Суд: Дніпровський районний суд міста Києва
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Кримінальне
Категорія: Крадіжка
Дата: 19 жовтня 2026 р.
Справа: №755/15918/26
Суддя: Метелешко О. В.
Справа № 755/15918/26
№ 1-кп/755/1823/26
В И Р О К
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"20" жовтня 2026 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю:
секретаря судових засідань ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
захисника ОСОБА_4 ,
обвинувачених ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026100040002002 від 23.08.2026 року за обвинуваченням: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Ямпіль, Черкаської обл., українця, громадянина України, з середньою освітою, не одруженого, офіційно не працюючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого;
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця смт Іванівка, Одеської обл., українця, громадянина України, з середньою освітою, не одруженого, працюючого не офіційно вантажником, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 та проживаючого за адресою: АДРЕСА_3 , раніше не судимого;
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України,
В С Т А Н О В И В:
Формулювання обвинувачення визнаного судом доведеним
У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 на території України введено воєнний стан, строк дії якого в подальшому неодноразово продовжувався, який станом на 22.08.2026 року продовжував діяти.
Так, 22 серпня 2026 року, приблизно о 23 годині, ОСОБА_7 , разом зі своїм чоловіком ОСОБА_8 ,. перебували поблизу магазину «Фора», розташованого за адресою: м. Київ, вул. Райдужна, буд. 67. При собі ОСОБА_7 мала належний їй електричний самокат марки «GTM4PRO» чорного кольору, з технічним маркуванням «48V 11 Ah 500W», який перебував у використанні, у технічно справному стані та поблизу вказаного місця перебувала група осіб, серед яких знаходилися ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . У ході конфлікту, що виник між присутніми особами та ОСОБА_8 , увага ОСОБА_7 була зосереджена на конфлікті, у зв`язку з чим, належний їй електричний самокат певний час залишався без безпосереднього нагляду. Скориставшись указаними обставинами, ОСОБА_6 , усвідомлюючи, що його дії залишаються непоміченими для ОСОБА_7 та інших осіб, які могли перешкодити заволодінню чужим майном, підійшов до належного потерпілій електричного самоката марки «GTM4PRO», проїхав на ньому від місця, де самокат був залишений ОСОБА_7 , після чого, залишив його неподалік місця конфлікту поза межами безпосереднього візуального спостереження потерпілої та інших учасників події. У подальшому, ОСОБА_6 повернувся до місця конфлікту, а після його завершення, продовжуючи реалізацію умислу, спрямованого на таємне викрадення чужого майна, вирішив залучити до його реалізації ОСОБА_5 , для чого повідомив останньому місцезнаходження раніше переміщеного ним електричного самоката марки «GTM4PRO» та запропонував спільно завершити заволодіння вказаним майном, на що ОСОБА_5 погодився. Після цього, ОСОБА_5 , усвідомлюючи протиправний характер запропонованих ОСОБА_6 дій, достовірно розуміючи, що вказаний електричний самокат належить іншій особі та що дозволу на заволодіння ним власниця не надавала, діючи умисно, відповідно до досягнутої з ОСОБА_6 домовленості, усвідомлюючи спільний характер їх дій, підійшов до місця знаходження раніше залишеного ОСОБА_6 електричного самоката марки «GTM4PRO», який перебував у використанні, у технічно справному стані, ринкова вартість якого, з урахуванням зносу, станом на 22.08.2026 року становила 11 500 гривень 77 копійок, сів на нього та разом із вказаним майном залишив місце події. Таким чином, внаслідок спільних та узгоджених дій ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , електричний самокат фактично вибув із володіння потерпілої ОСОБА_7 , а ОСОБА_5 та ОСОБА_6 отримали реальну можливість володіти, користуватися та розпоряджатися викраденим майном на власний розсуд, покинувши місце вчинення кримінального правопорушення. Внаслідок вказаних умисних дій, ОСОБА_5 спільно з ОСОБА_6 завдали потерпілій ОСОБА_7 майнову шкоду на загальну суму 11 500 гривень 77 копійок.
Позиція обвинуваченого ОСОБА_5 .
Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 винним себе за ч. 4 ст. 185 КК України визнав у повному обсязі та показав, що дійсно, 22.08.2026 року, він разом з ОСОБА_6 вчинив таємне викрадення електричного самоката, який знаходився за адресою: м. Київ, вул. Райдужна, буд. 67. Зокрема, показав, що всі обставини, викладені в обвинувальному акті, відповідають дійсності, розуміє, що його дії були умисними та незаконними, у скоєному щиро каявся, жалкує, що так сталося, запевнюючи, що в подальшому нічого протиправного вчиняти не буде, йому соромно, зокрема, викрадене ним майно було вилучене працівниками поліції.
Позиція обвинуваченого ОСОБА_6 .
Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 винним себе за ч. 4 ст. 185 КК України визнав у повному обсязі та показав, що дійсно, 22.08.2026 року, він разом з ОСОБА_5 вчинив таємне викрадення електричного самоката, який знаходився за адресою: м. Київ, вул. Райдужна, буд. 67. Зокрема, показав, що всі обставини, викладені в обвинувальному акті, відповідають дійсності, розуміє, що його дії були умисними та незаконними, у скоєному щиро каявся, жалкує, що так сталося, запевнюючи, що в подальшому нічого протиправного вчиняти не буде, йому соромно, зокрема, викрадене майно було вилучене працівниками поліції та повернуто потерпілій.
Показання ОСОБА_5 та ОСОБА_6 є послідовними, логічними, а тому не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченими змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності їх позиції.
Оцінка суду
Відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України, суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Положення ч. 3 ст. 349 КПК України, роз`яснено судом у судовому засіданні учасникам кримінального провадження.
Крім того, такий порядок судового розгляду повністю узгоджується з вимогами п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, розділу ІІІ Рекомендації № 6 R (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи "Відносно спрощеного кримінального правосуддя" та практики Європейського Суду з прав людини щодо їх застосування, згідно яких суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.
За згодою учасників судового провадження, які не оспорюють фактичні обставини кримінального провадження, кваліфікацію кримінального правопорушення, судом встановлено, що вони вірно розуміють зміст його обставин, відсутні сумніви в добровільності їх позиції, суд, у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинувачених та дослідженням письмових документів, а саме: протоколів затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 23.08.2026 року; висновку експерта за результатами проведення судово-товарознавчої експертизи № 1505/26 від 28.09.2026 року; розписки потерпілої ОСОБА_7 про те, що остання отримала від обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_5 50 000 гривень в якості відшкодування завданої їй матеріальної та моральної шкоди, будь-яких претензій до останніх вона не має та просить призначити їм покарання, не пов`язане з позбавленням волі; постанов про визнання та приєднання до матеріалів кримінального провадження речових доказів від 23.08.2026 року, а також, матеріалів, що характеризують особу обвинувачених ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .
Відповідно до ст. 84 КПК України, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Зокрема, згідно зі ст. 85 КПК України, належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 86 КПК України, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.
Наведені вище докази, в їх сукупності, суд визнає належними та допустимими у розумінні діючого кримінального процесуального законодавства.
Вина обвинувачених ОСОБА_5 та ОСОБА_6 повністю підтверджується їх показаннями, щирим каяттям у скоєному та наведеними вище письмовими доказами.
Аналізуючи наведене, суд вважає доведеною вину ОСОБА_5 у тому, що він своїми діями вчинив таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена за попередньою змовою групою осіб, в умовах воєнного стану, тому, знаходить правильною кваліфікацію його дій за ч. 4 ст. 185 КК України.
Зокрема, суд вважає доведеною вину ОСОБА_6 у тому, що він своїми діями вчинив таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена за попередньою змовою групою осіб, в умовах воєнного стану, тому, знаходить правильною кваліфікацію його дій за ч. 4 ст. 185 КК України.
Щодо призначення покарання
Прокурор просив визнати обвинувачених ОСОБА_5 та ОСОБА_6 винуватими у вчиненні кримінального правопорушення та, враховуючи їх щире каяття, добровільне відшкодування завданого збитку, їх вік, відсутність обтяжуючих обставин, призначити їм покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, та на підставі ст. 75 КК України звільнити їх від призначеного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк на 3 роки, поклавши обов`язки, передбачені ст. 76 КК України. Процесуальні витрати у кримінальному проваджені вирішити, відповідно до ч. 2 ст. 124 КПК України. Речові докази у кримінальному проваджені вирішити, відповідно до ст. 100 КПК України. Запобіжний захід обвинуваченим у вигляді тримання під вартою скасувати та звільнити останніх з-під варти в залі суду.
Потерпіла ОСОБА_7 клопотала про розгляд кримінального провадження у її відсутність, зазначивши, що обвинуваченими ОСОБА_5 та ОСОБА_6 повністю відшкодовано завдані їй збитки та просить призначити останнім покарання із застосуванням ст. 75 КК України.
Захисник ОСОБА_4 прохав суд врахувати щире каяття обвинувачених ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , заподіяну шкоду повністю відшкодовано у п`ятикратному розмірі, викрадене майно повернуто, раніше не судимі, є особами молодого віку, та призначити останнім покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді штрафу у розмірі 17 000 гривень.
Обвинувачені ОСОБА_5 та ОСОБА_6 зазначили, що шкодують про вчинене, вину визнають повністю.
Позиція суду щодо призначення покарання
Призначаючи покарання обвинуваченим ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , суд, дотримуючись принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, зважаючи на вимоги ст. 65 КК України та роз`яснення, викладені в пункті 1 постанови Пленуму ВСУ «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24.10.2013 №7, враховує: ступінь тяжкості вчиненого, дані про особу обвинувачених та обставини, що пом`якшують (обтяжують) покарання.
Водночас, згідно з ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.
У рішенні «Бемер проти Німеччини» від 03 жовтня 2002 року Європейський суд з прав людини зазначає, що кримінальний суд має враховувати особу засудженого, його стаж злочинної діяльності, обставини скоєного ним злочину, його поведінку після злочину, умови його життя та наслідки, яких можна очікувати в зв`язку з відстрочкою.
Суд, відповідно до ст. 65 КК України, при призначенні обвинуваченим ОСОБА_5 та ОСОБА_6 виду і міри покарання, приймає до уваги характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого ними кримінального правопорушення, яке, відповідно до ст. 12 КК України, є тяжким злочином, конкретні обставини кримінального провадження, дані про їх особу, зокрема: під наглядом лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебувають, у скоєному щиро розкаялися, вину визнали повністю, повністю відшкодував заподіяну потерпілій ними шкоду, раніше не судимі, є особами молодого віку.
Обставинами, що пом`якшують покарання обвинувачених, кожного окремо, відповідно до ст. 66 КК України, суд визнає щире каяття та добровільне відшкодування завданого збитку.
Обставин, що обтяжують покарання обвинувачених, кожного окремо, відповідно до ст. 67 КК України, судом не встановлено.
На підставі викладеного, суд вважає за необхідне обрати ОСОБА_5 та ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі, але з урахуванням обставин кримінального провадження, особи обвинувачених (щиро каялися, вину визнали, повністю відшкодували заподіяну шкоду, жалкують, що так сталося, є особами молодого віку, раніше не судимі), наявності пом`якшуючих обставин та відсутність обтяжуючих обставин, а також промову прокурора в судових дебатах про те, що обвинувачених можливо звільнити від відбування покарання з випробовуванням, а також аналогічну думку потерпілої, суд дійшов висновку, що перевиховання й виправлення ОСОБА_5 та ОСОБА_6 можливе без ізоляції від суспільства, вважає за доцільне застосувати положення ст. 75 КК України, звільнивши їх від відбування покарання з випробуванням, поклавши на них обов`язки, визначені п. п. 1-2 ч. 1 ст. 76 КК України.
Так, згідно з приписами ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Кримінально-правові норми, що визначають загальні засади та правила призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Зваживши всі наведені обставини, суд, з урахуванням положень, зокрема ст. 75 КК України, приймає рішення про можливість чи неможливість звільнити особу від відбування покарання з випробуванням.
Призначення ОСОБА_5 та ОСОБА_6 саме такого покарання із застосуванням ст. 75 КК України буде відповідати принципу необхідності і достатності для їх виправлення, випливає з дотримання судом принципів рівних можливостей та справедливого судового розгляду. Адже ефективність покарання залежить не лише і не в першу чергу від суворості санкції кримінально-правової норми, а і від спроможності не допустити безкарності злочинних діянь. Бо контроль над поведінкою, способом життя та роботи, протягом всього строку відбуття покарання із випробуванням, надає можливість органу пробації аналізувати інформацію з метою визначення рівня ресоціалізації (виправлення засуджених).
Суд наголошує, що призначення покарання є дискрецією лише суду, та здійснюється лише на підставі внутрішнього переконання судді, і оцінки особистості обвинувачених, з метою досягнення саме мети визначеної ст. 50 КК України, тобто не лише покарати за вчинення правопорушення, а здійснити виправлення особистості, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. При цьому, покарання у виді позбавлення чи обмеження волі є винятковими покараннями, які застосовуються щодо осіб, виправлення яких є неможливим в іншій, передбачений законом спосіб.
Щодо тривалості іспитового строку, то суд зауважує, що іспитовий строк містить у собі погрозу реального виконання покарання, якщо засуджені не будуть виконувати умови випробування, і можливість остаточного звільнення від відбування покарання і погашення судимості, якщо особи виконають покладені на них обов`язки. Встановлення іспитового строку полягає і в тому, що за засудженою особою здійснюється контроль з боку органів виконання покарання. Крім того, іспитовий строк дисциплінує засуджених, привчає їх до додержання законів, нагадує їм, що вони не виправдані, а проходить випробування, від результату якого залежить їх подальша доля звільнення від відбування призначеної основної міри покарання або реальне її відбування.
Встановлення у даному випадку судом іспитового строку 1 (один) рік 6 (шість) місяців обвинуваченим ОСОБА_5 та ОСОБА_6 є виправданим із врахуванням особи обвинувачених, раніше не судимі, є особами молодого віку, заподіяну шкоду усунуто, і достатнім для того, щоб останні довели своє виправлення без реального відбування покарання.
Щодо доводів сторони захисту про необхідність застосування положень ст. 69 КК України суд зазначає наступне.
Вирішуючи питання про можливість застосування положень ст. 69 КК України, суд виходить із того, що призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, є правом суду та можливе за наявності визначених законом підстав, зокрема кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного, за умови належного мотивування такого рішення.
Суд ураховує наведені стороною захисту обставини, які знайшли своє підтвердження під час судового розгляду, а також визнає щире каяття та добровільне відшкодування завданої шкоди обставинами, що пом`якшують покарання обвинувачених. Водночас, сама по собі наявність кількох пом`якшуючих обставин не є безумовною підставою для застосування ст. 69 КК України, оскільки необхідною умовою її застосування є встановлення того, що такі обставини у своїй сукупності істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Оцінюючи характер і ступінь тяжкості вчиненого, суд бере до уваги, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 вчинили умисне кримінальне правопорушення, пов`язане з таємним викраденням чужого майна за попередньою змовою групою осіб, в умовах воєнного стану. При цьому дії обвинувачених були узгодженими та спрямованими на незаконне заволодіння майном потерпілої, внаслідок чого, останній було заподіяно майнову шкоду в розмірі 11 500 гривень 77 копійок, хоча така шкоді і відшкодована.
За таких обставин, суд доходить висновку, що наведені стороною захисту обставини, хоча й заслуговують на врахування при призначенні покарання, однак, у своїй сукупності не дають достатніх підстав для висновку про істотне зниження ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, необхідного для застосування положень ст. 69 КК України. Повернення викраденого майна, відшкодування завданої шкоди, щире каяття та позитивні дані про особу обвинувачених суд ураховує при визначенні виду й міри покарання, а також при вирішенні питання про можливість звільнення від його відбування з випробуванням.
Крім того, суд бере до уваги, що санкція ч. 4 ст. 185 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до восьми років, а тому, призначення покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді штрафу, не передбаченого санкцією зазначеної статті, потребувало б наявності достатніх виняткових підстав, які б у сукупності свідчили про можливість досягнення мети покарання шляхом призначення більш м`якого його виду.
Водночас, суд ураховує молодий вік обвинувачених, відсутність у них попередніх судимостей, повне визнання вини, щире каяття, відшкодування завданої потерпілій шкоди, відсутність обставин, що обтяжують покарання, а також позицію потерпілої, яка не наполягає на призначенні покарання, пов`язаного з реальним позбавленням волі. Сукупність цих обставин дає суду підстави дійти висновку про можливість виправлення обвинувачених без ізоляції від суспільства із застосуванням положень ст. 75 КК України.
Таким чином, суд вважає, що призначення ОСОБА_5 та ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі в мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ч. 4 ст. 185 КК України, із подальшим звільненням від його відбування з випробуванням відповідатиме принципам справедливості, індивідуалізації покарання, а також буде необхідним і достатнім для виправлення обвинувачених та запобігання вчиненню ними нових кримінальних правопорушень.
Щодо інших питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку
Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.
Процесуальні витрати у кримінальному проваджені вирішено, відповідно до ч. 2 ст. 124 КПК України.
Речові докази у кримінальному проваджені вирішено, відповідно до ст. 100 КПК України.
Разом з тим, відповідно до вимог ч. 4 ст. 174 КПК України, суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.
Керуючись статтями 50, 65-67, 75-76, 185 КК України, ч. 3 ст. 349, ст. ст. 100, 124, 368-371, 373-374, 376 КПК України, суд, -
У Х В А Л И В:
ОСОБА_5 визнати винуватим за ч. 4 ст. 185 КК України та призначити йому покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі.
На підставі ст. 75 КК України, звільнити ОСОБА_5 від відбування покарання з випробуванням, якщо він протягом 1 (одного) року 6 (шести) місяців іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки.
Відповідно до ст. 76 КК України, зобов`язати ОСОБА_5 періодично з`являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Запобіжний захід відносно ОСОБА_5 у вигляді тримання під вартою скасувати та звільнити останнього з-під варти в залі суду.
ОСОБА_6 визнати винуватим за ч. 4 ст. 185 КК України та призначити йому покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі.
На підставі ст. 75 КК України, звільнити ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням, якщо він протягом 1 (одного) року 6 (шести) місяців іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки.
Відповідно до ст. 76 КК України, зобов`язати ОСОБА_6 періодично з`являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Запобіжний захід відносно ОСОБА_6 у вигляді тримання під вартою скасувати та звільнити останнього з-під варти в залі суду.
Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.
Стягнути з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на користь держави процесуальні витрати на залучення експерта для проведення судово-товарознавчої експертизи № 1505/26 від 28.09.2026 року з кожного окремо у розмірі по 200 гривень.
Речові докази у кримінальному провадженні, а саме: оптичний диск DVD-R, на якому містяться відеозаписи з трьох камер відеоспостереження ТОВ «ФОРА» за адресою: м. Київ, вул. Райдужна, 67, що стосуються події від 22.08.2026 року, та оптичний диск DVD-R із копією відеозапису комплексної системи відеоспостереження м. Києва за адресою: м. Київ, вул. Райдужна, 67, за 22.08.2026 року, в період часу з 22 години 30 хвилин до 23 години 59 хвилин, що приєднані до матеріалів кримінального провадження - залишити у матеріалах;
- електричний самокат марки «GTM4PRO», що переданий під зберігальну розписку потерпілій ОСОБА_7 - залишити в останньої.
Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 26 серпня 2026 року на майно, яке було вилучено в результаті проведення огляду місця події 23.08.2026 року, а саме: електричний самокат марки «GTM4PRO» - скасувати після набрання вироком законної сили.
Вирок може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченим, захиснику та прокурору.
Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.
Головуючий суддя
Оригінал: reyestr.court.gov.ua