Постанова від 13 жовтня 2026 р. у справі №303/6521/25 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 303/6521/25

провадження № 51-464 км 26

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Львівського апеляційного суду від 21 квітня 2026 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025071040000935, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Мукачево Закарпатської області, раніше не судимого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1 та 2 статті 307 КК України.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 09 грудня 2025 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 307 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

ОСОБА_7 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, та на підставі п. 1 ч. 1 ст. 373 КПК України виправдано, у зв`язку з недоведеністю того, що вчинено кримінальне правопорушення, в якому він обвинувачується.

На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки з покладенням обов`язків, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 76 цього Кодексу.

Запобіжний захід ОСОБА_7 у вигляді тримання під вартою змінено, застосовано запобіжний захід до набрання вироком законної сили у вигляді особистого зобов`язання.

На підставі ч. 1 ст. 377 КПК України ОСОБА_7 звільнено з-під варти в залі судового засідання.

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України, в строк відбування покарання ОСОБА_7 зараховано строк попереднього ув`язнення, починаючи з моменту його затримання 05 червня 2025 року по день ухвалення вироку, виходячи із співвідношення, що одному дню позбавлення волі відповідає один день попереднього ув`язнення.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів у провадженні, а також відповідно до статей 96-1, 96-2 КК України застосовано спеціальну конфіскацію грошової суми 1 000 грн, отриманої ОСОБА_7 від збуту психотропних речовин 19.05.2025 та 05.06.2025.

Вироком Львівського апеляційного суду від 21 квітня 2026 року вирок місцевого суду скасовано таухвалено новий вирок, яким ОСОБА_7 засуджено за:

- ч. 1 ст. 307 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк5 років;

- ч. 2 ст. 307 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк6 років з конфіскацією майна.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначено ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з конфіскацією майна.

У решті вирок суду першої інстанції залишено без змін.

За обставин, викладених у вироку місцевого суду, ОСОБА_7 у невстановлені досудовим розслідуванням час та місці придбав з метою збуту психотропну речовину, обіг якої обмежено, - метамфетамін, частину якого в подальшому збув під час оперативних закупок громадянину під вигаданими анкетними даними ОСОБА_8 .

Так, 19 травня 2025 року, близько 15 год 10 хв., у чагарниковій зоні на березі річки Латориця у м. Мукачеві під час оперативної закупки ОСОБА_7 збув за

600 грн ОСОБА_8 метамфетамін масою 0,1417 г у перерахунку на метамфетамін основу.

Крім того, 05 червня 2025 року, близько 17 год 10 хв., у тому ж місці під час оперативної закупки ОСОБА_7 збув за 400 грн ОСОБА_8 метамфетамін масою 0,0321 г у перерахунку на метамфетамін основу.

В подальшому 05 червня 2025 року під час огляду місця проживання ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_2 , в період часу з 21 год 02 хв. по 21 год 30 хв., виявлено та вилучено метамфетамін загальною масою 1,261855 г, амфетамін - 0,000173 г та канабіс - 15,1124 г у відповідних перерахунках, а також електронні ваги та інші предмети із залишками зазначених речовин. Під час особистого обшуку ОСОБА_7 у кишені його штанів виявлено вісім згортків із метамфетаміном загальною масою 0,1662 г у перерахунку на метамфетамін основу. Зазначені речовини він умисно зберігав з метою збуту.

За апеляційною скаргою прокурора судом апеляційної інстанції ухвалено новий вирок, яким визнано ОСОБА_7 винуватим за ч. 2 ст. 307 КК України, при цьому зазначено, що встановлені фактичні обставини кримінального провадження свідчать про умисне незаконне зберігання обвинуваченим метамфетаміну, амфетаміну та канабісу з метою збуту, які були виявленні у нього за місцем проживання та під час особистого обшуку, вчинене повторно.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить оскаржуваний вирок апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

На думку захисника, вказаний суд безпідставно дійшов висновку про наявність у діях ОСОБА_7 кваліфікуючої ознаки повторність, передбаченої ч. 2 ст. 307 КК України. Стверджує, що дії засудженого були охоплені єдиним умислом на збут психотропних речовин одній і тій самій особі ОСОБА_8 , а тому утворюють один продовжуваний злочин, передбачений ч. 1 ст. 307 КК України.

Також зазначає, що стороною обвинувачення не доведено наміру ОСОБА_7 збувати вилучені у нього психотропні речовини іншим особам. Вважає, що посилання апеляційного суду на зміст розмов засудженого, використання ним певного «сленгу», наявність електронних ваг, зіп-пакетів та розфасованої речовини ґрунтуються на припущеннях.

Крім цього, суд апеляційної інстанції належним чином не оцінив протоколи негласних слідчих (розшукових) дій, зокрема, аудіо-, відеоконтролю особи та зняття інформації з електронних комунікаційних мереж, які не містять безпосередніх відомостей про домовленість ОСОБА_7 щодо збуту наркотичних засобів чи психотропних речовин іншим особам.

До того ж посилається на положення ст. 32 КК України та правові позиції Верховного Суду щодо відмежування продовжуваного злочину від повторності тотожних кримінальних правопорушень.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор, посилаючись на законність і обґрунтованість оскарженого судового рішення, просив касаційну скаргу залишити без задоволення.

Від захисника ОСОБА_6 надійшло клопотання про проведення касаційного розгляду без її та засудженого участі.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин, і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Кваліфікація дій ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 307 КК України та доведеність його винуватості у вчиненні даного кримінального правопорушення, у касаційній скарзі не заперечуються.

Зі змісту касаційної скарги слідує, що основні доводи захисника фактично зводяться до незгоди з установленими апеляційним судом фактичними обставинами кримінального провадження та оцінкою доказів, на підставі яких суд дійшов висновку про наявність у діях ОСОБА_7 ознаки повторності, передбаченої ч. 2 ст. 307 КК України.

Фактичні обставини кримінального провадження були предметом оцінки суду апеляційної інстанції і вони перегляду у касаційному порядку, відповідно до вимог ч. 1 ст. 438 КПК України, не підлягають. Невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження є підставою для скасування чи зміни судових рішень в апеляційному порядку, згідно зі ст. 409 КПК України.

При розгляді скарг суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно з положеннями ст. 62 Конституції України та ст. 17 КПК України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

За прецедентною практикою Європейського Суду, суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така «доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою».

Статтею 91 КПК України передбачено, що у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.

Разом з цим, доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Вказаних вимог судом апеляційної інстанції дотримано у повному обсязі.

Висновок апеляційного суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, зроблено з додержанням положень ст. 23 КПК України, на підставі з`ясування усіх обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 вказаного Кодексу.

Так, твердження захисника про те, що незаконне зберігання ОСОБА_7 психотропних речовин та наркотичного засобу з метою збуту не утворює самостійного кримінального правопорушення, оскільки вказані дії були охоплені єдиним умислом на збут психотропної речовини, а тому мали кваліфікуватися як продовжуваний злочин за ч. 1 ст. 307 КК України, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 32 КК України повторністю кримінальних правопорушень визнається вчинення двох або більше кримінальних правопорушень, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу. Повторність відсутня при вчиненні продовжуваного кримінального правопорушення, яке складається з двох або більше тотожних діянь, об`єднаних єдиним кримінально протиправним наміром.

Таким чином, для вирішення питання про те, чи є послідовно вчинені діяння одним продовжуваним кримінальним правопорушенням або декількома самостійними кримінальними правопорушеннями, визначальним є, зокрема, встановлення спрямованості умислу особи, характеру вчинених нею дій, предмета кримінального правопорушення та часової відстані між відповідними діяннями.

У цьому кримінальному провадженні суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_7 маючи єдиний умисел 19 травня та 05 червня 2025 року здійснив збут метамфетаміну одній і тій самій залегендованій особі ОСОБА_8 , що не заперечувалось в апеляційній скарзі прокурора.

Разом із цим, предметом обвинувачення за ч. 2 ст. 307 КК України були психотропні речовини та наркотичний засіб, які на момент їх виявлення ОСОБА_7 зберігав за місцем проживання та при собі з метою збуту.

Так, за місцем проживання ОСОБА_7 було виявлено метамфетамін, амфетамін та канабіс, а під час особистого обшуку вісім окремо упакованих згортків із метамфетаміном. Зазначені обставини апеляційний суд оцінив у взаємозв`язку з іншими доказами, у тому числі з результатами негласних слідчих (розшукових) дій.

Як встановив суд, результати НСРД містили відомості про спілкування

ОСОБА_7 не лише з ОСОБА_8 , а й з іншими особами у різні дати, у ході якого обговорювалися питання, пов`язані зі збутом наркотичних засобів та психотропних речовин, їх кількістю та вартістю.

Крім того, суд врахував виявлення у квартирі електронних ваг, зіп-пакетів та інших предметів із залишками психотропних речовин, а також факт виявлення при ОСОБА_7 восьми окремо упакованих згортків метамфетаміну.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вилучені у ОСОБА_7 речовини зберігалися не для реалізації виключно ОСОБА_8 , а з метою подальшого збуту іншим особам.

Цей висновок є результатом встановлених фактичних обставин з урахуванням оцінки сукупності доказів, а не припущенням, як про це вказує захисник.

При цьому, сама по собі відсутність встановленої конкретної особи, якій ОСОБА_7 мав намір збувати вилучені психотропні речовини, не свідчить про відсутність мети збуту, яка встановлюється на підставі сукупності інших об`єктивних обставин.

Колегія суддів погоджується з апеляційним судом, що характер предметів та речовин, які були вилучені, їх кількість і спосіб упакування, а також зміст зафіксованих під час НСРД розмов у сукупності не дають підстав вважати, що всі встановлені діяння були заздалегідь охоплені єдиним умислом на реалізацію одного й того самого предмета кримінального правопорушення.

При цьому, доводи захисту про те, що ОСОБА_7 мав намір збувати психотропні речовини лише ОСОБА_8 , фактично є версією сторони захисту, яка була предметом перевірки суду апеляційної інстанції.

Встановлені судом обставини свідчать про те, що незаконне зберігання ОСОБА_7 психотропних речовин та наркотичного засобу з метою подальшого збуту не було тотожним продовженням дій зі збуту метамфетаміну ОСОБА_8 , які мали місце 19 травня та 05 червня 2025 року.

Отже, висновок апеляційного суду про наявність у діях ОСОБА_7 кваліфікуючої ознаки повторність та кваліфікація його дій за ч. 2 ст. 307 КК України є обґрунтованим.

Не спростовують наведеного висновку й посилання захисника на правові позиції Верховного Суду щодо відсутності повторності у випадках, коли декілька тотожних діянь охоплюються єдиним умислом та утворюють продовжуваний злочин.

Висновки, сформульовані Судом у зазначених захисником судових рішеннях, стосуються оцінки конкретних фактичних обставин відповідних кримінальних проваджень. У кожному випадку підлягають встановленню зміст умислу особи, спрямованість її дій, предмет кримінального правопорушення та інші обставини, що характеризують взаємозв`язок окремих діянь.

Колегія суддів вважає, що у цьому кримінальному провадженні апеляційний суд вірно встановив фактичні обставини, які свідчать про наявність у ОСОБА_7 самостійного умислу щодо незаконного зберігання психотропних речовин та наркотичного засобу з метою їх подальшого збуту, при цьому правильно застосував положення ст. 32 КК України.

З урахуванням викладеного, доводи касаційної скарги захисника про те, що апеляційний суд надав неправильну оцінку результатам негласних слідчих (розшукових) дій, змісту розмов ОСОБА_7 з іншими особами, вилученим під час обшуку речовинам, електронним вагам, зіп-пакетам, а також способу фасування психотропної речовини, є неспроможними.

Перевіряючи доводи скарги прокурора, суд апеляційної інстанції повторно дослідив докази, необхідність дослідження яких була заявлена в апеляційній скарзі, зокрема, результати НСРД, та навів у вироку мотиви, з яких дійшов належного висновку про неправильність застосування місцевим судом закону України про кримінальну відповідальність.

Тому твердження захисника про те, що вказаний суд обмежився формальним переліченням доказів, не відповідає змісту оскаржуваного судового рішення.

Вирішуючи питання про покарання, апеляційний суд врахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, дані про особу ОСОБА_7 , який раніше не судимий, його сімейний стан, наявність на утриманні двох малолітніх дітей, а також відсутність обставин, що пом`якшують чи обтяжують покарання.

З урахуванням наведеного суд призначив покарання у виді позбавлення волі в межах санкцій частин 1, 2 статті 307 КК України та на підставі ч. 1 ст. 70 цього Кодексу визначив остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим.

Вирок суду апеляційної інстанції достатньо вмотивований та відповідає вимогам ст. 420 КПК України.

Оскільки істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були би підставами для зміни чи скасування вироку апеляційного суду щодо ОСОБА_7 колегією суддів не встановлено, тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги захисника.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Львівського апеляційного суду від 21 квітня 2026 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в його інтересах - беззадоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3