Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №911/1509/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" вересня 2026 р. Справа№ 911/1509/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Спаських Н.М.

суддів: Яценко О.В.

Горбасенка П.В.

при секретарі судового засідання Кузьменко А.М.

за участі представників сторін згідно протоколу судового засідання від 22.09.2026

розглянувши матеріали апеляційної скарги від 29.06.2026 фізичної особи-підприємця Лащевського Сергія Олександровича на рішення Господарського суду Київської області від 18.05.2026 (повний текст рішення складено та підписано 02.06.2026)

у справі № 911/1509/25 (суддя Черногуз А.Ф.)

за позовом Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області (Київська обл., село Білогородка)

до Фізичної особи-підприємця Лащевського Сергія Олександровича (Київська обл., с. Гнатівка)

про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовних вимог.

У травні 2025 року Білогородська сільська рада Бучанського району Київської області (далі - позивач) звернулася до Господарського суду Київської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Лащевського Сергія Олександровича (далі - відповідач) про стягнення 261 817,46 грн (з урахуванням заяви від 30.05.2025 про зменшення розміру позовних вимог), з яких: 204 908,55 грн основного боргу, 10 919,83 грн пені, 36 394,73 грн інфляційних втрат та 9 594,35 грн 3% річних.

Позивач вказує, що є правонаступником прав та обов`язків Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області на підставі підпункту 9 пункту 6-1 розділу V "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", у зв`язку з набуттям повноважень новообраною Білогородською сільською радою 13.11.2020.

Обґрунтовуючи розмір заборгованості, позивач зазначає, що відповідно до частини другої статті 21 ЗУ "Про оренду землі", підпункту 269.1.2 пункту 269.1 статті 269, пункту 287.3 статті 287, пункту 289.1 статті 289 Податкового кодексу України, орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності обчислюється з урахуванням нормативної грошової оцінки земельної ділянки та коефіцієнта індексації. Здійснивши розрахунок орендної плати за 2021- 2025 роки з урахуванням наведених показників нормативної грошової оцінки та фактично здійснених відповідачем орендних платежів на загальну суму 30 177,85 грн, позивач визначив суму залишку основного боргу в розмірі 204 908,55 грн., яку просить стягнути.

Крім того, позивач посилається на положення статті 343 ГПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), статей 549, 550, 612, 625 ЦК України та пункт 3.1 договору оренди, яким передбачено пеню за прострочення сплати орендної плати, а також зазначає, що 22.11.2024 на адресу відповідача направлено вимогу про сплату заборгованості, яку відповідач після її отримання не виконав, що і спричинило спір.

Посилаючись на наведені обставини, позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь суму основної заборгованості, пені, інфляційних втрат та 3% річних у визначеному розмірі.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Спір вирішено за правилами спрощеного позовного провадження.

Рішенням Господарського суду Київської області від 18.05.2026 у справі № 911/1509/25 позов задоволено частково.

Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Лащевського Сергія Олександровича (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області (код 04358477) 204 908,55 грн основного боргу з орендної плати, 7881,71 грн пені, 36394,73 грн інфляційних втрат, 9591,40 грн 3% річних та 3881,64 грн витрат зі сплати судового збору.

В решті позовних вимог відмовлено.

Судом прийнято до розгляду заяву позивача від 30.05.2025 про зменшення позовних вимог, яку позивачем подано з урахуванням позиції відповідача у відзиві на позов про пропуск строку позовної давності.

Встановивши факт неналежного виконання відповідачем грошового зобов`язання зі сплати орендної плати у розмірі, визначеному з урахуванням зміни нормативної грошової оцінки та коефіцієнтів індексації, суд першої інстанції визнав доведеним факт наявності заборгованості відповідача по орендній платі у сумі 204 908,55 грн. Водночас, перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені та 3% річних, суд першої інстанції встановив його часткову помилковість щодо визначення періодів нарахування (розрахунки було здійснено без урахування дня фактичної сплати боргу) та не враховано обмеження шестимісячним строком, що встановлено частиною шостою статті 232 ГК України, з огляду на що суд самостійно здійснив перерахунок і визначив до стягнення 7881,71 грн пені (замість заявлених 10919,83 грн), 36394,73 грн інфляційних втрат та 9591,40 грн 3% річних (замість заявлених 9594,35 грн).

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, фізична особа-підприємець Лащевський С.О., засобами поштового зв`язку 29.06.2026, звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою (зареєстровано судом 02.07.2026), в якій просить суд:

- поновити пропущений строк на оскарження рішення Господарського суду Київської області від 18.05.2026.

- скасувати рішення Господарського суду Київської області від 18.05.2026 по справі № 911/1509/25 за позовом Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області до ФОП Лащевський С.О. про стягнення заборгованості за договором оренди земельної ділянки від 26.12.2006 з прийняттям рішення про повну відмову в позові.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, апелянт зазначає, що судом першої інстанції не встановлено чинність договору оренди земельної ділянки від 26.12.2006, укладеного між Гореницькою сільською радою Києво-Святошинського району Київської області (правонаступником якої є позивач) та ФОП Лащевським С.О., в цілому та окремих його пунктів, зокрема пункту 2.1 щодо порядку визначення розміру орендної плати. Скаржник наполягає на тому, що позивач в односторонньому порядку змінив істотні умови договору, оскільки обчислення розміру орендної плати з урахуванням індексів інфляції не є тотожним застосуванню коефіцієнта індексації до нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а перегляд ставок орендної плати відповідно до умов договору можливий лише за згодою сторін, чого позивачем дотримано не було. Також за твердженням апелянта, судом не встановлено наявність доказів направлення позивачем пропозиції про зміну умов договору відповідно до пункту 6 рішення Білогородської сільської ради № 336 від 09.07.2021, та не досліджено, чи міститься у договорі оренди від 26.12.2006 умова, яка б дозволяла змінювати нормативну грошову оцінку земельної ділянки на будь-яких підставах.

Скаржник посилається на те, що судом першої інстанції не доведено виконання позивачем вимог пункту 6 рішення Білогородської сільської ради №336 від 09.07.2021 щодо отримання витягів з технічної документації з нормативної грошової оцінки та внесення відповідних змін до раніше укладених договорів оренди, а також не доведено звернення позивача до відповідача з липня 2021 року з пропозицією внесення змін до договору оренди. Апелянт вважає недоведеними наявність у позивача прав в односторонньому порядку змінювати істотні умови договору оренди та наявність заборгованості відповідача за договором, який є чинним станом на час розгляду справи.

Апелянт зазначає, що висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки в матеріалах справи відсутній повний розрахунок заборгованості, з якого убачалося б, яким чином визначено суму основного боргу у розмірі 204908,55 грн, а представник позивача в судовому засіданні 12.05.2026 не змогла надати пояснень щодо показників, наведених у таблицях розрахунку основного боргу у позовній заяві.

Крім того, апелянт посилається на суттєве порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме приписів пунктів 1, 2 та 6 частини четвертої статті 238 ГПК України, зазначаючи, що в мотивувальній частині рішення відсутній належний виклад переліку обставин, що є предметом доказування, переліку доказів, якими сторони підтверджують або спростовують кожну обставину, а також не встановлено, які саме права чи інтереси позивача були порушені, невизнані або оспорені та не наведено мотивів відповідного висновку. Апелянт зазначає, що судом залишено поза увагою факт надання позивачем до матеріалів справи рішення Білогородської сільської ради № 336 від 09.07.2021, вимоги якого позивачем виконано не було.

Правові позиції інших учасників справи щодо поданої апеляційної скарги.

04.08.2026 через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області (позивача у справі) надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому позивач просить апеляційну скаргу ФОП Лащевського С. О. залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 18.05.2026 у справі №911/1509/25 залишити без змін.

Заперечуючи проти доводів апелянта, позивач зазначає, що доводи апеляційної скарги фактично повторюють заперечення, викладені відповідачем під час розгляду справи судом першої інстанції, які вже були предметом дослідження та отримали належну правову оцінку в оскаржуваному рішенні, при цьому апеляційна скарга не містить нових доказів або нових юридично значимих обставин, які не були предметом дослідження суду першої інстанції.

Щодо доводу апелянта про те, що суд першої інстанції нібито не встановив чинність договору оренди земельної ділянки від 26.12.2006, позивач зазначає, що цей довід спростовується змістом самого рішення суду, оскільки судом досліджено обставини укладення договору, його зміст, подальші зміни та питання правонаступництва позивача щодо прав і обов`язків первісного орендодавця, суд дійшов правильного висновку про існування між сторонами чинних договірних правовідносин оренди, тоді як сам відповідач питання про припинення, розірвання чи визнання недійсним договору оренди не порушував.

В частині тверджень апелянта про односторонню зміну позивачем істотних умов договору, позивач зазначає, що суд першої інстанції не встановив факту такої односторонньої зміни, а виходив із правової природи орендної плати та нормативної грошової оцінки земельної ділянки як показника для визначення її розміру, у зв`язку з чим твердження апелянта про односторонню зміну істотних умов договору оренди спростовуються встановленими обставинами.

Заперечуючи проти доводів апелянта стосовно невнесення змін до договору оренди, позивач зазначає, що зазначені доводи вже були предметом дослідження суду першої інстанції, який дослідив рішення Білогородської сільської ради № 336 від 09.07.2021, технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель села Гнатівка та інші докази, надавши їм належну правову оцінку, а апелянт фактично повторює раніше заявлену позицію без наведення аргументів щодо неповного дослідження доказів судом.

Також позивач зазначає, що суд першої інстанції дослідив подані сторонами докази, встановив обставини виконання відповідачем зобов`язань за договором оренди та визначив розмір грошових зобов`язань, які підлягають стягненню, при цьому апелянт не наводить конкретної арифметичної помилки у розрахунках та не надає доказів належного виконання грошового зобов`язання у повному розмірі, який спростовував би правильні висновки суду у даній справі.

В частині доводів про порушення судом першої інстанції вимог статті 238 ГПК України, позивач зазначає, що оскаржуване рішення містить виклад встановлених обставин справи, аналіз доказів та мотиви ухвалених висновків, при цьому норми статті 238 ГПК України не покладають на суд обов`язку надавати окрему відповідь на кожне формулювання сторони за умови дослідження істотних для вирішення спору обставин.

Явка представників сторін.

У судове засідання 22.09.2026 з`явився лише представник відповідача.

Представник позивача не з`явився, про час і місце проведення засідання повідомлений належним чином. Явка учасників процесу не визнавалася обов`язковою, тому немає перешкод у розгляді апеляційної скарги.

Представник відповідача просить апеляційну скаргу задовольнити, рішення скасувати і в позові відмовити повністю.

18.09.2026 в справу від відповідача надійшли додаткові письмові пояснення, якими скаржник просить врахувати перелічені ним вагомі обставини, які негативно впливають на виконання договору оренди землі, особисті обставини стану здоров`я та матеріального становища відповідача.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

Як убачається з матеріалів справи, 26.12.2006 між Гореницькою сільською радою Києво-Святошинського району Київської області (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Лащевським Сергієм Олександровичем (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки (далі - Договір), за умовами якого орендарю передано у строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 0,4500 га, кадастровий номер 3222482002:03:002:0014, розташовану на території Гореницької сільської ради в межах населеного пункту с. Гнатівка по вул. Старожитомирській, 33-Б, Києво-Святошинського району Київської області.

Договір посвідчено нотаріально та зареєстровано у встановленому законом порядку, строк його дії визначено на 49 років з дня підписання.

Пунктом 1.4 Договору визначено експертну (ринкову) грошову оцінку земельної ділянки у розмірі 172601,38 грн та нормативну грошову оцінку у розмірі 153423,52 грн.

Пунктом 2.1 Договору в первісній редакції встановлено розмір орендної плати на рівні 1% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки на рік, а пунктом 2.3 Договору передбачено щорічну індексацію платежу за офіційними показниками інфляції з можливістю перегляду ставок орендної плати за згодою сторін.

Відповідно до п. 3.1. Договору за несвоєчасну сплату орендної плати орендар зобов`язується сплатити орендодавцеві пеню, що складає 10% від суми простроченого платежу, якщо сплата прострочена за період до 30 календарних днів, 20% від суми простроченого платежу, якщо сплата прострочена за період від 30 до 90 календарних днів, 50 % від суми простроченого платежу, якщо сплата прострочена за період від 90 і більше календарних днів.

Договір набирає чинності після підписання його сторонами, нотаріального посвідчення та державної реєстрації (п. 6.13 Договору оренди).

З матеріалів справи вбачається, що відповідний договір зареєстрований 02.03.2010 за №322240004000010 та взятий на облік управлінням Держкомзему у Києво-Святошинському районі 02.03.2012 за №938.

Договір сторонами виконується.

Колегією суддів апеляційного господарського суду встановлено, що рішенням Господарського суду Київської області від 03.12.2015 у справі №911/4516/15, яке набрало законної сили 21.12.2015, до пункту 2.1 Договору оренди внесено зміни, згідно з якими розмір орендної плати визначено на рівні 5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки на рік. Рішення набрало законної сили та є обов`язковим до виконання сторонами спору, які є сторонами Договору оренди.

Учасниками справи не заперечується, що розпорядженням КМУ від 12.06.2020 № 715-р Гореницьку сільську територіальну громаду включено до складу Білогородської сільської територіальної громади в межах адміністративної реформи.

13.11.2020 відбулася перша сесія новообраної Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області, з моменту якої, відповідно до частини другої статті 46 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні" та підпункту 9 пункту 6-1 розділу V "Прикінцеві та перехідні положення" зазначеного Закону, Білогородська сільська рада Бучанського району Київської області (код ЄДРПОУ 04358477) набула статусу правонаступника всіх прав та обов`язків Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (код ЄДРПОУ 04358514), у тому числі сторони-орендодавця за спірним договором оренди із відповідачем, з 06.12.2020.

Судом першої інстанції встановлено, що нормативна грошова оцінка земель села Гнатівка, яка застосовувалася для обчислення орендної плати за спірною земельною ділянкою, послідовно затверджувалася рішенням № 1/3 XLV сесії Гореницької сільської ради VI скликання від 25.06.2015, а надалі - рішенням № 336 XII сесії Білогородської сільської ради VIII скликання від 09.07.2021 "Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель села Гнатівка Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області", яким затверджено технічну документацію, розроблену ТОВ "ЕЛІТЗЕМ" у 2021 році, встановлено базову вартість одного квадратного метра земель села Гнатівка у розмірі 179,75 грн та введено в дію нову нормативну грошову оцінку з 01.01.2022, з одночасним визнанням такою, що втратила чинність з 01.01.2022, попередньої оцінки, затвердженої рішенням Гореницької сільської ради від 25.06.2015.

Колегією суддів апеляційного господарського суду встановлено, що зазначені рішення оприлюднено у визначеному законодавством порядку. Так, рішення Гореницької сільської ради від 25.06.2015 № 1/3 оприлюднено 04.07.2015 у Києво-Святошинській районній газеті "Новий день" № 26 (9193), що підтверджується листом ТОВ "Газета Новий день" від 27.08.2025 № 25/0001.

Колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що вказаний вище спосіб оприлюднення відповідав вимогам статті 22 ЗУ "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації" в редакції, чинній станом на липень 2015 року, за якою рішення органів місцевого самоврядування підлягали публікації в офіційних виданнях та друкованих засобах масової інформації відповідних органів. Отже актуальний розмір нормативно-грошової оцінки доведено до відома всіх зацікавлених осіб.

При цьому судом апеляційної інстанції враховано, що постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03.10.2016 у справі № 369/7021/16-а, яка набрала законної сили 14.10.2016, в силу частини четвертої статті 75 ГПК України, встановлено, що до 2016 року офіційного вебсайту Гореницької сільської ради у мережі Інтернет не існувало, а офіційні рішення оприлюднювалися саме у газеті "Новий день", що додатково підтверджує належність обраного органом місцевого самоврядування способу оприлюднення рішення від 25.06.2015.

Поряд з цим, рішення Білогородської сільської ради від 09.07.2021 № 336 оприлюднено на офіційному вебсайті Білогородської сільської територіальної громади, що відповідало вимогам статті 22-1 ЗУ "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації" в редакції, чинній станом на липень 2021 року, якою, на відміну від редакції 2015 року, передбачено оприлюднення нормативно-правових актів органів місцевого самоврядування, зокрема, шляхом розміщення на офіційних веб-сайтах.

Згідно з листом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру № 6-28-0.222-600/2-24 від 12.01.2024 коефіцієнти індексації нормативної грошової оцінки земель становили: за 2007 рік - 1,028; за 2008 рік - 1,152; за 2009 рік - 1,059; за 2010 - 2013 роки - 1; за 2014 рік - 1,249; за 2015 рік -1,433; за 2016 рік - 1,06; за 2017 - 2020 роки - 1.

Судом першої інстанції встановлено на підставі витягів з технічної документації, що з урахуванням наведених коефіцієнтів індексації та рішення №336 від 09.07.2021 нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки становила: у 2006 році - 153423,52 грн; у 2021 році - 365046,33 грн; у 2022 році - 1154157,21 грн; у 2023 році - 1356775,92 грн; у 2024 році - 1426491,67 грн; у 2025 році - 1597027,15 грн. При цьому колегією суддів апеляційного господарського суду встановлено, що показник нормативної грошової оцінки за 2021 рік (365046,33 грн) визначено позивачем розрахунковим шляхом - кумулятивним множенням базового показника 2006 року на коефіцієнти індексації за період з 2006 по 2020 рік включно, у зв`язку з відсутністю окремого офіційного витягу за 2021 рік, з посиланням на порядок кумулятивного застосування коефіцієнта індексації, передбачений абзацом третім пункту 289.2 статті 289 Податкового кодексу України.

На підставі зазначених показників позивачем здійснено розрахунок належної до сплати орендної плати за відповідні періоди: за 2021 рік: 365046,33 х 5% = 18252,32 грн.; за 2022 рік: 1154157,21 х 5% = 57707,86 грн; за 2023 рік: 1356775,92 х 5% = 67838,80 грн; за 2024 рік: 1426491,67 х 5% = 71324,58 грн.; за неповний 2025 рік: 1597027,15 х 5% / 12 х 3 = 19962,84 грн.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем на рахунок місцевого бюджету Білогородської сільської територіальної громади за кодом класифікації доходів бюджету 18010900 "Орендна плата з фізичних осіб" сплачено: 25.01.2021 - 4741,77 грн; 11.08.2021 - 3017,84 грн; 15.12.2021 - 1724,48 грн; 24.01.2022 - 5173,44 грн; 11.01.2023 - 5173,44 грн; 09.02.2024 - 4837,44 грн; 26.01.2025 - 5509,44 грн, що в сукупності становить 30177,85 грн.

Зіставивши розмір нарахованої орендної плати із розміром здійснених орендних платежів, судом першої інстанції встановлено відсутність заборгованості відповідача по Договору оренди за 2021 рік та наявність заборгованості за наступні періоди: за 2022 рік - 45782,33 грн; за 2023 рік - 67838,80 грн; за 2024 рік - 71324,58 грн; за неповний 2025 рік - 19962,84 грн, що в сукупності становить 204908,55 грн основного боргу.

Судом першої інстанції встановлено, що 22.11.2024 Білогородською сільською радою на адресу відповідача направлено вимогу кредитора вих. №3325/02-26 щодо погашення заборгованості, пені, інфляційних втрат та 3% річних, яку вручено відповідачу 27.11.2024 (рекомендоване поштове відправлення № 0814701009921), проте заборгованість погашено не було, а 26.01.2025 відповідачем здійснено лише черговий поточний платіж у розмірі 5509,44 грн.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

За своєю правовою природою укладений сторонами договір є договором оренди.

Відповідно до ч. 1 ст. 93 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Як визначено ч. 9 ст. 93 ЗК України, відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються законом.

В силу ст. 2 ЗУ "Про оренду землі" (далі - Закон №161-XIV) відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Положеннями ст. 13 Закону №161-XIV визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ст. 20 Закон №161-XIV (у редакції чинній на момент укладення договору) укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації; державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом.

Частиною 2 ст. 125 ЗК України (в редакції, чинній на момент укладення договору), право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

При цьому, як визначено пунктом 2 Порядку державної реєстрації договорів оренди землі, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.1998 №2073 (далі - Порядок №2073, у редакції чинній на момент укладення договору), державна реєстрація договорів оренди є офіційним визнанням і підтвердженням державою факту виникнення або припинення права оренди земельних ділянок.

Згідно абзацу 1 пункту 4 Порядку №2073 забезпечення реєстрації договорів оренди покладається на відповідні державні органи земельних ресурсів, зокрема, районні відділи земельних ресурсів;

Оскільки судом встановлено, що договір оренди зареєстрований компетентним органом у встановленому порядку, право оренди земельної ділянки, яка є об`єктом оренди за договором, у відповідача виникло після реєстрації відповідного договору - 02.03.2010.

Згідно ч. 1 ст. 206 ЗК України використання землі в Україні є платним; об`єктом плати за землю є земельна ділянка

Частиною 1 ст. 21 Закону №161-XIV передбачено, що: орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі; розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Як установлено підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Орендна плата для цілей розділу XII цього Кодексу - обов`язковий платіж за користування земельною ділянкою державної або комунальної власності на умовах оренди (пп.14.1.136 п.14.1 ст.14 ПК України).

У постанові Верховного Суду від 25.02.2025 у справі №908/929/24 суд виснував, що орендна плата за земельну ділянку, яка перебуває в державній або в комунальній власності, має подвійну правову природу, оскільки, з одного боку, є передбаченим договором оренди землі платежем, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою, з іншого боку, є однією з форм плати за землю як обов`язкового платежу в складі податку на майно нарівні із земельним податком.

Отже, подвійний статус орендної плати зумовлює ту обставину, що при визначенні її розміру, окрім норм цивільного, земельного законодавства та Закону України "Про оренду землі", необхідно враховувати і вимоги ПК України (висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі №635/4233/19).

Відповідно до п. 288.1 ст. 288 ПК України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

При цьому розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем (п.288.4 ст.288 ПК України).

В силу п. 289.1 ст. 289 ПК України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства; Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок.

Відповідно до положень п. 289.2 ст. 289 ПК України: центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель (Кі), на який індексується нормативна грошова оцінка земель і земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), на 1 січня поточного року, що визначається за формулою: Кi = І:100, де І - індекс споживчих цін за попередній рік; у разі якщо індекс споживчих цін перевищує 115 відсотків, такий індекс застосовується із значенням 115; коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель, зазначеної в технічній документації з нормативної грошової оцінки земель та земельних ділянок.

Отже, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру, як уповноважений на те орган, на виконання положень ст. 289 ПК України, щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка земель і земельних ділянок, що вказується у витязі із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки. При цьому, дата формування витягу на поточну дату не означає, що саме на відповідну календарну дату - у витязі безпосередньо визначена нормативна грошова оцінка, оскільки її приведення у відповідність до сучасної вартості з урахуванням інфляції та економічних факторів, здійснюється шляхом перемноження визначеної Держгеокадастром величини коефіцієнта індексації на нормативну грошову оцінку земельної ділянки минулого року. Відповідна нормативна грошова оцінка фактично діє починаючи з 1 січня по 31 грудня поточного року, та підлягатиме зміні лише з 1 січня року наступного періоду, після визначення Держгеокадастром нової величини коефіцієнта індексації.

В силу пп. 288.5.2 п. 288.5 ст. 288 ПК України передбачено, що річна сума орендної плати не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Визначений пункту 2.1 Договору (зі змінами за рішенням суду) розмір орендної плати не перевищує максимально можливий її розмір відповідно до вищевказаних положень законодавства.

Збільшення розміру ставки орендної плати до 5% відбулося за рішенням Господарського суду Київської області від 03.12.2015 у справі № 911/4516/15. На цій підставі позивач вірно провів розрахунки нової орендної плати із кумулятивним застосуванням коефіцієнту індексації до нормативної грошової оцінки земель. Тому колегія суддів відхиляє заперечення відповідача, що це суперечить принципу та умовам Договору оренди, що перегляд ставок орендної плати може бути здійснено за згодою сторін, а сторони додаткової угоди до Договору не укладали.

Так, обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди (ч. 3 ст. 21 Закону №161-XIV).

Як визначено ст. 1 Закону України "Про оцінку земель" (далі - Закон №1378-IV, у редакції Закону, що діяла на момент спірних правовідносин), нормативна грошова оцінка земельних ділянок - капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами.

Згідно із ч. 1 ст. 13 Закону №1378-IV нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Отже, при визначенні розміру орендної плати у випадку, якщо об`єктом оренди є земельна ділянка, зокрема, комунальної власності, має враховуватися нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства.

Частинами 1,2 ст. 632 ЦК України визначено, що: ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін; у випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування; зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Враховуючи, що обов`язковість врахування нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка є об`єктом державної чи комунальної власності, під час визначення розміру орендної плати встановлена законом, у разі зміни нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної та комунальної власності змінюється також і розмір орендної плати, що прямо відповідає положенням ч. 2 ст. 632 ЦК України, незалежно від того чи уклали сторони додатку угоду про внесення змін до договору.

У відповідності до пункту "в" ч.1 ст. 96 ЗК України землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

В силу положень статей 24, 25 Закону №161-XIV орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, своєчасного внесення належної орендної плати за земельну ділянку, а орендар земельної ділянки зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за земельну ділянку.

Враховуючи умови договору у заявлений позивачем спірний період, відповідач мав здійснювати орендні платежі за користування земельною ділянкою, у строк, встановлений п.2.1 договору, - щомісячно рівними частками протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного місяця.

Власних контррозрахунків орендної плати відповідач не надав.

За розрахунком місцевого господарського суду, який перевірений апеляційним господарським судом, арифметично правильний та нормативно обґрунтований розмір заборгованості з орендної плати, що підлягав стягненню з відповідача (з урахуванням всіх сплачених відповідачем платежів) складав 204 908,55 грн та розраховувався з боргу з орендної плати, що визначений наступним чином:

Відповідно до витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок та пункту 1.4 Договору, нормативна грошова оцінка земельної ділянки кадастровий номер 3222482002:03:002:0014 становила: у 2006 році - 153423,52 грн; у 2021 році - 365046,33 грн; у 2022 році - 1154157,21 грн; у 2023 році - 1356775,92 грн; у 2024 році - 1426491,67 грн; у 2025 році - 1597027,15 грн.

Згідно з листом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру № 6-28-0.222-600/2-24 від 12.01.2024 коефіцієнти індексації нормативної грошової оцінки земель становили: за 2007 рік - 1,028; за 2008 рік - 1,152; за 2009 рік - 1,059; за 2010-2013 роки - 1; за 2014 рік - 1,249; за 2015 рік - 1,433; за 2016 рік - 1,06; за 2017-2020 роки - 1.

На підставі вказаних показників позивачем здійснено розрахунок орендної плати: за 2021 рік - 18252,32 грн; за 2022 рік - 57707,86 грн; за 2023 рік - 67838,80 грн; за 2024 рік - 71324,58 грн; за неповний 2025 рік - 19962,84 грн.

Місцевим господарським судом було правильно враховано, що від відповідача на рахунок місцевого бюджету Білогородської сільської територіальної громади за кодом класифікації доходів бюджету 18010900 "Орендна плата з фізичних осіб" надійшли наступні платежі: 25.01.2021 -4741,77 грн; 11.08.2021 - 3017,84 грн; 15.12.2021 - 1724,48 грн; 24.01.2022 - 5173,44 грн; 11.01.2023 - 5173,44 грн; 09.02.2024 - 4837,44 грн; 26.01.2025 - 5509,44 грн.

Загальна сума сплачених коштів, за твердженням позивача, становить 30177,85 грн.

Доказів про здійснення розрахунку за орендними платежами у вказаний період в більшій сумі, ніж обліковує позивач, відповідачем суду не подано.

Так, за розрахунком здійсненим місцевим господарським судом, який перевірений апеляційним господарським судом: за 2021 рік заборгованість відсутня; за 2022 рік заборгованість становить 45782,33 грн; за 2023 рік - 67838,80 грн; за 2024 рік - 71324,58 грн; за неповний 2025 рік - 19962,84 грн.

Таким чином, загальна сума основного боргу відповідача складає 204908,55 грн.

Оскільки відповідач, належним чином не виконував взятих на себе зобов`язань зі сплати орендної плати, розмір якої визначений позивачем вірно, з урахуванням умов договору, встановленої нормативної грошової оцінки у відповідний період, ним допущено порушення взятих на себе зобов`язань за договором.

В силу ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Отже, відповідач допустив порушення зобов`язання із своєчасної сплати орендної плати, тому вимоги позивача про стягнення основного боргу є обґрунтованими.

Як установлено п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми.

Оскільки відповідач допустив порушення зобов`язання зі сплати орендної плати, не сплативши орендну плату в установлений строк та у повному її розмірі, позивач набув права вимагати сплати пені, передбаченої п.3.1. Договору. Позивач вірно провів нарахування пені з обмеженням її роміру подвійною обліковою ставкою НБУ, що відповідає положенням ст. 1,3 ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань".

Разом з тим, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені та 3% річних, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду, що такий розрахунок здійснений частково невірно, зокрема в частині визначення періодів нарахування (пеня та 3% річних не нараховуються у день фактичної сплати боргу) та обмеженням 6 місячного строку встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування пені (у редакції чинній на моменти виникнення спірних правовідносин) та за період, з урахуванням строку позовної давності.

За правильним розрахунком місцевого господарського суду (з урахуванням заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог від 30.05.2025 де період стягнення обмежено березень 2024 - березень 2025), враховуючи розмір боргу, період прострочення, розмір облікових ставок НБУ у періоді прострочення, часткові оплати здійснені відповідачем, а також враховуючи обмеження 6 місячного строку встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) розмір пені за належний період нарахування з 01.05.2024 по 01.05.2025 складає 7881,71 грн, 3% річних - 9591,40 грн та 36394,73 грн інфляційних втрат.

За таких обставин колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позовні вимоги Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області підлягали частковому задоволенню, а саме: лише у частині стягнення 204908,55 грн основного боргу, 7881,71 грн пені, 36394,73 грн інфляційних втрат та 9591,40 грн 3% річних. В іншій частині позову необхідно відмовити через неправильні розрахунки.

Разом з цим колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що 18.09.2026 (вх. № 09.113/1677/26) до Північного апеляційного господарського суду від апелянта надійшли додаткові письмові пояснення до апеляційної скарги, до яких додано копії документів на підтвердження викладених у них обставин.

У наведених поясненнях, окрім доводів щодо незгоди із наявністю присудженої до примусового стягнення заборгованості, апелянт послався на встановлення йому III групи інвалідності внаслідок війни, статус ветерана війни та пенсіонера з низькими доходами, захворювання на цукровий діабет II типу, що потребує постійного лікування і фінансових витрат, проходження двома синами апелянта військової служби у Збройних Силах України, а також на складні умови здійснення підприємницької діяльності на території села Гнатівка Бучанського району Київської області в умовах повномасштабного вторгнення російської федерації, і просив врахувати наведені обставини при перегляді рішення суду першої інстанції.

Оцінюючи зміст наведених письмових пояснень, колегія суддів зазначає, що, попри відсутність у них формально сформульованого прохання про зменшення пені, викладені апелянтом обставини майнового, соціального та сімейного характеру за своєю правовою суттю спрямовані на зменшення відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, а тому підлягають оцінці судом для вирішення питання про зменшення розміру пені відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України.

За ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений судом, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до належного виконання зобов`язання та не може становити непомірний тягар для боржника чи бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора (рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013, постанова Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №918/116/19).

Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності та не є каральною санкцією, а має компенсаційний характер (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 у справі №910/14591/21).

Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (постанова Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №904/3551/18).

Категорії "значно" та "надмірно", вжиті у ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, є оціночними та конкретизуються судом у кожному окремому випадку з урахуванням того, що наведені норми спрямовані на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника (постанова Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №916/878/20).

Водночас зменшення неустойки до символічного розміру фактично знівелює мету/призначення її існування як заходу цивільно-правової відповідальності за порушення зобов`язання (постанова Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №918/116/19), у зв`язку з чим зменшення пені не повинно призводити до повного звільнення боржника від наслідків допущеного прострочення.

Застосовуючи наведені норми до обставин справи, колегія суддів враховує, що апелянт є фізичною особою, якій установлено III групу інвалідності внаслідок війни, він має статус ветерана війни та пенсіонера, хворіє на цукровий діабет II типу, що потребує постійного лікування та пов`язаних із ним видатків, а також те, що двоє синів апелянта проходять військову службу у Збройних Силах України, що додатково обтяжує його майнове становище в спірний період.

Колегія суддів також враховує, що підприємницька діяльність апелянта протягом спірного періоду здійснювалася на території села Гнатівка Бучанського району Київської області, яка з 24.02.2022 перебуває в умовах постійної воєнної загрози, пов`язаної з бойовими діями на території Київської області, повітряними атаками та перебоями електропостачання.

Також апеляційним господарським судом враховано, що відповідач, попри наведені обставини, не ухилявся повністю від виконання грошового зобов`язання, а продовжував здійснювати платежі до місцевого бюджету, зокрема, протягом 2021- 2025 років ним сплачено 30177,85 грн орендної плати, що свідчить про відсутність з його боку свідомого ухилення від розрахунків з позивачем.

Разом з цим колегія суддів апеляційного господарського суду враховує, що майнові втрати позивача, спричинені несвоєчасною сплатою орендної плати, компенсуються стягненням з відповідача 36 394,73 грн інфляційних втрат та 9 591,40 грн 3% річних (які забезпечують мінімальну компенсаторну функцію захисту від знецінення коштів кредитора). В той же час пеня за умовами пункту 3.1 Договору виконує додаткову, переважно стимулюючу та дисциплінуючу функцію. Господарюючий суб`єкт не будує свої фінансові показники на отриманні за рахунок боржників пені, яка не може бути включена до прогнозованих ним доходів.

В межах конкретного спору, оскільки майнові наслідки допущеного прострочення сплати орендної плати позивачу вже відшкодовано за рахунок стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних, тому зменшення додаткової стимулюючої санкції у вигляді пені за рішенням суду, з урахуванням наведених обставин майнового/ соціального стану апелянта та його поведінки у договірних відносинах, не призводить до порушення майнових інтересів позивача.

За таких обставин, колегія суддів зазначає, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

З огляду на викладене, враховуючи майновий та соціальний стан апелянта, наведені ним обставини на обґрунтування тяжкого матеріального стану, що заслуговують на увагу в розумінні ч. 3 ст. 531 ЦК України, здійснення ним підприємницької діяльності в умовах воєнного стану на території, що зазнає систематичної воєнної загрози, а також відсутність з боку відповідача повного ухилення від виконання грошового зобов`язання, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для зменшення розміру пені, яка присуджена до стягнення з відповідача на користь позивача за спірним рішенням суду, до 1000,00 грн.

При визначенні саме такого розміру пені колегія суддів виходить з того, що зменшення неустойки (до якої відносяться лише пеня та штраф за нормами ЦК України) до 1000,00 грн не є її зменшенням до символічного розміру, оскільки вона застосовується поряд зі стягненням із відповідача повної суми основного боргу, інфляційних втрат та 3% річних. Тому пеня і в зменшеному розмірі зберігає властиву їй стимулюючу функцію; водночас такий розмір узгоджується зі ступенем часткового виконання відповідачем грошового зобов`язання протягом спірного періоду та наведеними обставинами його майнового і соціального стану, забезпечуючи розумний баланс між інтересами позивача та відповідача.

Таке зменшення не звільняє відповідача від відповідальності за допущене прострочення виконання грошового зобов`язання та не змінює визначених судом першої інстанції розмірів основного боргу, інфляційних втрат і 3% річних, які підлягають стягненню у раніше встановлених сумах.

Щодо доводів апелянта про невстановлення судом першої інстанції чинності договору оренди зі зміненими умовами та порядку визначення орендної плати, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає таке.

Судом першої інстанції встановлено факт укладення 26.12.2006 між Гореницькою сільською радою Києво-Святошинського району Київської області та ФОП Лащевським С.О. договору оренди земельної ділянки площею 0,4500 га, кадастровий номер 3222482002:03:002:0014, досліджено зміни, внесені до пункту 2.1 договору рішенням Господарського суду Київської області від 03.12.2015 у справі № 911/4516/15, а також встановлено факт правонаступництва Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області щодо прав та обов`язків Гореницької сільської ради. При цьому сам відповідач не заперечує чинності договору оренди та не ставить питання про його розірвання чи визнання недійсним.

За таких обставин доводи апелянта про невстановлення судом чинності договору суперечать встановленим у даній справі обставинам.

Щодо доводів апелянта про неправомірну односторонню зміну позивачем істотних умов договору.

За твердженням апелянта, позивач в односторонньому порядку змінив істотні умови договору оренди, оскільки обчислення розміру орендної плати із застосуванням коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки земельної ділянки не є тотожним індексації самого платежу за офіційними показниками інфляції, передбаченій пунктом 2.3 Договору.

Колегія суддів відхиляє вказані доводи з огляду на те, що відповідно до ст.ст. 13, 18 Закону України "Про оцінку земель", ст. 289 ПК України та ч. 1 ст. 21 Закону України "Про оренду землі" для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності застосовується нормативна грошова оцінка земельної ділянки з урахуванням коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, а абз. 3 п. 289.2 ст. 289 ПК України прямо передбачено кумулятивне застосування такого коефіцієнта залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки.

Отже, зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки та застосування коефіцієнтів її індексації відбувається в силу імперативних приписів податкового законодавства, а не за волевиявленням сторін договору, і не є односторонньою зміною істотних умов договору у розумінні ст. 15 Закону України "Про оренду землі".

Оскільки пунктом 2.1 Договору оренди (з урахуванням змін, внесених рішенням Господарського суду Київської області від 03.12.2015 у справі № 911/4516/15) орендна плата визначена у відсотковому співвідношенні до нормативної грошової оцінки земельної ділянки, зміна такої оцінки автоматично зумовлює зміну розміру орендної плати, що узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 05.06.2024 у справі № 914/2848/22.

Доводи апелянта про нетотожність обставин справи № 914/2848/22 спірним правовідносинам колегія суддів відхиляє, оскільки вказаний правовий висновок стосується загального принципу правової природи нормативної грошової оцінки земель як показника, від якого залежить розмір орендної плати, визначеної у процентному співвідношенні до такої оцінки, а не конкретних умов договору оренди, що є предметом спору. Наведений висновок є застосовним до спірних правовідносин незалежно від того, яким саме договором вони регулюються.

Також одним із доводів апелянта є те, що судом не встановлено, чи направлялися позивачем відповідачу пропозиції щодо внесення змін до договору оренди на виконання рішення Білогородської сільської ради № 336 від 09.07.2021, чи виготовлялася відповідна технічна документація, разом з цим апелянт посилається на те, що про існування цього рішення відповідач дізнався лише з додаткових пояснень позивача від 01.09.2025 при розгляді справи у суді першої інстанції.

Колегія суддів апеляційного господарського суду відхиляє наведені доводи, оскільки матеріалами справи підтверджується послідовне належне оприлюднення обох рішень, якими затверджувалася нормативна грошова оцінка земель села Гнатівка, про що вже вказано у даній постанові.

Так, рішення Гореницької сільської ради від 25.06.2015 № 1/3 оприлюднено 04.07.2015 у Києво-Святошинській районній газеті "Новий день" № 26 (9193), що підтверджується листом ТОВ "Газета Новий день" від 27.08.2025 № 25/0001, - спосіб оприлюднення, який відповідав вимогам ст. 22 Закону України "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації" в редакції, чинній станом на 2015 рік.

Рішення ж Білогородської сільської ради від 09.07.2021 № 336, яким затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель села Гнатівка, розроблену ТОВ "ЕЛІТЗЕМ" у 2021 році, оприлюднено на офіційному вебсайті Білогородської сільської територіальної громади, що відповідало вимогам статті 22-1 зазначеного Закону в редакції, чинній станом на 2021 рік, якою, на відміну від редакції 2015 року, передбачено оприлюднення нормативно-правових актів органів місцевого самоврядування, зокрема, шляхом розміщення на офіційних веб-сайтах. Таким чином, обидва рішення прийнято уповноваженим органом місцевого самоврядування та оприлюднено у порядку, який відповідав вимогам законодавства, чинного на момент прийняття кожного з них.

Оскільки застосування нормативної грошової оцінки земельної ділянки для цілей обчислення орендної плати за земельні ділянки комунальної власності є наслідком дії імперативних приписів ст.ст. 13, 18 ЗУ "Про оцінку земель" та ст. 289 ПК України, то необхідність окремого письмового звернення орендодавця до орендаря з пропозицією про внесення відповідних змін до договору оренди законодавством не передбачена, а тому не є обов`язковою умовою застосування нової нормативної грошової оцінки при обчисленні орендної плати.

Доведеність факту обізнаності відповідача зі змістом технічної документації лише після отримання додаткових пояснень позивача від 01.09.2025 у межах розгляду справи судом першої інстанції, не впливає на правомірність застосування рішення № 336 від 09.07.2021, чинність якого відповідачем у встановленому законом порядку не оскаржена.

Колегією суддів апеляційного господарського суду досліджено надані позивачем розрахунки орендної плати за 2021-2025 роки з урахуванням показників нормативної грошової оцінки земельної ділянки, довідку фінансового управління Білогородської сільської ради № 74 від 27.05.2025 щодо фактичних надходжень коштів, а також надано оцінку доводам відповідача щодо своєчасності сплати орендних платежів.

Відповідачем у процесі розгляду справи не надано жодних платіжних документів чи іншого письмового розрахунку, який би спростовував визначений позивачем розмір основного боргу у сумі 204908,55 грн. та на спростовання письмових доказів, покладених судом в основу рішення.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За приписами п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, відповідно до ст. 277 ГПК України, є: не з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Перевіривши доводи апеляційної скарги в межах, визначених ст. 269 ГПК України, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції в частині встановлення обставин справи, факту та розміру основного боргу, чинності договору оренди, порядку визначення розміру орендної плати, а також дотримання судом першої інстанції вимог ст. 238 ГПК України є законним, обґрунтованим та відповідає встановленим обставинам справи. Тому доводи апеляційної скарги з вимогою скасування рішення з повною відмовою в позові є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи.

Разом з тим, оскільки обставини, наведені апелянтом, є підставою для зменшення розміру пені, то відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 277 ГПК України рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні.

За таких обставин рішення Господарського суду Київської області від 18.05.2026 у справі №911/1509/25 підлягає зміні в частині розміру пені, яка присуджена до стягнення з відповідача, шляхом зменшення її розміру до 1000,00 грн. У решті рішення суду першої інстанції відповідає встановленим обставинам справи та вимогам закону і підлягає залишенню без змін. З огляду на викладене апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Розподіл судових витрат

Оскільки спір виник унаслідок неправильних дій відповідача (апелянта) щодо неналежного виконання ним грошового зобов`язання зі сплати орендної плати, витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги, відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України, покладаються на скаржника в повному обсязі, незалежно від результатів її розгляду.

Керуючись статтями 74, 129, 269, 270, 277, 281 - 284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу від 29.06.2026 фізичної особи-підприємця Лащевського Сергія Олександровича на рішення Господарського суду Київської області від 18.05.2026 у справі №911/1509/25 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 18.05.2026 у справі №911/1509/25 змінити, зменшивши розмір пені до 1000,00 грн та викласти абзац 2 його резолютивної частини у такій редакції:

"Стягнути з Фізичної особи-підприємця Лащевського Сергія Олександровича ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) на користь Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області (08140, Київська обл., Бучанський р-н, село Білогородка, вул.Володимирська, будинок 33, код 04358477) 204908,55 грн основного боргу, 1000,00 грн пені, 36394,73 грн інфляційних втрат, 9591,40 грн 3% річних та 3881,64 грн витрат зі сплати судового збору."

3. В решті рішення Господарського суду Київської області від 18.05.2026 у справі №911/1509/25 залишити без змін.

4. Доручити Господарському суду Київської області видати наказ.

5. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

6. Справу повернути до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені статтями 287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 20.10.2026 через перебування суддів Спаських Н.М. та Горбасенка П.В. у відпустці та відрядженні.

Головуючий суддя Н.М. Спаських

Судді О.В. Яценко

П.В. Горбасенко