Постанова від 15 жовтня 2026 р. у справі №636/10615/26 — Чугуївський міський суд Харківської області

ЧУГУЇВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________________________________________________________

Справа № 636/10615/26 Провадження 3/636/4438/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.10.2026 місто Чугуїв

Суддя Чугуївського міського суду Харківської області Золотоверха О. О., розглянувши матеріали, які надійшли від військової частини НОМЕР_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 172?11 КУпАП

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Іванівка, Кіровоградської області, громадянина України, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , головного сержанта, номера обслуги військової частини НОМЕР_1 ,

ВСТАНОВИЛА:

З протоколу №0028 про військове адміністративне правопорушення від 12.10.2026, який надійшов до суду 16.10.2026, вбачається, що відповідно до рапорту від 03.10.2026 головного сержанта ОСОБА_2 03.10.2026 повернувся із медичного огляду військов-лікарською комісією у військово-медичному клінічному центрі Північного регіону міста Харків до місця дислокації військової частини НОМЕР_1 в АДРЕСА_2 солдат ОСОБА_1 . Документи, підтверджуючі місцезнаходження 02.10.2026 відсутні. З вищевказаного можна зробити висновок, що солдат ОСОБА_1 був відсутнім на військовій службі 02.10.2026 (1 добу), чим вчинив правопорушення, передбачене ч.3 ст. 172-11 КУпАП.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 276 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення.

ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, в матеріалах справи наявна його заява про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Враховуючи, що відповідно до положень ст. 268 КУпАП участь особи, яка притягається до адміністративної відповідальності за ст.172-11 КУпАП, не є обов`язковою, приходжу до висновку про можливість розгляду справи за відсутності ОСОБА_1 .

До протоколу про адміністративне правопорушення додано наступні документи:

- копію рапорту командира кулеметного взводу ОСОБА_3 від 03.10.2026, згідно якого 03.10.2026 солдат ОСОБА_1 повернувся з медичного огляду ВЛК з метою стаціонарного обстеження з подальшим визначенням ступеню придатності до військової служби до місця дислокації в/ч НОМЕР_1 АДРЕСА_2 ; був безпідставно відсутній з 02.10.2026 по 03.10.2026; просить призначити службове розслідування;

- копію доповіді за фактом безпідставної відсутності на військовій службі військовослужбовця […] солдата ОСОБА_1 , в якій зазначено в т.ч. аналогічне протоколу №0028 формулювання правопорушення;

- копію витягу з наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 07.10.2026 «Про призначення службового розслідування за фактом безпідставної відсутності на військовій службі солдата ОСОБА_1 »;

- копію витягу з наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 27.01.2026 про призначення ОСОБА_1 на посаду;

- копію службової характеристики стосовно ОСОБА_1 ;

- пояснення ОСОБА_4 , в яких зазначено в т.ч. аналогічне протоколу №0028 формулювання правопорушення;

- пояснення ОСОБА_1 , згідно яких 30.09.2026 він поїхав до лікарні, де йому сказали прибути 01.10.2026; 01.10.2026 йому повідомили, що місць на стаціонарі немає; 02.10.2026 він повторно поїхав у госпіталь, де був направлений до лікарні №17, де по прибуттю йому повторно повідомили про відсутність місць та сказали прибути повторно 30.10.2026;

- копію направлення на медичний огляд ВЛК з метою стаціонарного обстеження з подальшим визначенням ступнею придатності до військової служби ОСОБА_1 від 30.09.2026, в якому не зазначено, коли військовослужбовець зобов`язаний з`явитися на ВЛК;

- консультаційного висновку спеціаліста від 02(01).10.2026 (вбачаються ознаки виправлення) стосовно ОСОБА_1 , в якому зазначено, що у зв`язку з відсутністю вільних місць у відділенні, госпіталізація неможлива, повторний огляд 30.10.2026;

- копії військового квитка, паспорта громадянина України, РНОКПП на ім`я ОСОБА_1 ;

- копію витягу з наказу від 10.10.2026 «Про результати службового розслідування за фактом безпідставної відсутності на військовій службі солдата ОСОБА_1 »

Оцінюючи надані суду докази в їх сукупності, суд керується основними конституційними засадами судочинства, визначеними ст. 129 Конституції України, до яких відноситься забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а також ст. 62 Конституції України та загальними принципами права, згідно яких усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь та доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Також суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, викладені зокрема в рішенні від 09.09.2011 року у справі «Лучанінова проти України», від 15.05.2018 року у справі «Надточій проти України», який неодноразово зазначав, що до провадження в справах про адміністративні правопорушення застосовується кримінальний аспект та відповідні гарантії ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема згідно яких кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Верховний Суд в постанові від 27.06.2019 зазначив, що висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення. Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.

Положеннями ч. 2 ст. 251 КУпАП передбачено, що обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Аналогічні положення фактично висловлені Європейським судом з прав людини в остаточному рішенні від 06.06.2018 у справі «Михайлова проти України», який зазначав, що в ситуації, коли суд за відсутності прокурора та особи, яка склала протокол про адміністративне правопорушення, вимушений взяти на себе функцію пред`явлення та, що є більш важливим, нести тягар підтримки обвинувачення під час усного розгляду справи, можуть виникнути сумніви в наявності достатніх гарантій, здатних усунути обґрунтовані сумніви щодо негативного впливу такого процесу на безсторонність суду.

Статтею 172-11 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за самовільне залишення військової частини або місця служби. Об`єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері забезпечення правопорядку і військової дисципліни серед військовослужбовців ЗСУ та інших військових формувань. Безпосередній об`єкт – порядок проходження військової служби, зокрема умови тимчасового звільнення військовослужбовців з розташування військових частин чи інших місць проходження служби та їх подальшого повернення (прибуття) щодо. Об`єктивну сторону правопорушення, передбаченого ст. 172-11 КУпАП, утворює: самовільне залишення військової частини або місця служби; нез`явлення вчасно без поважних причин на службу в разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез`явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу. Військовослужбовці, які проходять строкову військову службу та військовослужбовці, призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період, курсанти військових навчальних закладів, крім матросів і старшин, які перебувають на кораблях, розміщуються в казармах, а ті, що проходять військову службу за контрактом, – у службових жилих приміщеннях. У разі відсутності службового жилого приміщення військовослужбовці рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом і не перебувають у шлюбі, можуть розміщуватись у спеціально пристосованих казармах у розташуванні військової частини, а сімейні – у сімейних гуртожитках. Військовослужбовці-жінки розміщуються в окремих службових жилих приміщеннях (ст. 131 Статуту внутрішньої служби ЗСУ).

У ч. 4 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» зазначено, що військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби: на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять); на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби; поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника); під час виконання державних обов`язків, у тому числі у випадках, якщо ці обов`язки не були пов`язані з військовою службою; під час виконання обов`язку з урятування людського життя, охорони державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку. Сам по собі факт відсутності особи на службі не утворює складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 172-11 КУпАП. Самовільне залишення має виражатися в активних діях з боку військовослужбовця із залишення території військової частини або місця служби без дозволу та законних на те підстав.

Норми Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (статті 216–222) визначають умови та порядок звільнення з розташування військової частини. Об`єктивну сторону військового адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 172-11 КУпАП, може утворювати також діяння у вигляді нез`явлення військовослужбовця вчасно на службу без поважних причин. При цьому факт відсутності особи на службі (у випадку перебування її у тимчасовому звільненні з частини (у встановленому порядку), відрядженні, відпустці або у лікувальному закладі (розташованому поза межами військової частини) до певного чітко визначеного часу має цілком законні підстави. На стаціонарне лікування поза розташуванням військової частини військовослужбовці направляються за висновком лікаря військової частини, а для надання невідкладної допомоги за відсутності лікаря – черговим фельдшером (санітарним інструктором) медичного пункту з одночасним доповіданням про це начальникові медичної служби і черговому військової частини. До лікувальних закладів хворі доставляються у супроводі фельдшера (санітарного інструктора). У разі направлення на лікування поза розташуванням частини військовослужбовці повинні мати при собі направлення, підписане командиром військової частини, медичну книжку, документ, який посвідчує особу, необхідні особисті речі, атестат на продовольство, довідку про травму (каліцтво, поранення, контузію) і медичну характеристику, а в разі вибуття на лікування за межі гарнізону – додатково атестат на речове і грошове забезпечення, проїзні документи до місця розташування лікувального закладу і назад. У разі якщо обстановка не дозволяє надати довідку про травму (каліцтво, поранення, контузію) до направлення пораненого військовослужбовця на лікування поза розташуванням військової частини, вона надсилається до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, до якого приписаний військовослужбовець, який отримав травму (каліцтво, поранення, контузію), протягом 30 днів з дня отримання травми (каліцтва, поранення, контузії) або протягом 30 днів з дня надходження відповідної вимоги територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Про прибуття військовослужбовців, яких направлено до військового закладу охорони здоров`я на стаціонарне лікування, начальник військового закладу охорони здоров`я зобов`язаний у той самий день повідомити командира військової частини, з якої вони прибули. Військовослужбовці, які захворіли в період відпустки або відрядження, на стаціонарне лікування направляються начальниками відповідних органів управління Служби правопорядку в гарнізонах або керівниками територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки. Начальник військового закладу охорони здоров`я зобов`язаний за п`ять днів до виписки військовослужбовців повідомити про це командира військової частини, з якої вони прибули. У день виписки із військового закладу охорони здоров`я військовослужбовцям видаються відповідні документи і вони самостійно (якщо не прибув супроводжуючий із військової частини) направляються до військової частини, з якої прибули. Після повернення до військової частини і доповіді безпосередньому командирові (начальникові) військовослужбовці направляються до медичного пункту військової частини, де здають медичні документи; інші документи здаються сержантові із матеріального забезпечення (старшині) роти (статті 260–262 Закону України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України»). Тож самовільне залишення військової частини передбачає вчинення суб`єктом правопорушення активних дій із залишення території військової частини або іншого місця служби без дозволу та законних на те підстав. У свою чергу нез`явлення військовослужбовця вчасно без поважних причин на службу виявляється у бездіяльності (пасивній поведінці особи, свідомому утриманні від дій, які особа зобов`язана була та могла вчинити), яка в деяких ситуаціях може супроводжуватися і певними діями. За будь-якого прояву відсутності на службі без законних чи поважних підстав для кваліфікації ознак об`єктивної сторони правопорушень, передбачених ст. 172-11 КУпАП принципового значення набуває тривалість такої відсутності. У разі самовільного залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем строкової служби, нез`явлення його вчасно без поважних причин на службу (частини 1, 2 та 4 ст. 172-11 КУпАП) така тривалість має не перевищувати трьох діб; для інших військовослужбовців, а також військовозобов`язаних та резервістів під час проходження останніми зборів (ч. 3 та ч. 4 ст. 172-11 КУпАП) – десяти діб. Обрахування часу відсутності військовослужбовця на службі починається з моменту встановлення факту самовільного залишення ним військової частини чи іншого місця служби (підтвердженого належними та законними доказами) або з часу, з якого спливає термін законної відсутності цієї особи на місці служби. Відповідно відсутність цих категорій військовослужбовців на службі без поважних причин понад зазначений термін (три доби/десять діб) – утворює склад військового кримінального правопорушення, передбаченого певною частиною ст. 407 КК України (залежно від суб`єктивних та об`єктивних ознак).

Остаточної кваліфікації протиправному діянню можна лише після самостійного повернення (прибуття) суб`єкта правопорушення до військової частини або місця служби чи його примусового затримання поза межами проходження служби (завершений склад проступку). Слід зазначити, що у разі наявності у військовослужбовця поважних причин (підтверджених належними доказами), які заважали особі своєчасно з`явитися (повернутися) на службу, склад правопорушення, передбаченого ст. 172-11 КУпАП, буде відсутній. Поважними причинами нез`явлення в зазначений час до встановленого місця подальшого проходження служби слід вважати такі об`єктивні чинники, що перешкоджають військовослужбовцю своєчасно повернутися (прибути) до військової частини (захворювання чи травмування, стихійне лихо, затримання правоохоронними органами чи інше незаконне затримання, непрогнозовані перебої чи затримки в русі транспорту тощо). Питання про наявність поважних причин нез`явлення вирішується в кожному конкретному випадку, виходячи з обставин справи. Кваліфікованим складом самовільного залишення військової частини або місця служби будуть вважатися діяння, передбачені ч. 1 ст. 172-11 КУпАП, вчинені особою (військовослужбовцем строкової служби), яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі самі порушення. Вихідним поняттям для кваліфікації правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 172-11 КУпАП, є визначення поняття «повторність». Факт повторності законодавець відносить до обставин, що обтяжують відповідальність за адміністративне правопорушення; згідно зі ст. 35 КУпАП, таким є повторне протягом року вчинення однорідного правопорушення, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню. Важливими умовами, які мають принципове значення для кваліфікації діяння особи як факту повторності, мають: початок та тривалість перебігу встановленого законодавством терміну повторності – це один календарний рік з дати вчинення попереднього однорідного адміністративного правопорушення; за попереднім правопорушенням обов`язково має бути винесена постанова у справі про адміністративні правопорушення, яка набрала законної сили. Наступним кваліфікованим складом є вчинення діянь, передбачених ч. 1 або ч. 3 цієї статті в умовах особливого періоду, крім воєнного стану. Виключення законодавцем із факультативних ознак об`єктивної сторони правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 172-11 КУпАП, воєнного стану означає, що самовільне залишення військовослужбовцем військової частини або місця служби понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану, утворюватиме склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України. У разі закриття кримінального провадження через малозначність, але за наявності в діях (бездіяльності) порушника ознак адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 17211 КУпАП, вчиненого в умовах воєнного стану, кваліфікувати такі діяння суб`єкта правопорушення необхідно за однією з частин (першою, другою чи третьою) згаданої статті (залежно від суб`єктивних та об`єктивних ознак).

Суб`єктом адміністративного проступку, передбаченого ч. 3 ст. 172-11 КУпАП, може бути будь-який військовослужбовець, крім строкової військової служби (як-от: призваний на військову службу під час мобілізації, на особливий період, курсант військових навчальних закладів), а також військовозобов`язаний та резервіст під час проходження останніми зборів.

Суб`єктивна сторона правопорушень, передбачених частинами 1–4 ст. 172-11 КУпАП, характеризується прямим умислом. Нез`явлення вчасно на службу без поважних причин може бути вчинене як умисно, так і з необережності. Мета та мотив самовільного залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем, а також нез`явлення його вчасно без поважних причин на службу на кваліфікацію цього адміністративного правопорушення в цілому не впливає. Але, якщо такі дії (бездіяльність) вчинялися з метою повністю ухилитися від військової служби, їх слід кваліфікувати за ознаками військового кримінального правопорушення, передбаченого ст. 408 КК України (Дезертирство). Наявність цієї мети відрізняє дезертирство від самовільного залишення частини або місця служби, оскільки в останньому випадку суб`єкт правопорушення мaє нaмір через певний чaс повернутися до виконaння обов`язків з військової служби, a квaліфікaція діяння здійснюється зaлежно від строку його ухилення від військової служби. У разі дезертирства для закінченого складу кримінального правопорушення тривалість ухилення військовослужбовця від військової служби для кваліфікації значення не має.

При викладенні суті адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 172-11 КУпАП, фабула протоколу про адміністративні правопорушення і матеріали справи повинні містити виклад обставин конкретного військового адміністративного проступку, а саме: час скоєння адміністративного правопорушення; конкретний правовий статус суб`єкта відповідальності; у чому саме полягав вчинок – діяння у вигляді самовільного залишення або своєчасного нез`явлення (повернення) до військової частини чи іншого місця несення служби (у разі законної відсутності); період відсутності; конкретна дата повернення до військової частини (іншого місця несення служби) із зазначенням адреси їх розташування та наданням відповідних доказів, які підтверджують обставини справи; причини відсутності; наявність чи відсутність факту повторності (для військовослужбовців строкової служби); інші кваліфікуючі ознаки. Неповне викладення зазначених обставин у багатьох випадках цілком виправдано призводить до повернення судами таких проваджень на доопрацювання.

Так з наявних матеріалів вбачається, що ОСОБА_1 вибув на лікування, при цьому матеріали справи не містять відомостей коли він вибув до медичного закладу, коли повинен був вибути, коли повинен був повернутися, відомостей про особу супроводу матеріали також не містять; наявний консультативний висновок містить ознаки виправлень у даті його складання, що ставить під сумнів його достовірність.

Крім того у протоколі та наданих матеріалах наявні невідповідності щодо місця вчинення правопорушення: у протоколі зазначено ОСОБА_5 , у рапорті ОСОБА_4 – с. Затока (яке відноситься до територіальної юрисдикції Печенізького районного суду Харківської області, підсудність якого наразі віднесена до Шевченківського районного суду міста Харкова).

Відповідно до частин 1-3 статті 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Пунктом 1 частини 1 статті 255 КУпАП встановлено, що у справах про адміністративні правопорушення, що розглядаються органами, зазначеними в статтях 218 - 221 цього Кодексу, протоколи про правопорушення мають право складати уповноважені на те посадові особи .

Відповідно до частини 2 статті 251 КУпАП обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Положеннями статті 256 КУпАП вказано, що у протоколі про адміністративне правопорушення, крім іншого, зазначається суть адміністративного правопорушення.

З огляду на викладена та враховуючи вищевказані положення законодавства, апеляційний суд звертає увагу, що кваліфікувати вчинене особою адміністративне правопорушення, є виключною компетенцією суб`єкта уповноваженого на складання протоколу.

Аналіз зазначених норм закону дає підстави для висновку, що протокол, який складено відповідальною особою, повинен містити відомості про обставини, що характеризують суть адміністративного правопорушення у відповідності до диспозиції інкримінованої статті із визначенням: суб`єкта, суб`єктивної сторони, об`єкта, об`єктивної сторони, оскільки протокол за своєю суттю та призначенням, крім доказового значення, представляє собою обвинувачення особи у вчиненні конкретного адміністративного правопорушення (проступку) в межах якого суд здійснює розгляд справи.

При цьому, суд не може вийти за межі такого обвинувачення або уточнити в судовому рішенні фабулу правопорушення, усунути певні розбіжності або неточності, які мали місце в протоколі про адміністративне правопорушення, оскільки в такому випадку суд перебиратиме на себе функції сторони обвинувачення, чим порушить принцип рівності сторін і вимоги змагальності процесу.

За таких обставин особа буде позбавлена можливості захищатися від висунутого проти неї обвинувачення перед незалежним судом. Навпаки, вона буде змушена захищатися від обвинувачення, яке по суті, судом підтримується (рішення ЄСПЛ від 20 вересня 2016 року, заява № 926/08).

Разом з цим, якщо суддя під час розгляду справи про адміністративне правопорушення дійде висновку, що дії порушника кваліфіковано невірно, він має звернутися до положень пункту 2 частини 1 статті 278 КУпАП, за змістом якого орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення окрім іншого, повинен вирішити чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення.

Така позиція викладена у постанові Харківського апеляційного суду від 29.04.2025 у справі 636/6674/24.

Так з протоколу №0028 вбачається, що ОСОБА_1 повернувся до місця дислокації 03.10.2026 з медичного закладу, був відсутній 02.10.2026, проте матеріали справи не містять доказів на підтвердження дати вибуття до медичного закладу, дату необхідності повернутися до місця служби, фабула протоколу не конкретизує вказані відомості.

З наданого до суду протоколу не вбачається наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.172-11 КУпАП, оскільки не доведено безпідставність знаходження останнього поза межами місця дислокації військової частини.

За таких обставин суд приходить до висновку, що належних, допустимих та достатніх доказів, які б беззаперечно, поза розумним сумнівом, підтверджували факт того, що ОСОБА_1 вчинив самовільне залишення військової частини (нез`явлення до місця служби) до суду не надано.

Виниклі сумніви щодо наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 172-11 КУпАП, суд, керуючись принципом презумпції невинуватості, тлумачить на користь ОСОБА_1 та приходить до висновку щодо недоведеності факту самовільного залишення військової частини (нез`явлення до місця служби).

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку про необхідність закриття провадження у справі, виходячи з наступного.

Згідно п.1 ст.247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у випадку відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

На підставі зазначеного, керуючись статтями 247, 251, 252, 278 КУпАП, суд, -

ПОСТАНОВИЛА:

Провадження у справі відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ч.3 ст. 172-11 КУпАП закрити на підставі п.1 ст.247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції шляхом подачі у 10-денний строк з дня оголошення постанови апеляційної скарги.

Суддя: О.О. Золотоверха