Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №920/595/26 — Північний апеляційний господарський суд

Суд: Північний апеляційний господарський суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Господарське

Категорія: енергоносіїв

Дата: 28 вересня 2026 р.

Справа: №920/595/26

Суддя: Барсук М.А.

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" вересня 2026 р. Справа№ 920/595/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Барсук М.А.

суддів: Руденко М.А.

Пономаренка Є.Ю.

при секретарі: Овчинніковій Я.Д.;

за участю представників сторін:

від позивача 1: не з`явився;

від позивача 2: не з`явився;

від відповідача 1: не з`явився;

від відповідача 2: не з`явився;

від прокуратури: Мосійчук А.П.;

перевіривши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Київська обласна енергопостачальна компанія"

на рішення Господарського суду Сумської області від 10.06.2026

у справі №920/595/26 (суддя Резніченко О.Ю.)

за позовом Заступника керівника Конотопської окружної прокуратури Сумської області в інтересах держави в особі позивачів: 1. Сумської обласної ради

2. Департаменту з питань соціальної політики Сумської обласної державної адміністрації

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Київська обласна енергопостачальна компанія"

2. Комунальної установи Сумської обласної ради Кролевецький будинок-інтернат для громадян похилого віку та інвалідів

про визнання недійсними додаткових угод та стягнення безпідставно сплачених коштів у сумі 48 099,21 грн, -

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

Прокурор в інтересах держави в особі позивачів звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить суд:

1) Визнати недійсною додаткову угоду № 2 до договору про постачання електричної енергії споживачу від 01.11.2021 №430035501, укладеного між КУ СОР "Кролевецький будинок- інтернат для громадян похилого віку та осіб з інвалідністю" та товариством з обмеженою відповідальністю "Київська обласна енергопостачальна компанія".

2) Визнати недійсною додаткову угоду № 3 до договору про постачання електричної енергії споживачу від 01.11.2021 №430035501, укладеного між КУ СОР "Кролевецький будинок-інтернат для громадян похилого віку та осіб з інвалідністю" та товариством з обмеженою відповідальністю "Київська обласна енергопостачальна компанія".

3) Визнати недійсною додаткову угоду № 4 до договору про постачання електричної енергії споживачу від 01.11.2021 №430035501, укладеного між КУ СОР "Кролевецький будинок-інтернат для громадян похилого віку та осіб з інвалідністю" та товариством з обмеженою відповідальністю "Київська обласна енергопостачальна компанія".

4) Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Київська обласна енергопостачальна компанія" на користь Департаменту з питань соціальної політики Сумської обласної державної адміністрації безпідставно сплачені кошти в сумі 48 099,21 грн.

Прокурор обґрунтовує позовні вимоги тим, що внаслідок укладення спірних додаткових угод збільшилися ціни за постачання електричної енергії на 46,44% від ціни, визначеної договором про постачання електричної енергії споживачу №430035501 від 01.11.2021. Враховуючи безпідставність підписання спірних додаткових угод, відповідачу 1 надмірно сплачені бюджетні кошти в сумі 48 099 грн 21 коп., тому вказані кошти підлягають стягненню з відповідача 1 на користь Департаменту з питань соціальної політики Сумської обласної державної адміністрації.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду Сумської області від 10.06.2026 у справі №920/595/26 позовні вимоги задоволені повністю.

Визнано недійсною додаткову угоду № 2 до договору про постачання електричної енергії споживачу від 01.11.2021 №430035501, укладеного між КУ СОР "Кролевецький будинок- інтернат для громадян похилого віку та осіб з інвалідністю" та товариством з обмеженою відповідальністю "Київська обласна енергопостачальна компанія".

Визнано недійсною додаткову угоду № 3 до договору про постачання електричної енергії споживачу від 01.11.2021 №430035501, укладеного між КУ СОР "Кролевецький будинок-інтернат для громадян похилого віку та осіб з інвалідністю" та товариством з обмеженою відповідальністю "Київська обласна енергопостачальна компанія".

Визнано недійсною додаткову угоду № 4 до договору про постачання електричної енергії споживачу від 01.11.2021 №430035501, укладеного між КУ СОР "Кролевецький будинок-інтернат для громадян похилого віку та осіб з інвалідністю" та товариством з обмеженою відповідальністю "Київська обласна енергопостачальна компанія".

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Київська обласна енергопостачальна компанія" на користь Департаменту з питань соціальної політики Сумської обласної державної адміністрації безпідставно сплачені кошти в сумі 48099 грн 21 коп.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Київська обласна енергопостачальна компанія" на користь Сумської обласної прокуратури 6656 грн 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Стягнуто з Комунальної установи Сумської обласної ради Кролевецький будинок-інтернат для громадян похилого віку та інвалідів на користь Сумської обласної прокуратури 3993 грн 60 коп. витрат по сплаті судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції зазначив, що оспорюванні додаткові угоди, якими підвищено ціну на електричну енергію, укладені в порушення вимог ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі".

Також суд першої інстанції виснував, що в результаті підписання Додаткових угод №№2-4 у надмірному розмірі сплачено на користь ТОВ "Київська обласна енергопостачальна компанія" бюджетні кошти у сумі 48 099,21 грн, чим порушено інтереси держави, а тому дані кошти підлягають стягненню з відповідача 1 на користь Департаменту з питань соціальної політики Сумської обласної державної адміністрації.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Київська обласна енергопостачальна компанія" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 10.06.2026 у справі №920/595/26 та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги зводяться до наступного:

- позивач, в інтересах якого подано позов, безпосередньо заявив про відсутність у нього повноважень для представництва та їх наявність у іншого суб`єкта владних повноважень - Сумської обласної державної адміністрації - обласної військової адміністрації;

- подання позову в інтересах Обласної ради, як органу, який, на думку прокурора, уповноважений здійснювати захист таких інтересів, не відповідає Закону України «Про правовий режим воєнного стану»;

- прокурором не обґрунтовано наявність підстав для представництва інтересів держави в особі Сумської міської ради, з огляду на що висновок суду про те, що саме Сумська міська рада, а не Обласна рада чи Департамент, є особою, уповноваженою на вжиття заходів щодо захисту інтересів територіальної громади, свідчить про наявність підстав для залишення позову без розгляду відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України;

- судом першої інстанції не було враховано факт визнання неконституційними окремих приписів ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» відповідно до рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 №6-р(ІІ)/2025 та не враховано висновків Верховного Суду про неможливість застосування судом норм, що визнані неконституційними, внаслідок чого не надано належної оцінки обґрунтуванню Прокурора щодо наявності у нього виняткових підстав для представництва інтересів держави у справі № 920/595/26;

- підвищення цін на електроенергію може здійснюватися пропорційно збільшенню ціни на ринку, так часто, як це потрібно, але не більше ніж до 10% щоразу;

- у спірних правовідносинах держава не лише не забезпечила якість норми закону (п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі»), але і протягом тривалого періоду надавала роз`яснення (через Міністерство) відносно можливості неодноразового збільшення ціни за одиницю товару, сума яких може перевищувати 10%;

- прокурором не надано доказів того, що укладення оспорюваних додаткових угод було необґрунтованим;

- рішення не можна вважати законним та обґрунтованим, оскільки судом першої інстанції з`ясовано обставини, що не входили до предмету доказування (постачання природного газу; підняття ціни на природний газ; коливання ціни на природний газ), і вони не підтверджуються будь-якими наявними у матеріалах справи доказами;

- висновок про недійсність угод спростовується висновками суду про придбання Інтернатом електроенергії згідно угоди № 2 за ціною, що є нижчою за договірну;

- у оскаржуваному рішенні суд першої інстанції не встановлював, чи було недопоставлено Товариством електроенергію Інтернатом, і якщо так, то в якому обсязі;

- суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання Товариства про розгляд справи у судовому засіданні;

- суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання Товариства про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України за результатами розгляду конституційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР ГАЗ РЕСУРС», щодо відповідності пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» Конституції України.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №920/595/26 передано на розгляд колегії суддів у складі: Барсук М.А. - головуюча суддя; судді - Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А.

Ухвалою суду від 01.07.2026 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду на 28.07.2026.

Ухвалою суду від 28.07.2026 відкладено розгляд справи на 08.09.2026.

Ухвалою суду від 08.09.2026 розгляд справи призначено на 22.09.2026.

На адресу суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Київська обласна енергопостачальна компанія" надійшла заява про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 21.09.2026 задоволено заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Київська обласна енергопостачальна компанія" про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції.

22.09.2026 в багатьох областях України, в тому числі на території міста Київ було оголошено повітряну тривогу, у зв`язку з чим судове засідання, призначене на 22.09.2026 не відбулось.

Ухвалою суду від 22.09.2026 справу призначено до розгляду на 29.09.2026.

Позиції учасників справи

15.07.2026 через систему «Електронний суд» від прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечив проти доводів та вимог апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції просив залишити без змін.

17.07.2026 через систему «Електронний суд» від позивача 1 надійшли пояснення, в яких останній просив розглянути справу та ухвалити рішення відповідно до норм законодавства.

Заявлені клопотання та результати їх розгляду

20.07.2026 відповідачем 2 через систему «Електронний суд» подано клопотання про зупинення провадження у даній справі до вирішення Конституційним Судом України справ за конституційними скаргами щодо конституційності пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі».

Подане клопотання обґрунтоване тим, що Першою колегією суддів Другого сенату Конституційного Суду України відкрито конституційне провадження у справах № 3-78/2026(178/26), №3- 107/2026(239/26), № 3-117/2026(264/26), № 3-130/2026(291/26) за конституційними скаргами щодо конституційності пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі».

Колегія суддів відмовила у задоволенні даного клопотання з наступних підстав.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадках об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Апеляційний господарський суд зазначає, що метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення судом обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з`ясовані та встановлені у цьому процесі, проте мають значення для розгляду справи, провадження у якій зупиняється.

За змістом вказаного п.5 ч.1 ст.227 Господарського процесуального кодексу України обов`язок суду зупинити провадження у справі зумовлений об`єктивною неможливістю її розгляду до вирішення іншої справи, коли зібрані докази не дозволяють встановити та оцінити певні обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Під неможливістю розгляду справи слід розуміти неможливість для господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, у зв`язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи господарському суду, одночасністю розгляду двох пов`язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Отже, для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному конкретному випадку зобов`язаний з`ясовувати: 1) як пов`язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом; 2) чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 01.03.2024 у справі № 910/17615/20 зазначила, що провадження у справі слід зупиняти лише за наявності беззаперечних підстав для цього; під неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи необхідно розуміти те, що обставини, які розглядаються в такій справі, не можуть бути встановлені судом самостійно через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи, черговості розгляду вимог тощо; має бути обов`язкова пов`язаність справи, що зупиняється, з іншою, в якій суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на докази у цій справі, зокрема факти, що мають преюдиційне значення.

Колегія суддів враховує, що конституційне провадження у справах № 3-78/2026(178/26), №3- 107/2026(239/26), № 3-117/2026(264/26), № 3-130/2026(291/26) не спрямоване на встановлення фактичних обставин цієї господарської справи, не стосується оцінки доказів у ній та не вирішують питання щодо прав і обов`язків сторін у спірних правовідносинах. Саме по собі відкриття Конституційним Судом України провадження щодо перевірки конституційності пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" не позбавляє господарський суд можливості дослідити докази, встановити обставини справи та надати їм правову оцінку.

При цьому, згідно з ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Статтею 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" визначено, що Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Водночас, ч.3 ст. 3 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

З огляду на вказане, апеляційний суд дійшов висновку, що прийняття рішення Конституційним Судом України, за наслідками розгляду справ № 3-78/2026(178/26), №3- 107/2026(239/26), № 3-117/2026(264/26), № 3-130/2026(291/26) щодо відповідності Конституції України (конституційності) п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", не вплине на розгляд даної справи.

Таким чином, колегія суддів вважає, що встановлені у даній справі обставини та зібрані докази дозволяють належним чином оцінити доводи апеляційної скарги та вирішити питання про наявність або відсутність підстав для скасування оскаржуваного рішення.

Відтак, заявлене апелянтом клопотання про зупинення провадження у даній справі задоволенню не підлягає.

При цьому, наразі законодавцем визначено механізм захисту прав у таких випадках, а саме за приписами ст. 320 Господарського процесуального кодексу України встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане є підставою для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами.

Подібна правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 12.05.2026 у справі №924/560/24, від 23.09.2026 у справі № 912/636/25.

Явка представників сторін

Представники позивачів та відповідачів у судове засідання 29.09.2026 не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи сторони були повідомлені належним чином шляхом направлення судової документації до електронних кабінетів у системі ЄСІТС.

В той же час, позивачі у поданих до суду клопотаннях від 17.07.2026 та від 11.09.2026 просили розглядати справу за відсутності їх представників.

Колегія суддів також враховує, що ухвалою суду від 21.09.2026 задоволено заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Київська обласна енергопостачальна компанія" про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції.

Водночас, у судове засідання представник відповідача 1 в режимі відеоконференції не з`явився, на зв`язок із секретарем в телефонному режимі не вийшов.

Колегія суддів враховує приписи ч. 5 ст. 198 ГПК України, які передбачають, що ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, його представник, який подав відповідну заяву, крім випадку коли суд після призначення судового засідання чи під час такого засідання втратив технічну можливість забезпечити проведення відеоконференції.

Колегія суддів також враховує рекомендації, викладені в розділі ІІІ Правил організації ефективного господарського судочинства, затверджених рішенням загальних зборів суддів Північного апеляційного господарського суду № 5 від 29.05.2024, які вказують, що учасники справи, які беруть участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції за допомогою власних технічних засобів та несуть ризики технічної неможливості участі, переривання зв`язку тощо, мають завчасно перевірити справність власних технічних засобів, наявність зв`язку, вчасно зареєструватись на відповідній платформі для участі у відеоконференції та вийти на зв`язок із секретарем судового засідання.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

А тому, з урахуванням принципу розумності строків розгляду справи судом, з метою забезпечення права на доступ до правосуддя, передбаченого Конституцією України і гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (право на справедливий суд), враховуючи рекомендації, викладені у розділі ІІІІ Правил організації ефективного господарського судочинства, затверджених рішенням загальних зборів суддів Північного апеляційного господарського суду № 5 від 29.05.2024, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у судовому засіданні 29.09.2026 за відсутності представників позивачів та відповідачів.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Комунальною установою Сумської обласної ради Кролевецький будинок-інтернат для громадян похилого віку та осіб з інвалідністю (далі - КУ СОР Кролевецький будинок-інтернат, Споживач) згідно з даними електронної системи "PROZORRO" (https://prozorro.gov.ua/uk/tender/UA-2021-09-22-002208-a) проведено закупівлю електричної енергії.

У відкритих торгах взяло участь три учасника: ТОВ "Київська обласна енергопостачальна компанія", ТОВ "Енера Суми" та ТОВ "Енергоальянс".

За результатами проведення процедури закупівлі, 01.11.2021 між КУ СОР Кролевецький будинок-інтернат та ТОВ "Київська обласна енергопостачальна компанія" укладено договір про постачання електричної енергії споживачу №430035501 (далі - Договір) з остаточною ціновою пропозицією 204 451,77 грн.

Відповідно до п.2.1. Договору постачальник продає електричну енергію за кодом ДК 021:2015-09310000-5 "Електрична енергія" Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору.

Пунктом 2.3 Договору визначено обсяг електричної енергії яка підлягає постачанню, в кількості 63 700 кВт/год.

Відповідно до п. 5.1 договору споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком 2 до договору.

Додатком № 2 до вищевказаного договору є Комерційна пропозиція, якою встановлено фактичну ціну (тариф) купованої електроенергії, що склала 3,209604 грн. за 1 кВт/год.

Загальна вартість цього Договору склала 204 451, 77 грн з ПДВ (п.5.1 Договору). Термін дії Договору відповідно до п.14.1 Договору та Комерційної пропозиції до Договору (додаток №2) з моменту підписання до 31.12.2021.

Договір укладається на строк з 01.11.2021 до 31.12.2021 (включно) (п.14.1 Договору). Початком постачання електричної енергії Споживачу є дата, зазначена в заяві-приєднанні, яка є додатком 1 до цього Договору, тобто з 01.11.2021.

Разом з тим, постачання електричної енергії за ціною, визначеною в Договорі, не здійснювалось.

У подальшому, між ТОВ "Київська обласна енергопостачальна компанія" та КУ СОР Кролевецький будинок-інтернат укладено низку додаткових угод, якими суттєво збільшено первісну ціну товару в Договорі, яка була визначена за результатами відкритих торгів.

Зокрема, до Договору сторонами укладено 4 додаткові угоди, 3 з яких стосуються збільшення фактичної ціни з одночасним зменшенням обсягу постачання, зокрема:

- додатковою угодою 1 від 15.11.2021 внесено зміни до істотних умов договору про постачання електричної енергії споживачу №430035501 від 01.11.2021 шляхом збільшення ціни за 1 кВт/год. електричної енергії з 3,209604 грн до 3,5302 грн з ПДВ (угода розповсюджує свою дію на правовідносини, які склалися між Сторонами Договору з 01.11.2021);

- додатковою угодою № 2 від 16.11.2021 внесено зміни до істотних умов договору про постачання електричної енергії споживачу №430035501 від 01.11.2021 шляхом збільшення ціни за 1 кВт/год. електричної енергії з 3,5302 грн до 3,8829 грн з ПДВ (розповсюджує свою дію на правовідносини, які склалися між Сторонами Договору з 01.11.2021);

- додатковою угодою № 3 від 08.12.2021 внесено зміни до істотних умов договору про постачання електричної енергії споживачу №430035501 від 01.11.2021 шляхом збільшення ціни за 1 кВт/год. електричної енергії з 3,8829 грн до 4,27 грн з ПДВ (угода розповсюджує свою дію на правовідносини, які склалися між Сторонами Договору з 01.12.2021);

- додатковою угодою № 4 від 08.12.2021 внесено зміни до істотних умов договору про постачання електричної енергії споживачу №430035501 від 01.11.2021 шляхом збільшення ціни за 1 кВт/год. електричної енергії до 4,70 грн з ПДВ (угода розповсюджує свою дію на правовідносини, які склалися між Сторонами Договору з 01.12.2021);

- додатковою угодою № 5 від 28.12.2021 продовжено строк дії Договору на строк достатній для проведення процедури закупівлі на початку 2022 року;

- додатковою угодою № 6 від 31.01.2022 п.5.1 розділу 5 викладено в новій редакції: загальна вартість електричної енергії за цим Договором становить 204 451,77 грн з ПДВ.

В обґрунтування позовних вимог, прокурор зазначає, що додатковими угодами № 2-4 до Договору безпідставно внесені зміни до істотних умов Договору, якими змінено ціну за 1 кВт/год (збільшено на 46,44 %) від ціни, визначеної Додатковою угодою №1 до договору, та зменшено обсяг постачання, чим порушено вимоги п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі".

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Закон України "Про прокуратуру" визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Так, відповідно до частин 3-5 статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

В обґрунтування підстав представництва прокурора в суді прокурор, посилаючись на ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", вказав, що додаткові угоди між відповідачами укладені всупереч вимогам законодавства щодо визначення ціни товару, що призвело до безпідставного витрачання бюджетних коштів.

Згідно ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» вбачається, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. При цьому поняття «компетентний орган» вживається в значенні органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження. Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

У даному випадку прокурор, звертаючись до суду, позивачем визначив Сумську обласну раду, як власника Комунальної установи Сумської обласної ради Кролевецький будинок-інтернат для громадян похилого віку та інвалідів та Департамент з питань соціальної політики Сумської обласної державної адміністрації, якому підпорядкована дана комунальна установа.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.

Статтею 327 ЦК України визначено, що у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді.

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", матеріальною основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Частиною 1 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, не житлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Частиною 2 статті 61 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що органи місцевого самоврядування в селах, селищах, містах, районах у містах (у разі їх створення) самостійно складають та схвалюють прогнози відповідних місцевих бюджетів, розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети згідно з Бюджетним кодексом України.

Відповідно до частин 4, 5 цієї ж статті самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі законом загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону.

Частиною 1 статті 62 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що держава фінансово підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснює контроль за законним, доцільним, економним, ефективним витрачанням коштів та належним їх обліком. Вона гарантує органам місцевого самоврядування доходну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб.

Відповідно до ст. 54 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення) рада у межах затверджених нею структури і штатів може створювати відділи, управління та інші виконавчі органи для здійснення повноважень, що належать до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад. Відділи, управління та інші виконавчі органи ради є підзвітними і підконтрольними раді, яка їх утворила, підпорядкованими її виконавчому комітету, сільському, селищному, міському голові, голові районної у місті ради.

Згідно положення про КУ СОР Кролевецький будинок-інтернат для громадян похилого віку та осіб з інвалідністю (далі - установа), затвердженого розпорядженням голови Сумської обласної ради № 163 від 19.09.2024, установа заснована на майні спільної власності територіальних громад, сіл, селищ, міст Сумської області, управління якої здійснюється Сумською обласною радою (Власник) через уповноважений орган - голову Сумської обласної ради чи особу, що здійснює його повноваження (далі - Уповноважений орган). Установа знаходиться у функціональному підпорядкуванні структурного підрозділу з питань соціального захисту населення Сумської обласної державної адміністрації (далі - Орган функціонального підпорядкування).

Джерелом фінансування установи є видатки з обласного бюджету, добровільні та благодійні пожертви юридичних та фізичних осіб (п.5.4 положення).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 вказала, що використання коштів місцевого бюджету становить суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб - мешканців області, де вони проживають. Завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності. Неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, зокрема шляхом укладення підконтрольним органу місцевого самоврядування комунальним закладом незаконних правочинів, може порушувати економічні інтереси територіальної громади (п. 8.47 постанови).

З урахуванням викладеного, Сумська обласна рада є особою, уповноваженою на вжиття заходів щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням коштів місцевого бюджету.

При цьому, зазначення по тексту рішення в якості позивача Сумської міської ради, замість Сумської обласної ради є опискою, наявною в оскаржуваному рішенні, оскільки далі по тексту суд першої інстанції дійшов до висновку, що належним позивачем у зазначеній справі є, зокрема, Сумська обласна рада.

Колегія суддів також враховує, що фінансування вказаної закупівлі здійснювалося за рахунок коштів, в тому числі загального фонду місцевого бюджету.

Відповідно до листа Головного Управління ДКС України у Сумській області №06.2-18-06/2221 від 16.03.2026, головним розпорядником бюджетних коштів по договору №430035501 від 01.11.2021 визначено Департамент з питань соціальної політики Сумської обласної державної адміністрації (код ЕДРПОУ 03197871).

Відповідно до положення про КУ СОР Кролевецький будинок-інтернат установа знаходиться у функціональному підпорядкуванні структурного підрозділу з питань соціального захисту населення Сумської обласної державної адміністрації.

Відповідно до п.6 Положення про Департамент з питань соціальної політики Сумської обласної державної адміністрації, затвердженого розпорядженням голови Сумської облдержадміністрації від 13.06.2024 №295-ОД, завданням Департаменту є координація та контроль за виконанням структурними підрозділами соціального захисту населення питань, що належать до його компетенції; здійснює контроль за дотриманням підприємствами, установами та організаціями правил, норм, стандартів у межах визначених повноважень.

Правовідносини, пов`язані з використанням бюджетних коштів, в тому числі і місцевих бюджетів, становлять суспільний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) угод, на підставі яких ці кошти витрачаються, такому суспільному інтересу не відповідає.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 7 Бюджетного кодексу України бути дотримано принцип ефективності та результативності при складанні та виконанні бюджетів де усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення цілей, запланованих на основі національної системи цінностей і завдань інноваційного розвитку економіки, шляхом забезпечення якісного надання послуг, гарантованих державою, місцевим самоврядуванням, при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів.

З урахуванням наведеного, надмірне витрачання коштів внаслідок укладення додаткових угод щодо збільшення ціни товару понесено саме Департаментом з питань соціальної політики Сумської обласної державної адміністрації.

З огляду на викладене, Департамент з питань соціальної політики Сумської обласної державної адміністрації є органом, уповноваженим звертатися до суду з відповідними позовними вимогами, пов`язаними із законним та ефективним витрачанням коштів місцевого бюджету.

Водночас правильність зазначення у якості позивача органу місцевого самоврядування, який є засновником підприємства та головного розпорядника бюджетних коштів підтверджується позицією Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеної у постанові від 09.08.2023 (справа № 924/1283/21).

Зокрема, як зазначено у вказаній постанові, суд касаційної інстанції керувався висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 22.09.2022 у справі № 126/2157/19, згідно з якими у випадку, коли повернення майна (коштів) стороні правочину не відновлює права позивача, який не є стороною правочину, суд може застосувати інший, крім реституції, ефективний спосіб захисту порушеного права в межах заявлених позовних вимог.

Якщо позивачем у справі є розпорядник бюджетних коштів, то його правовий статус, повноваження, відповідальність визначаються положеннями Бюджетного кодексу України та Порядком складання, розгляду, затвердження та основними вимогами до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228 (далі - Порядок № 228).

Так, абз. 1, 2 п. 5 Порядку № 228 визначено, що установам можуть виділятися бюджетні кошти тільки за наявності затверджених кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду.

Установи мають право брати бюджетні зобов`язання витрачати бюджетні кошти на цілі та в межах, установлених затвердженими кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.

За змістом абз. 2 п. 43 Порядку № 228, розпорядники мають право провадити діяльність виключно в межах бюджетних асигнувань, затверджених кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.

Згідно з ч. 4 ст. 48 Бюджетного кодексу України зобов`язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов`язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до ч. 6 цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів.

Взяття таких зобов`язань є порушенням бюджетного законодавства. Витрати бюджету на покриття таких зобов`язань не здійснюються.

Таким чином, як вірно зазначив суд першої інстанції, належними позивачами у зазначеній справі є Сумська обласна рада та Департамент з питань соціальної політики Сумської обласної державної адміністрації, оскільки вони мають право на звернення до суду з вимогами про визнання недійсними додаткових угод до договору та стягнення надмірно сплачених коштів, як засновник та управитель КУ СОР Кролевецький будинок-інтернат.

А тому твердження апелянта, що прокурор мав звернутись до суду в особі Сумської обласної військової адміністрації, колегія суддів відхиляє.

При цьому колегія суддів також враховує, що закон не зобов`язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатися з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них. До таких висновків дійшла Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 18.06.2021 у справі № 927/491/19 (п. 54 постанови).

Колегія суддів звертає увагу на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, у якій наведено такі правові висновки:

"Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим".

На виконання вимог ст.23 Закону України "Про прокуратуру" Конотопською окружною прокуратурою направлено відповідний лист- повідомлення до Сумської обласної ради від 13.03.2026 за №50/3-1646вих-26, в якому зазначено про наявність порушення інтересів громади та запропоновано вжити заходів стосовно звернення до суду з метою стягнення надмірно сплачених коштів.

На вказаний лист отримано відповідь від 16.03.2026, відповідно до якої Сумською обласною радою не вживались заходи цивільно-правового характеру щодо звернення до суду із позовом про визнання недійсними додаткових угод до договору, укладеного ТОВ "Київська обласна ЕК" та КУ СОР "Кролевецький будинок-інтернат". Крім того, в цьому листі обласна рада зазначає, що не заперечує стосовно вжиття саме прокуратурою заходів на захист інтересів держави у судовому порядку.

Крім того, Конотопська окружна прокуратура листом №50/3-1757вих-26 від 17.03.2026 інформувала Департамент з питань соціальної політики Сумської обласної державної адміністрації про вказані порушення з вжиття заходів цивільно-правового характеру, або повідомлення причини невжиття таких заходів.

У відповідь Департамент з питань соціальної політики Сумської обласної державної адміністрації листом №04/839 від 19.03.2026 повідомив, що Департаментом не вживались заходи цивільно-правового характеру щодо визнання недійсними додаткових угод до договору, укладеного ТОВ "Київська обласна ЕК" та КУ СОР "Кролевецький будинок-інтернат", та стягнення зайво сплачених коштів. Цим листом Департамент не заперечує вжиття таких заходів прокуратурою.

Вказане свідчить про нездійснення Сумською обласною радою та Департаментом з питань соціальної політики Сумської обласної державної адміністрації, як уповноваженими органами у спірних правовідносинах, захисту інтересів держави у встановленому законом порядку.

У зв`язку з вищевикладеним, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що звертаючись до суду з позовом у цій справі, прокурор дотримався вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та статті 53 ГПК України щодо умов такого звернення, а саме: обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави у суді, визначив, у чому саме полягає порушення інтересів держави та правильно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Щодо неконституційності норми ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», колегія суддів зазначає наступне.

Так, рішенням Конституційного Суду України від 03.12.2025 № 6-р (II)/2025 у справі № 3-28/2024(59/24) за конституційною скаргою ТОВ «Рейнір Бізнес Груп» щодо відповідності Конституції України (конституційності) приписів абзацу першого частини третьої, абзаців першого, другого, третього частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII (щодо представництва прокурором інтересів держави в суді):

- визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII зі змінами в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону У країни "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність із 1 січня 2027 року;

- рішення Конституційного Суду України не поширюється на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, визнаних неконституційними, та продовжують існувати після втрати ним чинності.

Конституційний Суд України у своєму рішенні разом із висновками про неконституційність окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» також звернув увагу на наступне:

«Згідно з частиною першою статті 97 Закону України «Про Конституційний Суд України» Конституційний Суд України у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання, а також зобов`язати відповідні державні органи забезпечити контроль за виконанням рішення, додержанням висновку.

Конституційний Суд України враховує, що в Україні у зв`язку зі збройною агресією Російської Федерації проти України введено воєнний стан (Указ Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022 зі змінами; Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-IX), та виходить із того, що для забезпечення можливості виконання державою свого обов`язку щодо захисту інтересів держави потрібно врегулювати питання реалізації установленої п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України функції прокуратури.

Отже, установивши невідповідність Конституції України (неконституційність) окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону, Конституційний Суд України вважає за потрібне реалізувати своє повноваження, визначене ч. 2 ст. 152 Конституції України, та відтермінувати втрату ними чинності після ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Обираючи такий підхід, Конституційний Суд України враховує передусім, що в період дії воєнного стану в Україні вагомою є потреба усебічно забезпечити захист інтересів держави Україна та стабільність конституційного правопорядку, й виходить із того, що неперервність виконання прокуратурою визначених Конституцією України функцій є важливою передумовою належного функціонування держави в умовах воєнного стану.

Конституційний Суд України також вважає за доцільне не поширювати дію цього Рішення на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону та продовжують існувати після втрати ними чинності».

Таким чином, Конституційний Суд України хоч і констатував невідповідність окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» положенням Конституції України, але відтермінував момент втрати чинності таких положень до 01.01.2027.

Тобто, у даній справі прокурор звернувся як до уповноваженого органу, який має повноваження для захисту інтересів держави (у даному випадку до Сумської обласної ради та до Департаменту з питань соціальної політики Сумської обласної державно адміністрації), обґрунтував підстави представництва у даній справі, що було встановлено вище, так і звернувся до суду в період чинності окремих положень ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Положеннями ст. 151-2 Конституції України визначено, що рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Таким чином, обґрунтування підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді в позовній заяві здійснено з урахуванням висновків Конституційного суду України.

Стосовно суті заявлених позовних вимог колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною третьою статті 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з абзацом 1 частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені у статті 203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх і непрацездатних дітей.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Тобто, для того щоб визнати той чи інший правочин недійсним, позивач по справі має довести, що такий правочин, саме в момент його укладання, зокрема, суперечив Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад визначені у Законі України «Про публічні закупівлі», а тому до спірних правовідносин застосовуються норми зазначеного закону у редакціях, чинних на момент укладення спірних додаткових угод.

Договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом (частина 1 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі»).

Згідно із частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Згідно з частиною першою статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Згідно із частинами третьою, четвертою статті 653 ЦК України у разі зміни договору зобов`язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

За загальним правилом істотні умови договору про закупівлю, однією з яких є ціна товару, не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі (частина п`ята статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі»). Однак зазначена норма передбачає випадки, коли допустима зміна істотних умов договору про закупівлю.

Так, згідно з пунктом 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадку збільшення ціни за одиницю товару до 10 % пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.

Тлумачення пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» свідчить, що зміна істотних умов договору про закупівлю після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі допускається лише у випадках, прямо передбачених цією нормою. Одним із цих випадків є збільшення ціни товару, але за умови, що таке збільшення не може перевищувати нормативно визначеного відсоткового значення суми, встановленої в договорі про закупівлю, яке у пункті 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» унормовано на рівні не більше 10 %.

До того ж визначене законодавцем відсоткове значення обмеження суми є граничним (пороговим) і відповідний ліміт зміни ціни слід враховувати при кожному внесенні змін до договору про закупівлю, а не застосовувати щоразу до кожного окремого випадку внесення змін. Іншими словами, це означає, що сукупне значення збільшення ціни при послідовних змінах до договору (у разі коливання ціни товару на ринку) не може перевищувати нормативно закріпленого 10% значення для зміни ціни, визначеної в договорі про закупівлю (див. пункти 139, 140 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2025 року у справі №920/19/24).

У постановах від 21.11.2025 року у справі №920/19/24, від 24.01.2024 року у справі №922/2321/22 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами у договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом дії договору.

Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару у бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 ЦК України та пункті 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

Верховний Суд неодноразово зауважував, що передбачена законодавством про публічні закупівлі норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим. Для того, щоб за таких обставин не був розірваний уже укладений договір і щоб не проводити новий тендер закон дає можливість збільшити ціну, але не більше як на 10%.

Інше тлумачення відповідної норми Закону «Про державні закупівлі» нівелює, знецінює, робить непрозорою процедуру відкритих торгів. Верховний Суд вважає, що обмеження 10% застосовується як максимальний ліміт щодо зміни ціни, визначеної у договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни (кількість підписаних додаткових угод) (постанови Верховного Суду від 12.11.2024 року у справі №910/19784/23, від 10.09.2024 року у справі №918/703/23, від 02.07.2024 року у справі №910/13579/23, від 14.05.2024 року у справі №917/1010/22).

Отже, зміна істотних умов договору про закупівлю (збільшення ціни за одиницю товару) є правомірною виключно за таких умов:

(1) відбувається за згодою сторін, зокрема шляхом підписання додаткових угод до основного договору про закупівлю;

(2) збільшення ціни має бути пропорційне збільшенню ціни цього товару на ринку в разі коливання його ціни на ринку;

(3) коливання ціни такого товару на ринку має бути обґрунтоване і документально підтверджене постачальником;

(4) ціна за одиницю товару може збільшуватися не більше ніж на 10%;

(5) така зміна може відбуватися не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю;

(6) загальна сума (ціна) договору не повинна збільшуватися.

У розрізі наведеного колегія суддів відзначає, що метою Закону України «Про публічні закупівлі» є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобіганні проявам корупції в цій сфері та розвитку добросовісної конкуренції, оскільки продавці з метою перемоги можуть під час проведення процедури закупівлі пропонувати ціну товару, яка нижча за ринкову, а в подальшому, після укладення договору про закупівлю, вимагати збільшити цю ціну, мотивуючи коливаннями ціни такого товару на ринку (постанови Верховного Суду: від 10.12.2024 року у справі №924/413/24, від 15.10.2024 року у справі №918/18/24, від 08.10.2024 року у справі №918/728/23).

Тендер проводиться не лише для того, щоб закупівля була проведена на максимально вигідних для держави умовах, але й для того, щоб забезпечити однакову можливість усім суб`єктам господарювання продавати свої товари, роботи чи послуги державі.

Колегія суддів ураховує, що застосування підходу, який передбачає можливість збільшувати ціну за одиницю товару більше ніж на 10 % пропорційно збільшенню ціни товару на ринку, у разі коливання ціни цього товару, спотворюватиме принцип добросовісної конкуренції серед учасників.

Укладення додаткових угод до договору про закупівлю щодо зміни ціни на товар із урахуванням подібного підходу спотворюватиме результати торгів та зводитиме нанівець економію, яку було отримано під час підписання договору, та, як наслідок, робитиме результат закупівлі невизначеним й зумовлюватиме неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та статтею 5 Закону України «Про публічні закупівлі».

Окрім того, збільшення ціни може призвести до того, що кількість товарів настільки зменшиться, що виконання договору закупівлі в такому обсязі не відповідатиме господарській меті укладення замовником договору закупівлі.

Отже, дотримання сторонами договору про закупівлю імперативних вимог пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», що передбачає спосіб та порядок зміни ціни за одиницю товару, є обов`язковим. Відповідно, у разі порушення таких вимог можуть наставити правові наслідки, передбачені статтями 215, 216 ЦК України.

Відповідно до комерційної пропозиції, яка є додатком № 2 до договору, тариф електричної енергії визначений за ціною 3,209604 грн за 1 кВт/год.

В подальшому, між ТОВ «Київська обласна ЕК» та КУ СОР «Кролевецький будинок-інтернат» укладено низку додаткових угод, якими збільшено первісну ціну товару в Договорі, що була визначена за результатами проведеної закупівлі, а саме:

- додаткова угода № 1 від 15.11.2021, якою внесено зміни до істотних умов договору про закупівлю електричної енергії споживачу №430035501 від 01.11.2021 шляхом збільшення ціни за 1 кВт/год. електричної енергії з 3,209604 грн до 3,5302 грн з ПДВ (тобто, на 9,99 % від початкової ціни). Вказана угода застосовується до правовідносин, які виникли між сторонами з 01.11.2021;

- додаткова угода № 2 від 16.11.2021, якою внесено зміни до істотних умов договору про закупівлю електричної енергії споживачу №430035501 від 01.11.2021 шляхом збільшення ціни за 1 кВт/год. електричної енергії з 3,5302 грн до 3,8829 грн з ПДВ (тобто, на 20,98 % від початкової ціни). Вказана угода застосовується до правовідносин, які виникли між сторонами з 01.11.2021;

- додаткова угода № 3 від 08.12.2021, якою внесено зміни до істотних умов договору про закупівлю електричної енергії споживачу №430035501 від 01.11.2021 шляхом збільшення ціни за 1 кВт/год. електричної енергії з 3,8829 грн до 4,27 грн з ПДВ (тобто, на 33,04 % від початкової ціни). Вказана угода застосовується до правовідносин, які виникли між сторонами з 01.12.2021;

- додаткова угода № 4 від 08.12.2021, якою внесено зміни до істотних умов договору про закупівлю електричної енергії споживачу №430035501 від 01.11.2021 шляхом збільшення ціни за 1 кВт/год. електричної енергії з 4,27 грн до 4,70 грн з ПДВ (тобто, на 46,44 % від початкової ціни). Вказана угода застосовується до правовідносин, які виникли між сторонами з 01.12.2021.

Таким чином, згідно з укладеними додатковими угодам до договору ціну електричної енергії збільшено з 3,209604 грн з ПДВ за 1 кВт/год. до 4,70 грн з ПДВ, що призвело до значного підвищення ціни.

При цьому, перевищення 10 % порогу збільшення ціни договору відбулося уже в результаті укладення додаткової угоди № 2 до договору.

Колегія суддів не враховує посилання відповідача на роз`яснення Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 16.04.2014 р. № 3302- 05/11961-07, від 07.04.2015 р. № 3302-05/11398-07, від 27.10.2016 р. № 3302- 06/34307- 06, від 24.11.2020 р. № 3304-04/69987-06, які відрізняється від позиції Верховного Суду щодо застосування цієї норми права, оскільки позиція Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, викладена в листах, не є нормативно-правовим актом і тому не створювала та не створює для осіб жодних прав чи обов`язків щодо дотримання визначеної у них інформації.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною п`ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

З огляду на викладене надання Міністерством економічного розвитку і торгівлі України листів або роз`яснень, які суперечать висновку щодо застосування норм права, викладеному у постановах Верховного Суду, прямо порушує наведені вище правові приписи та жодним чином не може вплинути на правильність застосування норм закону.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2025 у справі № 920/19/24, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2021 у справі № 927/491/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.09.2024 у справі № 922/2497/23, від 26.02.2026 у справі №918/684/24.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов мотивованого висновку про наявність фактичних та правових підстав для задоволення позовних вимог прокурора про визнання недійсними укладених відповідачами додаткових угод №2-4 до договору про постачання електричної енергії споживачу №430035501 від 01.11.2021, як таких, що укладені з порушенням приписів п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі».

При цьому, зазначення судом першої інстанції у мотивувальній частині оскаржуваного рішення на постачання природного газу замість постачання електричної енергії споживачу є технічними описками, які не впливають на зміст, мотиви та суть прийнятого у справі судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Велика Палата Верховного Суду у пункті 82 постанови від 24.01.2024 у справі №922/2321/22 зазначила, що грошові кошти (різниця між ціною за одиницю товару передбачена договором і додатковою угодою) є такими, що були безпідставно одержані відповідачем, підстава їх набуття відпала, а тому відповідач зобов`язаний їх повернути, що відповідає приписам статей 216, 1212 ЦК України.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи актів приймання-передачі електричної енергії, КУ СОР Кролевецький будинок-інтернат отримано:

- в рамках виконання додаткової угоди №2 від 16.11.2021 в листопаді 2021 року 17 136 кВт/год. (за ціною 3,730970 грн за 1 кВт/ год.) на загальну суму (з ПДВ) 76 720,68 грн;

- в рамках угоди №3 від 08.12.2021 електроенергія не поставлялась; -

в рамках виконання додаткової угоди №4 від 08.12.2021 в грудні 2021 року 27 154 кВт/год. (за ціною 3,92 за 1 кВт/год.) на загальну суму (з ПДВ) 127 731,08 грн.

Загалом, за Договором фактично було поставлено споживачу 44 290 кВт/ год., за що споживачем фактично сплачено 204 451,76 грн.

Враховуючи ціну за одиницю товару, визначену умовами додаткової угоди № 1, без врахування оскаржуваних додаткових угод, КУ СОР «Кролевецький будинок-інтернат» за 44 290 кВт/год. мала б сплатити 156 352,56 грн бюджетних коштів.

Отже, внаслідок підвищення цін на електричну енергію на підставі додаткових угод, які правомірно визнано судом першої інстанції недійсними, КУ СОР «Кролевецький будинок-інтернат» зайво сплатило ТОВ «Київська обласна ЕК» 48 099,21 грн.

Наразі наявна сформована судова практика про необхідність стягнення коштів за недопоставлений товар на користь розпорядників бюджетних коштів вищого рівня, зокрема постанова Верховного Суду від 09.08.2023 у справі № 924/1283/21.

Статтею 23 Бюджетного кодексу України встановлено, що усі бюджетні призначення втрачають чинність після закінчення бюджетного періоду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно із частиною четвертою статті 48 БК України зобов`язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов`язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до частини шостої цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов`язань є порушенням бюджетного законодавства. Витрати бюджету на покриття таких зобов`язань не здійснюються.

Відповідно до положення про КУ СОР Кролевецький будинок-інтернат для громадян похилого віку та осіб з інвалідністю (далі - установа), затвердженого розпорядженням голови Сумської обласної ради № 163 від 19.09.2024, установа заснована на майні спільної власності територіальних громад, сіл, селищ, міст Сумської області, управління якої здійснюється Сумською обласною радою (Власник) через уповноважений орган - голову Сумської обласної ради чи особу, що здійснює його повноваження (далі - Уповноважений орган). Установа знаходиться у функціональному підпорядкуванні структурного підрозділу з питань соціального захисту населення Сумської обласної державної адміністрації (далі - Орган функціонального підпорядкування).

Джерелом фінансування установи є видати з обласного бюджету, добровільні та благодійні пожертви юридичних та фізичних осіб (п.5.4 положення).

Отже, фінансування та оплата платіжних доручень за Договором здійснювались за рахунок коштів місцевого бюджету.

Таким чином, з урахуванням вимог ст. ст. 3, 23 Бюджетного кодексу України, безпідставно отримані в результаті укладення додаткових угод кошти мають бути повернуті в дохід місцевого бюджету шляхом їх повернення на рахунки Департаменту з питань соціальної політики Сумської обласної державної адміністрації.

З огляду на встановлені вище обставини недійсності спірних додаткових угод до Договору, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність фактичних правових підстав для стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Київська обласна енергопостачальна компанія" на користь Департаменту з питань соціальної політики Сумської обласної державної адміністрації 48 099 грн 21 коп.

Зазначена позиція узгоджується з правовими висновками, наведеними у Верховним Судом у постановах від 02.07.2026 у справі № 918/1230/25 та від 23.09.2026 у справі № 912/636/25.

Щодо тверджень апелянта про те, що судом першої інстанції судом безпідставно розглянуто справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, колегія суддів зазначає, що частиною першою статті 247 ГПК України визначено, що у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 ГПК України малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Водночас частиною другою статті 247 ГПК України також передбачено, що у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Отже, в порядку спрощеного позовного провадження можуть бути розглянуті не лише малозначні справи, а й інші справи за умови, що вони не віднесені до переліку справ, наведеному у частині четвертій статті 247 ГПК України (про банкрутство (неплатоспроможність); щодо процедури превентивної реструктуризації; у спорах, які виникають з корпоративних відносин, та спорах з правочинів щодо корпоративних прав (акцій); у спорах щодо захисту прав інтелектуальної власності, крім справ про стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; у спорах, що виникають з відносин, пов`язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції, крім випадків, передбачених статтею 252-1 цього Кодексу; у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних такою посадовою особою юридичній особі її діями (бездіяльністю); у спорах щодо приватизації державного чи комунального майна; в яких ціна позову перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 3-8 цієї частини).

При цьому слід враховувати, що згідно з частиною третьою статті 247 ГПК України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

У даному випадку, з огляду на предмет спору, ціну позову та категорію справи, а також враховуючи те, що дана справа не відноситься до переліку справ, зазначених у частині четвертій статті 247 ГПК України, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про можливість розгляду даної справи за правилами спрощеного позовного провадження та правомірно відхилив клопотання відповідача 1 про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін.

При цьому, колегія суддів погоджується із відхиленням судом першої інстанції клопотання відповідача 1 про зупинення провадження у справі №920/595/26 до набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України за результатами розгляду конституційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "УКР ГАЗ РЕСУРС", яка зареєстрована 6 квітня 2026 року за вх. № 16/178, з мотивів, викладених у описовій частині даної постанови.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За наведених вище обставин, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, наведених в оскаржуваному рішенні, а тому відсутні підстави для скасування або зміни рішення Господарського суду Сумської області від 10.06.2026 у справі №920/595/26.

Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ :

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Київська обласна енергопостачальна компанія" на рішення Господарського суду Сумської області від 10.06.2026 у справі №920/595/26 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Сумської області від 10.06.2026 у справі №920/595/26 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Матеріали справи №920/595/26 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повна постанова складена 19.10.2026 у зв`язку із перебуванням судді Руденко М.А. у відпустці з 01.10.2026 по 16.10.2026.

Головуючий суддя М.А. Барсук

Судді М.А. Руденко

Є.Ю. Пономаренко

Оригінал: reyestr.court.gov.ua