Постанова від 14 жовтня 2026 р. у справі №902/619/24 — Північно-західний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2026 року Справа № 902/619/24

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Тимошенко О.М., суддя Крейбух О.Г. , суддя Саврій В.А.

секретар судового засідання Дехтярук І.А.

за участю представників:

органу прокуратури - Немкович І.І.

позивачів - не з`явились

відповідачів - не з`явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника керівника Вінницької обласної прокуратури на рішення Господарського суду Вінницької області, ухвалене 10.07.2026 суддею Нешик О.С. у м. Вінниця (повний текст рішення складено 20.07.2026) у справі № 902/619/24

за позовом керівника Хмільницької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Управління Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області та Хмільницької міської ради

до Управління житлово-комунального господарства та комунальної власності Хмільницької міської ради

до фізичної особи Бабій Лариси Михайлівни

про визнання недійсним договору підряду та стягнення 529315 грн, одержаних на його виконання

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Вінницької області звернувся прокурор в інтересах держави в особі Управління Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області та Хмільницької міської ради з позовом до Управління житлово-комунального господарства та комунальної власності Хмільницької міської ради та фізичної особи Бабій Лариси Михайлівни з вимогою про визнання недійсним договору підряду від 27.11.2017 та стягнення 529315 грн, одержаних на його виконання.

Аргументуючи позовні вимоги прокурор посилався на порушення відповідачем 2 законодавства про захист економічної конкуренції шляхом вчинення антиконкурентних узгоджених дій, що призвело по спотворення результатів торгів, проведених відповідачем 1 із закупівлі щодо виконання робіт з реконструкції та поліпшення екологічного стану ставка (№2) з відновленням прибережної території в міському парку ім. Т.Г. Шевченка UA-2017-10-05-000773-b, що підтверджено рішенням адміністративної колегії Південно-західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України № 72/04-р/к від 026.01.2024. Вказав, що в діях відповідачки вбачається наявність умислу щодо укладення договору на неконкурентних засадах, прокурор вважає, що договір підряду від 27.11.2017 підлягає визнанню недійсним відповідно до ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215, ч. 3 ст. 228 ЦК України як такий, що суперечать інтересам держави і суспільства. Також просив застосувати наслідки визнання недійсним укладеного договору, що передбачені ч. 3 ст. 288 ЦК України.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 10.07.2026 у даній справі у задоволенні позову прокуратури відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, прокуратура звернулась до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить останнє скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Прокуратура вважає, що оскаржуване рішення прийнято з неправильним застосуванням норм ст. 3 Закону України "Про публічні закупівлі" (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), ст. 203, 215, ч. 3 ст. 228 ЦК України, а також порушенням норм процесуального права, зокрема ст. 73, 76, 77, 78, 79, 86, 236 ГПК України, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, у зв`язку з чим відповідно до ст. 277 ГПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Ухвалою апеляційного господарського суду від 31.08.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Вінницької обласної прокуратури на рішення Господарського суду Вінницької області від 10.07.2026 у справі № 902/619/24; призначено справу до розгляду в судовому засіданні.

Від Управління Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області на адресу суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому управління надало свої пояснення по суті спору.

В судовому засіданні прокурор вимоги апеляційної скарги підтримав у повному обсязі, просив останню задовольнити, а оскаржуване рішення - скасувати.

Інші представники сторін в судове засідання не з`явились, про дату та час засідання були належним чином повідомлені судом.

За умовами ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, заслухавши представника органу прокуратури в судовому засіданні, колегія суддів встановила наступне.

Судами встановлено, що 05.10.2017 відповідачем 1 опублікувало оголошення про проведення спрощеної/допорогової закупівлі UA-2017-10-05-000773-b, предметом якої є реконструкція та поліпшення екологічного стану ставка (№ 2) з відновлення прибережної території в міському парку ім. Т.Г. Шевченка в місті Хмільнику Вінницької області. Код класифікатора предмета закупівлі ДК 021:2015:71400000-2 Послуги у сфері містобудування та ландшафтної архітектури. Очікувана вартість предмета закупівлі становить 544572 грн. Відповідно до реєстру отриманих тендерних пропозицій UA-2017-10-05-000773-b, участь прийняли два учасника: ФОП Бабій Л.М. та ФОП Кравець В.І.

За наслідками розгляду тендерних пропозицій відповідача 2 визнано переможцем з ціновою пропозицією 543000 грн, а згодом в електронній системі закупівель оприлюднено повідомлення про намір замовника укласти договір про закупівлю з відповідачкою.

27.11.2017 між відповідачем 1 (замовник) та відповідачем 2 (підрядник) укладено договір підряду б/н, згідно п. 1.1 якого підрядник зобов`язується на свій ризик, власними і залученими силами і засобами, із своїх матеріалів виконати роботи відповідно до проектно-кошторисної документації у встановлений строк, а замовник зобов`язується передати підряднику затверджену у встановленому порядку проектно-кошторисну документацію, оформити у встановленому порядку дозвіл на початок робіт, надати йому будівельний майданчик, прийняти об`єкт та виконані роботи та оплатити їх в порядку, визначеному цим договором. Підрядник зобов`язується виконати роботи по об`єкту: "Реконструкція та поліпшення екологічного стану ставка (№ 2) з відновленням прибережної території в міському парку ім. Т.Г. Шевченка в місті Хмільнику Вінницької області". Відповідно до п. 3.1 договору, загальна вартість правочину складає 543000 грн з без ПДВ.

26.01.2024 рішенням Адміністративної колегії Південно-західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України № 72/04-р/к у справі № 03-06/06-19 встановлено, що під час проведення вищевказаної закупівлі робіт, ФОП Бабій Л.М. та ФОП Кравець В.І. вчинили порушення, передбачене п. 1 ст. 50, п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів торгів. Вказане рішення обґрунтоване виявленими обставинами, які свідчать, що учасники ФОП Бабій Л.М. та ФОП Кравець В.І. узгоджували свою поведінку під час підготовки та участі в торгах, а саме: пов`язаність відповідачів через третю особу; поведінка під час електронного аукціону; подання тендерних пропозицій з одного електронного майданчика; використання відповідачами одних і тих же ІР-адрес, що свідчить про те, що у період підготовки та участі у процедуру закупівлі відповідачі діяли спільно та узгоджували власні дії під час участі у торгах. Щодо застосування штрафних санкцій у пунктах 214, 215, 216 мотивувальної частини рішення зазначено, що з відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань слідує, що ФОП Бабій Л.М. 22.03.2019 та ФОП Кравець В.І. 24.05.2023 зареєстрували припинення підприємницької діяльності. Оскільки вказані особи припинили господарську діяльність, то у розумінні ст. 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції", не є суб`єктами господарювання та на них не може бути накладено штраф відповідно до ст. 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції". Пунктом 2 резолютивної частини рішення визнано, що відповідні особи вчинили порушення, передбачене п. 1 ст. 50, п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, які полягали в узгодженні своєї конкурентної поведінки під час підготовки та участі у відкритих торгах ДК 021:2015:71400000-2 "Послуги у сфері містобудування та ландшафтної архітектури" (ідентифікатор закупівлі UA-2017-10-05-000773-b), проведеній Управлінням житлово-комунального господарства та комунальної власності Хмільницької міської ради.

01.04.2024 Хмільницька окружна прокуратура, з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді, просила надати інформацію щодо вжитих і запланованих заходів стосовно визнання недійсним укладеного між відповідачами договору від 27.11.2017, а також застосування наслідків недійсності правочину, зокрема в листах: - № 56-1083вих-24 від 01.04.2024 до Управління Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області; - № 56-1084вих-24 від 01.04.2024 до Хмільницької міської ради.

Згідно листа № 34/01-18 від 04.04.2024, Виконавчий комітет Хмільницької міської ради повідомив, що не вживав заходи щодо визнання недійсним договору б/н від 27.11.2017.

У листі №260205-17/1147-2024 від 05.04.2024 Управління Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області повідомило, що у останнього відсутні правові підстави для прийняття рішення про проведення моніторингу спрощеної закупівлі UA-2017-10-05-000773-b.

16.04.2024 Хмільницька окружна прокуратура листом № 56-1229вих-24 звернулась до відповідача 1, в якому, з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді, просила повторно надати належним чином завірені копії договору підряду від 27.11.2017, а також документів, що підтверджують виконання договору та Положення про Управління житлово-комунального господарства та комунальної власності Хмільницької міської ради. Листом № 01-11/318 від 18.04.2024 відповідач 1 направив прокуратурі копії документів, які підтверджують виконання договору підряду від 27.11.2017.

Листом № 56-1447вих-24 від 09.05.2024 Хмільницька окружна прокуратура просила Південно-Західне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України надати наступну інформацію: - щодо надсилання або вручення під розписку чи доведення до відома в інший спосіб ФОП Бабій Л.М. рішення Адміністративної колегії Південно-західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України № 72/04-р/к від 26.01.2024 у справі № 03-06/06-19; - щодо стану оскарження учасниками закупівлі UA-2017-10-05-000773-b ФОП Кравцем В.І. та ФОП Бабій Л.М. зазначеного рішення.

Листом №72-02/955е від 16.05.2024 відділення повідомило, що рішення № 72/04-р/к від 26.01.2024 відповідачами не оскаржувалось, а тому є чинним. Також листом №72-02/240 від 01.02.2024 на адресу ФОП Бабій Л.М. був направлений витяг з рішення № 72/04-р/к від 26.01.2024. Однак зазначений лист був повернутий на адресу відділення.

Окрім того, матеріалах справи наявне Положення про Управління житлово-комунального господарства та комунальної власності Хмільницької міської ради, згідно п. 1.1 та 1. 2 якого управління є виконавчим органом Хмільницької міської ради та є неприбутковою юридичною особою. Згідно п. 1.3 Положення, фінансування та матеріально-технічне забезпечення Управління здійснюється за рахунок коштів міського бюджету Хмільницької міської територіальної громади. Згідно з п. 1.4 Положення, управління підзвітне та підконтрольне, зокрема міській раді.

Суд зауважує, що згідно ст.10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" № 2939-XII від 26.01.93, органу державного фінансового контролю надається право, зокрема порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства.

Відтак, до повноважень органу державного фінансового контролю належить право стягувати в дохід держави кошти в судовому порядку, натомість право на звернення до суду з позовом про визнання недійсним договору означена норма не містить.

Органу державного фінансового контролю надається право, зокрема звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Положенням про Державну аудиторську службу України, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України №43 від 03.02.2016, визначено що реалізуючи державний фінансовий контроль через здійснення моніторингу закупівель, Державна аудиторська служба України, яка є центральними органами виконавчої влади, діяльність якої спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України, має право звертатися до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Згідно з пп. 3, 4, 9 п. 4 цього Положення, Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань: реалізує державний фінансовий контроль через здійснення, зокрема, перевірки державних закупівель; здійснює контроль, зокрема, за дотриманням законодавства про державні закупівлі; вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; застосовує заходи впливу за порушення бюджетного законодавства, накладає адміністративні стягнення на осіб, винних у порушенні законодавства; передає в установленому порядку правоохоронним органам матеріали за результатами державного фінансового контролю у разі встановлення порушень законодавства, за які передбачено кримінальну відповідальність або які містять ознаки корупційних діянь. Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи (п. 7 Положення).

Згідно п. 25, 26 Порядку проведення перевірок закупівель Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №631 від 01.08.2013, у разі виявлення порушень законодавства у сфері закупівель посадові особи органу державного фінансового контролю, не чекаючи закінчення перевірки, мають право рекомендувати керівникові замовника вжити невідкладних заходів для усунення та недопущення їх у подальшому. Результати перевірки закупівель викладаються в акті перевірки.

Разом з тим, як слідує з матеріалів справи, Управління Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області заходи перевірки публічної закупівлі № UА-2017-10-05-000773-b не здійснювало.

Відтак, зважаючи на відсутність в матеріалах цієї справи результатів перевірки такої закупівлі (відповідного акта), апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що в Управління Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області були відсутні підстави для стягнення в дохід держави кошти в судовому порядку, а отже, прокурор безпідставно визначив управління позивачем у даній справі справі.

Стосовно суті спору судова колегія зазначає слідуюче.

В силу ст. ст. 202, 203, 204 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, такий правочин може бути визнано судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Згідно ст. 228 ЦК України, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Чітке законодавче визначення поняття "інтерес" та поняття "інтерес держави і суспільства" відсутнє, як і відсутні законодавчо закріплені єдині критерії, принципи, засади їх визначення. Втім поняття "інтерес" є ширшим, адже охоплює, наприклад, "охоронюваний законом інтерес", "публічний інтерес", "суспільний інтерес" тощо.

У Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 дано визначення поняттю "охоронюваний законом інтерес": у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "право" (інтерес у вузькому розумінні цього слова) означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Державні інтереси - це інтереси, пов`язані з потребою у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Поняття "інтереси держави" має невизначений зміст, і в кожному конкретному випадку необхідно встановити, порушені чи ні інтереси окремої особи або держави. Інтереси держави - це закріплена Конституцією та законами України, міжнародними договорами (іншими правовими актами) система фундаментальних цінностей у найбільш важливих сферах життєдіяльності українського народу і суспільства.

Зокрема ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Таким чином, для правильного вирішення спору в справі необхідно встановити, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов`язання, а також наявність наміру (умислу) у кожної із сторін.

Водночас, будь-які порушення актів цивільного законодавства, вчинені під час укладення договору, мають своїм наслідком невідповідність правочину інтересам держави і суспільства.

Наявність такого наміру (умислу) у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

З матеріалів справи вбачається, що провадження у даній справі зупинялось до розгляду Верховним Судом справи № 922/3456/23 у подібних правовідносинах, яку було передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для відступу від висновків, викладених у постанові від 17.10.2024 у справі № 914/1507/23 та вирішення питання чи підлягає застосуванню до спірних відносин ч. 3 ст. 228 ЦК України, тобто чи є укладений правочин таким, що не відповідає інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, та вчиненим з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, за умови вчинення стороною правочину антиконкурентних узгоджених дій, за які чинним законодавством передбачена відповідальність у вигляді штрафу (п. 1 ст.50, ст.52 Закону України "Про захист економічної конкуренції").

Відтак, щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах є висновок об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, який підлягає врахуванню судом під час розгляду справи № 902/619/24.

У постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду уточнив висновки, що містяться у постановах від 13.11.2024 у справі № 911/934/23, від 17.10.2024 у справі № 914/1507/23, а також інших постановах Верховного Суду щодо застосування ч. 3 ст. 228 ЦК України. Приймаючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, об`єднана палата у постанові від 19.12.2025 дійшла, зокрема таких висновків: вирішуючи питання щодо застосування ч.3 ст.228 ЦК суд має враховувати що санкції, передбачені ч. 3 ст.228 ЦК, ч.1 ст. 208 ГК є не компенсаційними, а конфіскаційними санкціями, які передбачають стягнення усього отриманого за правочином на користь держави. Ці санкції спрямовані не на відновлення правового стану, який існував до порушення, а на покарання осіб, які порушили законодавчу заборону вчиняти правочин, який не відповідає інтересам держави і суспільства. Конфіскація без вироку суду (Non-Conviction Based Confiscation - NCBC) розглядається ЄСПЛ як втручання у право власності, захищене ст.1 Першого протоколу до Конвенції. Застосування наслідків, передбачених ч. 3 ст. 228 ЦК є втручанням держави у право власності приватних осіб. Тому підлягає застосуванню ст. 1 Першого протоколу до Конвенції. Відповідно до зазначеної статті кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями ст.1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право: - втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними; - якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів; - втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення ст.1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Враховуючи викладені вище висновки ЄСПЛ щодо конфіскації без вироку суду Об`єднана палата вважає, що у справі, яка переглядається, при застосуванні конфіскаційної санкції, передбаченої ч. 3 ст. 228 ЦК, не було дотримано принципу пропорційності як щодо винного учасника правочину, так і щодо того учасника, який діяв добросовісно, виходячи з такого. У наведених вище справах ЄСПЛ неодноразово звертав увагу на те, що для дотримання принципу пропорційності цивільна конфіскація має стосуватися майна, яке було отримане від злочинної діяльності, незаконного збагачення, майна, джерела походження якого сторона не могла пояснити, або майна, яке безпосередньо використовувалося при здійсненні злочинної діяльності. ЄСПЛ також визнав небезпечною тенденцію поширення конфіскації без вироку суду на випадки звичайних адміністративних порушень. Верховний Суд у постанові від 20.03.2019 у справі № 922/1391/18 вказав, що здійснивши правовий аналіз ч. 3 ст. 228 ЦК можна дійти висновку, що ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства. Отже, для застосування приписів ч. 3 ст. 228 ЦК прокурор у цій справі мав довести, що сам правочин (придбання світильників комунальним підприємством) за своєю суттю є протиправним, спрямованим на порушення інтересів держави та суспільства. Втім, прокурор цього не доводив, стверджував про порушення правил конкуренції, які мали місце під час проведення закупівлі. Антиконкурентна поведінка спрямована на спотворення конкуренції між учасниками торгів, але не завжди має за мету завдати шкоди державі чи підривати її інтереси. Тому така поведінка сама по собі не трансформує правочин у такий, що суперечить інтересам держави та суспільства у значенні ч.3 ст. 228 ЦК. Прокурор не доводив, що внаслідок укладення правочину держава понесла майнову шкоду, переплатила кошти або отримала товар/роботу неналежної якості. За цих умов відсутній причинно-наслідковий зв`язок між порушенням конкуренції та погіршенню майнового становища держави, що виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Об`єднана палата вважає, що враховуючи конфіскаційний характер санкції, передбаченої ч.3 ст.228 ЦК, який суд не може змінити, як і зменшити розмір, ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції. Враховуючи викладене, Об`єднана палата уточнює висновки, що містяться у постановах від 13.11.2024 у справі № 911/934/23, від 17.10.2024 у справі № 914/1507/23, а також інших постановах колегій суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо застосування ч. 3 ст. 228 ЦК, таким чином: При визначенні підстав для застосування ч.3 ст.228 ЦК, яка містить санкцію конфіскаційного характеру, не властиву нормам цивільного законодавства, і яка несе в собі високі ризики втручання держави в право власності приватних осіб, суд має враховувати критерії, визначені ЄСПЛ, щодо пропорційності покарання (конфіскації без вироку суду) та можливості обрання менш обтяжливого заходу для винної сторони правочину (двосторонньої реституції, стягнення збитків, штрафу тощо). Ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.

Зважаючи на вказані обставини, судом першої інстанції підставно враховано висновки Верховного Суду, оскільки правовідносини у справах № 922/3456/23 та № 902/619/24 є подібними.

Звертаючись із відповідним позовом до суду, прокурор вказав, що договір про закупівлю щодо виконання робіт за державні кошти від 27.11.2017, укладений за підсумками тендеру, результати якого спотворено антиконкурентними узгодженими діями його учасників, підлягає визнанню недійсним як такий, що завідомо суперечать інтересам держави та суспільства.

Підставою визнання недійсним договору підряду від 27.11.2017 прокурор визначив рішення адміністративної колегії Південно-західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України № 72/04-р/к від 26.01.2024 (справа № 03-06/06-19), яким встановлено, що під час проведення закупівлі UA-2017-10-05-000773-b їх учасники (ФОП Кравець В.І. та ФОП Бабій Л.М.) вчинили порушення, передбачене пунктом 1 ст. 50, пунктом 4 ч.2 ст.6 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів торгів під час участі в тендерній процедурі закупівлі товарів ДК 021:2015:71400000-2 - "Послуги у сфері містобудування та ландшафтної архітектури", проведених Управлінням житлово-комунального господарства та комунальної власності Хмільницької міської ради (ідентифікатор закупівлі UA-2017-04-26-001772-b), (п.2 резолютивної частини даного рішення).

Разом з тим судами встановлено, що прокурором не доведено, що спірний правочин (договір підряду від 27.11.2017) за своєю суттю є протиправними, спрямованими на порушення інтересів держави та суспільства та те, що внаслідок укладення спірних правочинів держава понесла майнову шкоду, переплатила кошти або отримала товар/роботу неналежної якості.

Окрім того, суд зауважує, що матеріали справи не містять відомостей про наявність інших потенційних учасників закупівлі, які могли б задовольнити потреби замовника за меншою ціною, або більш вигідних для замовника цінових пропозицій, як і не надано доказів того, що роботи за договором, укладеним за результатом відкритих торгів, були виконані із завищенням цін, а отже, відсутній причинно-наслідковий зв`язок між порушенням конкуренції та погіршенню майнового становища держави, що виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

З огляду на вище викладене, апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги прокурора про визнання недійсним договору підряду від 27.11.2017 не підлягають задоволенню.

Водночас, як зазначено вище, прокурор просив застосувати наслідки, передбачені ч. 3 ст. 228 ЦК України, шляхом стягнення коштів у дохід держави, що за відсутності доведених значних збитків та з огляду на конфіскаційний характер такої санкції, у сукупності з майновими наслідками для замовника, може свідчити про непропорційність втручання у право власності.

Відтак, прокурором не доведено наявності сукупності умов, необхідних для визнання спірного договору недійсним саме на підставі частини 3 статті 228 ЦК України та застосування наслідків, передбачених цією нормою.

В силу приписів ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів.

Відповідно до ст. 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судова колегія, враховуючи усі вищевикладені обставини, дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду Вінницької області від 10.07.2026 у справі № 902/619/24 відповідає матеріалам справи та ґрунтується на чинному законодавстві, відтак останнє слід залишити без змін.

За результатами розгляду апеляційної скарги прокуратури, витрати по сплаті судового збору, в порядку ст. 129 ГПК України, покладаються на останню.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу заступника керівника Вінницької обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Вінницької області від 10 липня 2026 року у справі № 902/619/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Справу № 902/619/24 повернути Господарському суду Вінницької області.

Повний текст постанови складено "20" жовтня 2026 року.

Головуючий суддя Тимошенко О.М.

Суддя Крейбух О.Г.

Суддя Саврій В.А.