Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №918/56/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" вересня 2026 р. Справа№ 918/56/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Барсук М.А.

суддів: Руденко М.А.

Пономаренка Є.Ю.

при секретарі: Овчинніковій Я.Д.;

за участю представників сторін:

від позивача за первісним позовом (відповідач 1 за зустрічним позовом): Салівон Д.О.;

від відповідача за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом): Коваль В.В.;

від відповідача 2 за зустрічним позовом: не з`явився;

від прокуратури: Козачук О.О.;

Розглянувши у відкритому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна виробнича компанія "Форвард Плюс"

на рішення Господарського суду міста Києва від 26.05.2026 (повний текст складено 28.05.2026)

у справі №918/56/25 (суддя Ягічева Н.І.)

за позовом керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна виробнича компанія "Форвард Плюс"

про визнання недійсним пункту договору підряду на виконання робіт та стягнення зайво сплачених коштів ПДВ у розмірі 6 635 137,74 грн

за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна виробнича компанія "Форвард Плюс"

до 1) Західного управління Замовника Робіт

2) Міністерства оборони України

про стягнення заборгованості у розмірі 4 014 158,17 грн, -

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

До Господарського суду Рівненської області 22.01.2025 надійшла позовна заява керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна виробнича компанія Форвард Плюс" про визнання недійсним пункту договору підряду на виконання робіт та стягнення зайво сплачених коштів ПДВ у розмірі 6 635 137,74 грн.

Первісні позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок здійснення замовником вищевказаних оплат за Договором відповідач отримав за рахунок бюджетних коштів суму податку на додану вартість, який відповідно до положень п. 197.15 ст. 197 Податкового кодексу України не підлягав сплаті.

20.02.2025 через підсистему "Електронний суд" від представника відповідача надійшла зустрічна позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна виробнича компанія Форвард Плюс" до Міністерства оборони України про стягнення витрат понесених ТОВ "БВК Форвард Плюс" для сплати податку на додану вартість в ціні придбаних товарів, робіт, послуг для виконання робіт "Будівництво гуртожитку, військове містечко № 6, м.Золочів, Львівської області по договору підряду № 144 від 09.08.2019.

Зустрічний позов обґрунтований необхідністю відшкодувати відповідачу понесені витрати при розрахунках з третіми особами, в частині сплати ПДВ, при закупівлі матеріалів, залученні субпідрядників при здійсненні будівництва об`єкта за умовами Договору № 144.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 04.03.2025 прийнято зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна виробнича компанія Форвард Плюс" до Міністерства оборони України про стягнення заборгованості у розмірі 4 014 158,17 грн для спільного розгляду з первісним позовом керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна виробнича компанія Форвард Плюс" про визнання недійсним пункту договору підряду на виконання робіт та стягнення зайво сплачених коштів ПДВ у розмірі 6 635 137,74 грн та об`єднано вимоги за зустрічним позовом в одне провадження з первісним позовом.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 05.03.2025 матеріали справи № 918/56/25 передано на розгляд до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.06.2025 замінено неналежного відповідача за зустрічним позовом у справі - Міністерство оборони України - належним відповідачем за зустрічним позовом - Західним управлінням замовника робіт та відкладено розгляд справи на 15.07.2025.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.03.2026 задоволено клопотання представника відповідача за первісним позовом/позивача за зустрічним позовом, залучено Міністерство оборони України до участі у справі, в якості співвідповідача за зустрічним позовом та відкладено розгляд справи на 07.04.2026.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.05.2026 у справі №918/56/25 позовні вимоги керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України задоволено повністю.

Визнано недійсним пункт 3.1. Договору підряду на виконання робіт № 144 від 09.08.2019, укладеного між Західним територіальним квартирно-експлуатаційним управлінням та ТОВ "Будівельна виробнича компанія Форвард Плюс" в частині включення в ціну робіт за договором суми податку на додану вартість.

Стягнуто з ТОВ "Будівельна виробнича компанія Форвард Плюс" на користь Міністерства оборони України суму безпідставно отриманих коштів ПДВ у розмірі 4 420 965 грн 00 коп, 1 763 632 грн 41 коп інфляційних витрат та 450 540 грн 33 коп 3% річних та 82 044 грн 05 коп. судового збору.

В задоволенні зустрічних позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна виробнича компанія "Форвард Плюс" відмовлено в повному обсязі.

Задовольняючи первісні позовні вимоги суд першої інстанції зазначив, що оскільки предметом Договору було виконання відповідачем робіт з будівництва гуртожитку за державні кошти, що вбачається із умов п. 15.2.1. Договору, а відтак такі роботи підлягали звільненню від оподаткування податком на додану вартість згідно з положеннями п. 197.15 ст. 197 ПК України.

За висновками суду першої інстанції, оскільки відповідач отримав від Західного територіального квартирно-експлуатаційного управління, правонаступником якого є Міністерство оборони України, кошти за роботи із урахуванням ПДВ у загальному розмірі 4 420 965 грн, при тому, що відповідні роботи були звільнені від оподаткування ПДВ, відтак, позовні вимоги про стягнення з відповідача вказаної суми коштів як безпідставно отриманих є обґрунтованими та правомірно заявленими прокурором, позаяк неповернення відповідачем означеної суми, перерахованої поза межами договірних платежів, має наслідком збагачення відповідача за рахунок позивача поза підставою, передбаченою законом.

Стосовно зустрічного позову суд першої інстанції вказав про відсутність будь-яких правових підстав для стягнення з відповідачів за зустрічним позовом на користь ТОВ " Будівельна виробнича компанія "Форвард Плюс" будь-яких додаткових коштів у рахунок відшкодування витрат на виконання умов Договору № 144

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна виробнича компанія "Форвард Плюс" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 26.05.2026 у справі №918/56/25 та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, а зустрічні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна виробнича компанія "Форвард Плюс" задовольнити в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги зводяться до наступного:

- договір укладений за процедурою відкритих тендерних торгів, тоді як тендерна документація не містила жодних згадок, зауважень чи пересторог про те, що операції за означеною закупівлею будуть звільнені від оподаткування податком на додану вартість;

- підрядник діяв у тих межах, які йому були запропоновані Замовником (позивачем) у тендерній документації, а також керувався чинним на той момент цивільним, господарським законодавством, законодавством про державні закупівлі та нормативними документами Мінрегіонбуду;

- ані у тендерного комітету Західного територіального КЕУ, ані у Державної аудиторської служби України, ані у Рахункової Палати України, не було жодних застережень до укладеного Договору підряду №144;

- загальна сума сплаченого ТОВ «БВК Форвард Плюс» податку на додану вартість у складі ціни отриманих від постачальників товарів, робіт, послуг становить 4 014 158,17 грн.;

- у спірних правовідносинах відповідач є виконавцем робіт з будівництва гуртожитку, військове містечко № 6, місто Золочів Львівської області» та не є суб`єктом господарювання - платником податку, який має право на застосування пільги, передбаченої пунктом 197.15 статті 197 Податкового кодексу України;

- до житла в розумінні Податкового кодексу України належать виключно житлові будинки (квартири, котеджі, садові будинки, дачні будинки тощо), які призначені для постійного в них проживання, тоді як свої висновки в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції базував на переконанні, що гуртожиток є житлом);

- ні умови тендерної документації, ні укладений Договір не містить вказівки про те, що Об`єкт, виконання робіт на якому є предметом Договору, належить до доступного житла чи житла, що будується за державні кошти;

- права на застосування податкової пільги щодо звільнення від оподаткування податком на додану вартість операцій з постачання будівельно-монтажних робіт з будівництва житла, що будується за бюджетні кошти, встановлену пунктом 197.15 статті 197 Податкового кодексу України, ТОВ «БВК Форвард Плюс» не має;

- кошти, отримані від замовника робіт як суми податку на додану вартість, фактично були сплачені Відповідачем до Державного бюджету (тобто фактично знаходяться в розпорядженні держави);

- стягнення таких коштів, з огляду на їх правову природу, як вказує позивач (податкова пільга, кошти, що звільнені від оподаткування) саме на користь позивача, поверне їх не до державного бюджету, а на рахунок позивача та призведе до подвійного стягнення з відповідача відповідної суми (і на користь Державного бюджету України за наслідками сплати їх відповідачем як ПДВ; і на користь самого позивача);

- суд дійшов хибного висновку, що суми ПДВ у складі договірної ціни не є істотною умовою договору, хоча для відповідача як платника податку на додану вартість така умова за Договором підряду №144 від 09 серпня 2019 року є більш ніж істотною;

- помилки, створені самою ж державою в особі замовників робіт у договорі підряду №144 від 09 серпня 2019 року, держава в особі прокурора та Міністерства оборони України намагається виправити за рахунок підрядника - ТОВ «БВК Форвард Плюс», що суперечить практиці Європейського суду з прав людини;

- взаємовідносини сторін з виконання робіт відбувались в рамках укладеного Договору підряду тобто, за наявності відповідних правових підстав, а отже, положення ст.1212 ЦК України, на які посилається Позивач в обґрунтування своїх вимог, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин;

- твердження суду першої інстанції про те, що саме з моменту отримання таких коштів у відповідача виник обов`язок повернути їх позивачу, є необґрунтованими, адже з цього твердження випливає, що суми податку на додану вартість, отримані від замовника робіт у 2019 році, відповідач повинен був відразу після її отримання повернути назад, не дивлячись на умови договору підряду і на те, що сам замовник незмінно продовжував сплачувати суми ПДВ з 2019 по 2022 роки;

- судом першої інстанції було проігноровано та не застосовано Узагальнюючу податкову консультацію щодо окремих питань застосування режиму звільнення від оподаткування податком на додану вартість;

- суд першої інстанції безпідставно відхилив клопотання про призначення експертизи, оскільки для з`ясування означених спірних питань, необхідні спеціальні знання у сфері бухгалтерського обліку, оподаткування і звітності, без яких встановити відповідні обставини неможливо.

Також, в апеляційній скарзі заявлено клопотання про призначення судово - економічної експертизи документів бухгалтерського обліку, оподаткування і звітності.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №918/56/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: Барсук М.А. - головуюча суддя; судді - Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А.

Ухвалою суду від 22.06.2026 залишено без руху апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна виробнича компанія "Форвард Плюс" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.05.2026 у справі №918/56/25 та надано строк не більше десяти днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків шляхом подання доказів сплати судового збору в сумі 195 320, 94 грн.

Ухвалою суду від 13.07.2026 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду на 08.09.2026.

На адресу суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна виробнича компанія "Форвард Плюс" та заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону надійшли заяви про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 07.09.2026 задоволено заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна виробнича компанія "Форвард Плюс" та заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 08.09.2026 відкладено розгляд справи на 22.09.2026.

Ухвалою суду від 22.09.2026 справу призначено до розгляду на 29.09.2026.

Позиції учасників справи

15.07.2026 через систему «Електронний суд» від прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечив проти доводів та вимог апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції просив залишити без змін.

23.07.2026 через систему «Електронний суд» від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечив проти доводів та вимог апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції просив залишити без змін.

Заявлені клопотання та результати їх розгляду

Як вже зазначалось, в апеляційній скарзі відповідачем заявлено клопотання про призначення судово - економічної експертизи документів бухгалтерського обліку, оподаткування і звітності.

Вказане клопотання обґрунтоване тим, що для повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи необхідним є призначення судової економічної експертизи документів бухгалтерського обліку, оподаткування і звітності, оскільки для з`ясування означених вище питань, необхідні спеціальні знання у сфері бухгалтерського обліку, оподаткування і звітності, без яких встановити відповідні обставини неможливо.

Відповідно до ст.ст. 98, 99 ГПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

Суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об`єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду. Водночас, експертиза призначається для з`ясування питань, що потребують спеціальних знань. Як видно з зазначених норм права перед судовими експертами не ставляться правові питання, вирішення яких чинним законодавством віднесено до компетенції суду, зокрема, про відповідність окремих нормативних актів вимогам закону, про правову оцінку дій сторін тощо.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.

Призначення експертизи є правом, а не обов`язком господарського суду, при цьому питання щодо призначення експертизи вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням предмета, підстав позову та обставин справи. Аналогічний висновок наведений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.04.2021 у справі №927/685/20.

Колегія суддів, враховуючи дійсні обставини справи, предмет та підстави позову, дійшла до висновку про відсутність підстав для призначення судової експертизи з мотивів, викладених у мотивувальній частині даної постанови.

Також, 22.09.2026 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшло клопотання про витребування у Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду повного тексту постанови Об`єднаної палати від 17.07.2026 у справі № 910/6530/24.

Вказане клопотання обґрунтоване тим, що з урахуванням обов`язковості висновків Верховного Суду, а також невідповідності їм висновків суду першої інстанції, для ухвалення законного рішення є необхідним витребування постанови Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.07.2026 у справі 910/6530/24, текст якої в Єдиному державному реєстрі судових рішень не облікований відповідно до статті 7 Закону України «Про доступ до судових рішень».

За змістом частини першої статті 81 Господарського процесуального кодексу України учасник справи вправі звернутися з клопотанням про витребування доказів судом лише у разі неможливості самостійно надати відповідні докази. При цьому частина друга цієї статті встановлює конкретні вимоги до такого клопотання, зокрема щодо зазначення обставин, які може підтвердити доказ, підстав, з яких випливає, що відповідний доказ перебуває у певної особи, а також заходів, вжитих для його самостійного отримання, і причин неможливості такого отримання.

Отже, інститут витребування доказів, передбачений статтею 81 ГПК України, спрямований на забезпечення можливості учасника справи отримати та подати до суду докази, які об`єктивно перебувають у володінні іншої особи та не можуть бути самостійно отримані учасником справи.

Водночас положення ГПК України не передбачають можливості витребування судом у Верховного Суду повного тексту постанови як доказу у справі лише з метою ознайомлення з її змістом або використання викладених у ній правових висновків. Судове рішення, зокрема постанова Верховного Суду, є актом правосуддя, а не доказом у розумінні процесуального закону, оскільки саме по собі не підтверджує наявність чи відсутність обставин, що входять до предмета доказування у конкретній справі.

Таким чином, з огляду на те, що повний текст постанови Верховного Суду не є доказом у розумінні процесуального закону, а можливість його отримання не потребує застосування судом механізму витребування доказів, правові підстави для задоволення відповідного клопотання відсутні.

Явка представників сторін

Представник відповідача 2 за зустрічним позовом у судове засідання 29.09.2026 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи сторони були повідомлені належним чином шляхом направлення судової документації до електронних кабінетів у системі ЄСІТС.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

А тому, з урахуванням принципу розумності строків розгляду справи судом, з метою забезпечення права на доступ до правосуддя, передбаченого Конституцією України і гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (право на справедливий суд), колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у судовому засіданні 29.09.2026 за відсутності представника відповідача 2 за зустрічним позовом.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

09.08.2019 між Західним територіальним квартирно-експлуатаційним управлінням (далі - Замовник) та ТОВ "Будівельна виробнича компанія Форвард Плюс" (далі Виконавець) укладено договір № 144 підряду на виконання робіт (далі - Договір), за умовами якого підрядник зобов`язався упродовж 5 календарних днів після підписання сторонами Договору прийняти майданчик під будівництво, виконати роботи за Договором відповідно до узгодженого графіку виконання робіт та плану фінансування робіт і передати об`єкт Замовнику у відповідності до положень і умов Договору в термін визначений у графіку виконання робіт.

Предметом Договору є виконання робіт на об`єкті: "Будівництво гуртожитку, військове містечко № 6, місто Золочів Львівської області. Шифр 17/18ж" (далі Об`єкт).

У п. 3.1 Договору сторони погодили ціну робіт за договором (договірна ціна), яка складає 39 908 034,00 грн, у тому числі ПДВ - 6 651 339 грн.

Договірна ціна на 2019 рік складає 3 555 996 грн, у тому числі ПДВ - 592 666 грн.

Фінансування робіт за Договором здійснювалось за рахунок коштів державного бюджету.

Розрахунки за виконані підрядні роботи, які складають предмет цього Договору, згідно з п. 15.1.1 Договору проводяться на підставі "Актів приймання виконаних будівельних робіт" за формою № КБ-2в та "Довідок про вартість виконаних будівельних робіт та витрат" за формою № КБ-3.

Відповідно до п. 20.2 договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2020 або до повного виконання сторонами договірних зобов`язань.

У подальшому рядом додаткових угод (№ 1 від 30.09.2019, № 2 від 05.11.2019, № 3 від 16.12.2019, № 4 від 07.04.2020, № 5 від 02.09.2020, № 6 від 17.09.2020, № 7 від 24.11.2020, № 8 від 18.06.2021, № 9 від 08.12.2021) змінювалась договірна ціна та фіксувалась вартість виконаних та оплачених робіт за окремі періоди. Додатковою угодою № 7 від 24.11.2020 Сторони погодили, що права Замовника за Договором перейшли до Міністерства оборони України.

Додатковою угодою № 8 від 18.06.2021 дію Договору продовжено до 31.12.2021.

Додатковою угодою № 9 від 08.12.2021 дію Договору продовжено до 31.12.2022.

Додатковою угодою № 10 від 29.06.2022, у зв`язку із проведенням додаткових організаційних заходів у військових частинах (установах), підпорядкованих Міністерству оборони України, спрямованих на створення засад ефективного виконання завдань органами військового управління щодо будівництва об`єктів житлового, загальновійськового та іншого призначення, в межах яких відбувається передача об`єктів незавершеного будівництва, сторони домовилися про передачу функцій замовника за договором Західному управлінню замовника робіт.

27.12.2022 року Сторони підписали довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрати, згідно з якою на виконання умов Договору Виконавцем виконано а Замовником оплачено будівельні роботи на суму 26 525 790 грн, у тому числі ПДВ 4 420 965 грн.

Проти оплати вказаних коштів відповідач не заперечує.

Звертаючись із даним позовом до суду, прокурор зазначив, що внаслідок здійснення замовником вищевказаних оплат за Договором відповідач отримав за рахунок бюджетних коштів суму податку на додану вартість, який відповідно до положень п. 197.15 ст. 197 Податкового кодексу України не підлягав сплаті. Відтак, прокурор вважає, що п. 3.1. Договору, який передбачає сплату зазначеного податку, має бути визнаний недійсним згідно зі ст. 215 Цивільного кодексу України, а зайво сплачена сума податку на додану вартість підлягає стягненню з відповідача відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Закон України "Про прокуратуру" визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Так, відповідно до частин 3-5 статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

В обґрунтування підстав представництва прокурора в суді прокурор, посилаючись на ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", вказав, що Міністерство оборони України не забезпечило належний захист порушених інтересів держави щодо визнання недійсними окремих пунктів Договору № 144 та повернення зайво сплачених коштів ПДВ за умовами вищевказаного договору.

Згідно ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» вбачається, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. При цьому поняття «компетентний орган» вживається в значенні органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження. Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

У даному випадку прокурор, звертаючись до суду, позивачем визначив Міністерство оборони України, як правонаступника Західного територіального квартирно-експлуатаційного управління, замовника за Договором.

Так, відповідно до наказу Міністерства оборони України від 31.08.2020 № 304 "Про припинення Західного територіального квартирно-експлуатаційного управління", припинено юридичну особу - Західне територіальне квартирно-експлуатаційне управління, ідентифікаційний код - 24982002 (79007, м. Львів, вул. Ветеранів, 2) реорганізувавши його шляхом приєднання до Міністерства оборони України, ідентифікаційний код - 00034022 (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 6). Визначено Міністерство оборони України правонаступником всіх прав та обов`язків Західного територіального квартирно-експлуатаційного управління.

02.02.2021 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про припинення юридичної особи - Західного територіального квартирно-експуатаційного управління та дані про правонаступника - Міністерство оборони України.

Водночас, в подальшому додатковою угодою № 10 від 29.06.2022 сторони домовились про передачу функцій замовника за договором від Міністерства оборони України до Західного управління замовника робіт.

Відповідно до Типового положення про Управління замовника робіт, затвердженого наказом Міністра оборони України від 31.05.2021 № 148, управління є органом військового управління, який призначений для будівництва об`єктів військової інфраструктури і в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці забезпечує виконання покладених на нього завдань

Управління у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України, Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства, наказами та директивами Міністерства оборони України (далі - Міноборони), Головнокомандувача Збройних Сил України та Генерального штабу Збройних Сил України, а також положенням про Управління.

Згідно приписів частини першої, абзац восьмий частини другої статті 10 Закону України "Про оборону України" Міністерство оборони України як центральний орган виконавчої влади забезпечує проведення в життя державної політики у сфері оборони, функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність і підготовку Збройних Сил України до здійснення покладених на них функцій і завдань, зокрема, виступає, відповідно до визначених Генеральним штабом Збройних Сил України потреб, вимог та пріоритетів, державним замовником при здійсненні оборонних закупівель, а також на поставку матеріальних цінностей до мобілізаційного резерву Збройних Сил України.

Відповідно до пп. 105 п. 4 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 671 (надалі - Положення), Міністерство оборони України здійснює в межах повноважень, передбачених законом, функції з управління об`єктами державної власності, які належать до сфери управління Міноборони.

Згідно з підпунктами 3, 4, 9 пункту 5 Положення про Міністерство оборони України, Міністерство з метою організації своєї діяльності:

3) організовує планово-фінансову роботу в апараті Міністерства оборони України, на підприємствах, в установах і організаціях, які належать до сфери його управління, здійснює контроль за використанням фінансових і матеріальних ресурсів, забезпечує організацію та вдосконалення бухгалтерського обліку;

4) забезпечує ефективне і цільове використання бюджетних коштів і матеріальних ресурсів, в тому числі тих, що передбачені для реалізації проектів, виконання програм, зокрема міжнародних; здійснення в межах повноважень, передбачених законом, контролю за їх використанням та усунення недоліків і порушень, виявлених органами державного фінансового контролю та правоохоронними органами;

9) забезпечує в установленому порядку самопредставництво Міністерства оборони України в судах та інших органах через осіб, уповноважених діяти від його імені, у тому числі через посадових (службових) осіб юридичної служби Міністерства оборони України або інших уповноважених осіб, а також забезпечує представництво інтересів Міністерства оборони України в судах та інших органах через представників.

Отже, органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах є Міністерство оборони України, яке є головним розпорядником бюджетних коштів для органів військового управління, забезпечує відповідно до законодавства виконання функцій уповноваженого органу з державного гарантування якості, головного органу у сфері здійснення оборонних закупівель та державного замовника у сфері оборони; з метою організації своєї діяльності забезпечує ефективне і цільове використання бюджетних коштів і матеріальних ресурсів, в тому числі тих, що передбачені для реалізації проектів, виконання програм, зокрема міжнародних; здійснення в межах повноважень, передбачених законом, контролю за їх використанням та усунення недоліків і порушень, виявлених органами державного фінансового контролю та правоохоронними органами.

А тому, з огляду на викладене вище колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що Міністерство оборони України є уповноваженим суб`єктом в розумінні, зокрема, статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та статті 53 ГПК України, від імені якого прокурор може звернутися до суду з позовом в інтересах держави.

Колегія суддів звертає увагу на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, у якій наведено такі правові висновки:

"Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим".

Як вбачається з матеріалів справи, 07.10.2024 прокуратурою направлено на адресу Міністерства оборони України лист (запит) за № 15-812ВИХ-24 з викладенням виявлених фактичних порушень інтересів держави та з проханням надати інформацію про вжиті самостійні заходи, спрямовані на захист інтересів держави щодо визнання недійсними окремих пунктів Договору № 144 та повернення зайво сплачених коштів ПДВ.

Проте, до даного часу відповіді з Міністерства оборони України до прокуратури не надійшло, самостійно міністерство також з позовом до суду не звернулось.

Вказане свідчить про нездійснення Міністерством оборони України, як уповноваженим органом у спірних правовідносинах, захисту інтересів держави у встановленому законом порядку.

У зв`язку з вищевикладеним, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що звертаючись до суду з позовом у цій справі, прокурор дотримався вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та статті 53 ГПК України щодо умов такого звернення, а саме: обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави у суді, визначив, у чому саме полягає порушення інтересів держави та правильно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Стосовно суті заявлених позовних вимог колегія суддів зазначає наступне.

За змістом частин першої, другої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

У статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 217 ЦК України передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Згідно з частиною першою статті 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 11 Закону "Про ціни і ціноутворення" вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

У свою чергу, підпункт 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 ПК України встановлює, що ПДВ - це непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

Об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу (підпункт "а" пункту 185.1 статті 185 ПК України).

Пунктом 197.15 статті 197 Податкового кодексу України визначено, що звільняються від оподаткування операції з постачання будівельно-монтажних робіт з будівництва доступного житла та житла, що будується за державні кошти.

Колегія суддів відзначає, що оскільки режим застосування нульової ставки не є тотожним режиму звільнення від оподаткування ПДВ, нарахування податкових зобов`язань з ПДВ за правилами, встановленими пунктом 198.5 статті 198 ПК України, постачальником при здійсненні операцій, що оподатковуються за нульовою ставкою ПДВ, не здійснюється.

Норми ПК України не передбачають можливості для платників податку - постачальників здійснювати вибір щодо застосування чи незастосування нульової ставки податку, оскільки застосування установленої діючим законодавством ставки податку є обов`язком, а не правом платника податку.

Таким чином, як правомірно зазначив суд першої інстанції, оскільки предметом Договору було виконання відповідачем робіт з будівництва гуртожитку за державні кошти, що вбачається із умов п. 15.2.1. Договору, а відтак такі роботи підлягали звільненню від оподаткування податком на додану вартість згідно з положеннями п. 197.15 ст. 197 ПК України.

В той же час, як вбачається з предмета та підстав позову, недійсність спірного пункту договору в частині умови про включення до ціни товару суми ПДВ та необхідності повернення сум ПДВ прокурор обґрунтовує тим, що включення сум ПДВ було здійснено без дотримання вимог податкового законодавства, а такі кошти безпідставно утримані поза межами договірних платежів, що має своїм наслідком збагачення останнього за рахунок позивача.

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України: особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно; особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Аналіз положень наведеної норми дає підстави для висновку, що безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без певної правової підстави.

Частиною другою статті 1212 ЦК України встановлено, що положення глави 83 цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

За змістом положень глави 83 ЦК України для кондикційних зобов`язань, характерним є приріст майна в набувача без достатніх правових підстав; під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту.

Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (висновок викладений у постанові Верховного Суду від 19.08.2025 у справі № 902/16/24).

При цьому, хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою договору про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку (див. постанову Верховного Суду від 14.11.2023 у справі № 910/2416/23).

Визначення операцій як таких, які підлягають/не підлягають оподаткуванню ПДВ, належить до сфери публічно-правових, а не приватно-правових відносин.

Відтак, обов`язок (або його відсутність) щодо сплати ПДВ не може ставитися в залежність від волевиявлення сторін правочину, з огляду на публічно-правовий порядок правовідносин щодо справляння податків, оскільки знаходиться поза межами регулювання цивільного законодавства та контролюється державою в особі органів доходів та зборів.

Податковий кодекс України не є актом цивільного законодавства, а імперативно регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до частини першої статті 6 Податкового кодексу України податком є обов`язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету або на єдиний рахунок, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.

Податок на додану вартість, визначений в підпункті 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 ПК України, є непрямим податком, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу. Об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу (підпункт "а" пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України).

Згідно з пунктом 185.1 ПК України об`єктом оподаткування ПДВ є операції з продажу товарів (робіт, послуг) на території України (як резидентами так і нерезидентами), ввезення товарів та послуг (включаючи оренду) та, відповідно, вивезення товарів та послуг за межі митної території України. Згідно того ж ПКУ ставки ПДВ можуть бути 0 %, 7 % та 20 % від бази оподаткування.

Відповідно до пункту 200-1.5 статті 200-1 ПК України з рахунку платника в системі електронного адміністрування податку на додану вартість перераховуються кошти до державного бюджету в сумі податкових зобов`язань з ПДВ, що підлягає сплаті за наслідками звітного податкового періоду, та на поточний рахунок платника податку за його заявою, яка подається до контролюючого органу у складі податкової звітності з ПДВ, у розмірі суми коштів, що перевищує суму задекларованих до сплати до бюджету податкових зобов`язань, та суми податкового боргу з податку.

Згідно з пунктом 200-1.6 статті 200-1 ПК України за підсумками звітного податкового періоду відповідно до задекларованих у податковій декларації результатів платником проводиться розрахунок з бюджетом у порядку, визначеному статтями 200 та 209 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 19 Порядку електронного адміністрування податку на додану вартість, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року № 569 (далі - Порядок № 569), за підсумками звітного (податкового) періоду відповідно до задекларованих у податкових деклараціях з податку результатів діяльності, а також у разі подання уточнюючих розрахунків до податкової декларації з податку, платником податку проводиться розрахунок з бюджетом у порядку, визначеному статтею 200 ПК України.

У разі недостатності коштів на електронному рахунку платника податку для сплати до бюджету узгоджених податкових зобов`язань платник податку у строки, встановлені ПК України для самостійної сплати податкових зобов`язань, перераховує на електронний рахунок необхідні кошти з поточного рахунка (пункт 22 Порядку № 569).

Згідно з пунктом 20 Порядку № 569 для перерахування до бюджету сум узгоджених податкових зобов`язань відповідно до поданої податкової декларації з ПДВ Державна податкова служба не пізніше ніж за три робочі дні до закінчення граничного строку, встановленого ПКУ для самостійної сплати податкових зобов`язань, надсилає Державній казначейській службі реєстр платників податку, в якому зазначаються найменування або прізвище, ім`я та по батькові платника податку, податковий номер або серія (за наявності) та номер паспорта (для фізичних осіб - підприємців, які мають відмітку в паспорті про право здійснювати будь-які платежі за серією (за наявності) та номером паспорта), індивідуальний податковий номер платника податку, звітний (податковий) період та сума податку, що підлягає перерахуванню до бюджету.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України (далі - БК України) бюджетна система України - сукупність державного бюджету та місцевих бюджетів, побудована з урахуванням економічних відносин, державного і адміністративно-територіальних устроїв і врегульована нормами права.

Згідно з пунктами 1, 11, 23 частини першої статті 2 БК України бюджет - план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються відповідно органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду. Бюджетні кошти (кошти бюджету) - належні відповідно до законодавства надходження бюджету та витрати бюджету. Доходи бюджету - податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України (включаючи трансферти, плату за надання адміністративних послуг, власні надходження бюджетних установ).

Таким чином, податок на додану вартість - це непрямий податок, який входить в ціну товарів (робіт, послуг) та сплачується покупцем, але його облік та перерахування до державного бюджету здійснює продавець (податковий агент).

Податок на додану вартість складає кошти бюджету у вигляді податкових надходжень.

Досліджені у цій справі матеріали (зокрема, зареєстровані в установленому законом порядку та прийняті контролюючим органом податкові накладні та звітні податкові декларації) свідчать про те, що відповідач виконав свої зобов`язання зі справляння до Державного бюджету України спірної суми ПДВ. Докази порушення відповідачем вимог податкового законодавства за спірними господарськими операціями ні сторони, ні прокурор не надали.

За таких підстав в цьому випадку відсутні підстави стверджувати про порушення інтересів держави внаслідок вибуття з її володіння спірної суми грошових коштів у розмірі 4 420 965,00 грн, оскільки такі кошти були сплачені відповідачем у вигляді податку в дохід Державного бюджету України.

Відтак, у розумінні положень статті 1212 ЦК України Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна виробнича компанія "Форвард Плюс" не є кінцевим набувачем спірних грошових коштів, оскільки перерахувало ці кошти до Державного бюджету України у вигляді ПДВ.

Тобто, на час звернення прокурора до суду з цим позовом фактичний володілець грошових коштів в сумі 4 420 965,00 грн не змінився, оскільки набувачем спірного майна (грошових коштів у вигляді ПДВ) є саме Держава Україна.

За сформованою практикою Верховного Суду, зокрема і в постанові від 14.10.2019 у справі № 910/6642/18, із змісту статті 16 ЦК України та завдання господарського судочинства, визначеного у частині першій статті 2 ГПК України, випливає, що, вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

Позивач, звертаючись до суду з позовною заявою, на виконання у тому числі приписів статей 13, 74 ГПК України, зобов`язаний довести наявність порушення його прав та законних інтересів, а суд, у свою чергу, перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для захисту прав позивача.

Тобто на позивача покладається обов`язок довести, яким чином порушується його право або законний інтерес, а суд лише після підтвердження таких доводів може надавати оцінку усім обставинам спірних відносин, оскільки відсутність порушених прав чи інтересів є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Крім того, суди мають надавати оцінку щодо можливості поновлення права/захисту інтересу в обраний позивачем спосіб. Подібна за змістом правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 25.10.2022 у справі № 910/11884/24.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 під охоронюваними законом інтересами необхідно розуміти прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Отже, охоронюваний законом інтерес є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони.

З огляду на відсутність підстав стверджувати про порушення в цьому випадку інтересів держави внаслідок вибуття з її володіння спірної суми грошових коштів у розмірі 4 420 965,00 грн, оскільки такі кошти були сплачені відповідачем у формі податку в дохід Державного бюджету України, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність порушеного права позивача, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Відповідні правові висновки узгоджуються із правовою позицією об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17.07.2026 у справі № 910/6530/24, яка також розглядала питання щодо наявності підстав для визнання недійсними пунктів договору та стягнення сум ПДВ, з огляду, зокрема, на положення Податкового кодексу України та статті 1212 ЦК України.

А тому, враховуючи висновки, наведені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17.07.2026 у справі № 910/6530/24, колегія суддів дійшла висновку про відсутність порушеного права держави в особі Міністерства оборони України, що є беззаперечною та самостійною підставою для відмови у задоволенні первісного позову.

Стосовно зустрічних позовних вимог про стягнення з Західного управління Замовника Робіт та Міністерства оборони України 4 014 158,17 грн колегія суддів зазначає наступне.

Як встановлено судом вище, упродовж 2019-2022 років ТОВ "БВК Форвард Плюс" виконувало, в тому числі із залученням субпідрядних підприємств, будівельні роботи на об`єкті "Будівництво гуртожитку, військове містечко № 6, місто Золочів Львівської області" (шифр 17/18ж) за спірним договором.

Загалом було виконано робіт на суму 26 525 790,00 грн., в тому числі ПДВ - 4 420 965,00 грн., що підтверджується Довідками про вартість виконаних будівельних робіт та витрати форми КБ-3 та Актами приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в.

При цьому, ТОВ "БВК Форвард Плюс" вказує, що сплатило за постачання товарів, робіт, послуг, які були використані для виконання робіт "Будівництво гуртожитку, військове містечко № 6, місто Золочів Львівської області" (шифр 17/18ж), за матеріали - 16 716 991,20 грн. з урахуванням ПДВ в сумі 2 786 165,20 грн., за роботи виконані субпідрядними підприємствами - 6 592 246,60 грн. (у тому числі: 625 197,60 грн. у 2019 році; 2 882 718,00 грн. у 2020 році; 3 084 331,00 грн. у 2021 році) з урахуванням ПДВ в сумі 1 098 707,77 грн., за послуги машин та механізмів - 775 711,20 грн. з урахуванням ПДВ в сумі 129 285,20 грн.

Зустрічні позовні вимоги відповідач мотивує необхідністю відшкодувати йому понесені витрати при розрахунках з третіми особами в частині сплати ПДВ, при закупівлі матеріалів, залученні субпідрядників при здійсненні будівництва об`єкта за умовами Договору № 144, в зв`язку з чим просить стягнути з відповідачів 4 014 158,17 грн.

Відповідно до частини третьої ст. 843 ЦК України ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.

Згідно приписів ст. 839 ЦК України підрядник зобов`язаний виконати роботу, визначену договором підряду, із свого матеріалу і своїми засобами, якщо інше не встановлено договором.

В пункті 8.1. договору № 144 передбачено, що підрядник відповідно до умов договору забезпечує роботи матеріальними ресурсами (зокрема - будівельними матеріалами, виробами, конструкціями, устаткуванням, тощо), відповідає за їх якість і відповідність вимогам, установленим нормативними документами та проектною документацією, а також здійснює під час виконання робіт на об`єкті їх зберігання та охорону.

Пунктом 4.3.1 оскаржуваного Договору № 144 визначено, що підрядник має право залучати до виконання даного договору третіх осіб (субпідрядників).

Колегія суддів враховує, що за загальним правилом ціна договору є грошовим виразом вартості його предмета (товару, послуги чи робіт) та охоплює витрати, які сторона, що виконує відповідне зобов`язання, несе для його належного виконання, якщо інше прямо не встановлено договором.

Відтак сама по собі обставина придбання відповідачем матеріалів у третіх осіб за ціною, яка включала ПДВ, не свідчить про виникнення у позивача додаткового обов`язку компенсувати відповідачу відповідні суми понад погоджену сторонами ціну договору.

При цьому відповідачем не доведено, що на момент погодження сторонами ціни договору до її складу не були включені витрати, пов`язані із придбанням матеріалів, необхідних для виконання робіт, у тому числі суми податку на додану вартість.

Також матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що сторони при укладенні договору погодили можливість збільшення визначеної договором ціни на суму ПДВ, сплаченого відповідачем при придбанні матеріалів у третіх осіб, або що такі витрати не були враховані сторонами при формуванні договірної ціни.

Отже, понесення відповідачем витрат при придбанні матеріалів, у тому числі в частині сплати ПДВ їх постачальникам, саме по собі не є достатньою правовою підставою для покладення відповідних витрат на позивача понад розмір договірної ціни.

Крім того, суд враховує, що за первісним позовом були заявлені вимоги про визнання недійсною умову договору в частині включення до ціни товару сум ПДВ та стягнення з відповідача відповідні суми. У задоволенні первісного позову відмовлено з огляду на недоведеність порушення прав та законних інтересів позивача, в інтересах якого звернувся прокурор, зокрема з урахуванням того, що відповідні суми ПДВ були сплачені відповідачем до Державного бюджету України, а тому підстав для їх повернення за рахунок відповідача не встановлено.

Таким чином, за результатами розгляду первісного позову судом не встановлено правової підстави для стягнення з відповідача сум ПДВ, які він сплатив до Державного бюджету України.

Відповідно, за встановлених у цій справі обставин відсутні й правові підстави для зворотного стягнення цих самих сум з позивача на користь відповідача.

З цих підстав колегія суддів не вбачає необхідності у призначенні судової економічної експертизи документів бухгалтерського обліку, оподаткування і звітності щодо підтвердження факту сплати ПДВ на підставі заявленого відповідачем клопотання, оскільки відповідні відомості підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, які були досліджені судом, а тому у даному випадку відсутня необхідність в спеціальних знаннях для з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла до висновку, що заявлені за зустрічним позовом вимоги про стягнення коштів у частині сум ПДВ є необґрунтованими та такими, що не підтверджені належними і допустимими доказами, у зв`язку з чим у задоволенні зустрічного позову слід відмовити.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна виробнича компанія "Форвард Плюс" підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 26.05.2026 у справі № 918/56/25 - частковому скасуванню з прийняттям нового про відмову у задоволенні первісного позову та про відмову у задоволенні зустрічного позову з підстав, викладених у мотивувальній частині даної постанови.

Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання позову та апеляційної скарги покладаються: в частині розгляду первісного позову - на прокурора, в частині розгляду зустрічного позову - на відповідача.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ :

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна виробнича компанія "Форвард Плюс" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.05.2026 у справі № 918/56/25 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.05.2026 у справі № 918/56/25 скасувати в частині задоволення первісного позову, ухваливши нове, яким у задоволенні первісного позову відмовити.

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.05.2026 у справі № 918/56/25 в частині відмови у задоволенні зустрічного позову змінити в мотивувальній частині, залишивши без змін його резолютивну частину.

4. Стягнути з Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону (79007, Львівська обл., місто Львів, вул. Клепарівська, будинок 20, код ЄДРПОУ 38326057) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна виробнича компанія Форвард Плюс" (81092, вул. Центральна, 80, с.Грем`яче, Острозького району, Рівненської області, код ЄДРПОУ 33707409) 123 066,08 грн судового збору за подачу апеляційної скарги.

5. Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

6. Матеріали справи № 918/56/25 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повна постанова складена 19.10.2026 у зв`язку із перебуванням судді Руденко М.А. у відпустці з 01.10.2026 по 16.10.2026.

Головуючий суддя М.А. Барсук

Судді М.А. Руденко

Є.Ю. Пономаренко