Вирок від 18 жовтня 2026 р. у справі №953/6232/24 — Київський районний суд м. Харкова

Суд: Київський районний суд м. Харкова

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Кримінальне

Категорія: Непокора

Дата: 18 жовтня 2026 р.

Справа: №953/6232/24

Суддя: Демченко С. В.

Справа № 953/6232/24

н/п 1-кп/953/369/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" жовтня 2026 р.

Київський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді - ОСОБА_1 ,

за участю прокурора – ОСОБА_2 ,

обвинуваченого – ОСОБА_3 ,

захисника – адвоката ОСОБА_4 ,

секретарі судових засідань – ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62024170020004560 від 27.05.2024 за обвинуваченням

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Лозова Харківської області, громадянина України, з середньо-технічною освітою, розлученого, військовослужбовця, який проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 НГУ на посаді оператора 1 відділення 1 взводу оперативного призначення 2 роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 4 батальйону оперативного призначення у військовому званні «солдат», зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_2 ,, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України,

УСТАНОВИВ:

19 червня 2024 року близько 10 години 30 хвилин ОСОБА_3 , будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією у військовому званні «солдат», перебуваючи на посаді оператора 1 відділення 1 взводу оперативного призначення 2 роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 4 батальйону оперативного призначення в/ч НОМЕР_1 НГУ, у порушення вимог ст. 17, 65 Конституції України, ст. 1, 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», положень Військової присяги, ст. 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, знаходячись у тимчасовому місці дислокації підрозділу, а саме - біля будинку АДРЕСА_3 , діючи з прямим умислом, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, в умовах воєнного стану відкрито відмовився виконувати бойове розпорядження командира 2 роти оперативного призначення 4 батальйону оперативного призначення в/ч НОМЕР_1 № 06/62 від 18 червня 2024 року, відповідно до якого ОСОБА_3 повинен був висунутися на вогневу позицію «Скотч» у складі штурмової групи “ ІНФОРМАЦІЯ_2 ” разом з військовослужбовцями ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та продовжити утримувати вогневу позицію до окремого розпорядження з метою недопущення прориву противника в глибину оборони.

Дії обвинуваченого ОСОБА_3 суд кваліфікує за ч. 4 ст. 402 КК України як непокора, тобто відкрита відмова виконати наказ начальника, вчинена в умовах воєнного стану.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 свою вину у пред`явленому йому обвинуваченні визнав повністю, щиро розкаявся у скоєному, погодився з кваліфікацією вчиненого діяння та підтвердив обставини, викладені в обвинувальному акті.

Показання ОСОБА_3 не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин правопорушення, добровільності та істинності його позиції.

Враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_3 винним себе у пред`явленому обвинуваченні визнав повністю, його показання відповідають суті обвинувачення, суд за згодою обвинуваченого та інших учасників кримінального провадження, які вважають підтвердженими наявними в матеріалах кримінального провадження доказами фактичні обставини скоєного: дату, час, місце, спосіб, форму вини і спрямованість умислу, мотив кримінального правопорушення, його наслідки, обставини, які впливають на ступінь і характер відповідальності обвинуваченого, визнає їх доказаними у судовому засіданні і вважає за можливе не досліджувати у повному обсязі докази стосовно цих фактичних обставин кримінального провадження відповідно до положень ч. 3 ст. 349 КПК України, обмежившись допитом обвинувачуваного, дослідженням письмових матеріалів та вивченням даних, які характеризують особу обвинуваченого, визнавши недоцільним дослідження інших доказів по справі.

Перед встановленням такого порядку дослідження доказів суд з`ясував, що сторони кримінального провадження правильно розуміють зміст цих обставин, а процесуальні наслідки встановлення такого порядку дослідження доказів у частині обмеження права апеляційного оскарження вказаних обставин їм роз`яснені та зрозумілі. У суду не виникло сумнівів у добровільності позицій сторін.

Сукупність наведених і оцінених судом доказів переконує суд у тому, що ОСОБА_3 вчинив кримінальне правопорушення - злочин, передбачений ч. 4 ст. 402 КК України, а саме - непокора, тобто відкрита відмова виконати наказ начальника, вчинена в умовах воєнного стану.

Вивченням даних про особу ОСОБА_3 встановлено, що він раніше не судимий, розлучений, має місце реєстрації та постійне місце проживання, є військовослужбовцем, проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 НГУ на посаді оператора 1 відділення 1 взводу оперативного призначення 2 роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 4 батальйону оперативного призначення у військовому званні «солдат», за місцем служби має негативну характеристику, приймав безпосередню участь в стримуванні військ РФ з 23 серпня 2023 року, має поранення, пов`язане із захистом Батьківщини, визнаний придатним до військової служби.

Обставинами, які пом`якшують покарання обвинуваченого відповідно до ст. 66 КК України, суд визнає його щире каяття, яке полягає у тому, що він визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого ним кримінального правопорушення, у скоєному щиросердечно розкаявся, критично оцінює свою протиправну поведінку, осуджує її та бажає залагодити провину.

Відповідно до ст. 67 КК України обставини, що обтяжують покарання обвинуваченого, відсутні.

Згідно з ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених.

При призначенні покарання суд виходить із положень ст.ст. 50, 65 КК України, враховує принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, характер і ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до положень ст. 12 КК України відноситься до тяжкого злочину, наявність пом`якшуючої та відсутність обтяжуючих покарання обставин, дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав повністю, піддав критичній оцінці свої протиправні дії та у вчиненому щиро розкаюється, його вік та стан здоров`я, репутацію, бажання продовжити проходити військову службу в лавах Збройних Сил України, у зв`язку з чим вважає необхідним і достатнім призначити йому покарання у виді позбавлення волі в межах, встановлених санкцією статті Особливої частини Кримінального кодексу України, за якою він обвинувачується і яке передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Суд враховує підвищену суспільну небезпечність кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України. Водночас сама по собі тяжкість вчиненого кримінального правопорушення не може бути єдиною та безумовною підставою для висновку про необхідність реального відбування покарання у виді позбавлення волі без належного врахування індивідуальних обставин кримінального провадження та особи обвинуваченого.Так, суд бере до уваги, що обвинувачений раніше не судимий, у судовому засіданні повністю визнав свою винуватість у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, не заперечував фактичних обставин його вчинення, приймав безпосередню участь в стримуванні військ РФ з 23 серпня 2023 року, має поранення, пов`язане із захистом Батьківщини, визнаний придатним до військової служби а висловив бажання надалі проходити військову службу і брати участь у захисті незалежності, суверенітету й територіальної цілісності України.

Враховуючи тяжкість вчиненого ОСОБА_3 кримінального правопорушення, наявність пом`якшуючих вину обставин, ставлення обвинуваченого до вчиненого, який усвідомив суспільну небезпечність своїх дій, щиро розкаявся у вчиненому, висловив бажання продовжити військову службу та виконувати конституційний обов`язок із захисту Вітчизни, ту обставину, що в результаті протиправних дій обвинуваченого ОСОБА_3 наслідків, які могли бути віднесені до категорії тяжких, не настали, а також те, що протиправне діяння обвинуваченого не носило систематичний характер., беручи до уваги позицію сторони обвинувачення, яка просила застосувати стосовно обвинуваченого положення ст. 75 КК України і звільнити його від відбування призначеного покарання з випробуванням, а також положення диспозитивності кримінального судочинства, суд вважає за можливе звільнити обвинуваченого ОСОБА_3 від відбування призначеного покарання з випробуванням.

На переконання суду, за встановлених у цьому провадженні обставин реальне відбування покарання у виді позбавлення волі не є єдиним можливим засобом досягнення мети кримінального покарання. Натомість звільнення від відбування покарання з випробуванням, за умови належного контролю за поведінкою засудженого та виконання ним покладених судом обов`язків, здатне забезпечити необхідний виховний і превентивний вплив.

На думку суду, саме такий підхід відповідатиме принципам індивідуалізації, справедливості та пропорційності кримінального покарання, забезпечить розумний баланс між необхідністю належного реагування держави на порушення встановленого порядку несення військової служби та можливістю виправлення особи без її ізоляції від суспільства.

Суд вважає, що призначене обвинуваченому покарання є справедливим, а також необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нового кримінального правопорушення, та відповідає меті, визначені у ч. 2 ст. 50 КК України. Призначена міра покарання надасть можливість обвинуваченому сформувати у своїй свідомості уявлення про неминучість настання відповідальності за можливі вчиненні ним протиправні діяння у майбутньому, що буде в свою чергу достатньою превентивною мірою.

Під час досудового розслідування на підставі ухвали слідчого судді Ленінського районного суду м. Харкова від 20 червня 2024 року до ОСОБА_3 був застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою з одночасним визначеною сумою застави у розмірі 90 840 (дев`яносто тисяч вісімсот сорок) грн. 17 серпня 2024 року ОСОБА_3 звільнений з-під варти у зу`язку з внесенням застави.

Запобіжний захід ОСОБА_3 у вигляді застави залишити без зміни до набрання вироком законної сили.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлений.

Питання щодо речових доказів суд вирішує у порядку ст. 100 КПК України.

Процесуальні витрати у даному кримінальному провадженні відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 349, 370, 371, 373, 374, 376, 395 КПК України, суд

У Х В А Л И В:

ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, та призначити покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_3 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 (три) роки.

На підставі ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_3 такі обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Роз`яснити ОСОБА_3 , що якщо засуджений не виконує покладені на нього обов`язки або систематично вчиняє правопорушення, що потягли за собою накладення адміністративних стягнень і свідчать про його небажання стати на шлях виправлення, суд направляє засудженого для відбування призначеного покарання, при цьому на підставі ч. 5 ст. 72 КК України необхідно буде зарахувати в строк покарання ОСОБА_3 строк його попереднього ув`язнення з 19 червня 2024 року по 17 серпня 2024 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Запобіжний захід ОСОБА_3 у вигляді застави до набрання вироком законної сили залишити без змін.

Речові докази: DVD – диск залишити зберігатися в матеріалах кримінального провадження № 62024170020004560 від 27.05.2024.

Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених ст. 349 КПК України, до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Київський районний суд м. Харкова протягом 30 діб з дня його проголошення, а засудженим - в той же строк з моменту отримання копії вироку.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Суддя ОСОБА_1

Оригінал: reyestr.court.gov.ua