Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №904/4209/24 (904/5788/25) — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.09.2026 року м.Дніпро Справа № 904/4209/24 (904/5788/25)

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Золотарьової Я.С. (доповідач),

суддів: Віннікова С.В., Фещенко Ю.В.

секретар судового засідання: Запорожець В.О.

представники учасників провадження:

від позивача: не з`явився

від відповідача-1: Палкін А.Ю.

від відповідача-2 (скаржника): не з`явився

від третьої особи-1,3: не з`явився

від третьої особи-2: Палкін А.Ю.

розглянув матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.05.2026 (повне рішення 29.05.2026), суддя Примак С.А.

у справі №904/4209/24 (904/5788/25)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта Ріал Естейт", м. Дніпро

до відповідача -1 Товариства з обмеженою відповідальністю "Мир Авто", м. Дніпро

до відповідача-2 ОСОБА_1 , м. Дніпро

третя особа-1: Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Борд Наталія Леонідівна, м. Дніпро

третя особа-2: арбітражний керуючий ТОВ "Мир Авто" Палкін Андрій Юрійович, м. Дніпро

третя особа-3: ОСОБА_2 , м. Дніпро

про визнання недійсними правочинів укладених боржником ТОВ "Мир Авто"

в межах справи № 904/4209/24

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта Ріал Естейт", м. Дніпро

до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Мир Авто", м. Дніпро

про визнання банкрутом

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст справи

13.10.2025 до господарського суду за допомогою системи "Електронний суд" від Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕЛЬТА РІАЛ ЕСТЕЙТ" надійшла позовна заява про визнання недійсними правочинів, укладених боржником ТОВ "Мир Авто".

У позовній заяві Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕЛЬТА РІАЛ ЕСТЕЙТ" просив господарський суд:

1. Визнати недійсним договір позики укладений між громадянином України ОСОБА_1 (Позикодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “МИР АВТО” (Позичальник) від 11.05.2020 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Борд Н.Л., і зареєстрований в реєстрі за № 40.

2. Визнати недійсним договір про внесення змін до договору позики від 11.05.2020 року, укладений між громадянином України ОСОБА_1 (Позикодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “МИР АВТО” (Позичальник) від 11.05.2023р., посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Борд Н.Л., 11.05.2023р., і зареєстрований в реєстрі за № 8.

3. Визнати недійсним договір іпотеки укладений між громадянином України ОСОБА_1 (Іпотекодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю “МИР АВТО” (Іпотекодавець) посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Борд Н.Л., 11.05.2020р., зареєстровано в реєстрі за № 42.

4. Визнати недійсним договір про внесення змін до договору іпотеки укладений між громадянином України ОСОБА_1 (Іпотекодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю “МИР АВТО” (Іпотекодавець) посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Борд Н.Л., 11.05.2023р., зареєстровано в реєстрі за № 9.

5. Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про іпотеку № 36455549 внесений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 52191621 від 11.05.2020, внесений приватним нотаріусом Борд Наталією Леонідівною, Дніпропетровський міський нотаріальний округу, Дніпропетровська область.

6. Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про обтяження № 36455623 внесений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 52191717 від 11.05.2020, внесений приватним нотаріусом Борд Наталією Леонідівною, Дніпропетровський міський нотаріальний округу, Дніпропетровська область (заборона на нерухоме майно).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Господарський суд ухвалою від 10.10.2024 року визнав грошові вимоги ТОВ “ДЕЛЬТА РІАЛ ЕСТЕЙТ” до боржника на суму 2 326 361,00 грн (4 черга) та 102 280,00 грн (1 черга). Водночас позов у цій справі є різновидом похідного позову. Він спрямований на поповнення або недопущення штучного зменшення ліквідаційної маси боржника. Визнання недійсними фіктивних заставних вимог ОСОБА_1 на суму 4 551 000,00 грн дозволить усунути несприятливі наслідки для реального кредитора у процедурі банкрутства.

Обґрунтовуючи позовні вимоги кредитор вказав, що відповідно до ст. 1046 ЦКУ договір позики є реальним і набирає чинності лише після фактичної передачі коштів. Директор ТОВ “МИР АВТО” надав письмові пояснення про те, що на підприємстві відсутні будь-які фінансово-господарські документи та виписки по рахунках, які б підтверджували отримання товариством коштів. Сам кредитор ОСОБА_1 також не надав суду доказів фактичного надання 4 551 000,00 грн боржникові.

Згідно з постановою Правління НБУ № 148, гранична сума готівкових розрахунків фізичних осіб з підприємствами становить 50 000 грн на день. Передача мільйонних сум готівкою без використання платіжних установ є непідтвердженою.

Статтею 42 КУзПБ передбачено визнання недійсними правочинів, за якими боржник прийняв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони.

Договір про внесення змін до договору позики від 11.05.2023 року підписав учасник ТОВ “МИР АВТО” ОСОБА_2 на підставі протоколу загальних зборів № 14 від 23.04.2020 року. Проте він не мав повноважень на укладення цього договору від директора товариства.

Згідно із законом та статутом підприємства, право підписувати договори від імені ТОВ без довіреності належить виключно директору. Засновник не може перебирати на себе ці повноваження; самостійно підписуючи договори з третіми особами, він покладає права та обов`язки на себе, а не на юридичну особу.

Оскільки кошти за договором позики фактично не передавалися, а зміни укладені неповноважною особою, грошове зобов`язання у розмірі 4 551 000,00 грн не існувало на момент укладення іпотечного договору та змін до нього, що є підставою для визнання їх недійсними.

Оспорювані договори укладено з метою штучного створення заборгованості перед кредитором для уникнення звернення стягнення на нерухоме майно боржника (будівлі та споруди площею 144,9 кв.м у м. Дніпро на АДРЕСА_1 ) та недопущення його розподілу між іншими кредиторами.

Через три роки після закінчення строку дії початкового договору позики сторони підписали зміни від 11.05.2023, якими продовжили строк та збільшили розмір боргу у гривневому еквіваленті на 513 000,00 грн (за рік до відкриття справи про банкрутство боржника).

Короткий зміст та мотиви рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 27.05.2026 у справі №904/4209/24 (904/5788/25) позовні вимоги задоволено повністю:

- визнано недійсним договір позики укладений між громадянином України ОСОБА_1 (Позикодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мир Авто" (Позичальник) від 11.05.2020, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Борд Н.Л., і зареєстрований в реєстрі за № 40;

- визнано недійсним договір про внесення змін до договору позики від 11.05.2020, укладений між громадянином України ОСОБА_1 (Позикодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мир Авто" (Позичальник) від 11.05.2023, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Борд Н.Л., 11.05.2023р., і зареєстрований в реєстрі за № 8;

- визнано недійсним договір іпотеки укладений між громадянином України ОСОБА_1 (Іпотекодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мир Авто" (Іпотекодавець) посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Борд Н.Л., 11.05.2020, зареєстровано в реєстрі за № 42;

- визнано недійсним договір про внесення змін до договору іпотеки укладений між громадянином України ОСОБА_1 (Іпотекодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мир Авто" (Іпотекодавець) посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Борд Н.Л., 11.05.2023, зареєстровано в реєстрі за № 9;

- скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про іпотеку №36455549 внесений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 52191621 від 11.05.2020, внесений приватним нотаріусом Борд Наталією Леонідівною, Дніпропетровський міський нотаріальний округу, Дніпропетровська область;

- скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про обтяження №36455623 внесений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 52191717 від 11.05.2020, внесений приватним нотаріусом Борд Наталією Леонідівною, Дніпропетровський міський нотаріальний округу, Дніпропетровська область (заборона на нерухоме майно);

- стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мир Авто" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта Ріал Естейт" витрати по сплаті судового збору у розмірі 7 267,20 грн;

- стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта Ріал Естейт" витрати по сплаті судового збору у розмірі 7 267,20 грн.

Рішення суду мотивовано таким.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України, договір позики вважається укладеним лише з моменту фактичної передачі грошей.

Хоча в договорі та розписці було зазначено, що ОСОБА_2 отримав кошти готівкою до підписання договору, суд встановив, що ці гроші не надходили на банківські рахунки ТОВ “МИР АВТО”, не вносилися до каси товариства, не відображалися в його бухгалтерському обліку та не використовувалися у його господарській діяльності.

Ліквідатор надав суду виписки з банків (АТ “ОщадБанк”, АТ КБ “ПриватБанк”, АБ “УКРГАЗБАНК”, ПАТ “МТБ БАНК”, АТ “АБ РАДАБАНК”), які підтвердили відсутність будь-якого руху або залишків відповідних коштів боржника у спірний період.

Суд послався на Положення НБУ № 148, за яким граничний ліміт готівкових розрахунків фізичних осіб з підприємствами становить 50 000 грн на день. Передача готівкою суми у розмірі 4 038 000,00 грн не підтверджена належними доказами.

Оскільки реальної передачі грошей юридичній особі не відбулося, грошове зобов`язання ТОВ “МИР АВТО” перед ОСОБА_1 є відсутнім. Правочин не був спрямований на реальне настання зумовлених ним правових наслідків, що порушує ч. 5 ст. 203 ЦК України і є підставою для визнання договору позики та змін до нього недійсними на підставі ч. 1 ст. 215 ЦК України.

Згідно із Законом України “Про іпотеку”, іпотека має похідний характер і може забезпечувати лише виконання дійсного зобов`язання.

Оскільки суд визнав недійсним первинний Договір позики від 11.05.2020 року, правова підстава для існування іпотеки відпала. Через це договір іпотеки та додаткові угоди до нього також підлягають визнанню недійсними як похідні правочини.

Суд погодився з позивачем, що скасування в Державному реєстрі речових прав записів про іпотеку та про обтяження (заборону на нерухоме майно) є належним та ефективним способом захисту прав позивача.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись з рішенням суду, через систему “Електронний суд” ОСОБА_1 звернувся до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області у справі №904/4209/24 (904/5788/25) від 27.05.2026 та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю; залишити кредиторські вимоги ОСОБА_1 в реєстрі вимог кредиторів ТОВ "Мир Авто" у розмірі 4 551 000,00грн як забезпечені іпотекою; стягнути з ТОВ "Дельта Ріал Естейт" на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору, понесені в суді першої та апеляційної інстанцій.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.05.2026 по справі № №904/4209/24 (904/5788/25) є незаконним та необґрунтованим внаслідок порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Суд першої інстанції визнав договір позики недійсним як такий, що не спрямований на реальне настання правових наслідків. Проте, посилаючись на практику Верховного Суду, відповідач зазначає, що фіктивність договору (у контексті ст. 234 ЦК) вимагає обов`язкового доведення умислу обох сторін правочину на невиконання зобов`язань та приховування сторонами правочину справжніх намірів. Суд не встановив і не досліджував чи наявним є умисел ОСОБА_1 на укладення фіктивної угоди чи змову з представником боржника.

ОСОБА_2 мав повноваження на підписання договору й отримання коштів від імені товариства на підставі Протоколу № 14 від 23.04.2020 року та довіреності № 37 від 27.04.2020 року. Відповідно, отримані представником кошти юридично є отриманими самим Товариством.

Якщо представником не були внесені кошти до каси, а товариство не відобразило їх у бухгалтерському обліку - це не може позбавляти добросовісного кредитора його прав.

У пункті 2 договору позики зафіксовано, що грошова сума була передана позикодавцем та отримана позичальником до підписання договору, про що свідчать підписи сторін. Суд першої інстанції повністю проігнорував цей пункт, підписи сторін та презумпцію достовірності нотаріального акту.

До матеріалів справи долучена розписка ОСОБА_2 від 11.05.2020 року про отримання 150 000 доларів США. У ній міститься пряме посилання на індексний номер державної реєстрації іпотеки ТОВ “МИР АВТО” № 52191621, що підтверджує отримання коштів саме за договором позики, проте суд ухилився від надання оцінки правовій природі цього документа.

Суд першої інстанції не надав оцінку доказам, що підтверджували повноваження ОСОБА_2 діяти від імені товариства, а саме протокол № 14 та довіреність № 37.

Суд неправомірно поклав на відповідача ОСОБА_1 обов`язок довести факт надходження коштів на рахунки підприємства. Натомість саме позивач мав довести неотримання коштів за нотаріальним договором. Надані ліквідатором банківські виписки доводять лише відсутність безготівкових переказів, але не спростовують реальність готівкових розрахунків, які прямо дозволені законом і можуть підтверджуватися розпискою.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 та ст. 239 ЦК України, правочин, вчинений представником у межах наданих йому повноважень, безпосередньо створює цивільні права та обов`язки для юридичної особи.

Суд першої інстанції не надав оцінку доводам відповідача щодо застосування до спірних правовідносин ст. 92, 239 Цивільного кодексу, позовної давності, відсутності ознак фраудаторності.

ОСОБА_2 підписував договори позики та іпотеки від 11.05.2020 не як приватна особа, а як уповноважений представник ТОВ “МИР АВТО”. Його повноваження ґрунтувалися на Протоколі Загальних зборів учасників ТОВ “МИР АВТО” № 14 від 23.04.2020 (прийнятому 100% голосів) та нотаріально посвідченій Довіреності № 37 від 27.04.2020.

Отже, кошти, одержані уповноваженим представником, юридично є коштами, отриманими самим підприємством.

Відповідач-2 вказує, що перебіг загального трирічного строку позовної давності за договором позики 2020 року переривався визнанням боргу та укладенням договору про внесення змін від 11.05.2023, яким строк виконання зобов`язання було продовжено до 01.09.2023.

Крім того, перебіг позовної давності зупинявся та продовжувався в імперативному порядку на підставі п. 12 і 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у зв`язку з Карантином COVID-19 у період з 12.03.2020 по 30.06.2023, та у зв`язку з воєнним станом у період з 24.02.2022 до теперішнього часу.

У зв`язку із вищезазначеним строк позовної давності за оспорюваними правочинами станом на момент звернення позивача до суду у жовтні 2025 року юридично не минув.

Суд першої інстанції у мотивувальній частині рішення проігнорував питання позовної давності та зупинення її перебігу під час карантину й воєнного стану.

Відповідач просить повністю скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення про відмову у позові та залишити його вимоги на суму 4 551 000,00 грн в реєстрі вимог кредиторів як такі, що забезпечені іпотекою.

Узагальнення доводів та заперечень інших учасників справи

Арбітражний керуючий Палкін Андрій Юрійович подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення суду залишити в силі, а апеляційну скаргу залишити без задоволення, та зазначає, що відповідно до ст. 1046 ЦК України, договір позики є реальним і вважається укладеним лише з моменту фактичної передачі грошей. Лише підписання договору не створює зобов`язань.

ОСОБА_1 надав розписку від 11.05.2020 року, яка доводить, що кошти у розмірі 150 000 доларів США отримав особисто громадянин ОСОБА_2 за усною формою позики. У розписці ОСОБА_2 визначений як позичальник, він не зазначив, що діє від імені товариства чи отримує кошти як його представник.

Нотаріальний договір та розписка містять розбіжності. Так, за договором позичальником є ТОВ “МИР АВТО” зі строком повернення позики до 11.08.2020 року, тоді як за розпискою кошти отримав особисто ОСОБА_2 зі строком повернення до 11.05.2025 року за договором позики, укладеним в усній формі.

Відповідно до ст. 96 Цивільного кодексу України, ТОВ “МИР АВТО” не відповідає за особистими зобов`язаннями свого учасника ОСОБА_2 .

Існування протоколу загальних зборів № 14 та довіреності № 37 свідчить лише про наявність загальних повноважень у ОСОБА_2 .

Довіреність № 37 була строковою та діяла лише до 27.08.2020 року, тож повноваження ОСОБА_2 на підписання додаткових договорів від 11.05.2023 року взагалі не підтверджені належним чином.

Нотаріус не був присутній при передачі 150 000 доларів США, не здійснював їх перерахунок та не перевіряв зарахування грошей на рахунки чи в касу підприємства.

Дослідження рахунків ТОВ “МИР АВТО” у 5 банках (Ощадбанк, ПриватБанк, Укргазбанк, МТБ Банк, Радабанк) підтвердило відсутність руху коштів за оспорюваними договорами. За кілька років не зафіксовано жодних надходжень позики, повернення тіла боргу чи щомісячної сплати 1,5% процентів.

Колишній директор ОСОБА_3 нотаріально засвідчив, що не знав про ці договори, кошти на підприємство не надходили, а каса для готівки фактично не велася ще з 2017 року.

У матеріалах справи відсутні прибуткові касові ордери, касова книга, оборотно-сальдові відомості, розрахунки процентів чи акти звірки з кредитором.

Договори про внесення змін від 11.05.2023 року укладені в межах трирічного "підозрілого періоду" до відкриття справи про банкрутство боржника (10.10.2024).

У 2023 році ОСОБА_1 не надав товариству нового фінансування, хоча саме ТОВ перебувало у стані глибокої та сталої неплатоспроможності, станом на 31.12.2022 власний капітал товариства становив мав від`ємне значення (844 001,7 тис. грн), а збиток за 2022 рік - 114 462,7 тис. грн.

Правочини мали на меті штучно сформувати пріоритет забезпеченого кредитора для ОСОБА_1 та безкоштовно обтяжити іпотекою будівлю площею 144,9 кв.м (яка є важливим необоротним активом для ліквідаційної маси) без будь-якого економічного ефекту для самого товариства.

Оскільки реальне грошове зобов`язання ТОВ “МИР АВТО” за договором позики так і не виникло, іпотечний договір є недійсним, адже іпотека має похідний характер і не може існувати окремо від дійсного основного зобов`язання.

ТОВ “ДЕЛЬТА РІАЛ ЕСТЕЙТ” подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.05.2026 є законним і обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 безпідставними. Оспорювані договори позики та іпотеки укладені формально і не мали на меті реального виконання чи створення правових наслідків для боржника.

Суб`єктом прав та обов`язків за розпискою є безпосередньо ОСОБА_2 як фізична особа, а не товариство. Згідно зі ст. 96 Цивільного кодексу України та ст. 3 Закону України “Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю”, ТОВ “МИР АВТО” не відповідає за особистими зобов`язаннями своїх учасників.

Виписки з усіх банківських рахунків ТОВ “МИР АВТО”, а також відсутність касових та бухгалтерських документів підтверджують, що кошти від ОСОБА_1 до товариства не надходили.

У розписці від 11.05.2020 ТОВ “МИР АВТО” не зазначене як отримувач коштів, відсутні посилання на представницькі повноваження ОСОБА_2 , а строки повернення коштів за розпискою та за нотаріальним договором відмінні.

Нотаріальне посвідчення договору засвідчує лише його форму та волевиявлення сторін, але не доводить факт реальної передачі коштів юридичній особі за відсутності банківських, касових чи бухгалтерських підтверджень.

Договори про внесення змін від 11.05.2023 укладені в умовах стійкої неплатоспроможності боржника без будь-яких нових грошових переказів — виключно з метою штучного збереження іпотечного обтяження на майновому активі ТОВ “МИР АВТО”.

У справах про банкрутство застосовується підвищений стандарт доказування, у разі виникнення обґрунтованих сумнівів щодо кредиторських вимог саме на кредитора ОСОБА_1 покладається обов`язок довести реальність заборгованості.

У зв`язку з цим ТОВ “ДЕЛЬТА РІАЛ ЕСТЕЙТ” просить суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.06.2026 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді – Золотарьової Я.С. (доповідач), суддів – Віннікова С.В., Кошлі А.О.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 22.06.2026 відкрито апеляційне провадження. Розгляд справи призначено у судовому засіданні на 28.07.2026. Витребувано у Господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи (оскарження) №904/4209/24 (904/5788/25) необхідні для розгляду апеляційної скарги.

Разом із апеляційною скаргою від ОСОБА_1 надійшли наступні клопотання:

- клопотання про виклик та допит як свідка ОСОБА_2 щодо обставин укладення оспорюваних договорів, факту та порядку передачі грошових коштів, підстав та обсягу його повноважень як представника ТОВ "Мир Авто", а також змісту розписки від 11.05.2020;

- витребування від ліквідатора ТОВ "Мир Авто" Палкіна А.Ю. бухгалтерський баланс та фінансову звітність ТОВ "Мир Авто" за 2019– 2020 роки для встановлення фінансового стану боржника на дату укладення оспорюваних договорів;

- витребування від приватного нотаріуса Борд Н.Л. реєстрову книгу нотаріальних дій та матеріали нотаріальної справи щодо посвідчення Протоколу зборів учасників № 14 від 23.04.2020 та довіреності № 37 від 27.04.2020 для перевірки обсягу повноважень ОСОБА_2 ;

- долучити до матеріалів справи та прийняти як додаткові докази копії податкових декларацій платника єдиного податку – фізичної особи підприємця ОСОБА_1 за 2017, 2018, 2019 та 2020 роки на підставі ч. 3 ст. 269 ГПК України, з підстав, викладених у доводі 6-1 апеляційної скарги.

24.06.2026 позивач подав заперечення на клопотання скаржника про виклик свідка, витребування доказів та долучення доказів до матеріалів справи.

26.06.2026 матеріали справи №904/4209/24 (904/5788/25) надійшли до суду апеляційної інстанції.

Розпорядженням керівника апарату Центрального апеляційного господарського суду від 23.07.2026, у зв`язку з перебування у відпустці судді Кошлі А.О. з 27 липня 2026р. та у зв`язку із запланованою відпусткою судді-доповідача Золотарьової Я.С. у серпні 2026р., відповідно до пункту 2.4.6 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Центральному апеляційному господарському суді, затверджених Рішенням зборів суддів Центрального апеляційного господарського суду від 01.04.2025р. №1 (зі змінами), призначено автоматичну зміну складу колегії суддів у судовій справі № 904/4209/24 (904/5788/25).

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.07.2026 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Золотарьової Я.С. (доповідач), суддів - Віннікова С.В., Фещенко Ю.В.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 27.07.2026 прийнято апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.05.2026 у справі №904/4209/24 (904/5788/25) до провадження колегією суддів у складі: головуючого судді Золотарьової Я.С. (доповідач), суддів - Віннікова С.В., Фещенко Ю.В.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 28.07.2026 у задоволенні клопотання скаржника про виклик та допит як свідка ОСОБА_2 відмовлено. У задоволенні клопотання скаржника про витребування від ліквідатора ТОВ "Мир Авто" Палкіна А.Ю. бухгалтерський баланс та фінансову звітність ТОВ "Мир Авто" відмовлено. У задоволенні клопотання скаржника про витребування від приватного нотаріуса Борд Н.Л. реєстрову книгу нотаріальних дій та матеріали нотаріальної справи щодо посвідчення Протоколу зборів учасників № 14 від 23.04.2020 та довіреності № 37 від 27.04.2020 для перевірки обсягу повноважень ОСОБА_2 відмовлено.

Розгляд апеляційної скарги відкладено на 15.09.2026.

У судове засідання 15.09.2026 представник позивача не з`явився, 28.09.2026 подав заяву, в якій просить суд здійснювати розгляд справи за відсутності предстаника.

У судове засідання 15.09.2026 представники відповідача-2, третьої особи-1,3 не з`явились, були належним чином повідомлені про розгляд справи.

В судовому засіданні 15.09.2026 заслухано представника відповідача-1 та третю особу-2, Центральним апеляційним господарським судом оголошено вступну та резолютивну частини постанови у справі.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені апеляційним судом

11.05.2020 року між ОСОБА_1 (Позикодавець), з однієї сторони та ТОВ “МИР АВТО” (Позичальник) в особі ОСОБА_2 , було укладено Договір позики, який було посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу Борд Н.Л. та зареєстровано в реєстрі за № 40.

У відповідності до п. 1 Договору позики Позикодавець при укладанні цього договору передав Позичальнику, а Позичальник прийняв грошові кошти у розмірі 4 038 000,00 (чотири мільйони тридцять вісім тисяч грн. 00 коп.), що за комерційним курсом на день укладання договору 26,92 грн. за 1 долар США еквівалентно 150 000 (сто п`ятдесят тисяч) доларів США, строком до 11 серпня 2020 року.

Грошова сума, вказана в п. 1 цього Договору (сума позики), передана Позикодавцем та отримана Позичальником до підписання цього Договору, про що свідчать підписи сторін на цьому договорі (п. 2 Договору).

Повна сума позики, що підлягає поверненню Позичальником Позикодавцю має відповідати сумі 4 098 570 грн. 00 коп. (чотири мільйони дев`яносто вісім тисяч п`ятсот сімдесят грн. 00 коп.), що еквівалентно 152 500 (сто п`ятдесят дві тисячі п`ятсот) доларів США, за комерційним курсом, але не нижче офіційного курсу Національного банку України на день повернення грошових коштів (п. 4 Договору).

Виконання Позичальником свого зобов`язання за цим договором має бути здійснено в місті Дніпро готівкою (п. 5 Договору).

Цей договір вважається укладеним з моменту передачі Позикодавцем грошей Позичальнику (п. 11 Договору).

На забезпечення виконання Договору позики між ОСОБА_1 (Іпотекодержатель) та ТОВ “МИР АВТО” (Іпотекодавець) в особі ОСОБА_2 , 11.05.2020 було укладено Договір іпотеки, який було посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу Борд Н.Л. та зареєстровано в реєстрі за № 41.

Відповідно до пункту 2 Договору іпотеки, на забезпечення Основного зобов`язання Іпотекодавець передав в іпотеку Іпотекодержателю належні ТОВ "МИР АВТО" будівлі та споруди, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 144,9 кв.м.

Оціночна (ринкова) вартість предмету іпотеки, відповідно до Звіту про оцінку майна, становить 4 058 798,00 грн (п. 2.2. Договору).

11.05.2020 року приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу Борд Н.Л., до державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесені записи про обтяження - заборона на нерухоме майно та інформація про державну реєстрацію іпотеки, що підтверджується відповідними витягами з реєстру прав власності.

11.05.2023 року між ОСОБА_1 (Позикодавець) та ТОВ “МИР АВТО” (Позичальник) в особі ОСОБА_2 , було укладено Договір про внесення змін до договору позики, який було посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу Борд Н.Л. та зареєстровано в реєстрі за № 8.

У відповідності до п. 1 Договору про внесення змін до Договору позики, Сторони домовилися внести зміни до п. 1 Договору позики, який було укладено та посвідчено 11.05.2020 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу за р. № 40 та викласти його у наступній редакції: "Позикодавець при укладанні цього договору передав Позичальнику, а Позичальник прийняв грошові кошти у розмірі 4 551 000,00 (чотири мільйони п`ятсот п`ятдесят одна тисяча грн. 00 коп.), що за комерційним курсом на день укладання договору 37,00 грн. за 1 долар США еквівалентно 123 000 (сто двадцять три тисячі) доларів США, строком до 01 вересня 2023 року".

26.02.2026 ліквідатором ТОВ "МИР АВТО" Палкіним А.Ю. було долучено до матеріалів справи виписки про рух коштів з банківських установ:

- з АТ “ОщадБанк” відповідно до виписок якого залишки на рахунках та рух коштів з 11.05.2020 року відсутні;

- з АТ КБ “ПриватБанк” який надав виписки про рух коштів по двом рахункам за період з 25.12.2018 року по дату закриття 25.10.2024 року;

- з АБ “УКРГАЗБАНК” який надав виписки про рух коштів по одному рахунку за період з 28.04.2017 року по дату закриття 28.10.2024 року;

- з ПАТ “МТБ БАНК” який надав виписки про рух коштів по одному рахунку за період з 27.10.2021 року по дату закриття 30.10.2024 року;

- з АТ “АБ РАДАБАНК” який надав виписки про рух коштів по двом рахункам з 01.09.2019 по 21.03.2025 року.

Додаткові обставини справи, встановлені апеляційним судом

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки (т.1 арк.с.88), 11.05.2020 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Борд Наталією Леонідівною вчено реєстраційні дії щодо майна ТОВ “МИР АВТО” (будівлі та споруди загальною площею 144,9 кв. м за адресою: м. Дніпро, пр. Богдана Хмельницького, буд. 29Б).

Запис про іпотеку № 36455549, внесений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 52191621 від 11.05.2020 .

Запис про обтяження (заборона відчуження) № 36455623, внесений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 52191717 від 11.05.2020.

11.05.2023 нотаріусом Борд Н.Л. за реєстровими № 8 та № 9 посвідчено Договір про внесення змін до договору позики та Договір про внесення змін до договору іпотеки (суму боргу змінено до 4 551 000,00 грн / 123 000 USD, строк продовжено до 01.09.2023) із внесенням відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав.

В матеріалах справи відсутній протокол № 14 Загальних зборів учасників ТОВ “МИР АВТО” від 23.04.2020, на який посилається відповідач 2.

В матеріалах справи міститься довіреність від 27.04.2020 № 37 (т.1 арк.с.78), якою ТОВ “МИР АВТО” уповноважило Глущенка Сергія Володимировича, бути представником ТОВ «МИР АВТО» в органах нотаріату, перед усіма фізичними та юридичними особами, з будь-яких питань, пов?язаних з господарською діяльністю товариства з обмеженою відповідальністю «МИР АВТО», з усіма правами (повноваженнями), наданими статутом товариства з обмеженою відповідальністю «МИР АВТО» та чинним законодавством.

Для чого уповноваженому представнику надається право: підписувати та подавати заяви; подавати та отримувати необхідні довідки та документи; підписувати відповідні документи, договори займу, іпотеки, зміни та доповнень до них, інших правочинів; проводити платежі, а також виконувати всі необхідні дії, пов?язані з виконанням цієї довіреності. Довіреність видана без права передоручення, строком на чотири місяці дійсна до двадцять сьомого серпня дві тисячі двадцятого року.

Ця довіреність посвідчена приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Борд Н.Л. та зареєстровано в реєстрі за № 37.

Також в матеріалах справи міститься копія розписки, складеної та підписаної громадянином України ОСОБА_2 , в якій зазначено таке:

"Я, Громадянин України, ОСОБА_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , паспорт серія НОМЕР_1 , виданий Шевченківським РВ у м. Дніпропетровську ГУДМУ України в Дніпропетровській області 18 квітня 2016, код ІПН НОМЕР_2 , мешкаю за адресою: АДРЕСА_3 .

Даю цю розписку ОСОБА_1 , що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 , паспорт серія НОМЕР_3 , виданий місткім відділом Дніпровського РВ Дніпродзержинського МУ УМВС України в Дніпропетровській області 09 вересня 1997р.

Про те, що 11 травня 2020 року я позичав у нього гроші в сумі 150 000 USD (сто п`ятдесят тисяч доларів США) за договором іпотеки-позики, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 52191621 від 11.05.2020р.

Грошові кошти передані мені готівкою в повному обсязі. Отриману позику я зобов`язуюсь повернути до 11 травня 2025.

Інформація до розписки внесена мною власноручно.

Позичальник: ОСОБА_2

Присутні: ОСОБА_4 .".

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Щодо доводів відповідача про недоведеність ознак фраудаторності оскаржуваних правочинів апеляційний суд зауважує таке.

За приписами ч.1 ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 ст.215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, згідно з якою, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст.ст.16, 203, 215 Цивільного кодексу України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб.

Насамперед це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні спеціальних способів захисту її суб`єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного.

Безумовно, визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

Отже, кредитор (кредитори) та арбітражний керуючий є тими зацікавленими особами у справі про банкрутство, які мають право звертатися з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами чинного законодавства, у межах справи про банкрутство і таке звернення є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість відновлення порушених прав кредиторів та боржника.

Аналогічні правові висновки викладені у пунктах 78-81 постанови Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19).

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п.6 ч.1 ст.3 Цивільного кодексу України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Частиною 3 ст.13 Цивільного кодексу України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Формулювання "зловживання правом" необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, зокрема всупереч меті такого права.

Тож учасники цивільних відносин при здійсненні своїх прав зобов`язані діяти добросовісно, утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. На цих засадах мають ґрунтуватися і договірні відносини.

Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною.

У постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19) міститься правовий висновок, згідно якого фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам, отже, такий правочин може бути визнаний недійсним в порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство відповідно до статті 7 КУзПБ на підставі пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та частин третьої, шостої статті 13 ЦК України з підстав недопустимості зловживання правом, на відміну від визнання недійсним фіктивного правочину, лише на підставі статті 234 ЦК України. У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсними правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.

Відтак, фраудаторними можуть бути визнані не тільки ті правочини, які укладені у «підозрілий період» на підставі статті 42 Кодексу Укарїни з процедур банкрутства, та на підставі статті 234 Цивільного кодексу України (фіктивні правочини), але й ті, які не відповідають вимогам статей 3 та 13 Цивільного кодексу України на підставі статей 203 та 215 Цивільного кодексу України.

Тому, апеляційний суд відхиляє, зокрема, доводи відповідача 2 про те, що суд помилково визнав правочини фіктивними, а також не зважив на те, що спірні правочини укладено поза межами «підозрілого періоду». Апеляційний суд звертає увагу, що суд першої інстанції не застосовував ані ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства, ані статтю 234 Цивільного кодексу України як підставу для визнання спірних правочинів недійсними.

Посилання скаржника на правові позиції Верховного Суду щодо обов`язковості доведення умислу обох сторін за ст. 234 Цивільного кодексу України не можуть бути застосовані у цій справі та є не релевантними, оскільки як вже було вказано вище, судом не було застосовано статтю 234 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин.

Позивач наполягав на тому, що в результаті укладеного договору позики грошові кошти не були передані боржнику, тобто що цей договір було укладено “про людське око”, лише з метою обтяження нерухомого майна внаслідок укладення договору іпотеки.

Суд першої інстанції також встановив відсутність факту передання 150 000 доларів США боржникові ТОВ “МИР АВТО”, оскільки грошові кошти не надходили на банківські рахунки позичальника, не вносилися до каси підприємства та не відображалися у його бухгалтерському обліку.

Також суд зауважив про те, що відповідно до Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 29.12.2017 року № 148, на час укладення договору позики діяло обмеження на розрахунки готівкою між фізичними особами та суб`єктами господарювання протягом одного дня у розмірі 50 000,00 грн.

Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Стороною спірного договору позики є юридична особа – боржник. Відповідно, у разі отримання грошових коштів за цим договором, вони повинні бути зараховані на відповідні розрахункові рахунки або внесені у касу підприємства та знайти відображення у бухгалтерському обліку.

Водночас, як було встановлено судом першої інстанції, будь-яких доказів отримання позичальником вказаних грошових коштів (як на розрахункові рахунки, так і в касу) матеріали справи не містять.

Доводи відповідача 2 про те, що саме позивач повинен доводити факт не отримання позичальником грошових коштів, не узгоджується з вимогами статті 74 Господарського процесуального кодексу України відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що саме відповідач повинен довести, що він надав позичальнику грошові кошти на виконання договору позики, оскільки саме він вказує на цю обставину і саме цю обставину заперечує як позивач, так і відповідач 1 (позичальник).

Водночас, позивач у справі, який є кредитором у справі про банкрутство та ліквідатор, який представляє відповідача 1 (боржника) у цій справі, стверджували про те, що відповідач 2 (позичальник) не вчиняв дій щодо виконання договору позики, а саме дій щодо надання позичальнику грошових коштів. На спростування цих тверджень відповідачем 2 відповідних доказів вчинення цих дій – перерахування або надання грошових коштів не надано.

Апеляційний суд вказує про те, що саме лише зазначення у тексті договору позики про те, що грошові кошти надано у позику, не є достатнім доказом такого надання. Оскільки відповідач 2 є забезпеченим кредитором у справі про банкрутство, і його кредиторські вимоги до боржника ґрунтуються саме на спірних договорах позики та іпотеки, до цих вимог повинен бути застосований підвищенний стандарт доказування. Відповідно, для спростування доводів позивача про фраудаторність спірних правочинів, відповідач 2 повинен довести мету, яку, зокрема, переслідував він, під час укладення цих договорів, а також довести реальне виконання договору позики у вигляді передачі відповідачу 1 грошових коштів. Саме доведення відповідачем 2 факту передання коштів відповідачу 1 може спростувати твердження позивача про фактичну безоплатність договору позики, єдиною метою якого було обтяження нерухомого майна відповідача 1, що унеможливлює задоволення кредиторських вимог (крім кредиторських вимог відповідача 2) у справі про банкрутство.

Необхідним у такому випадку має бути також документальне підтвердження джерел походження коштів, наданих фізичною особою у позику, факту і напрямків використання цих коштів позичальником, подання інших доказів наявності між позикодавцем та боржником (позичальником) зобов?язальних правовідносин за відповідним договором позики.

Близька за змістом правова позиція викладена у Постанові КГС ВС від 24.06.2025 у справі №903/135/23.

Також апеляційний суд критично ставиться до доводів відповідача 2 щодо нотаріального посвідчення договорів як доказ того, що грошові кошти були передані позичальнику.

Так, відповідно до статті 54 Закону України “Про нотаріат” нотаріуси посвідчують правочини, які згідно із законом підлягають обов`язковому нотаріальному посвідченню. На вимогу фізичної або юридичної особи будь-який правочин з її участю може бути нотаріально посвідчений. Нотаріус при вчиненні нотаріальної дії перевіряє, чи відповідає зміст посвідчуваного ним правочину вимогам закону і дійсним намірам сторін.

Водночас, нотаріус не перевіряє виконання договору його сторонами.

Так, за змістом пункту 1 договору позики грошова сума, вказана в п. 1 цього Договору (сума позики), передана позикодавцем та отримана позичальником до підписання цього Договору, про що свідчать підписи сторін на цьому договорі (п. 2 Договору).

Водночас в договорі не вказано, що передача грошових коштів відбулась в присутності нотаріуса. Доводи відповідача 2 в цій частині спростовуються відсутністю касових ордерів, банківських виписок та інших доказів.

Також колегія суддів зазначає, що розписка від 11.05.2020 містить істотні суперечності з договором позики. За договором, позичальником є ТОВ “МИР АВТО”, а за розпискою кошти одержав і зобов`язався повернути ОСОБА_2 . Строк повернення за договором до 11.08.2020, а за розпискою до 11.05.2025. У розписці є посилання на усний договір позики, тоді як договір позики укладено у письмові формі та посвідчено нотаріально.

Посилання у розписці на реєстраційний номер іпотеки № 52191621 також не усуває тих невідповідностей, які вказані вище.

У розписці відсутні посилання на те, що ОСОБА_2 є представником ТОВ “МИР АВТО”, відсутні у розписці також посилання на Протокол № 14 чи Довіреність № 37.

Тому, апеляційний суд доходить висновку, що відсутній правовий зв?язок між договором позики та розпискою. Вказана розписка не підтверджує отримання ОСОБА_2 грошових коштів саме на виконання договору позики.

Відтак, відповідачем 2 не доведено, що договір позики був оплатним. І якщо укладення договору позики призвело до можливості ОСОБА_1 заявити кредиторські вимоги у справі про банкрутство, то укладення за цих умов (ненадання підприємтсву позики) договору іпотеки, призвело до того, що кредитор ОСОБА_1 є забезпеченим кредитором у справі про банкрутство, що надає йому переваги перед іншими кредиторами, без належних на те підстав.

При цьому, такої переваги, кредитор ОСОБА_1 міг досягнути лише у разі укладення одночасно договору позики і договору іпотеки. Тому, ознаки фраудаторності мають оцінюватися в розрізі тих наслідків, до яких призвело укладення цих договорів не окремо один від одного, а у їх сукупності та взаємозв?язку.

Крім того, апеляційним судом враховується, що відповідно до частини 1 статті 575 Цивільного кодексу України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи, а також застава об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості.

Взаємні права і обов`язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону.

Іпотека є акцесорним (забезпечувальним) зобов`язанням, яке існує виключно для забезпечення виконання основного зобов`язання (позики).

Відповідно до ч. 2 ст. 548 ЦК України та ст. 3 Закону України “Про іпотеку”, недійсність основного зобов`язання тягне за собою недійсність правочину щодо його забезпечення.

Принцип "процесуальної рівності сторін" передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (рішення ЄСПЛ від 27.10.1993 у справі "DOMBO BEHEERB.V. v. THE NETHERLANDS").

Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У розумінні положень наведеної норми на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Відповідно до статті 89 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про більшу вірогідність доказів, наданих позивачем на підтвердження обґрунтування своєї позиції про те, що договір позики та договір іпотеки, укладені «про людське око» та спрямовані на шкоду кредиторам, оскільки їх наслідком стало лише те, що ОСОБА_1 став забезпеченим кредитором у справі про банкрутство, ніж докази, надані відповідачем 2 на підтвердження того, що договір позики був укладений з метою надання підприємству грошових коштів.

Щодо доводів апеляційної скарги про наявність у ОСОБА_2 повноважень на підписання оскаржуваних угод апеляційний суд зазначає таке.

Статтею 239 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.

При цьому жодна з сторін у цій справі не зазначала про те, що у ОСОБА_2 були відсутні повноваження на укладення спірних договорів у 2020 році, на відміну від договорів, які були укладені у 2023 році. Водночас, матеріали справи не підтверджують отримання ОСОБА_2 суми позики, на виконання договору позики, що зумовлює відсутність у підприємства обов?язку повернути цю суму, на виконання статті 1046 Цивільного кодексу України.

Водночас, як було встановлено судом першої інстанції, з чим погоджується й апеляційний суд, матеріали справи не містять доказів того, що укладені договори були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

Водночас апеляційний суд звертає увагу на те, що дія довіреності, яку відповідач 1 видав ОСОБА_2 закінчилась 27 серпня 2020 року. Тому договори про внесення змін до договорів позики та іпотеки від 11.05.2020 року, зареєстровані за № 8 та № 9 від 11.05.2023, були підписані ОСОБА_2 без належних на те повноважень.

При цьому доводи апелянта про те, що суд першої інстанції визнав договір позики недійсним без встановлення умислу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на вчинення фіктивного правочину у контексті ст. 234 ЦК України, є безпідставними, оскільки суд першої інстанції задовольнив позов та визнав оспорювані договори недійсними на підставі ч. 5 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 ЦК України. При цьому суд не застосовував ст. 234 ЦК України та не кваліфікував спірний договір позики як фіктивний правочин у розумінні цієї норми.

Частина 5 ст. 203 ЦК України встановлює загальну імперативну вимогу чинності будь-якого правочину. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені.

Що стосується доводів відповідача 2 про те, що суд не надав оцінку доводам сторін щодо позовної давності, апеляційний зауважує, що відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частиною 3 статті 267 Цивільного кодексу України унормовано, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Матеріали справи не містять заяви будь-якої сторони у цій справі про застосування строків позовної давності. Тому, суд першої інстанції правомірно не надавав цьому оцінку. Відповідно, доводи апеляційної скарги в цій частині колегією суддів також відхиляються.

Узагальнюючи наведене вище, апеляційний суд доходить висновку, що у цій справі суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що спірні правочини за визначеними в своїй сукупності критеріями мають ознаки фраудаторних та що наявні підстави для визнання їх недійсними.

З огляду на викладене, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 та статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За викладених обставин, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає, що розглядаючи справу, суд першої інстанції дав оцінку наявним у справі доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що у відповідності до ст. 276 ГПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін.

Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв`язку із апеляційним оскарженням, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявника у скарзі і відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.05.2026 у справі №904/4209/24 (904/5788/25) - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.05.2026 у справі №904/4209/24 (904/5788/25) - залишити без змін.

Судові витрати за подання апеляційної скарги на рішення суду покласти на заявника апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

У зв`язку із перебуванням члена колегії Фещенко Ю.В. у відпустці, повний текст постанови виготовлено і підписано 20.10.2026.

Головуючий суддя Я.С. Золотарьова

Суддя С.В. Вінніков

Суддя Ю.В. Фещенко