Постанова від 14 жовтня 2026 р. у справі №916/1081/26 — Південно-західний апеляційний господарський суд

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/1081/26

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Богатиря К.В.

суддів: Діброви Г.І., Ярош А.І.

секретар судового засідання Шаповал А.В.

за участю представників сторін у справі:

Від Департаменту цифрового розвитку, інформаційної політики та туризму Одеської обласної державної адміністрації – Мука О.А.

Від Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЙМ СКІЛ» - адвокат Присяжний В.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу: Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЙМ СКІЛ»

на рішення Господарського суду Одеської області від 05.08.2026, суддя суду першої інстанції Щавинська Ю.М., м. Одеса, повний текст постанови складено та підписано 17.08.2026

по справі №916/1081/26

за позовом Департаменту цифрового розвитку, інформаційної політики та туризму Одеської обласної державної адміністрації

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЙМ СКІЛ»

про стягнення 3 781 617,85 грн, –

ВСТАНОВИВ:

Описова частина.

Департамент цифрового розвитку, інформаційної політики та туризму Одеської обласної державної адміністрації звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЙМ СКІЛ» про стягнення пені у розмірі 3 781 617,85 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором № 25/09/2025 від 25.09.2025 щодо поставки 692 ноутбуків. Позивач зазначав, що товар мав бути поставлений не пізніше 01.12.2025, тоді як фактично його поставлено 24.12.2025, у зв`язку з чим відповідач допустив прострочення поставки на 22 календарні дні. На підставі пункту 7.2 договору позивач нарахував пеню в розмірі 1 % від вартості недопоставленого товару за кожний день прострочення.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 05.08.2026 позов задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЙМ СКІЛ» на користь Департаменту цифрового розвитку, інформаційної політики та туризму Одеської обласної державної адміністрації пеню у розмірі 1 000 000,00 грн та витрати зі сплати судового збору у розмірі 56 724,27 грн; у задоволенні решти позову відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що відповідач порушив погоджений сторонами строк поставки товару, а надані ним відомості про зміни у сфері експортного контролю не підтверджують наявності підстав для незастосування пені відповідно до пункту 7.3 договору. Суд також зазначив, що відповідач повідомив позивача про обставини, на які посилався як на причину прострочення, через два місяці після їх виникнення та не довів вчинення усіх залежних від нього дій для своєчасного постачання товару.

Водночас, врахувавши повне виконання зобов`язання з поставки, прийняття товару позивачем без зауважень, вжиття відповідачем заходів для остаточного виконання договору, відсутність доказів завдання позивачу збитків та необхідність дотримання балансу інтересів сторін, суд зменшив розмір пені до 1 000 000,00 грн.

Аргументи учасників справи.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЙМ СКІЛ» на рішення Господарського суду Одеської області від 05.08.2026 по справі №916/1081/26.

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції вирішив спір із застосуванням правового підходу, сформованого за чинності Господарського кодексу України, який втратив чинність 28.08.2025, та не застосував статтю 614 Цивільного кодексу України.

На думку апелянта, договір укладено 25.09.2025, прострочення виникло у грудні 2025 року, а тому спірні правовідносини мають регулюватися нормами Цивільного кодексу України з урахуванням принципу вини. При цьому висновок про те, що юридична особа здійснює господарську діяльність на власний ризик та повинна була передбачити ризики несвоєчасної поставки, апелянт вважає таким, що ґрунтується на нечинних положеннях Господарського кодексу України.

Також апелянт стверджує, що суд фактично не застосував пункт 7.3 договору, не визнавши його недійсним, та доповнив зміст цієї умови непогодженою сторонами вимогою щодо строку повідомлення замовника про відповідні обставини. На переконання ТОВ «ЕЙМ СКІЛ», воно довело вчинення усіх залежних від нього дій: 19.09.2025 здійснило замовлення товару в офіційного дистриб`ютора, 22.09.2025 отримало підтвердження прийняття замовлення виробником у роботу, після виникнення ускладнень повідомило позивача, надало підтвердні документи, пропонувало продовжити строк поставки або розірвати договір та поставило товар у повному обсязі.

Апелянт посилається на те, що правило Бюро промисловості та безпеки Міністерства торгівлі США, яке, за його твердженням, спричинило затримку виробництва, набрало чинності 29.09.2025, тобто після укладення договору, а отже не могло бути передбачене сторонами.

Крім того, відповідач вважає, що додатковою угодою № 2 від 24.12.2025 сторони змінили предмет договору, поставивши товар покращеної якості без зміни ціни, а відтак фактично змінили і дату поставки, оскільки передання оновленого товару не могло передувати даті укладення такої додаткової угоди. На думку апелянта, за цих обставин підстави для нарахування пені відсутні.

Апелянт також посилається на незастосування судом абзацу другого частини третьої статті 549 Цивільного кодексу України та вважає, що розмір пені за прострочення негрошового зобов`язання має обмежуватися подвійною обліковою ставкою Національного банку України. За наведеним ним розрахунком, граничний розмір пені за період з 02.12.2025 до 23.12.2025 становить 321 178,50 грн, що менше стягнутої судом суми у 1 000 000,00 грн.

На думку ТОВ «ЕЙМ СКІЛ», оскаржуване рішення не містить належної оцінки листу ТОВ «МТІ» від 27.11.2025, документам щодо розміщення замовлення та прийняття його виробником, доводу про різні нормативні акти Бюро промисловості та безпеки Міністерства торгівлі США, відсутності у позивача збитків і припинення зобов`язання належним виконанням. Апелянт також вказує на суперечливу, на його думку, поведінку позивача, який підтвердив чинність договору, не погодився на його розірвання, уклав додаткову угоду про заміну товару, прийняв товар без зауважень, а через шість днів пред`явив претензію щодо сплати пені.

Стосовно визначеного судом розміру пені відповідач зазначає про його неспівмірність наслідкам порушення. Зокрема, він посилається на повне виконання зобов`язання, прийняття позивачем товару покращеної якості за незмінною ціною, відсутність доказів збитків, ставку пені 1 % на день, сплату на користь позивача коштів за банківською гарантією у розмірі 515 675,40 грн, а також на те, що стягнення пені у сумі 1 000 000,00 грн може призвести до банкрутства товариства. Апелянт наголошує, що суд першої інстанції не навів мотивів, з яких визнав справедливим саме такий розмір пені.

Керуючись викладеним вище, апелянт просить рішення Господарського суду Одеської області від 05 серпня 2026 року у справі № 916/1081/26 в частині часткового задоволення позовних вимог скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю, а у разі відхилення даних вимог, змінити рішення Господарського суду Одеської області від 05 серпня 2026 року у справі № 916/1081/26, зменшивши розмір пені, що підлягає стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЙМ СКІЛ», до розміру, який суд визнає справедливим.

Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу.

До Південно-західного апеляційного господарського суду від Департаменту цифрового розвитку, інформаційної політики та туризму Одеської обласної державної адміністрації надійшов відзив на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЙМ СКІЛ» на рішення Господарського суду Одеської області від 05.08.2026 по справі №916/1081/26.

Позивач зазначає, що факт порушення відповідачем строку поставки товару на 22 календарні дні встановлений матеріалами справи, оскільки товар поставлено 24.12.2025 замість погодженого строку до 01.12.2025.

У відзиві позивач заперечує проти посилань апелянта на зміни експортного законодавства Сполучених Штатів Америки, зазначаючи, що вони не підтверджують наявності об`єктивної, надзвичайної та невідворотної перешкоди для виконання договору у встановлений строк.

На думку Департаменту, відповідач як професійний учасник публічних закупівель і суб`єкт зовнішньоекономічної діяльності мав бути обізнаний про відповідні зміни; правило, на яке посилається апелянт, не встановлювало нових заборон на імпорт готової продукції в Україну, а гарантійним листом від 29.11.2025 відповідач підтвердив можливість поставки товару до 23.12.2025. Позивач також вказує, що на момент звернення відповідача з пропозицією продовжити строк поставки документально підтверджених об`єктивних обставин для такого продовження не встановлено.

Департамент зазначає, що додаткова угода № 2 укладена після спливу строку поставки та стосувалася лише заміни товару на товар покращеної якості, а тому не змінювала строк поставки та не звільняла відповідача від відповідальності за його порушення.

На переконання позивача, прийняття товару без зауважень підтверджує його поставку, проте не свідчить про відмову від вимоги щодо сплати пені. Департамент також заперечує проти врахування банківської гарантії під час визначення розміру пені, оскільки банківська гарантія і пеня мають різну правову природу та функціональне призначення.

Крім того, позивач просить не приймати подані разом з апеляційною скаргою додаткові докази, оскільки вони не були предметом дослідження суду першої інстанції, а відповідач не обґрунтував наявності об`єктивних причин, які перешкоджали їх поданню під час розгляду справи судом першої інстанції.

При цьому Департамент зазначає, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи, подав відзив на позовну заяву, однак не з`явився у судове засідання та після отримання відповіді на відзив не подав заперечень, додаткових пояснень або доказів.

Керуючись викладеним вище, позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 05.08.2026 по справі №916/1081/26 залишити без змін.

Рух справи у суді апеляційної інстанції.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №916/1081/26 було визначено колегію суддів у складі: головуючого судді – Богатиря К.В., судді Діброва Г.І., Ярош А.І., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.09.2026.

На момент надходження апеляційної скарги, матеріали справи №916/1081/26 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду не надходили.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.09.2026 відкладено вирішення питання про можливість відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЙМ СКІЛ» на рішення Господарського суду Одеської області від 05.08.2026 по справі №916/1081/26 до надходження матеріалів справи на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду; доручено Господарському суду Одеської області невідкладно надіслати матеріали справи №916/1081/26 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.

До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №916/1081/26.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.09.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЙМ СКІЛ» на рішення Господарського суду Одеської області від 05.08.2026 по справі №916/1081/26; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, а також будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань до 30.09.2026; призначено справу №916/1081/26 до розгляду на 15.10.2026 о 12:30; встановлено, що засідання відбудеться у приміщенні Південно-західного апеляційного господарського суду за адресою: м. Одеса, пр. Шевченка, 29, зал судових засідань № 7, 3-ій поверх; явка представників учасників справи не визнавалася обов`язковою; роз`яснено учасникам судового провадження їх право подавати до суду заяви про розгляд справ у їхній відсутності за наявними в справі матеріалами; роз`яснено учасникам судового провадження їх право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у тому числі із застосуванням власних технічних засобів.

15.10.2026 у судовому засіданні прийняли участь представник Департаменту цифрового розвитку, інформаційної політики та туризму Одеської обласної державної адміністрації – Мука О.А. та представник Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЙМ СКІЛ» - адвокат Присяжний В.П.

Клопотання про долучення доказів.

02.10.2026 ТОВ «ЕЙМ СКІЛ» подало клопотання про долучення до матеріалів справи висновку експерта № ЕД-19/111-26/47626-ТВ від 11.09.2026. У клопотанні апелянт зазначає, що висновком визначено ринкову вартість ноутбуків у розмірі 32 774,00 грн за одиницю, тоді як їх вартість за договором становила 24 839,80 грн за одиницю. З огляду на це апелянт стверджує, що позивач отримав економію коштів у розмірі 5 490 466,40 грн. Відповідач указує, що висновок експерта отримано 02.10.2026, тобто після ухвалення оскаржуваного рішення, та просить визнати поважними причини неподання цього доказу до суду першої інстанції, прийняти висновок і врахувати його під час апеляційного перегляду справи.

Розглянувши дане клопотання, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно із частиною другою статті 80 ГПК позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Частиною 3 статті 80 ГПК України, що відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частина восьма статті 80 ГПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до правових позицій ВС КГС, викладених у постановах від 13.04.2021 у справі 909/722/14 та від 1 липня 2021 року по справі 46/603, положення ч. 3 ст. 269 ГПК України передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежать від особи" і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою). Недоведеність таких обставин виключає процесуальні підстави для дослідження апеляційним судом таких додаткових доказів. Положення статті 269 ГПК України є універсальними і застосовуються судом апеляційної інстанції у всіх категоріях спорів.

У висновку щодо застосування приписів статей 80, 269 ГПК України, викладеного Верховним Судом, зокрема, у постановах від 06.02.2019 зі справи 916/3130/17 та від 18.06.2020 зі справи 909/965/16, від 26.02.2019 зі справи 913/632/17 єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи.

При цьому за імперативним приписом частини четвертої статті 13 названого Кодексу кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип рівності сторін у процесі у розумінні "справедливого балансу" між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

Прийняття судом апеляційної інстанції додатково поданих доказів без урахування наведених вище критеріїв у вирішенні питання про прийняття судом апеляційної інстанції таких доказів матиме наслідком порушення приписів статті 269 ГПК України, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність.

Системний аналіз статей 80, 269 ГПК України свідчить про те, що докази, якими сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом та винесення оскаржуваного рішення. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у т.ч. апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи.

Отже, така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України незалежно від причин неподання сторонами таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

Правова позиція з цього питання викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №911/3250/16, від 06.02.2019 у справі №916/3130/17, від 26.02.2019 у справі №913/632/17 та від 06.03.2019 у справі №916/4692/15, від 11.09.2019 у справі № 922/393/18, від 16.12.2020 у справі № 908/1908/19.

Колегія суддів приходить до висновку, що висновок експерта № ЕД-19/111-26/47626-ТВ від 11.09.2026 не існував на момент винесення рішення судом першої інстанції, тобто це є новим доказом і відповідно такий доказ не приймається колегією суддів до розгляду.

Крім того, до апеляційної скарги ТОВ «ЕЙМ СКІЛ» долучило докази, які не подавалися та не досліджувалися під час розгляду справи судом першої інстанції, а саме зведену податкову накладну № 27122025, фінансову звітність малого підприємства (Форма 1 ДФ) ТОВ «ЕЙМ СКІЛ» за 2025 рік, відповідь на запит від Департаменту цифрового розвитку, інформаційної політики та туризму Одеської обласної державної адміністрації.

В той же час, апелянт не навів обставини неможливості подання таких доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. З огляду на викладене вище, колегія суддів не приймає зазначені вище докази до розгляду.

Фактичні обставини, встановлені судом.

25.09.2025 між Департаментом цифрового розвитку, інформаційної політики та туризму Одеської обласної державної адміністрації (Замовник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ейм Скіл" (Постачальник, відповідач) укладений договір №25/09/2025, згідно з яким Постачальник зобов`язується у 2025 році поставити Замовникові Ноутбуки (код за ДК 021:2015 30210000-4 - Машини для обробки даних (апаратна частина)) (далі - Товар) у обсязі та за цінами, що визначені Специфікацією (Додаток 1), а Замовник зобов`язується прийняти та оплатити поставлений Товар.

Відповідно до п.2.1 договору Постачальник повинен поставити Замовнику Товар, якість якого відповідає технічним характеристикам Товару, зазначеним у Технічній специфікації (Додаток 2).

Пунктом 3.1 договору передбачено, що ціна Договору становить : 17 189 172 грн. 05 коп., у тому числі ПДВ** 20% 2 864 862 грн. 01 коп.

Згідно з п.3.2 договору істотні умови Договору не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань Сторонами в повному обсязі, крім випадків:

3.2.1 зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків Замовника;

3.2.2 погодження зміни ціни за одиницю Товару в Договорі у разі коливання ціни Товару на ринку, що відбулося з моменту укладення Договору або останнього внесення змін до Договору в частині зміни ціни за одиницю Товару. Зміна ціни за одиницю Товару здійснюється пропорційно коливанню ціни Товару на ринку (відсоток збільшення ціни за одиницю Товару не може перевищувати відсоток коливання (збільшення) ціни Товару на ринку) за умови документального підтвердження такого коливання та не повинна призвести до збільшення суми, визначеної в Договорі на момент його укладення. Коливання ціни Товару на ринку в сторону збільшення має підтверджуватись довідкою ДП «Держзовнішінформ» або Торгово-промислової палати України;

3.2.3 покращення якості предмета закупівлі, за умови що таке покращення не призведе до збільшення ціни, визначеної в Договорі та за умови, що така зміна не призведе до зміни предмета закупівлі та відповідає тендерній документації в частині встановлення вимог та функціональних характеристик до предмета закупівлі і є покращенням його якості. Підтвердженням можуть бути документи технічного характеру з відповідними висновками, наданими уповноваженими органами, що свідчать про покращення якості, яке не впливає на функціональні характеристики предмета закупівлі;

3.2.4 продовження строку дії Договору та/або строку виконання зобов`язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат Замовника, за умови що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в Договорі. Форма документального підтвердження об`єктивних обставин визначатиметься Замовником у момент виникнення об`єктивних обставин (з огляду на їхні особливості) із дотриманням законодавства України;

3.2.5 погодження зміни ціни в Договорі в бік зменшення (без зміни кількості (обсягу) та якості товарів, робіт і послуг), у тому числі у разі коливання ціни Товару на ринку;

3.2.6 зміни ціни Договору у зв`язку зі зміною ставок податків і зборів та/або зміною умов щодо надання пільг з оподаткування пропорційно до зміни таких ставок та/або пільг з оподаткування, а також у зв`язку із зміною системи оподаткування пропорційно до зміни податкового навантаження внаслідок зміни системи оподаткування.

Відповідно до п.3.3 договору ціна Договору включає поставку Товару та всі інші витрати, які можуть бути понесені Постачальником у зв`язку з виконанням ним договірних зобов`язань.

Пунктами 4.1, 4.2 договору передбачено, що розрахунки за поставлений Товар здійснюється Замовником у безготівковому порядку у національній грошовій одиниці України за рахунок коштів загального фонду Місцевого бюджету України за КЕКВ 3110, КПКВК 2017520 в межах затверджених кошторисних призначень на відповідний період.

Після отримання Товару та підписання видаткової накладної Замовник здійснює оплату вартості Товару згідно з належним чином оформленою видатковою накладною протягом 30 (тридцяти) календарних днів.

Згідно з п.5.1 договору поставка Товару за Договором здійснюється Постачальником протягом 90 (дев`яноста) днів з дня укладення договору, але не пізніше 01.12.2025.

Відповідно до п.5.2 договору поставка Товару проводиться Постачальником за свій рахунок на адресу Замовника: просп. Шевченка, 4, м. Одеса, 65032.

Датою поставки Товару є дата підписання уповноваженим представником Замовника видаткової накладної Постачальника (п.5.3 договору).

Пунктами 5.4,5.5 договору передбачено, що передача та приймання Товару проводиться на підставі видаткової накладної за участю представників Сторін. Уповноваженим представником Постачальника вважається особа, яка передає Товар за накладною, уповноваженим представником Замовника вважається особа, яка приймає Товар за накладною та діє на підставі довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей. 5.5.

Після підписання видаткової накладної представниками обох Сторін претензії щодо кількості та якості Товару виключаються.

Згідно з п.6.3.1, 6.3.2 договору Постачальник зобов`язаний: дотримуватись строку поставки Товару визначеного пунктом 5.1. Договору; забезпечити поставку Товару, якість якого відповідає умовам, встановленим розділом 2 Договору.

Відповідно до п.7.1 договору у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за Договором Постачальник та Замовник несуть відповідальність, передбачену законодавством України та Договором.

Згідно з п.7.2 договору за порушення строків поставки Товару, на вимогу Замовника, Постачальник сплачує Замовнику пеню у розмірі 1% від вартості недопоставленого Товару за кожний день прострочення поставки Товару.

Сплата штрафних санкцій не звільняє Постачальника від виконання зобов`язань за Договором.

Відповідно до п.7.3 договору вказана штрафна санкція не застосовується до Постачальника у випадках, коли прострочення поставки Товару сталося внаслідок обставин, які не залежали від Постачальника, та за умови, що Постачальник здійснив всі залежні від нього дії для своєчасного постачання Товару.

Пунктом 8.1 договору передбачено, що сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за Договором, якщо це невиконання або неналежне виконання сталося внаслідок дії обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин), які не існували на момент підписання Договору.

Доказом виникнення форс-мажорних обставин та строку їх дії є відповідні документи, які видаються уповноваженим державою органом тій Стороні Договору, яка посилається на обставини непереборної сили (п.8.5 договору).

Згідно з п.10.1 договору договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками Сторін та скріплення їх підписів печатками Сторін (у разі наявності) і діє до 31.12.2025, але у будь-якому разі до повного виконання Сторонами зобов`язань за Договором.

Додатком 1 до договору №25/09/2025 від 25.09.2025 є Специфікація, в якій сторонами узгоджено найменування товару - ноутбук 15FI/13-1315U/16G DDR4/512G/int/W11 P/Dark Silver, HP 250R G9, його кількість – 692 шт., ціну – 20 699,87 грн. без ПДВ, та загальну вартість – 17 189 172,05 грн. з ПДВ.

Додатком 1 до договору №25/09/2025 від 25.09.2025 є технічна специфікація товару.

У листі від 27.11.2025 вих.№746 відповідач звернувся до позивача та повідомив останнього, що з метою належного виконання зобов`язань за Договором №25/09/2025 та забезпечення поставки товару у визначені строки, ТОВ «ЕЙМ СКІЛ» ще 19 вересня 2025 року здійснило замовлення зазначеного товару в офіційного дистриб`ютора техніки Hewlett-Packard в Україні - ТОВ «МТІ», яке в межах тендерної пропозиції надало авторизаційний лист, що підтверджує можливість здійснити дистрибуцію товару за даним контрактом. 22.09.2025 року через корпоративну систему Hewlett-Packard було отримано підтвердження можливості виконання вказаного замовлення та прийняття його в роботу виробником. Разом з тим 27.11.2025 року від ТОВ «МТІ» на адресу ТОВ «ЕЙМ СКІЛ» надійшов офіційний лист, яким повідомлено про неможливість здійснити поставку товару до 01.12.2025 року у зв`язку із сукупністю об`єктивних обставин, а саме:

- набранням чинності 29 вересня 2025 року проміжним остаточним правилом Бюро промисловості та безпеки Міністерства торгівлі США - так званим «Правилом про афілійовані особи» / «Правилом 50% (Interim Final Rule "Expansion of End-User Controls to Cover Affiliates of Certain Listed Entities") - було істотно посилено режим експортного контролю щодо постачання комплектуючих, необхідних для виробництва ноутбуків НР. Зазначеним нормативним актом експортні обмеження, встановлені стосовно суб`єктів, включених до Entity List та Military End-User List, автоматично поширено на всі юридичні особи, у яких такі суб`єкти прямо чи опосередковано володіють часткою 50% і більше. Це спричинило запровадження додаткових процедур погодження, ліцензування та перевірок при експорті критичних компонентів з країн Азії. Ускладнення та подовження цих процедур експортного контролю об`єктивно призвело до затримки у виробництві відповідної продукції та, як наслідок, до відтермінування кінцевого постачання ноутбуків НР у погодженні строки;

- додатково затримка у виробництві зазначеного обладнання, зумовлена проблемами з постачанням комплектуючих та посиленням експортного контролю, безпосередньо спричиненими набранням чинності наведених вище правил, призвела до того, що фактичне відвантаження товару припало на період, коли глобальна логістика функціонує в умовах суттєвих перевантажень, зумовлених піковим сезоном постачань наприкінці року. Зазначені об`єктивні чинники, у тому числі збільшення строків транзиту, зміни та обмеження на міжнародних транспортних маршрутах, додатково вплинули на строки доставки та спричинили відтермінування кінцевого постачання товару порівняно з первісно погодженими строками.

Також у листі від 27.11.2025 вих.№746 відповідач просив позивача продовжити строк поставки товару за Договором №25/09/2025 до 23 грудня 2025 року шляхом укладання додаткової угоди, та запевнив, що вживає всіх можливих заходів для максимального прискорення доставки товару, у тому числі опрацьовує альтернативні маршрути перевезення та готовий посилювати ресурсами логістичний ланцюг з метою мінімізації затримок і якнайшвидшого виконання зобов`язань за Договором.

Додатків вказаний лист відповідача не містить.

Водночас разом із листом від 27.11.2025 №747 відповідач надіслав позивачу на підтвердження належного та завчасного здійснення замовлення товару скріншот із корпоративної інформаційної системи Нewlett-Packard (HP), із зазначенням, що на наведеному скріншоті відображено: Trade Order № 125613696 / Purchase Order: MTI_DLK_AIMSKILL ODA 1909; Purchase Order Date – 19.09.2025; HP Received Date - 19.09.2025 15:52:14; Clean Order Date - 22.09.2025 05:04:00; статуси проходження замовлення: Submitted - Accepted - Production Shipped to Customer > Delivered.

Також відповідач у листі від 27.11.2025 №747 вказав, що зазначена інформація підтверджує, що ТОВ «ЕЙМ СКІЛ» своєчасно та в повному обсязі виконало обов`язок із розміщення замовлення в офіційного дистриб`ютора НР з метою дотримання договірних строків поставки товару.

У відповідь на вищевказаний лист відповідача №746 від 27.11.2025 позивач листом від 28.11.2025 №1439/18/01-14/2-25/1627 просив відповідача для подальшого опрацювання матеріалів надати лист ТОВ «МТІ» від 27 листопада 2025 року, офіційне повідомлення виробника в системі НР та гарантійний лист щодо підтвердження доставки обладнання до 23 грудня 2025 року включно, із зазначенням, що надання зазначених документів є необхідним для належного та своєчасного виконання відповідних процедур.

В свою чергу відповідач надав позивачу лист Товариства з обмеженою відповідальністю "МТІ" від 27.11.2025, адресований відповідачу, в якому ТОВ "МТІ", як офіційний дистриб`ютор продукції корпорації HP Inc. в Україні, повідомив відповідача, що у зв`язку з глобальним дефіциту ряду компонентів, посиленням експортного контролю в країнах Східної Азії та суттєвим зростанням навантаження на міжнародну логістику наприкінці року, призвело до затримки постачання обладнання в кількості 692 шт, призначеного для замовника Департамент цифрового розвитку інформаційної політики та туризму Одеської обласної державної адміністрації, та, виходячи з ситуації що склалася, пропонував відповідачу 100 одиниць ноутбуків НР 250R G9, які були заплановані для постачання в інші проекти, що дозволить частково закрити потребу в постачанні товару Замовнику.

У гарантійному листі від 29.11.2025 №783 відповідач звернувся до позивача та відповідно до Договору №25/09/2025 від 25 вересня 2025 року ТОВ «ЕЙМ СКІЛ» гарантував здійснення поставки товару - 692 ноутбуків моделі HP 250R G9 (15FI/Core3 1000/16G DDR4/512/int/WC/WIIP/Dark Ash Silver, парт. № С7GA6AT) - до 23 грудня 2025 року. Також відповідач зазначив, що незважаючи на затримку поставки, що виникла внаслідок об`єктивних обставин, які не залежать від волі Постачальника, ТОВ «ЕЙМ СКІЛ» безумовно підтверджує свою готовність та гарантує виконання зобов`язань щодо поставки вищезазначеного товару в повному обсязі у визначений вище строк.

У відповідь на листи відповідача №746 від 27.11.2025, №747 від 27.11.2025, №783 від 29.11.2025 позивач листом №1458/18/01-15/2-25 від 02.12.2025 зазначив, що Бюро промисловості та безпеки (BIS) Міністерства торгівлі США опубліковано та набрано чинності 12.09.2025 року остаточне правило, що вносить зміни до Правил експортного адміністрування (EAR), додавши 32 організації до Переліку організацій. До переліку включено, зокрема, організації з Азії, про що ТОВ «ЕЙМ СКІЛ», як Постачальник був обізнаний. Позивач також вказав, що вважає, що наведені Постачальником обставини не можуть бути віднесені до поважних причин невиконання зобов`язань, не мають ознак непереборної сили та не є обставинами, які не залежали від Постачальника. У звязку з наведеним позивач повідомив відповідача про відсутність підстав для укладення додаткової угоди про продовження строку поставки. Також позивач звернув увагу, що відповідно до п. 10.1 Договір діє до 31.12.2025 року, а також у будь-якому випадку - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

У відповідь на вказаний лист позивача відповідач листом №797 від 02.12.2025 зазначив, що у вересні 2025 року Бюро промисловості та безпеки США (BIS) оприлюднило два взаємопов`язані нормативні акти, які суттєво вплинули на глобальний ланцюг постачання комп`ютерної техніки. Зокрема, правило від 12.09.2025 року ввело експортні обмеження щодо 32 нових компаній, переважно з Азії, які були внесені до Entity List. Ці організації, що за висновком BIS діють у спосіб, несумісний з інтересами США, стали недоступними для без ліцензійного експорту комплектуючих, включаючи мікросхеми, модулі пам`яті та інші ключові елементи для виробництва ноутбуків. Ці обмеження автоматично спричинили затримки в постачанні сировини до заводів НР та її партнерів, а отже - й затримки у виробництві готової продукції. Проте, як зазначено у листі №746 від 27.11.2025 року затримка з виробництвом та постачанням ноутбуків HP 250R G9 виникла не з огляду на включення в Перелік організацій, а внаслідок набрання чинності іншого нормативного акту – "Еxpansion of End-User Controls To Cover Affiliates of Certain Listed Entities" (Federal Register, 90 FR 47201). Цей документ опубліковано 30 вересня 2025 року і набув чинності 29.09.2025 - вже після підписання Договору 25.09.2025, тому на момент укладення Договору його положення не могли бути відомі ТОВ "Ейм Скіл" як Постачальнику. Саме ця зміна в експортному контролі призвела до затримок у виробництві та проходженні митних процедур.

Також відповідач зазначив, що затримка є об`єктивною обставиною. яка не залежить від волі Постачальника, і підпадає під дію пункту 3.2.4 Договору №25/09/2025, згідно з яким строки виконання зобов`язань можуть бути продовжені у разі наявності документально підтверджених об`єктивних обставин, що не залежать від Постачальника, без зміни вартості Договору. У зв`язку з цим відповідач просив повторно розглянути можливість укладення додаткової угоди про продовження строку поставки товару відповідно до пункту 3.2.4 Договору.

У листі №797 від 02.12.2025 відповідач також просив врахувати положення пункту 7.3. Договору яким передбачено, що штрафні санкції, визначені пунктом 7.2. Договору, не застосовується до Постачальника у випадках, коли прострочення поставки Товару сталося внаслідок обставин, які не залежали від Постачальника, та за умови, що Постачальник здійснив всі залежні від нього дії для своєчасного постачання Товару.

У відповідь на вказаний лист відповідача позивач у листі №1482/18/01-15/2-25 від 05.12.2025 зазначив, що пунктом 2.9 Договору Постачальник підтвердив, що на дату його підписання має всі необхідні права, ресурси та правові підстави для належного виконання своїх зобов`язань, у тому числі з урахуванням можливих регуляторних, логістичних та зовнішньоекономічних ризиків, пов`язаних із виробництвом, експортом та транспортуванням Товару. Обставини, пов`язані з діяльністю виробника, дистриб`ютора або змінами у зовнішньоекономічних регуляторних актах третіх держав, належать до сфери комерційного ризику Постачальника та не можуть вважатися підставою для продовження строків виконання зобов`язань за Договором. Факт прострочення виконання зобов`язань щодо поставки Товару встановленим та Постачальником не заперечується. У зв`язку з викладеним, Департамент не вбачає правових підстав для укладення додаткової угоди щодо продовження строку поставки Товару.

В подальшому відповідач листом від 24.12.2025 №802 у зв`язку з тим, що партія НР 250R G9 (B39РРАТ) не може бути поставлена до 31.12.2025, запропоновував позивачу поставку ноутбуків кращої якості НР 250R G9 (C7GA6AT).

24.12.2025 між сторонами укладено додаткову угоду №2 до договору №25/09/2025 від 25.09.2025, згідно з якою:

- на підставі частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та підпункту 3 пункту 19 Особливостей, якими передбачено можливість змінити істотні умови договору про закупівлю після його підписання та до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі у випадку покращення якості предмета закупівлі за умови. що таке покращення не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, Сторони дійшли взаємної згоди замінити товар ноутбук 15FI/13-1315U/16G DDR4/512G/int/W11P/Dark Silver, HP 250R G9, постачання якого передбачено умовами Договору, з метою покращення його якості. Ця зміна не призводить до збільшення загальної суми за Договором.

- з огляду на це Сторони дійшли згоди: викласти Додаток 1 «Специфікація» до Договору № 25/09/2025 від 25 вересня 2025 року в редакції, що додається; викласти Додаток 2 «Технічна специфікація» до Договору № 25/09/2025 25 вересня 2025 року в редакції, що додається.

З наявної в матеріалах справи видаткової накладної №РН-0000017 від 24.12.2025 вбачається, що відповідач на виконання договору №25/09/2025 від 25.09.2025 поставив позивачу товар - Ноутбук 15FI/Core3 1000/16G DDR4/512/int/WC/W11P /Dark Ash Silver, HP 250R G9 у кількості 692 шт. загальною вартістю 17 189 172,05 грн.

У претензії №1610/18/01-14/2-25 від 30.12.2025 позивач зазначив про прострочення поставки товару на 22 календарні дні, та із посиланням на п.7.2 договору вимагав здійснити сплату пені в розмірі 3 781 617, 85 грн. у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги згідно із ст. 530 Цивільного кодексу України, шляхом перерахування коштів на зазначений в претензії рахунок.

У відповіді на претензію від 07.01.2026 №03 відповідач зазначив, що враховуючи, що Департамент погодився прийняти товар із наведеними характеристиками з підстав, на які Постачальник посилався для підтвердження об`єктивності затримки постачання, а саме обставини, що були об`єктивними та не залежали від волі Постачальника, а Постачальник здійснив все, що залежало від його волі, для виконання контракту застосування пені та пред`явлення до сплати суми 3 781 617,85 грн є безпідставним, оскільки суперечить положенням п. 7.3 Договору та ігнорує документально підтверджені об`єктивні обставини затримки, а також подальше погоджене сторонами врегулювання виконання зобов`язань шляхом укладення Додаткової угоди № 2 від 24.12.2025. У зв`язку з викладеним відповідач просив вважати претензію такою, що не підлягає задоволенню, у зв`язку із застосуванням п. 7.3 Договору.

Мотивувальна частина.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 2 ст. 269 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Розглянувши матеріали господарської справи, доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині задоволення позовних вимог про стягнення пені у сумі 621 838,22 грн, з прийняттям у цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову, виходячи з таких підстав.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов, у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За ч.1 ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Підставами виникнення зобов`язань, зокрема, є договори та інші правочини (ч.2 ст.11 ЦК України).

Відповідно до чч.1, 4 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів.

За вимогами ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як встановлено судом, між сторонами у справі укладений договір №25/09/2025 від 25.09.2025, за умовами якого відповідач зобов`язався у 2025 році поставити позивачу товар - ноутбуки (код за ДК 021:2015 30210000-4 - Машини для обробки даних (апаратна частина)) у обсязі та за цінами, що визначені Специфікацією (Додаток 1), а позивач - прийняти та оплатити поставлений товар.

Предметом спору у даній справі є стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ейм Скіл" пені в розмірі 3 781 617,85 грн., яка нарахована позивачем у зв`язку з простроченням відповідачем строку поставки товару.

Так, пунктом 5.1 договору сторонами узгоджено строк поставки товару, а саме зазначено: поставка Товару за Договором здійснюється Постачальником протягом 90 (дев`яноста) днів з дня укладення договору, але не пізніше 01.12.2025.

Доказів внесення сторонами змін до договору відповідно до п.3.2.4 щодо продовження строку виконання відповідачем зобов`язання з поставки товару матеріали справи не містять та до суду не надані.

Відтак узгоджений між сторонами строк поставки товару за договором №25/09/2025 від 25.09.2025 становить до 01.12.2025.

Статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із приписами ч. 1 ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Між тим, як вище встановлено колегією суддів, відповідач неналежним чином виконував зобов`язання щодо своєчасної поставки товару, а саме товар поставлено з порушенням узгодженого сторонами строку поставки – 24.12.2025, про що свідчить наявна в матеріалах справи підписана обома сторонами видаткова накладна №РН-0000017 від 24.12.2025.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частинами першою та другою статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини, а відсутність вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Особа є невинуватою, якщо доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відповідач таких належних і допустимих доказів не подав, тому підстави для повного звільнення його від погодженої сторонами неустойки відсутні.

Відповідно до частини першої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст.551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом.

У п.7.2 укладеного між сторонами договору встановлено, що за порушення строків поставки Товару, на вимогу Замовника, Постачальник сплачує Замовнику пеню у розмірі 1% від вартості недопоставленого Товару за кожний день прострочення поставки Товару.

У зв`язку з порушенням відповідачем строку поставки товару позивачем нараховано відповідачу за 22 календарні дні (за період з 02.12.2025 по 23.12.2025) пеню у розмірі 3 781 617,85 грн.

Враховуючи встановлені обставини несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання з поставки товару, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо правомірності та обґрунтованості вимог позивача про стягнення з відповідача неустойки.

Колегія суддів виходить з того, що правову природу передбаченої пунктом 7.2 договору грошової санкції визначає її зміст, а не найменування, використане сторонами. Оскільки цією умовою встановлено обов`язок постачальника сплатити грошову суму в разі порушення строку поставки, така санкція є договірною неустойкою у розумінні частини першої статті 549 ЦК України та правовим наслідком порушення зобов`язання, передбаченим пунктом 3 частини першої статті 611 ЦК України.

Негрошовий характер зобов`язання відповідача з поставки товару не виключає застосування погодженої сторонами договірної неустойки. Положення частини третьої статті 549 ЦК України щодо пені за прострочення грошового зобов`язання не змінюють змісту пункту 7.2 договору та не є підставою для звільнення відповідача від обумовленого договором наслідку порушення зобов`язання.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, суд першої інстанції вірно встановив, що відповідний розрахунок є правильним, а вимоги в частині стягнення з відповідача пені в сумі 3 781 617,85 грн. є обґрунтованими.

При цьому посилання апелянта на положення п.7.3 договору, згідно з яким вказана штрафна санкція не застосовується до Постачальника у випадках, коли прострочення поставки Товару сталося внаслідок обставин, які не залежали від Постачальника, та за умови, що Постачальник здійснив всі залежні від нього дії для своєчасного постачання Товару, колегія суддів не приймає до уваги з огляду на наступне.

По-перше відповідач повідомив позивача про обставини, які є підставою прострочення поставки товару лише через 2 місяці після виникнення таких обставин, самостійно зазначивши у листі від 27.11.2025 №746, що у зв`язку з набранням чинності 29 вересня 2025 року проміжним остаточним правилом Бюро промисловості та безпеки Міністерства торгівлі США - так званим «Правилом про афілійовані особи» / «Правилом 50% (Interim Final Rule "Expansion of End-User Controls to Cover Affiliates of Certain Listed Entities") - було істотно посилено режим експортного контролю щодо постачання комплектуючих, необхідних для виробництва ноутбуків НР, що призвело до ускладнення та подовження процедур експортного контролю, та відповідно призвело до затримки у виробництві відповідної продукції та, як наслідок, до відтермінування кінцевого постачання ноутбуків НР у погодженні строки.

Жодних доказів на підтвердження здійснення відповідачем всіх залежних від нього дій для своєчасного постачання товару, відповідачем до суду не надано, а само по собі листування з позивачем із повідомленням про затримку поставки товару та запевненням про вчинення відповідачем дій щодо максимального прискорення доставки товару, - про вчинення відповідачем такий дій не свідчить.

По-друге, укладаючи спірний договір, відповідач був обізнаний із переліком товару, який має бути поставлений, а тому, визначаючи строк поставки такого товару, мав передбачити ризики несвоєчасної поставки та уникнути їх.

Сторони укладаючи контракт погодили усі його істотні умови, в тому числі ціну, штрафні санкції та строк виконання. Відтак відповідач, прийнявши на себе зобов`язання за договором, погодився із передбаченою ним відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов`язань, а також усвідомлював визначені договором строки поставки товару.

Приймаючи на себе договірний обов`язок, відповідач мав оцінити можливість його виконання у погоджений строк та пов`язані з цим ризики. Саме по собі ускладнення постачання комплектуючих не доводить вжиття відповідачем усіх залежних від нього заходів для належного виконання зобов`язання.

Суд апеляційної інстанції не приймає до уваги посилання апелянта на суперечливу поведінку позивача, а саме, що укладаючи Додаткову угоду 24.12.2025 - у день поставки, коли строк вже минув, - Замовник свідомо погодив нові умови, не переглянувши строків поставки; прийнявши товар і підписавши накладну, Замовник підтвердив виконання зобов`язань, однак потім пред`явив позов про пеню за прострочення тих самих строків, однак, саме по собі укладання сторонами додаткової угоди щодо заміни товару за договором є їх правом та само по собі не свідчить про зміну ані умов договору щодо строку поставки товару, ані умов щодо відповідальності за його прострочення.

Крім того, суд першої інстанції вірно відхилив посилання апелянта на те, що позивач прийняв товар в повному обсязі, без жодних застережень, адже такі посилання самі по собі не свідчать про відсутність порушення відповідачем строку поставки товару за спірним договором.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд об`єктивно оцінює, чи є даний випадок винятком, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Частина третя статті 551 ЦК України не містить вичерпного переліку обставин, які мають істотне значення для зменшення неустойки. Тому суд у кожному конкретному випадку оцінює сукупність установлених обставин, зокрема ступінь виконання зобов`язання, тривалість прострочення, поведінку боржника, наслідки порушення для кредитора та співмірність заявленої суми таким наслідкам.

При цьому неустойка, виходячи з приписів ст.ст. 546, 549 ЦК України має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки, як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності, є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання. Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак це повинно здійснюватися з дотриманням не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.

Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку.

Крім цього, зменшення розміру штрафних санкцій не є обов`язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках.

Правовий аналіз названих статей ЦК України свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду. В чинному законодавстві України відсутній перелік таких виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку. Судом при цьому враховуються фактичні обставини справи та надається оцінка наявним доказам, якими заявник обґрунтовує свої заперечення.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 р. №7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Судова практика щодо застосування норм ЦК України в частині зменшення неустойки наразі є усталеною (див. зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, Верховного Суду від 14.04.2021 у справі № 923/587/20, від 01.10.2020 у справі № 904/5610/19, від 02.12.2020 у справі № 913/698/19, від 26.01.2021 у справі № 922/4294/19, від 24.02.2021 у справі № 924/633/20, від 03.03.2021 у справі № 925/74/19, від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 30.03.2021 у справі № 902/538/18, від 19.01.2021 у справі № 920/705/19, від 27.01.2021 у справі № 910/16181/18, від 31.03.2020 у справі № 910/8698/19, від 11.03.2020 у справі № 910/16386/18, від 09.07.2020 у справі № 916/39/19, від 08.10.2020 у справі № 904/5645/19, від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20, від 13.04.2021 у справі № 914/833/19, від 22.06.2021 у справі № 920/456/17) і відповідно до неї при визначенні розміру неустойки судам належить керуватися наступними загальними підходами (правилами):

- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;

- неустойка має на меті стимулювати боржника до належного виконання основного зобов`язання та не повинна перетворюватися на несправедливо непомірний тягар для боржника і джерело отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора;

- закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення;

- чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, а тому таке питання вирішується господарським судом згідно статті 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів;

- підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, в Україні діє принцип свободи договору та заборони суперечливої поведінки, сторони добровільно уклали договір і визначили штрафні санкції, тому суд має зменшувати розмір таких санкцій саме у виключних випадках з урахуванням всіх обставин справи.

Тобто при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій судам належить брати до уваги як обставини, прямо визначені у статті 551 ЦК України, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 сформульовано висновок, за яким підстави для зменшення неустойки та її остаточний розмір у кожному спорі мають індивідуально-оціночний характер. Їх визначення залежить від установлених судом обставин, доводів і заперечень учасників справи та не допускає формування єдиного алгоритму або фіксованого відсотка, на який неустойка має бути зменшена.

При вирішенні питання про зменшення неустойки у цій справі колегія суддів враховує, що прострочення поставки становило 22 календарні дні. Товар було поставлено відповідачем у повному обсязі 24.12.2025, а позивач прийняв його без зауважень щодо кількості, комплектності чи якості.

Укладення додаткової угоди №2 не змінює встановленого судом факту прострочення та не звільняє відповідача від відповідальності за його допущення. Водночас ця угода є істотною для оцінки співмірності неустойки, оскільки сторони погодили поставку товару з кращими технічними характеристиками, ніж передбачалися первісними умовами договору, без зміни його вартості.

Сама по собі обставина прийняття товару без зауважень не усуває порушення строку поставки, проте разом із повним виконанням зобов`язання та погодженням поставки товару з поліпшеними характеристиками вона свідчить про відсутність доведених негативних наслідків прострочення для позивача. Матеріали справи не містять доказів завдання позивачеві збитків чи іншої шкоди внаслідок цього порушення.

Установлена договором ставка неустойки — 1 % від вартості недопоставленого товару за кожний день прострочення — за 22 дні призвела до нарахування 3 781 617,85 грн, що становить 22 % вартості поставленого товару. За відсутності доведених збитків чи іншої шкоди для позивача та з огляду на повне виконання відповідачем зобов`язання така сума є явно непропорційною наслідкам порушення.

Колегія суддів ураховує, що суд першої інстанції обґрунтовано визнав наявність підстав для зменшення неустойки, однак визначений ним розмір 1 000 000,00 грн не повною мірою враховує сукупність наведених обставин. Збереження неустойки в такому розмірі за нетривалого прострочення, повного виконання зобов`язання, прийняття товару без зауважень та відсутності доведених негативних наслідків для позивача не забезпечує належного балансу інтересів сторін.

Стягнення неустойки у розмірі 1 000 000,00 грн означало б покладення на відповідача фінансового обов`язку понад 45 000,00 грн за кожний день 22-денного прострочення. За відсутності доказів збитків чи іншої шкоди позивача такий розмір неустойки не є співмірним із установленими наслідками порушення і набуває надмірного карального характеру.

Додаткова угода № 2 підтверджує, що відповідач поставив товар із поліпшеними технічними характеристиками без збільшення ціни Договору. Ця обставина не усуває прострочення та не звільняє відповідача від відповідальності, однак разом із повним виконанням поставки свідчить про відсутність підстав розглядати заявлену до стягнення неустойку як компенсацію доведених негативних наслідків для позивача.

Колегія суддів також бере до уваги, що затримка поставки була пов`язана з обставинами, які виникли в ланцюгу постачання за участю виробника та дистриб`ютора. Хоча такі обставини не є підставою для повного звільнення відповідача від відповідальності, оскільки ним не доведено вжиття всіх залежних від нього заходів для своєчасного виконання зобов`язання, вони мають значення для визначення співмірного розміру неустойки.

За таких обставин колегія суддів вважає обґрунтованим визначити розмір неустойки, що підлягає стягненню, у сумі 378 161,78 грн, що відповідає зменшенню на 90 % від нарахованої суми та становить 2,2 % вартості поставленого товару. Такий розмір є відчутним майновим наслідком для відповідача, не звільняє його від відповідальності за прострочення поставки й зберігає превентивну функцію неустойки. Водночас він є співмірним установленим у справі наслідкам порушення, відповідає засадам розумності та справедливості й не перетворює неустойку на надмірний майновий тягар для відповідача.

Отже, висновок суду першої інстанції про необхідність зменшення неустойки є правильним, проте визначений ним розмір неустойки підлягає коригуванню. У зв`язку з цим рішення суду першої інстанції слід скасувати в частині задоволення позовних вимог про стягнення пені у сумі 621 838,22 грн та прийняти в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Висновки суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

В даному випадку, суд першої інстанції не з`ясував обставини, що мають значення для справи у повній мірі, що призвело до невірного визначення розміру неустойки, який є співмірним із обставинами даної справи, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині задоволення позовних вимог про стягнення пені у сумі 621 838,22 грн, з прийняттям у цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки, оскільки таке зменшення не є наслідком необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а є виключно застосуванням судом свого права на таке зменшення, передбаченого законодавством. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 19.12.2024 у справі № 922/1248/24, від 03.04.2018 у справі № 902/339/16, від 10.03.2021 у справі № 904/5702/19, від 14.06.2022 у справі № 905/2135/19.

У даному випадку неустойку було зменшено не з підстав її необґрунтованості, а у зв`язку із застосуванням судом свого права.

Таким чином, витрати позивача по сплаті судового збору за подачу позовної заяви у повному обсязі покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

У даному випадку, спір виник саме з вини відповідача, який порушив строк виконання зобов`язання, тому незважаючи на часткове задоволення апеляційної скарги, витрати відповідача по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги також покладаютсья на відповідача.

Керуючись статтями 129, 269-271, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЙМ СКІЛ» на рішення Господарського суду Одеської області від 05.08.2026 по справі №916/1081/26 – задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Одеської області від 05.08.2026 по справі №916/1081/26 – скасувати в частині задоволення позовних вимог про стягнення пені у сумі 621 838,22 грн.

Прийняти в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

« 1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЙМ СКІЛ» (04052, місто Київ, вул.Глибочицька, будинок 72, офіс 320/1, код ЄДРПОУ 45505924) на користь Департаменту цифрового розвитку, інформаційної політики та туризму Одеської обласної державної адміністрації (65032, Одеська обл., місто Одеса, пр.Шевченка, будинок 4, код ЄДРПОУ 44389282) пеню у розмірі 378 161,78 грн та витрати по сплаті судового збору за подачу позовної заяви у розмірі 56 724,27 грн.

3. У задоволенні решти позову відмовити.»

В іншій частині рішення залишити безе змін.

Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

Зобов`язати Господарський суд Одеської області видати наказ з дотриманням Закону України «Про виконавче провадження» щодо вимог до виконавчого документу.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст. 287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 20.10.2026.

Головуючий К.В. Богатир

Судді: Г.І. Діброва

А.І. Ярош