свідків та понятих. Працівник поліції роз`яснив, що відповідні дії фіксуються за допомогою бодікамери.

Після цього ОСОБА_1 повторно запропонували пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння за допомогою спеціального технічного засобу «Алкофор 507» або пройти такий огляд у медичному закладі. Водій уникав надання чіткої відповіді щодо проходження огляду, висловлював претензії до зовнішнього вигляду працівників поліції та порядку їх звернення до нього.

Працівники поліції неодноразово роз`яснювали ОСОБА_1 , що його поведінка може бути розцінена як відмова від проходження огляду та повторно запропонували пройти огляд за допомогою приладу «Алкофор 507» або в медичному закладі. У відповідь ОСОБА_1 повідомив, що не готовий проходити огляд, оскільки, на його думку, працівники поліції не представилися належним чином, не надали посвідчень, які б підтверджували їх особи, та не були ним ідентифіковані як працівники поліції.

Незважаючи на це, працівники поліції повторно повідомили ОСОБА_1 про наявність у нього ознак алкогольного сп`яніння, зокрема запаху алкоголю з порожнини рота, та запропонували пройти огляд. Водій від проходження огляду відмовився. Після цього працівники поліції роз`яснили йому, що відмова від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку має відповідні правові наслідки, та повідомили про складання щодо нього протоколу за ч. 1 ст. 130 КУпАП, а також постанови за ч. 1 ст. 126 КУпАП у зв`язку з ненаданням посвідчення водія.

Надалі працівниками поліції було складено адміністративні матеріали, після чого ОСОБА_1 ознайомлено з протоколом про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП. Від надання пояснень ОСОБА_1 відмовився. Перед оформленням матеріалів йому також було роз`яснено права, передбачені ст. 63 Конституції України.

Апеляційний суд вважає безпідставними доводи апеляційної скарги про недоведеність факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом, оскільки відеозаписом зафіксовано, що останній керував автомобілем марки «Opel Astra», здійснював його рух та зупинився на вимогу працівників поліції.

Апеляційний суд вважає необґрунтованими доводи апелянта про відсутність доказів наявності ознак алкогольного сп`яніння та відмови від проходження огляду, оскільки на відеозаписі зафіксовано, що працівники поліції виявили у ОСОБА_1 ознаки алкогольного сп`яніння, неодноразово пропонували пройти огляд за допомогою спеціального технічного засобу або в медичному закладі, від проходження якого останній відмовився.

Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги щодо неналежності та недопустимості відеозаписів, оскільки зафіксовані на них обставини підтверджують факт керування транспортним засобом, його зупинку, виявлення ознак алкогольного сп`яніння та відмову від проходження огляду. Саме по собі неповне відображення всіх подій не спростовує достовірності зафіксованих обставин.

Апеляційний суд вважає безпідставними доводи щодо незаконності зупинки транспортного засобу, оскільки, як убачається з рапорту працівника поліції, підставою для зупинки було повідомлення на лінію «102» про водія, який створював аварійні ситуації на дорозі та мав ознаки алкогольного сп`яніння. За таких обставин зупинка була зумовлена необхідністю перевірки повідомленої інформації та припинення можливого правопорушення.

Апеляційний суд вважає необґрунтованими доводи про не роз`яснення ОСОБА_1 його процесуальних прав, оскільки з відеозапису вбачається, що працівники поліції повідомили його про причину зупинки, роз`яснили порядок проходження огляду та правові наслідки відмови від нього, а перед оформленням адміністративних матеріалів повідомили про права, передбачені ст. 63 Конституції України.

Апеляційний суд вважає, що працівники поліції під час спілкування з ОСОБА_1 виявивши в останнього ознаки алкогольного сп`яніння, діяли відповідно до приписів законодавства України, в межах своєї компетенції та виконуючи свої професійні обов`язки у відповідності до Закону України «Про Національну поліцію», а відтак обґрунтовано, на законних підставах запропонували водію пройти огляд щодо визначення стану алкогольного сп`яніння.

Апеляційний суд вважає безпідставними доводи про те, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад правопорушення, оскільки працівниками поліції не було дотримано установленого законом порядку огляду на стан сп`яніння. Так, сторона захисту вважає, що відповідно до приписів ч.3 ст. 266-1 КУпАП ОСОБА_1 , як водій транспортного засобу, який є військовослужбовцем, повинен був бути підданим огляду тільки посадовою особою, уповноваженою на те начальником органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, з використанням спеціальних технічних засобів та тестів, відповідно до порядку, встановленого частинами 2-7 статті 266-1 КУпАП.

Вищевказані доводи явно не відповідають вимогам закону, оскільки зазначений порядок огляду на стан сп`яніння військовослужбовців застосовується тільки у разі наявності обставин, які свідчать про вчинення правопорушень військовослужбовцями як особливими суб`єктами правопорушень.

Так, ч. 3 ст. 266-1 КУпАП дійсно встановлено порядок огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння військовозобов`язаних та резервістів під час проходження зборів, а також військовослужбовців Збройних Сил України, щодо яких є підстави вважати, що вони у стані сп`яніння перебувають на вулицях, у закритих спортивних спорудах, у скверах, парках, у всіх видах громадського транспорту (включаючи транспорт міжнародного сполучення) та в заборонених законом інших місцях, проводиться посадовою особою, уповноваженою на те начальником органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, з використанням спеціальних технічних засобів та тестів.

Вищевказаний порядок огляду на стан сп`яніння застосовується до військовозобов`язаних та резервістів під час проходження зборів, а також військовослужбовців Збройних Сил України, тільки у тому випадку, якщо останні підозріваються у вчиненні правопорушень, якими встановлено, що військовослужбовці є особливими суб`єктами певних правопорушень. Так, сам факт перебування військовослужбовця на службі в стані сп`яніння є серйозним порушенням військової дисципліни та може мати значні негативні наслідки для безпеки та боєздатності військових підрозділів.

Зокрема, ч.1 ст.15 КУпАП встановлено, що військовослужбовці, військовозобов`язані та резервісти під час проходження зборів, а також особи начальницького складу Національного антикорупційного бюро України, Бюро економічної безпеки України, рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, служби цивільного захисту, Державного бюро розслідувань, поліцейські несуть відповідальність за адміністративні правопорушення за дисциплінарними статутами. За порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, санітарних норм, правил полювання, рибальства та охорони рибних запасів, митних правил, вчинення правопорушень, пов`язаних з корупцією, вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, невиконання термінового заборонного припису або неповідомлення про місце свого тимчасового перебування у разі винесення термінового заборонного припису, порушення тиші в громадських місцях, неправомірне використання державного майна, незаконне зберігання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації, невжиття заходів щодо окремої ухвали суду, ухилення від виконання законних вимог прокурора, порушення законодавства про державну таємницю, порушення порядку обліку, зберігання і використання документів та інших матеріальних носіїв інформації, що містять службову інформацію, зазначені особи несуть адміністративну відповідальність на загальних підставах.

Разом з тим, вимоги щодо виконання вимог Правил дорожнього руху України стосуються всіх учасників дорожнього руху, оскільки вказані Правила відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України.

За таких обставин виконання вимог п.2.5 ПДР України, відповідно до яких водій повинен на вимогу працівника поліції пройти в установленому порядку медичний огляд для визначення стану сп`яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин розповсюджуються на всіх водіїв транспортних засобів.

Зокрема, відповідно до вказаних ПДР України водієм транспортного засобу є особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що огляд водія транспортного засобу на стан сп`яніння проводиться з метою відсторонення від керування цими транспортними засобами. Порядок відсторонення водіїв транспортних засобів, які перебувають у стані сп`яніння передбачений ч.1 ст.266 КУпАП.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 266 КУпАП огляд водія (судноводія) на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 266 КУпАП у разі незгоди водія (судноводія) на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров`я. Перелік закладів охорони здоров`я, яким надається право проведення огляду особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, затверджується управліннями охорони здоров`я місцевих державних адміністрацій.

Апеляційний суд приймає до уваги, що огляд на стан сп`яніння у закладі охорони здоров`я проводиться у відповідності до вимог ст.266 КУпАП з метою відсторонення водія транспортного засобу від керування цим транспортним засобом.

Разом з тим, питання щодо доведеності винуватості у вчиненні правопорушення повинно бути вирішено судом за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин провадження, на підставі об`єктивної оцінки сукупності зібраних доказів з погляду їх достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Так, апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до ПДР України водій транспортного засобу повинен не просто погодитись на проведення огляду на стан сп`яніння, а виконати вимоги поліцейського, які спрямовані на забезпечення проведення огляду на стан наркотичного сп`яніння у медичному закладі.

Таким чином, водій транспортного засобу повинен не тільки погодитись на проходження огляду на стан сп`яніння, а і своєю поведінкою забезпечити можливість проведення такого огляду і не створювати перешкод щодо реальної можливості його проведення в установленому законом порядку.

У разі невиконання вимог п. 2.5 ПДР України, передбачена адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП, а саме за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.

Апеляційний суд неодноразово зазначав у своїх рішеннях, що діючий закон дозволяє водію транспортного засобу відмовитись від проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів і така відмова не утворює складу адміністративного правопорушення. Разом з тим, у цьому випадку водій транспортного засобу зобов`язаний пройти огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння в закладах охорони здоров`я.

Так, відповідно до вимог ч.3 ст.266 КУпАП у разі відмови водія пройти огляд на стан сп`яніння поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів такий огляд проводиться в закладах охорони здоров`я.

Аналогічні положення містяться у п. 7 Розділу ІІ Інструкції про порядок виявлення у водіїв ознак сп`яніння, затвердженої наказом МВС України та МОЗ України №1452/735 від 09.11.2015, яким встановлено, що у разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу такий огляд проводиться в найближчому закладі охорони здоров`я, якому надано право на його проведення відповідно до статті 266 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

За таких обставин, у разі відмови водія транспортного засобу пройти огляд на стан сп`яніння, який проводиться поліцейським на місці зупинки транспортного засобу за допомогою спеціальних технічних засобів, працівник поліції повинен запропонувати водію транспортного засобу пройти огляд на стан сп`яніння у медичному закладі.

Дотримання вищевказаного порядку щодо вимоги поліцейського пройти огляд на стан сп`яніння дозволяє встановити суб`єктивне ставлення водія транспортного засобу до виконання вимог п.2.5 ПДР України щодо проходження огляду на стан сп`яніння та визначити психологічне ставлення водія транспортного засобу щодо можливості спростувати підозру працівника поліції про перебування водія у стані сп`яніння.

Разом з тим, апеляційний суд вважає, що дотримання вищевказаного порядку щодо вимоги пройти огляд на стан сп`яніння не має принципового значення у тому випадку, коли сукупність досліджених судом належних та допустимих доказів свідчить про те, що водій транспортного засобу в категоричній формі відмовлявся виконувати вимоги п.2.5 ПДР щодо проходження огляду на стан сп`яніння, посилається на обставини, які унеможливлюють проведення такого огляду та індиферентно ставиться до способу в який буде проведений такий огляд.

Так, зі змісту матеріалів провадження вбачається, що поведінка особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 на місці події свідчила про те, що останній намагався ускладнити працівникам поліції виконання ними своїх обов`язків, повідомляв неправдиву інформацію та відмовлявся виконувати вимоги п.2.5 ПДР України щодо огляду на стан сп`яніння, оскільки повністю заперечував факт керування транспортним засобом.

Апеляційний суд вважає, що сукупність досліджених судом доказів свідчить про те, що ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду на стан сп`яніння посилаючись на обставини, які унеможливлювали виконання ним вимог п.2.5 ПДР України та проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що законодавець передбачив настання адміністративної відповідальності за відмову від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку, саме з метою забезпечення неможливості ухилитись від проходження такого огляду водіями, які підозрюються у керуванні транспортним засобом у стані сп`яніння.

Зокрема, законодавець передбачив, що за своїми правовими наслідками та рівнем відповідальності, відмова від проходження огляду на стан сп`яніння та порушення вимог п.2.5 ПДР України прирівнюється до правопорушення, яке стосується керування транспортним засобом у стані сп`яніння.

Відповідно до волевиявлення законодавця вбачається, що останній виходив з того, що водій транспортного засобу, який підозрюється в тому, що керував транспортним засобом у стані сп`яніння може відмовитись від виконання вимог п.2.5 ПДПР України тільки за умови, що він дійсно перебуває у стані сп`яніння та повністю розуміє, що проведення такого огляду зможе довести, що він керував транспортним засобом у стані сп`яніння.

Апеляційний суд неодноразово звертав увагу на те, що правомірність дій поліцейських щодо зупинки транспортного засобу не знаходиться у причинному зв`язку з обов`язком водія транспортного засобу пройти відповідний медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного сп`яніння.

Право органів Національної поліції вимагати пройти у встановленому порядку медичний огляд у відповідності до п.2.5 ПДР України кореспондується із обов`язком водія не керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин.

Апеляційний суд неодноразово вказував на те, що керування транспортним засобом водієм, який підозрюється в тому, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння, створює реальну небезпеку, яка може призвести до тяжких наслідків.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що у рішенні по справі "О`Галлоран та Франціє проти Сполученого Королівства" від 29.06.2007 року Європейський суд з прав людини постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до національного законодавства працівник поліції самостійно на власний розсуд приходить до висновку про наявність ознак сп`яніння у водія транспортного засобу та вирішує питання щодо необхідності проходження водієм транспортного засобу огляду на стан сп`яніння.

Апеляційний суд вважає, що сукупність досліджених судом доказів поза розумним сумнівом свідчить про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, оскільки він відмовився виконувати вимоги п.2.5 ПДР України щодо проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що вчинене ОСОБА_1 адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП , за своїм характером є грубим суспільно небезпечним проступком у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху та створює підвищену небезпеку, як для самого водія, так і для його пасажирів та інших учасників дорожнього руху і може призвести до тяжких непоправних наслідків.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що притягнення до адміністративної відповідальності водіїв, які керують транспортним засобом у стані сп`яніння пов`язано із необхідністю створення безпечних умов для учасників дорожнього руху, збереження життя і здоров`я громадян.

Підвищення ефективності впливу на дисципліну учасників дорожнього руху забезпечується чітким визначенням правових санкцій за вчинення такого правопорушення.

При цьому, апеляційний суд виходить з того, що при визначенні стягнення необхідно враховувати його виховну дію, оскільки покарання, повинно бути направлено не тільки на забезпечення виправлення правопорушника та попередження вчинення ним нових правопорушень, а також повинно бути спрямовано на попередження вчинення правопорушень іншими особами.

Застосовуючи справедливе стягнення за вчинене правопорушення, суд таким чином констатує, що відповідні діяння є суспільно небезпечними та за їх вчинення настають певні негативні наслідки.

Апеляційний суд вважає, що обране судом адміністративне стягнення відповідає вимогам ст. 23 КУпАП, відповідно до якої адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення та запобігання вчиненню нових правопорушень самим правопорушником та іншими особам

З огляду на наведене підстав для скасування постанови не вбачається.

Керуючись ст. 294 КУпАП,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу захисника адвоката Микулича І.В. залишити без задоволення.

Постанову Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 24 липня 2026 року щодо ОСОБА_1 залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення.

Суддя Івано-Франківського

апеляційного суду О.П. Васильєв