Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №910/2269/24 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" вересня 2026 р. Справа№ 910/2269/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Пономаренка Є.Ю.

Барсук М.А.

при секретарі Реуцькій Т.О.

за участю представників сторін:

від прокуратури: Винник О.О., посвідчення № 081368 від 21.07.2025;

від позивача: не з`явився;

від відповідача-1: Коляда В.М., дов. від 24.04.2026;

від відповідача-2: не з`явився;

від третьої особи: не з`явився,

розглянувши апеляційну скаргу першого заступника керівника Запорізької обласної прокуратури на рішення господарського суду міста Києва від 12.09.2024 у справі № 910/2269/24 (суддя - Смирнова Ю.М.)

за позовом заступника керівника Вознесенівської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області в інтересах держави в особі Південного офісу Держаудитслужби в особі Управління Південного офісу Держаудитслужби в Миколаївській області

до:

1) акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Південноукраїнська атомна електрична станція" акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"

2) товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-торгівельний центр "Електроніка-Н"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Південно-східне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України

про визнання недійсним договору та застосування наслідків відповідної недійсності,-

В С Т А Н О В И В:

Заступник керівника Вознесенівської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області (далі - прокуратура / прокурор) в інтересах держави в особі Південного офісу Держаудитслужби в особі Управління Південного офісу Держаудитслужби в Миколаївській області звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до акціонерного товариства (далі - АТ) "Національна атомна енергогенеруюча компанія (далі - НАЕК) "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ (далі - ВП) "Південноукраїнська атомна електрична станція" АТ "НАЕК "Енергоатом" та товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Техно-торгівельний центр (далі - ТТЦ) "Електроніка-Н" про:

- визнання недійсним укладеного відповідачами договору № 53-123-11-16-02383 від 08.04.2016 на постачання товару;

- стягнення з ТОВ "ТТЦ "Електроніка-Н" на користь філії "ВП "Південноукраїнська атомна електрична станція" АТ "НАЕК "Енергоатом" 336 000,00 грн, а з філії "ВП "Південноукраїнська атомна електрична станція" АТ "НАЕК "Енергоатом" - одержані нею за рішенням суду грошові кошти у розмірі 336 000,00 грн стягнути в дохід держави, в особі Південного офісу Держаудитслужби.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у 2016 році ВП "Южно-Українська АЕС" державного підприємства (далі - ДП) "НАЕК "Енергоатом" проведено закупівлю товару UA-2016-03-09-000045-b, за результатами якої визнано ТОВ "ТТЦ "Електроніка-Н" переможцем, з яким 08.04.2016 ДП "НАЕК "Енергоатом" в особі ВП "Южно-Українська АЕС" (правонаступником якого є АТ "НАЕК "Енергоатом" в особі філії "ВП "Південноукраїнська атомна електрична станція"), як покупцем, та ТОВ "ТТЦ "Електроніка-Н", як постачальником, укладено договір № 53-123-11-16-02383 на постачання товару (далі - договір), який було виконано сторонами. Проте в подальшому рішенням адміністративної колегії Запорізького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - АМК) № 58/31-рш від 11.12.2019, зокрема, було визнано, що ТОВ "ТТЦ "Николаев" та ТОВ "ТТЦ "Електроніка-Н" своїми діями вчинили порушення, передбачене п. 1 ст. 50 та п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, шляхом спотворення результатів торгів (тендеру) UA-2016-03-09-000045-b і за виявлене порушення на ТОВ "ТТЦ "Николаев" та ТОВ "ТТЦ "Електроніка-Н" було накладено штрафи.

Враховуючи наведене, прокурор посилався на положення ч. 1 ст. 203, ч.ч. 1, 3 ст. 215, ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України та зазначав, що укладений договір за підсумками торгів, результати яких було спотворено антиконкурентними узгодженими діями його учасників, підлягає визнанню недійсним як такий, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, його моральним засадам, з умислу ТОВ "ТТЦ "Електроніка-Н". При цьому сплачені покупцем (ВП "Южно-Українська АЕС" ДП "НАЕК "Енергоатом") на виконання оспорюваного договору грошові кошти постачальнику (ТОВ "ТТЦ "Електроніка-Н") повинні бути повернуті покупцю, а отримані ним за рішення суду кошти - стягнуті в дохід держави в особі Південного офісу Держаудитслужби.

Щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Південного офісу Держаудитслужби в особі Управління Південного офісу Держаудитслужби в Миколаївській області прокурор зазначав, що пред`явлення позову зумовлено порушенням інтересів держави шляхом вчинення ТОВ "ТТЦ "Електроніка-Н" порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які спотворили результати закупівлі, що призвело до закупівлі товару за відсутності конкуренції та при формальному створенні учасниками тендера її видимості, наслідком чого стало нівелювання мети закупівлі - отримання товару з максимальною економією та ефективністю із залученням мінімального обсягу коштів. В той же час Південний офіс Держаудитслужби в особі Управління Південного офісу Держаудитслужби в Миколаївській області наділений повноваженнями щодо здійснення заходів державного фінансового контролю з метою ефективного, законного, результативного використання державних фінансових ресурсів, досягнення економії бюджетних коштів, у тому числі у сфері здійснення державних закупівель на території Миколаївській області та має право на звернення до суду з позовом про визнання недійсним договору про закупівлю, проте будучи проінформованим прокурором про існування такого порушення (лист позивача № 151425-17/143-2024 від 22.01.2024) не здійснив захисту інтересів держави. Також прокурором повідомлено позивача листом № 52-103-1007вих-24 від 05.02.2024 про прийняття рішення щодо представництва інтересів держави шляхом пред`явлення даного позову.

Рішенням господарського суду міста Києва від 12.09.2024 у справі № 910/2269/24 в позові відмовлено.

Мотивуючи рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що прокурором не доведено необхідності представництва інтересів держави в особі позивача у спірних правовідносинах та у визначений в позовній заяві спосіб, оскільки Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань реалізує державний фінансовий контроль через здійснення, зокрема, перевірки закупівель, разом з тим обставин щодо неефективного використання державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів внаслідок укладення відповідачами спірного правочину прокурором не наведено і доказів на підтвердження таких обставин не надано; обраний прокурором спосіб захисту інтересів держави є неефективним та не призводить до поновлення її порушених прав, оскільки за порушення законодавства про захист економічної конкуренції передбачена відповідальність, яку відповідач-2 поніс, при цьому у разі завдання шкоди інтересам держави і суспільства внаслідок укладення і виконання спірного договору прокурор не позбавлений можливості розрахувати завдані таким порушенням збитки та пред`явити вимогу про їх стягнення з винної особи, як це передбачено ст. 55 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням перший заступник керівника Запорізької обласної прокуратури звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги прокурор зазначав про вірно визначений орган в особі позивача, який наділений повноваженнями щодо здійснення заходів державного фінансового контролю з метою ефективного, законного, результативного використання державних фінансових ресурсів, досягнення економії публічних коштів, у тому числі у сфері здійснення державних закупівель на території Миколаївської області, який належних заходів щодо захисту інтересів держави з метою визнання оспорюваного договору недійсним та стягнення коштів до державного бюджету не вжив. На переконання прокурора спосіб захисту є ефективним та відповідає вимогам законодавства, оскільки інтерес держави у сфері публічних закупівель полягає в проведенні ефективних та прозорих публічних закупівель з дотриманням добросовісної конкуренції серед учасників, максимальної економії, ефективності, відкритості, неупередженості, недопущення дискримінації учасників та корупційних дій, тож враховуючи що результати закупівлі були спотворені шляхом антиконкурентних узгоджених дій, то такі дії призвели до придбання товарів за рахунок публічних коштів за відсутності конкуренції та при формальному створенні учасниками конкурентної процедури її видимості, наслідком чого стало нівелювання мети закупівлі, а тому було порушено інтереси держави і суспільства, що є підставою для визнання такого договору недійсним та застосування наслідків недійсності правочину відповідно до положень ч. 3 ст. 228 ЦК України.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.12.2024, у складі колегії суддів: Руденко М.А. (головуючий), Пономаренко Є.Ю., Барсук М.А., відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду на 21.01.2025.

12.12.2024 до апеляційного суду надійшли заперечення відповідача-1 на апеляційну скаргу, в яких представник зазначав про недоведеність прокурором представництва інтересів держави в особі позивача у спірних правовідносинах та у визначений в позовній заяві спосіб, а також про неефективний спосіб захисту прокурором інтересів держави.

12.12.2024 до апеляційного суду надійшло клопотання відповідача-1 про зупинення провадження у даній справі № 910/2269/24 до закінчення розгляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 922/3456/23.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2025 клопотання відповідача-1 про зупинення апеляційного провадження задоволено та зупинено провадження за апеляційною скаргою першого заступника керівника Запорізької обласної прокуратури на рішення господарського суду міста Києва від 12.09.2024 у справі № 910/2269/24 до закінчення розгляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 922/3456/23.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2026 поновлено провадження за апеляційною скаргою першого заступника керівника Запорізької обласної прокуратури на рішення господарського суду міста Києва від 12.09.2024 у справі № 910/2269/24 та призначено до розгляду апеляційну скаргу на 30.06.2026.

19.06.2026 до апеляційного суду надійшли письмові пояснення відповідача-1, в яких представник зазначав, що 19.12.2025 Верховним Судом у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду прийнято постанову у справі № 922/3456/23, правові висновки якої свідчать про безпідставність позовних вимог.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2026 у справі № 910/2269/24 розгляд справи відкладено на 08.09.2026.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2026, оскільки судове засідання не відбулось, то розгляд справи призначено на 29.09.2026.

У судовому засіданні, що відбулось 29.09.2026, скаржник просив оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов. Відповідач-1 вказував на законність прийнятого судом першої інстанції рішення та необґрунтованість доводів апеляційної скарги.

Позивач, відповідач-2 та третя особа у судове засідання не з`явились, повідомлені належним чином та за висновками апеляційного суду неявка їх представників не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. Також відповідно до рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), що набули статусу остаточного, зокрема, "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики ЄСПЛ критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші.

Заслухавши пояснення представників сторін, які з`явились у судове засідання, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 269 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вбачається з матеріалів справи, 09.03.2016 ВП "Южно-Українська АЕС" ДП "НАЕК "Енергоатом" в електронній системі публічних закупівель "ProZorro" опубліковано відомості про проведення спрощеної/допорогової закупівлі UA-2016-03-09-000045-b (https://prozorro.gov.ua/uk/tender/UA-2016-03-09-000045-b; а.с. 29 том 1), предметом якої є: ДК 021:2015:31224000-2 з`єднувачі та контактні елементи та ДК 016:2010:27.33.1 пристрої електромонтажні у кількості 110 шт., очікувана вартість предмета закупівлі - 314 534,00 грн.

Відповідно до реєстру отриманих тендерних пропозицій (а.с. 30 том 1) участь у вказаній закупівлі прийняли: ТОВ "ТТЦ "Електроніка-Н" з пропозицією 280 000,00 грн; ТОВ "Інтер-Електро" з остаточною пропозицією 297 990,50 грн; ПП "Светолюкс-Николаев" з остаточною пропозицією 299 900,00 грн; ТОВ "ТТЦ "Николаев" з остаточною пропозицією 314 534,00 грн.

Згідно повідомлення про переможця електронних торгів UA-2016-03-09-000045-b, опублікованого 17.03.2016 ВП "Южно-Українська АЕС" ДП "НАЕК "Енергоатом" в електронній системі публічних закупівель "ProZorro", переможцем електронних торгів визнано ТОВ "ТТЦ "Електроніка-Н" (а.с. 32 том 1).

17.03.2016 електронною системою закупівель сформовано повідомлення про намір укласти договір з переможцем торгів - ТОВ "ТТЦ "Електроніка-Н" (а.с. 34 том 1).

08.04.2016 між ДП "НАЕК "Енергоатом" в особі ВП "Южно-Українська АЕС", як покупцем, та ТОВ "ТТЦ "Електроніка-Н" (правонаступником якого є АТ "НАЕК "Енергоатом" в особі філії "ВП "Південноукраїнська атомна електрична станція"), як постачальником, укладено договір на постачання товару № 53-123-11-16-02383 (а.с. 35-37 том 1; далі - договір), за умовами якого постачальник зобов`язався передати покупцю, а покупець прийняти і сплатити за товар - з`єднувачі та контактні елементи у кількості і за ціною, зазначеними у специфікації № 1 (додаток № 1 до договору; а.с. 38 том 1). Рік виготовлення товару - не раніше 2015-2016 року. Загальна вартість товару складає 336 000,00 грн з ПДВ. Договір вважається укладеним і набирає чинності з дати реєстрації в ДП "НАЕК "Енергоатом". Дія терміну договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 12.1 цього договору та закінчується 31.12.2016 (п.п. 1.1, 2.1, 12.1, 12.2 договору).

Рішенням адміністративної колегії Запорізького обласного територіального відділення АМК № 58/31-рш від 11.12.2019 (а.с. 46-56 том 1), яке в судовому порядку не оскаржувалось, зокрема, визнано, що ТОВ "ТТЦ "Николаев" та ТОВ "ТТЦ "Електроніка-Н" своїми діями вчинили порушення, передбачене п. 1 ст. 50 та п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, шляхом спотворення результатів торгів (тендеру) UA-2016-03-09-000045-b, проведеного ВП "Южно-Українська АЕС" ДП "НАЕК "Енергоатом" на закупівлю: ДК 021:2015:31224000-2 з`єднувачі та контактні елементи та ДК 016:2010:27.33.1 пристрої електромонтажні. За виявлене порушення на ТОВ "ТТЦ "Николаев" та ТОВ "ТТЦ "Електроніка-Н" накладено по 68 000,00 грн штрафу (п.п. 4, 5, 6 рішення).

Відповідно до інформації, наведеної АТ "НАЕК "Енергоатом" у відповіді на запит № 01-152/10-вих від 16.01.2024 (а.с. 39 том 1), сторонами договору виконано взяті на себе зобов`язання у повному обсязі, оскільки товар поставлено в обумовлені договором строки та згідно з платіжними інструкціями № УВТК/1696 від 09.06.2016 на суму 93 081,60 грн, № УВТК/1697 від 09.06.2016 на суму 121 459,20 грн та № УВТК/1695 від 09.06.2016 на суму 121 459,20 грн ДП "НАЕК "Енергоатом" в особі ВП "Южно-Українська АЕС" перераховано ТОВ "ТТЦ "Електроніка-Н" 336 000,00 грн (а.с. 40-41 том 1).

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначав, що договір на постачання товару, який був укладений між відповідачами на підставі публічних торгів, є наслідком антиконкуретних узгоджених дій допущених відповідачем-2, що встановлено рішенням АМК, а тому такий договір підлягає визнанню недійсним як такий, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, із застосуванням наслідків такої недійсності шляхом повернення відповідачем-2 відповідачу-1 грошових коштів сплачених на виконання договору, які в подальшому необхідно стягнути в дохід держави, в особі органу - Південного офісу Держаудитслужби.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку, що прокурором не доведено необхідності представництва інтересів держави в особі позивача у спірних правовідносинах та у визначений в позовній заяві спосіб, оскільки Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань реалізує державний фінансовий контроль через здійснення, зокрема, перевірки закупівель, разом з тим обставин щодо неефективного використання державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів внаслідок укладення відповідачами спірного правочину прокурором не наведено і доказів на підтвердження таких обставин не надано; обраний прокурором спосіб захисту інтересів держави є неефективним та не призводить до поновлення її порушених прав, оскільки за порушення законодавства про захист економічної конкуренції передбачена відповідальність, яку відповідач-2 поніс, при цьому у разі завдання шкоди інтересам держави і суспільства внаслідок укладення і виконання спірного договору прокурор не позбавлений можливості розрахувати завдані таким порушенням збитки та пред`явити вимогу про їх стягнення з винної особи, як це передбачено ст. 55 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

Переглядаючи спір колегія суддів зазначає наступне.

Щодо звернення прокурора з позовом в інтересах держави в особі Південного офісу Держаудитслужби в особі Управління Південного офісу Держаудитслужби в Миколаївській області.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 1311 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді визначені в Законі України "Про прокуратуру", ч. 3 ст. 23 якого визначає, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому ч. 4 цієї статті, крім випадку, визначеного абз. 4 цієї частини.

Відповідно до абз. 1-3 ч. 4 ст. 23 вказаного Закону наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Згідно із ч. 4 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст. 174 цього Кодексу.

Відповідно до абз. 2 ч. 5 ст. 53 ГПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема, цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах.

Постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19.

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19.

Тобто, під час розгляду справи в суді фактично стороною у спорі є держава, навіть якщо прокурор визначив стороною у справі певний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 узагальнила висновки щодо застосування вищевказаних норм права та виснувала, що:

1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо:

- орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси;

- орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;

2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо:

- відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;

- орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про публічні закупівлі" контроль у сфері публічних закупівель у межах своїх повноважень, визначених Конституцією, цим Законом та іншими законами України, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.

Правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні визначає Закон України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні", згідно зі ст. 1 здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (далі - орган державного фінансового контролю). Орган державного фінансового контролю у своїй діяльності керується Конституцією України, Бюджетним кодексом України, цим Законом, іншими законодавчими актами, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.

Державна аудиторська служба України (Держаудитслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів та який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю (п. 1 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 43 від 03.02.2016 (зі змінами та доповненнями).

Стаття 8 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" визначає, що орган державного фінансового контролю, зокрема, здійснює державний фінансовий контроль та контроль за: цільовим та ефективним використанням коштів державного і місцевих бюджетів; усуненням виявлених недоліків і порушень; розробляє пропозиції щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому; вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб.

Органу державного фінансового контролю надається право, зокрема:

- пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства;

- порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства;

- при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку (ст. 10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні").

Відповідно до пп. 1, 3, 9 п. 3 Положення основними завданнями Держаудитслужби є: реалізація державної політики у сфері державного фінансового контролю; здійснення державного фінансового контролю, спрямованого на оцінку ефективного, законного, цільового, результативного використання та збереження державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, досягнення економії бюджетних коштів. Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань здійснює контроль, зокрема, за дотриманням законодавства про закупівлі; вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, зокрема, звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що Держаудитслужба як орган державного фінансового контролю наділена повноваженнями щодо здійснення заходів державного фінансового контролю з метою ефективного, законного, результативного використання державних фінансових ресурсів, досягнення економії бюджетних коштів, у тому числі у сфері здійснення публічних закупівель, які (повноваження) здійснює як безпосередньо, так і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи.

З огляду на зазначене та наведене прокурором у позові обґрунтування підстав звернення й наявності підстав для представництва інтересів держави в особі Південного офісу Держаудитслужби в особі Управління Південного офісу Держаудитслужби в Миколаївській області, зокрема, із посиланням на допущене ним нездійснення належного захисту інтересів держави, звернення прокурора з цим позовом до суду в інтересах держави в особі вказаного органу відповідає вимогам законодавства.

Предметом спору у цій справі є вимоги прокурора про визнання недійсним укладеного відповідачами договору про публічну закупівлю як такого, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, його моральним засадам з умислу однієї сторони - ТОВ "ТТЦ "Електроніка-Н", а також вимоги про застосування наслідків недійсності цього договору шляхом стягнення з ТОВ "ТТЦ "Електроніка-Н" на користь ВП "Южно-Українська АЕС" ДП "НАЕК "Енергоатом" коштів, отриманих за результатами виконання договору про закупівлю товарів, у сумі 336 000,00 грн, а з ВП "Южно-Українська АЕС" ДП "НАЕК "Енергоатом" в дохід держави, в особі Південного офісу Держаудитслужби (ч. 3 ст. 228 ЦК України).

Частина 1 ст. 202 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ч.ч. 1, 2, 3, 4, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ч. 1 ст. 204 ЦК України).

Загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені ст. 215 ЦК України, а правові наслідки недійсності правочину - ст. 216 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, такий правочин може бути визнано судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

За змістом ч. 3 ст. 228 ЦК України, яка кореспондується з ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу (далі - ГК) України, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Чітке законодавче визначення поняття "інтерес" та поняття "інтерес держави і суспільства" відсутнє, як і відсутні законодавчо закріплені єдині критерії, принципи, засади їх визначення. Втім поняття "інтерес" є ширшим, адже охоплює, наприклад, "охоронюваний законом інтерес", "публічний інтерес", "суспільний інтерес" тощо.

Конституційний Суд України у рішенні № 18-рп/2004 від 01.12.2004 надав визначення поняттю "охоронюваний законом інтерес": у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "право" (інтерес у вузькому розумінні цього слова) означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Суд виходить з того, що державні інтереси - це інтереси, пов`язані з потребою у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 3-рп/99).

Поняття "інтереси держави" має невизначений зміст, і в кожному конкретному випадку необхідно встановити, порушені чи ні інтереси окремої особи або держави. Інтереси держави - це закріплена Конституцією та законами України, міжнародними договорами (іншими правовими актами) система фундаментальних цінностей у найбільш важливих сферах життєдіяльності українського народу і суспільства.

Отже, з огляду на зміст ч. 3 ст. 228 ЦК України можна дійти висновку, що ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони, і така (мета) завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Відтак для правильного вирішення такого спору необхідно встановити, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов`язання, а також наявність наміру (умислу) у кожної із сторін, адже не будь-які порушення актів цивільного законодавства, вчинені під час укладення договору, мають своїм наслідком невідповідність правочину інтересам держави і суспільства.

Наявність такого наміру (умислу) у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства, та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Отже, для застосування положень ч. 3 ст. 228 ЦК України необхідно довести, що спірний правочин за своєю суттю є протиправним, спрямованим на порушення інтересів держави та суспільства.

При цьому суд враховує, що питання застосування ч. 3 ст. 228 ЦК України до правовідносин, які є подібними до спірних у цій справі правовідносин, постало перед об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 922/3456/23, до закінчення перегляду якої апеляційний суд зупиняв провадження у цій справі № 910/2269/24 та ухвалену постанову в якій від 19.12.2025 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/132746058) враховує при її розгляді.

Зокрема, у межах справи № 922/3456/23, предметом розгляду якої, серед іншого, були вимоги про визнання недійсним договору про закупівлю та стягнення коштів на підставі ч. 3 ст. 228 ЦК України, перед об`єднаною палатою постало питання, чи є укладений правочин (договір на закупівлю) таким, що не відповідає інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, та вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, за умови вчинення стороною правочину антиконкурентних узгоджених дій, за які чинним законодавством передбачена відповідальність у вигляді штрафу (п. 1 ст. 50, ст. 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції").

У контексті вказаного питання об`єднана палата у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 виснувала, зокрема, про таке:

"Щодо правової природи наслідків недійсності правочину, передбачених ч. 3 ст. 228 ЦК України.

66. Стягнення всього отриманого за недійсним правочином у дохід держави є конфіскацією, яка за своєю правовою природою не є цивільно-правовим інститутом. У первісній редакції ЦК, який набув чинності 01.01.2004, такої норми не існувало. Однак Законом "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Податкового кодексу України" від 02.12.2010 ст. 228 була доповнена ч. 3, присвяченою недійсності правочинів, що не відповідають інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

67. Щодо конфіскаційного характеру санкцій, передбачених ч. 3 ст. 228 ЦК неодноразово висловлювався ще Верховний Суд України, а після 2017 року - і Верховний Суд (постанови від 20.06.2018 у справі № 802/470/17-а, від 16.10.2019 у справі № 2а-1670/8497/11, від 25.07.2023 у справі № 160/14095/21 від 13.11.2024 у справі № 911/934/23).

68. Наслідки, передбачені реченнями 2-3 ч. 3 ст. 228 ЦК, не спрямовані на поновлення майнової сфери постраждалого учасника цивільно-правових правовідносин. Передбачені законом санкції мають за мету покарати осіб, які вчинили заборонений законодавством правочин. Це єдина норма ЦК, яка містить каральні заходи (санкції).

69. За загальним правилом правовим наслідком недійсності правочинів є повернення сторін в стан, що передував укладенню правочину (абз. 2 ч. 1 ст. 216 ЦК). Такий правовий наслідок спрямований на те, аби нівелювати все, що відбулося і зробити його юридично незначущим.

70. Супроводжувальним правовим наслідком недійсності правочину є можливість відшкодування винною стороною правочину збитків та моральної шкоди, завданої другій стороні правочину. Такий правовий наслідок спрямований на те, аби досягти компенсації понесених такою стороною втрат, тобто є проявом дії компенсаційних засад цивільного права.

71. Оскільки відшкодування збитків та моральної шкоди є видом цивільно-правової відповідальності, їх стягнення відбувається на користь приватної особи, в її інтересах і саме задля неї.

72. У ч. 3 ст. 228 ЦК передбачаються зовсім інші правові наслідки:

- які спрямовані не на позначене вище, а на реакцію з боку держави на правопорушення сторони/сторін правочину;

- ініціатором цих правових наслідків є держава, а не сторона правочину;

- ці правові наслідки встановлені в публічних інтересах (як їх розуміє держава), а не в приватноправових;

- наслідки полягають не у відновленні становища, що існувало до вчинення правочину, а на вилучення майна;

- ці правові наслідки не можна розцінювати як відшкодування збитків.

73. Такі правові наслідки не можна віднести до компенсаційних, адже вони є сутнісно іншими і являють собою різновид конфіскації майна державою.

Щодо відповідності приписів ч. 3 ст. 228 ЦК критеріям ЄСПЛ щодо сумісності втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

74. Вирішуючи питання щодо застосування ч. 3 ст. 228 ЦК суд має враховувати що санкції, передбачені ч. 3 ст. 228 ЦК, ч. 1 ст. 208 ГК є не компенсаційними, а конфіскаційними санкціями, які передбачають стягнення усього отриманого за правочином на користь держави. Ці санкції спрямовані не на відновлення правового стану, який існував до порушення, а на покарання осіб, які порушили законодавчу заборону вчиняти правочин, який не відповідає інтересам держави і суспільства.

75. Конфіскація без вироку суду (Non-Conviction Based Confiscation - NCBC) розглядається ЄСПЛ як втручання у право власності, захищене ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

76. Застосування наслідків, передбачених ч. 3 ст. 228 ЦК є втручанням держави у право власності приватних осіб. Тому підлягає застосуванню ст. 1 Першого протоколу до Конвенції. Відповідно до зазначеної статті кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

77. Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;

- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;

- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

89. Найбільш релевантною до справи, що переглядається, є справа "Kurban v. Turkey" (рішення від 24.11.2020, заява № 75414/10). Заявник разом з партнером уклали державний закупівельний контракт на виконання будівельних робіт і внесли відповідний завдаток (гарантію). Згодом органи влади виявили, що на момент участі в тендері проти заявника вже було порушено кримінальне провадження (пред`явлено обвинувачення) щодо маніпулювання попередніми державними закупівлями. На цій підставі національні органи скасували чинний контракт із заявником та конфіскували його завдаток. Заявник оскаржував конфіскацію завдатку як непропорційне втручання у право власності. ЄСПЛ визнав розірвання конфіскацію завдатку втручанням у право власності (ст. 1 Першого протоколу), яке мало легітимну мету - захист публічних фінансів, запобігання змовам та забезпечення чесної конкуренції у сфері державних закупівель. Незважаючи на легітимну мету, Суд встановив порушення через непропорційність застосованого заходу. Національне законодавство вимагало виключення особи з тендеру, якщо їй пред`явлено обвинувачення (превентивний захід, спрямований на запобігання подальшим порушенням). Обвинувачення було зареєстровано ще до укладення контракту, але заявник не знав про це. Крім того, органи влади з великою затримкою повідомили про це тендерний орган і фактично самі дозволили заявнику укласти контракт. Скасувавши контракт і конфіскувавши завдаток після укладення та часткового виконання угоди, держава переклала на заявника фінансовий тягар власної адміністративної недбалості (несвоєчасного виконання своїх обов`язків з перевірки). Втручання було визнане надмірним, оскільки держава не змогла забезпечити належне виконання своїх обов`язків на ранньому етапі процедури. Суд також вважав, що навіть якщо розірвання договору було необхідним і неминучим, принцип справедливого балансу вимагав би принаймні застосування менш суворого заходу, що полегшив би фінансове навантаження на заявника, такого як повернення його гарантії та відшкодування частини або всіх його витрат.

90. ЄСПЛ вказав, що в конкретних обставинах цієї справи заявник мав принаймні законні очікування щодо можливості покладатися на договір і виконати його, а також очікувати повернення своєї гарантії, і це може розглядатися, для цілей ст. 1 Першого протоколу, як пов`язане з майновими правами, наданими заявнику за договором.

91. Враховуючи викладені вище висновки ЄСПЛ щодо конфіскації без вироку суду об`єднана палата вважає, що у справі, яка переглядається, при застосуванні конфіскаційної санкції, передбаченої ч. 3 ст. 228 ЦК, не було дотримано принципу пропорційності як щодо винного учасника правочину, так і щодо того учасника, який діяв добросовісно, виходячи з такого.

Щодо винної особи.

92. У наведених вище справах ЄСПЛ неодноразово звертає увагу на те, що для дотримання принципу пропорційності цивільна конфіскація має стосуватися майна, яке було отримане від злочинної діяльності, незаконного збагачення, майна, джерела походження якого сторона не могла пояснити, або майна, яке безпосередньо використовувалося при здійсненні злочинної діяльності. ЄСПЛ також визнав небезпечною тенденцію поширення конфіскації без вироку суду на випадки звичайних адміністративних порушень.

93. Верховний Суд у постанові від 20.03.2019 у справі № 922/1391/18 вказав, що здійснивши правовий аналіз ч. 3 ст. 228 ЦК можна дійти висновку, що ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

94. Отже, для застосування приписів ч. 3 ст. 228 ЦК прокурор у цій справі мав довести, що сам правочин (придбання світильників комунальним підприємством) за своєю суттю є протиправним, спрямованим на порушення інтересів держави та суспільства. Втім, прокурор цього не доводив, стверджував про порушення правил конкуренції, які мали місце під час проведення закупівлі.

95. Антиконкурентна поведінка спрямована на спотворення конкуренції між учасниками торгів, але не завжди має за мету завдати шкоди державі чи підривати її інтереси. Тому така поведінка сама по собі не трансформує правочин у такий, що суперечить інтересам держави та суспільства у значенні ч. 3 ст. 228 ЦК.

96. Прокурор не доводив, що внаслідок укладення правочину держава понесла майнову шкоду, переплатила кошти або отримала товар/роботу неналежної якості. За цих умов відсутній причинно-наслідковий зв`язок між порушенням конкуренції та погіршенню майнового становища держави, що виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

100. Об`єднана палата вважає, що враховуючи конфіскаційний характер санкції, передбаченої ч. 3 ст. 228 ЦК, який суд не може змінити, як і зменшити розмір, ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.

101. Об`єднана палата звертає увагу на невідповідність норми ч. 3 ст. 228 ЦК загальним засадам цивільного законодавства, її каральний характер, притаманний нормам саме публічного, а не приватного права, а також на суттєві логічні невідповідності приписів ч.ч. 1, 2 ст. 228 ЦК, які встановлюють що нікчемним є правочин який суперечить публічному порядку, але як наслідок передбачають більш м`які наслідки - двосторонню реституцію та ч. 3 цієї статті, яка щодо оспорюваного правочину (який порівняно з нікчемним є не очевидно недійсним і відтак має меншу суспільну небезпеку) встановлює у якості наслідків набагато жорсткішу санкцію - стягнення з винної сторони (сторін) майна на користь держави.

103. Отже, колегія суддів у справі № 911/934/23 дійшла висновку про відсутність підстав для застосування ч. 3 ст. 228 ЦК як норми внутрішнього законодавства, що за своїм змістом створює підстави для непропорційного втручання держави в право власності приватних осіб, що суперечить приписам Першого протоколу до Конвенції. Такий висновок є загальним, базується на недоліках самої законодавчої норми (тобто він має застосовуватися незалежно від обставин конкретної справи).

104. Тим не менше, об`єднана палата звертає увагу, що, незважаючи на тривалу публічну критику, ч. 3 ст. 228 ЦК так і не була виключена з ЦК, хоча її аналог у ГК (ст. 208) втратив чинність у зв`язку з втратою чинності цим Кодексом в цілому у 2025 році. Крім того, питання щодо існування цієї норми наразі знаходиться на вирішенні законодавця (проєкт рекодифікації ЦК) - за таких умов втручання суду у вирішення цього питання не може вважатися доцільним.

105. Враховуючи викладене, об`єднана палата уточнює висновки, що містяться у постановах від 13.11.2024 у справі № 911/934/23, від 17.10.2024 у справі № 914/1507/23, а також інших постановах колегій суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо застосування ч. 3 ст. 228 ЦК, таким чином:

При визначенні підстав для застосування ч. 3 ст. 228 ЦК, яка містить санкцію конфіскаційного характеру, не властиву нормам цивільного законодавства, і яка несе в собі високі ризики втручання держави в право власності приватних осіб, суд має враховувати критерії, визначені ЄСПЛ, щодо пропорційності покарання (конфіскації без вироку суду) та можливості обрання менш обтяжливого заходу для винної сторони правочину (двосторонньої реституції, стягнення збитків, штрафу тощо).

Ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.

Щодо добросовісної сторони правочину.

106. ЄСПЛ звертає увагу на важливість дотримання принципу пропорційності втручання і щодо добросовісного власника майна (у нашому випадку - добросовсної сторони правочину, СКП "Харківзеленбуд").

107. На перший погляд, приписи ч. 3 ст. 228 ЦК свідчать про те, що втручання у право володіння майном добросовісного учасника правочину не відбувається, невинна особа не має зазнавати збитків через недійсний правочин, адже сторона має отримати від порушника назад своє майно, а з неї стягується в дохід держави лише те, що вона отримала від порушника.

108. Втім, об`єднана палата вважає, що за умови застосування відповідних приписів ч. 3 ст. 228 ЦК, відбувається непропорційне втручання в право власності й добросовісного учасника.

109. По-перше, добросовісна сторона все одно втрачає очікуваний результат угоди. Вона витратила час, ресурси, можливо зазнала упущеної вигоди і зрештою залишиться ні з чим (лише зі своїм початковим майном/грошима). Якщо правочин був вигідним для неї, позбавлення майна чи прибутку може відчуватися як покарання, хоча умислу з її боку не було.

110. По-друге, конфіскація майна добросовісної сторони (того, що вона отримала від іншого учасника) означає, що держава вилучає майно у особи, яка не вчинила свідомого порушення. Такий крок потребує дуже переконливого обґрунтування публічним інтересом. ЄСПЛ у подібних справах перевіряє, чи не було можливості обмежитися менш суворими заходами щодо невинної особи (справа "Air Canada v. the United Kingdom")".

Отже, у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 об`єднана палата виснувала, що норма ч. 3 ст. 228 ЦК України не може бути застосована як правова підстава для визнання договору недійсним та застосування санкції, передбаченої цією нормою, у випадку порушення суб`єктом господарювання норм законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.

Тоді як прокурор вважав, що оспорюваний договір про закупівлю укладений за підсумками відкритих торгів, результати яких спотворено антиконкурентними узгодженими діями його учасників, підлягає визнанню недійсним як такий, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, його моральним засадам, з умислу відповідача-2, на підставі ч. 3 ст. 228 ЦК України.

Крім цього апеляційний суд враховує, що у п. 95 постанови від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 об`єднана палата зазначила, що антиконкурентна поведінка спрямована на спотворення конкуренції між учасниками торгів, але не завжди має за мету завдати шкоди державі чи підривати її інтереси, тому така поведінка сама по собі не трансформує правочин у такий, що суперечить інтересам держави та суспільства у значенні ч. 3 ст. 228 ЦК України.

За цих умов відсутній причинно-наслідковий зв`язок між порушенням конкуренції та погіршенням майнового становища держави, що виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

З огляду на викладене помилковими є твердження прокурора про наявність підстав для визнання недійсним оспорюваного правочину та застосування особливого виду наслідків його недійсності відповідно до ч. 3 ст. 228 ЦК України, так як такі доводи не узгоджуються з висновками Верховного Суду щодо застосування цієї норми права, викладеними у постанові об`єднаної палати від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23, що, в свою чергу, свідчить про обґрунтованість висновку суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позову.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, у зв`язку з чим апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду, тож підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу першого заступника керівника Запорізької обласної прокуратури на рішення господарського суду міста Києва від 12.09.2024 у справі № 910/2269/24 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 12.09.2024 у справі № 910/2269/24 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/2269/24 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст.ст. 287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 19.10.2026.

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді Є.Ю. Пономаренко

М.А. Барсук