Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №908/1157/26 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.10.2026 м.Дніпро Справа №908/1157/26

Центральний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого судді: Левшиної Г.В. (доповідач)

суддів: Чус О.В., Висоцького А.М.

секретар судового засідання: Гетьманенко С.М.

за участю представників сторін:

від позивача: Михайловський А.С.

від відповідача: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Тургут»

на рішення Господарського суду Запорізької області від 17.07.2026 (суддя Давиденко І.В., повний текст рішення складено 24.07.2026) у справі №908/1157/26

за позовом Запорізької міської ради

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Тургут»

про стягнення 372257,34 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позову.

Запорізька міська рада звернулася до Господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тургут» про стягнення 372257,34 грн доходу, отриманого від безпідставно набутого майна за період з 01.01.2019 по 31.12.2020.

Позов заявлено на підставі статей 1212, 1214 Цивільного кодексу України, статей 120, 125 Земельного кодексу України і обґрунтовано тим, що відповідач, без належних на те правових підстав, користувався земельною ділянкою, на якій розташовані його об`єкти нерухомого майна та безпідставно зберіг кошти орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 17.07.2026 у справі №908/1157/26 вимоги задоволено повністю: стягнуто з відповідача на користь позивача дохід, отриманий від безпідставно набутого майна за період з 01.01.2019 по 31.12.2020 в розмірі 372257,34 грн, витрати по сплаті судового збору в розмір 4467,09 грн.

Задовольняючи заявлені позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ТОВ «Тургут» користувалось вказаною земельною ділянкою без достатньої правової підстави, а тому відповідно до положень статей 1212-1214 Цивільного кодексу України повинно відшкодувати Запорізькій міській раді доходи, які воно одержувало у вигляді несплаченої орендної плати за період 01.01.2019 по 31.12.2020.

Дослідивши наданий позивачем розрахунок та проаналізувавши фактичні обставини справи та письмові докази, наявні в матеріалах справи, суд виснував про обґрунтованість здійснених міською радою нарахувань.

Врахувавши ненадання відповідачем доказів погашення заборгованості в сумі 372257,34 суд задовольнив заявлені позовні вимоги в повному обсязі.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погодившись частково з рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Тургут» звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 17.07.2026 у справі №908/1157/26 в частині стягнення з відповідача на користь позивача доходу, отриманого від безпідставно набутого майна за період з 01.01.2019 по 31.12.2020 року у розмірі 170406,59 грн; в частині визнаних вимог у розмірі 201850,75 грн рішення залишити без змін.

Як вбачається зі змісту поданої апеляційної скарги відповідач не погоджується з рішенням суду в частині розрахунку заборгованості, зокрема, щодо витягу про нормативну грошову оцінку, який повинен застосовуватися для визначення такої заборгованості.

За твердженням скаржника, місцевий господарський суд, задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі погодився з розрахунком позивача, зробленим на підставі витягу від 31.01.2022 року із застосуванням відповідних коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Однак, відповідач з таким розрахунком не погоджується, та вважає що він не відповідає вимогам закону щодо порядку такого нарахування, з огляду на те, що витяг за 2022 рік не може бути застосовано для визначення податкового зобов`язання за період (з 01.01.2019 по 31.12.2020), так як в цей період він не був сформований.

Апелянт повідомляє, що згідно умов договору оренди землі від 03.08.2007, який був укладений між позивачем та ТОВ СМУ-4 «Запоріжінвестбуд» (попереднім власником об`єкту нерухомості), нормативна грошова оцінка земельної ділянки становила 1357447,96 грн (в цінах 2007 року).

Згідно додаткової угоди до договору оренди землі від 03.08.2007 № 040726100648 від 04.04.2009 року, сторони погодили пункт 9 договору викласти в наступній редакції: « 9. Орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 55509,75 грн, що складає 3 % від нормативної грошової оцінки за календарний рік в цінах 2009 року.

Згідно додаткової угоди до договору оренди землі від 03.08.2007 № 040726100648 від 26.05.2009 року, сторони погодили пункт 9 договору викласти в наступній редакції: « 9. Орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 19428,41 грн, що складає 3 % від нормативної грошової оцінки за календарний рік в цінах 2009 року із врахуванням часткового звільнення орендаря від сплати орендної плати за 2009 рік згідно рішення Запорізької міської ради № 6 від 19.11.2008 та Запорізької обласної ради № 7 від 27.11.2008".

Згідно витягу з технічної документації щодо нормативно грошової оцінки земель від 02.03.2009 року, нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:05:010:0130 складає 1850324,96 грн. Тобто, остання нормативна грошова оцінка земельної ділянки була затверджена в цінах 2009 року та зазначена в додатковій угоді до договору оренди землі, який діяв до 01.08.2017 року.

Керуючись наведеним, апелянт стверджує про те, що в 2019-2020 роках (спірний період) діяв витяг про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за 2009 рік, а тому підстав для застосування витягу за 2022 рік не має.

На підтвердження заявлених доводів відповідач в апеляційній скарзі виклав власний контррозрахунок на підставі витягу за 2009 рік з застосуванням відповідних коефіцієнтів (як це було зроблено в попередньому договорі оренди землі), згідно якого апелянтом визнається сума у розмірі 201850,75 грн. Решта стягнутої судом на користь відповідача заборгованості в сумі 170406, 59 грн апелянтом оспорюється з підстав необґрунтованості та недоведеності.

Також за змістом прохальної частини апеляційної скарги відповідач просить суд визнати поважними причини пропуску строку на подання доказів до суду першої інстанції, поновити процесуальний строк ТОВ «Тургут» на подання доказів до суду та прийняти нові докази: витяг від 02.03.2009 року за № 13270; договір оренди землі від 01.08.2007 року; додаткову угоду до договору від 04.04.2009 року; додаткову угоду до договору від 06.05.2009 року.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу.

25.08.2026 від позивача до Центрального апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, за змістом якого представник міської ради просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення - без змін.

Позивач вважає доводи апелянта безпідставними та помилковими, підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції не вбачає.

В обґрунтування заявленої позиції позивач повідомляє, що з 2016 року по теперішній час нормативна грошова оцінка земель міста, в тому числі спірної земельної ділянки була сталою та змінювалась лише на щорічні коефіцієнти індексації. Саме тому для отримання нормативної грошової оцінки за попередні роки позивач ділив нормативну грошову оцінку 2022 року на коефіцієнти індексації за попередні роки.

При цьому, позивач наголошує, що видача витягу із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки у 2022 році не є тотожнім поняттям затвердження нової нормативної грошової оцінки землі. В 2022 році отримано витяг із технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Запоріжжя, яка була затверджена в 2015 році та введена в дію з 01.01.2016 року. Тобто, нормативна грошова оцінка землі не затверджується щорічно. Щорічно отримується витяг із технічної документації з нормативної грошової оцінки земель із урахуванням коефіцієнта індексації.

З урахуванням наведеного, представник міської ради наголошує на тому, що міська рада обґрунтовано використовувала для розрахунку доходу, отриманого від безпідставно набутого майна за спірний період, нормативну грошову оцінку земельної ділянки, яка зазначена у витязі із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки № 2495/33-22 від 31.01.2022.

Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.08.2026 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді Левшиної Г.В. (доповідач), суддів: Чус О.В., Віннікова С.В.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 12.08.2026 відкрите апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Тургут» на рішення Господарського суду Запорізької області від 17.07.2026 у справі №908/1157/26; розгляд апеляційної скарги призначено на 13.10.2026 о 14:00 год.; встановлено строк учасникам справи для подання відзиву на апеляційну скаргу, інших заяв та клопотань протягом 10 днів з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

У судове засідання 13.10.2026 з`явився представник позивача. Відповідач правом участі в судовому засіданні не скористався, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином.

У судовому засіданні 13.10.2026 колегією суддів оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розгляд заяв / клопотань учасників справи.

Разом з тим, колегія суддів встановила, що в прохальній частині поданої апеляційної скарги відповідачем було заявлено клопотання, за змістом якого скаржник просив суд визнати поважними причини пропуску строку на подання доказів до суду першої інстанції, поновити процесуальний строк ТОВ «Тургут» на подання доказів до суду та прийняти нові докази: витяг від 02.03.2009 року за № 13270; договір оренди землі від 01.08.2007 року; додаткову угоду до договору від 04.04.2009 року; додаткову угоду до договору від 06.05.2009 року.

Розглянувши подане скаржником клопотання, колегія суддів виходить з того, що згідно з частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи (частини 1, 2, 3 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частина 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).

За приписами ст. 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Як передбачено ст. 119 Господарського процесуального кодексу України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Частиною 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Системний аналіз статей 80 та 269 ГПК України свідчить про те, що єдиний виняток, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням установленого строку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких також покладений на учасника справи. Така правова позиція Верховного Суду викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2026 у справі № 910/6654/24.

Прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження, за відсутності визначених ст. 269 ГПК України підстав для їх прийняття, тобто без наявності належних доказів неможливості їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від заявника, фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, адже у такому випадку суд створює одному учаснику справи більш сприятливі, аніж іншому умови в розгляді конкретної справи.

Так, з матеріалів справи вбачається, що ухвалою Запорізької області від 18.05.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №908/1157/26, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи; запропоновано відповідачу подати до суду не пізніше п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі відзив на позов із урахуванням вимог ст.165 ГПК України, одночасно надіслати позивачу – копію відзиву та доданих до нього документів, докази такого направлення надати суду до початку розгляду справи (з описом вкладення). Суд також зазначив, що відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України, в разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до повідомлення про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи, ухвала Господарського суду Запорізької області про відкриття провадження у справі №908/1157/26в електронному вигляді була доставлена до Електронного кабінету відповідача 18.05.2026 о 18:20.

Наведене свідчить про те, що відповідач був належним чином повідомлений про відкриття провадження за позовом Запорізької міської ради, а також про право подання відзиву на позовну заяву для викладу своїх заперечень.

Разом з тим, відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву, встановленим ст.165 ГПК України у визначений судом, відповідно до ст. 178 ГПК України строк не скористався.

З огляду на встановлені вище обставини колегія суддів вважає, що прийняття нових доказів на стадії апеляційного провадження порушуватиме принцип рівності учасник5ів судового процесу, оскільки заявник не надав жодних належних довів на підтвердження об`єктивної неможливості їх подання до суду першої інстанції.

Керуючись наведеним, судова колегія відмовляє у задоволенні клопотання апелянта та не враховує при здійсненні апеляційного перегляду долучені відповідачем до матеріалів апеляційної скарги докази.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та встановлені апеляційним господарським судом.

Як встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Тургут» є власником нерухомого майна, а саме: будівлі культурно-офісного центру, літ. А-3, загальною площею 1508,5 кв., розташованого за адресою: м. Запоріжжя, вул. Перемоги, 131в. Наведене підтверджується відомостями інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 01.05.2026 № 475257550.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 31.01.2022 № 2495/33-22, нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:05:010:0130 становить 7121444,66 грн.

Земельна ділянка з кадастровим номером 2310100000:05:010:0130 за адресою: м. Запоріжжя, вул. Перемоги, 131в, є власністю територіальної громади міста Запоріжжя, що підтверджується інформацією Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку.

Відповідно до листа Департаменту управління активами Запорізької міської ради від 26.03.2024р. №1846/01/01-07/2742 на спірну земельну ділянку договорів оренди землі з відповідачем у спірний період не обліковується.

Відповідно до інформації Головного управління ДПС у Запорізькій області від 06.09.2024 № 10388/5/08-01-04-01-05 ТОВ «Тургут» в період з 2019-2020 не сплачував земельний податок, орендну плату за землю з юридичних осіб за земельну ділянку з кадастровим номером 2310100000:05:010:0130.

Також судом першої інстанції було встановлено, що у справі № 908/3242/24 за позовом Запорізької міської ради, м. Запоріжжя до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тургут», м. Запоріжжя про стягнення 912113,05 грн доходу, отриманого від безпідставно набутого майна (постанова Центрального апеляційного господарського суду від 24.12.2025) було встановлено, що Запорізька міська рада є власником земельної ділянки комунальної власності площею 0,1903 га з кадастровим номером 2310100000:05:010:0130, на якій розташований об`єкт нерухомого майна, що належить ТОВ «Тургут» на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 11.10.2016, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 370544388 від 01.10.2024. На момент набуття відповідачем права власності на нерухомість земельна ділянка була сформована та мала кадастровий номер, що зазначено у договорі купівлі-продажу. Рішенням Запорізької міської ради № 87/8 від 24.02.2021 земельну ділянку передано ТОВ «Тургут» в оренду, однак у спірний період договір оренди землі укладений не був, а відповідач спірною земельною ділянкою фактично користувався, але плату за її користування не здійснював.

Відповідно до 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Запорізькою міською радою на підставі зазначеної інформації, документів та рішень Запорізької міської ради від 30.06.2015 № 7 «Про затвердження нормативної грошової оцінки земель міста Запоріжжя», від 28.11.2018 № 26 «Про встановлення розміру орендної плати за землю» здійснено розрахунки недоотриманих доходів за фактичне користування ТОВ «Тургут» земельною ділянкою (кадастровий номер 2310100000:05:010:0130) площею 0,1903 кв.м, розташованої за адресою: м. Запоріжжя, вул. Перемоги, 131в без оформлення правовстановлюючого документу, що посвідчує право оренди (користування) за період з 01.01.2019 по 31.12.2020.

Згідно вказаного розрахунку загальний розмір недоотриманих доходів за фактичне користування земельною ділянкою без оформлення правовстановлюючого документа, що посвідчує право оренди (користування), за період з 01.01.2019 по 31.12.2020 становить 375257,37 грн.

Враховуючи, що ТОВ «Тургут» користувалось вказаною земельною ділянкою без достатньої правової підстави, відповідно до положень статей 1212-1214 Цивільного кодексу України товариство повинно відшкодувати Запорізькій міській раді доходи, які воно одержувало у вигляді несплаченої орендної плати за період 01.01.2019 по 31.12.2020.

Невиконання відповідачем своїх зобов`язань щодо плати за фактичне користування земельною ділянкою стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом про стягнення на користь Запорізької міської ради 372257,34 грн доходу, отриманого від безпідставно набутого майна за період з 01.01.2019 до 31.12.2020.

Протягом розгляду справи в суді першої інстанції відповідач правом на подання відзиву не скористався, правової позиції по суті спору не висловив, позовних вимог не заперечив.

Оцінивши доводи позивача та представлені на їх підтвердження докази, місцевий господарський суд задовольнив позовні вимоги, стягнувши з відповідача на користь позивача заборгованість в сумі 372257,34 грн за період користування з 01.01.2019 по 31.12.2020.

Оцінка апеляційним господарським судом аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Відповідно до частин 1-4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України апеляційний суд переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та/або відзиві на неї. При цьому апеляційний суд не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги лише у випадках, передбачених частиною четвертою статті 269 Господарського процесуального кодексу України, зокрема якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Переглянувши оскаржуване рішення в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність встановлення місцевим господарським судом фактичних обставин справи, повноту їх правової оцінки та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Предметом апеляційного оскарження виступає рішення Господарського суду Запорізької області від 17.07.2026 у справі №908/1157/26.

При цьому апеляційний суд наголошує на тому, що апелянтом оскаржується рішення суду першої інстанції частково в частині задоволення позовних вимог у розмірі 170406,59 грн. Стягнення з відповідача на корись позивача заборгованості у розмірі 201850,75 грн апелянтом не оспорюється.

Так, судом першої інстанції було встановлено, що відповідач є власником нерухомого майна, а саме: будівлі культурно-офісного центру, літ. А-3, загальною площею 1508,5 кв., розташованого за адресою: м. Запоріжжя, вул. Перемоги, 131в.

Доказів, які б підтверджували право власності іншої юридичної особи на будівлю центру, що знаходиться за адресою: вул. Перемоги, 131в, м. Запоріжжя матеріали справи не містять.

Згідно із ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує.

Відповідно до статті 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків та об`єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації).

Відповідно до частини першої статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Верховний Суд, розглядаючи спори у подібних правовідносинах, у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі №200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давного Риму (лат.solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності.

Звідси власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 15.12.2021 у справі № 924/856/20.

За висновками колегії суддів, у даному випадку із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна відповідач як власник такого майна став фактичним користувачем спірної земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, тому саме із цієї дати у відповідача виник обов`язок належно оформити правовідносини щодо користування земельною ділянкою (укласти відповідний договір та оформити речові права на земельну ділянку), а також обов`язок сплачувати за користування земельною ділянкою, на якій розташовано майно.

Відповідно до положень ст. 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є виключно платним. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Так, плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Отже, законодавець розмежовує поняття “земельний податок” та “орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності” в залежності від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками.

Відповідно до статей 122, 123, 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Особи, які отримують земельну ділянку комунальної власності в користування за договором оренди (договором купівлі-продажу права оренди), зобов`язані сплачувати за неї орендну плату. Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди, як це передбачено частиною першою статті 21 Закону України “Про оренду землі”.

Згідно із частиною першою статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до частин першої, третьої, четвертої, дев`ятої статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

За змістом частини другої статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, відшкодування завданих збитків.

Статтею 1212 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідків події.

Отже, у випадку використання землекористувачем сформованої земельної ділянки комунальної власності, якій присвоєно окремий кадастровий номер, без оформлення договору оренди власник такої земельної ділянки (орган місцевого самоврядування, який представляє інтереси територіальної громади) може захистити своє право на компенсацію йому вартості неотриманої орендної плати в порядку статті 1212 Цивільного кодексу України.

Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи частини другої статті 120 Земельного кодексу України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно. До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Зазначені правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц та від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17.

Наведені вище законодавчі приписи та висновки сталої судової практики свідчать про те, що встановлений факт користування відповідачем протягом спірного періоду земельною ділянкою комунальної власності без належного оформлення речового права на неї є достатньою підставою для нарахування та стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати, що вірно було зроблено судом першої інстанції.

Щодо доводів апеляційної скарги про неправильне використання позивачем при розрахунку заявленої до стягнення суми нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка була затверджена лише у 2022 році, та залишення судом першої інстанції поза увагою цих обставин при проведенні перевірки розрахунку позивача, судова колегія зазначає наступне.

Згідно зі ст. 14.1.125, 14.1.136, 288.5 ПК України орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов`язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною.

Статтею 284 ПК України органи самоврядування встановлюють ставки плати за землю, що сплачується на відповідній території.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про оцінку земель» залежно від мети та методів проведення оцінка земель поділяється на такі види: бонітування ґрунтів; грошова оцінка земельних ділянок. Грошова оцінка земельних ділянок залежно від призначення та порядку проведення може бути нормативною і експертною. При цьому, нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру земельного податку, державного мита при міні, спадкуванні (крім випадків спадкування спадкоємцями першої та другої черги за законом (як випадків спадкування ними за законом, так і випадків спадкування ними за заповітом) і за правом представлення, а також випадків спадкування власності, вартість якої оподатковується за нульовою ставкою) та даруванні земельних ділянок згідно із законом, орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, плати за суборенду (у разі передачі в суборенду земельних ділянок державної власності, які орендуються акціонерним товариством, товариством з обмеженою відповідальністю, 100 відсотків акцій (часток) у статутному капіталі якого належать державі, що утворилося шляхом перетворення державного підприємства, у постійному користуванні якого перебували такі земельні ділянки), втрат лісогосподарського виробництва, а також при розробці показників та механізмів економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель.

За приписом ст. 18 Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться: розташованих у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення - не рідше ніж один раз на 5-7 років; розташованих за межами населених пунктів земельних ділянок сільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 5-7 років, а несільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 7-10 років.

За результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Технічна документація з нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною і міською радою (ст. 20 Закону України «Про оцінку земель»).

Частиною третьою статті 23 Закону України «Про оцінку земель» передбачено, що витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається органами, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру.

Як встановлено, рішенням Запорізької міської ради від 30.06.2015 № 7 «Про затвердження нормативної грошової оцінки земель міста Запоріжжя», було:

- затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель міста Запоріжжя, виконану Державним підприємством Українського державного науково-дослідного інституту проектування міст «Діпромісто» ім. Ю.М. Білоконя;

- затверджено базову вартість одного квадратного метра земель міста Запоріжжя станом на 01.01.2013 року в розмірі 239,50 гривень, та з урахуванням коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель за 2014 рік - 299,14 гривень;

- введено в дію нормативну грошову оцінку земель міста з 01.01.2016 року;

- визнано рішення Запорізької міської ради від 03.03.08 № 79 «Про затвердження нормативної грошової оцінки земель міста Запоріжжя» таким, що втратило чинність з моменту впровадження нової нормативної грошової оцінки.

Вказане рішення розміщено на офіційному сайті Запорізької міської ради (https://zp.gov.ua/documents/105468-pro-zatverdzennia-normativnoyi-grosovoyi-ocinki-zemel-mista-zaporizzia).

Таким чином, за висновками апеляційного суду, з моменту введення в дію нової нормативної грошової оцінки землі, нормативна грошова оцінка землі станом за 2009 у місті Запоріжжя втратила свою чинність, що спростовує твердження апелянта щодо необхідності використання при розрахунку суми заборгованості нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, яка діяла станом на 2009 рік.

При цьому, колегією суддів встановлено, що розрахунок грошової оцінки земельної ділянки площею 0,1903 га за період з 01.01.2019 по 31.12.2020 роки було проведено позивачем відповідно до технічної документації з нормативно грошової оцінки земель м. Запоріжжя. Зокрема, згідно з витягом із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки № 2495/33-22 від 31.01.2022, нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки у 2022 році становить 7121444,66 грн.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як встановлено, чинне земельне законодавство, в тому числі стаття 20 Закону України «Про оцінку земель», не містить обґрунтування обов`язковості надання витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за кожен календарний рік упродовж спірного періоду, а лише зазначає про необхідність фіксування нормативної грошової оцінки окремої земельної ділянки у відповідному витязі. Витяги про нормативну грошову оцінку земельної ділянки формуються за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі актуальних відомостей про земельні ділянки, внесених до Державного земельного кадастру, а формування витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки здійснюється автоматично в режимі «реального часу», тобто на час звернення заявників, у зв`язку з чим програмним забезпеченням і чинним законодавством не передбачено формування вказаних витягів на певну дату, яка вже минула.

Подібні правові позиції викладені в постановах Верховного Суду від 29.05.2020 у справі № 922/2843/19, від 07.04.2026 у справі № 910/809/25.

За висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20, зазначено, що витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки - це роздруковані за допомогою програмного забезпечення актуальні дані про земельну ділянку, які є у Державному земельному кадастрі та технічній документації з нормативної грошової оцінки земель станом на певну дату. Витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так за попередній період за умови, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період.

Таким чином, оскільки дата формування витягу з технічної документації не є датою проведення нормативної грошової оцінки та сама по собі не визначає період, за який відомості такого витягу можуть бути використані для розрахунку плати за землю, колегія суддів відхиляє наведені вище твердження скаржника. Так, згідно доданого до позову розрахунку, відповідні нарахування проведені позивачем не від розміру нормативної грошової оцінки за 2022 рік в сумі 7121444,66 грн, а від суми 6474040,60 грн із застосуванням коефіцієнту індексації. Зокрема, законодавство не містить положень, які встановлюють обов`язок застосовувати коефіцієнт індексації перспективно. Натомість, сама базова величина нормативної грошової оцінки земель застосовується після введення її в дію. Між тим, коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки завжди застосовується ретроспективно. Тобто, кожного року, після 01 січня, для розрахунку бази оподаткування земельним податком враховується чинна нормативна грошова оцінка (яка проводиться раз на 5-7 років) з урахуванням кумулятивного (накопичувального) застосування коефіцієнтів індексації (які визначається щорічно). Визначальним є те, що саме закон встановлює, що кумулятивне застосування коефіцієнту індексації починається з дати проведення нормативної грошової оцінки. А враховуючи, що нормативна грошова оцінка проводиться раз на 5-7 років, то щорічно, після її проведення, при визначенні бази оподаткування, будуть враховуватись всі коефіцієнти індексації за попередні роки, починаючи від дати проведення нормативної грошової оцінки.

Відповідні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 18.12.2019 у справі №804/937/16.

Щодо інших складових формули розрахунку, то апеляційний суд зазначає про те, що рішеннями Запорізької міської ради № 6 від 30.06.2015 «Про встановлення податку на майно (в частині плати за землю)», № 26 від 28.11.2018 «Про встановлення розміру орендної плати за землю» було визначено розмір орендної плати за використання земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності (у відсотках від їх нормативної грошової оцінки). Спірна земельна ділянка з кадастровим номером 2310100000:05:010:0130 відноситься до категорії земель інші земельні ділянки м.Запоріжжя, розмір орендної плати складає 3% від її нормативної грошової оцінки.

Як встановлено, розрахунок розміру безпідставно збережених коштів здійснено позивачем шляхом множення нормативної грошової оцінки за відповідний рік на 3 % та на кількість місяців користування з урахуванням положень п.52-4 Закону України від 30.03.2020 №540-IX.

Стосовно математичної складової проведеного міською радою розрахунку, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було безпомилково здійснено перевірку нарахувань позивача за період з 01.01.2019 по 31.12.2020.

Відтак, апеляційний суд погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог Запорізької міської ради про стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів у загальному розмірі 372257,34 грн.

Наведене свідчить, що доводи скаржників про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, у зв`язку з чим колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення господарського суду.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

У силу приписів ч. 1 ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час перегляду оскаржуваного рішення зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних заперечень, які могли б бути прийняті та досліджені судом апеляційної інстанції в розумінні статей 73, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування ухваленого у справі рішення.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення рішення Господарського суду Запорізької області від 17.07.2026 у справі №908/1157/26 без змін, з огляду на що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Судові витрати.

У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати за її подання відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 271, 275-277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Тургут» на рішення Господарського суду Запорізької області від 17.07.2026 у справі №908/1157/26 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 17.07.2026 у справі №908/1157/26 залишити без змін.

Справу №908/1157/26 повернути до Господарського суду Запорізької області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок і строки оскарження передбачено статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена та підписана 19.10.2026.

Головуючий суддя Г.В. Левшина

Суддя О.В. Чус

Суддя С.В. Вінніков