Постанова від 13 жовтня 2026 р. у справі №44/281-б — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" жовтня 2026 р. Справа№ 44/281-б

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Отрюха Б.В.

суддів: Станіка С.Р.

Остапенка О.М.

Секретар судового засідання: Басараба К.Ю.

Разумов М.А. від АТ «Міжнародний резервний банк» (в режимі відеоконференції)

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.08.2026 у справі № 44/281-б в частині задоволення клопотання ліквідатора та затвердження Порядку створення і формування фонду (суддя Чеберяк П.П.)

за заявою Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк»

до Відкритого акціонерного товариства «Арма - Лізинг»

про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.08.2026 у справі № 44/281-б (суддя Чеберяк П.П.), зокрема, клопотання ліквідатора банкрута арбітражного керуючого Куліченка М.В. про порядок створення та формування фонду із виплати основної грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого задоволено; затверджено Порядок створення та формування фонду із виплати основної грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого, та порядок використання його коштів у справі № 44/281-б про банкрутство Відкритого акціонерного товариства «Арма - Лізинг», погоджений комітетом кредиторів Відкритого акціонерного товариства «Арма - Лізинг» на засіданні, яке відбулось 21.05.2026 (протокол № 21/05/2026 від 21.05.2026).

Не погоджуючись із вищевказаною ухвалою, Акціонерне товариство «Міжнародний резервний банк» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить поновити Акціонерному товариству «Міжнародний резервний банк» строк на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 03.08.2026 року у справі № 44/281-б; ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.08.2026 року у справі № 44/281 б у частині задоволення клопотання ліквідатора ВАТ «Арма-Лізинг» арбітражного керуючого Куліченка М.В. та затвердження Порядку створення і формування фонду - скасувати; прийняти у цій частині нове рішення, яким у задоволенні клопотання ліквідатора банкрута арбітражного керуючого Куліченка М.В. про затвердження Порядку створення та формування фонду із виплати основної грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого за рахунок кредиторів - відмовити повністю.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.09.2026 апеляційну скаргу у справі № 44/281-б передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Отрюх Б.В., судді: Сотніков С.В., Остапенко О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.09.2026 у справі № 44/281-б витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 44/281-б за заявою Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк» до Відкритого акціонерного товариства «Арма - Лізинг» про банкрутство; відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.08.2026 у справі № 44/281-б в частині задоволення клопотання ліквідатора та затвердження Порядку створення і формування фонду до надходження матеріалів даної справи до Північного апеляційного господарського суду.

17.09.2026 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 44/281-б.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.09.2026 у справі № 44/281-б задоволено клопотання Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк», та поновлено строк на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 03.08.2026 у справі № 44/281-б; відкрито апеляційне провадження у справі № 44/281-б; розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.08.2026 у справі № 44/281-б в частині задоволення клопотання ліквідатора та затвердження Порядку створення і формування фонду призначено на 14.10.2026.

05.10.2026 через систему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від представника Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк», адвоката Разумова Максима Анатолійовича надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.10.2026 у справі № 44/281-б задоволено клопотання представника Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк», адвоката Разумова Максима Анатолійовича про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/2781/26 від 12.10.2026 у зв`язку із перебуванням судді Сотнікова С.В., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 44/281-б.

Згідно з витягом до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.10.2026 апеляційну скаргу у справі № 44/281-б передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Отрюх Б.В., судді: Станік С.Р., Остапенко О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.10.2026 у справі № 44/281-б апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.08.2026 у справі № 44/281-б в частині задоволення клопотання ліквідатора та затвердження Порядку створення і формування фонду прийнято до провадження колегією суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Отрюх Б.В., судді: Станік С.Р., Остапенко О.М.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів Північного апеляційного господарського суду розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, вислухавши позиції представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини даної господарської справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при постановленні оскаржуваного судового рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Постановою Господарського суду м. Києва від 09.07.2012р. у справі № 44/281-б Відкрите акціонерне товариство «Арма Лізинг» (далі також ВАТ «Арма Лізинг»/Боржник) визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру та ліквідатором призначено арбітражного керуючого Куліченка М.В. (далі - Ліквідатор).

22.05.2026 до Господарського суду м. Києва надійшло клопотання ліквідатора банкрута арбітражного керуючого Куліченка М.В. про порядок створення та формування фонду із виплати основної грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого.

Подане клопотання обґрунтоване тим, що 21.05.2026 відбулось засідання комітету Відкритого акціонерного товариства «Арма - Лізинг» на якому, з поміж іншого, було прийнято рішення створити фонд для виплати основної грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого Куліченка М.В. за виконання повноважень ліквідатора у справі № 44/281-б про банкрутство Відкритого акціонерного товариства «Арма - Лізинг» та схвалено Порядок створення та формування фонду із виплати основної грошової винагороди та відшкодування витрат, та порядок використання його коштів у справі № 44/281-б про банкрутство Відкритого акціонерного товариства «Арма - Лізинг».

Вказане рішення було оформлене протоколом засідання комітету кредиторів у справі № 44/281-б про банкрутство Відкритого акціонерного товариства «Арма - Лізинг» № 21/05/2026 від 21.05.2026.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 03.08.2026р. у справі № 44/281-б, зокрема, клопотання ліквідатора банкрута арбітражного керуючого Куліченка М.В. про порядок створення та формування фонду із виплати основної грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого задоволено; затверджено Порядок створення та формування фонду із виплати основної грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого, та порядок використання його коштів у справі № 44/281-б про банкрутство Відкритого акціонерного товариства «Арма Лізинг», погоджений комітетом кредиторів Відкритого акціонерного товариства «Арма Лізинг» на засіданні, яке відбулось 21.05.2026р. (протокол № 21/05/2026 від 21.05.2026р.).

Не погоджуючись із вищевказаним судовим рішенням, Акціонерне товариство «Міжнародний резервний банк» (далі також АТ «МР БАНК»/Скаржник) звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (далі також Апеляційна скарга), в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.08.2026р. у справі № 44/281-б у частині задоволення клопотання ліквідатора ВАТ «Арма Лізинг» арбітражного керуючого Куліченка М.В. та затвердження Порядку створення і формування фонду, та прийняти у цій частині нове рішення, яким у задоволенні клопотання ліквідатора банкрута арбітражного керуючого Куліченка М.В. про затвердження Порядку створення та формування фонду із виплати основної грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого за рахунок кредиторів відмовити повністю.

В своїй апеляційній скарзі Скаржник посилався на те, що арбітражним керуючим було порушено порядок скликання засідання комітету кредиторів через відсутність у порядку денному конкретного проектного рішення щодо створення фонду; покладення обов`язку з фінансування винагороди арбітражного керуючого на кредитора є неприпустимим; а також вказував на втрату ним статусу кредитора у справі внаслідок відступлення права вимоги.

Щодо необґрунтованості доводів АТ «МР БАНК» про недотримання процедури скликання засідання комітету кредиторів колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ч.2 ст.12 Кодексу України з процедур банкрутства арбітражний керуючий зобов`язаний повідомити кредиторів про дату, час і місце проведення зборів кредиторів та засідання комітету кредиторів не пізніше ніж за три робочі дні до дня їх проведення.

Матеріалами справи підтверджується, що повідомленням №02-02/150 від 14.05.2026 Ліквідатор належним чином повідомив АТ «МР БАНК» про дату, час, місце проведення засідання комітету кредиторів, а також про питання порядку денного, які пропонувалися до розгляду.

Зокрема, до порядку денного було включено питання щодо розгляду звіту арбітражного керуючого про нарахування та виплату основної грошової винагороди, здійснення та відшкодування витрат, яке є похідним від питання про порядок фінансування винагороди арбітражного керуючого та безпосередньо пов`язане з ним за своїм предметом.

Водночас Кодекс України з процедур банкрутства не містить вимог щодо встановлення вичерпного переліку питань порядку денного засідання комітету кредиторів, не передбачає обов`язку окремо зазначати кожне можливе рішення, яке може бути прийняте за результатами обговорення відповідного питання, а також не встановлює заборони на прийняття комітетом кредиторів рішень, що є логічним наслідком розгляду включених до порядку денного питань.

Крім того, Кодекс України з процедур банкрутства не передбачає правових наслідків у вигляді недійсності рішення комітету кредиторів виключно з підстав недостатньої конкретизації формулювання порядку денного.

При цьому АТ «МР БАНК» в апеляційній скарзі не посилається на жодну норму Кодексу України з процедур банкрутства, яка б покладала на арбітражного керуючого обов`язок окремо зазначати у порядку денному кожне можливе рішення, що може бути прийняте комітетом кредиторів за результатами розгляду відповідного питання, або передбачала недійсність такого рішення виключно з наведених підстав.

Більше того, АТ «МР БАНК», був належним чином повідомлений про проведення засідання комітету кредиторів та мав реальну можливість реалізувати свої процесуальні права, зокрема взяти участь у засіданні, висловити свою позицію, заявити заперечення чи запропонувати зміни до проекту рішення. Однак АТ «МР БАНК» своїм правом не скористалося. Неприбуття належним чином повідомленого кредитора є наслідком його власної процесуальної поведінки та не може свідчити про порушення процедури скликання або проведення засідання комітету кредиторів.

Посилання АТ «МР БАНК» на «сталу судову практику Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду» також є декларативним, та не відповідає дійсності.

Так, Скаржник зазначає: «У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.08.2025 у справі № 910/18499/20 Верховний Суд надав оцінку наслідкам неналежного повідомлення члена комітету кредиторів про проведення засідання. Верховний Суд виходив із того, що неповідомлення члена комітету кредиторів про засідання, на якому приймаються рішення, що мають істотні правові наслідки, є істотним порушенням законодавства про банкрутство. При цьому Верховний Суд звернув увагу на необхідність забезпечення члену комітету кредиторів реальної можливості взяти участь у формуванні рішення та висловити свою позицію. Зазначена правова позиція має безпосереднє значення для цієї справи».

Разом з тим, відповідно до постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.08.2025 у справі № 910/18499/20 предметом касаційного перегляду у цій справі було питання обґрунтованості судових рішень про визнання боржника банкрутом та введення ліквідаційної процедури, а також затвердження звітів про нарахування та виплату грошової винагороди, здійснення та відшкодування витрат арбітражного керуючого.

Щодо порушень, пов`язаних із повідомленням кредитора, у п. 73 постанови зазначено: «Вказавши, що арбітражним керуючим Охріменком О. О. надсилались ТОВ «Монтале» повідомлення про проведення засідання комітету кредиторів, звіти про нарахування та виплату основної та додаткової грошової винагороди та звіти про діяльність розпорядника майна, суд апеляційної інстанції фактично не дослідив докази, на які послався та не дав відповіді на аргументи ТОВ «Монтале» в апеляційній скарзі про неналежне повідомлення його як члена комітету кредиторів боржника розпорядником майна про проведення зборів, оскільки такі повідомлення, за твердженням скаржника, надсилалися на неправильну адресу ТОВ «Монтале».

Отже, наведені у постанові Верховного Суду висновки стосувалися іншого предмета спору та конкретних обставин відповідної справи, а саме щодо ненадання судом апеляційної інстанції належної оцінки доводам скаржника щодо направлення повідомлень на неправильну адресу.

Також безпідставними є посилання скаржника на постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.11.2024 у справі № 911/2794/21 (911/3542/23) та постанову Верховного Суду від 25.03.2025 у справі № 917/110/22 як на такі, що нібито містять висновки щодо обов`язкового дотримання конкретного змісту порядку денного зборів кредиторів та недопустимості розгляду питання, яке не було окремо сформульоване у повідомленні про проведення зборів.

Наведене скаржником тлумачення зазначених судових рішень не відповідає їх дійсному змісту та є суб`єктивною позицією Скаржника, яку він намагається видати за правовий висновок Верховного Суду.

Так, у постанові Верховного Суду від 21.11.2024 у справі № 911/2794/21(911/3542/23) предметом касаційного перегляду були «питання дотримання господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права під час розгляду позовних вимог про визнання недійсними відкритих торгів, протоколу електронного аукціону, акта про придбання майна на аукціоні, договору купівлі-продажу права вимоги». При цьому Верховний Суд дійсно навів у постанові доводи скаржника про те, що його не було належним чином повідомлено, зокрема, про порядок денний засідання комітету кредиторів. Водночас зазначена обставина була предметом саме доводів скаржника, а не самостійним правовим висновком Верховного Суду.

Надаючи правову оцінку наведеним доводам, Верховний Суд досліджував питання належності повідомлення про час та місце проведення засідання комітету кредиторів, наявність доказів направлення відповідного повідомлення та нормативні строки поштового пересилання. За результатами такого дослідження Суд дійшов висновку про необґрунтованість доводів щодо неналежного повідомлення скаржника, оскільки було встановлено належне направлення повідомлення, а фактичне отримання поштового відправлення залежало від волевиявлення його отримувача.

Отже, Верховний Суд у зазначеній постанові не встановлював правового висновку про те, що належність повідомлення кредитора підлягає оцінці залежно від того, чи кожне окреме питання, яке надалі розглядалося зборами, було дослівно та самостійно зазначене у повідомленні, а також не сформулював висновку про недопустимість розгляду зборами кредиторів питання, яке було сформульоване в повідомленні як «інші питання порядку денного».

Так само не містить такого правового висновку і постанова Верховного Суду від 25.03.2025 у справі № 917/110/22.

Предметом розгляду у цій справі були підстави для припинення процедури розпорядження майном, визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури. У межах цієї справи Верховний Суд, зокрема, оцінював обставини щодо правильності визначення кількості голосів кредиторів та встановив, що новий розподіл голосів не міг вплинути на результати голосування, оскільки за конкретних встановлених у справі обставин він не змінював результатів прийнятих рішень.

Таким чином, і в цій постанові Верховний Суд не сформулював висновку про те, що будь-яке питання, яке не було окремо зазначене в порядку денному, не може бути розглянуте зборами кредиторів, або що сама лише відсутність окремого формулювання питання в повідомленні автоматично свідчить про недійсність прийнятого рішення та істотне порушення.

Отже, доводи Скаржником в апеляційній скарзі про те, що «практика Верховного Суду підтверджує, що процедура формування порядку денного є складовою гарантій реалізації кредиторами своїх прав у процедурі банкрутства», не є правовим висновком Верховного Суду взагалі, та не міститься у наведених Скаржником судових рішеннях. Зазначений висновок є виключно суб`єктивною позицією Скаржника яка не відповідає змісту відповідної судової практики, та не підтверджує викладених ним доводів та не спростовує висновків суду першої інстанції у цій справі.

Відтак, доводи Скаржника є повністю безпідставними, спростовуються наявними в матеріалах справи доказами та підлягають відхиленню.

Щодо необґрунтованості доводів АТ «МР БАНК» про незаконність рішення комітету кредиторів колегія суддів зазначає таке.

Згідно з доводами апеляційної скарги, АТ «МР БАНК» посилається на те, що положення ст. 30 Кодексу України з процедур банкрутства визначають створення фонду для авансування грошової винагороди арбітражного керуючого як право кредиторів, а не їх обов`язок. На думку Банку, повноваження господарського суду у цьому випадку обмежуються затвердженням рішення, вже прийнятого комітетом кредиторів, а тому суд не вправі за клопотанням ліквідатора покладати на кредиторів обов`язок щодо фінансування такого фонду. Однак, наведені доводи АТ «МР БАНК» не відповідають фактичним обставинам справи, з огляду на наступне.

Ч. 1 ст. 12 Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що арбітражний керуючий користується усіма правами розпорядника майна, керуючого санацією, керуючого реструктуризацією, керуючого реалізацією, ліквідатора відповідно до законодавства, у тому числі має право отримувати винагороду в розмірі та порядку, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 30 Кодексу України з процедур банкрутства арбітражний керуючий виконує повноваження за грошову винагороду. Грошова винагорода арбітражного керуючого складається з основної та додаткової грошових винагород.

Згідно з абзац. 1, 5, 6 ч. 2 ст. 30 Кодексу України з процедур банкрутства розмір основної грошової винагороди арбітражного керуючого за виконання ним повноважень розпорядника майна або ліквідатора визначається в розмірі середньомісячної заробітної плати керівника боржника за останніх 12 місяців його роботи до відкриття провадження у справі, але не менше трьох розмірів мінімальної заробітної плати за кожний місяць виконання арбітражним керуючим повноважень. Право вимоги основної грошової винагороди виникає в арбітражного керуючого в останній день кожного календарного місяця виконання ним повноважень. Сплата основної винагороди арбітражного керуючого за виконання ним повноважень розпорядника майна, ліквідатора, керуючого санацією, керуючого реструктуризацією, керуючого реалізацією здійснюється за рахунок коштів, авансованих заявником (кредитором або боржником) на депозитний рахунок господарського суду, який розглядає справу, до моменту подання заяви про відновлення відкриття провадження у справі.

Ч. 3 ст. 61 Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що кошти, що надходять при проведенні ліквідаційної процедури, зараховуються на ліквідаційний рахунок боржника. Після оплати витрат, пов`язаних з проведенням ліквідаційної процедури, та сплати основної і додаткової винагороди арбітражного керуючого здійснюються виплати кредиторам у порядку черговості, встановленому цим Кодексом. У першу чергу оплачуються витрати, пов`язані з проведенням ліквідаційної процедури, та сплачується винагорода ліквідатора.

Тобто, надання послуг професійного (ліцензованого) арбітражного керуючого відбувається на платній основі, оскільки безпосередньо Кодексом встановлені мінімальні гарантії щодо оплати послуг арбітражного керуючого - ліквідатора, а також встановлені спеціальні джерела оплати послуг арбітражного керуючого.

Згідно з ч. 1, 4, 7 ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Кодексом України з процедур банкрутства передбачено декілька джерел для здійснення оплати послуг арбітражного керуючого/розпорядника майна, керуючого санацією ліквідатора, разом з тим Кодекс не містить заборони здійснювати таку оплату за рахунок коштів кредиторів.

При цьому відмова від авансування, відсутність майна у боржника або ж відсутність інших джерел для покриття витрат на виплату винагороди арбітражному керуючому можна розцінювати як примушування до безоплатної праці, що забороняється та прирівнюється до рабства в контексті ст. 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та інших міжнародних актів (зокрема, Конвенції 1926 року про заборону рабства, Конвенції Міжнародної організації праці про примусову чи обов`язкову працю 1930 р. ратифіковану Україною 10.08.1956, Конвенції Міжнародної організації праці №105 про скасування примусової праці 1957 року ратифіковану Україною 05.10.2000), резолюції Економічної і Соціальної Ради ООН (ЕКОСОС) 1996 року тощо) та суперечить ст. 43 Конституції України.

Таким чином, законодавством закріплено безумовне право арбітражного керуючого (ліквідатора) на оплату грошової винагороди та відшкодування витрат в межах здійсненних повноважень ліквідатора у справі про банкрутство. Надання послуг арбітражного керуючого відбувається виключно на платній основі.

Законодавством не передбачено випадків здійснення своїх повноважень арбітражним керуючим безоплатно.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 16.07.2020р. у справі №918/454/18.

Відповідно до ст. 30 Кодексу кредитори можуть створювати фонд для виплати грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого. Порядок формування фонду та порядок використання його коштів визначаються рішенням зборів кредиторів (у справі про неплатоспроможність фізичної особи) чи комітету кредиторів (у справі про банкрутство юридичної особи) та затверджуються ухвалою господарського суду.

Згідно з положеннями Кодексу комітет кредиторів є представницьким органом усіх кредиторів.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням комітету кредиторів у справі №44/281-б про банкрутство ВАТ «Арма-Лізинг» від 21.05.2026р. більшістю голосів, відповідно до вимог ч. 9 ст. 48 Кодексу України з процедур банкрутства, прийнято рішення про створення фонду для виплати основної грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого Куліченка Максима Валерійовича за виконання повноважень ліквідатора, а також затверджено порядок формування зазначеного фонду та порядок використання його коштів.

Саме на виконання цього рішення комітету кредиторів Ліквідатор звернувся до суду з клопотанням про його затвердження відповідно до ч. 6 ст. 30 Кодексу України з процедур банкрутства.

Відтак, доводи Скаржника щодо порушення порядку створення фонду є необґрунтованими, спростовуються матеріалами справи та положеннями Кодексу України з процедур банкрутства, а тому підлягають відхиленню.

Щодо необґрунтованості доводів Скаржника про припинення статусу АТ «МР БАНК» як кредитора колегія суддів зазначає таке.

В апеляційній скарзі Скаржник зазначає, що вирішуючи питання щодо створення фонду та покладення відповідного фінансового навантаження на кредиторів, суд першої інстанції фактично виходив із припущення про те, що Скаржник продовжує залишатися кредитором ВАТ «Арма Лізинг». При цьому Скаржник посилається на припинення у нього права вимоги внаслідок її відступлення на користь ТОВ «ФК «Вінстар» та на подання до суду відповідної заяви про заміну кредитора його правонаступником.

Разом з тим, відповідні твердження Скаржника є хибними та безпідставними з огляду на наступне.

Статус АТ «МР БАНК» як кредитора у справі № 44/281-б про банкрутство ВАТ «Арма Лізинг» встановлено та підтверджено ухвалою Господарського суду міста Києва про визнання кредиторських вимог Скаржника.

Відповідно до ст. 52 Господарського процесуального кодексу України та ст. 43 Кодексу України з процедур банкрутства, у разі заміни кредитора у зобов`язанні (правонаступництва) його правонаступник бере участь у справі про банкрутство на підставі відповідної ухвали господарського суду. Тобто процесуальне правонаступництво виникає виключно з моменту прийняття судом відповідного судового рішення (ухвали) про заміну сторони.

На час розгляду місцевим господарським судом клопотання Ліквідатора про затвердження Порядку створення та формування фонду (яке завершилося постановленням оскаржуваної ухвали від 03.08.2026р.), жодного відповідного рішення (ухвали) про заміну кредитора Скаржника на його правонаступника або про відмову Скаржника від кредиторських вимог судом постановлено не було.

Сам лише факт укладення договору про відступлення права вимоги та/або подання до суду заяви про заміну кредитора не позбавляє Скаржника процесуального статусу кредитора у справі № 44/281-б до моменту постановлення судом ухвали про процесуальне правонаступництво. До цього моменту всі процесуальні права та обов`язки, поширюються на Скаржника.

Відтак, доводи Скаржника про втрату ним статусу кредитора у даній справі та неможливість покладення на нього відповідного фінансового навантаження є повністю безпідставними та такими, що не спростовують законності та обґрунтованості ухвали Господарського суду міста Києва від 03.08.2026.

З огляду на вказане, колегія суддів апеляційного господарського суду відхиляє доводи апелянта, як безпідставні і погоджується з висновком суду першої інстанції.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони вірних висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

За таких обставин, апеляційна скарга Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк» не підлягає задоволенню, а ухвала Господарського суду міста Києва від 03.08.2026 у справі № 44/281-б в частині задоволення клопотання ліквідатора та затвердження Порядку створення і формування фонду підлягає залишенню без змін.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 129, 240, 255, 267-270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Кодексом України з процедур банкрутства, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.08.2026 у справі № 44/281-б в частині задоволення клопотання ліквідатора та затвердження Порядку створення і формування фонду залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.08.2026 у справі № 44/281-б в частині задоволення клопотання ліквідатора та затвердження Порядку створення і формування фонду залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги розподіляється відповідно до ст.ст. 129 та 282 Господарського процесуального кодексу України.

4. Справу № 44/281-б повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, строки та випадках, передбачених ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України та ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства.

Повний текст постанови складено та підписано - 19.10.2026.

Головуючий суддя Б.В. Отрюх

Судді С.Р. Станік

О.М. Остапенко