Рішення від 18 жовтня 2026 р. у справі №630/1749/25 — Люботинський міський суд Харківської області

Суд: Люботинський міський суд Харківської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: визнання права власності

Дата: 18 жовтня 2026 р.

Справа: №630/1749/25

Суддя: Сухоруков І. М.

Справа № 630/1749/25

Провадження № 2/630/172/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2026 року м. Люботин

Люботинський міський суд Харківської області у складі:

головуючого - судді Сухорукова І.М.,

за участю секретаря Дубрової А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Люботин цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування за законом,

ВСТАНОВИВ :

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Дем`яненко О.О. звернулася до суду із даним позовом, в якому зазначила, що житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 був побудований ОСОБА_3 , на земельній ділянці, площею 600 кв.м., яка була виділена їй виконкомом Люботинської міської ради депутатів трудящих від 12.04.1960 року. ОСОБА_3 та виконком Люботинської міської ради депутатів трудящих 17.05.1960 року намагалися укласти договір про надання в безстрокове користування земельною ділянкою для будівництва індивідуального житлового будинку на праві особистої власності, але з невідомих позивачу підстав вказаний договір не був нотаріально засвідчений.

ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадкоємцями після смерті є її діти - ОСОБА_1 та ОСОБА_4 . ОСОБА_1 був зареєстрований та проживав в даному житловому будинку та після смерті матері продовжив доглядати за житловим будинком, фактично вступивши в управління та володіння спадковим майном. ОСОБА_4 також спадщину після смерті матері прийняв, оскільки звернувся 06.01.1999 року з заявою про прийняття спадщини. Таким чином, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 успадкували по частці в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер, після його смерті відкрилась спадщина, до якої належить частка вказаного вище житлового будинку. У ОСОБА_4 є син - ОСОБА_2 , який від спадщини відмовився. Позивач після смерті брата звернувся 28.05.2025 року з заявою про прийняття спадщини до Харківської районної нотаріальної контори Харківської області.

На сьогодні, позивач не може реалізувати своє право на оформлення спадщини на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , після смерті матері ОСОБА_3 та брата ОСОБА_4 , з причин відсутності документів на житловий будинок, який побудувала ОСОБА_3 .

У своєму позові позивач просив:

- визнати за ОСОБА_1 право власності на частку житлового будинку, загальною площею 50,00 кв.м., житловою площею 31,40 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на частку житлового будинку, загальною площею 50,00 кв.м., житловою площею 31,40 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті брата ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Ухвалою від 08 січня 2026 року було відкрито провадження у справі та її розгляд призначено у загальному порядку. Позов підсудний Люботинському міському суду Харківської області за місцезнаходженням нерухомого майна.

Ухвалою від 08 січня 2026 року задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів та витребувано докази з Харківської районної нотаріальної контори Харківської області.

Ухвалою від 27 лютого 2026 року закрито підготовче провадження та справу призначено до розгляду у судовому засіданні.

Представник позивача подала заяву про розгляд справи без участі представника позивача та самого позивача, та зазначила, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 19.01.2026 подав до суду заяву, датовану 16.01.2026 про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги визнає в повному обсязі, проти їх задоволення не заперечує.

Суд дослідивши матеріали справи та надані докази, вважає позов таким, що підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з ч.ч.1, 2, 3 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За ч.ч.1, 3 ст.13, ч.1 ст.49 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Сторони користуються рівними процесуальними правами.

Відповідно до ст.76, ч.ч.1,2,3 ст.77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За ч.ч.1,5,6 ст.81,ст.89 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд, дослідивши докази у їх сукупності, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є уродженцем м. Люботина Харківського району Харківської області, та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 19.03.1987 року. (а.с.9-11)

Відповідно до повторного свідоцтва про народження НОМЕР_1 , батьками ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є ОСОБА_5 та ОСОБА_3 (а.с. 13)

Відповідно до свідоцтва про смерть НОМЕР_2 мати позивача - ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . (а.с.14)

У позивача був брат - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , відповідно до свідоцтва про народження НОМЕР_3 , де його батьками зазначені ОСОБА_5 та ОСОБА_3 (а.с. 15)

Відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу НОМЕР_4 ОСОБА_4 та ОСОБА_6 розірвали шлюб 07.06.2022 року (а.с.16)

Відповідно до свідоцтва про смерть НОМЕР_5 брат позивача - ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . (а.с.17)

07.05.2026 до справи приєднано копію свідоцтва про народження НОМЕР_6 відповідача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що народився у місті Люботин, та його батьками вказані ОСОБА_4 та ОСОБА_6 .

Відповідно до постанови про відмову у вчиненні нотаріальних дій від 02.09.2025 року, державний нотаріус Харківської районної державної нотаріальної контори Харківської області відмовив ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок та земельну ділянку АДРЕСА_1 , після смерті матері - ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 в зв`язку з тим, що ОСОБА_1 не подано документів, що підтверджує право власності спадкодавця на спадкове майно. (а.с. 19)

Відповідно до копії архівного витягу з протоколу № 8 засідання виконкому Люботинської міської ради депутатів трудящих від 12.04.1960 року ОСОБА_3 наділили земельною ділянкою по АДРЕСА_2 , площею 600 кв.м. (а.с.20)

У Харківському міжрегіональному бюро технічної інвентаризації велася інвентаризаційна справа на житловий будинок АДРЕСА_2 , де наявна інформація за 1966 рік про домоволодіння, належне ОСОБА_3 , що складалося з житлового будинку, сараю та льоху. (а.с. 24-29)

Відповідно до копії довідки КП «Люботинського АПБ» інформація про реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (колишній АДРЕСА_3 ) в архівних матеріалах технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна та реєстраційних книгах станом на 31.12.2012 року відсутня.(а.с.30)

Відповідно до копії технічного паспорта на житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , виготовлений на замовлення ОСОБА_1 , житловий будинок літ. «А-1» побудований в 1962 році, прибудова літ «А1-1» - 1980 році, веранда літ. «а» - 1962 році, погріб літ. «В» - 1962 році. Самочинно побудовані (переплановані/реконструйовані) будівлі, споруди відсутні. Площа земельної ділянки 600 кв.м. (а.с. 31-36) Техпаспорт виготовлено ФОП ОСОБА_7 , який має відповідний сертифікат для здійснення інвентаризації нерухомого майна.Даний техпаспорт виготовлявся за замовленням ОСОБА_1 .

Відповідно до копії домової книги для прописки громадян, мешкаючих в будинку АДРЕСА_4 , була зареєстрована ОСОБА_3 з 22.11.1968 року по день смерті; ОСОБА_4 зареєстрований з 23.06.1969р., ОСОБА_1 зареєстрований з 09.08.1982 року по 14.11.2023 року (а.с.37-42)

Відповідно до відповіді Харківської районної державної нотаріальної контори Харківської області від 29.01.2026 року за архівними даними Другої державної нотаріальної контори Харківського району Харківської області, наявний запис від 06.01.1999 року про прийняття спадщини ОСОБА_4 після ОСОБА_3 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

15.04.2025 року до нотаріальної контори звернувся ОСОБА_1 із заявою про видачу запитів для підготовки документів, необхідних для оформлення свідоцтва про право на спадщину. Також у заяві ОСОБА_1 зазначено, що спадщину він прийняв відповідно до п. 1 ч.1 ст.549 ЦК України у редакції 1963 року, тому що був зареєстрований та на цей час зареєстрований та проживав за адресою спадкодавці та фактично вступив в управління та володіння спадковим майном.

02.09.2025 року до Харківської районної державної нотаріальної контори Харківської області подано заяву ОСОБА_1 про видачу на його ім`я свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок АДРЕСА_1 , після смерті матері - ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 . Державним нотаріусом 02.09.2025 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом ОСОБА_1 відмовлено та видано постанову про відмову у вчиненні нотаріальних дій.

Інших заяв щодо спадщини, що відкрилась після ОСОБА_3 до нотаріальної контори не надходило, свідоцтва про право на спадщину нікому не видавались.

Після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , до Харківської районної державної нотаріальної контори Харківської області 28.05.2025 року звернувся ОСОБА_1 із заявою про прийняття спадщини після рідного брата.

Інших заяв щодо спадщини, що відкрилась після ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , до нотаріальної контори не надходило, свідоцтва про право на спадщину нікому не видавались.

07.05.2026 до справи приєднано відомості про реєстрацію ОСОБА_1 , згідно до яких, він у період з 19.08.1987 по 14.11.2023 був зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 , та з 14.11.2023 по цей час зареєстрований у АДРЕСА_5 .

07.05.2026 до справи приєднано відомості від Виконавчого комітету ЛМР про те, що за адресною карткою ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , була зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 з 17.11.1971р. по день смерті, та на момент смерті з нею була зареєстрована одна особа.

19.10.2026 року до справи залучено витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, згідно до якого відсутні записи про право власності на нерухоме майно за адресою АДРЕСА_1

Відповідно до ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст. 1217 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст.1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Місцем відкриття спадщини відповідно ст.1221 ЦК України є останнє місце проживання спадкодавця.

Статтею 1218 ЦК України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинялися внаслідок його смерті.

Згідно ч.1,2 ст.1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

За ст.ст.1261, 1262 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.

Згідно ч.1 ст.1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ч.5 статті 1268 ЦК України, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

За частиною 3 статті 1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до положень статей 548 та 549 ЦК УРСР, що діяв на момент смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 спадкодавиці ОСОБА_3 , прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: якщо він фактично вступив в управління або володіння

спадковим майном.

За статтями 524 та 529 ЦК УРСР, Спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. При спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в

рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки

(усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги

належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , належало домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 . Стара назва вулиці «АДРЕСА_1» - «АДРЕСА_9». Також, з матеріалів справи: відповіді Люботинського АПБ та будинкової книги вбачається, що номер будинку ОСОБА_3 по АДРЕСА_9 , а потім номер будинку змінився на 160/2. Домоволодіння розташовано на земельній ділянці площею 600 кв.м, про яку було зазначено, як у рішенні за 1960 рік, де адреса вказана за номером156-А, так і у технічному паспорті за 2025 рік, де адреса вказана за номером 160/2.

Житловий будинок, за технічним паспортом та архівними даними, був побудований у період з 1960 по 1966 роки.

У період з 1960 по 1966 роки питання набуття права власності регулювались Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю І будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі - Указ від 26 серпня 1948 року), що був визнаний таким, що втратив чинність, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 лютого 1988 року № 8502-II, і прийнятою відповідно до Указу від 26 серпня 1948 року постановою Ради Міністрів СРСР від 26 серпня 1948 року «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі - постанова від 26 серпня 1948 року), які, серед іншого, визначали умови та правові наслідки будівництва.

Пункт 2 Постанови від 26 серпня 1948 року визначав, що земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків відводяться за рахунок земель міст, селищ, держземфонду і земель держлісфонду у безстрокове користування, а збудовані на цих ділянках будинки є особистою власністю забудовника. За Указом від 26 серпня 1948 року та Постановою від 26 серпня 1948 року підставою виникнення у громадянина права власності на жилий будинок був сам факт збудування ним його з додержанням вимог цих актів законодавства.

Ці правові акти не пов`язували виникнення права власності на житловий будинок із проведенням його реєстрації.

Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української PCP була затверджена Міністерством комунального господарства Української PCP 31 січня 1966 року. Відповідно до пунктів 6, 7 цієї Інструкції підлягали реєстрації всі будинки і домоволодіння, у тому числі належні громадянам на праві особистої власності, і здійснювалась вона на підставі документів, що встановлюють право власності (правовстановлюючих документів, перелік яких додано до вказаної Інструкції).

Зокрема, за пунктами 4, 10 цього переліку таким правовстановлюгочим документом про право власності на жилий будинок, збудований після видання Указу від 26 серпня 1948 року, є договори про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва і експлуатації будівель, затверджений виконавчим комітетом місцевої ради народних депутатів акт державної комісії про прийняття будинку в експлуатацію.

Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 13 червня 2012 року у справі № 6-54цс12, право власності на збудоване до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме мано та їх обтяжень» нерухоме майно набувається у порядку, який існував на час його спорудження, а не виникає у зв`язку зі здійсненням державної реєстрації права власності на нього у порядку, передбаченому цим законом, яка є лише офіційним визнанням державою такого права, а не підставою його виникнення. У свою чергу, до прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 05 серпня 1992 року № 449 «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів державного замовлення», на законодавчому рівні не було закріплено обов`язку введення в експлуатацію приватних житлових будинків, збудованих до 05 серпня 1992 року. Відповідно до пункту 3.2. розділу 2 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24 травня 2002 року № 127, індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них, побудовані до 05 серпня 1992 року не належать до самочинного будівництва.

Ураховуючи викладене, мати позивача ОСОБА_3 набула право власності на вказаний житловий будинок в АДРЕСА_6 , який у подальшому мав номер 160/2.

Після смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадкоємцями за законом у порядку ст. 529 ЦК УРСР були її сини: позивач ОСОБА_1 та його брат ОСОБА_4 , які спадщину прийняли. Так, ОСОБА_1 на момент смерті матері був зареєстрований та мешкав із нею за однією адресою, та продовжив доглядати за житловим будинком, тобто прийняв спадщину шляхом фактичного вступу в управління спадковим майном у порядку ст. 549 ЦК УРСР; а його рідний брат ОСОБА_4 06.01.1999 звернувся до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті матері, проте за своє життя свідоцтво про право власності на спадкове майно не отримав.

Інші особи не зверталися до органів нотаріату із заявами про прийняття спадщини за спадкодавицею ОСОБА_3 .

У подальшому в 1984 році, у ОСОБА_4 народився син - відповідач у справі ОСОБА_2 . Сам ОСОБА_4 розірвав шлюб із своєю дружиною у 2022 році, а у подальшому помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Таким чином, відповідач ОСОБА_2 є єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_4 .

Окрім позивача, до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 ніхто не звертався. Відповідач не був зареєстрований за адресою зареєстрований у спірному будинку за адресою АДРЕСА_1 , а з 2000 року, згідно до копії його паспорту, зареєстрований за іншою адресою: АДРЕСА_7 (нова назва АДРЕСА_8 ).

Позивач, звертаючись до нотаріуса отримав відмову у свідоцтві на право власності в порядку спадкування, так як у нього були відсутні документи про право власності на спадкове майно.

Станом на час розгляду справи, спірне нерухоме майно за адресою АДРЕСА_1 , згідно до держанвого реєстру прав власності на нерухоме майно, не містить відомостей про власника.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Судом встановлено, що позасудовий порядок захисту прав ОСОБА_1 у даному випадку є неможливим. Його матір за своє життя документи про право власності на спірний будинок не оформила.

Суд бере до уваги, що відповідач - рідний син померлого брата позивача, не заперечує проти позову.

Гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на справедливий суд включає в себе принцип доступу до суду, ефективність якого обумовлюється тим, що особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду за вирішенням певного питання, і що держава не повинна чинити правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Принцип «пропорційності» тісно пов`язаний із принципом верховенства права: принцип верховенства права є фундаментом, на якому базується принцип «пропорційності», натомість принцип «пропорційності» є умовою реалізації принципу верховенства права і водночас його необхідним наслідком. Судова практика Європейського суду з прав людини розглядає принцип «пропорційності» як невід`ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності.

Дотримання принципу «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв`язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом в постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 681/203/17.

Надавши правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, з`ясувавши всі обставини справи, суд вважає доведеним обставини, які мають значення, та наявність підстав, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, та приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання за ОСОБА_1 права власності на житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті його матері ОСОБА_3 та його брата ОСОБА_4 - підлягають задоволенню.

Оскільки позивач не наполягає на стягненні з відповідача суми сплаченого судового збору передбаченого ст.141 ЦПК України, суд такі витрати не стягує.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 141, 211, 259, 263, 264, 293, 315, 273 ЦПК України, ст. ст.29, 1217, 1218, 1221, 1264, 1266, 1268, 1270 ЦК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування за законом - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на частку житлового будинку, загальною площею 50,00 кв.м., житловою площею 31,40 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на частку житлового будинку, загальною площею 50,00 кв.м., житловою площею 31,40 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті брата ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Сторони по справі:

позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_8 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 ;

відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_9 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_8 .

Суддя І.М. Сухоруков

Оригінал: reyestr.court.gov.ua