Рішення від 18 жовтня 2026 р. у справі №501/2397/26 — Чорноморський міський суд Одеської області

19 жовтня 2026 року Єдиний унікальний № 501/2397/26 Провадження № 2/501/2077/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

19 жовтня 2026 року м. Чорноморськ

Чорноморський міський суд Одеської області

у складі: головуючого судді - Тордія Е.Н. секретаря судових засідань – Дунаєвої Т.В.

номер справи № 501/2397/26 провадження 2/501/2077/26

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Чорноморську Одеської області цивільну справу за позовною заявою позивача: ОСОБА_1 до відповідача: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Одеська товарна біржа предмет та підстава позову про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна дійсним,-

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Стислий виклад обставин правовідносин.

25 травня 2026 року позивач звернулася до Чорноморського міського суду Одеської області з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Одеська товарна біржа, з позовом про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна дійсним.

В обґрунтування позовної заяви зазначено, 30 січня 1998 року між позивачем та відповідачами ОСОБА_2 , яка діяла від себе особисто і від імені неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі Рішення Іллічівського міського виконавчого комітету під №75 від 27 січня 1998 року на Одеській товарній біржі був укладений Договір № 22363 купівлі-продажу нерухомого майна.

Згідно даного договору позивач придбала, а відповідачі продали її квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 46,80 кв.м, житловою площею 28, 5 кв.м. Відповідно до технічного паспорту від 05 червня 2024 року вищевказана квартира є 2-х кімнатна і складається: 1- коридор - 8,9 кв.м., 2 - житлова кімната -17, 3 кв., 3- житлова кімната - 11,2 кв.м, 4- кухня - 5,9 кв.м., 5 - санвузол – 2,7 кв.м, балкон - 0,8 кв.м, Квартира належала продавцям на підставі: свідоцтва про право власності на житло, виданого Одеською залізничною дорогою під №Ж-546 від 15 січня 1998 року, зареєстрованого в БТІ АДРЕСА_2 реєстр 35 стр.187 від 26січня 1998 року.

Сторони домовились про всі істотні умови договору, продавці прийняли гроші, передавши покупцям ключі від квартири, остання стала проживати.

13 квітня 1998 року позивач зареєструвала своє право власності на квартиру АДРЕСА_1 в Іллічівському бюро технічної інвентаризації, про що зроблено запис в реєстрову книгу №Пр-15 за реєстровим номером №35 стор. №36. Після придбання квартири відразу ж вселилась в дану квартиру, зареєструвалась і своєчасно сплачує комунальні послуги.

З часу придбання даної квартири ніяких претензій з боку продавців не надходило.

На момент укладення зазначеного Договору купівлі-продажу нерухомого майна діяв Закон України «Про товарну біржу», згідно якого даний договір купівлі-продажу нерухомого майна подальшого нотаріального посвідчення не потребував. Протягом останніх років позивач неодноразово робила спроби щодо нотаріального посвідчення Договору , проте відповідачі перестали виходити на зв`язок та були знятті з місця реєстрації.

На сьогоднішній день позивач маючи намір розпорядитись своєю власністю, змушена привести форму даного договору у відповідність з чинним законодавством, а відповідачі ухиляються від нотаріального посвідчення зазначеної угоди, а тому вона з даною позовною заявою звернулась до суду.

Позивач, в судове засідання не з`явилася, надала до суду заяву з якої вбачається що розгляд справи просить проводити за її відсутності. Позовну заяву, просила задовольнити в повному обсязі.

Відповідачі, повідомлені належним чином про дату та час судового засідання, за останнім відомим місцем реєстрації до суду не з`явились, поважної причини своєї неявки суду не повідомили, заяви про зміну місця проживання суду не надали.

Представник третьої особи, про час та місце судового розгляду повідомлявся в установленому законом порядку за останнім відомим місцем перебування, до судового засідання не з`явився, поважної причини неявки Суду не повідомив, правом на подання відзиву не скористався.

Процесуальні дії

Заяви, клопотання та інші процесуальні дії по справі.

Ухвалою суду від 11червня 2026 року після отримання інформації щодо реєстрації місця проживання відповідача провадження у справі відкрито та призначена до розгляду в загальному провадженні.

Позивач, в судове засідання не з`явилась, подала до суду заяву у якій просить суд розгляд справи проводити та її відсутності, позовну заяву, просила задовольнити в повному обсязі.

Відповідачі, про час та місце судового розгляду повідомлявся в установленому законом порядку за останнім відомим місцем реєстрації, до судового засідання не з`явилась, поважної причини неявки Суду не повідомили, заяви про зміну місця проживання суду не надали, правом на подання відзиву не скористались.

Представник третьої особи, про час та місце судового розгляду повідомлявся в установленому законом порядку за останнім відомим місцем перебування, до судового засідання не з`явився, поважної причини неявки Суду не повідомив, правом на подання відзиву не скористався.

Судова повістка у відповідності до п. 2 ч. 7 ст. 128 Цивільного процесуального кодексу України, надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку (а.с. 65-66, 67-68, 69-70).

Відповідно до п. 3 ч. 8 ст. 128 Цивільного процесуального кодексу України, днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суд (а.с. 65-66, 67-68, 69-70).

Відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також заінтересована особа у справах про видачу обмежувального припису за приписами п. 11 ч. 7 ст. 128 Цивільного процесуального кодексу України викликаються до суду через оголошення на офіційному вебсайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису - не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання.

З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.

Про подальший розгляд справи 14 жовтня 2026 року відповідач, представник третьої особи повідомлені через оголошення на вебсайті судового влади від 22 вересня 2026 року (а.с. 72, 73, 74).

За приписами ст. 128, 131 Цивільного процесуального кодексу України відповідач вважається, повідомленим про розгляд справи належним чином.

Відповідно до положень ч. 8 ст. 178 Цивільного процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно ч. 1 ст. 223 Цивільного процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 223 Цивільного процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

За положеннями ст. ст. 13, 43 Цивільного процесуального кодексу України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми процесуальними правами на власний розсуд. Особи, які беруть участь у справі, зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права та виконувати процесуальні обов`язки.

Якщо учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі №361/8331/18.

Судом вжито всіх можливих заходів для повідомлення відповідача про розгляд справи, забезпечено всі процесуальні права у спосіб, передбачений Цивільного процесуального кодексу України. Таким чином відповідач, третя особа вважається повідомленим про розгляд справи належним чином.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін, освідчин ості її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, суд вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників, які не з`явились до судового засідання.

Зі згоди позивача (представника) суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає вимогам ст. 280 Цивільного процесуального кодексу України.

За приписами ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України за неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Позиція суду

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, розглянувши справу в межах заявлених вимог, дійшов висновку, що позовна заява підлягає задоволенню з наступних підстав.

Фактичні обставини встановлені судом.

Судом встановлено, що 30 січня 1998 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яка діяла від себе особисто і від імені неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі Рішення Іллічівського міського виконавчого комітету під № 75 від 27 січня 1998 року на Одеській товарній біржі був укладений Договір №22363 купівлі-продажу нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_1 .

Право власності позивача було зареєстроване у встановленому законом порядку в Іллічівському бюро технічної інвентаризації, про що зроблено запис в реєстрову книгу №Пр-15 за реєстровим номером №35 стор. №36., що підтверджується довідкою з КП «Бюро технічної інвентаризації» ЧМР Одеського району Одеської області від 05 червня 2024 року № 711.

При укладанні договору між сторонами було досягнуто згоди по всім істотним умовам і сторони повністю виконали умови угоди - продавець отримав кошти, а покупцям було передано нерухоме майно і до них перейшло право власності на спірну квартиру. Реєстрація права власності відбулась у встановленому на той час порядку.

Біржове оформлення договору було обрано сторонами, оскільки така форма оформлення подібного роду договорів відповідала дійсному на той час законодавству, що підтверджується державною реєстрацією спірного договору.

Всі умови договору купівлі-продажу нерухомого майна були виконані в повному обсязі, позивач передала відповідачу кошти в розмірі 7 000.00 гривень, а відповідачі передали позивачу ключі( а.с.6-8).

Відповідно до довідки з реєстру територіальної громади № 2026/007748537 від 13 травня 2026 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстрована в квартирі АДРЕСА_1 ( а.с.18).

Згідно виписки з особового рахунку № НОМЕР_1 виданого комунальним підприємством « Міське управління житлового- комунального господарства» за адресою в квартирі АДРЕСА_1 , мешкає ОСОБА_1 ( а.с.19).

Зі змісту довідки від 12 травня 2026 року комунального підприємства «Чорноморсьтеплоенерго» Чорноморської міської ради Одеської області вбачається що ОСОБА_1 користується послугами теплопостачання за адресою в квартирі АДРЕСА_1 ( а.с.20).

Актом комунального підприємства «Чорноморськводоканал» від 14 травня 2026 року за адресою в квартирі АДРЕСА_1

вставлений засвідчено факт використання ОСОБА_1 водопостачання та водовідведення (а.с.21).

Довідка про звірку взаєморозрахунків №35 станом на 20 равня 2026 року за особовим рахунком НОМЕР_2 за адресою квартира АДРЕСА_1 засвідчує факт використання ОСОБА_1 електричної енергії( а.с.23).

Мотивувальна частина та застосовані судом правові норми.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частина 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України передбачає, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Предметом судового розгляду у цій праві є визнання договору дійсним та визнання права власності.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема ст. 1 Першого протоколу до неї, передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше,як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

У відповідності до статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Частиною 4 ст. 41 Конституції України передбачено ,що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з нормою ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

За нормами Цивільного кодексу України підставами виникнення (набуття) права власності є різні правостворюючі юридичні факти або правовідносини.

З приписів ч.2 ст.328 Цивільного кодексу України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом

За положенням ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до частин першої, третьої статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності; якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Згідно із частиною четвертою Прикінцевих та перехідних положень Цивільний кодекс України 2004 року застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності (з 1 січня 2004 року).

Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Відповідно з ч.3 ст. 9 чинного Житлового кодексу УРСР, громадяни мають право придбати житло на біржових торгах.

Згідно зі ст.12 Закону України «Про власність» від 7 лютого 1991 року за № 697-XII, який діяв на момент виникнення цивільних правовідносин, громадяни набувають право власності в разі укладання угод, які не заборонені Законом.

Статтею 224 Цивільного кодексу УРСР (в редакції 1963 року), передбачалось ,що за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом ст.ст. 128, 153 Цивільного кодексу УРСР (в редакції 1963 року), право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

Договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї із сторін повинно бути досягнуто згоди.

Статтею 227 Цивільного кодексу УРСР передбачалась необхідність нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу жилого будинку, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу).

Оскільки договір купівлі-продажу укладений та зареєстрований на Одеській Універсальній біржі 30 січня 1998 року, то при вирішенні спору підлягають застосуванню положення Цивільного кодексу Української РСР 1963 року Закон України «Про власність», Закон України «Про товарну біржу».

Відповідно до статті 49 Закону України «Про власність», чинного на час виникнення спірних правовідносин, володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про товарну біржу» (в редакції на час укладення договору купівлі-продажу спірної квартири) товарна біржа є організацією, що об`єднує юридичних і фізичних осіб, які здійснюють виробничу і комерційну діяльність, і має за мету надання послуг в укладенні біржових угод, виявлення товарних цін, попиту і пропозицій на товари, вивчення, упорядкування і полегшення товарообігу і пов`язаних з ним торговельних операцій. Крім того, статтею 2 Закону встановлено, що основними принципами діяльності товарної біржі є рівноправність учасників біржових торгів, застосування вільних (ринкових) цін, публічність проведення біржових торгів.

На товарних біржах здійснюються біржові операції, які повинні відповідати сукупності вимог, установлених статтею 15 Закону, згідно з якою угода вважається укладеною на біржі: якщо вона являє собою купівлю-продаж, поставку та обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі; якщо її учасниками є члени біржі; якщо вона подана до реєстрації та зареєстрована на біржі не пізніше наступного за здійсненням угоди дня.

При цьому слід зазначити, що чинним законодавством України на момент вчинення правочину не було передбачено такої форми угоди, як біржова.

Набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти.

Згідно з ч. 2 ст. 15 Закону України «Про товарну біржу» від 10 грудня 1991 № 1956-ХІІ (в редакції, чинній на момент укладання спірного правочину) угоди, зареєстровані на товарній біржі не підлягають нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про власність», який втратив чинність у зв`язку з прийняттям Цивільного кодексу України 2004 року, об`єктами права приватної власності є жилі будинки, квартири, предмети особистого користування, дачі, садові будинки, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, земельні ділянки, насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби, кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення.

Таким чином, на дату укладання біржового договору № 22363 від 30 січня 1998 року у законодавстві існували протиріччя щодо необхідності нотаріального посвідчення вказаного договору, мала місце колізія норми ст. 15 Закону України «Про товарну біржу» та норми кодифікованого нормативно-правового акту, а саме ст. 277 Цивільного кодексу УРСР 1963 року.

Відповідно до абз. 3 п. 2 Постанови №14 Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року, в якому роз`яснено, що у випадку наявності суперечності між нормами законів (кодексів), що мають юридичну силу, застосуванню підлягає той, що прийнятий пізніше.

У даному випадку, наявна колізія норм матеріального права, що мають однакову юридичну силу, при цьому суд акцентує увагу, що Закон України «Про товарну біржу» було прийнято в 1991 року, а Цивільний кодекс на момент укладання спірного правочину діяв з 1963 року.

При вирішенні спору про необхідність чи відсутність необхідності нотаріального посвідчення правочину, укладеного на товарній біржі, суд вважає правомірним застосування положення ст. 15 Закону України «Про товарну біржу» (як нормативного акту, прийнятого пізніше), що дозволяв укладати біржові контракти щодо відчуження житлової нерухомості фізичною особою без нотаріального посвідчення.

Відповідно до ст. 47 Цивільного кодексу УРСР нотаріальне посвідчення угод можливе лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими ч. 2 ст. 48 цього Кодексу.

З висновку викладеному у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року в справі № 671/22/19 (провадження № 61-9511сво19) вбачається ,що нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.

Якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.

Вимоги щодо змісту та форми правочинів визначаються законодавством, чинним на момент їх вчинення. Це саме положення стосується також підстав визнання правочинів недійсними. При розгляді справи про визнання правочину недійсним він оцінюється на предмет відповідності до вимог законодавства, чинного під час його укладення.

Отже, на правочини вчинені до моменту набуття чинності Цивільним кодексом України від 16 січня 2003 року, тобто до 01 січня 2004 року, поширюється законодавство, чинне на момент їх укладення, зокрема Цивільний кодекс Української РСР від 18 липня 1963 року (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 червня 2021 року в справі № 478/708/19 (провадження № 61-2680св20), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 травня 2023 року в справі № 205/1783/20 (провадження № 61-480св23), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 вересня 2023 року в справі № 203/4638/20 (провадження № 61-4402ск23).

Статтею 227 Цивільного кодексу УРСР нотаріальне посвідчення угод було обов`язкове лише у випадках укладення договору купівлі-продажу жилого будинку.

В Цивільному кодексу УРСР не передбачалося обов`язку нотаріально посвідчувати договір купівлі-продажу квартири, у тому числі у випадку укладення договору, стороною якого є фізична особа ( постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29 березня 2018 року в справі № 904/4573/16, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04 вересня 2019 року в справі № 903/729/16, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2022 року в справі № 183/900/17 (провадження № 61-9101св21)).

Окрім того в цивільному кодексу УРСР не передбачалось поділу правочинів на нікчемні та оспорювані за характером їх недійсності. Однак відсутність нотаріальної форми правочину у випадках, коли вона є обов`язковою, призводила до наслідків, які є подібними до сучасного тлумачення поняття «нікчемність» (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 червня 2021 року в справі № 478/708/19 (провадження № 61-2680св20).

Правочин чи договір з`являються як юридичний факт в момент їх вчинення. Недійсність може «вражати» правочин чи договір, і вона стосується саме моменту його вчинення, а не виконання.

Саме на момент вчинення правочин чи договір перевіряються на те чи він відповідає, зокрема, вимогам щодо його дійсності, яка форма встановлена законом щодо правочину чи договору на момент його вчинення.

Відповідні правові положення унормовано в Цивільного кодексу України.

За приписами частини третьої статті 640 Цивільного кодексу України договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України при вирішенні питання про правомірність набуття права власності суд враховує презумпцію правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно із ч. 2 ст. 220 Цивільного кодексу України якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Однією з умов застосування ч. 2 ст. 220 Цивільного кодексу України та визнання правочину дійсним у судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин.

За правовими висновками викладеними в постанові Верховного Суду від 04 березня 2019 у справі № 665/2266/16-ц, при розгляді справи про визнання правочину дійсним суд повинен з`ясувати, чому правочин не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість.

Документом, що засвідчує факт існування об`єкта нерухомого майна й містить його технічні характеристики, є технічний паспорт на такий об`єкт, виготовлений за результатом його технічної інвентаризації (лист Міністерства юстиції України від 23 лютого 2016 року № 8.4-35//18/1).

До 01 січня 2004 року право власності в набувача майна за договором виникало з моменту передання речі. Такий висновок зробив Верховний Суд України в постанові № 640/2034/15-ц.

З матеріалів справи вбачається, що дана угода була виконана сторонами повністю.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

У відповідності з ч. 1 ст. 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

У постанові Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 389/122/16ц (провадження № 61-12634св18) зазначено, що для визнання судом угоди дійсною повинен мати місце не лише факт повного чи часткового виконання угоди, що потребує нотаріального посвідчення, а також факт ухилення іншою стороною від нотаріального оформлення угоди.

За правилами статей 12, 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З наявних в матеріалах справи доказів вбачається ,що ОСОБА_2 , ОСОБА_3 знятті з реєстрації за адресою проживання на час укладання угоди , нове місце реєстрації після укладання угоди купівлі-продажі , відповідно до довідки відділу реєстрації та обліку осіб Чорноморської міської ради ,Єдиного державного демографічного реєстру від 11 червня 2026 року, відсуне.

З заяви позивача від 17 червня 2026 року вбачається ,що нею неодноразово запроваджувались спроби приведення угоди відповідно до діючого законодавства , проте на контакт відповідачі не виходили, місце проживання змінили , що свідчить про ухилення останніх від проведення будь яких дій направлених на нотаріальне посвідчення договору.

Таким чином, при укладенні Договору сторони досягли домовленості щодо усіх його істотних умов. Договір був повністю виконаний, дії сторін були спрямовані на встановлення цивільних прав та обов`язків, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності та вільне волевиявлення, що відповідало внутрішній волі до настання правових наслідків, а саме купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , правочин був реальним і вчинений у формі, дозволеній чинним законодавством України станом на час його укладення 1998 рік.

Тобто, позивачем у даному випадку обрані таки способи захисту права, які передбачені ч.2 ст. 16 Цивільного процесуального кодексу України, а саме: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним (а рівно й дійсним). Ці способи є необхідно ефективними для захисту права на нерухоме майно.

Висновок суду.

Оцінюючи досліджені у судовому засіданні докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та достатності в їх сукупності, Суд приходить до переконання ,що позовні вимоги ОСОБА_1 є доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

Судові витрати.

Судові витрати Суд залишає за рахунок позивача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст ст. 4, 11, 19, 81, 141, 258, 259, 265, 268, 272 Цивільного процесуального кодексу України, п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, ст. 47, 48, 227 Цивільного кодексу УРСР, ст. 15, 220, 317, 319, 328, 640 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 15 Закону України «Про товарну біржу» від 10 грудня 1991 № 1956-ХІІ абз. 3 п. 2 Постанови №14 Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року, ч. 4 ст. 41, 58 Конституції України, Суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Одеська товарна біржа про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна дійсним – задовольнити.

Визнати дійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 46,8 кв.м, житловою площею 28,5 кв.м, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , яка діяла від себе особисто і від імені неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі Рішення Іллічівського міського виконавчого комітету під № 75 від 27 січня 1998 року, на Одеській товарній біржі за №22363 від 30 січня 1998 року.

Повний текст рішення виготовлено 19 жовтня 2026 року.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільного процесуального кодексу України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Сторони у справі:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт серія НОМЕР_3 виданий Іллічіввським МВ УМВС України в Одеській області від 16 лютого 2005 року, РНОКПП НОМЕР_4 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3

Відповідачі: ОСОБА_2 , паспорт серія НОМЕР_5 виданий Іллічівським МВ УМВС України в Одеській області від 12 січня 1998 року, РНОКПП – невідомий, остання адреса реєстрації: АДРЕСА_3 ;

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспортні дані та реєстраційний номер облікової картки платника податку - невідомі, остання адреса реєстрації: АДРЕСА_3 ;

Третя особа: Одеська товарна біржа: юридична адреса: 65000, м. Одеса, вул. Люстдорська дорога, 140-а.

Головуючий