Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №922/162/26 — Східний апеляційний господарський суд

Суд: Східний апеляційний господарський суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Господарське

Категорія: підряду, з них

Дата: 07 жовтня 2026 р.

Справа: №922/162/26

Суддя: Гетьман Руслан Анатолійович

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 року м. Харків Справа №922/162/26

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Склярук О.І., суддя Хачатрян В.С.

за участю секретаря судового засідання Міракова Г.А.,

за участю представників:

від позивача – Маклашевська А.О.,

від відповідача – Бойко В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетично-дорожнє будівництво» (вх.№1487Х від 09.07.2026) на рішення Господарського суду Харківської області від 08.06.2026 у справі №922/162/26 (м. Харків, суддя Усата В.В., повне рішення складено 18.06.2026)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Автомагістраль-Південь», м. Одеса,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетично-дорожнє будівництво», м. Канів, Черкаська область,

про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Автомагістраль-Південь» звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетично-дорожнє будівництво», в якому просило:

- стягнути з ТОВ «Енергетично-дорожнє будівництво» на користь ТОВ «Автомагістраль - Південь» заборгованість у розмірі 33 191 116, 08 грн, з яких 23 008 922, 04 грн (основна заборгованість) + 2 170 977, 40 грн (інфляційне збільшення) + 770 865, 03 грн (3% річних)+ 7 240 351, 61 грн (подвійна облікова ставка НБУ).

- стягнути з ТОВ «Енергетично-дорожнє будівництво» на користь ТОВ «Автомагістраль-Південь» понесені витрати на судовий збір у розмірі 398 293, 39 грн.

Позов обґрунтовано неналежним виконання відповідачем зобов`язань за Договором субпідряду №16-09/24-ОД від 16.09.2024 року щодо оплати виконаних позивачем монтажно-будівельних робіт по об`єкту «Капітальний ремонт мосту на км 26+294 автомобільної дороги загального користування державного значення Т-21-04 Харків – Вовчанськ – контрольно-пропускний пункт «Чугунівка», Харківська область».

Рішенням Господарського суду Харківської області від 08.06.2026 позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетично-дорожнє будівництво» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Автомагістраль - Південь» заборгованість у розмірі 33 191 116, 08 грн., з яких: 23 008 922, 04 грн. - основна заборгованість, 2 170 977, 40 грн. - інфляційне збільшення, 770 865, 03 грн. - 3% річних, 7 240 351, 61 грн. - подвійна облікова ставка НБУ; витрати зі сплати судового збору у розмірі 398 293, 39 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергетично-дорожнє будівництво» з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм чинного законодавства, просить поновити строк для подання даної апеляційної скарги та відкрити апеляційне провадження у справі №922/162/26 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетично дорожнє будівництво» на рішення Господарського суду Черкаської області у справі № 922/162/26 від 08 червня 2026 року. Ухвалу Господарського суду Харківської області про відмову у задоволенні заяви відповідача про залишення позову без розгляду скасувати. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетично дорожнє будівництво» про залишення без розгляду позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Автомагістраль-Південь» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетично-дорожнє будівництво» про стягнення 33 191 116,08 грн – задовольнити. Рішення Господарського суду Харківської області від 08.06.2026 року у справі №922/162/26 скасувати в частині стягнення 7 240 351,61 грн пені. Прийняти нове рішення, яким застосувати спеціальну позовну давність до вимог позивача про стягнення пені та відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення пені у зв`язку зі спливом строку спеціальної позовної давності. Стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи в судах першої та апеляційної інстанцій.

В обґрунтування апеляційної скарги Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергетично-дорожнє будівництво» вказує про те, що:

- судом першої інстанції неправильно застосовано положення статті 267 Цивільного кодексу України, що призвело до безпідставного незастосування спеціальної позовної давності до вимог про стягнення пені.

Скаржник зазначає, що з матеріалів справи вбачається, що відповідач протягом усього розгляду справи заперечував проти задоволення позовних вимог у частині стягнення штрафних санкцій, вказуючи, зокрема, на їх надмірний розмір та заявляючи клопотання про їх зменшення відповідно до положень статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України. Зазначені обставини свідчать про те, що питання правомірності стягнення пені було предметом активного процесуального спору між сторонами протягом усього судового розгляду. Крім того, під час судового засідання 08 червня 2026 року, після завершення дослідження доказів та під час судових дебатів, представником відповідача заявлено клопотання про застосування спеціальної позовної давності до вимог позивача про стягнення пені. Апелянт звертає увагу на те, що на момент заявлення клопотання судовий розгляд справи ще не був завершений, суд не видалявся до нарадчої кімнати для ухвалення рішення, а отже справа перебувала на стадії судового розгляду, в межах якої суд мав повноваження вирішити питання щодо застосування наслідків спливу позовної давності. При цьому суд не встановлював та не досліджував питання щодо фактичного спливу спеціальної позовної давності, не перевіряв правильність її обчислення, не аналізував початок перебігу відповідного строку та не зробив висновку про відсутність підстав для її застосування по суті.

Єдиною підставою для відмови у застосуванні спеціальної позовної давності суд визнав те, що відповідна заява була зроблена відповідачем під час судових дебатів, а не у строк, встановлений судом для подання відзиву чи інших процесуальних документів. Суд також зазначив, що відповідач не подавав відповідної заяви під час підготовчого провадження та у судовому засіданні 25.05.2026 повідомив про відсутність інших заяв і клопотань. Саме ці процесуальні обставини стали єдиною підставою для неприйняття заяви про застосування позовної давності.

Водночас, апелянт вказує на те, що чинним законодавством не встановлено жодних вимог щодо форми звернення з такою заявою, необхідності заявлення її в рамках відзиву та/або виключно на стадії підготовчого провадження, або встановлення спеціальних процесуальних строків щодо її подання.

Таким чином, апелянт вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував положення статей 258 та 267 Цивільного кодексу України, безпідставно поставивши можливість застосування спеціальної позовної давності у залежність від процесуального моменту подання відповідної заяви, хоча таких вимог закон не містить. Заява Відповідача про застосування спеціальної позовної давності була зроблена до ухвалення рішення судом першої інстанції, що відповідає вимогам частини третьої статті 267 Цивільного кодексу України та підтверджується матеріалами справи. Суд не дослідив питання перебігу спеціальної позовної давності, не перевірив доводи відповідача щодо її спливу та не надав їм належної правової оцінки, обмежившись виключно формальними мотивами щодо часу заявлення відповідного клопотання.

Рішення Господарського суду Харківської області в частині стягнення пені ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, що відповідно до пункту 4 частини першої статті 277 Господарського процесуального кодексу України є підставою для його скасування в цій частині. Суд першої інстанції фактично підмінив аналіз матеріально-правових підстав застосування спеціальної позовної давності формальною оцінкою процесуального моменту заявлення відповідного клопотання, внаслідок чого не вирішив по суті питання про наявність підстав для застосування статті 267 Цивільного кодексу України. За твердженням апелянта, такий висновок не ґрунтується на вимогах закону, суперечить правовим висновкам Верховного Суду та свідчить про неправильне застосування норм матеріального права, що відповідно до пункту 4 частини першої статті 277 Господарського процесуального кодексу України є підставою для скасування рішення в частині стягнення пені;

- суд першої інстанції безпідставно відмовив у залишенні позову без розгляду, неправильно застосувавши наслідки повторної неявки позивача у судові засідання.

Апелянт вказує на те, що у період з 30 січня 2026 року по 25 травня 2026 року Господарським судом Харківської області було призначено вісім судових засідань, однак представник позивача не з`явилася у жодне з них, участі у розгляді справи не брала та не забезпечила належне представництво інтересів позивача. При цьому протягом зазначеного періоду представником позивача не було подано жодної заяви про розгляд справи за її відсутності, не повідомлено суд про причини неявки у жодне із призначених судових засідань, а також не надано жодних доказів, які б свідчили про існування об`єктивних та поважних обставин, що унеможливлювали її участь у судових засіданнях.

Скаржник вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував положення статей 202 та 226 Господарського процесуального кодексу України, безпідставно відмовивши у задоволенні заяви відповідача про залишення позову без розгляду. При цьому, судом встановлено та не заперечувалося, що представник позивача, будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце судових засідань, не з`являлася до суду, не повідомляла про причини своєї неявки та не подавала заяв про розгляд справи за її відсутності. Незважаючи на наявність зазначених обставин, суд першої інстанції не застосував передбачені законом процесуальні наслідки. За твердженням скаржника, суд фактично підмінив застосування встановлених законом процесуальних наслідків оцінкою доводів позивача, викладених у запереченнях, поданих вже після звернення відповідача із заявою про залишення позову без розгляду, чим поставив позивача у більш сприятливе процесуальне становище та усунув наслідки його тривалої процесуальної бездіяльності.

Крім того, апелянт вказує на те, що у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.06.2020 у справі №910/16978/19 сформульовано правовий висновок, відповідно до якого обов`язковими умовами для застосування процесуальних наслідків, передбачених частиною четвертою статті 202 та пунктом 4 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України, є належне повідомлення позивача про дату, час і місце судового засідання та відсутність заяви про розгляд справи за його відсутності. Також апелянт звертає увагу на те, що суд першої інстанції без належного обґрунтування причин відійшов від висновків Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду викладених у постанові від 18.11.2022 у справі № 905/458/21 в якій зазначено про те, що норми, закріплені у частині четвертій статті 202 та у пункті 4 частини першої статті 226 ГПК України, за методом правового регулювання є імперативними, що означає те, що відповідно до цих норм процесуального права у разі неявки позивача в судове засідання за умови, що він був належним чином повідомлений про час і місце судового засідання, не повідомив суд про причини його неявки та не надав суду заяви про розгляд справи за його відсутності, суд має імперативний процесуальний обов`язок залишити позов без розгляду. Тобто, незважаючи на імперативний обов`язок залишення позовної заяви без розгляду суд відійшов від даної позиції та продовжив розгляд справи;

- суд першої інстанції неодноразово постановляв ухвали про перехід від однієї стадії судового провадження до іншої за відсутності учасників справи, що позбавляло сторони можливості висловити свою позицію щодо відповідних процесуальних питань та реалізувати процесуальні права, передбачені Господарським процесуальним кодексом України. Хоча зазначені обставини самі по собі не є самостійною підставою для скасування рішення суду, вони свідчать про недотримання судом першої інстанції принципів змагальності сторін, рівності учасників судового процесу та справедливого судового розгляду, що у сукупності з наведеними в апеляційній скарзі порушеннями підтверджує незаконність оскаржуваного рішення.

Системою автоматизованого розподілу справ відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.07.2026 для розгляду справи №922/162/26 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Гетьман Р.А., суддя Хачатрян В.С., суддя Склярук О.І.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 14.07.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетично-дорожнє будівництво» (вх.№1487 від 09.07.2026) на рішення Господарського суду Харківської області від 08.06.2026 у справі №922/162/26 залишено без руху з підстав відсутності доказів сплати судового збору.

В строк, наданий судом, від апелянта надійшла заява про усунення недоліків (вх.№8554 від 03.08.2026). Зокрема, апелянтом надано докази сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 11.08.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетично-дорожнє будівництво» (вх.№1487 від 09.07.2026) на рішення Господарського суду Харківської області від 08.06.2026 у справі №922/162/26. Витребувано з Господарського суду Харківської області матеріали справи №922/162/26. Призначено справу до розгляду на "10" вересня 2026 р. о 10:15 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61022, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань №132.

13.08.2026 до Східного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №922/162/26 (вх.№8933).

Від Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетично-дорожнє будівництво» до суду апеляційної інстанції надійшла заява про усунення недоліків (вх.№8996 від 17.08.2026).

Від Товариства з обмеженою відповідальністю «Автомагістраль-Південь» до суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№9061 від 18.08.2026), в якому заявник просить відмовити у задоволені апеляційної скарги у повному обсязі. Рішення Господарського суду Харківської області від 08.06.2026 року у справі №922/162/26 за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Автомагістраль-Південь» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетично-дорожнє будівництво» про стягнення коштів залишити без змін.

В обґрунтування відзиву на апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю «Автомагістраль-Південь» вказує про те, що:

- стосовно твердження відповідача про те, що судом першої інстанції неправильно застосовано положення статті 267 Цивільного кодексу України, що призвело до безпідставного незастосування спеціальної позовної давності до вимог про стягнення пені позивач вказує на те, що судом першої інстанції після дослідження матеріалів справи встановлений період виникнення грошових зобов`язань відповідача: заборгованість за Актом приймання виконаних дорожніх робіт та/або наданих послуг робіт (форма №КБ-2в) від 10.12.2024 на суму 19 982 881.34 грн виникла – 15.12.2024 року (10.12.2024 отримання Генпідрядником фінансування + 5 банківських днів відповідно до п.4.2. Договору);- заборгованість за Актом приймання виконаних дорожніх робіт та/або наданих послуг робіт (форма №КБ-2в) від 19.12.2024 на суму 4 268 555.03 грн виникла – 25.12.2024 року (20.12.2024 отримання Генпідрядником фінансування + 5 банківських днів відповідно до п.4.2. Договору). Таким чином перебіг позовної давності починає відраховуватись з 15.12.2024 та 25.12.2024.

Водночас, позивач, посилаючись на ст. 264 ЦК України, зазначає, що 03.09.2025 року вих. листом №03092025/1 у рамках досудового врегулювання спору ТОВ «Автомагістраль-Південь» було направлено на адресу Відповідача вимогу щодо здійснення розрахунку за Договором №16-09/24-ОД від 16.09.2024 у розмірі 24 251 436. 40 грн. 10.09.2025 року Відповідач листом вих. №08/402 щодо гарантій погашення наявності заборгованості (отриманий позивачем 11.09.2025) взяв на себе зобов`язання перед ТОВ «Автомагістраль-Південь» здійснити розрахунок у розмірі 24 251 436. 40 грн за графіком з вересня 2025 року по лютий 2026 року кожного місяця у розмірі по 4 041 906, 07 грн. тим самим відповідач перервав перебіг позовної давності. Позивач вважає, що відповідач, при реалізації наміру на розстрочку заборгованості мав на меті виключно затягнути процес розрахунку, здійснив єдиний платіж на 1 млн. грн., при цьому ігнорує наявність листа з визнанням боргу, та свідомо вводить суд в оману стосовно закінчення строків позовної давності;

- стосовно зменшення розміру пені позивач вказує на те, що Відповідачем були фактично отримані кошти від Замовника (Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Харківській області) за роботи виконані Позивачем ще 10.12.2024 на суму 23 178 845, 63 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 25 від 10.12.2024 року та 19.12.2024 на суму 8 693 075, 72 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №55 від 19.12.2024 року. Тобто, відповідачем отримані кошти ще 10.12.24 та 19.12.24 з державного бюджету за роботи виконанні Позивачем з чітким цільовим призначенням саме за роботи виконані позивачем та відображенні в формах КБ2в та КБ3, при цьому Відповідач не порахував за необхідне здійснити розрахунок з Виконавцем робіт, користується коштами вже третій рік, затягує розгляд даної справи і при цьому вимагає зменшити розмір пені, яка чітко визначена Договором та Законом.

Позивач погоджується з висновком суду першої інстанції та вказує на те, що обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми неустойки, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання. Разом з цим, відповідачем не надано будь-яких документів на підтвердження скрутного матеріального становища та неможливості ним здійснення вчасного розрахунку з позивачем, враховуючи отримання коштів від замовника. Скрутне фінансове становище відповідача є насамперед результатом господарської діяльності самого відповідача, як самостійного суб`єкта господарювання, а тому, вказані обставини не є безумовними, самостійними та достатніми підставами для зменшення розміру штрафних санкцій.

ТОВ «Автомагістраль-Південь» звертає увагу суду на те, що позивач у справі не перебуває в кращому становищі порівняно з відповідачем, з огляду на запровадження в державі воєнного стану, тобто такі обставини стосуються обох сторін договору. Позивач і відповідач є суб`єктами господарювання, які несуть однакову економічну (матеріальну) відповідальність за свої дії та однакові ризики. Тому, довготривале невиконання відповідачем зобов`язань з оплати виконаних робіт несе негативний вплив на діяльність підприємства позивача. Крім цього, згідно зі статтею 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання. Отже враховуючи вищевказане, а також значне прострочення виконання зобов`язання з боку відповідача та відсутність будь-яких дій, націлених на зменшення суми заборгованості, суд першої інстанції законно та обґрунтовано дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій;

- твердження відповідача про те, що у період з 30 січня 2026 року по 25 травня 2026 року Господарським судом Харківської області було призначено вісім судових засідань, однак представник позивача не з`явилася у жодне з них, участі у розгляді справи не брала та не забезпечила належне представництво інтересів позивача не відповідає дійсності, не підтверджене жодним документом. Крім цього відповідачем під час розгляду справи в суді першої інстанції подавалася заява про залишення позовної заяви без розгляду, в якій він стверджував про відсутність представника позивача на двох засіданнях (09.03.2026 та 08.04.2026) при цьому в апеляційній скарзі він стверджує про відсутні позивача вже на восьми засіданнях. Зазначені твердження не є помилковим тлумаченням обставин чи правовою позицією сторони, а мають характер викладення фактів, достовірність яких не підтверджена жодними належними та допустимими доказами. Водночас вони суперечать письмовим доказам, що містяться у матеріалах справи. Як вважає позивач, така поведінка свідчить про намагання відповідача сформувати у суду хибне уявлення про фактичні обставини справи та вплинути на правильність їх оцінки. Фактично відповідач свідомо підміняє реальні обставини власними твердженнями, які не відповідають дійсності.

Від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетично-дорожнє будівництво» - адвоката Бойка В.О. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№9919 від 10.09.2026), в якому просить відкласти розгляд апеляційної скарги, призначений на 10.09.2026 року о 10 год. 15 хв.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 10.09.2026 розгляд справи відкладено на 24 вересня 2026 року о 10:30 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61022, м. Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, зал засідань №132.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 21.09.2026 задоволено клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетично-дорожнє будівництво» - адвоката Бойко В.О. про його участь у судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду з розгляду справи №922/162/26, яке відбудеться 24.09.2026 о 10:30 г од, у залі судового засідання №132 у режимі відео конференції поза межами приміщення суду за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку, з використанням власних технічних засобів вказаного представника. Судове засідання у справі №922/162/26, яке призначено на 24.09.2026 о 10:30 год та подальші судові засідання у даній справі, постановлено провести за участю представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетично-дорожнє будівництво» - адвоката Бойко В.О. у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку, з використанням власних технічних засобів вказаного представника.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 24.09.2026 розгляд справи відкладено на 08 жовтня 2026 року о 09:30 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61022, м. Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, зал засідань №132.

У судовому засіданні 08.10.2026 представник апелянта підтримав вимоги апеляційної скарги, просив скаргу задовольнити, рішення Господарського суду Харківської області від 08.06.2026 року у справі №922/162/26 скасувати в частині стягнення 7 240 351,61 грн пені; прийняти нове рішення, яким застосувати спеціальну позовну давність до вимог позивача про стягнення пені та відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення пені у зв`язку зі спливом строку спеціальної позовної давності.

Представник позивача просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Як вже зазначалося, у прохальній частині апеляційної скарги Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергетично-дорожнє будівництво» просить ухвалу Господарського суду Харківської області про відмову у задоволенні заяви відповідача про залишення позову без розгляду скасувати; заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетично дорожнє будівництво» про залишення без розгляду позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Автомагістраль-Південь» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетично-дорожнє будівництво» про стягнення 33 191 116,08 грн – задовольнити. Рішення Господарського суду Харківської області від 08.06.2026 року у справі №922/162/26 скасувати в частині стягнення 7 240 351,61 грн пені; прийняти нове рішення, яким застосувати спеціальну позовну давність до вимог позивача про стягнення пені та відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення пені у зв`язку зі спливом строку спеціальної позовної давності. Стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи в судах першої та апеляційної інстанцій.

З урахуванням викладеного, предметом апеляційного перегляду є рішення Господарського суду Харківської області від 08.06.2026 виключно у частині стягнення пені.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу доводи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та розглянувши справу в порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів встановила наступні обставини.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 14.11.2022 року між Службою відновлення та розвитку інфраструктури у Харківській області (далі Служба, Замовник) та ТОВ «ЕНЕРГЕТИЧНО-ДОРОЖНЄ БУДІВНИЦТВО» (далі Генпідрядник, Відповідач) був укладений Договір №Н141-ХВЧ26кр/22 на виконання робіт по об`єкту «Капітальний ремонт мосту на км 26+294 автомобільної дороги загального користування державного значення Т-21-04 Харків – Вовчанськ – контрольно-пропускний пункт «Чугунівка», Харківська область».

На виконання робіт по вищевказаному об`єкту між ТОВ «Автомагістраль-Південь» (далі Субпідрядник, Позивач) та ТОВ «ЕНЕРГЕТИЧНО-ДОРОЖНЄ БУДІВНИЦТВО» укладено договір субпідряду №16-09/24-ОД від 16.09.2024 року (далі Договір), за яким позивач виконував роботи як Субпідрядник, відповідно до Договору №16-09/24-ОД від 16.09.2024 року.

Пунктом 4.1. Договору передбачено, що розрахунки проводяться Генпідрядником виключно Субпідряднику після підписання Сторонами Актів приймання виконаних дорожніх робіт та/або наданих послуг за укрупненими показниками вартості (Форма №КБ-2в(УПВ) (далі-форма №КБ-2в (УПВ) і Довідок про вартість виконаних дорожніх робіт та/або наданих послуг і витрат» (форма №КБ-3) (далі – форма №КБ-3), складених у відповідності до Додатків 30 та 31 до МЕТОДИКИ (п 7.2) відповідно.

За результатами наданих послуг сторонами підписані:

- Довідка про вартість виконаних дорожніх робіт та/або наданих послуг і витрат (форма КБ-3) від 10.12.2024 на суму 19 982 881. 34 грн (т.1 а.с. 40);

- Акт приймання виконаних дорожніх робіт та/або наданих послуг робіт (форма №КБ-2в) від 10.12.2024 на суму 19 982 881. 34 грн (т.1 а.с. 40 зі зворотного боку - а.с. 41);

- Довідка про вартість виконаних дорожніх робіт та/або наданих послуг і витрат (форма КБ-3) від 19.12.2024 на суму 4 268 555. 03 грн (т.1 а.с. 42);

- Акт приймання виконаних дорожніх робіт та/або наданих послуг робіт (форма №КБ-2в) від 19.12.2024 на суму 4 268 555. 03 грн (т.1 а.с. 42 зі зворотного боку — а.с. 43).

Відтак, з матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Автомагістраль-Південь» зі свого боку виконало умови договору №16-09/24-ОД від 16.09.2024 року на виконання будівельно-монтажних робіт по об`єкту «Капітальний ремонт мосту на км 26+294 автомобільної дороги загального користування державного значення Т-21-04 Харків – Вовчанськ – контрольно-пропускний пункт «Чугунівка», Харківська область», що підтверджується підписаними з обох сторін Довідками про вартість виконаних дорожніх робіт та/або наданих послуг і витрат (форма КБ-3) та Актами приймання виконаних дорожніх робіт та/або наданих послуг робіт (форма №КБ-2в): від 10.12.2024 на суму 19 982 881. 34 грн.; від 19.12.2024 на суму 4 268 555. 03 грн.

Згідно з п. 4.2. Договору платіжні зобов`язання за Договором виникають у разі наявності, в межах виділених бюджетних асигнувань та фактично отриманих Генпідрядником коштів, а оплата здійснюється в межах фактичного надходження коштів на рахунок Генпідрядника від Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Харківській області. У разі затримки фінансування не з вини Генпідрядника, оплата за виконані роботи здійснюється протягом 5 (п`яти) банківських днів з дати отримання Генпідрядником фінансування на свій розрахунковий рахунок.

Згідно із п.4.4. Договору оплата здійснюється в межах фактичного надходження Генпідряднику коштів. У разі затримки фінансування не з вини Генпідрядника, оплата за виконані роботи здійснюється протягом 5 (п`яти) банківських днів з дати отримання Генпідрядником фінансування на свій розрахунковий рахунок, а в разі зміни розмірів бюджетного фінансування Генпідрядник письмово повідомляє про це Субпідрядника. Факт надходження грошових коштів на розрахунковий рахунок Генпідрядника є моментом настання строку виконання зобов`язання за даним Договором в розумінні п. 2 ч. 1 ст. 530 ЦК України, при умові наявності підписаних Сторонами форм № КБ-2в (УПВ) та форм № КБ-3.

Судом також встановлено, що Службою відновлення та розвитку інфраструктури у Харківській області як Замовником здійснено розрахунки за Договором №Н141-ХВЧ26кр/22 від 14.11.2022 з ТОВ «ЕНЕРГЕТИЧНО-ДОРОЖНЄ БУДІВНИЦТВО», що стосуються проведення субпідрядних робіт ТОВ «Автомагістраль-Південь» за договором субпідряду №16-09/24-ОД від 16.09.2024 року.

Так, 16.09.2025 року листом вих.2053ВС/09 у відповідь на адвокатський запит представника ТОВ «Автомагістраль-Південь», Замовником було зазначено, що розрахунок за прийняття виконаних будівельних робіт за Договором № Н141-ХВЧ26кр/22 вiд 14.11.2022, визначених у Довiдках про вартiсть виконаних дорожніх робiт та/або наданих послуг i витрат (форма КБ-3) та Актах приймання виконаних дорожнiх робiт та/або наданих послуг робiт (форма № КБ-2в): вiд 10.12.2024 на суму 23 178 845, 63 грн., проводився Службою 11.12.2024 року, що підтверджується платіжною інструкцією № 25 від 10.12.2024 року та вiд 19.12.2024 на суму 8 693 075, 72 грн., проводився Службою 20.12.2025 року, що підтверджується платіжною інструкцією №55 від 19.12.2024 року.

А отже, факт надходження грошових коштів від Замовника на розрахунковий рахунок Генпідрядника, свідчить про настання строку виконання відповідачем зобов`язання перед позивачем за Договором субпідряду №16-09/24-ОД від 16.09.2024 року.

З матеріалів справи вбачається, що 20.12.2024 року між ТОВ «Автомагістраль-Південь» та відповідачем підписано акт зарахування зустрічних вимог на суму 242 514, 36 грн (т. 1 а.с. 44).

Крім того, 29.09.2025 відповідачем сплачено на користь позивача 1 000 000, 00 грн., що підтверджується випискою з АБ «Південий» №774 від 13.01.2026 року (т.1 а.с. 77).

Як стверджував позивач, ТОВ «Енергетично-дорожнє будівництво» так і не розрахувалося із ТОВ «Автомагістраль-Південь» за виконані роботи, заборгованість відповідача складає:

-18 740 366, 98 грн. за актом приймання виконаних дорожніх робіт та/або наданих послуг робіт (форма №КБ-2в) від 10.12.2024 року;

- 4 268 555. 03 грн. за актом приймання виконаних дорожніх робіт та/або наданих послуг робіт (форма №КБ-2в) від 19.12.2024 року.

За порушення умов Договору з боку відповідача, позивачем нараховано:

- на суму заборгованості за актом приймання виконаних дорожніх робіт та/або наданих послуг робіт (форма №КБ-2в) від 10.12.2024 року у розмірі 19 740 366, 98 грн. (у період з 15.12.2024 року по 28.09.2025 року, до зарахування Відповідачем 1 000 000, 00 грн.):

інфляційне збільшення : 1 548 949,96 грн.

3% річних: 467 203,46 грн.

подвійна облікова ставка НБУ - 4 695 906,59 грн.

- на суму заборгованості за актом приймання виконаних дорожніх робіт та/або наданих послуг робіт (форма №КБ-2в) від 10.12.2024 року у розмірі 18 740 366, 98 грн. (після зарахування 1 000 000, 00 грн.):

інфляційне збільшення : 282 268,76 грн. (у період з 29.09.2025 по 15.01.2026 року)

3% річних: 167 893,15 грн. (у період з 29.09.2025 по 15.01.2026 року)

подвійна облікова ставка НБУ - 1 241 485,13 грн. (у період з 29.09.2025 по 15.12.2025, згідно до п.1 ч.2 ст.258 ЦК України)

- на суму заборгованості за актом приймання виконаних дорожніх робіт та/або наданих послуг робіт (форма №КБ-2в) від 19.12.2024 на суму 4 268 555. 03 грн.:

інфляційне збільшення : 339 758,68 грн. (у період з 25.12.2024 по 15.01.2026 року)

3% річних: 135 768,42 грн. (у період з 25.12.2024 по 15.01.2026 року)

подвійна облікова ставка НБУ - 1 302 959,89 грн. (у період з 25.12.2024 по 25.12.2025, згідно до п.1 ч.2 ст.258 ЦК України).

Зважаючи на вказане, позивач звернувся до суду з відповідним позовом, в якому просив стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 33 191 116, 08 грн., з яких: 23 008 922, 04 грн. - основна заборгованість, 2 170 977, 40 грн. - інфляційне збільшення, 770 865, 03 грн. - 3% річних, 7 240 351, 61 грн. - подвійна облікова ставка НБУ.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що 11.05.2026 через систему "Електронний суд" до Господарського суду Харківської області представником відповідача подано заяву про залишення позову без розгляду за вх. № 11211.

В судовому засіданні 11.05.2026 на підставі ч. 2 ст. 216 ГПК України судом першої інстанції постановлено протокольну ухвалу про оголошення перерви у судовому засіданні з розгляду справи по суті до 25.05.2026 о 14:45 год.

19.05.2026 через систему «Електронний суд» до місцевого господарського суду представником позивача подані заперечення на заяву про залишення позову без розгляду за вх. № 12001.

У судовому засіданні 25.05.2026 судом першої інстанції постановлено протокольну ухвалу про відмову у задоволенні, заяви відповідача про залишення позову без розгляду (вх. № 11211 від 11.05.2026); на підставі ч. 2 ст. 216 ГПК України постановлено протокольну ухвалу про оголошення перерви у судовому засіданні з розгляду справи по суті до 08.06.2026 о 13:30 год.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що в судовому засіданні 08.06.2026 у суді першої інстанції представник позивача підтримав позовні вимоги та просив позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечував. На стадії судових дебатів усно заявив про застосування позовної давності до вимог про стягнення пені.

За результатом розгляду позовної заяви судом першої інстанції прийнято рішення, яким позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетично-дорожнє будівництво» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Автомагістраль - Південь» заборгованість у розмірі 33 191 116, 08 грн., з яких: 23 008 922, 04 грн. - основна заборгованість, 2 170 977, 40 грн. - інфляційне збільшення, 770 865, 03 грн. - 3% річних, 7 240 351, 61 грн. - подвійна облікова ставка НБУ; витрати зі сплати судового збору у розмірі 398 293, 39 грн..

Суд мотивував рішення тим, що на виконання робіт по об`єкту «Капітальний ремонт мосту на км 26+294 автомобільної дороги загального користування державного значення Т-21-04 Харків – Вовчанськ – контрольно-пропускний пункт «Чугунівка», Харківська область» між ТОВ «Автомагістраль-Південь» та ТОВ «Енергетично-дорожнє будівництво» укладено договір субпідряду №16-09/24-ОД від 16.09.2024 року , за яким позивач виконував роботи як Субпідрядник, відповідно до Договору №16-09/24-ОД від 16.09.2024 року. Як свідчать матеріали справи, відповідач за виконані роботи за договором субпідряду здійснив лише часткову оплату, внаслідок чого, за розрахунком позивача, неоплачена заборгованість відповідача складає 23 008 922, 04 грн. Доказів оплати заборгованості у визначеному розмірі матеріали справи не містять. Доказів, які б спростували суму заявленого до стягнення боргу, відповідачем до суду також не надано. Враховуючи те, що відповідач в установленому Господарським процесуальним кодексом України порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, доказів оплати заборгованості не надав, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги позивача в частині примусового стягнення з відповідача 23 008 922, 04 грн основного боргу за Договором субпідряду №16-09/24-ОД від 16.09.2024 року обґрунтовані, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами і підлягають задоволенню.

Крім того, за порушення строків виконання грошового зобов`язання позивачем нараховано відповідачу 2 170 977, 40 грн інфляційного збільшення, 770 865, 03 грн 3% річних та 7 240 351, 61 грн подвійної облікової ставки НБУ. Перевіривши правильність нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат, місцевий господарський суд дійшов висновку, що дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства України, здійснено позивачем арифметично вірно, а тому позовні вимоги щодо стягнення 2 170 977, 40 грн інфляційного збільшення, 770 865, 03 грн 3% річних та 7 240 351, 61 грн подвійної облікової ставки НБУ є обґрунтованими.

Щодо усної заяви представника відповідача про застосування строків позовної давності щодо вимог про нарахування пені, яка була заявлена на стадії розгляду справи по суті під час промови в судових дебатів, суд першої інстанції звернув увагу на те, що як свідчать матеріали справи, в ухвалі Господарського суду Харківської області від 26.01.2026 про відкриття провадження у справі № 922/162/26 судом встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву. Отже, у зазначений строк відповідач мав надіслати суду відзив, який повинен відповідати вимогам статті 165 Господарського процесуального кодексу України, і всі письмові та електронні докази, висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову. Крім того, вказаною ухвалою суду від 26.01.2026 встановлено сторонам строк до 13.02.2026 на подання суду заяв чи клопотань, пов`язаних з розглядом справи, а також доказів, які не були подані суду в обґрунтування своїх вимог та заперечень. Втім, відповідачем у визначений судом строк, ані відзиву на позовну заяву, ані заяви про застосування позовної заяви не було подано.

В подальшому, під час розгляду справи в підготовчому провадженні та під час розгляду справи по суті відповідачем також не подавалось відповідних заяв. При цьому місцевий господарський суд зауважив, що в судовому засіданні 25.05.2026, в світлі приписів ст. 207 ГПК України, судом було запитано представників сторін щодо наявності заяв чи клопотань пов`язаних з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин в підготовчому провадженні або в інших строк, визначений судом. У відповідь на питання суду, представник відповідача зазначив, що заяви та клопотання у нього відсутні.

А отже, оскільки під час всього розгляду справи № 922/162/26 та у строки визначені судом, представником відповідача не заявлялось заяв чи клопотань щодо застосування строку позовної давності до вимоги про стягнення пені, усна заява представника відповідача щодо застосування строку позовної давності, яка заявлена у судових дебатах під час заключної промови, судом першої інстанції не прийнята та строк позовної давності в даному випадку не застосовано.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій суд першої інстанції звернув увагу на те, що відповідачем не надано будь-яких документів на підтвердження скрутного матеріального становища та неможливості ним здійснення вчасного розрахунку з позивачем, враховуючи отримання коштів від замовника. Скрутне фінансове становище відповідача є насамперед результатом господарської діяльності самого відповідача, як самостійного суб`єкта господарювання, а тому, вказані обставини не є безумовними, самостійними та достатніми підставами для зменшення розміру штрафних санкцій.

Також, місцевим господарським судом враховано, що позивач у справі не перебуває в кращому становищі порівняно з відповідачем, з огляду на запровадження в державі воєнного стану, тобто такі обставини стосуються обох сторін договору. Позивач і відповідач є суб`єктами господарювання, які несуть однакову економічну (матеріальну) відповідальність за свої дії та однакові ризики. Тому, довготривале невиконання відповідачем зобов`язань з оплати виконаних робіт несе негативний вплив на діяльність підприємства позивача.

Крім цього, згідно зі статтею 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Враховуючи вищевказане, а також значне прострочення виконання зобов`язання з боку відповідача та відсутність будь-яких дій, націлених на зменшення суми заборгованості, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій.

Надаючи правову оцінку вищенаведеним обставинам, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

За змістом статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За приписами пункту 2 частини першої та пункту 3 частини другої статті 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право, зокрема брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом, і разом з тим учасники справи зобов`язані з`явитися за викликом суду в судове засідання, якщо їх явка визнана обов`язковою.

З матеріалів справи вбачається, що 11.05.2026 через систему "Електронний суд" до Господарського суду Харківської області представником відповідача подано заяву про залишення позову без розгляду за вх. № 11211.

У судовому засіданні 11.05.2026 на підставі ч. 2 ст. 216 ГПК України судом першої інстанції постановлено протокольну ухвалу про оголошення перерви у судовому засіданні з розгляду справи по суті до 25.05.2026 о 14:45 год.

19.05.2026 через систему «Електронний суд» до місцевого господарського суду представником позивача подані заперечення на заяву про залишення позову без розгляду за вх. № 12001.

Відповідно до протоколу судового засідання в режимі конференції №6497599 від 25.05.2026 (т. 1 а.с. 227-229) суд, розглянувши заяву відповідача про залишення позову без розгляду (вх. №11211 від 11.05.2026) дійшов висновку відмовити у її задоволенні, про що постановлено відповідну протокольну ухвалу. На підставі ч. 2 ст. 216 ГПК України постановлено протокольну ухвалу про оголошення перерви у судовому засіданні з розгляду справи по суті до 08.06.2026 о 13:30 год.

Апелянт вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував положення статей 202 та 226 Господарського процесуального кодексу України, безпідставно відмовивши у задоволенні заяви відповідача про залишення позову без розгляду. При цьому, судом встановлено та не заперечувалося, що представник позивача, будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце судових засідань, не з`являлася до суду, не повідомляла про причини своєї неявки та не подавала заяв про розгляд справи за її відсутності. Незважаючи на наявність зазначених обставин, суд першої інстанції не застосував передбачені законом процесуальні наслідки. За твердженням скаржника, суд фактично підмінив застосування встановлених законом процесуальних наслідків оцінкою доводів позивача, викладених у запереченнях, поданих вже після звернення відповідача із заявою про залишення позову без розгляду, чим поставив позивача у більш сприятливе процесуальне становище та усунув наслідки його тривалої процесуальної бездіяльності.

Крім того, апелянт вказує на те, що у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.06.2020 у справі №910/16978/19 сформульовано правовий висновок, відповідно до якого обов`язковими умовами для застосування процесуальних наслідків, передбачених частиною четвертою статті 202 та пунктом 4 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України, є належне повідомлення позивача про дату, час і місце судового засідання та відсутність заяви про розгляд справи за його відсутності. Також скаржник звертає увагу на те, що суд першої інстанції без належного обґрунтування причин відійшов від висновків Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду викладених у постанові від 18.11.2022 у справі № 905/458/21 в якій зазначено про те, що норми, закріплені у частині четвертій статті 202 та у пункті 4 частини першої статті 226 ГПК України, за методом правового регулювання є імперативними, що означає те, що відповідно до цих норм процесуального права у разі неявки позивача в судове засідання за умови, що він був належним чином повідомлений про час і місце судового засідання, не повідомив суд про причини його неявки та не надав суду заяви про розгляд справи за його відсутності, суд має імперативний процесуальний обов`язок залишити позов без розгляду. Тобто, незважаючи на імперативний обов`язок залишення позовної заяви без розгляду суд відійшов від даної позиції та продовжив розгляд справи.

Щодо вказаних доводів апелянта про безпідставну відмову у залишенні позову без розгляду та неправильне застосування судом першої інстанції наслідків повторної неявки позивача у судові засідання суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

У частині четвертій статті 202 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що в разі неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору.

У системно-логічному зв`язку з цією нормою перебуває норма, закріплена у пункті 4 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що суд залишає позов без розгляду, якщо, зокрема, позивач (його представник) не з`явився у підготовче засідання чи у судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору.

При цьому зміст частини четвертої статті 202 та пункту 4 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що передбачена цими нормами процесуального права така процесуальна дія суду як залишення позову без розгляду з підстави нез`явлення позивача у судове засідання або неповідомлення про причини своєї неявки не залежить від того, чи була визнана судом явка позивача в судове засідання обов`язковою.

Крім того, суди зобов`язані оцінювати не лише сам факт неявки позивача у судове засідання без подання заяви про розгляд справи за його відсутності чи клопотання про відкладення розгляду справи, але й ступінь процесуальної активності та добросовісності процесуальної поведінки сторони в цілому.

Таким чином, при вирішенні питання щодо можливості залишення позову без розгляду суд повинен враховувати не лише формальну наявність передбачених пунктом 4 частини першої статті 226 та частиною четвертою статті 202 Господарського процесуального кодексу України умов, а й рівень процесуальної активності сторони та добросовісність реалізації нею процесуальних прав і виконання процесуальних обов`язків.

Так, у постанові від 02.10.2024 у справі № 911/3092/23 Верховний Суд підкреслив, що:

- судовий процес, в першу чергу, спрямований на вирішення спору, шляхом винесення відповідного судового рішення з метою захисту прав особи, за захистом яких вона звернулася до суду. Кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону, що узгоджується із нормою частини першої статті 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів";

- тлумачення частини четвертої статті 202 Господарського процесуального кодексу України, за яким її приписи застосовуються буквально, не зважаючи на процесуальну єдність стадії розгляду справи по суті та її безперервність, що виражається у послідовному здійсненні процесуальних дій судом, може привести до нерозумного результату, за яким навіть у разі відсутності позивача на оголошенні рішення суду це формально може бути сприйнято як підстава залишення позову без розгляду;

- суд апеляційної інстанції обґрунтовано врахував, що представник позивача неодноразово брав участь у судових засіданнях, в тому числі на стадії розгляду справи по суті, подавав пояснення та заперечення на клопотання відповідача, як обставини, що свідчать на користь висновку про те, що позивач не втрачав інтересу до розгляду цієї справи судом.

Судова колегія зазначає, що вирішуючи питання про можливість застосування частини четвертої статті 202 та пункту 4 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України як підстави для залишення позову без розгляду, суд повинен виходити з комплексного, а не формального підходу до оцінки поведінки позивача.

Зазначені норми, безумовно, визначають процесуальні передумови для застосування такого заходу у разі встановлення в їх сукупності трьох ключових обставин: належного повідомлення позивача про дату, час і місце судового засідання, його неявки без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності. Водночас їхнє буквальне тлумачення, і відповідно застосування, не розкриває повного змісту правового регулювання і не може застосовуватися ізольовано від загальних засад господарського процесу, які визначають спрямованість судового процесу на досягнення реального, а не формального правосуддя.

У цьому контексті залишення позову без розгляду має розглядатися саме як виняткова процесуальна дія, що не спрямована на покарання сторони за формальну неявку, а покликана забезпечити ефективність та дисципліну судового процесу, запобігаючи зловживанню процесуальними правами. Тому суд, ухвалюючи рішення про застосування вказаних норм, повинен не лише констатувати саме факт неявки позивача, а й оцінити його процесуальну активність у цілому, зокрема, чи добросовісно він реалізовував свої права, чи виконував обов`язки, і чи свідчить його поведінка про реальну зацікавленість у вирішенні спору або, навпаки, про свідому пасивність.

Інакше кажучи, господарський суд може залишити позов без розгляду лише тоді, коли в їх сукупності встановлено всі передбачені законом умови, а з матеріалів справи не вбачається ознак процесуальної зацікавленості позивача та/або виявлено недобросовісне користування ним процесуальними правами. Формальне ж дотримання лише трьох вищенаведених умов без оцінки загальної динаміки процесуальної поведінки сторони не може вважатися достатньою підставою для ухвалення рішення про залишення позову без розгляду. У такий спосіб залишення позовної заяви без розгляду внаслідок лише одноразової неявки в судове засідання за умов активної процесуальної поведінки під час судового розгляду є необґрунтованим.

Отже, оцінка процесуальної активності та добросовісності поведінки сторони становить обов`язковий елемент судового аналізу при вирішенні питання про залишення позову без розгляду. Її відсутність зводить застосування відповідних норм до прояву процесуального формалізму, що нівелює завдання господарського судочинства забезпечити справедливий, ефективний і змістовний захист порушених прав, про що наголошено у висновках, викладених у постанові Верховного Суду від 05.11.2025 у справі №909/196/21.

Як вбачається з матеріалів справи, після подання до Господарського суду Харківської області позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Автомагістраль-Південь» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетично-дорожнє будівництво» про стягнення стягнення коштів та до подання відповідачем заяви про залишення позову без розгляду (вх. №11211 від 11.05.2026, т. 1 а.с. 202-204) позивачем:

- подано до суду першої інстанції клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференці (т. 1 а.с. 91);

- подано клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, в якому просила долучити розрахунок штрафних санкцій (т. 1 а.с. 97);

- подано заперечення на заяву відповідача від 13.02.2026, в яких просила задовольнити позовні вимоги у повному обсязі (т. 1 а.с. 131-132);

- представник позивача брала участь у судових засіданнях у суді першої інстанції:

16.02.2026, що підтверджується протоколом судового засідання в режимів конференції №5913468 (т.1. а.с.125-126);

19.03.2026, що підтверджується протоколом судового засідання в режимів конференції №6110189 (т.1. а.с.150-151);

19.03.2026, що підтверджується протоколом судового засідання в режимів конференції №6163021 (т.1. а.с.168-169).

Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що застосування норм права здійснюється в кожному конкретному випадку в залежності від встановлених судом обставин справи. Зокрема, в даному випадку до подання відповідачем заяви про залишення позову без розгляду позивач реалізував своє право на подання до суду першої інстанції заяв процесуального характеру, зокрема, щодо участь у судовому засіданні в режимі відеоконференці, про долучення доказів до матеріалів справи, крім того позивачем подано заперечення на заяву відповідача від 13.02.2026, позивач брав участь у трьох судових засіданнях через свого представника.

Урахувавши ці обставини в їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що поведінка позивача не може бути розцінена як свідчення втрати інтересу до судового процесу та повністю виключає обґрунтованість застосування до нього положень частини четвертої статті 202 та пункту 4 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України, а відтак вказані доводи апелянта є безпідставними.

Крім того, враховуючи зазначену актуальну сталу практику Верховного Суду щодо застосування ч. 4 ст. 202 та п. 4 ст. 1 ст. 226 ГПК України та зважаючи на врахування судом апеляційної інстанції процесуальної активності позивача у суді першої інстанції у даній справі, колегія суддів відхиляє доводи апелянта з посиланням на висновки, викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду Верхоного Суду від 18.11.2022 у справі №905/458/21, оскільки такі висновки зроблені за інших, ніж у цій справі, процесуальних обставин. Так, у справі № 905/458/21 судами встановлено, що суд ухвалою від 17.03.2021, зокрема, зобов`язав позивача з`явитись у підготовче засідання та надати витребувані документи. Разом з тим, позивач жодного разу (тричі) не з`явився у призначені судові засідання, не повідомив суд про причини своєї неявки в судові засідання. Відтак, висновки у зазначеній скаржником справі та у справі, яка переглядається, а також встановлені фактичні обставини щодо процесуальної поведінки сторін та відсутності втрати інтересу позивача до провадження у цій справі, що формують зміст правовідносин, є різними.

З урахуванням вищевикладеного та за встановлених фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав, передбачених ч. 4 ст. 202, п. 4 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України, для залишення позову без розгляду.

Крім того, апелянт вказує на те, що судом першої інстанції неправильно застосовано положення статті 267 Цивільного кодексу України, що призвело до безпідставного незастосування спеціальної позовної давності до вимог про стягнення пені.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що предметом розгляду у даній справі в суді першої інстанції були позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Автомагістраль - Південь» про стягнення заборгованості у розмірі 33 191 116, 08 грн., з яких: 23 008 922, 04 грн - основна заборгованість, 2 170 977, 40 грн - інфляційне збільшення, 770 865, 03 грн - 3% річних, 7 240 351, 61 грн - подвійна облікова ставка НБУ; витрат зі сплати судового збору у розмірі 398 293, 39 грн.

Натомість предметом апеляційного перегляду є перевірка законності та обґрунтованості рішення Господарського суду Харківської області від 08.06.2026 у частині стягнення пені.

Стосовно суті позовних вимог суд першої інстанції вказав на те, що пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підстави виникнення цивільних прав та обов`язків виникають з договорів та інші правочинів.

Статтями 6, 627 Цивільного кодексу України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

В частині 1 статті 638 Цивільного кодексу України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно з приписами ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статтею 527 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до частини 1 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Частина 2 статті 837 Цивільного кодексу України передбачає, що договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Керуючись ч. 2 ст. 875 Цивільного кодексу України за договором будівельного підряду підрядник зобов`язується збудувати і здати у встановлений строк об`єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов`язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов`язок не покладається на підрядника, прийняти об`єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

Відповідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч. 1 ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Під час розгляду справи у суді першої інстанції місцевим господарським судом встановлено, що 14.11.2022 року між Службою відновлення та розвитку інфраструктури у Харківській області (далі Служба, Замовник) та ТОВ «ЕНЕРГЕТИЧНО-ДОРОЖНЄ БУДІВНИЦТВО» (далі Генпідрядник, Відповідач) був укладений Договір №Н141-ХВЧ26кр/22 на виконання робіт по об`єкту «Капітальний ремонт мосту на км 26+294 автомобільної дороги загального користування державного значення Т-21-04 Харків – Вовчанськ – контрольно-пропускний пункт «Чугунівка», Харківська область».

На виконання робіт по вищевказаному об`єкту між ТОВ «Автомагістраль-Південь» (далі Субпідрядник, Позивач) та ТОВ «ЕНЕРГЕТИЧНО-ДОРОЖНЄ БУДІВНИЦТВО» було укладено договір субпідряду №16-09/24-ОД від 16.09.2024 року (далі Договір), за яким позивач виконував роботи як Субпідрядник, відповідно до Договору №16-09/24-ОД від 16.09.2024 року.

Пунктом 4.1. Договору передбачено, що розрахунки проводяться Генпідрядником виключно Субпідряднику після підписання Сторонами Актів приймання виконаних дорожніх робіт та/або наданих послуг за укрупненими показниками вартості (Форма №КБ-2в(УПВ) (далі-форма №КБ-2в (УПВ) і Довідок про вартість виконаних дорожніх робіт та/або наданих послуг і витрат» (форма №КБ-3) (далі – форма №КБ-3), складених у відповідності до Додатків 30 та 31 до МЕТОДИКИ (п 7.2) відповідно.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Автомагістраль-Південь» зі свого боку виконало умови договору №16-09/24-ОД від 16.09.2024 року на виконання будівельно-монтажних робіт по об`єкту «Капітальний ремонт мосту на км 26+294 автомобільної дороги загального користування державного значення Т-21-04 Харків – Вовчанськ – контрольно-пропускний пункт «Чугунівка», Харківська область», що підтверджується підписаними з обох сторін Довідками про вартість виконаних дорожніх робіт та/або наданих послуг і витрат (форма КБ-3) та Актами приймання виконаних дорожніх робіт та/або наданих послуг робіт (форма №КБ-2в): від 10.12.2024 на суму 19 982 881. 34 грн.; від 19.12.2024 на суму 4 268 555. 03 грн.

Згідно з п. 4.2. Договору платіжні зобов`язання за Договором виникають у разі наявності, в межах виділених бюджетних асигнувань та фактично отриманих Генпідрядником коштів, а оплата здійснюється в межах фактичного надходження коштів на рахунок Генпідрядника від Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Харківській області. У разі затримки фінансування не з вини Генпідрядника, оплата за виконані роботи здійснюється протягом 5 (п`яти) банківських днів з дати отримання Генпідрядником фінансування на свій розрахунковий рахунок.

Згідно із п.4.4. Договору оплата здійснюється в межах фактичного надходження Генпідряднику коштів. У разі затримки фінансування не з вини Генпідрядника, оплата за виконані роботи здійснюється протягом 5 (п`яти) банківських днів з дати отримання Генпідрядником фінансування на свій розрахунковий рахунок, а в разі зміни розмірів бюджетного фінансування Генпідрядник письмово повідомляє про це Субпідрядника. Факт надходження грошових коштів на розрахунковий рахунок Генпідрядника є моментом настання строку виконання зобов`язання за даним Договором в розумінні п. 2 ч. 1 ст. 530 ЦК України, при умові наявності підписаних Сторонами форм № КБ-2в (УПВ) та форм № КБ-3.

Судом першої інстанції також встановлено, що Службою відновлення та розвитку інфраструктури у Харківській області як Замовником здійснено розрахунки за Договором №Н141-ХВЧ26кр/22 від 14.11.2022 з ТОВ «ЕНЕРГЕТИЧНО-ДОРОЖНЄ БУДІВНИЦТВО», що стосуються проведення субпідрядних робіт ТОВ «Автомагістраль-Південь» за договором субпідряду №16-09/24-ОД від 16.09.2024 року.

Так, 16.09.2025 року листом вих.2053ВС/09 у відповідь на адвокатський запит представника ТОВ «Автомагістраль-Південь», Замовником було зазначено, що розрахунок за прийняття виконаних будівельних робіт за Договором № Н141-ХВЧ26кр/22 вiд 14.11.2022, визначених у Довiдках про вартiсть виконаних дорожніх робiт та/або наданих послуг i витрат (форма КБ-3) та Актах приймання виконаних дорожнiх робiт та/або наданих послуг робiт (форма № КБ-2в): вiд 10.12.2024 на суму 23 178 845, 63 грн., проводився Службою 11.12.2024 року, що підтверджується платіжною інструкцією № 25 від 10.12.2024 року та вiд 19.12.2024 на суму 8 693 075, 72 грн., проводився Службою 20.12.2025 року, що підтверджується платіжною інструкцією №55 від 19.12.2024 року.

А отже, факт надходження грошових коштів від Замовника на розрахунковий рахунок Генпідрядника, свідчить про настання строку виконання відповідачем зобов`язання перед позивачем за Договором субпідряду №16-09/24-ОД від 16.09.2024 року.

З матеріалів справи вбачається, що 20.12.2024 року між ТОВ «Автомагістраль-Південь» та Відповідачем було підписано акт зарахування зустрічних вимог на суму 242 514, 36 грн.

Крім того, 29.09.2025 відповідачем було сплачено на користь позивача 1 000 000, 00 грн., що підтверджується випискою з АБ «Південий» №774 від 13.01.2026 року.

Таким чином, як свідчать матеріали справи, відповідач за виконані роботи за договором субпідряду здійснив лише часткову оплату, внаслідок чого, за розрахунком позивача, неоплачена заборгованість відповідача складає 23 008 922,04 грн.

Доказів оплати заборгованості у визначеному розмірі матеріали справи не містять. Доказів, які б спростували суму заявленого до стягнення боргу, відповідачем до суду також не надано.

Зважаючи на встановлені обставини та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи те, що відповідач в установленому Господарським процесуальним кодексом України порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, доказів оплати заборгованості не надав, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги позивача в частині примусового стягнення з відповідача 23 008 922,04 грн основного боргу за Договором субпідряду №16-09/24-ОД від 16.09.2024 року обґрунтовані, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами і підлягають задоволенню.

Крім того, місцевий господарський суд вказав на те, що відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно положень статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням інфляційних витрат на суму боргу та процентів річних виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки за порушення виконання зобов`язання.

Отже, в даному випадку, за порушення строків виконання грошового зобов`язання позивачем нараховано відповідачу 2 170 977, 40 грн. інфляційного збільшення, 770 865, 03 грн 3% річних та 7 240 351, 61 грн. подвійної облікової ставки НБУ.

Відповідачем контррозрахунку до суду першої інстанції надано не було.

Перевіривши правильність нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат, суд першої інстанції дійшов висновку, що дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства України, здійснено позивачем арифметично вірно, а тому позовні вимоги щодо стягнення 2 170 977, 40 грн інфляційного збільшення, 770 865, 03 грн 3% річних та 7 240 351, 61 грн подвійної облікової ставки НБУ є обґрунтованими.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій суд першої інстанції звернув увагу на те, що згідно з частиною третьою статті 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Закон не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд - оцінити при ухваленні рішення.

Реалізуючи своє право на зменшення розміру штрафних санкцій відповідно до положень частини третьої статті 551 ЦК України, суди повинні виходити з фактичних обставин, встановлених у кожній справі на підставі доказів, наданих учасниками справи на підтвердження їх вимог і заперечень, яким повинна надаватися оцінка згідно з вимогами статті 86 ГПК України, тобто судами повинні досліджуватися конкретні обставини справи щодо ступеня виконання умов договорів, розміру заборгованості, майнового стану сторін тощо.

Застосоване у статті 551 ЦК України словосполучення "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суд користується певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення.

При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (такий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №922/266/20).

Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним із завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому вона має обов`язковий для учасників правовідносин характер.

Зменшення суми неустойки є правом, а не обов`язком суду, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів (позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 01.08.2019 р. у справі № 922/2932/18, від 08.10.2019 р. у справі № 922/2930/18, від 08.10.2019 р. у справі № 923/142/19, від 09.10.2019 р. у справі №904/4083/18).

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують як наявність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, так і заперечення щодо такого зменшення.

При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми неустойки, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

В обґрунтування поданого клопотання відповідач посилався на наявність складної економічної ситуації в державі у період збройної агресії російської федерації проти України, скрутний фінансовий стан Відповідача, надмірний розмір штрафних санкцій та відсутність у позивача збитків, внаслідок невиконання відповідачем зобов`язань.

Разом з цим, відповідачем не надано будь-яких документів на підтвердження скрутного матеріального становища та неможливості ним здійснення вчасного розрахунку з позивачем, враховуючи отримання коштів від замовника.

Скрутне фінансове становище відповідача є насамперед результатом господарської діяльності самого відповідача, як самостійного суб`єкта господарювання, а тому, вказані обставини не є безумовними, самостійними та достатніми підставами для зменшення розміру штрафних санкцій.

Також, суд першої інстанції врахував, що позивач у справі не перебуває в кращому становищі порівняно з відповідачем, з огляду на запровадження в державі воєнного стану, тобто такі обставини стосуються обох сторін договору.

Позивач і відповідач є суб`єктами господарювання, які несуть однакову економічну (матеріальну) відповідальність за свої дії та однакові ризики. Тому, довготривале невиконання відповідачем зобов`язань з оплати виконаних робіт несе негативний вплив на діяльність підприємства позивача.

Крім цього, згідно зі статтею 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Враховуючи вищевказане, а також значне прострочення виконання зобов`язання з боку відповідача та відсутність будь-яких дій, націлених на зменшення суми заборгованості, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій.

Як вже зазначалося, апелянт вказує на те, що судом першої інстанції неправильно застосовано положення статті 267 Цивільного кодексу України, що призвело до безпідставного незастосування спеціальної позовної давності до вимог про стягнення пені.

Апелянт вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував положення статей 258 та 267 Цивільного кодексу України, безпідставно поставивши можливість застосування спеціальної позовної давності у залежність від процесуального моменту подання відповідної заяви, хоча таких вимог закон не містить. Заява Відповідача про застосування спеціальної позовної давності зроблена до ухвалення рішення судом першої інстанції, що відповідає вимогам частини третьої статті 267 Цивільного кодексу України та підтверджується матеріалами справи. Суд не дослідив питання перебігу спеціальної позовної давності, не перевірив доводи відповідача щодо її спливу та не надав їм належної правової оцінки, обмежившись виключно формальними мотивами щодо часу заявлення відповідного клопотання. За твердженням скаржника, суд першої інстанції фактично підмінив аналіз матеріально-правових підстав застосування спеціальної позовної давності формальною оцінкою процесуального моменту заявлення відповідного клопотання, внаслідок чого не вирішив по суті питання про наявність підстав для застосування статті 267 Цивільного кодексу України.

Щодо доводів апелянта про неправильне застосування положення статті 267 Цивільного кодексу України та безпідставне незастосування спеціальної позовної давності до вимог про стягнення пені колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, представник відповідача у судовому засіданні 08.06.2026 у суді першої інстанції на стадії судових дебатів усно заявив про застосування позовної давності до вимог про стягнення пені, що підтверджується протоколом судового засідання в режимі конференції №6579322.

Щодо усної заяви представника відповідача про застосування строків позовної давності щодо вимог про нарахування пені, яка була заявлена на стадії розгляду справи по суті під час промови в судових дебатів, суд першої інстанції звернув увагу на те, що відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Разом з цим, місцевий господарський суд звернув увагу на те, що відповідно до ст. 169 ГПК України при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань. Заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених цим Кодексом, або на вимогу суду заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі. Заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлений, він встановлюється судом.

Як свідчать матеріали справи, в ухвалі Господарського суду Харківської області від 26.01.2026 про відкриття провадження у справі №922/162/26 судом встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Суд першої інстанції звернув увагу на те, що у зазначений строк відповідач мав надіслати суду відзив, який повинен відповідати вимогам статті 165 Господарського процесуального кодексу України, і всі письмові та електронні докази, висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову. Крім того, вказаною ухвалою суду від 26.01.2026 встановлено сторонам строк до 13.02.2026 на подання суду заяв чи клопотань, пов`язаних з розглядом справи, а також доказів, які не були подані суду в обґрунтування своїх вимог та заперечень. Втім, відповідачем у визначений судом строк, ані відзиву на позовну заяву, ані заяви про застосування позовної давності не було подано. У подальшому, під час розгляду справи в підготовчому провадженні та під час розгляду справи по суті відповідачем також не подавалось відповідних заяв.

При цьому місцевий господарський суд зауважив, що в судовому засіданні 25.05.2026, в світлі приписів ст. 207 ГПК України, судом запитано представників сторін щодо наявності заяв чи клопотань пов`язаних з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин в підготовчому провадженні або в інших строк, визначений судом. У відповідь на питання суду, представник відповідача зазначив, що заяви та клопотання у нього відсутні.

А отже, оскільки під час всього розгляду справи №922/162/26 та у строки визначені судом, представником відповідача не заявлялось заяв чи клопотань щодо застосування строку позовної давності до вимоги про стягнення пені, усна заява представника відповідача щодо застосування строку позовної давності, яка заявлена у судових дебатах під час заключної промови, судом першої інстанції не прийнято та строк позовної давності в даному випадку не застосовано.

Проте, суд апеляційної інстанції зауважує, що суд першої інстанції не врахував, що позовна давність є інститутом матеріального, а не процесуального права, і тому положення ГПК України до розгляду зазначеної заяви не застосовуються.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №910/20607/17.

Згідно з частиною третьою статті 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, представник відповідача у судовому засіданні 08.06.2026 у суді першої інстанції усно заявив про застосування позовної давності до вимог про стягнення пені на стадії судових дебатів, тобто до ухвалення рішення місцевим господарським судом, як того вимагає вищевказана норма закону.

При цьому, враховуючи те, що позовна давність є інститутом матеріального права, процесуальні строки подання відзиву чи інших заяв не можуть позбавляти сторону права, наданого ЦК України.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо неприйняття до розгляду заявленої у судових дебатах заяви відповідача про застосування позовної давності до вимог про стягнення пені.

Водночас, щодо строків позовної давності суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Стаття 256 ЦК визначає позовну давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред`явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.

Відповідно до частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до частин 3, 4 ст.267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Статтею 253 ЦК України встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Частиною 1 статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.5 ст.261 ЦК України).

Тобто, початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Як вже зазначалося та встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, згідно з п. 4.2. Договору платіжні зобов`язання за Договором виникають у разі наявності, в межах виділених бюджетних асигнувань та фактично отриманих Генпідрядником коштів, а оплата здійснюється в межах фактичного надходження коштів на рахунок Генпідрядника від Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Харківській області. У разі затримки фінансування не з вини Генпідрядника, оплата за виконані роботи здійснюється протягом 5 (п`яти) банківських днів з дати отримання Генпідрядником фінансування на свій розрахунковий рахунок.

Згідно із п.4.4. Договору оплата здійснюється в межах фактичного надходження Генпідряднику коштів. У разі затримки фінансування не з вини Генпідрядника, оплата за виконані роботи здійснюється протягом 5 (п`яти) банківських днів з дати отримання Генпідрядником фінансування на свій розрахунковий рахунок, а в разі зміни розмірів бюджетного фінансування Генпідрядник письмово повідомляє про це Субпідрядника. Факт надходження грошових коштів на розрахунковий рахунок Генпідрядника є моментом настання строку виконання зобов`язання за даним Договором в розумінні п. 2 ч. 1 ст. 530 ЦК України, при умові наявності підписаних Сторонами форм № КБ-2в (УПВ) та форм № КБ-3.

Службою відновлення та розвитку інфраструктури у Харківській області як Замовником здійснено розрахунки за Договором №Н141-ХВЧ26кр/22 від 14.11.2022 з ТОВ «ЕНЕРГЕТИЧНО-ДОРОЖНЄ БУДІВНИЦТВО», що стосуються проведення субпідрядних робіт ТОВ «Автомагістраль-Південь» за договором субпідряду №16-09/24-ОД від 16.09.2024 року.

Так, 16.09.2025 року листом вих.2053ВС/09 у відповідь на адвокатський запит представника ТОВ «Автомагістраль-Південь», Замовником було зазначено, що розрахунок за прийняття виконаних будівельних робіт за Договором № Н141-ХВЧ26кр/22 вiд 14.11.2022, визначених у Довiдках про вартiсть виконаних дорожніх робiт та/або наданих послуг i витрат (форма КБ-3) та Актах приймання виконаних дорожнiх робiт та/або наданих послуг робiт (форма № КБ-2в): вiд 10.12.2024 на суму 23 178 845, 63 грн., проводився Службою 11.12.2024 року, що підтверджується платіжною інструкцією № 25 від 10.12.2024 року та вiд 19.12.2024 на суму 8 693 075, 72 грн., проводився Службою 20.12.2025 року, що підтверджується платіжною інструкцією №55 від 19.12.2024 року.

А отже, факт надходження грошових коштів від Замовника на розрахунковий рахунок Генпідрядника, свідчить про настання строку виконання відповідачем зобов`язання перед позивачем за Договором субпідряду №16-09/24-ОД від 16.09.2024 року.

З матеріалів справи вбачається, що 20.12.2024 року між ТОВ «Автомагістраль-Південь» та Відповідачем було підписано акт зарахування зустрічних вимог на суму 242 514, 36 грн. Крім того, 29.09.2025 відповідачем було сплачено на користь позивача 1 000 000, 00 грн., що підтверджується випискою з АБ «Південий» №774 від 13.01.2026 року. Таким чином, як свідчать матеріали справи, відповідач за виконані роботи за договором субпідряду здійснив лише часткову оплату.

При цьому, законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 Цивільного кодексу України.

Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.

Відповідно до п.12 "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОVІD-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжувалися на строк дії такого карантину.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією Російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.

З урахуванням наведених обставин, законодавець вніс зміни, зокрема, до Цивільного кодексу України щодо зупинення перебігу позовної давності.

Отже, враховуючи вищенаведені норми права, зважаючи на зупинення перебігу позовної давності у зв`язку з карантином, встановленим Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОVІD-19), введенням воєнного станом в Україні, а також на те, що перебіг строку позовної давності був поновлений 04.09.2025, позивач, звернувшись 20.01.2026 до суду першої інстанції із вимогою, зокрема, про стягнення 7 240 351,61 грн подвійної облікової ставки НБУ, не пропустив строк позовної давності при зверненні до суду з даним позовом з огляду на те, що вказана вимога заявлена в межах однорічного строку.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає, що у заяві відповідача про сплив спеціальної позовної давності до вимог про стягнення пені належить відмовити.

Крім того, суд апеляційної інстанції також відхиляє аргументи позивача щодо того, що 03.09.2025 року вихідним листом №03092025/1 у рамках досудового врегулювання спору ТОВ «Автомагістраль-Південь» направлено на адресу відповідача вимогу щодо здійснення розрахунку за Договором №16-09/24-ОД від 16.09.2024 у розмірі 24 251 436. 40 грн, 10.09.2025 року відповідач листом вих. №08/402 щодо гарантій погашення наявності заборгованості (отриманий позивачем 11.09.2025) взяв на себе зобов`язання перед ТОВ «Автомагістраль-Південь» здійснити розрахунок у розмірі 24 251 436. 40 грн за графіком з вересня 2025 року по лютий 2026 року кожного місяця у розмірі по 4 041 906, 07 грн. тим самим відповідач перервав перебіг позовної давності, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.

У матеріалах справи міститься лист Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетично-дорожнє будівництво» адресований виконуючому обов`язки директора ТОВ «Автомагістраль-Південь» «щодо гарантій погашення наявної заборгованості», в якому вказано про те, що: «...для усунення наявності заборгованості та забезпечення подальшої продуктивної співпраці ТОВ «Енергетично-дорожнє будівництво» гарантує погашення заборгованості за наступним графіком...».

Водночас, зі змісту вказаного листа не вбачається, що відповідачем визнано розмір нарахованої позивачем подвійної облікової ставки НБУ.

Проте, суд апеляційної інстанції зауважує, що визнання боржником основного боргу саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора, зокрема подвійної облікової ставки НБУ, і відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами.

За таких обставин судова колегія дійшла висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі з мотивів викладених вище у даній постанові, а апеляційна скарга має бути залишена без задоволення.

Крім того, апелянт вказує на те, що суд першої інстанції неодноразово постановляв ухвали про перехід від однієї стадії судового провадження до іншої за відсутності учасників справи, що позбавляло сторони можливості висловити свою позицію щодо відповідних процесуальних питань та реалізувати процесуальні права, передбачені Господарським процесуальним кодексом України. Хоча зазначені обставини самі по собі не є самостійною підставою для скасування рішення суду, вони свідчать про недотримання судом першої інстанції принципів змагальності сторін, рівності учасників судового процесу та справедливого судового розгляду, що у сукупності з наведеними в апеляційній скарзі порушеннями підтверджує незаконність оскаржуваного рішення.

Суд апеляційної інстанції відхиляє вказані доводи апелянта як безпідставні та необґрунтовані з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду Харківської області від 08.04.2026 закрито підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на "13" квітня 2026 р. о 14:20 год.

При цьому, представники позивача та відповідача у судове засідання 08.04.2026 не з`явилися.

Водночас, суд апеляційної інстанції зауважує, що закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті здійснюється судом за результатами підготовчого провадження відповідно до статей 182–185, 196 ГПК України. Суд перевіряє готовність справи, наявність чи відсутність підстав для відкладення, забезпечення явки учасників тощо. Відсутність сторін у засіданні, в якому постановляється така ухвала, за умови їх належного повідомлення не є процесуальним порушенням і не свідчить про порушення принципів змагальності або рівності.

Крім того, у матеріалах справи відсутні докази того, що будь-яка ухвала про перехід між стадіями позбавила сторону можливості подати докази, заявити клопотання чи висловити позицію, яка могла б вплинути на результат судового розгляду справи.

Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Також, Європейський суд з прав людини зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Ураховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені апелянтом, у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 269, 270, п.2, ч.1 ст. 275, п. 1, 4 ч. 1 ст. 277, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетично-дорожнє будівництво» залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 08.06.2026 у справі №922/162/26 змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В решті рішення Господарського суду Харківської області від 08.06.2026 у справі №922/162/26 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена 19.10.2026.

Головуючий суддя Р.А. Гетьман

Суддя О.І. Склярук

Суддя В.С. Хачатрян

Оригінал: reyestr.court.gov.ua