Постанова від 19 жовтня 2026 р. у справі №166/812/26 — Волинський апеляційний суд

Справа № 166/812/26Головуючий у 1 інстанції: Фазан О. З.

Провадження № 22-ц/802/1148/26 Доповідач: Карпук А. К.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 жовтня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Карпук А.К.

суддів - Бовчалюк З.А., Здрилюк О. І.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 поданою його представником Говоровим Андрієм Валерійовичем на рішення Ратнівського районного суду Волинської області від 16 червня 2026 року та додаткове рішення Ратнівського районного суду Волинської області від 02 липня 2026 року в складі судді Фазан О. З.,

встановив:

В травні 2026 року товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» (надалі - ТОВ «Укр Кредит Фінанс») звернулося до суду із зазначеним позовом посилаючись на те, що 02 листопада 2025 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 , за допомогою вебсайту (creditkasa.com.ua), який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «Укр Кредит Фінанс», у рамках якої реалізуються технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів і які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле, було укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії № 1620-9341 (далі - Кредитний договір). Згідно з умовами Кредитного договору позивач узяв на себе зобов`язання надати відповідачу кредит для задоволення особистих потреб у сумі 25000 грн зі строком кредитування 365 днів; базовий період - 30 днів; комісія за видачу кредиту - 15% від суми кредиту; знижена % ставка - 1 % в день; стандартна % ставка - 1% за кожен день користування кредитом, яка застосовується протягом перших 180 календарних днів з дати укладення договору, - 0,75% за кожен день користування кредитом, яка застосовується у період починаючи з 181 календарного дня дії договору і до закінчення строку дії договору або до дати фактичного повернення всієї суми кредиту.

ТОВ «Укр Кредит Фінанс» виконало взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, надавши відповідачу кредит відповідно до умов укладеного договору. Однак відповідач порушив узяті на себе зобов`язання, у зв`язку з чим станом на 02 березня 2026 року допустив заборгованість за Кредитним договором, яка становить 71250 грн, з яких 25000 грн - заборгованість за кредитом, 30000 грн - заборгованість за нарахованими процентами, 12500 грн - заборгованість за процентами річних на підставі 625 ЦК, 3750 грн - заборгованість по комісії.

Просило суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за Кредитним договором в загальному розмірі 71250 грн та судовий збір у розмірі 2662,40 грн.

Рішенням Ратнівського районного суду Волинської області від 16 червня 2026 року позов задоволено частково.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії № 1620-9341 від 02 листопада 2025 року в розмірі 28750 гривень, з яких 25000 гривень - прострочена заборгованість за тілом кредиту; 3750 гривень - комісія за видачу кредиту.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» понесені витрати пов`язані зі сплатою судового збору в розмірі 1074 гривень 30 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Додатковим рішенням Ратнівського районного суду Волинської області від 02 липня 2026 року заяву представника відповідача Говорова Андрія Валерійовича про винесення додаткового рішення задоволено частково.

Постановлено стягнути з ТОВ «Укр Кредит Фінанс» на користь ОСОБА_1 3578 гривень 95 копійок витрат на правову допомогу.

Не погоджуючись із рішеннями суду першої інстанції, представник відповідача Говоров А. В. подав апеляційну скаргу, у якій покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить їх скасувати, ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову та стягнути з позивача на користь відповідача витрати на правничу допомогу відповідача у розмірі 6000 грн у суді 1 інстанції та 6000 грн у суді апеляційної інстанції та всього 12000 грн.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції вірно надав оцінку щодо розміру суми заборгованості за тілом кредиту у сумі 25000 грн, прийняв обгрунтоване та законне рішення про відмову у стягненні відсотків за кредитом та відсотків за статтею 625 ЦК України, в той же час припустився помилки, задовольнивши вимоги щодо стягнення одноразової комісії за видачу кредиту у розмірі 3750 грн, не урахував аргументи відповідача про те, що у позивача було відсутнє право звертатися до суду із вимогою про дострокове стягнення боргу.

З апеляційної скарги вбачається, що представник відповідача оскаржує рішення в частині задоволення позовних вимог, а тому, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з роз`ясненнями, які містяться у п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України №12 від 24 жовтня 2008 року «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновки щодо не оскаржуваної частини рішення ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить відмовити у стягненні з позивача на корсить відповідача витрат за надання професійної правничої допомоги, оскільки такі є неспівмірними зі складністю справи.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Оскільки ціна позову в даній справі (71250 грн) менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, її апеляційний розгляд здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

За змістом частин четвертої та п`ятої статті 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Датою прийняття постанови у даній справі є 20.10.2026, тобто дата складення повного судового рішення.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково з таких мотивів.

З матеріалів справи вбачається, що 02.11.2025 між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 з а допомогою Веб-сайту, який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «Укр Кредит Фінанс», в рамках якої реалізуються технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів і які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле, було укладено електронний Договір про відкриття кредитної лінії № 1620-9341.

Згідно з пунктами 4.1 - 4.2, вказаного Договору загальний розмір кредиту (сума кредиту) за цим Договором становить 25000 грн. Дата надання/видачі кредиту: 02.11.2026.

Плата за видачу кредиту передбачена у формі процентів за користування Кредитом та комісії за видачу Кредиту (якщо умови цього Договору передбачають сплату комісії за видачу Кредиту) (пункт 4.7 кредитного договору).

Згідно з п. 4.8. кредитного договору базовий період складає 30 (тридцять цілих, нуль сотих ) календарних днів. Перебіг першого Базового періоду починається з дати надання/видачі Кредиту та закінчується в дату останнього календарного дня першого Базового періоду..

Відповідно до п. 4.9 Договору сплату процентів за користування Кредитом та комісії за видачу Кредиту (якщо умови цього Договору передбачають сплату комісії за видачу Кредиту) Позичальник зобов`язаний здійснювати не пізніше дат, які є останніми днями відповідних Базових періодів шляхом здійснення безготівкового переказу суми, що дорівнює Обов`язковому платежу, на банківський рахунок Кредитодавця. У разі несплати процентів за користування Кредитом не пізніше останнього дня будь-якого Базового періоду у розмірі Обов`язкового платежу, до такого Обов`язкового платежу починаючи із наступного календарного дня додаються проценти за користування Кредитом за кожен календарний день користування Кредитом у межах Строку кредитування, які Позичальник зобов`язаний оплатити не пізніше цього календарного дня у складі Обов`язкового платежу. У випадку оплати Обов`язкового платежу у повному обсязі в певному Базовому періоді, в подальшому сплату процентів за користування Кредитом Позичальник зобов`язаний здійснювати не пізніше останнього дня кожного наступного Базового періоду у складі наступних Обов`язкових платежів.

Комісія за видачу кредиту становить 15.00 % від суми виданого Кредиту (якщо в цьому пункті Договору значення розміру комісії за видачу кредиту вказано 0% (нуль відсотків), вказане означає, що комісія за видачу Кредиту є відсутньою). Нарахування комісії за видачу кредиту здійснюється на суму виданого за цим Договором Кредиту у день видачі Кредиту (пункт 4.11 кредитного договору).

Пунктом 4.14 Договору визначено, що строк кредитування, тобто, строк на який надається кредит позичальнику: 365 календарних днів з моменту перерахування кредиту позичальнику. Дата повернення кредиту - 01.11.2026.

Пунктом 6.9. Договору передбачено, що Позичальник має право протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з дня укладення Договору відмовитися від Договору без пояснення причин, у тому числі в разі отримання ним грошових коштів, про що зобов`язаний повідомити Кредитодавця до закінчення вказаних 14 (чотирнадцяти) календарних днів шляхом направлення відповідного повідомлення у письмовій формі на адресу Кредитодавця.

Позичальнику було надано наступний одноразовий ідентифікатор - А0970 для підписання кредитного договору, підтвердження ознайомлення з Правилами, та інших супутніх документів, яким був підписаний кредитний договір № 1620-9341 від 02.11.2025.

Отримання відповідачем кредитних коштів в розмірі 25000 грн підтверджується довідкою ТОВ «Укр Кредит Фінанс» про перерахування суми кредиту № 1620-9341 від 02.11.2025, підтвердженням успішної оплати ТОВ «ФК Контрактовий дім» про перерахування коштів від ТОВ «Укр Кредит Фінанс» на платіжну картку № НОМЕР_1 .

Відповідно до розрахунку, доданого до позовної заяви, станом на 02.03.2026 загальний розмір заборгованості відповідача становить 71250 грн, з яких: 25000 грн - сума основного боргу, 30000 грн - заборгованість по процентах, 3750 - заборгованість за комісією, 12500 грн - заборгованість за відсотками на підставі ст.625 ЦК України.

Факт підписання договору позики сторонами, його відповідності Закону України «Про електронну комерцію», отримання кредитних коштів сторонами не оспорюється, а встановлені в цій частині рішення суду першої інстанції обставини справи позивачем не оскаржуються.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції дійшов висновку, що сума заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача складає 28750 грн, з яких: 25000,00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу, 3750 грн - комісія за надання кредиту.

З такими висновками суду колегія апеляційного суду погоджується частково.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд та застосовані норми права.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).

Абзац 2 частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до частини 1 статті 181 ГК України господарський договір, як правило, існує в вигляді єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощеній формі шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами та іншими засобами електронної комунікації, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні норми до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19, від 16 грудня 2020 року у справі №561/77/19.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

У ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 вказаного Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону).

Згідно із частиною 6 статті 11 вищезазначеного Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Матеріалами справи підтверджено та судом першої інстанції належним чином встановлено, що договір про відкриття кредитної лінії № 1620-9341 від 02.11.2025 із зазначенням у ньому усіх реквізитів відповідача, в тому числі паспортних даних, реєстраційної номер облікової картки платника податків, місця проживання, електронної пошти, рахунку позичальника, а також інформація щодо умов кредитування, містить електронний підпис із одноразовим ідентифікатором А, який відповідно до вимог ч.6 та 8 ст.11 і ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» був власноручно введений відповідачем для електронного підпису, що свідчить про те, що сторони досягли усіх істотних умов та уклали в належній формі договір про відкриття кредитної лінії.

Надаючи оцінку аргументам представника відповідача про те, що позивач неправомірно нарахував заборгованість за комісією по кредиту, апеляційний суд враховує наступне.

Умовами пункту 4.11 кредитного договору 1620-9341 від 02.11.2025 передбачена комісія за надання кредиту, яка становить 15.00 % від суми виданого Кредиту, тобто 3750 грн.

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

На виконання вимог, у тому числі пункту 4 частини 1 статті 1 та частини 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Таким чином, виходячи з аналізу вимог пункту 4 частини 1 статті 1,частини 2 статті 8, частини 1 статті 1, статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», роз`яснень Великої Палати Верховного Суду щодо застосування статті 11 Закону України «Про споживче кредитування», які викладені у постанові від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19, така форма витрат як комісія за надання кредиту існує на законодавчому рівні, визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами.

Отже, спеціальним законодавством України прямо визначені легальні можливості позивача як включати до тексту кредитних договорів із споживачами умови щодо нарахування комісії, так і в подальшому нараховувати її, а також витребувати суму несплаченої вищевказаної комісії від відповідача (в т.ч. і в судовому порядку).

За такого, включення до тексту кредитного договору умови про необхідність сплати відповідачем комісії за надання кредиту у розмірі 15% від суми кредиту (3750 грн), а також подальше витребування нарахованої комісії позивачем з відповідача, колегія суддів вважає таким, що відповідає вимогам діючого законодавства. Підстав для визнання умови договору про сплату комісії за надання кредиту нікчемною немає.

Щодо доводів апеляційної скарги про не отримання відповідачем вимоги, що вказує на недоведеність права товариства на дострокове стягнення заборгованості за кредитом колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з п. 4.8. кредитного договору базовий період складає 30 календарних днів. Базовий період сплати відсотків (далі - Базовий період) - проміжки часу впродовж строку дії Договору, не пізніше останнього дня яких у Позичальника настає обов`язок сплати процентів за користування Кредитом та комісії за видачу Кредиту (якщо умови цього Договору передбачають сплату комісії за видачу Кредиту) (п. 1.1 кредитного договору).

Пунктом 4.14 Договору визначено, що строк кредитування, тобто, строк на який надається кредит позичальнику: 365 календарних днів з моменту перерахування кредиту позичальнику. Дата повернення кредиту - 01.11.2026.

З урахуванням викладених вище умов договору, відповідач був зобов`язаний сплатити на користь позивача комісію за видачу кредиту до 02.12.2025, а повернути кредит (тіло кредиту) до 01.11.2026. Відповідачем не виконані вимоги кредитного договору щодо сплати комісії за видачу кредиту.

З позовом до суду позивач звернувся 12.05.2026, тобто до закінчення строку кредитування.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 цього Кодексу

Положеннями ст. 16 Закону «Про споживче кредитування» визначено, що у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит.

Кредитодавець зобов`язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.

Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем направлено на адресу відповідача вимогу про дострокове повернення кредиту Вих. 1620-9341 від 23.03.2026 щодо виконання договірних зобов`язань, відповідно до змісту якої позивач вимагав від відповідача на протязі 30 календарних днів з дати отримання цієї Вимоги сплатити заборгованість за Кредитом на банківські реквізити ТОВ «Укр Кредит Фінанс» зазначені в Договорі.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі №638/13683/15-ц зазначила, що «визначаючи зміст правовідносин, які виникли між сторонами кредитного договору, суди повинні встановити: на які потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб. Встановивши, що кредитування здійснювалось на споживчі потреби, суд повинен застосувати до встановлених правовідносин законодавство щодо захисту прав споживачів. Враховуючи, що праву кредитора на дострокове стягнення в судовому порядку заборгованості за кредитним договором, має передувати реалізація ним права вимоги дострокового виконання основного зобов`язання, відповідно до вимог статті 16 Закону України «Про споживче кредитування», суд приходить до висновку, що у банку не виник обов`язок дострокового повернення всієї суми грошових коштів за кредитним договором, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що банком було завчасно направлено вимогу про дострокове повернення кредиту, а відповідачем таку вимогу було отримано».

Виходячи з вищезазначених норм права, боржник вважається належним чином повідомленим про порушення зобов`язань за кредитним договором та про зобов`язання достроково погасити заборгованість у тому разі, коли кредитором не лише відправлено на адресу такого боржника досудову вимогу, а й доведено факт її вручення адресатові під розписку, оскільки загальний зміст поняття «повідомлення» передбачає не тільки направлення відомостей, з якими особу слід ознайомити, а й отримання цією особою зазначених відомостей.

Такий правовий висновок у подібних правовідносинах викладений у постановах Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі №344/3627/16-ц (провадження №61-21032св18), від 03 червня 2020 року у справі №359/8181/18 (провадження №61-22164св19), від 17 березня 2021 року у справі №361/1488/19 (провадження №61-6141св20).

З огляду на вказані вище правові висновки Верховного Суду, сам факт направлення досудової вимоги про виконання договірних зобов`язань на адресу реєстрації місця проживання відповідача не є належним її повідомленням.

Матеріали справи не містять доказів вручення ОСОБА_1 вимоги Вих. 1620-9341 від 23.03.2026 щодо виконання договірних зобов`язань.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що у ОСОБА_1 не виник обов`язок дострокового виконання зобов`язань за кредитним договором № 1620-9341 від 01.11.2025 в частині повернення основної суми боргу, оскільки матеріали справи не містять доказів про те, що відповідачем були отримані вимоги позивача про дострокове повернення кредитів, а тому в цій частині позовні вимоги до задоволення не підлягають.

Відтак, на час подачі позову ТОВ «Укр Кредит Фінанс» має право на стягнення з відповідача простроченої заборгованості за комісією станом на 02.03.2026, що складає 3750 грн.

Відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Суд першої інстанції, розглядаючи позов ТОВ «Укр Кредит Фінанс», неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, внаслідок неправильного застосування норм матеріального права допустив помилку щодо розміру заборгованості, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права відповідно до п. п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставами для зміни рішення суду першої інстанції.

Тому рішення суду першої інстанції підлягає зміні шляхом зменшення суми заборгованості стягнутої з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» за договором про відкриття кредитної лінії № 1620-9341 від 02 листопада 2025 року з 28750 грн до 3750 грн.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

З матеріалів справи вбачається, що при зверненні з позовом до суду ТОВ «Укр Кредит Фінанс» сплатило судовий збір у сумі 2662,40 грн., а відповідачем при зверненні з апеляційною скаргою 1611,45 грн.

Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - зміні, тому пропорційно до задоволених позовних вимог у сумі 3750 грн з заявленої суми 71250 грн, що становить 5,26 %, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 140,04 грн (2662,40грн х 5,26%) судового збору, сплаченого за подання позовної заяви.

Крім того, у зв`язку з задоволенням апеляційної скарги на 86,96% підлягає стягненню з ТОВ «Укр Кредит Фінанс» на користь відповідача витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1401,32 грн (1611,45 грн. х 86,96%).

Додаткове рішення Ратнівського районного суду Волинської області від 02 липня 2026 року про стягнення з позивача на користь відповідача витрати професійну правничу допомогу, відповідно до вимог ч.13 ст.141 ЦПК України також підлягає зміні, зокрема.

Згідно з ч. 1. п. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаний з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 ст. 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Судом першої інстанції встановлено і сторонами в апеляційному порядку не оспорюється, що витрати за надану професійну правничу допомогу, які поніс відповідач в розмірі 6000грн є реальними, доведеними, тобто такими, що підтверджені належними доказами, а тому підлягають розподілу відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України.

Оскільки рішення суду першої інстанції підлягає зміні, тому пропорційно до відхиленої частини позовних вимог у сумі 67500 грн з заявленої суми 71250 грн, що становить 94,74 %, з позивача на користь відповідача підлягає стягненню 5864,40 грн (6000грн х 94,74 %) витрати професійну правничу допомогу в суді першої інстанції.

Представник відповідача у апеляційній скарзі просив стягнути з позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу в апеляційному суді.

Згідно з ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до п. 1, 2 ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження надання правової допомоги, апелянтом надано копію договору про надання правничої допомоги № б/н від 22.04.2026, укладеного між відповідачем ОСОБА_1 та адвокатом Говоровим А.В.; додаткову угоду № 02 від 22.05.2026 до договору про надання правничої допомоги від 22.05.2026, у якій зазначено розмір винагороди адвоката, зокрема, написання та подання апеляційної скарги - 6000грн; акт прийому-передачі виконаних робіт № 02 від 18.07.2026, згідно з яким адвокатом Говоровим А.В. надано ОСОБА_1 правову допомогу на суму 6000 грн; ордер про надання правничої допомоги ОСОБА_1 адвокатом Говоровим А.В. № 1321255 від 28.05.2026., платіжну інструкцію @2L348727 від 15.07.2026

У відзиві на позовну заяву позивач заявив про не співмірність розмір витрат на правничу допомогу складністю справи та об`єму наданих робіт.

Апеляційний суд, розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, доходить висновку про те, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу у вказаному розмірі з відповідача, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у додатковій постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 753/15687/15.

Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини третьої, частинах четвертій, дев`ятій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правничу допомогу та не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково, покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Такими критеріями є: 1) пов`язаність цих витрат з розглядом справи; 2) поведінка сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 3) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадія розгляду справи, на якій такі дії вчинялися; 4) сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку; 5) сума судових витрат, заявлених до відшкодування та підтверджених відповідними доказами, є неспівмірно меншою, ніж сума, заявлена в попередньому (орієнтовному) розрахунку; 6) зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або виникнення спору внаслідок неправильних дій сторони.

Колегія суддів звертає увагу на те, що предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором. Справа є малозначною в силу вимог закону, та не є складною.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що позивачем витрати на професійну правничу допомогу надані в суді першої інстанції в розмірі 6000 грн. є завищеними, належним чином не обґрунтованими.

Враховуючи складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність зменшити їх розмір та стягнути з позивача на корить відповідача понесені у даній справі витрати на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції в загальному розмірі 3000 грн.

Частиною 1 статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки вимоги апеляційної скарги задоволено частково, то відповідач має право на відшкодування витрат по сплаті судового збору у сумі 2608,80 грн.

Керуючись статтями 268, 367, 368, 376, 382, 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 поданою його представником Говоровим Андрієм Валерійовичем задовольнити частково.

Рішення Ратнівського районного суду Волинської області від 16 червня 2026 року та додаткове рішення Ратнівського районного суду Волинської області від 02 липня 2026 року змінити, виклавши їх резолютивні частини у новій редакції.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» (код ЄДРПОУ 38548598) заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії № 1620-9341 від 02 листопада 2025 року в розмірі 3750 (три тисячі сімсот п`ятдесят) гривень - комісія за видачу кредиту.

Стягнути з ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» (код ЄДРПОУ 38548598) 140,04 грн витрати пов`язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» (код ЄДРПОУ 38548598) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) 5864,40 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» (код ЄДРПОУ 38548598) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) витрат зі сплатою судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1401,32 грн та витрати на правничу допомогу в апеляційному суді в розмірі 2608,80 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий

Судді: