Рішення від 19 жовтня 2026 р. у справі №911/2544/26 — Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" жовтня 2026 р. Справа № 911/2544/26

Господарський суд Київської області у складі судді Фурсової С.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу за позовом Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд» (04071, місто Київ, вулиця Оболонська, будинок №34; код ЄДРПОУ 31454734)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «БЛІЦ БУД ІНВЕСТ» (08205, Київська область, Бучанський район, місто Ірпінь, вулиця Соборна, будинок №105; код ЄДРПОУ 45505322)

про стягнення 421 824,66 гривень

без повідомлення (виклику) сторін

Р У Х С П Р А В И

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд» до Товариства з обмеженою відповідальністю «БЛІЦ БУД ІНВЕСТ» про стягнення 421 824,66 гривень, з яких: 300 000,00 гривень сума основного боргу, 31 824,66 гривень пеня та 90 000,00 гривень штраф.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.08.2026 справу № 911/2544/26 передано на розгляд судді Фурсової С.М.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 26.08.2026 постановлено: позовну заяву прийняти до розгляду та відкрити провадження у справі № 911/2544/26; справу визнати малозначною, розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи; встановлено сторонам процесуальні строки для подання заяв по суті справи, доказів.

Частиною п`ятою статті 176 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина одинадцята статті 242 ГПК України).

Пунктом 2 частини шостої статті 242 ГПК України визначено, що днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Сторони у даній справі мають зареєстровані електронні кабінети в системі «Електронний суд», а тому ухвала суду від 26.08.2026 про відкриття провадження у справі № 911/2544/26 доставлена до електронних кабінетів сторін в підсистемі «Електронний суд», про що свідчать відомості автоматизованої системи документообігу суду.

До Господарського суду Київської області через підсистему «Електронний суд» 09.09.2026 від Товариства з обмеженою відповідальністю «БЛІЦ БУД ІНВЕСТ» надійшов відзив на позовну заяву, в якому уповноважений представник визнає позовні вимоги Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд» частково, а саме в частині суми основного боргу у розмірі 300 000,00 гривень; одночасно просить зменшити на 90% штраф з 90 000,00 гривень до 9 000,00 гривень, а пеню з 31 824,66 гривень – до 3 182,47 гривень, а в разі незгоди із цим розміром – зменшити їх у розмірі, який суд визнає справедливим і співмірним наслідкам порушення.

За змістом положень статей 248, 252 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

З огляду на те, що під час розгляду справи судом створено сторонам необхідні умови для доведення фактичних обставин справи, зокрема, надано достатньо часу для реалізації кожним учасником спору своїх процесуальних прав, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті за наявними матеріалами.

Згідно з частиною четвертою статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

В С Т А Н О В И В

25.04.2025 між Комунальним підприємством з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд» (позикодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «БЛІЦ БУД ІНВЕСТ» (позичальник) був укладений договір позики (поворотної фінансової допомоги) № 25-04/1 (далі – Договір), за умовами якого:

- позикодавець зобов`язується надати позичальнику поворотну фінансову допомогу (далі – позика) у вигляді грошових коштів в розмірі, встановленому цим Договором, а позичальник зобов`язується повернути їх позикодавцю у визначений цим Договором строк (пункт 1.1);

- сума позики становить 300 000,00 гривень без ПДВ (пункт 2.1);

- позика передається в безготівковій формі платіжним дорученням шляхом перерахування відповідних грошових коштів на поточний рахунок позичальника (пункт 3.1);

- позикодавець надає позичальнику позику строком до 25.04.2026 (пункт 4.1);

- кінцева дата повернення позики є дата, визначена в пункті 4.1 розділу 2 Договору включно (пункт 5.1);

- сума позики підлягає поверненню шляхом її перерахування на поточний рахунок позикодавця в безготівковій формі (пункт 5.2);

- позикодавець має право вимагати від позичальника повернення позики на поворотній основі відповідно до умов Договору або достроково (пункт 6.2);

- позичальник зобов`язаний повернути кошти позики позикодавцю згідно з умовами Договору (пункт 6.3);

- позичальник зобов`язаний сплатити штрафні санкції, передбачені пунктами 7.3, 7.4 цього Договору у разі порушення вимог щодо строку повернення позики (пункт 6.4);

- за невиконання або неналежне виконання обов`язків по даному Договору, сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України та цим Договором (пункт 7.1);

- за прострочення позичальником строку повернення суми поворотної фінансової допомоги, який визначений в пункті 4.1 даного Договору, позичальник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми неповернутої поворотної фінансової допомоги за кожний день прострочення повернення поворотної фінансової допомоги, включаючи день оплати (пункт 7.3);

- за прострочення позичальником строку повернення суми поворотної фінансової допомоги, який визначений пунктом 4.1 Договору більше ніж на 1 (один) календарний місяць з моменту отримання позики, крім пені, передбаченої пунктом 7.3 Договору, позичальник на користь позикодавця додатково сплачує штраф у розмірі 30% від суми позики (пункт 7.4);

- сторони домовились, що позовна давність до вимог про стягнення пені та штрафу, передбаченого пунктами 7.3, 7.4 цього Договору становить 5 (п`ять) років (пункт 7.5);

- цей Договір набирає чинності з моменту підписання сторонами цього Договору та діє до 25.04.2026, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим Договором (пункт 8.1);

- закінчення строку цього Договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього Договору (пункт 8.2);

- Договір підписується сторонами та скріплюється їх печатками (пункт 9.1).

Договір підписаний уповноваженими представниками обох сторін та скріплений відбитками їх печаток без жодних зауважень.

На виконання умов Договору позивачем надано відповідачу поворотну фінансову допомогу у розмірі 300 000,00 гривень шляхом перерахування коштів на поточний рахунок відповідача, що підтверджується платіжною інструкцією № 1445 від 29.04.2025 на суму 300 000,00 гривень.

Натомість, в порушення умов Договору та взятих на себе зобов`язань, відповідач в обумовлений сторонами строк суму фінансової допомоги (позики) не повернув.

05.05.2026 позивач звернувся до відповідача з претензією від 05.05.2026 за вихідним № 056/02-670 про сплату заборгованості за договором № 25-04/1 від 25.04.2025.

На підтвердження направлення вказаної претензії відповідачу надано у копіях: список згрупованих відправлень рекомендованих листів за 05.05.2026, фіскальний чек від 05.05.2026 щодо оплати послуг пересилання відправлення та рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення R067163166345.

03.06.2026 позивач повторно звернувся до відповідача з претензією від 03.06.2026 за вихідним № 056/02-819 про сплату заборгованості за договором № 25-04/1 від 25.04.2025.

На підтвердження направлення претензії відповідачу надано у копіях: список направлення рекомендованого поштового відправлення за 03.06.2026, фіскальний чек від 03.06.2026 щодо оплати послуг пересилання відправлення R067189271872.

Відповіді на вказані претензії матеріали справи не містять.

Позивач зазначає про те, що неповернення відповідачем поворотної фінансової допомоги за договором № 25-04/1 від 25.04.2025 стало підставою для звернення до господарського суду з відповідним позовом про її стягнення.

Відповідач у відзиві на позовну заяву не заперечував факту укладення зазначеного договору та отримання 300 000,00 гривень за платіжною інструкцією № 1445 від 29.04.2025.

Норми права та мотиви, з яких виходить господарський суд при ухваленні судового рішення. Висновки суду.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною другою статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (стаття 626 ЦК України).

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Підпунктом 14.1.257 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що поворотна фінансова допомога – це сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов`язковою до повернення.

Так, за своєю цивільно-правовою природою поворотна фінансова допомога є позикою.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (частина перша статті 1046 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

За умовами положень статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (частина друга статті 1046 ЦК України).

Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою, якщо відповідно до акту цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постановах від 02.07.2014 року у справі № 6-79цс14, від 24.02.2016 року у справі № 6-50цс16.

Відповідно до статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний її сторонами. Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особою, уповноваженою на це її установчими документами та скріплюється печаткою (стаття 207 ЦК України).

Договір підписано від позикодавця (позивача) в.о. директора Ситяшенком І.В., а з боку позичальника (відповідача) директором Блискуном Д.О.

Таким чином, зобов`язання по наданню позики позикодавцем (позивачем) виконано належним чином, і, відповідно, у останнього виникло право вимагати повернення від відповідача даної позики у визначений Договором строк.

За умовами пунктів 4.1, 5.1 Договору кінцевою датою повернення позики є 25.04.2026.

Частиною третьою статті 1049 ЦК України передбачено, що позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

За приписами статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Умовою виконання зобов`язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання, за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).

Всупереч умовам пунктів 4.1, 5.1 Договору позики та статей 525, 526, 629 ЦК України, відповідач свої зобов`язання стосовно повернення суми позики позивачу не виконав станом на день вирішення цього спору.

Відповідач під час розгляду справи в суді вказаних обставин не спростував, будь-яких доказів щодо повернення грошових коштів не надав та визнав позовні вимоги в частині суми основного боргу, що складає 300 000,00 гривень.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 191 ГПК України позивач може відмовитись від позову, а відповідач визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Приймаючи визнання відповідачем позову, яке не суперечить закону і не порушує права та інтереси інших осіб, а також те, що позовні вимоги є обґрунтованими та відповідають чинному законодавству, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 300 000,00 гривень суми основного боргу підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо стягнення штрафних санкцій.

Одним із видів забезпечення виконання зобов`язання є неустойка (частина перша статті 546 ЦК України).

Правовими наслідками порушення зобов`язання, встановленого договором або законом є сплата неустойки (пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України).

При цьому, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 916/5073/15, від 14.11.2018 у справі № 2-1383/2010 судом сформульовано висновок про те, що статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі № 911/2813/17, від 22.03.2018 у справі № 911/1351/17, від 25.05.2018 у справі № 922/1720/17, від 02.04.2019 у справі № 917/194/18 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19.

Пунктами 7.3, 7.4 Договору визначено, що за прострочення позичальником строку повернення суми поворотної фінансової допомоги, який визначений в пункті 4.1 даного Договору (до 25.04.2026), позичальник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми неповернутої поворотної фінансової допомоги за кожний день прострочення повернення поворотної фінансової допомоги, включаючи день оплати. За прострочення позичальником строку повернення суми поворотної фінансової допомоги, який визначений пунктом 4.1 Договору більше ніж на 1 (один) календарний місяць з моменту отримання позики, крім пені, передбаченої пунктом 7.3 Договору, позичальник на користь позикодавця додатково сплачує штраф у розмірі 30% від суми позики.

Таким чином, оскільки відповідач допустив прострочення з повернення суми позики у розмірі 300 000,00 гривень, у відповідності до наведених вище норм чинного законодавства, усталеної судової практики та умов пунктів 7.3, 7.4 Договору, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 31 824,66 гривень пені та 90 000,00 гривень штрафу.

З огляду на вимоги частин першої та другої статті 2, частини п`ятої статті 236 ГПК України суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням зобов`язань, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Перевіривши розрахунок заявленого до стягнення розміру штрафу, судом встановлено, що такий розмір відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства, умовам Договору та є арифметично правильним, а тому вимога про стягнення з відповідача 30% штрафу у розмірі 90 000,00 гривень за прострочення строків повернення суми позики, визнається судом обґрунтованою.

При цьому, нарахування пені позивачем здійснюється за період з 26.04.2026 по 31.08.2026 на суму основного боргу у розмірі 300 000,00 гривень, проте без урахування положень процесуального законодавства, статті 549 ЦК України та пункту 7.3 Договору.

Так, системний аналіз положень статті 549 ЦК України та пункту 7.3 Договору свідчить, що пеня обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У даному випадку позовну заяву підписано позивачем 20.08.2026, а направлено до суду засобами поштового зв`язку – 21.08.2026. При цьому нарахуванням сум пені позивачем здійснюється до граничної дати – 31.08.2026, тобто наперед (на майбутні періоди).

Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується.

Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Пунктом 5 частини третьої статті 162 ГПК України передбачено, що позовна заява повинна містити, зокрема, виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Предмет позову – це матеріально-правова вимога позивача до відповідача (спосіб захисту порушеного права), яка визначається на момент звернення з позовною заявою до суду.

Таким чином, у спорах про стягнення боргу розмір заборгованості, кількість днів прострочення та штрафні санкції розраховуються саме на дату звернення до суду (або на конкретну дату безпосередньо перед такою подачею), що, в свою чергу, не позбавляє позивача права збільшити або зменшити розмір позовних вимог – до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідних заяв від позивача до суду не надходило.

Оскільки пеня за своєю природою нараховується за фактичний період прострочення, який вже відбувся, внаслідок чого суд повинен оцінювати обґрунтованість таких нарахувань на підставі вже існуючих фактів порушення зобов`язання.

На дату звернення до суду з позовом (дату скадення та підписання позову) прострочення виконання грошового зобов`язання в період з 21.08.2026 по 31.08.2026 ще не настало, а тому нарахування пені у згаданий період є передчасним.

За здійсненим судом розрахунком сум пені, враховуючи встановлену судом дату прострочення з повернення позики, з урахування умов Договору та порядку розрахунків, встановленого сторонами та чинним законодавством України, розмір пені за період з 26.04.2026 по 20.08.2026 включно становить 29 021,92 гривень, а в решті вимог про стягнення 2 802,74 гривень пені слід відмовити у зв`язку із безпідставністю таких нарахувань.

Щодо заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру неустойки на 90%. Надання оцінки іншим доводам відповідача.

Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (частина третя статті 551 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.04.2023 у справі № 199/3152/20 зауважила, що після прийняття постанови у справі № 761/26293/16-ц вона вже конкретизувала критерій, на підставі якого суд застосовує частину третю статті 551 ЦК України, в постановах від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та від 28.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц.

Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було би передбачити (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, провадження № 12-79гс19 (пункт 8.24) та від 28.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, провадження № 14-623цс18 (пункт 85).

Верховний Суд також неодноразово вказував, що застосування статті 551 ЦК України є правом суду та залежить виключно від встановлених судом конкретних обставин кожної справи за наслідками правової оцінки спірних правовідносин та поданих сторонами доказів, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень. Переоцінка обставин, що є предметом доказування, та стали підставою для висновку щодо можливості зменшення розміру штрафних санкцій за рішенням суду, не є компетенцією суду касаційної інстанції.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 вказала на те, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням частини третьої статті 551 ЦК України, а також досліджуватися та оцінюватися судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України. Такий підхід є усталеним в судовій практиці.

Водночас враховуючи висновок про індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, що виключає формування єдиних (для вирішення спорів про стягнення неустойки) критеріїв та алгоритму визначення підстав для зменшення розміру неустойки та критеріїв для встановлення розміру.

Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.

Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчить про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено. Наведене, у свою чергу, вимагає, щоб розмір неустойки відповідав принципам верховенства права.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.10.2024 у справі № 911/952/22 сформувала висновки щодо застосування означених норм права та у розділі «Висновки щодо застосування норм матеріального права», зокрема, в пунктах 213, 214, зазначила:

« 213. Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

214. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчать про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права».

При цьому суд не зобов`язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення неустойки. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи.

Подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 17.07.2021 у справі № 916/878/20.

Згідно зі статтею 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємництво здійснюється на основі, зокрема, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику. Отже, у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від) таких дій.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/15484/17, а також у постанові Верховного Суду від 13.11.2018 у справі № 910/2376/18.

Окрім того, суб`єкт господарювання, здійснюючи господарську діяльність приймає, як сприятливі наслідки такої господарської діяльності, так і несприятливі, а тому, підписуючи договір товариство мало здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій.

Важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків. Підприємницький ризик – це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується; невизначеність очікуваних доходів.

Настання несприятливих наслідків в господарській діяльності юридичної особи є її власним комерційним ризиком, на основі якого і здійснюється підприємництво.

Суд зазначає, що юридична особа здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, а тому укладаючи договір із визначеним строком до 25.04.2026 відповідач повинен був оцінити погоджений сторонами строк виконання зобов`язання з повернення суми позики та відповідно об`єктивно оцінити можливість виконання такого зобов`язання у вказаний Договором строк.

Підписавши Договір, відповідач засвідчив можливість та згоду виконати домовленість, тобто добровільно взяв на себе зобов`язання повернути суму позики у повному обсязі в обумовлений Договором строк.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно з положеннями статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Судом кожній стороні була надана розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в тому числі подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.

За змістом статей 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

В контексті наведених засад господарського судочинства суд звертає увагу учасників судового процесу на приписи статті 79 ГПК України, згідно яких наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд зауважує, що стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (відповідні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

При цьому, слід зазначити, що іншим доводам відповідача оцінка судом не надається, оскільки вони не спростовують встановлених судом обставин та не впливають на результат вирішення спору.

З урахуванням принципів справедливості, балансу інтересів сторін, враховуючи ступінь, характер та правові наслідки порушення зобов`язання, співмірність між ними, поведінку відповідача, наявні обставини, які в силу приписів частини третьої статті 551 ЦК України є достатніми підставами для зменшення розміру штрафу та пені, які заявлені позивачем до стягнення з відповідача на 50%.

При визначенні розміру (відсоткового співвідношення) зменшення штрафних санкцій, суд керується своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме в частині стягнення з відповідача 14 510,96 гривень пені та 45 000,00 гривень штрафу.

В іншій частині позову суд відмовляє в задоволенні позову.

За таких обставин, повно та ґрунтовно дослідивши матеріали справи, перевіривши на відповідність закону та дійсним обставинам справи розрахунки, суд задовольняє позов Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд» частково та ухвалює рішення про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «БЛІЦ БУД ІНВЕСТ» 300 000,00 гривень суму основного боргу, 14 510,96 гривень пені та 45 000,00 гривень штрафу.

Щодо розподілу судових витрат.

При ухваленні рішення у справі суд, зокрема, вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами.

Відповідно до частини першої статті 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, згідно з частиною першою статті 130 ГПК України, у разі, зокрема, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Аналогічне положення містить і частина третя статті 7 Закону України «Про судовий збір».

Пунктом 1 частини другої статті 46 ГПК України передбачено, що відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) – на будь-якій стадії судового процесу.

Оскільки відповідач у відзиві на позовну заяву у даній справі до початку розгляду справи по суті визнав частково позовні вимоги в частині суми основного боргу у розмірі 300 000,00 гривень, позивачу підлягає поверненню з Державного бюджету України 50% судового збору, сплаченого у відповідному розмірі в частині зазначених позовних вимог, що становить 2 250,00 гривень (300 000,00*1,5%:50%), в іншій частині покладаються на відповідача.

Суд зазначає, що висновки стосовно застосування статті 129 ГПК України (про розподіл судового збору) у справах, за результатами розгляду яких, суд зменшив розмір неустойки на підставі частини третьої статті 551 ЦК України, викладені у постановах Верховного Суду, зокрема, від 03.04.2018 у справі № 902/339/16, від 10.03.2021 у справі № 904/5702/19, від 14.06.2022 у справі № 905/2135/19 тощо.

Так, у вказаних постановах Верховним Судом наведено правовий висновок, відповідно до якого судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Судові витрати зі сплати судового збору, понесені позивачем у частині вимог про стягнення штрафних санкцій, визнаних судом обґрунтованими, покладаються на відповідача, оскільки вимоги про стягнення пені та штрафу заявлено правомірно, а зменшення судом їх розміру не впливає на розподіл судових витрат і не звільняє відповідача від обов`язку відшкодувати їх позивачу.

Отже, з урахуванням положень частини першої статті 129 ГПК України, судовий збір у розмірі 4 035,33 гривень покладається на відповідача та підлягає відшкодуванню позивачу, тоді як на позивача покладаються судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 42,04 гривень пропорційно частині позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено судом у зв`язку з їх необґрунтованістю.

Керуючись статтями 12, 13, 73, 74, 76, 77, 79, 86, 129, 191, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В

Позовні вимоги Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд» до Товариства з обмеженою відповідальністю «БЛІЦ БУД ІНВЕСТ» про стягнення 421 824,66 гривень, з яких: 300 000,00 гривень сума основного боргу, 31 824,66 гривень пеня та 90 000,00 гривень штраф задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БЛІЦ БУД ІНВЕСТ» (08205, Київська область, Бучанський район, місто Ірпінь, вулиця Соборна, будинок №105; код ЄДРПОУ 45505322) на користь Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд» (04071, місто Київ, вулиця Оболонська, будинок №34; код ЄДРПОУ 31454734) 300 000,00 гривень суму основного боргу, 14 510,96 гривень пені, 45 000,00 гривень штрафу та 4 035,33 гривень судового збору.

У задоволенні позовних вимог про стягнення 17 313,70 гривень пені та 45 000,00 гривень штрафу відмовити.

Повернути Комунальному підприємству з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд» (04071, місто Київ, вулиця Оболонська, будинок №34; код ЄДРПОУ 31454734) з Державного бюджету України 2 250,00 гривень судового збору, сплаченого згідно з платіжною інструкцією №1107 від 19.08.2026 на суму 4 500,00 гривень.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Згідно зі статтею 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Північного апеляційного господарського суду.

Рішення складено та підписано 20.10.2026.

Позивач: Комунальне підприємство з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд» (04071, місто Київ, вулиця Оболонська, будинок №34; код ЄДРПОУ 31454734)

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «БЛІЦ БУД ІНВЕСТ» (08205, Київська область, Бучанський район, місто Ірпінь, вулиця Соборна, будинок №105; код ЄДРПОУ 45505322)

Суддя С.М. Фурсова