Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №910/620/25 (910/16054/25) — Північний апеляційний господарський суд

Суд: Північний апеляційний господарський суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Господарське

Категорія: майнові спори, стороною в яких є боржник

Дата: 06 жовтня 2026 р.

Справа: №910/620/25 (910/16054/25)

Суддя: Доманська М.Л.

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" жовтня 2026 р. Справа№ 910/620/25 (910/16054/25)

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Доманської М.Л.

суддів: Пантелієнка В.О.

Козир Т.П.

за участю секретаря судового засідання Абраменко М.К.

та представників учасників провадження у даній справі відповідно до протоколу судового засідання від 07.10.2026,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Приватного підприємства "Будіндустрія-1"

на рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2026

у справі №910/620/25 (910/16054/25) (суддя Мандичев Д.В.)

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Вантажні системи України"

до Приватного підприємства "Будіндустрія-1"

про визнання недійсним правочину та стягнення 2 669 467,78 грн.

в межах справи № 910/620/25

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "А.Т.Смарт Трейдинг"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вантажні системи України"

про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.05.2026 у справі № 910/620/25(910/16054/25) позовні вимоги задоволено повністю; визнано недійсним правочин із зарахування зустрічних однорідних вимог, укладений між Приватним підприємством "Будіндустрія-1" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вантажні системи України" оформлений актами взаємозаліку № 1 та № 4 від 30.12.2022; стягнуто з Приватного підприємства "Будіндустрія-1" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вантажні системи України" 2 669 467,78 грн. заборгованості та 34 456,02 грн. витрат по сплаті судового збору.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, Приватне підприємство "Будіндустрія-1" звернулось безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 27.05.2026 у справі №910/620/25 (910/16054/25) та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог позивача відмовити у повному обсязі; здійснити дослідження матеріалів справи; справу розглянути за участю відповідача; судові витрати покласти на позивача.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.06.2026 апеляційну скаргу передано колегії суддів у складі: головуючий суддя: Доманська М.Л.; судді: Козир Т.П., Остапенко О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2026 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/10713/25 за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Вантажні системи України" до Приватного підприємства "Будіндустрія-1" про визнання недійсним правочину та стягнення 2 669 467,78 грн. в межах справи № 910/620/25 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "А.Т.Смарт Трейдинг" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вантажні системи України" про банкрутство; відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду або залишення без руху апеляційної скарги Приватного підприємства "Будіндустрія-1" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2026 у справі №910/620/25 (910/16054/25) до надходження матеріалів справи №910/620/25 (910/16054/25) до Північного апеляційного господарського суду.

09.07.2026 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/620/25 (910/16054/25) у 5-ти томах.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.07.2026 апеляційну скаргу Комунального підприємства "Будіндустрія-1" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2026 у справі №910/620/25 (910/16054/25) залишено без руху; зазначено, що протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали скаржник має право усунути недоліки апеляційної скарги, а саме, подати до Північного апеляційного господарського докази сплати судового збору у встановленому законом порядку та розмірі (51 684,02 грн.).

21.07.2026 через систему "Електронний суд" до Північного апеляційного господарського суду від Приватного підприємства "Будіндустрія-1" надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої долучено платіжну інструкцію від 21.07.2026 № 27716 на суму 51684,02 грн.

У зв`язку з перебуванням судді Остапенка О.М. з 20.07.2026 у відпустці, згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 27.07.2026, сформовано новий склад колегії суддів для здійснення розгляду апеляційних скарг у справі №910/620/25 (910/16054/25) у наступному складі: головуючий суддя - Доманська М.Л., судді: Козир Т.П., Станік С.Р.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства "Будіндустрія-1" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2026 у справі №910/620/25 (910/16054/25); розгляд апеляційної скарги призначено на 09.09.2026 о 12 год. 30 хв.; запропоновано учасникам справи у відповідності до статті 263 Господарського процесуального кодексу України надати відзиви на апеляційну скаргу із доказами надсилання (надання) копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи протягом десяти днів, з дня отримання даної ухвали, але не пізніше 10.08.2026; встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв, клопотань, пояснень в письмовій формі із доказами надсилання (надання) копій цих документів іншим учасникам справи протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали, але не пізніше 17.08.2026.

24.08.2026 через систему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Вантажні системи України» надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому позивач просив апеляційну скаргу Приватного підприємства «Будіндустрія-1» на рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2026 у справі № 910/620/25 (910/16054/25) залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, оскільки, як доведено позивачем та правильно встановлено судом першої інстанції, у період існування простроченої заборгованості перед ініціюючим кредитором товариство задовольнило вимоги окремого кредитора - ПП «Будіндустрія-1» - шляхом укладення актів взаємозаліку заборгованості, надавши останньому перевагу в задоволенні його вимог перед іншими кредиторами. Позивач також наголосив, що визнання недійсною оспорюваної угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог не створює ризику появи нового кредитора у справі про банкрутство боржника. Навпаки, задоволення заявлених позовних вимог спрямоване на відновлення майнової маси боржника та усунення негативних наслідків правочинів, вчинених на шкоду кредиторам. При цьому питання щодо визнання та включення грошових вимог до реєстру вимог кредиторів вирішується в порядку, визначеному Кодексом України з процедур банкрутства, а тому саме по собі не може бути підставою для легітимації правочинів, укладених із порушенням прав та законних інтересів кредиторів. Крім того, позивач зазначив, що ліквідатор ТОВ «Вантажні системи України» неодноразово звертався до колишніх керівників товариства з вимогами про передачу печаток, штампів та первинної бухгалтерської документації банкрута. Оскільки колишні керівники не виконали покладеного на них обов`язку щодо передачі відповідної документації, що підтверджується долученими до позовної заяви доказами, представник позивача одночасно з її поданням заявив клопотання про витребування у відповідача оригіналів документів для огляду в судовому засіданні. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.12.2025 у справі № 910/620/25 (910/16054/25) зазначене клопотання задоволено та витребувано у ПП «Будіндустрія-1» оригінали таких документів: акта взаємозаліку від 30.12.2022 № 1, акта взаємозаліку від 30.12.2022 № 4, договору від 09.03.2021 № 09/03/21 та договору від 27.09.2021 № 21/09/27-1. Як зазначає позивач, під час судового засідання у відповідь на запитання представника ТОВ «Вантажні системи України» щодо виконання вказаної ухвали в частині надання оригіналів документів для огляду представник відповідача повідомив про їх відсутність у ПП «Будіндустрія-1», посилаючись на те, що відповідні правочини укладалися ще у 2021 році. Водночас, саме відповідач на запит розпорядника майна щодо повернення заборгованості, надісланий на адресу ПП «Будіндустрія-1», надав копії зазначених документів. На думку позивача, така поведінка відповідача є суперечливою та підлягає врахуванню під час оцінки доказів у справі. Стосовно письмової відповіді ОСОБА_1 позивач зазначив, що вона містить власноручний підпис особи, яка її надала, що дає змогу ідентифікувати підписанта, а її зміст стосується обставин, про які останній був безпосередньо обізнаний як керівник підприємства в період виникнення спірних правовідносин. За таких обставин, позивач вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що відповідач не довів підписання зазначеного листа іншою особою, ніж та, від імені якої його складено. Також позивач звернув увагу на доказове значення податкових накладних, складених однією зі сторін господарського договору на постачання послуг на користь іншої сторони. На його переконання, складення та реєстрація податкових накладних, а також відображення відповідних сум у складі податкового кредиту можуть свідчити про волевиявлення сторін на настання правових наслідків господарської операції та підтверджувати фактичне надання послуг. Відтак такі документи, на думку позивача, мають оцінюватися як докази реальності господарської операції у спорі між її учасниками в сукупності з іншими матеріалами справи. Окремо ТОВ «Вантажні системи України» просило врахувати, що строк позовної давності для звернення з позовом про визнання правочинів недійсними та стягнення коштів не пропущено, оскільки, за твердженням позивача, перебіг відповідних строків зупинявся у зв`язку із запровадженням карантину та введенням воєнного стану.

27.08.2026 через систему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від Приватного підприємства «Будіндустрія-1» надійшла відповідь на відзив, у якій відповідач просив задовольнити апеляційну скаргу та скасувати рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свою позицію такими доводами. Відповідач зазначив, що під час розгляду справи в суді першої інстанції заперечував проти задоволення позовних вимог, звертаючи увагу суду на відсутність оригіналу оспорюваного правочину, без дослідження якого, на його переконання, неможливо вирішити питання про визнання такого правочину недійсним. ПП «Будіндустрія-1» стверджувало, що має лише копії відповідних документів, тоді як у справах цієї категорії необхідним є дослідження оригіналу правочину з метою перевірки його відповідності наданій копії. При цьому відповідач наголосив, що саме на позивача, який ініціював спір про визнання правочину недійсним, відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладається обов`язок доведення обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог. Доводи позивача про невиконання відповідачем ухвали Господарського суду міста Києва від 26.12.2025 про витребування оригіналів документів відповідач вважав безпідставними, зазначаючи, що у відзиві від 16.02.2026 надав усі документи, які перебували в його розпорядженні. На думку апелянта, суд першої інстанції не врахував вимог статей 91, 210 ГПК України щодо необхідності дослідження оригіналу оспорюваного правочину, що призвело до неповного з`ясування обставин справи. Відповідач також звернув увагу на те, що суд першої інстанції надав доказове значення листу від 03.12.2025, складеному від імені колишнього керівника ТОВ «Вантажні системи України» ОСОБА_1 , у якому останній нібито повідомив про непідписання оспорюваних правочинів. Водночас, як зазначав відповідач, надані копії актів взаємозаліку від 30.12.2022 № 1 та № 4 містять підпис керівника та інші відповідні реквізити. За таких обставин, з огляду на суперечність між змістом копій правочинів і відомостями, викладеними в зазначеному листі, суд, на переконання апелянта, мав дослідити оригінали документів, чого зроблено не було. Таким чином, відповідач вважав, що суд першої інстанції, визнаючи недійсними правочини про зарахування зустрічних однорідних вимог від 30.12.2022 № 1 та № 4 без дослідження їх оригіналів, не надав належної оцінки суперечностям між наявними письмовими доказами, чим, на думку апелянта, порушив вимоги статей 91, 210 ГПК України. Окремо ПП «Будіндустрія-1» заперечувало проти врахування листа від 03.12.2025, складеного від імені ОСОБА_1 , як належного та достовірного доказу. Відповідач зазначав, що неможливо достовірно ідентифікувати особу, яка підписала цей документ, а його оригінал до суду не подано. Крім того, відповідач посилався на те, що 19.03.2026 у порядку частини одинадцятої статті 80 ГПК України подав клопотання про неврахування зазначеного доказу з огляду на його недостовірність або можливу підробленість, однак, за твердженням апелянта, суд першої інстанції не надав належної оцінки відповідному клопотанню. На думку відповідача, відомості, викладені в зазначеному листі, за своїм змістом стосуються обставин, про які колишній керівник міг повідомити як свідок, зокрема, щодо непідписання ним спірних правочинів. Відтак, відповідні пояснення, як вважав апелянт, мали бути оформлені з дотриманням вимог статті 88 ГПК України, а тому не могли використовуватися судом як доказ без дотримання передбаченої законом процесуальної форми. У зв`язку із цим відповідач вважав помилковим твердження позивача про те, що наявність підпису на копії листа сама по собі дає змогу ідентифікувати його автора та підтверджує достовірність викладених у ньому відомостей. Крім того, відповідач стверджував, що позивач не надав належних доказів укладення відповідних договорів, фактичного постачання товарів або надання послуг, а також розрахунку заборгованості. На переконання апелянта, рішення про стягнення коштів було ухвалено фактично на підставі реєстру податкових накладних, без належного дослідження первинних документів, які підтверджували б реальність господарських операцій та наявність заборгованості. ПП «Будіндустрія-1» також зазначало, що внаслідок укладення актів взаємозаліку від 30.12.2022 № 1 та № 4 відповідач не отримував коштів, а тому, на його думку, вимоги про стягнення заборгованості за договорами від 09.03.2021 № 09/03/21 та від 29.09.2021 № 29/09-21 могли бути предметом окремого розгляду в межах відповідних договірних правовідносин, а не наслідком застосування правових наслідків недійсності оспорюваних правочинів. Посилаючись на зміст копій актів взаємозаліку від 30.12.2022 № 1 та № 4, відповідач зазначав, що сума заборгованості, охоплена цими правочинами, становила 2 581 452,50 грн, з яких 228 135,30 грн та 2 353 317,20 грн відповідно. Водночас, суд першої інстанції стягнув із відповідача 2 669 467,78 грн, що на 88 015,28 грн перевищує зазначену суму. У зв`язку із цим апелянт вважав, що суд, застосувавши наслідки недійсності правочинів відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України, вийшов за межі сум, охоплених оспорюваними актами взаємозаліку, та без належного обґрунтування стягнув додатково 88 015,28 грн, які, на думку відповідача, не стосуються предмета оспорюваних правочинів.

08.09.2026 через систему "Електронний суд" до Північного апеляційного господарського суду від Приватного підприємства "Будіндустрія-1" надійшло клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи, у зв`язку з хворобою представника відповідача, яке було відхилено судом.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.09.2026 у розгляді апеляційної скарги Комунального підприємства "Будіндустрія-1" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2026 у справі №910/620/25 (910/16054/25) оголошено перерву на 16.09.2026 о 12 год. 40 хв.

08.09.2026 через систему "Електронний суд" до Північного апеляційного господарського суду від Приватного підприємства "Будіндустрія-1" надійшло клопотання про поновлення строку для залучення заяви свідка ОСОБА_2 від 15.09.2026 та про приєднання її до справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2026 у розгляді апеляційної скарги Комунального підприємства "Будіндустрія-1" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2026 у справі №910/620/25 (910/16054/25) оголошено перерву на 07.10.2026 о 12 год. 30 хв, зазначено, що судове засідання відбудеться у приміщенні Північного апеляційного господарського суду за адресою: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1-А (зал судових засідань № 1); надано можливість Товариству з обмеженою відповідальністю "Вантажні системи України" у строк до 23.09.2026 подати письмові заперечення щодо клопотання скаржника про поновлення строку для залучення заяви свідка ОСОБА_2 від 15.09.2026 та приєднання її до матеріалів справи.

30.09.2026 через систему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Вантажні системи України» надійшли письмові заперечення щодо клопотання скаржника про поновлення строку для залучення заяви свідка ОСОБА_2 від 15.09.2026 та приєднання її до матеріалів справи. Позивач зазначив, що під час розгляду справи судом першої інстанції, апелянтом не було зазначено про наявність доказів, які не можуть бути ним подано; причини, з яких докази не можуть бути подано у встановлений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаних доказів у відповідності до ч. 4 ст. 80 ГПК України. Відповідачем не наведено будь-яких переконливих аргументів та не надано доказів на підтвердження існування саме об`єктивної неможливості подання вказаних додаткових доказів до суду першої інстанції та не наведено обставин, які б дійсно перешкоджали йому вчиняти такі процесуальні дії. Водночас, прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження за відсутності визначених ст. 269 ГПК України підстав для їх прийняття фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

У зв`язку з перебуванням судді Станіка С.Р. з 07.10.2026 по 09.10.2026 у відпустці, згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 06.10.2026, сформовано новий склад колегії суддів для здійснення розгляду апеляційної скарги у справі №910/620/25 (910/16054/25) у наступному складі: головуючий суддя - Доманська М.Л., судді: Козир Т.П., Пантелієнко В.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2026 прийнято апеляційну скаргу Комунального підприємства "Будіндустрія-1" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2026 у справі №910/620/25 (910/16054/25) до свого провадження у новому складі суду.

07.10.2026 у судове засідання з`явились представник Приватного підприємства «Будіндустрія-1» та представник Товариство з обмеженою відповідальністю «Вантажні системи України».

У судовому засідання представник Приватного підприємства «Будіндустрія-1» підтримав своє клопотання про поновлення строку для залучення заяви свідка ОСОБА_2 від 15.09.2026 та приєднання її до матеріалів справи; представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Вантажні системи України» заперечував щодо задоволення даного клопотання скаржника.

У судовому засіданні колегія суддів ухвалила відмовити у задоволенні клопотання Приватного підприємства «Будіндустрія-1» про поновлення строку для залучення заяви свідка ОСОБА_2 від 15.09.2026 та приєднання її до матеріалів справи.

Прийняття та розгляд додаткових доказів у підтвердження своїх доводів та вимог на стадії апеляційного перегляду справи в порядку статті 269 ГПК України має бути здійснено з дотримання принципу диспозитивності.

Так, за змістом частин 2 та 3 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Приписи частини 3 статті 269 ГПК України передбачають наявність таких критеріїв, які є обов`язковою передумовою для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, а саме "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежать від особи".

Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає.

Відповідно до висновку щодо застосування статей 80, 269 ГПК України, викладеного Верховним Судом у постановах від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, від 03.04.2019 у справі № 913/317/18 та від 22.05.2019 у справі № 5011-15/10488-2012, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи.

Тобто, відсутність обґрунтування, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції виключає можливість прийняття апеляційним господарським судом додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України (постанови Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 914/1725/19; від 12.01.2021 у справі № 01/1494(14-01/1494); від 15.12.2020 у справі № 925/1052/19; від 21.04.2021 у справі № 906/1179/20).

Отже, суд апеляційної інстанції має право досліджувати нові докази, але лише якщо неподання таких доказів до суду першої інстанції зумовлене поважними причинами (поважність причин повинен довести скаржник). Вказане положення закріплене законодавцем з метою забезпечення змагальності процесу в суді першої інстанції, де сторони повинні надати всі наявні в них докази, і недопущення зловживання стороною своїми правами.

Судова колегія не вбачає наявності поважних причин неподання до суду першої інстанції Приватним підприємством «Будіндустрія-1» такої заяви свідка ОСОБА_2 . Таких причин відповідач не навів в суді першої інстанції.

В даному випадку при поданні такого доказу не зазначено жодних об`єктивних обставин та не надано належних доказів на підтвердження неможливості подання такого доказу до суду першої інстанції. Судова колегія не вбачає виняткових обставин, з яким законодавство пов`язує можливість прийняття нових доказів в суді апеляційної інстанції.

Крім того, колегією суддів враховано, що Приватним підприємством «Будіндустрія-1» подано новий доказ, який датовано 15.09.2026, який не існував на час прийняття оскаржуваного судового рішення.

Виходячи з принципу змагальності сторін, сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції саме в суді першої інстанції.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 11.09.2019 у справі № 922/393/18 зробив висновок, що неіснування певних доказів на момент постановлення рішення суду першої інстанції взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції таких додаткових доказів незалежно від інших причин неподання позивачем таких доказів до суду.

Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів (Постанова ВС від 27.07.2022 у справі № 754/695/20).

Колегія суддів зауважує, що врахування судом апеляційної інстанції заяви свідка ОСОБА_2 від 15.09.2026. було б за вказаних обставин порушенням норм процесуального права та принципу правової визначеності.

У судовому засіданні ставилось на обговорення питання щодо правової підстави заявленої позивачем позовної вимоги про стягнення 2 669 467,78 грн. заборгованості. На запитання суду - «Чи вказана сума заявлена у порядку реституції чи як заборгованість за Договором», представник позивача зазначила, що «як заборгованість за Договором».

Представник скаржника просив суд апеляційної інстанції задовольнити апеляційну скаргу. Скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2026 у справі №910/620/25 (910/16054/25) та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Вантажні системи України" просив суд апеляційної інстанції відмовити у задоволенні апеляційної скарги, оскаржуване судове рішення залишити без змін.

Згідно із ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Скаржик зазначає, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку щодо недійсності правочину, адже, момент вчинення правочину, економічна доцільність, реальні наслідки для активів та поведінка сторін вказують на відсутність передбачених ч.ч. 1,2 ст.42 КУзПБ підстав для визнання його недійсним, а Позивач не надав жодних доказів і обґрунтувань його недійсності. Апелянт зазначив, що ключовим доказом, якому суд надав преюдиціальне значення під час прийняття рішення є Лист від 03.12.2025 ТОВ «Вантажні системи України» ОСОБА_1., який повідомляє про не укладання оспорюваного правочину. При цьому даний Лист є недостовірним доказом, оскільки ні суд, ні Відповідач не можуть здійснити ідентифікацію особи, що дійсно підписувала даний лист, а тому в порядку ч.11 ст.80 ГПК України Відповідач подав клопотання від 19.03.2026 про не взяття даного доказу, з огляду на його на недостовірність або можливу підробленість. Натомість, суд проігнорував клопотання сторони Відповідача, де навіть без надання оригіналу для дослідження, суд надав оцінку цьому недостовірному доказу. Апелянт зазначає, що з боку Відповідача була залучена первинна документація та бухгалтерська звітність, що вказують на реальність укладання та виконання сторонами даного правочину. Скаржник зазначив, що Відповідач нічого не отримував від угоди про зарахування зустрічних вимог від 30.12.2022 у розумінні ст.216 ЦК України, де внаслідок визнання недійсним правочинів фактично відновлено дію Договора від 09.03.2021 №09/03/21 і Договора від 29.09.2021 №29/09-21, укладених між ПП «Будіндустрія-1» та ТОВ «Вантажні системи України», а тому вимоги про стягненню 2 669 467,78 грн боргу мають бути доведенні Позивачем шляхом надання первинних документів в рамках цих Договорів, з наданням оцінки судом дотримання строку позовної давності. Апелянт зазначив, що залучений реєстр податкових накладних сам по собі не може підтвердити факт постачання Відповідачу Товару за спірною поставкою, що протирічить норма діючого законодавства та сталою судовою практикою.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази у справі, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційну скаргу Приватного підприємства "Будіндустрія-1" слід задовольнити. Скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2026 у справі №910/620/25 (910/16054/25). Прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, з огляду на наступне.

Предметом апеляційного перегляду у цій справі постало питання наявності/відсутності підстав для визнання недійсним в межах справи про банкрутство правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог, укладеного між Приватним підприємством "Будіндустрія-1" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вантажні системи України", оформленого актами взаємозаліку від 30.12.2022 № 1 та № 4, а також стягнення 2 669 467,78 грн, як заборгованості за відповідним Договором.

Так, за змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді.

Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 ГК України, статтею 42 КУзПБ.

За загальним правилом, у спорі про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (висновки, сформовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/1227/17, від 02.10.2019 у справі №587/2331/16-ц, від 22.10.2019 у справі №911/2129/17, від 19.11.2019 у справі №918/204/18).

Інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів. У цьому висновку Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, у постановах від 20.02.2020 у справі № 922/719/16, від 28.09.2021 у справі № 21/89б/2011(913/45/20), від 16.11.2022 у справі № 44/38-б(910/16410/20), від 21.03.2023 у справі № 910/18376/20 (918/445/22).

Провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб.

Розгляд та захист порушених прав у межах справи про банкрутство має певні характерні особливості, що відрізняються від позовного провадження. Передусім, це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні специфічних способів захисту її суб`єктів, особливостях процедури, учасників, стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного. До таких засобів віднесено інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство, закріплений у ст. 42 КУзПБ, який є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності.

Згідно з ч. 1 ст. 42 КУзПБ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування (ч. 2 ст. 42 КУзПБ).

Отже, законодавство у сфері банкрутства містить спеціальні та додаткові, порівняно із нормами ЦК України, підстави для визнання оспорюваних правочинів недійсними, і застосовуються вони тоді, коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, який врегульовано законодавством про банкрутство.

Строк, встановлений у статті 42 КУзПБ (три роки, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство), становить так званий "підозрілий період", у межах якого є найбільш вірогідним вчинення боржником правочинів, опосередковано спрямованих на завдання шкоди кредиторам боржника (п. 25 постанови Верховного Суду від 28.02.2023 у справі № 906/43/22 (906/366/22)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що позивач має право звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України) і послатися на спеціальну норму, що передбачає визнання правочину недійсним.

За статтею 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України.

Так, відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

Оспорюваний правочин ЦК України імперативно не визнається недійсним, допускаючи можливість визнання його таким у судовому порядку за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи, якщо в результаті судового розгляду буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину у порядку, передбаченому процесуальним законом. При цьому оспорюваний правочин є вчиненим, породжує юридично значущі наслідки, обумовлені ним, й у силу презумпції правомірності правочину за статтею 204 ЦК України вважається правомірним, якщо не буде визнаний судом недійсним.

Таким чином, при вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

У постанові Верховного Суду від 07.10.2020 у справі № 755/17944/18 (провадження N 61-17511св19) вказано, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно з частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника).

Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.

Слід звернути увагу, що фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.

Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредиторів використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.

Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути: - момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі; - контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи); - щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №910/7547/17).

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.

Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 03.03.2020 у справі №910/7976/17, від 03.03.2020 у справі №904/7905/16, від 03.03.2020 у справі №916/3600/15, від 26.05.2020 у справі №922/3796/16, від 04.08.2020 у справі №04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі №904/4262/17, від 22.04.2021 у справі №908/794/19(905/1646/17), від 28.07.2022 у справі №902/1023/19(902/1243/20)).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.02.2025 у справі №910/620/25, зокрема, відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Вантажні системи України»; визнано грошові вимоги Товариства з обмеженою «А.Т.Смарт Трейдинг» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вантажні системи України» у розмірі 1 543 737,85 грн. (1 258 738,42грн.-основний борг, 284 999,43грн.-штрафні санкції); введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Введено процедуру розпорядження майном Товариства з обмеженою відповідальністю "Вантажні системи України".

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вантажні системи України" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Демчана Олександра Івановича звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "Будіндустрія-1" про визнання недійсним правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог, оформленого актами від 30.12.2022 №1 та №4 та стягнення 2 669 467,78грн, як заборгованості за Договором.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ТОВ «Вантажні системи України» шляхом погодження на зарахування зустрічних вимог з ПП «Будіндустрія-1», менше ніж за 3 роки до відкриття провадження у справі про банкрутство та у період, коли у боржника вже існувала заборгованість перед ТОВ «А.Т.Смарт Трейдинг», прийняло виконання грошового зобов`язання шляхом зарахування зустрічних вимог, та, фактично, відмовилось від власних майнових вимог до ПП «Будіндустрія-1» на загальну суму - 2 669 467,78 грн. На думку позивача, акти про зарахування зустрічних однорідних вимог спрямовані на «узаконення» уникнення пропорційного погашення вимог кредиторів за рахунок коштів, що мали б бути стягнуті з ПП «Будіндустрія-1» на користь боржника, та, відповідно, збереження таких коштів у власності відповідача - ПП «Будіндустрія-1».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.12.2025 відкрито провадження у справі №910/620/25 (910/16054/25), розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, судове засідання призначено на 21.01.2026.

Відповідач заперечив щодо позову, зазначивши, що позивачем не надано жодних належних доказів наявності боргу Відповідача перед Позивачем. При цьому лише первинні документи є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, тобто факт постачання Товару. Позивачем не надано жодних доказів, які б свідчили про те, що внаслідок здійснення спірної господарської операції відбувся реальний рух активів. Позивачем не залучено жодних доказів наявності фраудаторного правочину між сторонами, наявності змови сторін по виведенню коштів, доказів про недійсність даного правочину та право на звернення стягнення на майно Відповідача. На думку відповідача, залучений реєстр податкових накладних сам по собі не може підтвердити в суді факт постачання Відповідачу Товару за спірною поставкою.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.05.2026 у справі № 910/620/25(910/16054/25) позовні вимоги задоволено повністю; визнано недійсним правочин із зарахування зустрічних однорідних вимог, укладений між Приватним підприємством "Будіндустрія-1" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вантажні системи України" оформлений актами взаємозаліку від 30.12.2022 № 1 та № 4; стягнуто з Приватного підприємства "Будіндустрія-1" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вантажні системи України" 2 669 467,78 грн. заборгованості та 34 456,02 грн. витрат по сплаті судового збору.

Судове рішення обгрунтовано тим, що згідно з інформацією з Єдиного реєстру податкових накладних ТОВ "Вантажні системи України" поставило товар та надало послуги перевезення ПП "Будіндустрія-1" на суму 3 839 467, 78 грн. Разом із цим, відповідно до виписок по рахунках ТОВ "Вантажні системи України", відкритих в АТ "Банк Альянс", АТ "Кредитвест Банк", АТ "Перший Інвестиційний Банк", ПП "Будіндустрія-1" здійснило часткову оплату за поставлений товар та надані послуги у розмірі 1 170 000,00 грн. Відтак, ліквідатором ТОВ "Вантажні системи України" направлено лист від 13.05.2025 за вих.№02-143/55 та від 24.10.2025 за вих.№02-143/165 на адресу ПП "Будіндустрія-1" з вимогою повернення коштів за поставлений товар/надані послуги перевезення. Листом від 31.10.2025 ПП "Будіндустрія-1" повідомило, що між ПП "Будіндустрія-1" та ТОВ "Вантажні системи України" існували договірні відносини по Договору від 27.09.2021 №21/09/21-1, за яким заборгованість ТОВ "Вантажні системи України" перед ПП "Будіндустрія-1" станом на 30.12.2022 становила 2 581 452,50 грн, а заборгованість ПП "Будіндустрія-1" перед ТОВ "Вантажні системи України" по Договору від 09.03.2021 №09/03/21 станом на 30.12.2022 становила 228 135,30 грн і по Договору від 29.09.2021 №29/09-21 станом на 30.12.2022 становила 2 353 317,20 грн, що у сукупності складає 2 581 452,50 грн. З огляду на зазначене, ПП "Будіндурстрія-1" та ТОВ "Вантажні системи України" здійснили зарахування зустрічних однорідних вимог згідно з Актом взаємозаліку від 30.12.2022 №1 та Акту взаємозаліку від 30.12.2022 №4. Відповідно до акту взаємозаліку від 30.12.2022 №1 заборгованість ПП "Будіндустрія-1" перед ТОВ "Вантажні системи України" становить 2 581 452,50 грн по наступних договорах: від 09.03.2021 №09/03/21 у сумі 228 135,30 грн, від 29.09.2021 №29/09-21 у сумі 2 353 317,20 грн.; заборгованість ТОВ "Вантажні системи України" перед ПП "Будіндустрія-1" становить 2 581 452,50 грн по наступних договорах: від 27.09.2021 №21/09/27-1 у сумі 2 581 452,50грн. За змістом акту взаємозаліку від 30.12.2022 №4 заборгованість ТОВ "Вантажні системи України" перед ПП "Будіндустрія-1" становить 2 581 452,50 грн. по наступних договорах: від 27.09.2021 №21/09/27-1 у сумі 2 581 452,50грн.; заборгованість ПП "Будіндустрія-1" перед ТОВ "Вантажні системи України" становить 2 581 452,50 грн. по наступних договорах: від 29.09.2021 №29/09-21 у сумі 2 353 317,20 грн, від 09.03.2021 №09/03/21 у сумі 228 135,30 грн. ТОВ "Вантажні системи України" у межах "підозрілого періоду" шляхом підписання актів взаємозаліку фактично відмовилося від власних майнових вимог до ПП "Будіндустрія-1" на суму 2 581 452,50 грн. Суд зазначив, що оскільки правочин із зарахування зустрічних однорідних вимог визнано судом недійсним, та ПП "Будіндустрія-1" не здійснило повної оплати за товар, суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення з останнього грошових коштів в сумі 2 669 467,78 грн. (3 839 467, 78 грн. - 1 170 000,00 грн. = 2 669 467,78 грн).

Також за висновком суду першої інстанції лист ОСОБА_3 від 16.02.2026, який скріплений печаткою ТОВ "Вантажні системи України", щодо підтвердження зарахування зустрічних однорідних вимог між сторонами, не може слугувати в розумінні статті 76 ГПК України належним доказом, на підставі якого можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд першої інстанції врахував, що постановою Господарського суду міста Києва від 30.05.2025 у справі №910/620/25 визнано ТОВ "Вантажні системи України" банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором боржника призначено арбітражного керуючого Демчана О.І. 03.06.2025 ліквідатором ТОВ "Вантажні системи України" за вих.№02-143/112 надіслано колишньому керівнику ТОВ "Вантажні системи України" ОСОБА_3 повідомлення про звільнення з роботи. Наказом від 04.08.2025 №1П ліквідатором ТОВ "Вантажні системи України" звільнено ОСОБА_3 з посади керівника ТОВ "Вантажні системи України" у зв`язку із ліквідацією підприємства. На підтвердження направлення даного наказу до матеріалів справи долучено відповідні докази. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.09.2025 у справі №910/620/25 задоволено частково клопотання ліквідатора ТОВ "Вантажні системи України" арбітражного керуючого Демчана О.І. про зобов`язання колишнього керівника боржника вчинити дії. Зобов`язано колишнього керівника Товариства з обмеженою відповідальністю "Вантажні системи України" (01135, м. Київ, вул. Жилянська, 148, ідентифікаційний номер 40806442) ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) передати ліквідатору Товариства з обмеженою відповідальністю "Вантажні системи України" (01135, м. Київ, вул. Жилянська, 148, ідентифікаційний номер 40806442) арбітражному керуючому Демчану Олександру Івановичу (01033, м. Київ, вул. Жилянська, 68, оф. 293, свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого № 1732 від 11.11.2015, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) бухгалтерську та іншу документацію банкрута, печатки і штампи, матеріальні та інші цінності Товариства з обмеженою відповідальністю "Вантажні системи України" (01135, м. Київ, вул. Жилянська, 148, ідентифікаційний номер 40806442). За фактом невиконання ОСОБА_3 ухвали Господарського суду міста Києва від 04.09.2025 у справі №910/620/25 Шевченківським УП ГУНП у місті Києві відкрито кримінальне провадження від 24.12.2025 №12025100100004243. Також, до матеріалів справи долучено наданий на запит ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Вантажні системи України" від 13.11.2025 лист від 03.12.2025 колишнього керівника ТОВ "Вантажні системи України" ОСОБА_1., в якому йдеться про не підписання ним акту взаємозаліку від 30.12.2022 №1 та акту взаємозаліку від 30.12.2022 №4, укладених між ТОВ "Вантажні системи України" та ПП "Будіндустрія-1". Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань керівником ТОВ "Вантажні системи України" у період з 28.04.2021 по 18.03.2025 був ОСОБА_1 . Судом прийняті до уваги доводи відповідача про те, що відповідний лист є недостовірним та недопустимим доказом, у зв`язку з неможливістю ідентифікації особи, що дійсно підписувала даний лист. Проте, на вказаному листі міститься прізвище та ініціали особи, що підписала лист, а також відповідний підпис. Доказів того, що підпис виконаний іншою особою, ніж ОСОБА_1 , до матеріалів справи не надано. Натомість, відповідачем не доведено недостовірність та недопустимість такого доказу, як лист від 03.12.2025 за підписом ОСОБА_1 . Також, судом ураховано, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.12.2025 по справі №910/620/25 (910/16054/25) витребувано у Приватного підприємства "Будіндустрія-1" оригінали документів для огляду у судовому засіданні, а саме: акт взаємозаліку від 30.12.2022 №1, акт взаємозаліку від 30.12.2022 №4, Договір від 09.03.2021 №09/03/21, Договір від 27.09.2021 №21/09/27-1. Однак, оригінали відповідних доказів відповідачем на огляд суду не надано, та представником відповідача під час судового засідання зазначено, що оригінали документів у відповідача відсутні, оскільки такі правочини укладалися ще у 2021 році. Ураховуючи викладене в сукупності, суд першої інстанції дійшов висновку про визнання недійсним правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог, оформленого актами взаємозаліку від 30.12.2022 № 1 та № 4, що вчинений боржником у "підозрілий період", та у зв`язку з яким боржник фактично безоплатно відмовився від власних майнових вимог при недостатності майна боржника при цьому для задоволення вимог кредиторів.

Судова колегія не погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно з частиною третьою статті 203 Господарського кодексу України (далі - ГК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) господарське зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Аналогічні положення закріплені також у статті 601 ЦК України, відповідно до якої зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Відповідно до частини п`ятої статті 202 ЦК України до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Відповідно до акту взаємозаліку від 30.12.2022 №1, підписаного від ТОВ "Вантажні системи України" ОСОБА_1., заборгованість ПП "Будіндустрія-1" перед ТОВ "Вантажні системи України" становить 2 581 452,50 грн по наступних договорах: від 09.03.2021 №09/03/21 у сумі 228 135,30 грн, від 29.09.2021 №29/09-21 у сумі 2 353 317,20 грн.; заборгованість ТОВ "Вантажні системи України" перед ПП "Будіндустрія-1" становить 2 581 452,50 грн по наступних договорах: від 27.09.2021 №21/09/27-1 у сумі 2 581 452,50грн.

За змістом акту взаємозаліку від 30.12.2022 №4, підписаного від ПП "Будіндустрія-1" Погрібним М.В., заборгованість ТОВ "Вантажні системи України" перед ПП "Будіндустрія-1" становить 2 581 452,50 грн. по наступних договорах: від 27.09.2021 №21/09/27-1 у сумі 2 581 452,50грн.; заборгованість ПП "Будіндустрія-1" перед ТОВ "Вантажні системи України" становить 2 581 452,50 грн. по наступних договорах: від 29.09.2021 №29/09-21 у сумі 2 353 317,20 грн, від 09.03.2021 №09/03/21 у сумі 228 135,30 грн.

Колегія суддів враховує, що під час оцінки правомірності оспорюваних правочинів суд першої інстанції не надав належної оцінки правовим наслідкам зарахування зустрічних однорідних вимог для обох його учасників. Висновок суду першої інстанції, що боржник безоплатно відмовився від власних майнових прав не відповідає обставинам справи.

Як вбачається зі змісту актів взаємозаліку від 30.12.2022 № 1 та № 4, на момент здійснення зарахування існували зустрічні грошові вимоги сторін: вимоги ТОВ «Вантажні системи України» до ПП «Будіндустрія-1» за договорами від 09.03.2021 № 09/03/21 та від 29.09.2021 № 29/09-21 на загальну суму 2 581 452,50 грн, а також вимоги ПП «Будіндустрія-1» до ТОВ «Вантажні системи України» за договором від 27.09.2021 № 21/09/27-1 на таку ж суму.

Отже, зарахування було спрямоване не на одностороннє припинення зобов`язань ПП «Будіндустрія-1» перед ТОВ «Вантажні системи України» зі збереженням зустрічної заборгованості останнього, а на одночасне припинення взаємних грошових зобов`язань сторін у відповідній сумі. Тобто на момент здійснення зарахування зустрічних грошових вимог, була погашена не тільки заборгованість ПП «Будіндустрія-1» перед ТОВ «Вантажні системи України», але й заборгованість ТОВ «Вантажні системи України» перед ПП «Будіндустрія-1». Позивач не довів заявлених у позові відстав.

При цьому, визнання недійсним правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог мало б наслідком не стягнення 2 581 452,50 грн з відповідача, а відновлення заборгованості на суму 2 581 452,50 грн у ПП «Будіндустрія-1» перед ТОВ «Вантажні системи України», та заборгованості 2 581 452,50 грн ТОВ «Вантажні системи України» перед ПП «Будіндустрія-1».

Матеріали справи не містять достатніх доказів, які б давали змогу встановити, що зарахування зустрічних вимог у зазначеній сумі було економічно необґрунтованим, що зустрічна вимога ПП «Будіндустрія-1» до ТОВ «Вантажні системи України» фактично не існувала або що її розмір не відповідав дійсному стану взаємних розрахунків сторін. Саме лише здійснення зарахування в період, визначений частинами першою та другою статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства, не звільняє позивача від обов`язку довести наявність передбачених законом підстав для визнання відповідного правочину недійсним.

При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що вимога про визнання правочину недійсним та вимога про стягнення коштів мають різні безпосередні правові підстави й потребували установлення відповідних обставин.

Визнання недійсним правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог саме по собі не означало автоматичного виникнення підстав для стягнення з однієї зі сторін суми, яка була предметом зарахування, без установлення правової природи такої вимоги та обставин, необхідних для її задоволення, підтвердження їх первинними документами.

За таких обставин, визнання актів взаємозаліку недійсними мало б наслідком відновлення первісного стану взаємних зобов`язань сторін за відповідними договорами. Тобто за умови підтвердження існування та непогашеного характеру відповідних вимог підлягали б відновленню як вимога ТОВ «Вантажні системи України» до ПП «Будіндустрія-1», так і зустрічна вимога ПП «Будіндустрія-1» до ТОВ «Вантажні системи України» у відповідній сумі.

Таким чином, наслідком визнання оспорюваних правочинів недійсними не могло бути безумовне стягнення з ПП «Будіндустрія-1» на користь ТОВ «Вантажні системи України» всієї суми заявленої заборгованості 2 669 467,78 грн без підтвердження цієї заборгованості первинними документами.

Колегія суддів також враховує, що представник позивача в судовому засіданні на запитання суду щодо правової підстави вимоги про стягнення 2 669 467,78 грн пояснила, що відповідна сума заявлена до стягнення, як заборгованість за договором, а не як наслідок застосування реституції.

Отже, для задоволення цієї вимоги позивач мав довести належними та допустимими доказами обставини виникнення відповідної договірної заборгованості, її розмір, факт виконання ним власних договірних зобов`язань, здійснені сторонами розрахунки та суму боргу, яка залишилася непогашеною з урахуванням усіх обставин припинення зобов`язань.

Водночас, суд першої інстанції визначив суму до стягнення шляхом віднімання від загальної вартості, відображеної в реєстрі податкових накладних, суми здійснених відповідачем платежів, не встановивши всіх обставин, необхідних для встановлення та підтвердження саме договірної заборгованості в заявленому розмірі.

Крім того, сума, яка, за змістом актів взаємозаліку від 30.12.2022 № 1 та № 4, була предметом зарахування, становить 2 581 452,50 грн, тоді як суд першої інстанції стягнув 2 669 467,78 грн, тобто на 88 015,28 грн більше. Саме по собі визнання правочинів про зарахування недійсними не звільняло суд від обов`язку встановити правову підставу стягнення різниці між зазначеними сумами та встановити доведеність її відповідними доказами. Однак, належного обґрунтування того, які саме зобов`язання та за якими первинними документами утворюють стягнуту суму 2 669 467,78 грн, судове рішення не містить.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що встановлення факту недійсності зарахування саме по собі не могло бути достатньою підставою для стягнення заявленої суми договірної заборгованості. Оскільки позивач визначив правовою підставою стягнення саме договірні зобов`язання, суд мав перевірити їх виникнення, зміст, обсяг виконання та залишок непогашеної заборгованості, а не обмежуватися розрахунком різниці між загальною вартістю господарських операцій за даними податкового реєстру та сумою здійснених платежів відповідно до виписок по відповідним рахункам.

Водночас, колегія суддів не ототожнює відсутність оригіналів актів взаємозаліку з безумовною неможливістю встановлення факту зарахування. Відповідно до статті 91 Господарського процесуального кодексу України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати оригінал. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Однак у цій справі відповідач обґрунтовував свою позицію фактичним здійсненням зарахування зустрічних вимог, наводив відомості про взаємні зобов`язання сторін та посилався на документи, які підтверджували відповідні розрахунки. Отже, доводи щодо відсутності оригіналів актів належало оцінювати в сукупності з усіма доказами у справі та процесуальною поведінкою сторін.

У разі якщо б відповідач заперечував сам факт здійснення зарахування та ставив під сумнів відповідність наданих копій оригіналам, питання про можливість урахування таких копій мало б вирішуватися з урахуванням установлених статтею 91 ГПК України процесуальних вимог. Натомість, за обставин цієї справи вирішальне значення має те, що суд першої інстанції не встановив належним чином усі правові наслідки взаємного припинення зобов`язань, невірно встановив доведеними обставини недійсності спірних актів взаємозаліку і не довів наявності достатніх підстав для стягнення заявленої суми саме як договірної заборгованості.

Крім того, колегія суддів ураховує, що лист ОСОБА_3 від 16.02.2026, скріплений печаткою ТОВ «Вантажні системи України», підлягає оцінці з урахуванням обставин справи у їх сукупності.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилався, зокрема, на лист ОСОБА_1. від 03.12.2025, у якому останній зазначив, що не підписував акт зарахування № 1. Водночас, зміст цього листа підлягає оцінці в сукупності з іншими доказами, наявними в матеріалах справи, зокрема, з актами звірки взаємних розрахунків за 2022, які підписані ОСОБА_1. та скріплені печаткою ТОВ «Вантажні системи України» та свідчать, що за даними ТОВ «Вантажні системи України» заборгованість відсутня.

Так, відомості, відображені в підписаних ОСОБА_1. актах звірки, щодо стану взаємних розрахунків та наявності або відсутності заборгованості не узгоджуються зі змістом його листа, на який посилається позивач. При цьому як у листі, так і в актах звірки ОСОБА_1 виступає, як уповноважена особа ТОВ «Вантажні системи України», а документи скріплені печаткою цієї юридичної особи.

За таких обставин, сам по собі лист від 03.12.2025 не може бути визнаний достатнім доказом того, що акт зарахування № 1 не підписувався ОСОБА_1. Зміст цього листа суперечить іншим письмовим доказам, а тому оцінюється судом з урахуванням усіх доказів у справі у їх сукупності.

Водночас, позивач не надав належних і допустимих доказів, які б достовірно спростовували підписання акта зарахування № 1 саме ОСОБА_1 . Зокрема, самі лише твердження, викладені в його листі, за відсутності інших доказів, які б підтверджували недостовірність підпису на спірному документі, не є достатніми для висновку про те, що відповідний акт не був підписаний уповноваженою особою позивача.

За таких умов висновок про непідписання цього акта ОСОБА_1 не може ґрунтуватися виключно на листі від 03.12.2025 без належної оцінки інших доказів, які містяться в матеріалах справи.

Крім того, матеріали справи містять акт зарахування № 4, підписаний керівником ПП «Будіндустрія-1», на якому наявні також підпис і печатка ТОВ «Вантажні системи України». Наявність на документі підпису ОСОБА_1. та печатки позивача є обставиною, яка свідчить на користь отримання цього акта ТОВ «Вантажні системи України» та його обізнаності щодо змісту оформленого зарахування. Ця обставина мала бути врахована судом першої інстанції під час оцінки доводів сторін щодо фактичного здійснення зарахування та поведінки його учасників.

При цьому зарахування зустрічних однорідних вимог за своєю правовою природою є одностороннім правочином, для вчинення якого за наявності передбачених законом умов не вимагається укладення двосторонньої угоди. Відтак, факт зарахування не може заперечуватися лише з тих підстав, що відповідний документ не оформлено як двосторонній договір.

Колегія суддів звертає увагу, що зарахування, оформлене оспорюваними актами, було спрямоване на припинення зустрічних грошових зобов`язань сторін. У такий спосіб було погашено заборгованість ТОВ «Вантажні системи України» перед ПП «Будіндустрія-1» на суму, співмірну із заборгованістю ПП «Будіндустрія-1» перед ТОВ «Вантажні системи України». Отже, для оцінки правомірності таких дій необхідно було встановити реальний стан взаємних розрахунків сторін, а також з`ясувати, чи призвело зарахування до надання окремому кредитору переваги порівняно з іншими кредиторами боржника.

Колегія суддів також ураховує, що на підтвердження доводів про неправомірність зарахування позивач посилався на те, що боржник втратив можливість пропорційного розрахунку з іншими кредиторами. Проте, матеріали справи, не містять достатніх доказів фінансового стану ПП «Будіндустрія-1» саме на момент здійснення зарахування, які б давали змогу дійти висновку про можливість виконання цим підприємством своїх зобов`язань перед позивачем у добровільному порядку або шляхом примусового виконання та можливість отримання позивачем відповідної суми заборгованості фактично на рахунки.

Зокрема, позивачем не доведено, що на дату вчинення оспорюваних правочинів ПП «Будіндустрія-1» було платоспроможним, мало достатні активи для виконання своїх зобов`язань шляхом сплати суми заборгованості на рахунки позивача або що зарахування (взаємозалік) позбавив позивача можливості отримати фактично належне йому виконання. За відсутності належних доказів фінансового стану контрагента на відповідну дату твердження про можливість стягнення з нього заборгованості та про втрату позивачем можливості задовольнити свої вимоги та пропорційно розрахуватися з іншими кредиторами мають характер припущень і не можуть самі по собі бути покладені в основу судового рішення про визнання спірних правочинів недійсними з підстав, заявлених у позові.

Таким чином, висновок про те, що боржник, здійснивши зарахування зустрічних вимог, відмовився від власних майнових прав та створив перешкоди для пропорційного задоволення вимог інших кредиторів, потребував підтвердження належними доказами конкретних негативних майнових наслідків оспорюваних правочинів. За відсутності такого підтвердження зазначений висновок не може ґрунтуватися лише на припущеннях щодо фінансового стану ПП «Будіндустрія-1» та можливості (або неможливості) стягнення з нього заборгованості та можливості (або неможливості) пропорційно розрахуватися з іншими кредиторами.

Відтак, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції мав надати належну оцінку сукупності доказів щодо підписання акта зарахування № 1, урахувати наявність підпису та печатки ТОВ «Вантажні системи України» на акті зарахування № 4, а також перевірити доводи позивача щодо настання негативних майнових наслідків для боржника та його кредиторів, у зв`язку із укладенням спірного правочину. Невстановлення цих обставин у їх сукупності не дає підстав вважати доведеними висновки суду першої інстанції про вчинення боржником безоплатних дій, спрямованих на відмову від власних майнових вимог, лише з огляду на факт зарахування зустрічних вимог.

За таких обставин, враховуючи недоведеність позивачем, як заявлених у позові підстав недійсності оспорюваного правочину, так і обґрунтованості вимоги про стягнення заборгованості, колегія суддів вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, а в їх задоволенні слід відмовити повністю.

Вищевказані обставини не враховано судом першої інстанції, відповідні доводи скаржника, викладені у апеляційній скарзі, знайшли своє підтвердження під час перегляду оскаржуваного судового рішення в суді апеляційної інстанції.

У справах Руїс Торіха проти Іспанії, Суомінен проти Фінляндії, Гірвісаарі проти Фінляндії Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), №37801/97 від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99 від 27.09.2001).

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, зазначені рішення Європейського суду з прав людини суд апеляційної інстанції застосовує у цій справі як джерело права.

Враховуючи вищевикладене, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу Приватного підприємства "Будіндустрія-1" слід задовольнити. Скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2026 у справі №910/620/25 (910/16054/25). Прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 277, 283, 284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Будіндустрія-1" задовольнити.

Скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2026 у справі №910/620/25 (910/16054/25).

Прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вантажні системи України" на користь Приватного підприємства "Будіндустрія-1" - 51 684,02 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.

Порядок та строк оскарження постанови Північного апеляційного господарського суду передбачений ст.ст. 288-291 ГПК України.

Повний текст складено 19.10.2026

Головуючий суддя М.Л. Доманська

Судді В.О. Пантелієнко

Т.П. Козир

Оригінал: reyestr.court.gov.ua