Суд: Шевченківський районний суд міста Харкова
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: завданої внаслідок ДТП
Дата: 19 жовтня 2026 р.
Справа: №642/471/26
Суддя: Подус Г. С.
Справа №642/471/26
Провадження № 2/638/5897/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 жовтня 2026 року Шевченківський районний суд м. Харкова у складі:
Головуючого судді Подус Г.С.,
за участю секретаря ДвойнихА.С.,
представника позивача Устименка І.А.,
представника відповідача Крупки М.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали судових засідань суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди -
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Харкова із позовом до ОСОБА_2 , в якому просить, стягнути матеріальну шкоду у розмірі 220850,51 грн, моральну шкоду у розмірі 80000,00 грн. та судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 06 липня 2025 року о 19 год. 30 хв у м. Харків, вул. Європейська, буд. 55, водій ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом Seat Corboba, державний номерний знак НОМЕР_1 на нерегулюваному перехресті виконуючи поворот ліворуч не надав дорогу транспортному засобу Skoda Octavia, державний номерний знак НОМЕР_2 пед керуванням ОСОБА_1 , що рухався в зустрічному напрямку та здійснив зіткнення з транспортним засобом. В наслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками, чим порушив п. 16.13 Правил дорожнього руху.
Постановою Шевченківського районного суду м. Харкова від 25.11.2025 р. по справі №638/22520/25 встановлено, що своїми діями ОСОБА_2 порушив вимоги п. 16.13. Правил дорожнього руху та визнано ОСОБА_2 винним в скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
На підтвердження розміру збитків, завданих відповідачем внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, до даного позову додано звіт про оцінку вартості матеріального збитку заподіяного власнику колісного транспортного засобу №561/12-25 від 03.12.2025 року, згідно якого вартість матеріальної шкоди, завданої майну Позивача, становить 220850,51 грн.. Вартість робіт з проведення оцінки складає 6000,00 грн., на підтвердження чого до позовної заяви додано також квитанцію про оплату позивачем послуг, наданих ТОВ «Клевер Експерт» від 03.12.2025 року.
Через пошкодження транспортного засобу, як зауважує представник у позові, позивачу також завдано моральної шкоди, розмір якої з врахуванням душевних страждань останнього оцінено в 80 000,00 грн.
Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Харкова суду від 03.03.2026 року відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче судове засідання
03.04.2026 року від представника відповідача – адвоката Крупки Миколи Петровича надійшов відзив на позовну заяву, в якому він категорично заперечував проти заявлених позовних вимог, зазначаючи, що на замовлення Позивача було проведено оцінку вартості матеріального збитку, заподіяного власнику транспортному засобу Skoda Octavia, державний номерний знак НОМЕР_2 . Згідно звіту про оцінку від 03.12.2025р. вартість матеріального збитку Позивача становить 220 850,51 грн. Відповідач не вважає даний документ належним доказом на підтвердження позовних вимог до Відповідача з наступних підстав. У звіті не вказано, що досліджувалися пошкодження транспортного засобу, заподіяні саме внаслідок ДТП, що сталася 06.07.2025р. за участю саме Відповідача. У звіті відображено всі можливі пошкодження, що виникли, можливо, як до ДТП, так і після ДТП, з врахуванням, що від дня ДТП і до огляду оцінювачем пройшло 5 місяців. Відповідач не запрошувався Позивачем ні на огляд автомобіля оцінювачем, ні на дефектування автомобіля, що передбачено п.5.2. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої Наказом Мінюсту України та Фонду Держмайна №142/5/2092 від 24.11.2003р., тому Відповідач вважає, що не всі зафіксовані під час оглядів та дефектування автомобіля Позивача пошкодження, виникли у результаті його дій під час ДТП. На думку Відповідача, деякі пошкодження мали місце до ДТП, а деякі позиції щодо ремонту автомобіля не мають відношення до ДТП. Позивач безпідставно обґрунтовує свої вимоги статтею 1187 ЦК України «Відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», в той час як шкода заподіяна транспортному засобу завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки – дорожньо-транспортної пригоди (ст. 1188 ЦК України). Позивач не довів розміру заподіяної йому матеріальної шкоди. Одним з основних документів, як підтверджують характер пошкоджень транспортних засобів, в т.ч. і автомобіля позивача, є довідка патрульної поліції, складена на місці ДТП за підписами учасників ДТП (Позивача та Відповідача), які підтверджують обсяг пошкоджень під час ДТП. Жодних внутрішніх пошкоджень транспортного засобу Позивача не було зафіксовано, як і спрацювання подушок безпеки. На думку Позивача деякі пошкодження мали місце до ДТП або після, оскільки транспортний засіб Позивача самостійно залишив місце ДТП, а деякі позиції щодо ремонту автомобіля не мають відношення до ДТП і були приписані згодом з метою завищення вартості ремонту. Крім того, у звіті розрахунок вартості відновлювального ремонту визначено без врахування фізичного зносу вузлів та запасних частин транспортного засобу, що не відповідає чинному законодавству. З приводу розміру моральної шкоди: відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (далі за текстом - Постанова Пленуму ВСУ № 1) розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Позивачу вказує в позовній заяві, що йому завдано моральної шкоди, спричиненої моральними стражданнями, які викликали негативні зміни у житті Позивача: ніби на даний час, негативні переживання та спогади, погіршення психологічного та фізичного здоров`я. Ніби ДТП призвела до стану пригніченості і тривоги, емоційної реакції при згадуванні, відірваності від соціального життя, порушення сну, неприємних сновидінь, емоційної напруги, що спричинило погіршення соціальних відносин в сім`ї Позивача та робочих відносин з колективом за місцем роботи Позивача. Фактично з часу ДТП, під впливом постійних переживань, стресових ситуацій, нервових напружень та психологічних негараздів у Позивача ніби виникли особисті проблеми зі здоров`ям. Крім того внаслідок втрати транспортного засобу в ДТП, щоденно до місця роботи в м. Шевченково, Харківської області Позивачу необхідно проїжджати громадським транспортом 200 км з м. Харків, що безпосередньо спричинює хвилювання та стресові ситуації у родині Позивача. Жодна з вказаних обставин Позивачем не обґрунтована та не підтверджена доказами. Моральну шкоду Позивач оцінює у 80 000 гривень 00 копійок, але ніяким чином Позивач не обґрунтовує заявлений ним розмір моральної шкоди.
Ухвалою суду від 06.07.2026 року підготовче засідання закрито, справу призначено до розгляду по суті.
Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив про їх задоволення.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
Суд, заслухавши вступне слово представника позивача та представника відповідача, дослідивши надані сторонами та долучені до матеріалів справи докази, встановив наступні обставини та відповідні ним правовідносини.
30.10.2014 р. о 20.20 год. на автодорозі в м. Харкові, Дзержинський район, перехрестя вул. Клочківська - вул. О.Яроша, сталася дорожньо-транспортна пригода: 06 липня 2025 року о 19 год. 30 хв у м. Харків, вул. Європейська, буд. 55, водій ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом Seat Corboba, державний номерний знак НОМЕР_1 на нерегулюваному перехресті виконуючи поворот ліворуч не надав дорогу транспортному засобу Skoda Octavia, державний номерний знак НОМЕР_2 пед керуванням ОСОБА_1 , що рухався в зустрічному напрямку та здійснив зіткнення з транспортним засобом. В наслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками, чим порушив п. 16.13 Правил дорожнього руху.
Постановою Шевченківського районного суду м. Харкова від 25.11.2025 р. по справі №638/22520/25 встановлено, що своїми діями ОСОБА_2 порушив вимоги п. 16.13. Правил дорожнього руху та визнано ОСОБА_2 винним в скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
Вищевикладене встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили та оспорюється самими учасниками справи, що в силу ч.ч.1,4 ст. 82 ЦПК України не підлягають доказуванню у судовому засіданні.
На підтвердження розміру збитків, завданих відповідачем внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, до даного позову додано звіт про оцінку вартості матеріального збитку заподіяного власнику колісного транспортного засобу №561/12-25 від 03.12.2025 року, згідно якого вартість матеріальної шкоди, завданої майну Позивача, становить 220850,51 грн.. Вартість робіт з проведення оцінки складає 6000,00 грн., на підтвердження чого до позовної заяви додано також квитанцію про оплату позивачем послуг, наданих ТОВ «Клевер Експерт» від 03.12.2025 року.
Згідно звіту експертного авто товарознавчого дослідження від 22.12.2014р. №170, вартість матеріальної шкоди, завданої майну Позивача, становить 177 940,00 грн. (сто сімдесят сім тисяч дев?ятсот сорок гривень). Вартість робіт з проведення незалежної оцінки складає 650,00 грн., на підтвердження чого до позовної заяви додано також копію акта приймання-передачі звіту від 22.12.2014р. №170, складеного між ОСОБА_3 та суб?єктом оціночної діяльності.
Згідно ст. 1166 ЦК України відшкодування матеріальної шкоди можливо при наявності складу правопорушення: протиправних дій особи, заподіяння шкоди, причинний зв`язок між протиправною поведінкою і наслідками, вини особи, що причинили збиток.
Виходячи зі змісту ч. 2 ст.1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Згідно роз`яснень, викладених в п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ по позовах про відшкодування шкоди» під власником джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична чи особа громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки на підставі права власності, оперативного чи керування на інших підставах (договір оренди, довіреності і т.п.).
Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Як вбачається з п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України, збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Статтею 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини, з урахуванням поданих доказів, видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Судом ретельно дослідженні надані позивачем докази в підтвердження вартості проведених ремонтних робіт, та проаналізований зміст звіту про оцінку вартості матеріального збитку заподіяного власнику колісного транспортного засобу №561/12-25 від 03.12.2025 року, складений оцінювачем СОД ТОВ «Коевер Експерт», який оглядав пошкоджений транспортний засіб та фіксував наявні аварійні пошкодження.
Перевіривши на належність, допустимість, достовірність кожного вказаного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок всіх наявних у справі доказів у їх сукупності, суд не вбачає підстав вважати зазначенні докази в підтвердження фактичної вартості ремонту не належними, або не допустимими.
Порядок розрахунку розміру шкоди, пов`язаної з пошкодженням транспортного засобу, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, встановлений законодавчо, регламентується Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженій наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України 24 листопада 2003 року № 142/5/2092 (у редакції наказу Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 липня 2009 року № 1335/5/1159) зареєстрованій в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 року за № 1074/839 (далі Методика).
Механізм оцінки (визначення вартості) колісних транспортних засобів, а також вимоги до оформлення результатів оцінки, оціночні процедури визначення вартості КТЗ визначені у Методиці яка застосовується, серед іншого, з метою визначення матеріальних збитків, завданих власнику в разі пошкодження КТЗ, визначення вартості відновлювального ремонту КТЗ.
Згідно п. 2.4 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).
Відповідно до п. 1.3 вказаної Методики, вимоги Методики є обов`язковими під час проведення автотоварознавчих експертиз та експертних досліджень судовими експертами науково-дослідних інститутів судових експертиз Міністерства юстиції України, експертами науково-дослідних експертно-криміналістичних центрів Міністерства внутрішніх справ України, експертами інших державних установ, суб`єктами господарювання, до компетенції яких входить проведення судових автотоварознавчих експертиз та експертних досліджень, а також всіма суб`єктами оціночної діяльності під час оцінки КТЗ у випадках, передбачених законодавством України або договорами між суб`єктами цивільно-правових відносин.
Тому, з урахуванням вимог п. 1.3 даної Методики слід дійти висновку, що будь-який розрахунок матеріального збитку без урахуванням вимог Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів буде суперечити наведеному в п. 2.4. поняттю вартості матеріального збитку.
Однією з головних вимог, передбачених Методикою, є особистий огляд колісних транспортних засобів оцінювачем (експертом), про що зазначено в п. 5.1 Методики.
Відповідно до п. 5.5 Методики, під час технічного огляду КТЗ оцінювач (експерт) повинен: а) перевірити відповідність ідентифікаційних даних КТЗ записам у наданих документах; б) перевірити укомплектованість КТЗ, установити комплектність, наявність додаткового обладнання; в) установити пробіг за одометром; г) зафіксувати інформативні ознаки раніше виконаного відновлювального ремонту КТЗ; ґ) установити характер і обсяги пошкоджень на момент огляду та інші ознаки, які характеризують технічний стан КТЗ, з обов`язковою їх фіксацією шляхом фотографування.
Згідно з п. 8.1, 8.5 вказаної Методики, для визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику КТЗ, застосовуються витратний підхід і метод калькуляції вартості відновлювального ремонту. Калькуляція вартості відновлювального ремонту складається за результатами технічного огляду КТЗ. Якщо КТЗ на момент технічного огляду відновлено повністю або частково, то калькуляція відновлювального ремонту не складається, а надається повідомлення замовнику оцінки про неможливість проведення дослідження.
За результатами оцінки оцінювач складає звіт про оцінку КТЗ. У разі проведення судової автотоварознавчої експертизи за результатами здійснення відповідних досліджень експерт складає висновок експерта.
Наведені вище норми Методики, вказують на те, що за результати огляду ТЗ оформлюються оцінювачем (експертом) відповідним документом: звітом про оцінку майна (якщо він складається оцінювачем), або висновком експерта (якщо складається судовим експертом).
Відповідно п. 5.1 Методики Технічний огляд КТЗ оцінювачем (експертом) дає змогу за допомогою органолептичних методів визначити ідентифікаційні дані КТЗ; його комплектність; укомплектованість; технічний стан, обсяг і характер пошкоджень; пробіг за одометром, інші показники на момент технічного огляду, необхідні для оцінки майна. Визначення матеріального збитку чи вартості КТЗ без його огляду особисто експертом, який складає висновок, можливе тільки за рішенням органу (особи), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), в якому міститься обґрунтування неможливості надання об`єкта дослідження на огляд, у разі надання ним даних, необхідних для проведення дослідження.
Тобто, визначення матеріального збитку чи вартості ТЗ без його особистого огляду можливо лише експертом (а не оцінювачем), який складає висновок, і тільки за рішенням органу (особи), який (яка) призначив (ла) експертизу (залучив(ла) експерта), в якому міститься обґрунтування неможливості надання об`єкта дослідження на огляд.
Крім цього вказаною Методикою передбачено, що з метою дотримання п. 5.5 Методики оцінювач зобов`язаний установити характер і обсяги пошкоджень на момент особистого огляду та інші ознаки, які характеризують технічний стан КТЗ, з обов`язковою їх фіксацією шляхом фотографування.
У випадку, якщо ж звіт про оцінку транспортного засобу складений взагалі без його огляду, такий звіт є не належним доказом у справі про що зазначено в п.45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року по справі №752/16797/14-ц та у постановах Верховного суду від 20.03.2019 року по справі № 607/14918/15-ц, від 16 травня 2019 року по справі № 202/7844/16-ц, та від 04 вересня 2019 року по справі № 703/4445/15-ц.
Варто також зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» оцінка майна проводиться на підставі договору між суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання та замовником оцінки або на підставі ухвали суду про призначення відповідної експертизи щодо оцінки майна.
Відповідно ч. 2 ст. 11 вказаного Закону замовниками оцінки майна можуть бути особи, яким зазначене майно належить на законних підставах або у яких майно перебуває на законних підставах, а також ті, які замовляють оцінку майна за дорученням зазначених осіб.
Матеріали справи не містять доказів того, що власник пошкодженого майна доручав проведення оцінки свого майна іншим суб`єктам оціночної діяльності окрім СОД ТОВ «Клевер Експерт», який безпосередньо оглядав пошкоджений ТЗ позивача, а тому суд приймає до уваги звіт оцінювача №651/12-25 від 03.12.2025 року, оскільки він складений оцінювачем особисто, про що зазначено у пункті 5.
В свою чергу відповідач заперечуючи проти вищевказаного звіту про оцінку майна не надав жодного контрагрументу на противагу своїх заперечень, не скористався своїм правом заявити клопотання про призначення судово-товарознавчої експертизи тощо.
Також згідно звіту оцінювача №651/12-25 від 03.12.2025 року вбачається, що розмір завданої матеріальної шкоди становить 333 836,95 грн. а ринкова вартість траспортного засобу – 220 850,51 грн. через, що позивач просить відшкодувати матеріальні збитки у розмірі встановленої ринкової вартості свого автомобіля.
Відповідно до роз`яснень, викладених у Постанові ВССУ №4 від 01.03.2013 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», ухвалюючи рішення про стягнення на користь потерпілого відшкодування вартості майна, що не може використовуватись за призначенням, але має певну цінність, суд з урахуванням принципу диспозитивності, тобто за заявою заподіювача шкоди, одночасно повинен вирішити питання про передачу цього майна після відшкодування збитків особі, відповідальній за шкоду.( абзац другий пункту 24 постанови).
У пункту 15 вказаної Постанови роз`яснено, якщо пошкоджений транспортний засіб не може бути відновлено або вартість його відновлювального ремонту з урахуванням зношеності та втрати товарної вартості перевищує його ринкову вартість на момент пошкодження, розмір шкоди визначається за ринковою вартістю транспортного засобу на момент пошкодження. Порядок відшкодування шкоди, пов`язаної з фізичним знищенням транспортного засобу, регламентовано статтею 30 Закону №961-IV, який згідно зі статтею 8 ЦК (аналогія закону) може застосовуватися не лише страховиком, а й іншими особами, які здійснюють діяльність, що є джерелом підвищеної, та відповідають за шкоду. Тобто транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим, а власник транспортного засобу згоден із визнанням транспортного засобу фізично знищеним. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з експертизою, проведеною відповідно до вимог законодавства, витрати на ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди.
Відповідно до положень ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.ч.1-2 ст.77 ЦПК України).
За приписами ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтвердження певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з ч.ч.4,6 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
З урахуванням викладених норм матеріального і процесуального права та встановлених фактичних обставин справи слід дійти висновку про те, що вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля перевищує вартість транспортного засобу до ДТП та його ринкову вартість, а отже є економічно необґрунтованим. Оскільки позивач просить стягнути із відповідача повну ринкову вартість його пошкодженого автомобіля, то відповідно погоджується із фактом фізичного знищення цього транспортного засобу.
Згідно ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, шляхом передбачених ст. 16 ЦК України способами.
Згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
За загальним правилом розмір відшкодування шкоди встановлюється законом або домовленістю сторін, а у разі наявності спору між сторонами – судом.
Порядок визначення шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки, врегульовано главою 82 ЦК України, крім того, відповідні роз`яснення надано у постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27 березня 1992 року № 6, відповідно до яких при визначенні розміру шкоди враховується розмір майнової шкоди, спричиненої майну або особистим немайновим правам потерпілого. Під шкодою, що має бути відшкодована, розуміють знешкодження або зменшення блага потерпілого внаслідок порушення його матеріальних прав або приниження нематеріальних благ (життя, здоров`я тощо).
У будь-якому випадку обов`язок доведення розміру шкоди лежить на позивачеві, а експертиза може бути призначена судом лише за заявою осіб, які беруть участь у справі.
При оцінці розрахунків шкоди, спричиненої транспортному засобу внаслідок ДТП, викладених у висновках автотоварознавчих експертів та розрахунках страхових відшкодувань, здійснених страховиками, слід враховувати положення Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092 (із змінами).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини; якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.
При цьому, пунктом 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01.03.2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» роз`яснено судам, що обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.
Це означає, що у справах, що стосуються відшкодування шкоди, завданої внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки (внаслідок ДТП), обов`язок відшкодування шкоди виникає за наявності наступних умов: 1) дії завдавача шкоди були неправомірними; 2) між діями завдавача шкоди та шкодою є безпосередній причинний зв`язок.
Підставою звільнення особи від відповідальності в деліктних правовідносинах є відсутність будь-якої складової цивільного правопорушення.
П. 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01.03.2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» також визначено, що «відповідно до частини четвертої статті 61 ЦПК України вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов`язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. У зв`язку із цим у разі прийняття судом постанови про закриття провадження у справі про адміністративне порушення, наприклад, через закінчення строків накладення адміністративного стягнення (стаття 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення), суд повинен звернути увагу на те, чи містить така постанова суду відповіді на питання про те, чи мала місце дорожньо-транспортна пригода, та чи сталася вона з вини відповідача.
Стаття 1188 ЦК України регулює правовідносини щодо шкоди спричиненої взаємодією декілька джерел підвищеної небезпеки та спричинення шкоди кожному з них і при цьому враховують дії кожного володільця джерела підвищеної небезпеки, зокрема, порушення ним Правил дорожнього руху, наявність причинного зв`язку не тільки з дорожньо-транспортною пригодою, а і її наслідками.
Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 4 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини. З огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (частина друга статті 1166 ЦК) відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду (у і тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п`ята статті 1187 ЦК, пункт 1: частини другої статті 1167 ЦК). Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що і відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду.
Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 6 зазначеної постанови пленуму, особою, яка зобов`язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Зобов`язання із заподіяння шкоди (деліктні зобов`язання) це зобов`язання, які виникають внаслідок порушення майнових чи особистих немайнових прав абсолютного характеру і мета яких забезпечити поновлення прав потерпілого за рахунок заподіювача шкоди або особи, відповідальної за шкоду.
Законодавство в деліктних правовідносинах передбачає презумпцію вини; якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.
Щодо стягнення моральної шкоди суд зазначає наступне.
За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
У пункті 3 постанові постанов Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» звернута увагу судів на те, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків .
Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (пункт 5 Постанови).
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості (пункт 9 Постанови).
У рішенні від 12 липня 2007 року у справі «Stankov v. Bulgaria» Європейський суд з прав людини зазначив, що оцінка моральної шкоди, за своїм характером, є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом.
Чинне законодавство не містить методики чи способівобчислення моральної шкоди, та при оцінці розміру відшкодування моральної шкоди необхідно враховувати, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю та спокою особи, а будь-яка компенсація моральної школи не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.
Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 зазнав моральних страждань через душевні хвилювання у зв`язку з протиправним пошкодженням належного йому майна, зміну способу життя та вимушеність докладати додаткових зусиль для вирішення питань щодо відшкодування завданої шкоди, а тому з ОСОБА_2 , який є винним у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, підлягає стягненню відшкодування моральної шкоди.
З урахуванням триваліості вимушених змін у житті позивача, а також вимоги розумності та справедливості, суд вважає, що в рахунок відшкодування моральної шкоди достатнім і необхідним буде стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 3000,00 грн.
Питання розподілу судових витрат суд вирішує у відповідності до статті 141 ЦПК України пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі наведеного, ст.ст. 16 ,22, 511, 636, 999, 1166, 1187, 1193, 1194 ЦК України, керуючись ст.ст. 4, 19, 258, 263, 264, 265, 268, 273 ЦПК України, суд
ухвалив:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди – задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму матеріальної шкоди у розмірі 220 850 (двісті двадцять тисяч вісімсот п`ятдесят) гривень 51 копійку.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму судового збору в розмірі 2208 (дві тисячі двісті вісім) гривень 51 копійку.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму витрат на проведення оцінки збитків 6000 (шість тисяч) гривень 00 копійок.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму моральної шкоди у розмірі 3000 (три тисячі) гривень 00 копійок.
Зобов`язати ОСОБА_1 протягом п`яти календарних днів після відшкодування шкоди ОСОБА_2 шляхом укладення безоплатного договору в обраному ОСОБА_4 ТЦС МВС України передати на користь ОСОБА_5 транспортний засіб – автомобіль – марки Skoda Octavia, червоного кольору, VIN-код – НОМЕР_3 , рік випуску 2006, державний номерний знак НОМЕР_2 , вартістю до ДТП 220 850,51 грн., а також свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 , видане 14.03.2025 ТСЦ 6350.
В задоволенні інших вимог – відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Відповідно ч.3 ст.354 ЦПК України строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Головуючий суддя:
Оригінал: reyestr.court.gov.ua