Рішення від 05 жовтня 2026 р. у справі №911/3267/25 — Господарський суд Київської області

Суд: Господарський суд Київської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Господарське

Категорія: надання послуг

Дата: 05 жовтня 2026 р.

Справа: №911/3267/25

Суддя: Ярема В.А.

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" жовтня 2026 р. Справа № 911/3267/25

Господарський суд Київської області у складі судді Яреми В.А., за участю секретаря судового засідання Рженецької М.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Київського обласного центру зайнятості

до Фізичної особи – підприємця Волохова Вячеслава Миколайовича

про стягнення 164 019,43 гривень

за участю представниці позивача Володіної Н.Б. (довіреність №4051/07/01-36 від 23.09.2026) та відповідача Волохова В. М. (особисто)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

24.10.2025 через канцелярію Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Київського обласного центру зайнятості (далі також – Київський ОЦЗ/позивач) до Фізичної особи – підприємця Волохова Вячеслава Миколайовича (далі також - ФОП Волохов В.М./відповідач) про стягнення з останнього 185 490,00 грн мікрогранту на відповідно вказаний у прохальній частині такої заяви рахунок АТ «Ощадбанк».

Господарський суд Київської області ухвалою від 27.10.2025 у справі №911/3267/25, зокрема, прийняв позовну заяву Київського ОЦЗ до розгляду та відкрив провадження у справі, постановив розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання, а також встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов - протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Означену вище ухвалу 28.10.2025 надіслано ФОП Волохову В.М. за вказаними у ЄДР, як офіційними засобами зв`язку, адресами місцезнаходження та поштової скриньки, відповідно.

14.11.2025 через канцелярію Господарського суду Київської області від ФОП Волохова В.М. надійшов відзив на позовну заяву разом з доданими до такого відзиву документами, а також клопотанням про розгляд цієї справи у судовому засіданні.

Вказані вище відзив та клопотання надіслано до суду засобами поштового зв`язку 10.11.2025, про що свідчить відповідна відмітка АТ «Укрпошта» на конверті, у якому надійшли відповідні відзив та клопотання.

Господарський суд Київської області ухвалою від 14.11.2025 у цій справі призначив її розгляд в порядку спрощеного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін на 15.12.2025, а також зобов`язано відповідача надати належним чином засвідчену копію листа від 18.10.2023 у читабельному вигляді.

20.11.2025 через канцелярію Господарського суду Київської області від ФОП Волохова В.М. надійшла заява разом з долученою до неї копією листа від 18.10.2023.

27.11.2025 через канцелярію Господарського суду Київської області від Київського ОЦЗ надійшла відповідь на відзив разом з доданими до такої відповіді документами.

Відповідно до відмітки АТ «Укрпошта» на конверті, у якому надійшла вказана відповідь разом з долученими до неї документами, означену заяву по суті позивачем надіслано до суду засобами поштового зв`язку 21.11.2025.

Вказані вище, подані обома сторонами заяву та відповідь на відзив разом з долученими до них документами судом прийнято у судовому засіданні 15.12.2026.

Означений висновок судом зроблено з огляду як на встановлення для відповідача терміну подання читабельної копії документа, так і подання таких заяв та документів у межах передбаченого процесуальними нормами, обумовленого спливом 30 днів з моменту відкриття провадження у справі, періоду до початку розгляду справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження, а також з метою повного та всебічного розгляду спору у цій справі, з урахуванням того, що:

- згідно частини 5 статті 13 ГПК України з метою дотримання принципу змагальності сторін при здійсненні судочинства господарський суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;

- здійснюючи провадження у справі, суд повинен застосовувати принципи пропорційності (врахування конкретних обставин справи), справедливості, добросовісності та розумності, зокрема слід враховувати зміст заяви (клопотання) учасника та вчинених ним дій, уникаючи надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури;

- обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів;

- усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей; усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Господарський суд Київської області занесеною до протоколу судового засідання від 15.12.2025 ухвалою у цій справі відклав її розгляд на 20.01.2026 о 17:15.

20.01.2026 судове засідання не відбулось через оголошення у відповідний день, зокрема в період часу з 17:10 до 17:30 сигналу повітряної тривоги у зв`язку із загрозою ракетного обстрілу міста, а тому відповідною ухвалою від 20.01.2026 суд призначив судове засідання на 24.02.2026.

Відповідний висновок суду про призначення засідання на іншу дату і час обґрунтований тим, що розпорядженням Голови Господарського суду Київської області №6-А від 19.07.2022 “Про порядок дій при оголошенні повітряної тривоги” передбачено, зокрема, що у разі оголошення сигналу “повітряна тривога” судді та працівники апарату суду негайно мають залишити приміщення суду та прослідувати до найближчого укриття з метою збереження життя, здоров`я та забезпечення безпеки відвідувачів, суддів та працівників апарату суду.

20.02.2026 через канцелярію Господарського суду Київської області від ФОП Волохова В.М. надійшли датовані 16.02.2026 додаткові пояснення на позовну заяву.

Вказані пояснення згідно з відміткою АТ «Укрпошта» на конверті, у якому вони надійшли, відповідачем надіслано до суду засобами поштового зв`язку 16.02.2026.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 161 ГПК України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.

Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Підстави, час та черговість подання заяв по суті справи визначаються цим Кодексом або судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Приписами ч.ч. 1, 2 ст. 251, ч.ч. 1-3 ст. 252 ГПК України передбачено, що відзив подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Зі змісту вказаних вище норм процесуального права слідує, що у порядку спрощеного провадження право на подання сторонами заяв по суті, до яких зокрема належить і заперечення відповідача на відповідь на відзив, обмежено першим судовим засіданням у справі або строком у тридцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Тобто вказані вище норми визначають порядок дій/поведінки суду та учасників справи під час реалізації останніми права на подання заяв по суті, які мають подаватись у визначені ГПК України та/або встановлені судом строки.

Назва ж процесуального документу – зава/клопотання/пояснення (додаткові), не змінює його процесуальної суті та не може тлумачитись з іншим змістом і передбаченими кодексом вимогами до форми та строків подання такого документу.

У судовому засіданні 24.02.2026 суд:

- з метою з`ясування обставин справи та того, якими доказами вони підтверджуються, поставив позивачу питання стосовно вказаних у прохальній частині реквізитів рахунку, на який позивач просить стягнути спірну суму коштів з відповідача;

- відтак, після надання представницею позивача усних пояснень про необхідність надалі подання доказів за результатами надісланих запитів для отримання відповіді про означений вище рахунок, відомості про який Київський ОЦЗ отримало з офіційного сайту АТ «Ощадбанк» в розділі про надання грантів, суд виніс на обговорення питання про перехід до розгляду цієї справи за правилами загального позовного провадження та призначення підготовчого засідання.

Заперечень стосовно переходу до розгляду цієї справи за правилами загального позовного провадження та призначення підготовчого засідання ані представниця позивача, ані відповідач особисто у судовому засіданні 24.02.2026 не висловили.

Господарський суд Київської області ухвалою від 24.02.2026 у справі №911/3267/25 постановив перейти до розгляду справи за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання на 06.04.2026, а також: викликав у підготовче засідання представників сторін; надав сторонам строк - до 06.04.2026, для подання додаткових доказів по справі (за наявності); заяв та клопотань, які відповідно до статті 182 Господарського процесуального кодексу України мають бути вирішені у підготовчому засіданні (за наявності).

01.04.2026 через канцелярію Господарського суду Київської області від ФОП Волохова В.М. надійшла датована 30.03.2026 заява, відповідно до якої відповідач, зокрема, вказав, що не визнає заявлену позивачем до стягнення заборгованість як таку, якої не має, та просив:

- прийняти заяву і квитанції сплачених податків;

- за необхідності, зобов`язати позивача перерахувати суму, вказану у позові.

До означеної вище заяви додано копії адресованого ФОП Волохову В.М. листа (без дати і номеру), а також платіжних інструкцій від 04.11.2025 та 16.01.2026, відповідно, на суми 15 840,00 грн (призначення платежу « 101 Сплата ЄСВ за 9 місяців 2025року») та 5 280,00 грн (призначення платежу « 101 Сплата ЄСВ за четвертий квартал 2025р.»).

06.04.2026 через канцелярію Господарського суду Київської області від Київського ОЦЗ надійшло клопотання, відповідно до якого позивач просив долучити до матеріалів справи необхідні для повного і всебічного розгляду цієї справи копії таких документів:

- адресованого АТ «Ощадбанк» листа позивача від 09.02.2026 за №432/07.02/01-36 та рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення з квитанцією АТ «Укрпошта» від 10.02.2026;

- адресованого Державному центру зайнятості листа позивача від 25.02.2026;

- адресованого позивачу, наданого у відповідь, листа Державного центру зайнятості від 17.03.2026 та доданого до нього листа т.в.о. директора департаменту мікро, малого та середнього бізнесу АТ «Ощадбанк» за вих. №56/4-03/417 від 09.11.2023 щодо надання інформації (далі також – лист від 09.11.2023);

- адресованого директорам обласних та Київського міського центрів зайнятості листа Державного центру зайнятості від 07.11.2025;

- адресованого ФОП Волохову В.М. листа позивача від 16.03.2026 за №855/07.02/01-36 та квитанції АТ «Укрпошта» від 17.03.2026;

- адресованої Господарському суду Київської області заяви відповідача від 30.03.2026 та долучених до неї платіжних інструкцій від 16.01.2026 та 04.11.2025

У підготовчому засіданні 06.04.2026 судом прийнято до розгляду подані сторонами, вказані вище: додаткові пояснення відповідача від 16.02.2026 та заяву від 01.04.2026 разом з долученими до неї документами, а також клопотання позивача разом з усіма доданими і вказаними вище документами.

Вказаний висновок судом зроблено з огляду на перехід до розгляду цієї справи за правилами загального позовного провадження, а також з метою повного та всебічного розгляду спору у цій справі, з урахуванням зазначеної судом раніше необхідності дотримання як принципів змагальності та пропорційності, так і об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Стосовно ж викладеного відповідачем у заяві від 01.04.2026 прохання, за необхідності, зобов`язати позивача перерахувати суму, вказану у позові суд наголошує, що розгляд справи здійснюється в межах та порядку, встановленими Господарським процесуальними кодексом України, який не передбачає обов`язку суду зобов`язувати сторін, зокрема і позивача до вчинення дій, не передбачених процесуальними нормами законодавства, у тому числі і щодо перерахування/зменшення заявлених до стягнення сум.

Суд також звертає увагу відповідача на приписи частини 3 статті 165 ГПК України, згідно якої відзив повинен містити, зокрема: заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права.

Зі змісту вказаних процесуальних приписів слідує, що особа, вказуючи про незгоду із певними обставинами, подає відповідні докази на обґрунтування відповідних заперечень, тоді як вказані законодавчі приписи не передбачають можливості відповідача заявляти про зобов`язання позивача вчинити певні дії, у тому числі і щодо заявлених ним позовних вимог.

Вказане вище підготовче засідання відповідними ухвалами від 06.04.2026, 18.05.2026 відкладалось на 18.05.2026 та 22.06.2026, відповідно, відтак ухвалою від 22.06.2026 Господарський суд Київської області закрив підготовче провадження у цій справі та призначив її до розгляду по суті на 25.08.2026.

Поряд з тим, на стадії підготовчого провадження, зокрема у судовому засіданні 22.06.2026 судом прийнято до розгляду подану позивачем 15.06.2026 через канцелярію суду заяву про зменшення позовних вимог та стягнення з ФОП Волохова В.М. 164 019,43 грн мікрогранту на відповідно вказаний у прохальній частині такої заяви рахунок АТ «Ощадбанк». Разом із вказаною вище заявою судом також прийнято додані до неї документи.

Занесеною до протоколу судового засідання ухвалою від 25.08.2026 цій справі Господарський суд Київської області оголосив перерву у судовому засіданні до 06.10.2026.

23.09.2026 через канцелярію Господарського суду Київської області ФОП Волоховим В.М. подано письмові пояснення щодо недопустимості доказів та обґрунтування клопотання про витребування доказів, а також клопотання про витребування доказів (у порядку ст. 81 ГПК України) та поновлення процесуального строку (далі – пояснення та клопотання від 23.09.2026).

02.10.2026 через канцелярію Господарського суду Київської області шляхом реєстрації в підсистемі ЄСІКС позивачем подано заперечення на клопотання відповідача про витребування доказів.

У судовому засіданні 06.10.2026 судом заслухано ФОП Волохова В.М., який, оголошуючи клопотання про витребування доказів, зокрема, виклав свої міркування як щодо неналежності та недопустимості поданих позивачем у цій справі доказів, так і щодо невиконання позивачем ухвали суду від 24.02.2026 в частині підтвердження дійсності відкритого у АТ «Ощадбанк» рахунку, на який позивач просить стягнути кошти мікрогранту.

Відповідно до змісту пояснень щодо недопустимості доказів та обґрунтування клопотання про витребування доказів ФОП Волохов В.М. наголосив про нездатність АТ «Ощадбанк» понад 7 місяців підтвердити дійсність рахунку для повернення коштів, що стало очевидним в ході судових засідань.

З огляду на вказане, за доводами відповідача, на стадії підготовчого засідання він звертав увагу суду на відсутності в матеріалах справи підтвердження реквізитів спеціального рахунку, відтак виникла необхідність у витребуванні додаткових доказів.

З огляду на вказане ФОП Волохов В.М. у згаданих поясненнях просив їх прийняти та витребувати від АТ «Ощадбанк» актуальна відомості, а відповідно до статті 119 ГПК України – визнати причину подання такого клопотання на стадії розгляду по суті поважною, оскільки розгляд справи без встановлення дійсних реквізитів рахунку унеможливлює винесення законного рішення по справі.

У клопотанні ж про витребування доказів відповідач виклав доводи та аргументи, що зводяться до заперечень по суті спору.

Приписами статті 207 ГПК України унормовано, що головуючий з`ясовує, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, пов`язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, та вирішує їх після заслуховування думки інших присутніх у судовому засіданні учасників справи.

Суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

Приписами ч. 3 ст. 80, ч. 1 ст. 81 ГПК України унормовано, що, зокрема, відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу.

Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Отже, вказані процесуальні норми презюмують право, зокрема, відповідача подати клопотання про витребування доказів та визначають як строк на вчинення такої процесуальної дії - разом із відзивом, так і відповідні наслідки пропуску такого строку.

Як слідує з наведеної вище хронології розгляду цієї справи, суд ухвалою від 24.02.2026 перейшов до розгляду цієї справи за правилами загального позовного провадження, призначив підготовче засідання на 06.04.2026 та надав сторонам можливість заявити клопотання які відповідно до статті 182 Господарського процесуального кодексу України мають бути вирішені у підготовчому засіданні (за наявності).

На стадії підготовчого провадження сторонами подано, а судом прийнято ряд заяв/клопотань, у тому числі і подані позивачем 06.04.2026 документи, серед яких і лист від 09.11.2023 щодо реквізитів банківського рахунку для повергнення гранту.

Вказане підготовче провадження закрито ухвалою від 22.06.2026 та призначено розгляд справи на 25.08.2026, відтак у відповідному судовому засіданні, згідно з приписами статті 207 ГПК України, суд з`ясував у присутніх в цьому засадні представниці позивача та ФОП Волохова В.М. особисто про наявність у них заяв чи клопотань, які не були заявлені в поважних причин у підготовчому засіданні.

Після отримання ствердної відповіді про відсутність вказаних клопотань/заяв, суд розпочав розгляд справи по суті, про що повідомив присутніх у засіданні учасників судового процесу, а вказані процесуальні дії зафіксовано змістом протоколу судового засідання у цій справі від 25.08.2026.

Однак, подаючи пояснення та клопотання від 23.09.2026 зі значним пропуском встановленого для таких процесуальних дій строку – як після закриття підготовчого провадження ухвалою від 22.06.2026, так і після початку розгляду справи по суті у судовому засіданні 25.08.2026, ФОП Волохов В.М. не навів жодних об`єктивних та незалежних від його волі обставин, які протягом тривалого періоду, починаючи з 06.04.2026 (дата подання позивачем листа від 09.11.2023), перешкоджали йому підготувати і заявити клопотання про витребування доказів та/або ж проявити розумну процесуальну обачність і повідомити суд завчасно – до закриття підготовчого провадження, про наявність об`єктивних обставин, що унеможливлюють вчинення відповідних процесуальних дій.

У розрізі вказаного суд звертає увагу на те, що з`ясування судом обставин та перевірка їх доказами не є тотожними процедурі доказування та збирання доказів, що процесуальним законом віднесено до обов`язків сторін та не може безумовно перекладатись не суд.

Суд наголошує, що Глава 3 розділу ІІІ ГПК України містить приписи, які встановлюють порядок реалізації принципу "диспозитивності господарського судочинства" у підготовчому засіданні.

Такий принцип полягає в тому, що кожен учасник справи може довести певні обставини справи, подавши відповідні докази, надавши пояснення чи заперечення саме під час підготовчого провадження, відтак це зумовить чітко визначене загальне спрямування судового розгляду, окреслить коло питань, що підлягають розв`язанню на стадії судового розгляду, та дозволить процесуально заощадити час розгляду справи.

Вирішення ж спору на підставі матеріалів, які зібрані поза межами підготовчого провадження, не відповідає завданням, визначеним процесуальним законом для кожної стадії господарського процесу.

Тобто учасник справи, не погоджуючись із доводами та доказами опонента, має процесуальну можливість, на їхнє спростування, подати власні докази або ж заявити про їх витребування судом, але тільки на стадії підготовчого провадження та за дотримання визначених у ч. 2 ст. 81 ГПК України умов, у тому числі безрезультатне вчинення заявником дій із самостійного отримання доказів.

Попри вказане ФОП Волохов В.М. ані у поданих поясненнях та клопотанні від 23.09.2026, ані усно у судовому засіданні 06.10.2026 не виклав жодних подій та обставин, які об`єктивно і незалежно від його власної волі перешкодили йому скористатись з 06.04.2026 по 22.06.2026 процесуальним правами та заявити про витребування доказів із дотриманням усіх передбачених ч. 2 ст. 81 ГПК України умов.

Викладені у поясненнях та клопотанні аргументи відповідача, що за своєю суттю є запереченнями по суті спору, не є тими поважними причинами, які могли б перешкодити відповідачу реалізувати право доказування на стадії підготовчого провадження.

Висновуючи вказане судом враховано, що необхідність у отриманні додаткових інформації та документів на підтвердження власних заперечень уже під час розгляду справи по суті не є поважною причиною, оскільки усі необхідні докази сторони мають збирати та готувати для подання до суду на етапі підготовки заяв по суті, тоді як сама по собі необхідність сторін віднайти нові докази носить суб`єктивний характер.

Приписами ГПК України не передбачено обов`язку суду встановлювати мотиви пропуску процесуального строку та поважність причин такого пропуску самостійно, без порушення особою відповідного питання та наведення відповідних доводів у формі явно змістовних та логічно побудованих аргументів.

Саме лише бажання відповідача отримати певний процесуальний результат не є тією достатньою підставою для вчинення судом обмежених стадією підготовчого провадження процесуальних дій, зокрема з поновлення строків та витребування доказів.

Звідси у судовому засіданні 06.10.2026 суд дійшов висновку про залишення без розгляду поданого відповідачем клопотання від 23.09.2026, а також наголосив на відсутності підстав для повернення до стадії підготовчого провадження.

Також суд висновує і про відсутність підстав для прийняття поданих відповідачем пояснень від 23.09.2026, оскільки вони за своїм змістом є запереченнями на позов, тобто заявою по суті, яка теж не може бути подана на стадії розгляду справи по суті незалежно від найменування такої заяви як пояснення/додаткові пояснення щодо доказів тощо.

У розрізі зроблених висновків судом враховано, що:

- порядок заявлення клопотань та подання заяв по суті спору не може бути порушений самою лише наявністю у особи права на суд, позаяк норми ГПК України щодо процесуальних строків, у тому числі щодо подання доказів є, по суті, пільгою, яка може застосовуватись як виняток із загального правила;

- суб`єктивна складова причин пропуску встановлених процесуальним законом строків виключає обґрунтовану поважність цих причин, які мають не просто існувати, а й бути такими, що не залежать від особи, яка порушує відповідне питання перед судом, що також вбачається з конструкції ч. 1 ст. 81 ГПК України.

У судовому засіданні 06.10.2026 ФОП Волохов В.М. підписав, передав суду, надалі оголосив заяву про відвід судді.

Господарський суд Київської області у складі судді Яреми В.А. ухвалою від 06.10.2026 у цій справі:

- у задоволенні заяви ФОП Волохова В.М. про відвід судді Яреми В.А. від розгляду справи №911/3267/25 щодо незгоди з процесуальним рішенням суду, зокрема стосовно залишення без розгляду клопотання відповідача про витребування доказів, відмовив;

- заяву ФОП Волохова В.М. про відвід судді Яреми В.А. від розгляду справи №911/3267/25 в частині решти обставин залишив без розгляду.

Оголошені відповідачем після ухваленого вище рішення суду аргументи про те, що справа має бути зупинена відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України судом відхилено, як процесуально неспроможні, оскільки:

- абзац 2 ч. 3 ст. 39 ГПК України передбачає, що питання про відвід не підлягає передачі на розгляд іншому судді та вирішується судом, що розглядає справу, у разі подання заяви про відвід пізніше ніж за три робочі дні до наступного засідання;

- заяву про відвід судді подано відповідачем у судовому засіданні 06.10.2026 під час розгляду справи по суті, тобто не за три робочі дні до вказаного засідання.

Приписи ж частини 3 статті 35 ГПК України, на яку здійснено посилання відповідачем, не передбачають порядку вирішення заявленого відводу, у тому числі і підстав для зупинення розгляду справи у зв`язку з поданням заяви про відвід судді.

Окрім вказаної вище, процесуально неспроможної позиції щодо зупинення розгляду справи, відповідач на питання суду про наявність доводів або обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, та ще не були дослідженні судом, у судовому засіданні 06.10.2026 не надав відповіді.

У судовому засіданні 06.10.2026 після закінчення з`ясування обставин та перевірки їх доказами суд оголосив про перехід до судових дебатів, по завершенні яких перейшов до стадії ухвалення судового рішення та проголосив вступну і резолютивну частини рішення, яким

УСТАНОВИВ:

23.09.2022 Волохов Вячеслав Миколайович (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), з метою отримання коштів мікрогранту на ведення господарської діяльності, звернувся із електронною заявою №272ETD на отримання гранту на власну справу у розмірі 245 600,00 грн, вказав про кількість працівників, яких планує працевлаштувати - 2 (двоє), а також завантажив до заяви файл, найменований як «бізнес план Волохов виправлений.xlsx».

Вказані обставини підтверджено доданими до позовної заяви роздруківкою з вебпорталу «Дія» заяви №272ETD на отримання гранту на власну справу (далі також – заява на отримання гранту №272ETD) та роздруківкою бізнес-плану Волохова Вячеслава Миколайовича (далі також – перший бізнес-план).

Відтак за результатом, зокрема, розгляду інформації уповноваженого банку, яка включає оцінку бізнес-плану та результати ділової репутації отримувачів, Державним центром зайнятості (далі також - ДЦЗ) видано наказ за №112 від 14.10.2022 «Про надання мікрогрантів на створення або розвиток власного бізнесу», яким надано мікрогранти на загальну суму 48 746 344,00 грн, з них у кількості 173 отримувачам на суму 39 588 151,00 грн згідно з додатком 1.

До позовної заяви додано копії адресованого Київському обласному центру зайнятості листа Державного центру зайнятості від 15.05.2024 та додатків до такого листа:

- витягу з наказу Державного центру зайнятості за №112 від 14.10.2022;

- витягу з додатку до означеного наказу – списку заявників, які отримали позитивне рішення комісії ДЦЗ та набрали найбільшу сукупну кількість балів, у межах наявної граничної суми мікрогрантів, визначеної Мінекономіки, у період з 19.09.2022 по 02.10.2022, у якому за порядковим номером 165 та за унікальним ідентифікатором 272ETD вказано суму проєкту 245 600,00 грн.

28.10.2022 ФОП Волохов В.М. (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) як отримувач підписав заяву, за змістом якої, зокрема:

- отримувач приєднався до умов договору про надання мікрогранту (далі – договір), який оприлюднено на офіційному сайті ДЦЗ в мережі Інтернет, вільний доступ до якого здійснюється за адресою (доменним ім`ям): www.dcz.gov.ua (далі також - заява про приєднання);

- укладення договору внаслідок приєднання отримувача до його умов передбачає надання мікрогранту в розмірі 245 600,00 грн.

Копію вказаної заяви, з відміткою уповноваженого банку – АТ «Ощадбанк», про перевірку та прийняття такої заяви, додано до позовної заяви.

Посилаючись на вказані обставини та мотивуючи звернення до суду із позовом у цій справі, Київський ОЦЗ зазначив, що під обов`язковою умовою договору, до якого приєднався ФОП Волохов В.М., в редакції такого договору станом на 28.10.2022, передбачалося створення отримувачем протягом строку дії цього договору робочих місць у кількості згідно з бізнес-планом та заявою про приєднання.

Надалі ж, за доводами позивача, наказом Міністерства економіки України за №447 від 19.01.2023 внесено зміни до форми означеного договору та, зокрема, викладено його положення про обов`язкову умову в іншій редакції.

До позовної заяви долучено копію примірника форми договору про надання мікрогранту, затвердженого наказом Міністерства економіки України №1969 від 06.07.2022 (в редакції наказу Міністерства економіки України №4021 від 24.05.2023), положеннями якого передбачено такі умови, зокрема:

- преамбулою вказаного договору передбачено, що під час укладення цього договору ДЦЗ діє на виконання Порядку надання мікрогрантів на створення або розвиток власного бізнесу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.06.2022 №738 (далі - Порядок);

- пунктом 2 розділу ІІІ – мікрогрант надається у безготівковій формі у національній валюті України шляхом зарахування коштів на рахунок отримувача через Уповноважений банк у строки та порядку, визначені договорами про взаємодію та Порядком. Уповноважений банк забезпечує оплату витрат отримувача на цілі, визначені у бізнес-плані відповідно до пункту 3 розділу V цього договору та передбачені бізнес-планом;

- пунктом 2 розділу IV – отримувач використовує кошти мікрогранту за цільовим призначенням протягом шести місяців з дати його отримання (зарахування на рахунок отримувача);

- пунктом 7 розділу IV – у разі, зокрема, невикористання протягом шести місяців з дати зарахування коштів мікрогранту на рахунок отримувача в уповноваженому банку або використання мікрогранту не в повному обсязі протягом зазначеного періоду, невикористані кошти протягом трьох операційних днів після завершення цього строку повертаються уповноваженим банком на один із вказаних у такому пункті рахунків;

- пунктом 1 розділу V - обов`язковою умовою договору, крім надання мікрогранту отримувачам,визначеним абзацами другим та п`ятим пункту 4 Порядку, є створення протягом шести місяців з дня зарахування коштів на рахунок отримувача в уповноваженому банку робочих місць у значенні, наведеному в абзаці третьому пункту 20 Порядку, залежно від розміру мікрогранту, визначеного пунктом 4 Порядку, та працевлаштування на них осіб на строк не менш як на 24 місяці протягом трирічного строку реалізації проєкту;

- пунктом 2 розділу V – мікрогрант надається для покриття напрямів витрат, передбачених пунктом 5 Порядку;

- пунктом 3 розділу V – конкретні цілі використання коштів мікрогранту з переліку, визначеного пунктом 5 Порядку зазначаються отримувачем в бізнес-плані. Використання коштів мікрогранту на покриття інших витрат забороняється;

- пунктом 2 розділу VI – отримувач зобов`язується, зокрема, повернути до уповноваженого банку на рахунок, з якого здійснюється перерахування мікрогранту, суму отриманого мікрогранту в повному обсязі в разі невиконання обов`язкової умови;

- пунктом 6 розділу VII – у разі невиконання отримувачем обов`язкової умови, він повертає до уповноваженого банку на рахунок, з якого здійснюється перерахування мікрогранту, суму отриманого мікрогранту в повному обсязі;

- пунктом 8 розділу VII – у разі несвоєчасного та/або неповного виконання пунктів 20 і 21 Порядку сума мікрогранту вважається заборгованістю, стягнення якої здійснюється ДЦЗ та/або регіональним центром зайнятості в судовому порядку;

- пунктом 1 розділу ХIV – цей договір набирає чинності з дати його укладення у порядку, визначеному розділом ХIII цього договору та діє до повного виконання зобов`язань сторін, передбачених цим договором.

Поряд з тим позивач зазначив, що згідно з пунктом 20 Порядку у редакції станом на 28.10.2022 під обов`язковою умовою договору також передбачалось створення робочих місць протягом шести місяців з дати укладення договору, відтак означені положення змінено постановою Кабінету Міністрів України №1283 від 15.11.2022, зокрема слова «укладення договору мікрогранту» замінено словами «зарахування коштів на рахунок отримувача в уповноваженому банку».

Так, за доводами позивача, 30.12.2022 на банківський рахунок відповідача зараховано 245 600,00 грн мікрогранту за рахунок коштів державного бюджету, а тому в період з 31.12.2022 по 30.06.2023 відповідач зобов`язався створити два робочі місця та працевлаштувати на них працівників відповідно до умов договору та Порядку.

Як зауважив позивач, кошти мікрогранту відповідач використав за цільовим призначенням частково у сумі 185 490,00 грн, а саме 44 690,00 грн перераховано ТОВ «Дрімкомп» згідно з рахунком №161 від 21.02.2023 та загалом 140 800,00 грн перераховано ФОП Родіній В.І. згідно з договорами №№3, 4 від 04.04.2023.

Решту ж невикористаних 60 110,00 грн гранту, згідно з доводами позивача, повернуто на рахунок уповноваженого банку 03.07.2023.

На підтвердження вказаних обставин, у тому числі зарахування на рахунок відповідача повної суми гранту та подальшого його перерахування на користь інших осіб до позовної заяви додано копію виписки по рахунку ФОП Волохова В.М. в АТ «Ощадбанк».

Відтак, згідно з доводами позивача, 05.07.2023 Бориспільською філією Київського ОЦЗ, з метою здійснення моніторингу і контролю за дотриманням ФОП Волоховим В.М. умов договору, проведено перевірку та встановлено таке:

- відповідачу 30.12.2022 перераховано 245 600,00 грн мікрогранту на розвиток бізнесу (господарської діяльності);

- 13.02.2023 укладено додаткову угоду щодо зміни цільового призначення коштів мікрогранту, а для закупівлі обладнання витрачено 185 490,00 грн;

- робочі місця не створювалися, господарська діяльність не ведеться.

За результатами вказаної перевірки начальником відділу рекрутингу та взаємодії з роботодавцями Бориспільської філії Київського ОЦЗ, в присутності ФОП Волохова В.М. складено акт №21 перевірки дотримання умов договору про надання мікрогранту від 05.07.2023 (далі також – акт від 05.07.2023), до якого відповідач вніс такі пояснення (далі - дослівно): «На цей час 5.07.2023 термін використання коштів мікрогранту на оренду приміщення не здійснив. Приміщення, договір і наймання двох працівників буде оформлено протягом 1 місяці. У зв`язку з додатковою угодою від 13.02.2023р. Прошу надати один місяць на виконання умов в належному вигляді».

До позовної заяви додано копію означеного акта від 05.07.2023, підписаного обома сторонами, а також роздруківку з Єдиної інформаційно-аналітичної системи Державної служби зайнятості з відомостями щодо ФОП Волохова В.М.

Покликаючись на вказані відомості, позивач зазначив, що ФОП Волохов В.М. упродовж шестимісячного строку з дня зарахування коштів мікрогранту (з 31.12.2022 по 30.06.2022) не створив два робочі місця з працевлаштуванням на них працівників, що свідчить про невиконання обов`язкової умови та порушення пункту 1 розділу V договору і пункту 20 Порядку.

Згідно з доводами позивача наказом Київського ОЦЗ №294/01-28.01 від 09.12.2024 затверджено рішення комісії вказаного ЦЗ про повернення ФОП Волоховим В.М. 185 490,00 грн мікрогранту, відтак відповідачу надіслано копію означеного наказу, а також ряд претензій від 10.12.2024, 06.02.2025, 03.03.2025, 21.07.2025 з вимогою повернути на рахунок уповноваженого банку кошти мікрогранту, які повернулись без вручення за терміном зберігання.

До позовної заяви додано копії означених вище наказу від 09.12.2024 та претензій разом з копіями фіскальних чеків АТ «Укрпошта»/конвертів.

На стадії підготовчого провадження у цій справі позивачем подано заяву про зменшення позовних вимог, відповідно до якої повідомлено про те, що за результатами отриманих від ФОП Волохова В.М. платіжних інструкцій та податкової декларації платника єдиного податку за 2025 рік, а також за даними обміну між Державною службою зайнятості, Пенсійним фондом України та ДПС України, встановлено сплату відповідачем протягом трирічного строку реалізації проєкту (31.12.2022-31.12.2025) передбачених пунктом 20 Порядку податків, а саме 350,57 грн єдиного податку та 21 120,00 грн єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за себе, як підприємця.

З огляду на вказане позивач зазначив, що суму заборгованості відповідача за його заявою перераховано та встановлено її у розмірі 164 019,43 грн, як різницю між отриманим мікрогрантом та сплаченими податками, що оформлено відповідним рішенням комісії, затвердженим наказом Київського ОЦЗ №187/01-28.01 від 04.06.2026.

До заяви про зменшення позовних вимог додано копію вказаного вище наказу, а також паперові роздруківки електронної податкової декларації платника єдиного податку – фізичної особи-підприємця, поданої ФОП Волоховим В.М. 03.01.2026, та квитанції ДПС України №2 від 03.01.2026 про реєстрацію означеної податкової декларації.

Отже, посилаючись на те, що відповідач решту коштів мікрогранту не повернув на рахунок уповноваженого банку, позивач просить суд за відповідно поданим у цій справі позовом, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, стягнути з ФОП Волохова В.М. 164 019,43 грн мікрогранту на відповідно вказаний у прохальній частині такої заяви рахунок АТ «Ощадбанк» - НОМЕР_2 .

Стосовно ж реквізитів означеного вище рахунку у судовому засіданні 24.02.2026 представниця позивача повідомила, що:

- відомості про такий рахунок Київський ОЦЗ під час підготовки позову до суду отримав з офіційного сайту АТ «Ощадбанк» в розділі про надання грантів;

- у 2022 році існували окремі рахунки державного бюджету та спеціального фонду, з яких здійснювалось надання допомоги, тоді як станом на час виникнення спірних правовідносин для повернення існує єдиний рахунок, а тому його ідентифікуючі відомості не збігаються з відомостями про рахунок, з якого перераховувались кошти відповідачу.

Надалі, на стадії підготовчого провадження у цій справі позивачем згідно з поданим клопотанням повідомлено суд про те, що у відповідь на надісланий до Державного центру зайнятості запит отримано лист вказаного органу від 17.03.2026 з наданням реквізитів рахунку в АТ «Ощадбанк» для повернення коштів мікрогранту, тоді як на надісланий до банку запит відповіді не надійшло.

До вказаного клопотання позивачем додано паперову роздруківку означеного вище, електронного листа Державного центру зайнятості отримано лист вказаного органу від 17.03.2026, а також копію адресованого директору фінансового департаменту Державного центру зайнятості листа т.в.о. директора департаменту мікро, малого та середнього бізнесу АТ «Ощадбанк» за вих. №56/4-03/417 від 09.11.2023 щодо надання інформації (найменований судом раніше також як лист від 09.11.2023).

Відповідно до поданого відзиву ФОП Волохов В.М. визнав як обставини звернення через портал «Дія» зі заявою №272ETD на отримання гранту на власну справу у розмірі 245600,00 грн, так і обставини зарахування таких коштів на його розрахунковий рахунок 30.12.2022.

Попри те відповідач зауважив, що з його боку відсутні порушення зобов`язань, які мали б наслідком повернення отриманої суми мікрогранту на підставі п. 7 розділу VII договору та п. 20 Порядку, а вказане полягає у такому:

- у зв`язку з частими ракетними обстрілами та постійними проблемами з електропостачанням, виконання поданого бізнес-плану значно ускладнювалось, оскільки провадження діяльності з виробництва керамічних виробів нерозривно пов`язано з використанням електропечей;

- тому відповідачем прийнято рішення змінити погоджений бізнес-план, за наслідками чого між Державним центром зайнятості та відповідачем укладено додаткову угоду до договору про надання мікрогранту, що стосувалось цільового використання наданих коштів;

- відповідач був перекований, що залишок мікрогранту у сумі 60 110,00 грн перебуває на його рахунку та може бути використаний для провадження господарської діяльності і виконання умов договору;

- під час проведення перевірки відповідач надав пояснення щодо виконання умови створення двох робочих місць протягом одного місяця з дати проведення перевірки, а надання відповідачу додатково одного місяця для виконання умов договору підтверджується листом за підписом в.о. директора Бориспільської філії Київського ОЦЗ за №855/13.06/21.01-33 від 18.10.2023;

- після проведення перевірки з метою виконання умов договору, під час спроби придбання сировини та укладення договору оренди приміщення, у тому числі для оплати праці майбутнім найманим працівникам, відповідач перевірив залишок суми гранту та виявив, що 03.07.2023 кошти у сумі 60 110,00 грн повернуто з його грантового рахунку в АТ «Ощадбанк» на рахунок надавачу мікрогрантів.

До відзиву на позов подано копії виписок з банківського рахунку відповідача та частково нечитабельних листів, а також копію укладеної 13.02.2023 між Державним центром зайнятості та відповідачем додаткової угоди до договору про надання мікрогранту.

Відтак ФОП Волохов В.М. надав суду читабельну копію листа Бориспільської філії Київського ОЦЗ за №855/13.06/21.01-33 від 18.10.2023 (далі також – лист від 18.10.2023).

Отже, за доводами відповідача, за два дні до перевірки дотримання виконання умов договору, без попередження та повідомлення відповідача, залишок суми мікрогранту повернуто на рахунок уповноваженого банку, що фактично позбавило ФОП Волохова В.М. виконати умови договору.

Водночас, як зазначив відповідач, внаслідок узгодження додаткового строку для провадження господарської діяльності, що включало створення робочих місць та працевлаштування працівників, він отримав легітимні сподівання та правомірні очікування щодо реалізації свого бізнес-плану, оскільки дотримався процедури, яка є основою вимогою отримання мікрогранту.

З огляду на вказане ФОП Волохов В.М. зауважив на тому, що позивач не мав права приймати рішення про повернення грошових коштів в розмірі 60 110,00 грн, призначених для виконання умов договору з наданням додаткового строку на вказане.

Крім того у відзиві на позов ФОП Волохов В.М. зазначив, що:

- повинно бути враховано критичну неспівмірність наданого мікрогранту з вимогами в часі, з урахуванням циклічного підвищення тарифів, а також потребу у додаткових ресурсах для реалізації бізнес-плану;

- Першим протоколом до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та рішенням Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 «Стретч проти сполученого королівства» встановлено, що правомірні очікування мають статус майна і позбавлення сторони правовідносин її правомірних очікувань є неприпустимим.

Отже, ФОП Волохов В.М. просить відмовити у задоволенні позовної заяви.

У відповідь на вказані заперечення відповідача Київський ОЦЗ зазначив, що програма «Власна справа» є одним із ключових напрямів запровадженого у 2022 році урядового проєкту «єРобота», а метою такої програми є стимулювання розвитку малого підприємництва, створення нових робочих місць та підвищення економічної активності громадян.

Водночас, за доводами позивача, однією з ключових умов програми є створення нових робочих місць, кількість яких залежить від розміру гранту, тоді як працевлаштування має бути підтверджене сплатою єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування протягом встановленого програмою строку.

Так, позивач зауважив, що зарахування 30.12.2022 на відкритий в АТ «Ощадбанк» рахунок відповідача зобов`язувало останнього протягом 6-ти місяців з дня такого зарахування створити два робочі місця з працевлаштуванням на них працівників.

Натомість, як стверджує позивач, починаючи з 31.12.2022, відповідач не виконав таку умову, оскільки робочі місця не створив та працівників не прийняв, зокрема не сплатив відповідні податки, а також не вів передбачену бізнес-планом діяльність.

Вказане, на переконання позивача, виключає безповоротний характер фінансової підтримки та створює для відповідача відповідний наслідок – повернути суму мікрогранту у повному обсязі.

Позивач не погодився з доводами відповідача в розрізі повернення невикористаної частини мікрогранту, а тому неможливості виконати умови договору та Програми, оскільки пунктом 6 розділу IV договору (в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено повернення уповноваженим банком, зокрема, мікрогранту, невикористаного в повному обсязі протягом 6-ти місяців з дня його зарахування, протягом трьох операційних днів після завершення такого строку.

З огляду на вказане позивач вважає, що відповідач був обізнаний з умовами договору та приписами законодавства, а тому зобов`язувався самостійно контролювати встановлений для використання мікрогранту строк.

Київський ОЦЗ також вважає безпідставними посилання відповідача про наявність у нього легітимних очікувань на продовження строку використання коштів мікрогранту, оскільки умовами договору та Порядком не передбачалось продовження такого строку.

У розрізі вказаного та розуміння відповідачем строків використання коштів мікрогранту на оплату оренди приміщення майстерні позивач звернув увагу на:

- зміст зміненого бізнес-плану, у якому відповідачем заплановано протягом січня-лютого 2023 року обладнати майстерню, а також вказано, що грант потрібен для покриття витрат на початку 2023 року;

- обставини використання відповідачем частини коштів мікрогранту в період з 31.12.2022 по 30.06.2023, що свідчить про відсутність будь-яких перешкод в користуванні коштами на рахунку упродовж встановленого договором та Порядком строку.

До відповіді на відзив позивачем додано копії укладеної 13.02.2023 між Державним центром зайнятості та відповідачем додаткової угоди до договору про надання мікрогранту і роздруківки бізнес-плану Волохова Вячеслава Миколайовича (далі також – змінений бізнес-план).

Тлумачення ж відповідачем змісту листа Київського ОЦЗ за №855/13.06/21.01-33 від 18.10.2023 позивач вважає хибним, оскільки у такому листі йшлося про надання відповідачем документального підтвердження створення двох робочих місць, а також виписки по рахунку для визначення залишку мікрогранту.

Як зауважив позивач, на момент проведення 05.07.2023 перевірки враховувалась інформація з банківської виписки відповідача за період з 01.12.2022 по 01.07.2023, відтак позивачем було встановлено лише суми фактично використаних відповідачем коштів.

Крім того позивачем надано копії таких документів:

- виписки по рахунку відповідача в АТ «Ощадбанк» за період з 01.12.2022 по 01.07.2023;

- укладеного 21.02.2023 між ТОВ «Дрімкомп» як постачальником та ФОП Волоховим В.М. як покупцем договору поставки №2102-ДК разом із доданою до такого договору специфікацією на поставку проектора Asus S1 Factory Recertified, ноутбука, установки ліцензійної ОС, операційної системи та підставки для ноутбука загальною вартістю 44 690,00 грн без ПДВ;

- виставленого ТОВ «Дрімкомп» рахунка №161 від 21.02.2023 на оплату ФОП Волоховим В.М. ноутбука та Asus S1 Factory Recertified загальною вартістю 44 690,00 грн без ПДВ;

- платіжного доручення за №1 від 23.02.2023 на проведений 02.03.2023 ФОП Волоховим В.М. на рахунок ТОВ «Дрімкомп» платіж у сумі 44 690,00 грн;

- укладених 04.04.2023 між ФОП Родіною В.І. як продавцем та ФОП Волоховим В.М. як покупцем договорів за №№3, 4 разом із доданими до таких договорів специфікаціями на поставку, відповідно, печі муфельної електричної вартістю 116 000,00 грн без ПДВ та глини білої вартістю 24 800,00 грн без ПДВ;

- виставлених ФОП Родіною В.І. рахунків №№21, 22 від 04.04.2023 на оплату ФОП Волоховим В.М. печі муфельної електричної вартістю 116 000,00 грн без ПДВ та глини білої вартістю 24 800,00 грн без ПДВ;

- платіжних доручень за №№2, 3 від 06.04.2023 на проведені ФОП Волоховим В.М. на рахунок ФОП Родіної В.І. платежі у сумах 116 000,00 грн та 24 800,00 грн.

Окремо позивач наголосив на тому, що відповідно до пункту 5 розділу VII договору отримувач несе відповідальність за ризики, пов`язані з використанням коштів мікрогранту та реалізацією бізнес-плану, тоді як право звернутись до Державного центру зайнятості із завою про встановлення нового строку на повернення коштів мікрогранту відповідач не реалізував.

Своєю чергою ФОП Волохов В.М. подав додаткові письмові пояснення, у змісті яких, вказуючи на ряд не доданих до позовної заяви документів, зауважив, що саме такими документами підтверджується його правова позиція.

Серед вказаних документів відповідач вказав на додаткову угоду до надання мікрогранту від 13.02.2023, лист Державного центру зайнятості від 15.02.2023 з розгляду заяви щодо цільового призначення коштів мікрогранту від 24.01.2023, протокол комісії №16 від 19.02.2023 щодо позитивного рішення про зміну цільового призначення коштів мікрогранту.

Як зауважив ФОП Волохов В.М., до отримання таких документів він не мав права фактично користуватись мікрогрантом, а усі договори на придбання обладнання та матеріалів було виконано після отримання таких документів, які позивач, на переконання відповідача, не надав до позову навмисно.

Відповідач повторно наголосив, що подання заяви на зміну цільового призначення коштів мікрогранту – змушена дія через блекаут 2022 року (ракетний обстріл енергетики).

Крім того відповідач вказав на таке:

- незважаючи на бізнес-план, кошти були зараховані із запізненням – за один день до початку діяльності за графіком (січень-лютий 2023 року);

- очевидним є те, що придбати обладнання (піч під замовлення з Чехії), матеріал та обладнати майстерню неможливо в умовах блекауту, що також вплинуло на рішення замінити цільове використання коштів (замінено піч на менш потужну);

- пункт 5 Порядку не виконано, оскільки регіональний центр зайнятості не інформував уповноважений банк про передачу заяви отримувача про зміну цільового призначення на розгляд ДЦЗ;

- укладеними договорами на придбання обладнання та матеріалів, копії яких надано позивачем разом з відповіддю на відзив, фактично підтверджується час початку використання коштів мікрогранту.

Підсумовуючи все зазначене ФОП Волохов В.М. зауважив, що затримка із зарахуванням коштів мікрогранту, попри заплановані терміни виконання бізнес-плану, - це упереджені дії, які порушили затверджені бізнес-планом графіки/терміни та перешкодили виконанню умов договору.

Також відповідач зауважив, що під час перевірки 05.07.2023 начальник відділу була здивована наявністю документів на зміну цільового призначення і саме тому, було погоджено ще один місяць для оренди і створення двох робочих місць, однак за два дні до того кошти повернуто з грантового рахунку.

Отже, відповідач просить суд врахувати:

- фактичну неможливість виконати умови договору через обставини, які не залежали від відповідача, а також те, що 6-ти місяців на виконання умов договору у нього не було, тоді як наявність на сьогодні форс-мажорних обставин у Києві та Київській області є очевидною і не потребує доведення;

- те, що у його випадку використовувати придбане електрообладнання (піч) неможливо;

- ФОП Волохов В.М. (індивідуальна мистецька діяльність, керамічні вироби) перебуває в стадії пошуку можливостей для виживання і не має змоги працювати.

З огляду на вказане у відповідних поясненнях відповідач просив відмовити у задоволенні позовної заяви або (далі – дослівно): «відтермінувати до скасування Указу «Про введення воєнного стану в Україні» і відновлення енергетичного стану, забезпечення постачання електричної енергії в Києві і області».

Згідно ж поданої надалі заяви відповідач вказав, що не визнає заявлену позивачем до стягнення заборгованість як таку, якої не має.

Так, за доводами відповідача, він зобов`язувався виконати договір за умови отримання всієї суми гранту, частину якого, розраховану згідно-бізнес плану на оренду приміщення та створення двох робочих місць, забрано з грантового рахунку.

Звідси відповідач вважає, що йому було навмисно створено перешкоди з метою як ускладнення виконання умов договору, так і подальшого повернення наданого гранту іноземних партнерів (далі – мовою оригіналу): «на свої рахунки».

Крім того, заперечуючи проти позову, з-поміж наведених раніше доводів та заперечень відповідач у судовому засіданні під час розгляду цієї справи по суті:

- зауважив, що надані йому кошти є безповоротною допомогою, саме держава мала йому створити умови для використання такої допомоги;

- послався на рішення ЄСПЛ щодо «належного урядування» та вказував, що він не може повертати кошти іноземних партнерів на неперевірені рахунки.

З`ясувавши обставини справи та дослідивши подані докази, заслухавши заключне слово представників сторін, суд дійшов таких висновків.

Приписами частин 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частинами 1, 2 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

Частина 1 статті 3 Закону України «Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в Україні» метою державної політики у сфері розвитку малого і середнього підприємництва в Україні, зокрема, визначає:

- створення сприятливих умов для розвитку малого і середнього підприємництва;

- забезпечення зайнятості населення шляхом підтримки підприємницької ініціативи громадян.

Частиною 2 статті 12 та статтею 16 Закону України «Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в Україні» передбачено, зокрема, що державна підтримка передбачає формування програм, в яких визначається механізм цієї підтримки. Державні програми підтримки затверджуються Кабінетом Міністрів України в установленому законом порядку.

Надання фінансової державної підтримки здійснюється спеціально уповноваженим органом у сфері розвитку малого і середнього підприємництва, іншими органами виконавчої влади, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, Українським фондом підтримки підприємництва та іншими загальнодержавними фондами, регіональними та місцевими фондами підтримки підприємництва.

Фінансова державна підтримка надається за рахунок державного та місцевих бюджетів.

Основними видами фінансової державної підтримки є, зокрема, інші види не забороненої законодавством фінансової державної підтримки.

21.06.2022 Кабінетом Міністрів України видано постанову №738 «Деякі питання надання грантів бізнесу», якою, згідно з її преамбулою, відповідно до статей 12 і 16 Закону України «Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в Україні» Уряд затвердив, зокрема, Порядок надання мікрогрантів на створення або розвиток власного бізнесу.

Відповідно до пунктів 1, 2 вказаного вище Порядку (у редакції зі змінами, внесеними згідно з Постановами КМ №903 від 05.08.2022, №1065 від 27.09.2022, №1156 від 12.10.2022) джерелами фінансування надання мікрогрантів отримувачам є кошти:

- державного бюджету, в тому числі кошти резервного фонду;

- що надходять на рахунок “Фонд підтримки малого та середнього бізнесу” Мінекономіки, відкритий у Національному банку, на який зараховуються внески від фізичних та юридичних осіб приватного права та/або публічного права у національній та іноземній валюті як благодійна пожертва, гуманітарна допомога, гранти та дарунки.

Головним розпорядником бюджетних коштів є Мінекономіки.

Згідно з пунктами 4, 6 та 19 Порядку (у редакції зі змінами, внесеними згідно з Постановами КМ №903 від 05.08.2022, №1065 від 27.09.2022, №1156 від 12.10.2022) розмір мікрогранту, який надається одному отримувачу, визначається відповідно до його запиту, але не менше 50000 гривень та не перевищує, зокрема, 250000 гривень у випадку зобов`язання отримувача створити не менше двох робочих місць після отримання мікрогранту та прийняття на них працівників.

У разі зазначення у бізнес-плані витрат, не пов`язаних з напрямами, передбаченими пунктом 5 цього Порядку, розмір мікрогранту, що надається, визначається за винятком таких витрат.

Надання мікрогрантів здійснюється Мінекономіки через АТ “Ощадбанк” (далі - уповноважений банк) на підставі рішень Державного центру зайнятості, включених до подання про надання мікрогрантів (далі - подання), відповідно до договору про взаємодію між Мінекономіки, уповноваженим банком та Державним центром зайнятості (далі - договір про взаємодію).

У разі коли отримувачем є фізична особа, такий отримувач повинен протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня отримання позитивного рішення про надання мікрогранту зареєструватися фізичною особою - підприємцем або створити юридичну особу, укласти договір про надання мікрогранту (далі - договір мікрогранту) за формою, встановленою Мінекономіки, та відкрити рахунок отримувача в уповноваженому банку.

Приписами статей 73, 75 ГПК України унормовано, зокрема, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами, зокрема: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Зі змісту наявних в матеріалах цієї справи заяви на отримання гранту №272ETD та першого бізнес-плану вбачається та визнається обома сторонами, у тому числі і ФОП Волоховим В.М., що останній, з метою отримання мікрогранту на розвиток власного бізнесу, вказав суму запиту – 245 600,00 грн, та кількість працівників, яких планує найняти – 2, а також сформував та виклав зміст/опис відповідної ідеї/проєкту – відновлення авторської, іміджевої діяльності по створенню унікальних керамічних виробів, із відповідним цільовим розподілом вказаної суми коштів гранту.

Також ФОП Волоховим В.М. під час розгляду цієї справи не заперечено ані обставин набуття ним 28.10.2022 статусу господарюючого суб`єкта шляхом проведення відповідної державної реєстрації, ані обставин підписання 28.10.2022 у статусі отримувача 245 600,00 грн заяви про приєднання до договору про надання мікрогранту.

Отже, внаслідок приєднання ФОП Волоховим В.М. до офіційно опублікованих умов договору про надання мікрогранту між вказаним господарюючим суб`єктом та Державним центром зайнятості 28.10.2022 укладено відповідний правочин, відтак у спірних правовідносинах взаємні права та обов`язки вказаних осіб врегульовано як приписами наведених вище законодавчих актів, зокрема Порядком надання мікрогрантів на створення або розвиток власного бізнесу, так і положеннями означеного договору, відповідно до яких, у редакції станом на момент укладення договору:

- отримувач використовує кошти мікрогранту за цільовим призначенням протягом шести місяців з дати його отримання (зарахування на рахунок отримувача), що визначено у пункті 2 розділу IV вказаного договору;

- у разі невикористання отримувачем коштів мікрогранту протягом шести місяців з дати його отримання або використання коштів мікрогранту в неповному обсязі протягом зазначеного періоду, невикористані кошти протягом трьох операційних днів після завершення цього строку повертаються Уповноваженим банком на рахунок Міністерства економіки України, відкритий в Казначействі, для подальшого перерахування до Державного бюджету України, що визначено у пункті 6 розділу IV вказаного договору;

- обов`язковою умовою є створення отримувачем протягом строку дії цього договору робочих місць залежно від розміру мікрогранту відповідно до умов Порядку, кількість яких визначається з урахуванням бізнес-плану та рішення ДЦЗ про надання мікрогранту і зазначається у заяві про приєднання, що визначено у пункті 1 розділу V вказаного договору;

- умови цього договору можуть бути змінені в односторонньому порядку шляхом розміщення ДЦЗ нової редакції договору (у вигляді файлу, на який накладено кваліфікований електронний підпис уповноваженої особи ДЦЗ) на сайті не пізніше, ніж за 7 днів до дати набрання чинності такими змінами. Отримувач зобов`язується регулярно ознайомлюватись з опублікованими на сайті новими редакціями договору. Датою ознайомлення отримувача з оприлюдненою інформацією вважається момент, з якого інформація отримала вигляд доступної для отримувача відповідно до умов цього договору, що визначено у пункті 3 розділу XІІІ вказаного договору.

Поряд з тим відповідно до абзацу 3 пункту 20 та пункту 23 Порядку надання мікрогрантів на створення або розвиток власного бізнесу, у чинній на дату укладення договору про надання мікрогранту редакції, обов`язковою умовою договору мікрогранту є створення протягом шести місяців з дня укладення договору мікрогранту робочих місць залежно від розміру мікрогранту, визначеного пунктом 4 цього Порядку, та працевлаштування на них осіб на строк не менш як на 24 місяці.

У разі невикористання отримувачем протягом шести місяців з дати отримання мікрогранту або використання мікрогранту не в повному обсязі протягом зазначеного періоду невикористані кошти протягом трьох операційних днів після завершення цього строку повертаються уповноваженим банком на:

- реєстраційний рахунок загального фонду Мінекономіки, відкритий в Казначействі, для подальшого їх перерахування до державного бюджету в установленому порядку - для коштів, наданих із загального фонду державного бюджету;

- спеціальний реєстраційний рахунок Мінекономіки, відкритий в Казначействі, - для коштів, наданих із спеціального фонду державного бюджету.

З наявних в матеріалах цієї справи банківських виписок слідує, що після укладення договору мікрогранту, 30.12.2022 на відкритий ФОП Волохову В.М. в АТ «Ощадбанк» рахунок, відомості про який також вказано у заяві про приєднання, зараховано 245 600,00 грн мікрогранту для бізнесу.

Відповідач під час цієї справи означених обставин не заперечив, як і того, що про таке зарахування він був обізнаний з моменту настання відповідної події.

Водночас протягом вказаного вище періоду, у тому числі і після отримання відповідачем коштів мікрогранту та на станом час, коли між сторонами спору тривали правовідносини, відповідними постановами Кабінету Міністрів України до наведених вище приписів абзацу 3 пункту 20 та пункту 23 Порядку внесено зміни.

Зокрема абзац третій пункту 20 Порядку станом на 19.11.2022 та 01.04.2023 діяв у редакціях згідно з постановами Кабінету Міністрів України №1283 від 15.11.2022 та №286 від 30.03.2023, і передбачав, відповідно, що:

- обов`язковою умовою договору мікрогранту є створення протягом шести місяців з дня зарахування коштів на рахунок отримувача в уповноваженому банку робочих місць залежно від розміру мікрогранту, визначеного пунктом 4 цього Порядку, та працевлаштування на них осіб на строк не менш як на 24 місяці;

- обов`язковою умовою договору мікрогранту є створення протягом шести місяців з дня зарахування коштів на рахунок отримувача в уповноваженому банку робочих місць залежно від розміру мікрогранту, визначеного пунктом 4 цього Порядку, та працевлаштування на них осіб на строк не менш як на 24 місяці. У разі призову отримувача на військову службу під час мобілізації, що підтверджується відповідними документами та заявою на ім`я керівника регіонального центру зайнятості, виконання обов`язкової умови договору мікрогранту тимчасово зупиняється та продовжується після демобілізації отримувача.

Постановами ж Кабінету Міністрів України №39 від 17.01.2023 та №540 від 19.05.2023 пункти 20 та 23 Порядку викладено у нових редакціях, відповідно до яких станом на 01.06.2023:

- обов`язковою умовою договору мікрогранту є створення протягом шести місяців з дня зарахування коштів на рахунок отримувача в уповноваженому банку робочих місць залежно від розміру мікрогранту, визначеного пунктом 4 цього Порядку, та працевлаштування на них осіб на строк не менш як 24 місяці протягом трирічного строку реалізації проекту. У разі призову отримувача на військову службу під час мобілізації, що підтверджується відповідними документами та заявою на ім`я керівника регіонального центру зайнятості, виконання обов`язкової умови договору мікрогранту тимчасово зупиняється та продовжується після демобілізації отримувача;

- у разі невикористання отримувачем протягом шести місяців з дати зарахування коштів мікрогранту на рахунок отримувача в уповноваженому банку або використання мікрогранту не в повному обсязі протягом зазначеного періоду невикористані кошти протягом трьох операційних днів після завершення цього строку повертаються уповноваженим банком на: реєстраційний рахунок загального фонду Мінекономіки, відкритий в Казначействі, для подальшого їх перерахування до державного бюджету в установленому порядку - для коштів, наданих із загального фонду державного бюджету; спеціальний реєстраційний рахунок Мінекономіки, відкритий в Казначействі, - для коштів, наданих із спеціального фонду державного бюджету; на рахунок Фонду - для мікрогрантів, наданих за рахунок коштів Фонду.

Вказаним вище законодавчим приписам, зокрема абзацу 3 пункту 20 Порядку кореспондують положення пункту 1 розділу V договору мікрогранту в редакції зі змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства економіки №447 від 19.01.2023 та чинними з 14.02.2023, за змістом яких обов`язковою умовою договору є створення протягом шести місяців з дня зарахування коштів на рахунок отримувача в уповноваженому банку робочих місць залежно від розміру мікрогранту, визначеного пунктом 4 Порядку, кількість яких визначається з урахуванням бізнес-плану та рішення ДЦЗ про надання мікрогранту і зазначається в заяві про приєднання, та працевлаштування на них осіб на строк не менш як на 24 місяці.

Так, зі змісту наявних в матеріалах цієї справи першого та зміненого бізнес-планів вбачається, що обома такими документами, як і заявами відповідача про надання мікрогранту та про приєднання до договору мікрогранту, зазначено кількість робочих місць, необхідних для створення та працевлаштування на них осіб, - 2 (два).

Зокрема у зміненому згідно з укладеною між сторонами додатковою угодою від 13.02.2023 бізнес-плані ФОП Волохов В.М. презентував ідею створення і розвитку власного бізнесу (створення 2 робочих місць), тому числі і в розділі цілей на поточний рік вказав, що грант потрібен для покриття витрат на початку 2023 року та за цей час два учні-помічники набудуть навичок і знань, зможуть піж контролем майстра самостійно працювати, зокрема протягом січня-лютого 2023 року відповідач планував обладнати майстерню, підготувати моделі, форми до серійного тиражування семи видів подарунків.

Ураховуючи вказані законодавчі приписи та договірні положення у сукупності зі змістом означених вище заяв про надання мікрогранту та про приєднання до договору мікрогранту, а також зміненого бізнес-плану, суд висновує, що обставини зарахування 245 600,00 грн мікрогранту 30.12.2022 на відкритий в уповноваженому банку - АТ «Ощадбанк», рахунок ФОП Волохова В.М. породили для нього відповідний обов`язок – створити 2 (два) робочі місця та працевлаштувати на них осіб протягом шести місяців з моменту відповідного зарахування коштів, тобто до 30.06.2023 включно.

Висновуючи вказане, судом взято до уваги, що кошти мікрогранту у сумі 245 600,00 грн фактично зараховано на рахунок відповідача 30.12.2022, тобто вже після набрання чинності нормативними змінами, якими було встановлено шестимісячний строк створення робочих місць.

З огляду на триваючий характер правовідносин та набрання чинності змінами до Порядку до фактичного перерахування відповідачу бюджетних коштів, а також передбачений самим договором механізм його подальшої зміни, обов`язок отримувача коштів створити робочі місця протягом 6-ти місяців з дня зарахування таких коштів на його рахунок в уповноваженому банку визначено законодавчими приписами та договірними положеннями, діючими на час існування між сторонами цього спору правовідносин з надання мікрогранту.

Так, суд звертає увагу на те, що у разі перспективної (прямої) дії закону в часі новий нормативний акт поширюється як на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, так і на ті, які виникли до набрання ним чинності і тривали на момент набрання цим актом чинності. Схожі висновки також зроблено Північно-західним апеляційним господарським судом у постанові від 20.04.2026 у справі №906/1367/25.

Приписами статей 76, 77, 78, 79, 86 ГПК України унормовано, зокрема, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду наведених процесуальних приписів суд вважає за необхідне зазначити, що, реалізуючи таку виключну коментенцію, як надання оцінки доказам, суд здійснює її за унормованими процесуальними нормами правилами і принципами/стандартами з урахуванням відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили, а також того, що:

- стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи, дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції;

- належність доказів – спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини;

- під належністю доказу розуміється наявність об`єктивного зв`язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об`єктом судового пізнання;

- принцип оцінки доказів “поза розумним сумнівом” полягає в тому, що розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.

Застосовуючи вказані процесуальні норми і принципи та надаючи оцінку наявним в матеріалах справи доказам окремо та у їх сукупності, суд встановив таке.

Зі змісту наявних в матеріалах цієї справи акта від 05.07.2023 та Єдиної інформаційно-аналітичної системи Державної служби зайнятості з відомостями щодо ФОП Волохова В.М. вбачається, що останній, в порушення абзацу 3 пункту 20 Порядку та пункту 1 розділу V договору, протягом шести місяців з дати зарахування на його рахунок коштів мікрогратну та до 30.06.2023 включно не створив два робочі місця і, власне, не працевлаштував на них осіб.

Вказаних обставин ФОП Волохов В.М. під час розгляду цієї справи не спростував, зокрема він не заперечив того, що не виконав зазначені у власному зміненому бізнес-плані дії з облаштування майстерні та, власне, не створив два робочі місця і не працевлаштував двох осіб у якості учнів-помічників ані станом на 30.06.2023, ані після вказаної дати, у тому числі і станом на час звернення позивача до суду із вказаним позовом.

Також суд ураховує, що за змістом наданих сторонами до матеріалів справи платіжних інструкцій та декларацій щодо сплати відповідачем податків такі платежі стосуються виключно особи відповідача як господарюючого суб`єкта.

Тобто податкові зобов`язання за працевлаштованих працівників відповідач не виконував, чого власне і не заперечив під час розгляду цієї справи.

Звідси, у тому числі у розрізі того, що відповідач не створив два робочі місця та не працевлаштував осіб на такі місця ані до 30.06.2023, ані після вказаної дати, суд визнає неспроможними доводи ФОП Волохова В.М. про надання йому після перевірки додатково одного місяця для виконання такого обв`язку, позаяк суду не надано належних та допустимих доказів погодження сторонами спірних правовідносин іншого, більшого строку на виконання відповідачем обов`язкової умови надання мікрогранту.

Зокрема суду не надано жодного, укладеного сторонами спірних правовідносин у передбаченому законом поряду правочину про збільшення та/або продовження передбаченого пунктом 20 Порядку та пунктом 1 розділу V договору мікрогранту 6-місячного строку для створення отимувачем 2 робочих місць і працевлаштування на них осіб.

Ані зміст укладеної сторонами спірних правовідносин додаткової угоди від 13.02.2023, ані змінений бізнес-план, як додаток до такої угоди, не містять положень та умов про зміну строку виконання відповідачем обов`язкової умови та, власне, погодження обома сторонами створення отимувачем 2 робочих місць і працевлаштування на них осіб протягом більше 6-ти місяців з моменту зарахування коштів на рахунок відповідача.

До того ж приписами наведеного вище Порядку та договірними положеннями не передбачено автоматичного збільшення строку виконання отримувачем обов`язкової умови у разі внесення змін до бізнес-плану або за будь-яких інших умов.

Звідси, у розрізі доводів ФОП Волохова В.М. про узгодження відповідного додаткового строку листом за підписом в.о. директора Бориспільської філії Київського ОЦЗ за №855/13.06/21.01-33 від 18.10.2023, здійснивши оцінку такого листа на предмет його належності, суд висновує, що такий документ не свідчать про безпосередній, достовірний зв`язок між зазначеними у ньому відомостями і, власне, обставинами вольової дії та погодження обох сторін на зміну строку виконання відповідачем обов`язкової умови.

Суд звертає увагу на те, що:

- достовірність – властивість інформації бути правильно сприйнятою, ймовірність відсутності помилок, безсумнівна вірність наведених відомостей, які сприймає людина; відомості можуть бути достовірними або недостовірними для того, хто їх сприймає, а не взагалі;

- вказаний лист містить зміст викладених позивачем подій під час перевірки, у тому числі і наданих відповідачем пояснень про його необхідність виконати обов`язкову умову після такої перевірки, попри те, окрім як з`ясування позивачем обставин виконання відповідачем такого обов`язку станом на час складення листа, решта його змісту не містить жодних достовірних відомостей про визначення позивачем іншого строку виконання означеного обов`язку.

З урахуванням наведених вище процесуальних приписів стосовно правил доказування та принципів оцінки доказів суд відхиляє як неспроможні посилання відповідача на приховування/ненадання позивачем певних документів, позаяк саме на відповідача покладено процесуальний обов`язок спростувати доводи протилежної сторони, надавши власні, наявні у відповідному розпорядженні документи.

Саме лише твердження відповідача про те, що певні документи не були подані його опонентом до суду, не звільняє відповідача від виконання належного йому процесуального обов`язку подати до суду такі документи у якості доказів або обґрунтовано клопотати про витребування таких документів, у разі їх відсутності у власному розпорядженні та не можливості самостійного отримання і подання до суду.

Стосовно ж аргументів відповідача про те, що він не зміг виконати обов`язкову умову з огляду на тривалий процес укладення додаткової угоди від 13.02.2023 та подальше повернення 03.07.2023 невикористаного залишку мікрогранту у сумі 60 110,00 грн, які планував використати на оренду приміщення та заробітну плату двох працівників, суд зазначає таке.

Зі змісту наявних в матеріалах цієї справи першого та зміненого бізнес-планів, а також додаткової угоди від 13.02.2023 вбачається, що зміни до першочергово поданого у вересні бізнес-плану вносились саме за ініціативи відповідача, яку він виявив зі спливом майже трьох місяців після укладення договору мікрогранту та одного місяця після зарахування на його рахунок відповідного гранту, відтак, як зазначено вище, такі зміни стосувались не строків використання гранту та виконання обов`язкової умови, а цілей розподілу грантових коштів без збільшення його розміру.

Так, суд звертає увагу на те, що зміст бізнес-плану у редакції додаткової угоди від 13.02.2023 від першочергового відрізняється часовим проміжком реалізації проєкту та видом статей витрат коштів мікрогранту.

Зокрема відповідач, вказуючи, що отриманий грант дозволить йому відновити свою авторську, іміджеву діяльність по створенню керамічних виробів та дасть змогу створити два робочих місця у громаді, першочергово планував 245 600,00 грн витрати у такий спосіб:

- придбати піч муфельну СНОЛ 80/1200, термоелектроперетворювач ТПП, програмний регулятор температури, термопара на суму 151 800,00 грн;

- придбати промисловий вентилятор на суму 9 000,00 грн;

- придбати глину білу (шамот) 600 кг на суму 24 800,00 грн;

- орендувати приміщення майстерні, 4 місяці – 60 000,00 грн.

У зміненому ж бізнес-плані ФОП Волохов В.М. замість печі муфельної СНОЛ 80/1200 з її комплектом та промислового вентилятора вказав інший вид печі вартістю 116 000,00 грн та, залишивши незмінними інші, вказані вище статті витрат, додав ще одну статтю витрат для моделювання та проектування виробів, а також ведення бухгалтерського обліку – ноутбук Asus Vivo Book вартістю 35 800,00 грн та проектор Asus S1 вартістю 9000,00 грн, що загалом склало первинно визначений та зарахований 30.12.2022 на рахунок відповідача мікрогрант у сумі 245 600,00 грн.

З наведених в описовій частині цього рішення, доданих до відповіді на відзив копій укладених відповідачем з іншими особам (постачальниками) договорів, виписаних такими особами рахунків на оплату та платіжних інструкцій вбачається, що кошти мікрогранту відповідач витратив у загальній сумі 185 490,00 грн:

- першочергово, 21.02.2023 уклавши договір на придбання ноутбука та проектора Asus S1 та здійснивши 02.03.2023 оплату такої техніки загальною вартістю 44 690,00 грн без ПДВ;

- відтак через місяць - 04.04.2023, уклавши правочини на придбання печі та глини, здійснивши 06.04.2023 оплату таких обладнання та сировини загальною вартістю 140 800,00 грн без ПДВ.

Доказів же реалізації у вказаний вище період та до 30.06.2023 (закінчення шестимісячного строку використання гранту) такої статті витрат як оренда приміщення майстерні (4 місяці) за рахунок решти гранту у сумі 60 110,00 грн суду не надано.

Відповідач під час розгляду цієї справи не заперечив і не спростував обставин невикористання на визначену у своєму бізнес-плані незмінну ціль - оренду приміщення майстерні, суми мікрогранту як з дати його зарахування на рахунок - 30.12.2022, так і залишку такої суми, починаючи з 06.04.2023 протягом більше як двох з половиною місяців до закінчення строку користування грантовими коштами - 30.06.2023.

Також визнаними і не запереченим сторонами є підтверджені наявною в матеріалах цієї справи випискою по банківському рахунку обставини повернення уповноваженим банком – АТ «Ощадбанк», 03.07.2023, тобто після закінчення шестимісячного строку використання гранту невикористаного ФОП Волоховим В.М. залишку мікрогранту у сумі 60 110,00 грн.

З огляду на вказане суд звертає увагу на те, що за змістом наведених вище положень розділу IV договору мікрогранту, а також пункту 23 Порядку для отримувача мікрогранту передбачено:

- як чіткий, безумовний строк для використання за передбаченими цілями відповідної суми коштів – 6 місяців з дати їх зарахування на рахунок отримувача;

- так і відповідні наслідки для отримувача – автоматичне повернення уповноваженми банком невикористаного мікрогранту або його частини/невикористаного залишку.

Означений вище строк, як і відповідні наслідки невикористання коштів протягом такого строку не залежать від будь-яких обставин, у тому числі і від внесення змін до бізнес-плану.

До того ж суд звертає увагу на те, що вказаний у бізнес-плані строк його реалізації не є тотожним строку використання грантових коштів, як і не є тотожними момент, коли отримувач фактично почав використовувати грантові кошти, та момент, коли отримувач мав можливість їх використовувати.

У розрізі вказаного суд звертає увагу на положення розділу IV договору мікрогранту, яким передбачено, що для використання коштів мікрогранту та оплати ними витрат отримувача, останній подає до уповноваженого банку рахунки на оплату/квитанції/накладні тощо та укладені між отримувачем і постачальником сировини/обладнання/матеріалів договори, відтак на підставі таких документів банк забезпечує проведення операцій з оплати відповідних витрат.

Суду не надано жодних доказів на підтвердження того, що в період з 30.12.2022 та надалі протягом шести місяців, у тому числі і в період внесення змін до бізнес-плану та підписання додаткової угоди від 13.02.2023 у ФОП Волохова В.М. існували об`єктивні, незалежні від нього перешкоди у проведенні розрахунків, як-то невиконання банком платіжних документів для оплати витрат на цілі мікрогранту тощо.

Стосовно аргументів відповідача про порушення позивачем передбаченого пунктом 5 договору порядку повідомлення уповноваженого банку про внесення змін до бізнес-плану суд звертає увагу на те, що пунктом 5 розділу IV договору у чинній станом на момент виникнення спірних відносин редакції врегульовано порядок зміни бізнес-плану у разі збільшення вартості предмета договору на поставку, відтак надіслання такого плану до уповноваженого банку на погодження.

Вказаний вище пункт, як хибно вважає відповідач, не передбачає інформування позивачем уповноваженого банку про передачу заяви отримувача про зміну бізнес-плану на розгляд ДЦЗ, як і не стосуються такі договірні положення тих змін, які були внесені до бізнес-плану відповідача згідно з додатковою угодою від 13.02.2023.

Суд вважає за необхідне зазначити, що інформування регіональним ЦЗ уповноваженого банку про передачу заяви отримувача про зміну цільового призначення на розгляд ДЦЗ передбачено пунктом 6 розділу IV договору, яким врегульовано порядок зміни цільового призначення мікрогранту.

Зокрема таким пунктом передбачено, що уповноважений банк на підставі інформації регіонального центру зайнятості тимчасово припиняє фінансування за напрямами, які підлягають зміні.

Тобто таким порядком передбачено припинення фінансування лише тих напрямів, які змінюються, тоді як судом, за результатом аналізу змісту першого та зміненого бізнес-планів, вже зазначено раніше у цьому рішенні про те, що стаття витрат на оренду була незмінною.

У розрізі зазначеного суд звертає увагу на те, що після укладення додаткової угоди від 13.02.2023 ФОП Волохов В.М. вже 21.02.2023 уклав з постачальником комп`ютерної техніки відповідний правочин та 02.03.2023 банком проведено відповідну операцію з перерахування продавцю вартості такої техніки.

З огляду зазначеного слідує, що принаймні з 21.02.2023, придбаваючи ноутбук та проектор, проявивши розумну обачність, ФОП Волохов В.М. мав можливість вчинити дії, спрямовані на використання коштів гранту з метою запланованої у бізнес-плані оренди приміщення та першочергового облаштування майстерні, у тому числі і розміщення там двох робочих місць.

Вказане жодним чином не нівелює зроблених вище висновків суду про присічний строк використання коштів гранту – 6 місяців з дати їх зарахування на рахунок отримувача.

Приєднуючись до договору мікрогранту, ФОП Волохов В.М., в цілях його міркувань про використання грантових коштів на створення робочих місць і працевлаштування двох осіб, не міг не усвідомлювати наявність у нього присічного 6-місячного строку - до 30.06.2023, для використання наданих йому 30.12.2022 коштів за визначеними цілями, зокрема на оренду приміщення під майстерню.

Підсумовуючи все зазначене, суд визнає доказово і нормативно неспроможним посилання відповідача на те, що він не мав змоги користуватись грантовими коштами (усією сумою та/або її частиною) внаслідок внесення змін до бізнес-плану та неповідомлення позивачем уповноваженого банку про такі зміни.

Також, з огляду на зазначене вище, суд визнає хибними доводи відповідача про те, що він не міг виконати обов`язкову умову та створити 2 місця і працевлаштувати на них осіб у зв`язку з поверненням 03.07.2023 банком залишку мікрогранту.

Суд вважає за доцільне звернути увагу відповідача на те, що приписи наведеного вище Порядку, як і договірні положення разом зі змістом бізнес-плану не передбачають таких цілей витрат мікрогранту як оплата праці отримувачу мікрогранту та/або найнятим робітникам, тоді як господарюючий суб`єкт (ФОП) не позбавлений можливості залучати інші фінансові ресурси, у тому числі і власні для ведення започаткованого бізнесу.

Звідси доводи ФОП Волохов В.М. про те, що, не усвідомлюючи та не знаючи про повернення 03.07.2023 банком з його грантового рахунку 60 110,00 грн, він мав на меті укласти договір оренди приміщення, у тому числі для оплати праці майбутнім найманим працівникам є нормативно неспроможними.

У розрізі зробленого висновку судом, з урахуванням зазначених вище обставин, взято до уваги також безпідставність аргументів відповідача про незаконність повернення з його грантового рахунку залишку суми мікрогранту.

Суд повторно звертає увагу на вказані вище законодавчі приписи та договірні положення, які не передбачають обов`язку уповноваженого банку повідомляти отримувача гранту про повернення коштів у зв`язку з закінченням строку їх використання, як і не передбачає пункт 23 Порядку та розділ IV договору, що таке повернення має бути здійснено виключно після проведення позивачем перевірки/моніторингу господарської діяльності отримувача.

Підписуючи заяву про приєднання до договору мікрогранту, відповідач погодився з усіма його умовами в цілому, у тому числі як з передбаченими пунктом 2 розділу IV договору мікрогранту положеннями про те, що строк використання грантових коштів - 6 місяців з дати їх зарахування на рахунок отримувача, так і з відповідними наслідками, за яких відповідні кошти або їх залишок уповноважений банк автоматично повертає із рахунку отримувача після закінчення означеного строку.

Такий наслідок передбачено і приписами наведеного вище Порядку у всіх редакціях, що свідчить про очевидність відповідного правового регулювання спірних у цій відносин.

Стосовно ж правових наслідків невиконання ФОП Волоховим В.М., як отримувачем коштів мікрогранту, обов`язкової умови договору та порушення зобов`язання зі створення до 30.06.2023 двох робочих місць суд зазначає таке.

Абзацами п`ятим та дев`ятим пункту 20 Порядку надання мікрогрантів на створення або розвиток власного бізнесу, у чинній на дату укладення договору про надання мікрогранту редакції, передбачено, що у разі невиконання обов`язкової умови договору мікрогранту отримувач зобов`язаний повернути різницю між сумою отриманого мікрогранту та фактично сплаченими податками та зборами, єдиним внеском на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Відповідне рішення приймається регіональним центром зайнятості. Отримувач здійснює повернення зазначеної різниці уповноваженому банку не пізніше останнього робочого дня місяця, у якому спливає трирічний строк реалізації проекту, на рахунок, з якого здійснюється перерахування мікрогранту.

Неповернуті отримувачем кошти стягуються з нього відповідно до вимог законодавства.

Постановою Кабінету Міністрів України №540 від 19.05.2023 пункт 20 Порядку викладено у новій редакції, відповідно до якої станом на 30.06.2023 абзац сьомий такого пункту передбачав, що у разі невиконання обов`язкової умови договору мікрогранту, зокрема нестворення отримувачем робочих місць протягом шести місяців з дня зарахування коштів на його рахунок та непрацевлаштування на них осіб згідно з умовами цього Порядку, сума мікрогранту протягом одного місяця після закінчення такого шестимісячного періоду повертається отримувачем у повному обсязі уповноваженому банку на рахунок, з якого здійснюється перерахування мікрогранту.

Вказаним вище законодавчим приписам кореспондують положення розділів VІ та VІI договору мікрогранту в редакції зі змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства економіки №447 від 19.01.2023 та чинними з 14.02.2023 і станом на 30.06.2023, за змістом яких отримувач зобов`язаний, у тому числі у разі невиконання обов`язкової умови договору, повернути до уповноваженого банку різницю між сумою отриманого мікрогранту та фактично сплаченими відповідно до Порядку податками, зборами (обов`язковим платежами), єдиним внеском на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Зі змісту наведених раніше обставин та зроблених судом висновків слідує, що ФОП Волохов В.М. не створив два робочі місця і не працевлаштував двох осіб ані станом на 30.06.2023, ані після вказаної дати, податки та обов`язкові платежі (внески) за працевлаштованих працівників не сплачував.

З огляду наведених норм права суд дійшов висновку, що невиконання ФОП Волоховим В.М. обов`язкової умови договору та нестворення до 30.06.2023 двох робочих місць породжує для відповідача обов`язок по поверненню отриманого мікрогранту згідно з пунктом 20 Порядку, а строк виконання означеного обов`язку є таким, що настав на момент звернення позивача до суду із позовом у цій справі та станом на час ухвалення відповідного рішення.

Висновуючи вказане, судом враховано, що означене вище зобов`язання відповідача з повернення коштів мікрогранту виникає безпосередньо як із закону, так і укладеного договору мікрогранту та полягає у вчиненні дій із самостійного повернення отримавачем на рахунок уповноваженого банку мікрогранту протягом місяця після закінчення шестимісячного строку на виконання обов`язкової умови.

Щодо аргументів ФОП Волохова В.М. про те, що отримані ним гарнтові кошти є безповоротною допомогою «іноземних партнерів», а тому, власне, у нього відсутній будь-який обов`язок повертати такі кошти суд зазначає про хибність таких міркувань.

Суд зауважує, що Порядком надання мікрогрантів на створення або розвиток власного бізнесу, зокрема його першим пунктом в редакції станом як на момент укладення договору про надання мікрогранту, так і на дату зарахування на рахунок відповідача суми мікрогранту, передбачено декілька джерел видатків на такий грант, а саме:

- кошти державного бюджету;

- кошти, що надходять на рахунок “Фонд підтримки малого та середнього бізнесу” Мінекономіки, відкритий у Національному банку, на який зараховуються внески від фізичних та юридичних осіб приватного права та/або публічного права у національній та іноземній валюті як благодійна пожертва, гуманітарна допомога, гранти та дарунки.

Зі змісту наявного в матеріалах цієї справи листа Державного центру зайнятості від 15.05.2024 за №33/1122/4101-24 слідує, що джерелами фінансування надання мікрогрантів отримувачам, серед них і ФОП Волохову В.М., є кошти державного бюджету.

Правило ж про безповоротність гранту, за вказаними вище законодавчими приписами та договірними положеннями, є умовним та залежить в першу чергу від виконання отримувачем обов`язкової умови надання гранту – створення робочих місць і працевлаштування на них осіб.

Суд звертає увагу ФОП Волохова В.М. на те, що отримувач гранту на бізнес не лише отримує від держави кошти для покриття витрат з метою реалізації його бізнес-ідеї, а бере не себе очевидно врегульований законом обов`язок перед державою по забезпеченню населення робочими місцями.

Вказаний обов`язок кореспондує зазначеній раніше меті державної політики у сфері розвитку малого і середнього підприємництва в Україні - забезпечення зайнятості населення шляхом підтримки підприємницької ініціативи громадян, згідно зі статтею 12 Закону України «Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в Україні», відповідно до якої Уряд України власне і видав постанову №738 «Деякі питання надання грантів бізнесу» та затвердив Порядок надання мікрогрантів на створення або розвиток власного бізнесу.

Отже, аргументи відповідача про те, що він не брав на себе зобов`язань, у тому числі і грошових зобов`язань з повернення мікрогранту суд оцінює як нормативно та доказово неспроможні.

З огляду наведеного судом відхиляються також доводи відповідача про те, що держава зобов`язана була сприяти йому у виконанні обов`язку зі створення 2 робочих місць та працевлаштування на них осіб.

Наведене ґрунтується також і на відсутності будь-яких доказів звернення відповідача до позивача із проханням/заявами про наявність перешкод у реалізації бізнес-плану та надання консультативної допомоги у вказану питанні.

Вибіркове та довільне тлумачення відповідачем вказаних вище законодавчих приписів та договірних положень не звільняє останнього від порядку та строків виконання обов`язкової умови умови надання гранту – створення робочих місць і працевлаштування на них осіб, а також від відповідного наслідку не виконання такої умови – повернення мікрогранту.

Від вказаних обов`язків та наслідків їх невиконання також не звільняє відповідача і саме лише нерозуміння ним законодавчих приписів та договірних положень.

Наслідки неврахування вимог Порядку в результаті власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення несе відповідач.

Звідси неспроможними визнає суд і посилання відповідача на наявність у нього легітимних сподівань та правомірних очікувань щодо реалізації свого бізнес-плану, позаяк:

- не будь-які очікування особи автоматично вважаються легітимним, а тільки ті, які відповідають нормам закону та правовому порядку, узгодженому як державою, так і учасниками правовідношення;

- положеннями розділу VII договору мікрогранту передбачено, що Центр зайнятості не несе відповідальність за недосягнення або неналежне досягнення отримувачем цілей та планових показників, визначених в бізнес-плані, натомість саме отримувач мікрогранту несе відповідальність за ризики, які пов`язані з використанням коштів мікрогранту та реалізацією бізнес-плану.

Так, у розрізі вказаного суд звертає увагу, що, складаючи бізнес-план, ФОП Волохов В.М. самостійно аналізував ринок, конкуренцію, поточні або майбутні загрози для свого бізнесу, зокрема в описі проєкту серед поточних та майбутніх загроз відповідач визначив «продовження війни, вихід на нову фазу із захопленням всієї України».

Відтак з урахуванням усіх цих складових відповідач планував свою господарську діяльність, а тому його посилання на створені воєнним станом умови (відключення електроенергії, ринкова нестабільність, економічні труднощі або інші обставини, які можуть вплинути на господарську діяльність тощо) не можуть бути підставою для невиконання приписів Порядку та умов договору мікрогрантут як щодо створення робочих місць, так і щодо повернення коштів мікрогранту внаслідок невиконання такого обов`язку.

Обставини відключення електроенергії внаслідок постійних ворожих обстрілів, на що посилався відповідач під час розгляду цієї справи, мали місце на час виникнення спірного правовідношення, зокрема і на час отримання відповідачем коштів та внесення змін до бізнес-плану.

Крім того, слід зауважити, що кошти мікрогранту, які підлягають поверненню отримувачем, не є відповідальністю за порушення умов отримання мікрогранту, а є прямими обов`язком отримувача у разі невиконання передбачених законодавчими приписами та договірними положеннями умов.

З урахуванням зазначеного суд відхиляє як неспроможні також і посилання відповідача на наявність наразі форс-мажорних обставин у місті Київ та Київській області, а також і на те, що:

- у його випадку неможливо використовувати придбане електрообладнання (піч);

- його індивідуальна мистецька діяльність (керамічні вироби) перебуває в стадії пошуку можливостей для виживання і не має змоги працювати.

Неспроможність господарюючого суб`єкта вести відповідну діяльність, яку він розпочинає за власною волею та на власний ризик, не звільняє такого суб`єкта від взятих на себе згідно з законодавчими приписами та договірними положеннями зобов`язань.

Стосовно ж розміру належних до повернення відповідачем грантових коштів суд зазначає таке.

Згідно з абзацом десятим пункту 20 Порядку надання мікрогрантів на створення або розвиток власного бізнесу, у чинній на 30.06.2023 редакції згідно з постановою Кабінету Міністрів України №540 від 19.05.2023, у разі коли отримувачем протягом трирічного строку реалізації проекту сплачено податки та збори, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за працівників, працевлаштованих на умовах цього Порядку, у сумі, що є меншою, ніж отриманий мікрогрант, різниця між сумою мікрогранту та сплаченими податками та зборами, єдиним внеском на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за працевлаштованих згідно з цим Порядком працівників повертається отримувачем не пізніше останнього робочого дня місяця, у якому спливає трирічний строк реалізації проекту.

Відповідно ж до абзацу одинадцятого пункту 20 Порядку, у чинній на час звернення позивача до суду із відповідним позовом та розгляду цієї справи по суті, у разі коли отримувачем протягом трирічного строку реалізації проекту сплачено податки та збори, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за працівників, працевлаштованих на умовах цього Порядку, або за себе для отримувачів, визначених абзацами другим та п`ятим пункту 4 цього Порядку, в сумі, що є меншою, ніж отриманий мікрогрант, різниця між сумою мікрогранту і сплаченими податками та зборами, єдиним внеском на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за працевлаштованих згідно з цим Порядком працівників або за себе для отримувачів, визначених абзацами другим та п`ятим пункту 4 цього Порядку, повертається отримувачем не пізніше останнього робочого дня місяця, в якому закінчується трирічний строк реалізації проекту.

Отже, наведеними законодавчими нормами послідовно встановлювалося регулювання, згідно із яким, поверненню підлягає різниця між сумою мікрогранту і сплаченими податками та зборами, єдиним внеском на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, сплаченими отримувачем як за себе, так і за працевлаштованих осіб.

Схожі висновки зроблено Північним апеляційним господарським судом у постанові від 13.04.2026 у справі №920/1379/25.

Зі змісту наявних в матеріалах цієї справи платіжних інструкцій, паперових роздруківок електронної податкової декларації платника єдиного податку – фізичної особи-підприємця, поданої ФОП Волоховим В.М. 03.01.2026, та квитанції ДПС України №2 від 03.01.2026 про реєстрацію означеної податкової декларації, слідує, що відповідачем за весь період спірних правовідносин та станом на час ухвалення рішення у цій справі сплачено за себе, як господарюючого суб`єкта, 350,57 грн єдиного податку та 21 120,00 грн єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що загалом склало 21 470,57 грн.

Відтак, з урахуванням встановлених раніше обставин реалізації відповідачем частини коштів у загальні сумі 185 490,00 грн на закупівлю ноутбука з проектором, печі та глини, а також повернення банком невикористаного залишку гранту у сумі 60 110,00 грн, суд висновує, що різниця між сумою отриманого відповідачем мікрогранту і сплаченими ним податками та зборами, єдиним внеском, яка підлягає поверненню поверненню згідно з наведеними вище законодавчими приписами пункту 20 Порядку, складає 164 019,43 грн.

Вказану вище суму також встановлено як належну до повернення відповідачем згідно з рішенням комісії, затвердженим наказом Київського ОЦЗ №187/01-28.01 від 04.06.2026, копія якого наявна в матеріалах цієї справи.

З урахуванням специфіки спірних у цій справі відносин, аргументів відповідача про відсутність у нього обов`язку повертати отримані грантові кошти у будь-якій сумі суд вважає за необхідне звернути увагу відповідача на таке.

Так, з системного аналізу наведених вище приписів слідує, що виключний випадок для неповернення всієї суми коштів мікрогранту внаслідок невиконання обов`язкової умови зі створення робочих місць і працевлаштування на них осіб встановлює пункту 20 Порядку. Схожі висновки зроблено Північним апеляційним господарським судом у постанові від 03.06.2026 у справі №910/6934/25.

Таке законодавче регулювання пов`язано із тим, що реалізацію отримувачем бізнес-плану та виконання такої обов`язкової умови спрямовано у тому числі і на поповнення державного бюджету обов`язковими податковими платежами та внесками за працевлаштованих осіб та/або за себе для отримувачів (господарюючий суб`єкт/ФОП).

Звідси, за умови створення отримувачем робочих місць та виконання податкових обов`язків сума мікрогранту, належного до повернення внаслідок невиконання обов`язкової умови, могла б суттєво зменшитись, зокрема, і станом на час вирішення відповідного спору.

Натомість відповідач під час розгляду цієї справи не заперечив, що він не вчинив жодних дій для створення робочих місць ані протягом 6 місяців з дня зарахування йому коштів на рахунок, тобто до 30.06.2023, ані після вказаної дати та до моменту звернення позивача у жовтні 2025 року до суду із позовом у цій справі.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Станом як на момент укладення договору гранту, так і на 30.06.2023, а також на час виявлення позивачем за результатами проведеної 05.07.2023 перевірки невиконання відповідачем обов`язкової умови згідно 3 пунктом 20 Порядку, приписами пункту 21 такого Порядку, зокрема послідовно в абзацах восьмому та, надалі, дев`ятому визначено, що у разі несвоєчасного та/або неповного виконання пунктів 20 і 21 цього Порядку сума мікрогранту вважається заборгованістю, стягнення якої здійснюється Державним центром зайнятості та/або регіональним центром зайнятості у судовому порядку.

Вказана вище редакція наведених положень кореспондує чинній редакції пункту 21 Порядку, відповідно до якої у разі несвоєчасного та/або неповного виконання пункту 20 цього Порядку і цього пункту сума мікрогранту вважається заборгованістю, стягнення якої здійснюється Державним центром зайнятості та/або регіональним центром зайнятості у судовому порядку.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позивачем доведено належними та допустимими доказами, а відповідачем не спростовано у встановленому порядку нормативну обґрунтованість та арифметичну правильність заявленої позивачем вимоги про стягнення з відповідача на рахунок уповноваженого банку 164 019,43 грн, що становить різницю між сумою отриманого мікрогранту (245 600,00 грн) та фактично сплаченими податками, зборами (обов`язковими платежами), єдиним внеском (21 470,57 грн) і сумою повернутого банком залишку коштів (60 110,00 грн).

Однак станом на момент ухвалення рішення у зазначеній справі суду не надано жодних доказів на підтвердження обставин повернення відповідачем 164 019,43 грн мікрогранту.

Сформульовані відповідачем під час розгляду цієї справи заперечення стосовно визначеного позивачем для стягнення відповідної суми рахунку в уповноваженому банку та поданих на підтвердження такого рахунку доказів суд оцінює критично з огляду на таке.

Так, відповідно до заявленої у цій справі вимоги, з урахуванням заяви про зменшення, Київський ОЦЗ просить стягнути ФОП Волохова В.М. 164 019,43 грн мікрогранту на рахунок Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (отримувач АТ «Ощадбанк», код отримувача 00032129, надавач платіжних послуг отримувача АТ «Ощадбанк», рахунок отримувача НОМЕР_2 ).

Зміст наявних в матеріалах цієї справи копій адресованих відповідачу претензій позивача від 10.12.2024, 06.02.2025, 03.03.2025, 21.07.2025 містить відомості про означені вище реквізити рахунку для повернення мікрогранту.

Також зі змісту наданих позивачем копій листа Державного центру зайнятості від 17.03.2026 та доданого до нього листа від 09.11.2023 вбачається, що останнім листом, адресованим директору Фінансового департаменту Державного центру зайнятості, у відповідь на його запит директором департаменту мікро, малого та середнього бізнесу АТ «Ощадбанк» повідомлено відомості про рахунок для повергнення коштів мікрогранту, зокрема вказано:

- отримувач АТ «Ощадбанк», код отримувача 00032129;

- надавач платіжних послуг отримувача АТ «Ощадбанк», рахунок отримувача НОМЕР_2 .

Тобто Державний центр зайнятості, як особа, якій було надано на її запит відповідь листом від 09.11.2023, та у розпорядженні якої і перебував такий лист, надала його копію позивачу у цій справі з метою повідомлення інформації про відкритий у АТ «Ощадбанк» рахунок для повернення коштів гранту/мікрогранту.

З огляду на вказані вище передбачені процесуальними приписами принципи доказування суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах цієї справи копії означених вище претензій та листів достовірно, поза розумним сумнівом підтверджують реквізити рахунку уповноваженого банку, на який підлягають поверненню отримувачем кошти мікрогранту, а саме НОМЕР_2 .

Висновуючи вказане, судом враховано, що «допустимість доказів» означає, що у певних випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні або не можуть підтверджуватися певними засобами доказування, відтак загальний характер «допустимість доказів» полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів.

Посилання відповідача на недопустимість наданих позивачем листів судом відхиляються з урахуванням вказаного вище та того, що під час розгляду цієї справи ФОП Волохов В.М. доказово не підтвердив обставин отримання позивачем та/або іншою особою з порушенням закону відомостей про рахунок, зокрема і листа Державного центру зайнятості від 17.03.2026, як і листа від 09.11.2023.

Вказаного не встановлено і судом під час розгляду цієї справи.

Аргументи ж відповідача стосовно давності листа від 09.11.2023, як і доказово непідтверджені доводи про звільнення підписанта такого листа суд відхиляє як суб`єктивні та нормативно непідкріплені міркування відповідача.

У розрізі вказаного суд звертає увагу на те, що ані час складення листа, ані відсутність між його підписантом та уповноваженим банком трудових відносин не свідчить про юридичну дефектність такого листа та не спростовують наявність у такому листі тих відомостей, які дозволяються суду встановити достовірно об`єктивну дійсність, зокрема про реквізити рахунку.

При наданні оцінки наявним в матеріалах цієї справи копіям означених вище претензій та листів, у тому числі і листа від 09.11.2023 суд також ураховував, що докази вважаються належними, якщо обставини, які входять до предмета доказування, можуть бути підтверджені або спростовані такими доказами безвідносно до конкретних засобів доказування.

Крім того судом враховано і те, що доказово підтверджувати або спростовувати певну обставину має саме та сторона, яка про відповідну обставину заявляє та посилається на неї.

Відтак, заперечуючи достовірність та дійсність відомостей про рахунок уповноваженого банку, на який підлягають поверненню відповідачем кошти мікрогранту, саме останній несе тягар доказування відповідної обставини.

Водночас, зосередившись на недоліках поданих позивачем документів, ФОП Волохов В.М. у повній мірі не реалізував свої процесуальні права та обов`язки з доказування – не надав жодних, більш вірогідних доказів на спростування поданих позивачем доказів про рахунок уповноваженого банку, на який підлягають поверненню кошти мікрогранту.

Зокрема відповідач не спростував більш вірогідними доказами, що станом як на момент звернення позивача до суду із позовом у цій справі, так і на момент вирішення спору та ухвалення відповідного рішення визначено якісь інші реквізити рахунку, у тому числі і на офіційному вебсайті АТ «Ощадбанк», аніж ті реквізити, які послідовно та однаково вказані у листі від 09.11.2023 та претензіях позивача, а також визначені останнім у прохальній частині позову.

У розрізі зроблених висновків суд звертає увагу відповідача на те, що:

- передбачений статтею 79 ГПК України стандарт доказування “вірогідність доказів” підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач, та презюмує, що ним покладено на суд обов`язок оцінювати докази та обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були;

- заперечуючи певні обставини, з огляду на приписи статті 79 ГПК України, сторона вправі надати більш вірогідні докази на спростування наданих позивачем доказів, попри те вказаним правом відповідач не скористався, зосередившись на власній, суб`єктивній оцінці процесуальної поведінки позивача з доказування;

- спроби відповідача після початку розгляду справи по суті спонукати суд, у тому числі і шляхом необґрунтованого заявлення про відвід судді, до витребування (збирання) певних документів та відомостей не відповідає вказаному процесуально врегульованому порядку доказування.

Висновуючи вказане вище, суд також урахував, що наведені у пункті 20 Порядку приписи, зокрема про повернення отримувачем мікрогранту на рахунок, з якого отримувались такі кошти, стосуються добровільного виконання такого обов`язку саме отримувачем, а не примусового стягнення з нього коштів у судовому порядку.

До того ж інформацію про реквізити рахунку згідно з поданими позивачем листами та претензіями наведено хронологічно пізніше, аніж відповідачу перераховувались кошти мікрогранту, відтак відповідно вказаний позивачем рахунок є таким, актуальність та дійсність якого не спростовано.

Крім того, суд ураховує, що заявлене відповідачем у поясненнях від 16.02.2026 «…відтермінувати до скасування Указу…» не є тотожним відповідно передбаченій статтею 331 ГПК України заяві (клопотанню) про розстрочення/відстрочення рішення суду, тоді як під час розгляду цієї справи ФОП Волохов В.М. не звертався до суду у явно зрозумілій процесуальній формі із заявою про розстрочку/відстрочку виконання цього рішення.

Стосовно решти посилань ФОП Волохова В.М., у тому числі і на рішення ЄСПЛ про «належне урядування» суд зазначає таке.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що дотримання принципу належного урядування (good governance) є невід`ємною складовою гарантій, передбачених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки саме цей принцип забезпечує юридичну визначеність у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові права осіб.

Зазначений принцип передбачає, що державні органи повинні діяти своєчасно, послідовно та узгоджено, не допускаючи ситуацій, коли їхні дії або бездіяльність створюють правову невизначеність чи ставлять особу у несприятливе становище.

Наведені правові підходи знайшли своє відображення і в національній судовій практиці.

Так, у постанові від 29.02.2024 у справі №910/19061/21 Верховний Суд зазначив, що принцип належного урядування покладає на органи державної влади та органи місцевого самоврядування обов`язок діяти своєчасно, добросовісно та послідовно, запроваджувати ефективні внутрішні процедури, які забезпечують прозорість прийняття рішень, зменшують ризик адміністративних помилок та сприяють формуванню стабільних і передбачуваних цивільних правовідносин, особливо у сфері розпорядження майном та земельними ресурсами.

Попри вказане суд наголошує на тому, що висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а з урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави, але і самої особи, яка стверджує про наявність у неї порушеного права, адже певні випадки, на які особа посилається як на підставу для застосування положень статті 1 Першого протоколу Конвенції, можуть бути пов`язані із її власною протиправною поведінкою.

З огляду на вказане та встановлені під час розгляду спору у цій справі обставини суд наголошує, що допущення позивачем порушень закону та/або договору у відповідному правовідношенні, як і відсутність ефективних внутрішніх процедур, які забезпечують прозорість прийняття рішень, зменшують ризик адміністративних помилок, відповідачем не доведено, як і не підтверджено відповідачем власної добросовісності та належної поведінки у виконанні обов`язкової умови надання мікрогранту.

Водночас законодавчі приписи, якими врегульовано процедуру надання мікрогранту та підстави його повернення, є очевидно чіткими і зрозумілими, і з таким, встановленим державою законодавчим порядком ФОП Волохов В.М. мав усі можливості ознайомитися та усвідомлювати наслідки невиконання умов надання мікрогранту.

Доводи відповідача про те, що він діяв в межах передбаченої законом процедури є хибними та спростовуються матеріалами цієї справи, а тому суд висновує про відсутність підстав для застосування рішень ЄСПЛ стосовно дотримання принципу належного урядування (good governance).

Стосовно ж посилання відповідача на наявність у нього легітимних очікувань суд, у розрізі можливості застосування рішень ЄСПЛ у цьому питанні, зазначає таке.

Згідно з усталеною практикою органів Конвенції поняття «майно» (possessions) може означати «існуюче майно» (existing possessions) або активи, включаючи права вимоги, стосовно яких заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання» на отримання можливості ефективно здійснити майнове право.

І навпаки, надія на визнання збереження чинності старого майнового права, ефективно здійснювати яке вже давно було неможливо, не може вважатися «майном» у значенні статті 1 Першого протоколу, так само як і умовне право вимоги, яке втрачає силу внаслідок недотримання відповідної умови.

Такі висновки ЄСПЛ зроблено у рішенні від 24.06.2003 у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» (CASE OF STRETCH v. THE UNITED KINGDOM) (заява № 44277/98) з посиланням, у тому числі і на рішення від 24.09.2002 у справі «Нерва проти Сполученого Королівства» (заява №42295/98).

Крім того за певних обставин «легітимні очікування» отримати активи також можуть користуватись захистом статті 1 Першого протоколу, попри те, щоб «очікування» було «легітимним», воно повинно мати більш конкретний характер, ніж проста надія, і ґрунтуватися на законодавчому положенні або правовому акті, такому як судове рішення, що стосується відповідного майнового інтересу. Водночас не можна сказати, що легітимне очікування виникає, якщо виникає суперечка щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства, а доводи заявника згодом відхиляються національними судами.

Вказане відповідає висновкам у рішенні ЄСПЛ від 13.12.2016 у справі «Белане Надь проти Угорщини» (Bйlаnй Nagy v. Hungary) (заява №53080/13) та рішенні ЄСПЛ від 20.03.2018 «Радомілія та інші проти Хорватії» (заяви 37685/10 та 22768/12).

Відповідно ж до рішення ЄСПЛ від 08.03.2022 «Траіна Берто і Альфонсетті проти Італії» (заява №75505/12) жодних легітимних очікувань не виникає стосовно претензії заявників щодо фінансової допомоги, оскільки відповідне національне законодавство чітко поставило «право» на отримання фінансової допомоги в залежність від наявності достатніх коштів на надзвичайні потреби, не передбачаючи жодних правил щодо сум, які мають бути надані, та розподілу обмежених фінансових ресурсів надзвичайного фонду.

Отже, особа, яка має майновий інтерес, може розглядатись як така, що має "легітимне очікування" успішної реалізації її права, коли для цього інтересу є достатні підстави у національному законодавстві.

Вказані відповідачем під час розгляду цієї справи сподівання та/або очікування стосуються як можливості користуватись коштами мікрогранту після закінчення законодавчо встановленого для такого користування присічного строку – 6 місяців з моменту зарахування коштів на рахунок, так і бажання не повертати грантові кошти у зв`язку з невиконання ним обов`язкової умови їх надання.

За встановлених у цій справі обставин порушення відповідачем передбаченого Порядком та договором мікрогранту порядку використання коштів, зокрема невиконання обов`язкової умови надання гранту – створення двох робочих місць і працевлаштування на них осіб, суд висновує про відсутність підстав вважати, що вказані сподівання та/або очікування відповідача є законними та легітимним і, власне, підлягають врахуванню в цілях застосування рішень ЄСПЛ.

Поряд з тим, при ухваленні рішення у зазначеній справі, судом:

- викладено та враховано/оцінено тільки ті обставини і зміст доводів/ аргументів сторін, що викладено у прийнятих до розгляду заявах по суті та враховано, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент та довід;

- розгляд цієї справи та ухвалення відповідного рішення у ній здійснено в межах розумного строку, з урахуванням необхідності дотримання балансу процесуальних інтересів обох сторін, у тому числі і відповідача, тоді як встановлені державою правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовано не допустити безладного перебігу судового процесу.

Ураховуючи вказане, слід зазначити, що розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Розумність тривалості провадження повинна бути оцінена в світлі обставин справи та з огляду на такі критерії: правову та фактичну складність справи; поведінку сторін, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; характер процесу та його значення для сторін. Схожі висновки зроблено у постанові Верховного Суду від 22.04.2024 у справі №922/3929/23.

Підсумовуючи все зазначене вище, суд висновує про задоволення позовної вимоги Київського обласного центру зайнятості (ідентифікаційний код 03491085) як такої, що доведена належними і достовірними доказами та не спростована у процесуальному порядку відповідачем, відтак ухвалює стягнути з Фізичної особи - підприємця Волохова Вячеслава Миколайовича (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на рахунок Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (отримувач АТ «Ощадбанк», код отримувача 00032129, надавач платіжних послуг отримувача АТ «Ощадбанк», рахунок отримувача UA683004650000029093142000001) 164 019,43 грн мікрогранту.

Відповідно до статті 129 ГПК України витрати позивача по сплаті судового збору покладаються судом на відповідача повністю.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 233, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Фізичної особи – підприємця Волохова Вячеслава Миколайовича ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на рахунок Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (отримувач АТ «Ощадбанк», код отримувача 00032129, надавач платіжних послуг отримувача АТ «Ощадбанк», рахунок отримувача НОМЕР_2 ) 164 019 (сто шістдесят чотири тисячі дев`ятнадцять) грн 43 коп. мікрогранту.

3. Стягнути з Фізичної особи – підприємця Волохова Вячеслава Миколайовича ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Київського обласного центру зайнятості (пров. Будівельників, буд. 5-А, м. Київ, 02100, ідентифікаційний код 03491085) 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп. судового збору.

4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку статті 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене у апеляційному порядку – до Північного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення складено та підписано 20.10.2026.

Суддя В.А. Ярема

Оригінал: reyestr.court.gov.ua