Постанова від 19 жовтня 2026 р. у справі №910/2260/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" жовтня 2026 р. Справа№ 910/2260/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Владимиренко С.В.

Суліма В.В.

розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Державної міграційної служби України

на рішення Господарського суду міста Києва від 04.05.2026

у справі № 910/2260/26 (суддя Шкурдова Л.М.)

за позовом Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго»

до Державної міграційної служби України

про стягнення 106 204,14 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2026 року Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної міграційної служби України (далі -відповідач) про стягнення 106 204,14 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» в частині здійснення розрахунків за спожиту протягом лютого-квітня 2022 р. електричну енергію, у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 72 773,09 грн. основного боргу, 14 070,20 грн. інфляційних втрат, 19 360,85 грн. 15% річних.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.05.2026 у справі № 910/2260/26 позовні вимоги Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» задоволено повністю.

Стягнуто з Державної міграційної служби України на користь Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» 72 773,09 грн основного боргу, 14 070,20 грн інфляційних втрат, 19 360,85 грн 15 % річних та 2 662,40 грн судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції встановив, що у період з лютого по квітень 2022 року відповідач споживав електричну енергію, постачання якої здійснювалося позивачем як постачальником «останньої надії», однак свої зобов`язання щодо її оплати належним чином не виконав, унаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 72 773,09 грн.

При цьому, суд першої інстанції відхилив заперечення відповідача щодо неналежного направлення договору, рахунків та актів купівлі-продажу електричної енергії, зазначивши, що відповідні документи направлялися позивачем на електронну адресу відповідача, а умовами комерційної пропозиції № 5 від 08.10.2021 передбачено можливість направлення рахунків засобами електронного зв`язку, а також обов`язок споживача здійснювати оплату спожитої електричної енергії самостійно у разі неотримання рахунку.

Крім того, місцевий господарський суд зазначив, що фінансування відповідача за рахунок коштів державного бюджету та особливості реєстрації бюджетних зобов`язань не звільняють його від обов`язку оплатити фактично спожиту електричну енергію.

Встановивши факт порушення відповідачем грошового зобов`язання, суд першої інстанції, керуючись положеннями статей 611, 612, 625 Цивільного кодексу України та пунктом 7.4 комерційної пропозиції № 5 від 08.10.2021, перевірив розрахунки заявлених до стягнення інфляційних втрат і 15 % річних, визнав їх обґрунтованими та арифметично правильними.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність факту неналежного виконання відповідачем зобов`язань з оплати спожитої електричної енергії та наявність правових підстав для стягнення заявлених позивачем сум основного боргу, інфляційних втрат і 15 % річних у повному обсязі.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись із рішенням Господарського суду міста Києва від 04.05.2026 у справі № 910/2260/26, Державна міграційна служба України звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» в повному обсязі.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, скаржник посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, неповне з`ясування обставин справи та неналежну оцінку доказів.

Апелянт зазначає, що про віднесення Державної міграційної служби України до категорії споживачів постачальника «останньої надії» йому стало відомо лише після отримання листа позивача від 31.08.2022 № 44/09-2437/ПОН, до якого було додано проєкт договору, комерційну пропозицію № 5, додаткову угоду та протокол переговорів. Водночас, рахунки на оплату електричної енергії за лютий-квітень 2022 року та відповідні акти купівлі-продажу електричної енергії відповідачу належним чином не надходили.

Скаржник наголошує, що позивачем не дотримано передбаченого договором, комерційною пропозицією та Правилами роздрібного ринку електричної енергії порядку оформлення і направлення платіжних документів, необхідних для здійснення розрахунків. При цьому, надані позивачем знімки екрана щодо направлення документів на електронну адресу info@dmsu.gov.ua, на думку апелянта, не підтверджують належного вручення таких документів та не відповідають вимогам законодавства про електронні документи й електронний документообіг.

Крім того, апелянт зазначає, що надіслані позивачем документи, зокрема додаткова угода, містили некоректно визначений період постачання електричної енергії, який перевищував установлений законодавством строк постачання постачальником «останньої надії» у 90 днів та охоплював період, протягом якого відповідач уже мав договірні відносини з іншим електропостачальником.

Скаржник також посилається на свій статус центрального органу виконавчої влади, що фінансується за рахунок державного бюджету, та зазначає, що здійснення платежів можливе виключно з дотриманням вимог бюджетного законодавства, зокрема, після належної реєстрації бюджетних зобов`язань в органах Державної казначейської служби України. За твердженням скаржника, ненадання позивачем належно оформлених первинних документів унеможливило своєчасну реєстрацію відповідних бюджетних зобов`язань та проведення розрахунків.

Також апелянт заперечує правомірність стягнення 15 % річних та інфляційних втрат, зазначаючи, що суд першої інстанції не врахував причини виникнення прострочення, поведінки самого позивача, особливостей бюджетного фінансування відповідача та характеру договору як публічного договору приєднання, на умови якого споживач не мав можливості впливати.

На переконання скаржника, застосування передбачених комерційною пропозицією 15 % річних без оцінки їх співмірності з наслідками порушення зобов`язання суперечить принципам справедливості, добросовісності та розумності, а тому відповідні нарахування є надмірними та необґрунтованими.

З огляду на викладене, апелянт вважає, що суд першої інстанції передчасно дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, не надав належної оцінки запереченням відповідача та неправильно застосував положення матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку з чим оскаржуване рішення підлягає скасуванню.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

У свою чергу, Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» у відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти її задоволення, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, ухваленим із правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, та просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Позивач зазначає, що відповідно до статті 64 Закону України «Про ринок електричної енергії» та Правил роздрібного ринку електричної енергії договір про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» є публічним договором приєднання та вважається укладеним із початку фактичного постачання електричної енергії споживачу, незалежно від підписання сторонами його письмового примірника.

На переконання позивача, оскільки у період із лютого по квітень 2022 року відповідач не мав укладеного договору з іншим електропостачальником та фактично споживав електричну енергію, між сторонами виникли договірні правовідносини, а у відповідача - обов`язок оплатити її вартість.

Заперечуючи проти доводів апелянта щодо неналежного направлення договірних і розрахункових документів, позивач зазначає, що проєкт договору з додатками було направлено відповідачу 17.05.2022 на електронну адресу та 31.08.2022 на юридичну адресу, а рахунки й акти купівлі-продажу електричної енергії за відповідні розрахункові періоди направлялися на електронну адресу info@dmsu.gov.ua 25.04.2022, 16.05.2022 та 31.05.2022.

При цьому, позивач посилається на положення комерційної пропозиції № 5 від 08.10.2021, якою передбачено можливість направлення рахунків засобами електронного зв`язку, а також обов`язок споживача здійснювати оплату електричної енергії самостійно у разі неотримання рахунку.

Щодо доводів скаржника про перевищення встановленого законодавством 90-денного строку постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» позивач зазначає, що в період дії воєнного стану особливості такого постачання регулювалися наказом Міністерства енергетики України від 13.04.2022 № 148, положення якого передбачали продовження постачання електричної енергії споживачам, у яких був відсутній електропостачальник, зокрема і тим, які станом на 04.03.2022 перебували на постачанні постачальника «останньої надії».

Позивач також вважає безпідставними посилання відповідача на особливості бюджетного фінансування та неможливість реєстрації бюджетних зобов`язань, оскільки такі обставини не звільняють споживача від обов`язку оплатити фактично спожиту електричну енергію та належним чином виконати грошове зобов`язання.

Крім того, позивач заперечує проти доводів апелянта щодо необґрунтованості нарахування 15 % річних та інфляційних втрат, посилаючись на порушення відповідачем строків виконання грошового зобов`язання, а саме положення статті 625 Цивільного кодексу України та умов комерційної пропозиції № 5 від 08.10.2021.

Узагальнені доводи відповіді на відзив на апеляційну скаргу

У відповіді на відзив на апеляційну скаргу Державна міграційна служба України заперечувалапроти доводів позивача, викладених у відзиві, та підтримала правову позицію щодо незаконності й необґрунтованості рішення суду першої інстанції.

Скаржник повторно наголошує, що, як центральний орган виконавчої влади та розпорядник бюджетних коштів, зобов`язаний здійснювати видатки виключно з дотриманням вимог бюджетного законодавства, зокрема, на підставі належним чином оформлених документів, необхідних для реєстрації бюджетних зобов`язань в органах Державної казначейської служби України.

На переконання відповідача, неналежне оформлення та несвоєчасне направлення позивачем договору, рахунків і актів купівлі-продажу електричної енергії унеможливили своєчасну реєстрацію бюджетних зобов`язань та проведення розрахунків за спожиту електричну енергію протягом лютого-квітня 2022 року.

Також скаржник зазначив, що визначений у додатковій угоді період постачання електричної енергії до 24.06.2022 не відповідав фактичним договірним відносинам сторін, оскільки з 01.05.2022 відповідач мав чинні договірні зобов`язання з іншим електропостачальником. При цьому, посилання позивача на наказ Міністерства енергетики України від 13.04.2022 № 148, який набрав чинності 06.05.2022, на думку скаржника, не обґрунтовує саме такого кінцевого строку постачання.

Заперечуючи належність доказів направлення розрахункових документів електронною поштою, відповідач вказував, що позивач не довів використання електронної адреси info@dmsu.gov.ua як офіційного засобу зв`язку з Державною міграційною службою України саме на дати ймовірного направлення документів у квітні-травні 2022 року. Надані знімки екрана, на переконання скаржника, не підтверджують ані фактичного направлення всіх зазначених документів, ані їх змісту та належного оформлення відповідно до вимог законодавства про електронний документообіг.

Крім того, відповідач наголошував, що суд першої інстанції не врахував відсутності належних підтвердних документів, необхідних для здійснення бюджетних платежів, та безпідставно поклав негативні наслідки неналежного виконання позивачем власних договірних обов`язків виключно на споживача.

Щодо нарахування 15 % річних скаржник посилався на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, та зазначив, що суд першої інстанції не перевірив співмірності підвищеного договірного розміру процентів наслідкам порушення грошового зобов`язання, не врахував поведінки сторін і принципів справедливості, добросовісності та розумності.

Водночас, відповідач зауважив, що не наполягає на звільненні від виконання грошового зобов`язання виключно з огляду на свій статус бюджетної установи, проте вважав, що особливості бюджетного фінансування та неналежне виконання позивачем обов`язків щодо оформлення первинних документів підлягають урахуванню під час оцінки причин прострочення та вирішення питання про стягнення 15 % річних.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.05.2026 апеляційну скаргу Державної міграційної служби України на рішення Господарського суду міста Києва від 04.05.2026 у справі № 910/2260/26 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Майданевич А.Г., суддів Коротун О.М. Сулім В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.05.2026 апеляційну скаргу Державної міграційної служби України на рішення Господарського суду міста Києва від 04.05.2026 у справі № 910/2260/26 залишено без руху.

01.06.2026 від Державної міграційної служби України до Північного апеляційного господарського суду надійшло клопотання про усунення недоліків з доказами сплати судового збору у розмірі 798,72 грн (платіжні інструкції від 28.05.2026 за №20938, 20939).

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державної міграційної служби України на рішення Господарського суду міста Києва від 04.05.2026 у справі № 910/2260/26 та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання).

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.08.2026, у зв`язку з перебуванням судді Коротун О.М. у відпустці з 03.08.2026 по 07.08.2026, апеляційну скаргу Державної міграційної служби України на рішення Господарського суду міста Києва від 04.05.2026 у справі № 910/2260/26 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Майданевич А.Г., суддів Владимиренко С.В., Сулім В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.08.2026 апеляційну скаргу Державної міграційної служби України на рішення Господарського суду міста Києва від 04.05.2026 у справі № 910/2260/26 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Майданевич А.Г., суддів Владимиренко С.В., Сулім В.В.

З огляду на наявність у матеріалах справи належних доказів повідомлення сторін про розгляд апеляційної скарги у порядку письмового провадження та закінчення процесуальних строків на подання до суду документів, встановлених ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.06.2026, колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги по суті.

Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Згідно зі статтею 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Європейський суд щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

Враховуючи викладене, воєнний стан в Україні та обмеження спричинені цим станом, з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, справа №910/2260/26 розглядалась протягом розумного строку.

Так, колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга відповідача в межах викладених скаржником доводів та вимог не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

Судом першої інстанції встановлено, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.12.2018 № 1023-р (зі змінами) Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» визначено постачальником «останньої надії». На підставі постанови НКРЕКП від 06.11.2018 № 1344 позивачу видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії споживачам.

Листом від 31.12.2021 № 3/01/21/43644 ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі», яке виконує функції адміністратора комерційного обліку, повідомило позивача про віднесення Державної міграційної служби України до категорії споживачів, постачання електричної енергії яким із 01.01.2022 здійснюється постачальником «останньої надії».

ДПЗД «Укрінтеренерго» на своєму офіційному веб-сайті оприлюднило публічну оферту, зокрема, договір про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» та комерційну пропозицію № 5 від 08.10.2021, яка є додатком до договору.

Судом першої інстанції встановлено, що у період із 01.02.2022 по 30.04.2022 у Державної міграційної служби України був відсутній укладений договір з іншим електропостачальником, у зв`язку з чим між позивачем як постачальником «останньої надії» та відповідачем, як споживачем, виникли договірні правовідносини з постачання електричної енергії.

За умовами договору постачальник продає електричну енергію для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач зобов`язується оплачувати вартість спожитої електричної енергії та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору й комерційної пропозиції.

Пунктами 5.1, 5.2 та 5.8 договору передбачено, що розрахунки за електричну енергію здійснюються за цінами, визначеними відповідно до затвердженої Регулятором методики та комерційної пропозиції, а розрахунковим періодом є календарний місяць.

Відповідно до пункту 5.10 договору оплата виставленого постачальником рахунку здійснюється споживачем у строки, визначені рахунком, але не менше п`яти робочих днів із дати його отримання, або протягом п`яти робочих днів від строку оплати, зазначеного у прийнятій споживачем комерційній пропозиції.

Згідно з пунктом 4.2 комерційної пропозиції № 5 від 08.10.2021 остаточний розрахунок за спожиту електричну енергію здійснюється на підставі виставленого постачальником рахунку до 14-го числа включно місяця, наступного за розрахунковим, або самостійно, без рахунку, не пізніше 20-го календарного дня після закінчення розрахункового періоду.

Пунктом 4.4 зазначеної комерційної пропозиції передбачено, що акт купівлі-продажу електричної енергії складається на підставі даних про фактичне споживання електричної енергії, визначених оператором системи розподілу, який виконує функції адміністратора комерційного обліку. У разі наявності зауважень до акта споживач оформлює протокол розбіжностей. Неповернення підписаного акта або його непідписання у встановлений строк відповідно до умов комерційної пропозиції є підставою вважати такий документ узгодженим.

Пунктом 7.4 комерційної пропозиції № 5 від 08.10.2021 встановлено, що споживач, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу постачальника зобов`язаний сплатити суму заборгованості з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також 15 % річних від простроченої суми.

На виконання умов договору позивач на підставі даних комерційного обліку, отриманих від ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі», оформив документи щодо фактичного споживання відповідачем електричної енергії за лютий-квітень 2022 року, а саме:

- за лютий 2022 року: акт купівлі-продажу електричної енергії № 022635 від 28.02.2022, коригувальні акти № 31597 від 19.12.2022 та № 55859 від 30.04.2024, рахунок № 000037508470/08/К02/63637 від 08.05.2024. Обсяг споживання - 7 909 кВт·год, вартість - 42 413,15 грн.

- за березень 2022 року: акт купівлі-продажу електричної енергії № 023782 від 31.03.2022, коригувальні акти № 31598 від 19.12.2022 та № 55860 від 30.04.2024, рахунок № 000037508470/08/К03/63638 від 08.05.2024. Обсяг споживання - 5 033 кВт·год, вартість - 21 519,70 грн.

-за квітень 2022 року: акт купівлі-продажу електричної енергії № 024130 від 30.04.2022, коригувальні акти № 31603 від 19.12.2022 та № 55861 від 30.04.2024, рахунок № 000037508470/08/О04/31639 від 31.05.2022. Обсяг споживання - 2 277 кВт·год, вартість - 8 840,24 грн.

Загальний обсяг електричної енергії за зазначений період становить 15 219 кВт·год, а її вартість - 72 773,09 грн.

Позивач зазначив, що 17.05.2022 він направив на електронну адресу відповідача info@dmsu.gov.ua примірник договору про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії», додаткову угоду, комерційну пропозицію та протокол.

Крім того, листом від 31.08.2022 № 44/09-2437/ПОН позивач направив на юридичну адресу відповідача проєкт договору з відповідними додатками, комерційну пропозицію, протокол переговорів щодо закупівлі електричної енергії та додаткову угоду № 1.

Рахунки та акти за лютий, березень і квітень 2022 року направлялися відповідачу електронною поштою 25.04.2022, 16.05.2022 та 31.05.2022 відповідно.

Листом від 09.05.2024 № 44/10-1946/ПОН позивач направив відповідачу на електронну адресу info@dmsu.gov.ua коригувальні акти та рахунки на оплату електричної енергії за лютий-квітень 2022 року.

Однак, відповідач оплату вартості спожитої електричної енергії у розмірі 72 773,09 грн не здійснив.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов`язання позивач нарахував 14 070,20 грн інфляційних втрат та 19 360,85 грн 15 % річних.

Несплата відповідачем вартості спожитої електричної енергії та нарахованих у зв`язку з простроченням платежів, стала підставою для звернення ДПЗД «Укрінтеренерго» до Господарського суду міста Києва з відповідним позовом.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Переглянувши оскаржуване рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частин першої та другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Предметом спору у цій справі є вимоги Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» до Державної міграційної служби України про стягнення заборгованості за електричну енергію, спожиту протягом лютого-квітня 2022 року, а також інфляційних втрат і 15 % річних у зв`язку з порушенням строків виконання грошового зобов`язання.

Спірними між сторонами є питання виникнення договірних правовідносин, належного виконання постачальником обов`язку щодо оформлення та направлення розрахункових документів, можливості здійснення відповідачем оплати з урахуванням вимог бюджетного законодавства, а також наявності підстав для застосування наслідків прострочення грошового зобов`язання.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договорів та інших правочинів, а також безпосередньо з актів цивільного законодавства.

За змістом статей 509, 525, 526, 629 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, одностороння відмова від його виконання не допускається, а договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відносини, пов`язані з постачанням електричної енергії споживачам, регулюються Законом України «Про ринок електричної енергії» та Правилами роздрібного ринку електричної енергії, затвердженими постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312.

Відповідно до частини шостої статті 64 Закону України «Про ринок електричної енергії» постачальник «останньої надії» здійснює постачання електричної енергії в порядку, визначеному правилами роздрібного ринку, на умовах типового договору постачання електричної енергії постачальником «останньої надії», який є публічним договором приєднання.

За приписами частин восьмої та дев`ятої статті 64 зазначеного Закону постачальник «останньої надії» здійснює постачання електричної енергії з моменту припинення постачання попереднім електропостачальником, а договір між постачальником «останньої надії» та споживачем вважається укладеним із початку фактичного постачання електричної енергії такому споживачу.

Аналогічні положення містяться у пункті 3.4.4 глави 3.4 розділу III Правил роздрібного ринку електричної енергії.

Таким чином, особливістю договору постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» є те, що його укладення відбувається в силу закону внаслідок фактичного постачання електричної енергії споживачу за відсутності постачання іншим електропостачальником та не потребує обов`язкового підписання сторонами окремого письмового примірника договору.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» листом від 31.12.2021 № 3/01/21/43644 повідомило позивача про віднесення Державної міграційної служби України до категорії споживачів, постачання електричної енергії яким здійснює постачальник «останньої надії» з 01.01.2022.

Матеріалами справи підтверджується, що протягом лютого-квітня 2022 року відповідач споживав електричну енергію, постачання якої здійснювалося ДПЗД «Укрінтеренерго».

Доказів укладення відповідачем договору з іншим електропостачальником саме протягом спірного періоду матеріали справи не містять.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про виникнення між сторонами договірних правовідносин із постачання електричної енергії постачальником «останньої надії».

Доводи відповідача про те, що Державна міграційна служба України дізналася про постачання електричної енергії позивачем лише після отримання листа від 31.08.2022 № 44/09-2437/ПОН, наведеного висновку не спростовують, оскільки момент виникнення договірних відносин визначається спеціальними положеннями Закону України «Про ринок електричної енергії» та не залежить від дати отримання споживачем письмового примірника договору.

Відповідно до пункту 4.12 розділу IV Правил роздрібного ринку електричної енергії розрахунки між споживачем та електропостачальником здійснюються згідно з даними, отриманими від адміністратора комерційного обліку, про обсяги поставленої та купленої електричної енергії.

Як встановлено судом першої інстанції, на підставі даних комерційного обліку, отриманих від ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі», позивачем складено акти купівлі-продажу електричної енергії за лютий, березень та квітень 2022 року, а також відповідні коригувальні акти.

Як вбачається з матеріалів справи, вартість електричної енергії, спожитої відповідачем у лютому 2022 року, становить 42 413,15 грн, у березні 2022 року - 21 519,70 грн, у квітні 2022 року - 8 840,24 грн, а загальна сума заборгованості у розмірі 72 773,09 грн.

Наведені обсяги споживання визначено на підставі даних оператора системи розподілу, а відповідні суми відображено у складених позивачем розрахункових документах.

При цьому, відповідачем не надано доказів, які б спростовували обсяги фактично спожитої електричної енергії, підтверджували її постачання іншим електропостачальником протягом спірного періоду або свідчили про оплату заявленої до стягнення заборгованості.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про доведеність факту постачання електричної енергії та наявність у відповідача обов`язку оплатити її вартість.

Щодо доводів апелянта про неналежне направлення договору, рахунків та актів купівлі-продажу електричної енергії, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до пункту 4.1 комерційної пропозиції № 5 від 08.10.2021 у разі неотримання рахунку споживач зобов`язаний здійснити оплату самостійно, без рахунку, виходячи з прогнозованого обсягу споживання електричної енергії та чинної у відповідному розрахунковому періоді ціни.

Крім того, пунктом 4.2 комерційної пропозиції передбачено здійснення остаточного розрахунку за спожиту електричну енергію на підставі виставленого постачальником рахунку до 14-го числа включно місяця, наступного за розрахунковим, або самостійно, без рахунку, не пізніше 20-го календарного дня після закінчення розрахункового періоду.

Отже, умовами договору прямо передбачено обов`язок споживача здійснювати оплату спожитої електричної енергії, у тому числі за відсутності отриманого рахунку.

Зазначене спростовує твердження відповідача про те, що сам факт неотримання рахунків виключав виникнення обов`язку з оплати електричної енергії.

Водночас, судом першої інстанції встановлено, що позивачем здійснювалося направлення договору, рахунків та актів на електронну адресу відповідача info@dmsu.gov.ua, зокрема, у квітні-травні 2022 року, а також направлення коригувальних документів листом від 09.05.2024 № 44/10-1946/ПОН.

Пунктом 4.3 комерційної пропозиції № 5 передбачено можливість направлення рахунків засобами електронної пошти відповідно до пункту 16.2 цієї комерційної пропозиції.

Згідно із зазначеними умовами для електронного листування може використовуватися електронна адреса споживача, зазначена на його веб-сайті, надана ним постачальнику або оператором системи.

Колегія суддів враховує, що суд першої інстанції встановив наявність електронної адреси info@dmsu.gov.ua на офіційному вебсайті відповідача та визнав допустимим направлення документів із використанням цієї адреси.

Відповідно до статті 96 Господарського процесуального кодексу України електронними доказами є інформація в електронній формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема електронні повідомлення.

Саме по собі подання електронного повідомлення у вигляді знімка екрана не є безумовною підставою для відхилення такого доказу. Водночас належність, допустимість, достовірність та вірогідність відповідного доказу підлягають оцінці судом з урахуванням його змісту та інших наявних у справі доказів.

Тому, посилання відповідача на відсутність електронного підпису на знімках екрана електронних повідомлень саме по собі не спростовує можливості їх оцінки судом як доказів електронного листування.

Разом із тим, колегія суддів зазначає, що питання підтвердження направлення конкретних розрахункових документів та питання існування грошового зобов`язання з оплати фактично спожитої електричної енергії не є тотожними.

Навіть за відсутності окремого підтвердження отримання певного рахунку споживач не звільняється від виконання передбаченого договором обов`язку здійснювати оплату електричної енергії, зокрема самостійно, без рахунку, у строки, встановлені комерційною пропозицією.

Отже, наведені доводи апеляційної скарги не спростовують встановленого факту виникнення між сторонами договірних правовідносин, споживання відповідачем електричної енергії та наявності основного грошового зобов`язання з її оплати.

Колегія суддів також відхиляє доводи відповідача про те, що зазначення у додатковій угоді періоду постачання електричної енергії до 24.06.2022 свідчить про відсутність підстав для стягнення заявленої заборгованості.

Статтею 64 Закону України «Про ринок електричної енергії» передбачено обмеження строку постачання електричної енергії постачальником «останньої надії».

Водночас, предметом розгляду у цій справі є стягнення вартості електричної енергії, фактично спожитої протягом лютого-квітня 2022 року, а не за весь період, зазначений у додатковій угоді.

Наявність у відповідача договірних відносин з іншим електропостачальником починаючи з 01.05.2022 не спростовує факту постачання електричної енергії позивачем протягом попереднього періоду.

При цьому колегія, суддів ураховує, що наказом Міністерства енергетики України від 13.04.2022 № 148, який набрав чинності 06.05.2022, було врегульовано особливості постачання електричної енергії споживачам у період дії воєнного стану, зокрема щодо продовження постачання постачальником «останньої надії» споживачам, у яких відсутній інший електропостачальник.

Однак, наведений нормативно-правовий акт не є визначальною підставою для встановлення обов`язку відповідача оплатити електричну енергію, спожиту протягом лютого-квітня 2022 року, оскільки відповідний обов`язок виник із фактичного постачання електричної енергії та договірних правовідносин сторін відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії».

За таких обставин саме по собі зазначення у додатковій угоді кінцевої дати постачання 24.06.2022 не спростовує встановленого факту постачання електричної енергії протягом спірного періоду та не є підставою для звільнення відповідача від оплати її вартості.

Щодо доводів відповідача про неможливість здійснення оплати через відсутність належним чином оформлених документів для реєстрації бюджетних зобов`язань, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до статей 48, 49 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі з дотриманням установленого бюджетним законодавством порядку.

Водночас, зазначені норми регулюють бюджетні правовідносини та порядок використання бюджетних коштів, проте не передбачають звільнення розпорядника бюджетних коштів від виконання цивільного зобов`язання з оплати фактично отриманого товару.

За приписами статті 617 Цивільного кодексу України відсутність у боржника необхідних коштів не є обставиною, яка звільняє його від відповідальності за порушення зобов`язання.

Крім того, відповідно до частини першої статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Отже, фінансування відповідача за рахунок коштів державного бюджету не змінює правової природи зобов`язання з оплати спожитої електричної енергії та не усуває обов`язку його належного виконання.

Посилання відповідача на необхідність дотримання встановленого порядку реєстрації бюджетних зобов`язань не спростовує обставин фактичного постачання електричної енергії та існування заборгованості.

Колегія суддів також враховує, що відповідач у відповіді на відзив не заперечував існування обов`язку виконувати грошові зобов`язання виключно з огляду на свій статус бюджетної установи, однак пов`язував неможливість своєчасної оплати з неналежним оформленням та направленням позивачем розрахункових документів.

Разом із тим, наведені обставини не спростовують установленого факту споживання електричної енергії та не свідчать про припинення відповідного грошового зобов`язання.

При цьому, відповідачем не доведено здійснення оплати вартості спожитої електричної енергії або наявності інших передбачених законом підстав припинення відповідного зобов`язання.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог у частині стягнення 72 773,09 грн основного боргу.

Поряд із цим, позивачем заявлено до стягнення 14 070,20 грн інфляційних втрат та 19 360,85 грн 15 % річних.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, установлений договором або законом.

Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 7.4 комерційної пропозиції № 5 від 08.10.2021 передбачено обов`язок споживача, який прострочив виконання грошового зобов`язання, сплатити суму заборгованості з урахуванням індексу інфляції, а також 15 % річних від простроченої суми.

Отже, встановлений комерційною пропозицією розмір процентів річних відповідає положенням частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, яка допускає визначення договором іншого розміру процентів.

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку, 15 % річних у розмірі 19 360,85 грн нараховано за період із 17.05.2024 по 23.02.2026, а інфляційні втрати в розмірі 14 070,20 грн - за період із 17.05.2024 по 31.01.2026.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 4.2 комерційної пропозиції № 5 від 08.10.2021 обов`язок споживача здійснити остаточний розрахунок за фактично спожиту електричну енергію не поставлений у виключну залежність від отримання рахунку, оскільки умовами договору прямо передбачено можливість та обов`язок здійснення такого розрахунку самостійно, без рахунку, не пізніше 20-го календарного дня після закінчення розрахункового періоду.

Отже, ненадання доказів фактичного отримання відповідачем окремих рахунків саме по собі не виключає настання строку виконання грошового зобов`язання та його прострочення.

Як вбачається з матеріалів справи, заборгованість виникла внаслідок несплати вартості електричної енергії, фактично спожитої відповідачем протягом лютого-квітня 2022 року.

При цьому, позивачем здійснено коригування первісних обсягів та вартості електричної енергії, а заявлені до стягнення додаткові нарахування обчислено виходячи з остаточно визначеної суми заборгованості.

Водночас, нарахування 15 % річних та інфляційних втрат позивач здійснив лише з 17.05.2024, тобто за період, який розпочався значно пізніше встановлених комерційною пропозицією строків здійснення розрахунків за електричну енергію, спожиту у лютому-квітні 2022 року.

За таких обставин, доводи відповідача щодо відсутності доказів вручення рахунків 09.05.2024 самі по собі не спростовують факту порушення строків виконання грошового зобов`язання, передбачених умовами комерційної пропозиції.

Колегія суддів виходить із того, що підставою для застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, є прострочення виконання грошового зобов`язання, а не сам по собі факт отримання рахунку.

При цьому, нарахування здійснено на суму основної заборгованості 72 773,09 грн, яка відповідає остаточній вартості електричної енергії, визначеній з урахуванням коригувальних актів.

Доводи відповідача про відсутність підстав для стягнення 15 % річних та інфляційних втрат у зв`язку з особливостями бюджетного фінансування відхиляються колегією суддів, оскільки наведені обставини не звільняють боржника від передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України наслідків прострочення грошового зобов`язання.

Щодо посилання відповідача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 колегія суддів зазначає таке.

У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на необхідність дотримання принципів розумності, справедливості та пропорційності під час вирішення питання про можливість зменшення розміру відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Водночас, можливість зменшення процентів річних не означає обов`язку суду здійснювати таке зменшення в кожному випадку, коли встановлений договором розмір процентів перевищує три проценти річних, передбачені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України.

Вирішення відповідного питання потребує оцінки конкретних обставин справи, поведінки сторін, тривалості прострочення, співвідношення заявлених до стягнення сум та наслідків порушення зобов`язання.

У даній справі розмір 15 % річних передбачений умовами комерційної пропозиції, яка є невід`ємною частиною договору постачання електричної енергії постачальником «останньої надії».

Заявлена до стягнення сума 15 % річних становить 19 360,85 грн за основної заборгованості 72 773,09 грн, тобто приблизно 26,6 % основного боргу за весь заявлений період нарахування.

При цьому, 15 % річних не є одноразовим штрафом у відповідному розмірі, а обчислюються пропорційно тривалості прострочення виконання грошового зобов`язання.

Саме по собі наведене співвідношення сум не свідчить про очевидну неспівмірність заявлених процентів наслідкам порушення грошового зобов`язання.

Колегія суддів враховує, що відповідач протягом тривалого часу не здійснив оплату вартості фактично спожитої електричної енергії, а обставини щодо бюджетного фінансування та порядку оформлення розрахункових документів не доводять наявності підстав для звільнення його від наслідків прострочення.

При цьому, наведені відповідачем обставини не свідчать про таку винятковість правовідносин сторін або очевидну непропорційність заявленої суми процентів річних, які б зумовлювали необхідність зменшення передбаченого договором розміру процентів.

За таких обставин, колегія суддів не вбачає підстав для зменшення 15 % річних лише з мотивів, наведених відповідачем.

Щодо інфляційних втрат колегія суддів зазначає, що відповідні нарахування спрямовані на компенсацію знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів за період прострочення виконання грошового зобов`язання.

Отже, за наявності встановленого факту прострочення виконання грошового зобов`язання нарахування інфляційних втрат відповідає правовій природі відповідальності, передбаченої частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат та 15 % річних.

Оцінивши доводи сторін та наявні у справі докази відповідно до статей 73, 74, 76- 79, 86 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо виникнення між сторонами договірних правовідносин, фактичного постачання відповідачу електричної енергії, наявності основної заборгованості та правових підстав для застосування положень статті 625 Цивільного кодексу України.

Доводи апеляційної скарги щодо неналежного оформлення та направлення договірних і розрахункових документів, особливостей бюджетного фінансування, визначення періоду постачання електричної енергії та неспівмірності нарахованих 15 % річних не спростовують установлених судом першої інстанції обставин виникнення та невиконання відповідачем грошового зобов`язання.

Наведені скаржником заперечення отримали належну правову оцінку в межах апеляційного перегляду та не свідчать про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права чи допущення порушень норм процесуального права, які б зумовлювали скасування або зміну оскаржуваного рішення.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, а підстави для скасування або зміни оскаржуваного рішення відсутні.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість заявлених позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення.

На переконання колегії суддів апеляційного господарського суду, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, надав їм належну правову оцінку та дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних і допустимих доказах.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається.

Таким чином, апеляційна скарга Державної міграційної служби України на рішення Господарського суду міста Києва від 04.05.2026 у справі № 910/2260/26 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 04.05.2026 у справі № 910/2260/26 слід залишити без змін.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що, за загальним правилом, не підлягають касаційному оскарженню до Верховного Суду судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України на рішення Господарського суду міста Києва від 04.05.2026 у справі № 910/2260/26 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.05.2026 у справі № 910/2260/26 залишити без змін.

3. Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на апелянта.

4.Матеріали справи №910/2260/26 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді С.В. Владимиренко

В.В. Сулім