Окрема думка від 29 вересня 2026 р. у справі №529/390/25 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Окрема думка

судді Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Карпенко С. О.

30 вересня 2026 року

м. Київ

на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 вересня 2026 року у справі № 529/390/25 (провадження № 61-16503св25), ухвалену за наслідками розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду

від 8 грудня 2025 рокуу справі за позовом ОСОБА_1 до Диканського відділу державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про зняття арешту з майна.

У травні 2025 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Диканського відділу державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - Диканський ВДВС), Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ

КБ «ПриватБанк») про зняття арешту з майна.

Позов мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її син - ОСОБА_2 . Вона є спадкоємцем першої черги за законом. Під час оформлення спадщини дізналася, що в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (далі - Реєстр) 17 грудня 2010 року зареєстровано обтяження, а саме арешт майна ОСОБА_2 , реєстраційний номер обтяження 10626345. Підставою внесення такого запису стала постанова державного виконавця Диканського ВДВС

від 17 грудня 2010 року про арешт майна боржника.

Зазначала, що на її звернення щодо зняття арешту з майна Диканський ВДВС листом від 11 квітня 2025 року за вих. № 4338 рекомендував їй звернутися до суду для вирішення питання про зняття арешту з майна.

Порушення свого права позивач обґрунтовувала тим, що існування арешту унеможливлює оформлення спадщини після сина.

За таких обставин просила:

- закінчити виконавче провадження, відкрите щодо ОСОБА_2 у зв`язку зі смертю боржника;

- зняти арешт з усього майна ОСОБА_2 , накладений постановою держаного виконавця Диканського ДВС від 17 грудня 2010 року;

- зобов`язати Диканський ВДВС внести відповідні зміни до Реєстру, виключивши відомості про арешт.

Рішенням Диканського районного суду Полтавської області від 12 серпня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Знято арешт з усього майна ОСОБА_2 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання:

АДРЕСА_1 , та скасовано заборону на його відчуження, зареєстровані на підставі постанови державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Диканського районного управління юстиції Бульбакової Є. О. від 17 грудня 2010 року серії АА № 823936 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 з примусового виконання судового наказу № 2-н-36/08, виданого 17 травня 2008 року Диканським районним судом Полтавської області, про стягнення з ОСОБА_2 на користь Закритого акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ЗАТ

КБ «ПриватБанк») заборгованості у розмірі 9 695,00 грн, реєстраційний номер обтяження 10626345, та виключено відповідний запис з Реєстру. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції керувався тим, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника за умови, коли немає виконавчого провадження та майнових претензій з боку кредитора, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном. Суд врахував, що як на час подання позову, так і на день ухвалення рішення у справі виконавче провадження № НОМЕР_1, відкрите 10 липня 2009 року Відділом державної виконавчої служби Диканського районного управління юстиції щодо стягнення з боржника ОСОБА_2 на користь ЗАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором та судових витрат, завершене і відповідачем не надано суду доказів повторного пред`явлення до примусового виконання виконавчого документа, боржником у якому є ОСОБА_2 , а також не надано доказів звернення до нотаріальної контори з претензіями до спадкоємців боржника ОСОБА_2 . Тому наявність протягом тривалого часу арешту, накладеного державним виконавцем на все майно ОСОБА_2 , без об`єктивної та передбачуваної можливості поновлення виконавчого провадження за виконавчим документом, який повернений стягувачу, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння майном З метою усунення перешкод позивачу в оформленні спадкових прав, користуванні та розпорядженні спадковим майном, суд вирішив частково задовольнити позовні вимоги, пред`явлені до АТ КБ «ПриватБанк», та зняти з арешт всього майна ОСОБА_2 , скасувавши заборону на його відчуження і виключивши відповідний запис з Реєстру.

Суд першої інстанції визнав безпідставним та необґрунтованим твердження представника АТ КБ «ПриватБанк» щодо обрання позивачем неналежного способу захисту її порушених прав у зв`язку із незаявленням нею разом зі зняттям арешту з майна вимоги про визнання права власності на нього, адже з повідомлення нотаріуса вбачається, що свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_2 не видано позивачу у зв`язку з тим, що спадкова справа знаходиться на стадії підготовки документів до видачі цього свідоцтва, а не у зв`язку із наявністю спору щодо права власності на спадкове майно, і, відповідно, за відсутності доказів неможливості оформлення спадщини у нотаріальному порядку пред`явлення позовної вимоги про визнання права власності на це майно є передчасним.

В частині вирішення позовних вимог до Диканського ВДВС місцевий суд відмовив у зв`язку з його пред`явленням до неналежного відповідача.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 8 грудня 2025 року задоволено частково апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк», рішення Диканського районного суду Полтавської області від 12 серпня 2025 року скасовано в частині задоволених вимог про зняття арешту з майна і ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до Диканського ВДВС про зняття арешту з майна.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач ні до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції не надала доказів наявності нерухомого майна, яке належало спадкодавцю, та доказів неможливості оформлення на це майно прав у порядку спадкування. Видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, здійснюється нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно. Під час вирішення питання про зняття арешту з майна саме позивач як спадкоємець має довести обставини, які свідчать про порушення власного інтересу у зв`язку з неможливістю оформити спадкові права на відповідний об`єкт (об`єкти) нерухомого майна, що входить до складу спадщини.Позивач не надала доказів на підтвердження обставин порушення її права, тому позов у відповідній частині не підлягає задоволенню саме з підстав недоведення порушеного права.

У грудні 2025 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення процесуального права, просила скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від 8 грудня 2025 року і залишити в силі рішення Диканського районного суду Полтавської області від 12 серпня 2025 року.

Касаційна скарга мотивована неврахуванням судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 12 листопада 2025 року

у справі № 756/12092/24 (провадження № 61-6543св25), від 4 жовтня 2023 року

у справі № 337/2402/22 (провадження № 61-7442св23), від 6 серпня 2025 року

у справі № 940/296/24 (провадження № 61-893св25), про те, що особи, які є власниками (володільцями) майна і вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; у спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини, тому такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України.

У касаційній скарзі зазначала про неврахування апеляційним судом того, що:

- ОСОБА_1 як спадкоємець після і ОСОБА_2 не була залучена стороною виконавчого провадження, в межах якого накладений арешт на майно останнього, вона не є суб`єктом права на звернення зі скаргою в порядку

статті 447 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), тобто не може звертатись зі скаргою на дії державного виконавця в межах виконавчого провадження;

- постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 17 грудня 2010 року накладено арешт на все майно ОСОБА_2 та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, що йому належить;

- арешт унеможливлює набуття позивачем права на оформлення спадщини, яке може бути захищене лише шляхом зняття арешту зі спадкового майна;

- стягувач у виконавчому проваджені, в межах якого накладено арешт, не надав доказів повторного (після його повернення) пред`явлення до примусового виконання виконавчого документа;

- строк пред`явлення виконавчого документа до виконання пропущено;

- доказів звернення стягувача до нотаріальної контори з претензією до спадкоємців боржника не надано;

- наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку кредитора, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

На підтвердження обставин належності спадкодавцю нерухомого майна

ОСОБА_1 долучила до касаційної скарги новий доказ - інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 11 червня 2025 року № 430854304, за змістом якої за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на:

- земельна ділянка площею 0,15 га з кадастровим номером 5321055100630:004:0456, цільовим призначенням якої є будівництво і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд;

- житловий будинок з господарськими будівлями, розташований

на АДРЕСА_2 ;

- 1/4 частку квартири АДРЕСА_3 .

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду постановою від 30 вересня 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив, постанову Полтавського апеляційного суду від 8 грудня 2025 року скасував із залишенням в силі рішення Диканського районного сулу Полтавської області від 12 серпня 2025 року, стягнув з АТ КБ «ПриватБанк» на користь

ОСОБА_1 судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 2 422,40 грн.

Колегія суддів у справі, що переглядається, скасовуючи оскаржувану постанову апеляційного суду залишаючи в силі рішення місцевого суду, керувалася тим, що:

- суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про ненадання позивачем доказів на підтвердження обставин порушення її спадкових справ, оскільки не врахував, що постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 17 грудня 2010 року накладено арешт на все майно

ОСОБА_2 та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, що належить йому. Тобто заборона стосується всього майна боржника;

- до касаційної скарги заявник додала витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідно до якого ОСОБА_2 належала земельна ділянка площею 0,15 га з кадастровим номером 5321055100630:004:0456 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, житловий будинок на АДРЕСА_2 та 1/4 частка квартири АДРЕСА_3 ;

- накладений державним виконавцем на підставі постанови державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Диканського районного управління юстиції Бульбакова Є. О. від 17 грудня 2010 року серії АА № 823936 арешт на все майно спадкодавця ОСОБА_2 перешкоджає позивачу в отриманні свідоцтва про право на спадщину за законом на вказане майно сина.

З наведеним висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду не погоджуюся з огляду на таке.

Згідно з частинами першою, другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви (частина друга

статті 83 ЦПК України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частина восьма статті 83 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Виняткові повноваження зі встановлення обставин справи, збирання доказів та їх оцінки, передовсім, належать суду першої інстанції та, як виняток, суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц,

від 8 червня 2021 року у справі № 487/8206/18 (провадження № 14-164цс20).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2024 року

у справі № 754/8750/19 (провадження № 14-202цс21) суд касаційної інстанції виклав висновок, що він не вправі здійснювати переоцінку обставин, які суди встановили під час вирішення справи; повноваження суду касаційної інстанції обмежуються винятково перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та суто в межах доводів касаційної скарги.

У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 не подавала до судів першої та апеляційної інстанції доказів належності будь-якого майна спадкодавцю

ОСОБА_2 , тому суди такі докази не досліджували, обставини щодо існування майна у спадкодавця не встановлювали, а суд апеляційної інстанції вказав, що недоведення обставин належності будь-якого майна спадкодавцю виключає висновок про порушення права спадкоємця на спадкове майно.

23 березня 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Сукорукова О. А. подала до Верховного Суду уточнену касаційну скаргу, до якої долучила інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 11 червня 2025 року № 430854304.

У порушення частини першої статті 400 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду прийняв на стадії касаційного перегляду справи новий доказ, встановив обставини щодо належності ОСОБА_2 майна на праві власності та дійшов висновку щодо доведення позивачем порушення оспорюваним арештом її спадкових прав.

При цьому висновок апеляційного суду про недоведення порушення прав позивача ґрунтувався виключно на ненаданні позивачем зазначеного доказу (інформаційної довідки) до судів першої та апеляційної інстанцій, хоча це доказ нею отриманий до ухвалення рішення місцевим судом, але суду не поданий.

На мою думку, прийняття нових доказів в суді касаційної інстанції має наслідком не тільки порушення наведених норм процесуального права, але й принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед, судів.

Сторони мають усвідомлювати, що інститут касаційного перегляду впроваджений для усунення можливих помилок судового розгляду справ у першій та апеляційній інстанціях, а не для усунення помилок сторони, допущених нею під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, у формулюванні стороною своїх позовних вимог, аргументів та формуванні їх доказової бази. Це відповідає і практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЕСПЛ), яка є джерелом права відповідно до Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Наприклад, ЄСПЛ у рішенні від 3 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (заява № 3236/03, пункт 40) зазначив, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду.

Разом з тим, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду не врахував допущене судом апеляційної інстанції порушення норм процесуального права.

Звертаючись з вказаним позов ОСОБА_1 пред`явила його до Диканського ВДВС та до АТ КБ «ПриватБанк».

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції задовольнив позов ОСОБА_1 до

АТ КБ «ПриватБанк» в частині зняття арешту з майна та відмовив у вказаній частині позовних вимог ОСОБА_1 до Диканського ВДВС, зазначивши, що відділ державної виконавчої служби є неналежним відповідачем за такими позовними вимогами.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про зняття арешту з майна, зазначене товариство оскаржило його в апеляційному порядку.

Тобто рішення місцевого суду в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Диканського ВДВС про зняття арешту з майна в апеляційному порядку не оскаржувалося.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 8 грудня 2025 року:

- задоволено частково апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк»;

- рішення Диканського районного суду Полтавської області від 12 серпня 2025 року в частині задоволених вимог про зняття арешту з майна (тобто вимог ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк») скасовано;

- ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до Диканського ВДВС про зняття арешту з майна (тобто вимог, в частині яких суд першої інстанції відмовив, а АТ КБ «ПриватБанк» їх не оскаржував).

Пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Отже суд апеляційної інстанції скасував рішення місцевого суду в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про зняття арешту з майна, а ухвалив нове судове рішення в частині вирішення інших позовних вимог ( ОСОБА_1 до Диканського ВДВС).

Отже фактично суд апеляційної інстанції не переглянув рішення місцевого суду в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про зняття арешту з майна.

Незважаючи на вказане порушення Верховний Суд залишив в силі рішення місцевого суду в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до

АТ КБ «ПриватБанк» про зняття арешту з майна, незважаючи на те, що суд апеляційної інстанції у відповідній частині фактично рішення в апеляційному порядку не переглянув.

Отже, вважаю, що:

- у касаційного суду були відсутні повноваження приймати на стадії касаційного перегляду справи новий доказ - інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухому майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 11 червня 2025 року № 430854304;

- касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду

від 8 грудня 2025 року необхідно було задовольнити частково, а оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати з направленням справи на новий апеляційний розгляд для усунення зазначених процесуальних порушень.

Суддя С. О. Карпенко