Постанова від 11 жовтня 2026 р. у справі №909/1492/25 — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 909/1492/25

Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого судді: Трускавецького В. П.,

суддів: Бойко С. М.,

Бонк Т. Б.,

за участю секретаря судового засідання Василькевич С. І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції матеріали апеляційної скарги: Управління транспорту та зв`язку Івано-Франківської міської ради (вх. № 01-05/3001/26 від 08.09.2026)

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 05.08.2026 (суддя Скапровська І. М., повне рішення складено 28.08.2026)

у справі № 909/1492/25

за позовом: Управління транспорту та зв`язку Івано-Франківської міської ради, м. Івано-Франківськ,

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Сочавської Уляни Петрівни, м. Івано-Франківськ,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Івано-Франківської міської ради, м. Івано-Франківськ,

ГУ ДПС в Івано-Франківській області, м. Івано-Франківськ,

про: стягнення 933 373,57 грн збору за місця для паркування транспортних засобів за період з 28.08.2023 по 31.12.2024,

за участю представників:

від позивача: Устінський А. В.,

від відповідача: Мушинський В. Т.,

від третьої особи 1: Буджак В. М.,

від третьої особи 2: не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

1. 08 вересня 2026 року на розгляд Західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Управління транспорту та зв`язку Івано-Франківської міської ради на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 05.08.2026 у справі № 909/1492/25.

2. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.09.2026 головуючим суддею у справі № 909/1492/25 визначено Трускавецького В. П.

3. Ухвалою Західного апеляційного господарського суду у складі колегії: Трускавецький В. П. – головуючий суддя, Бойко С. М. та Бонк Т. Б. – судді, від 14.09.2026 відкрито апеляційне провадження та витребувано у Господарського суду Івано-Франківської області матеріали справи № 909/1492/25.

4. 22 вересня 2026 року до суду від Івано-Франківської міської ради надійшов відзив, у якому заявник підтримує в повному обсязі апеляційну скаргу Управління транспорту та зв`язку Івано-Франківської міської ради (вх. № 01-04/8001/26 від 22.09.2026).

5. 23 вересня 2026 року представником відповідача Мушинським В. Т. подано відзив на апеляційну скаргу, де останній просить суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін (вх. № 01-04/8057/26 від 23.09.2026).

6. 28 вересня 2026 року від апелянта надійшли додаткові пояснення у справі.

7. Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 28.09.2026 призначено розгляд апеляційної скарги на 12.10.2026 о 14:00 год.

8. 01 жовтня 2026 року до Західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 909/1492/25.

9. У судовому засіданні 12.10.2026 присутні учасники справи надали усні пояснення по суті поданої апеляційної скарги.

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було забезпечено сторонам умови для реалізації своїх процесуальних прав, передбачених ст. 42 ГПК України, за відсутності клопотань, що опосередковують розгляд апеляційної скарги, суд вважає за можливе розглянути таку скаргу за наявними матеріалами справи у даному засіданні.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановленні оскаржуваної ухвали, а також повноту встановлених обставин справи та надану їм оцінку, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню, а оскаржуване рішення слід залишити без змін.

У судовому засіданні 12.10.2026 суд проголосив вступну та резолютивну частини постанови.

Розгляд справи в суді першої інстанції.

10. У грудні 2025 року Управління транспорту та зв`язку Івано-Франківської міської ради звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до ФОП Сочавської Уляни Петрівни про стягнення 933 373,57 грн - збору за місця для паркування транспортних засобів за період з 28.08.2023 по 31.12.2024.

11. Ухвалою суду (суддя І. М. Скапровська) від 31.12.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 29.01.2026.

12. Ухвалою від 29.01.2026 залучено Івано-Франківську міську раду та ГУ ДПС в Івано-Франківській області в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на стороні позивача, підготовче засідання відкладено на 12.03.2026.

13. 03 березня 2026 року Івано-Франківською міською радою подано письмові пояснення по суті спору.

14. 03 березня 2026 року позивач подав клопотання про долучення доказів, а саме: листа ГУНП в Івано-Франківській області №18334-2026 від 26.01.2026, інформації про рух коштів по банківському рахунку відповідача, витягу з Правил банківського обслуговування малого та мікробізнесу юридичних осіб а АТ "Райффайзен Банк", заяв про приєднання до Правил банківського обслуговування, про надання послуг Еквайрингу, інформації про клієнта.

15. 11 березня 2026 року відповідач подав клопотання про долучення до матеріалів справи заяви свідка ОСОБА_1 .

16. Ухвалою від 12.03.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу № 909/1492/25 до судового розгляду по суті на 08.04.2026.

17. 06 квітня 2026 року відповідачем подано письмові пояснення, в яких викладено клопотання про витребування доказів, а також клопотання про призначення експертизи.

18. 07 квітня 2026 року позивачем подано заперечення проти задоволення заявлених клопотань.

19. 07 квітня 2026 року Івано-Франківською міською радою подано клопотання про долучення доказів, а саме ухвали Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15.02.2024 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15.05.2024 по справі № 300/964/24.

20. 08 квітня 2026 року відповідачем подано додаткові письмові пояснення.

21. У судовому засідання 08.04.2026 адвокат відповідача просив не розглядати його клопотання про призначення експертизи. У даному засіданні суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про витребування доказів та відклав розгляд справи на 07.05.2026.

22. 05 травня 2026 року відповідачем подано додаткові письмові пояснення.

23. 06 травня 2026 року позивачем подано заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

24. Надалі розгляд справи відкладався з підстав наведених у відповідних протоколах судових засідань та ухвалах.

25. Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 05.08.2026 у справі № 909/1492/25 в задоволенні позову відмовлено.

Короткий зміст оскарженого рішення.

26. Приймаючи рішення суд першої інстанції встановив, що між сторонами у справі укладено Договір № 114/1П про обладнання та утримання місць для паркування від 27.08.2018, умовами якого визначено обов`язок ФОП Сочавської У. П. сплачувати збір за місця для паркування транспортних засобів, а також визначено відсоток, який вона готова щомісячно перераховувати з коштів зібраних від надання послуг паркування.

27. Судом зазначено, що у даному випадку наявна подвійна правова природа збору за місця для паркування транспортних засобів, який, з одного боку, є місцевим податком, передбаченим пп. 10.2.1 п. 10.2 ст. 10 Податкового кодексу України, а з іншого - платежем, який ФОП Сочавська У. П. зобов`язалася сплачувати на підставі укладеного договору як плату за користування майном.

28. Враховуючи предмет позову, яким є стягнення саме 933 373,57 грн збору за місця для паркування транспортних засобів, суд дійшов висновку, що позивач не має суб`єктивного матеріального права на звернення до суду з даним позовом, оскільки не є особою, яка уповноважена самостійно перераховувати чи донараховувати податкові зобов`язання суб`єктів господарювання, а також звертатися до господарських судів із позовами про стягнення недоплачених місцевих зборів чи податкового боргу на свою користь або навіть на користь бюджету під виглядом цивільно-правових вимог. Такі функції належать до виключних повноважень контролюючих органів Державної податкової служби України.

29. Крім того, судом зазначено, що позивач за умов, обумовлених п. 3.6 договору, мав би право на відсоток, який відповідач готовий сплачувати щомісяця з коштів зібраних від надання послуг паркування, однак стягнення таких нарахувань не є предметом даного позову.

Узагальнені доводи апелянта.

30. Скаржник зазначає, що предметом спору у даній справі є стягнення договірного платежу, а саме плати за користування майданчиками для паркування.

В силу принципу «свободи договору», який закріплений в ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони були вільні у визначенні способу та форми розрахунку плати за договором. І в спірному випадку, сторони обумовили даний платіж з посиланням на норми ПК України, що не змінює його договірної правової природи.

Суд першої інстанції необґрунтовано відкинув договірний характер збору за паркування вказавши, що він містить публічно-правовий характер.

31. На даний час відсутня релевантна правова позиція Верховного Суду у подібних правовідносинах. Разом з тим, схожі за своєю суттю правовідносини є у спорах про стягнення заборгованості із орендної плати за землю.

Так, стосовно орендної плати за землю Верховний Суд послідовно вказує, що він має подвійну правову природу, оскільки, з одного боку, є передбаченим договором оренди землі платежем, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оренду землі»), з іншого боку, є однією з форм плати за землю як обов`язкового платежу в складі податку на майно нарівні із земельним податком (підпункт 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 ПК України). Такий висновок наведено, зокрема, в постановах Верховного Суду від 13.10.2021 у справі №910/14176/20, 09.06.2020 у справі № 911/2685/18.

Подвійна правова природа орендної плати зумовлює ту обставину, що право на її стягнення може бути реалізоване, як орендодавцем (органом місцевого самоврядування чи органом державної влади) в цивільно-правовому порядку, так і контролюючим органом (відповідним податковим органом) в порядку адміністративного судочинства.

Аналогічна ситуація має місце і в спірних правовідносинах.

32. Факт роботи відповідачки у заявленому до стягнення періоді підтверджується паралельними джерелами доказів: Актами перевірки дотримання умов договору «Про обладнання та утримання місць для паркування» в яких зафіксовано щоденну роботу (Т.1, а.с. 95-250, Т.2, а.с. 1-197); Інформацією про рух коштів по банківському рахунку ФОП Сочавської У. П. в АТ «Райфайзен Банк», дозвіл на використання якої надано в порядку ст. 221 КПК України, і з якої видно, що відповідачка працювала щоденно, адже отримувала кошти за паркування на свій банківський рахунок (Т.2, а.с.244-261); Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.01.2026 по справі №300/5774/24, яким встановлено, що відсутність рішення виконавчого комітету про зменшення кількості днів роботи майданчиків, у свою чергу, означає обов`язок оператора декларувати та сплачувати збір за всі дні, визначені встановленим режимом, що повністю відповідає умовам Договору та вимогам податкового законодавства

33. Згідно з розрахунком, проведеним Управлінням транспорту та зв`язку Івано-Франківської міської ради (обчислено за формулою, визначеною пп. 268-1.3.1 п. 268-1.3 ст. 268-1 ПК України), міський бюджет недоотримав кошти за збір за місця для паркування транспортних засобів оператором ФОП Сочавською У. П. за період з 28.08.2023 по 31.12.2024 у розмірі 933 373,57 грн.

34. Зважаючи на викладене, апелянт просить скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 05.08.2026 у справі № 909/1492/25 та постановити нове, яким стягнути з ФОП Сочавської У. П. на користь Управління транспорту та зв`язку Івано-Франківської міської ради збір за місця для паркування транспортних засобів за період з 28.08.2023 по 31.12.2024 у розмірі 933 373,57 грн.

Заперечення ФОП Сочавської Уляни Петрівни проти апеляційної скарги.

35. ФОП Сочавська У. П. просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення – без змін.

36. Відповідачка вважає, що апелянт не довів, що саме Управління транспорту та зв`язку Івано-Франківської міської ради Управління є кредитором за заявленою до стягнення сумою збору за паркування в розмірі 933 373,57 грн.

Включення обов`язку сплачувати місцевий збір до Договору саме по собі не доводить, що Управління транспорту та зв`язку Івано-Франківської міської ради набуло право стягнення місцевого збору за місця паркування транспортних засобів. Внаслідок укладення такого Договору Управління транспорту та зв`язку не набуває статусу податкового органу.

37. Заявляти про стягнення несплаченого місцевого збору відповідно до норм Податкового кодексу України може виключно контролюючий орган, у даному випадку таким органом є ГУ ДПС в Івано-Франківській області.

38. У самому позові неодноразово зазначено, що кошти недоотримав міський бюджет, тоді як прохальна частина адресує стягнення коштів Управління транспорту та зв` язку Івано-Франківської міської ради.

39. ФОП Сочавська У. П. долучила до матеріалів справи платіжні інструкції, згідно з якими збір за місця для паркування транспортних засобів вона сплачувала на рахунок Головного управління Державної казначейської служби в Івано-Франківській області.

40. Посилання апелянта на постанови Верховного Суду від 13.10.2021 у справі № 910/14176/20 та від 09.06.2020 у справі № 911/2685/18 є безпідставними. Дані справи стосуються сплати орендної плати за землю, для якої закон прямо встановлює зв`язок між договором оренди та відповідним платежем. У цих справах висновок про подвійну природу орендної плати пов`язаний зі статтею 21 Закону України «Про оренду землі» і статтею 288 Податкового кодексу України.

Натомість у цій справі заявлено збір за місця для паркування, врегульований статтею 268-1 Податкового кодексу України. Кваліфікація договору користування майданчиком як найму не перетворює його автоматично на договір оренди земельної ділянки з усіма спеціальними наслідками статті 288 Кодексу.

Обґрунтування Івано-Франківською міською радою Івано-Франківської області підтримки вимог апеляційної скарги.

41. Міська рада підтримує в повному обсязі апеляційну скаргу Управління транспорту та зв`язку Івано-Франківської міської ради та додатково вказує, що у рішенні Івано-Франківського окружного адміністративного суду у справі № 300/5774/24 зазначено, що оператор зобов`язаний декларувати та сплачувати збір за всі дні, визначені встановленим режимом, що повністю відповідає умовам Договору та вимогам податкового законодавства.

42. Порушення вчинене ФОП Сочавською У. П., що виразилося в несплаті недоотриманих коштів за збір за місця для паркування транспортних засобів за період з 28.08.23 по 31.12.2024 у розмірі 933 373,57 грн до місцевого бюджету Івано-Франківської міської ради призвело до значних втрат бюджету міської ради та територіальній громаді в цілому.

Бюджет є одним із ключових елементів фінансування держави, який забезпечує виконання покладених на неї функцій, що є критично важливим в умовах повномасштабної збройної агресії рф. Ненадходження в повному обсязі коштів за збір за місця для паркування транспортних засобів завдає шкоди бюджету і суспільству загалом, оскільки дані кошти не використовуються на розвиток і забезпечення потреб територіальної громади м. Івано-Франківська в умовах воєнного стану.

Тому даний позов зумовлений очевидним порушенням інтересів міської ради в бюджетній сфері та спрямоване на забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету та їх використання за цільовим призначенням для задоволення відповідних потреб територіальної громади та суспільства.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції.

43. Стаття 15 Цивільного Кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

44. Згідно зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

45. Зазначені норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який має відповідати тим фактичним обставинам, які склалися, виходячи із тих відносин, які відповідають відповідним нормам права. Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 24.03.2024 у справі 911/1375/22.

46. Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Відповідно, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

47. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

48. Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

49. Суд при вирішенні спору має надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права способам, що встановлено чинним законодавством, чи відповідає правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

50. Як неодноразово наголошував Верховний Суд, відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові незалежно від інших встановлених судом обставин (постанови Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 29.08.2023 у справі № 910/5958/20, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19, від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17, та від 22.03.2023 у справі № 509/5080/18).

51. Як вбачається з матеріалів справи, 27.08.2018 між Управлінням транспорту та зв`язку (Уповноважений орган) та ФОП Сочавською У. П. (Оператор) укладено договір №114/1П про обладнання та утримання місць для паркування (далі - Договір).

52. Відповідно до п. 1.1. Договору Уповноважений орган надає Оператору право на надання послуги з платного паркування на майданчиках для паркування, визначених у додатку до цього Договору, а Оператор зобов`язується обладнати та утримувати майданчики для паркування відповідно до Правил паркування транспортних засобів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 р. № 1342, Правил благоустрою міста Івано-Франківська та цього Договору.

53. Майданчики для паркування вважаються переданими Оператору з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі (п. 1.2. Договору).

54. Пунктом 2.2.1 Договору передбачено, що Уповноважений орган має право з метою перевірки виконання умов Договору, Правил паркування транспортних засобів, Правил благоустрою міста Івано-Франківська у будь-який час доби здійснювати перевірки та у разі виявлення порушень складати відповідний акт.

55. Обов`язком Оператора є, зокрема, забезпечення своєчасного та повного перерахування збору за місця для паркування транспортних засобів, передбаченого умовами цього Договору, законодавством України та нормативними актами міської ради (п. 2.3.1 Договору).

56. Відповідно до п. 3.1 Договору ставка збору за місця для паркування транспортних засобів встановлюється за кожний день провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів у гривнях за 1 квадратний метр площі земельної ділянки, відведеної для організації та провадження такої діяльності. Розмір ставки збору за місця паркування встановлюється згідно з Податковим кодексом України та рішенням міської ради.

57. Сума збору за місця для паркування транспортних засобів, обчислена відповідно до податкової декларації за звітний (податковий) квартал, сплачується щоквартально, у визначений для квартального звітного (податкового) періоду строк, за місцезнаходженням об`єкта оподаткування. Податкові декларації подаються протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (п.п. 3.4, 3.5 Договору).

58. Відсоток, який готовий сплачувати щомісяця переможець конкурсу з коштів, зібраних від надання послуг паркування по лоту становить 40% (п. 3.6 Договору).

59. Відповідно до п. 6.1 Договору такий вважається укладеним і набирає чинності з 27.08.2018 та діє до 27.08.2023.

60. Згідно з Додатком до Договору (в редакції Додаткової угоди від 07.06.2019) Оператор отримав право на надання послуги з платного паркування на майданчиках паркувальної зони: Площа Ринок, 1-11, кількістю 18 паркомісць, загальною площею 247,5 м. кв.; Площа Ринок (зі сторони Ратуші), кількістю 18 паркомісць, загальною площею 247,5 м. кв.; вул. Шеремети - вул. Старозамкова, кількістю 24 паркомісць, загальною площею 342,5 м. кв.

61. Як передбачалось абзацом першим п. 5 постанови Кабінету Міністрів України «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» (в редакції, що діяла до 29.05.2025), договори оренди державного та комунального майна, строк дії яких завершується у період воєнного стану, вважаються продовженими на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, крім випадку, коли балансоутримувач з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди повідомив орендодавцю та орендарю про непродовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону. Норма щодо продовження договору, встановлена цим пунктом, не застосовується до договорів, щодо яких рішення про їх продовження прийнято на аукціоні і аукціон оголошено до дати набрання чинності цією постановою. Для продовження договору оренди на строк, передбачений цим пунктом, заява орендаря та окреме рішення орендодавця не вимагаються.

62. Відповідно, Договір був продовжений після 27.08.2023 та залишався діючим у спірний період з 28.08.2023 по 31.12.2024.

63. Управлінням транспорту та зв`язку Івано-Франківської міської ради свої позовні вимоги мотивував тим, що відповідач як оператор паркування за Договором № 114/1П від 27.08.2018 задекларувала неповну кількість днів здійснення діяльності у спірний період (зокрема за період з 28.08.2023 по 31.12.2024), внаслідок чого міський бюджет недоотримав кошти збору за місця для паркування транспортних засобів в сумі 933 373,57 грн.

64. В апеляційній скарзі, а також у засіданні з розгляду апеляційної скарги, представник Управлінням транспорту та зв`язку Івано-Франківської міської ради вказував, що кошти, які він просить стягнути з ФОП Сочавської У. П. у даному спорі за своєю правовою природою є саме збором за місця для паркування транспортних засобів, розмір яких розрахований відповідно до пп. 268-1.3.1 п. 268-1.3 ст. 268-1 ПК України.

65. Пунктом 10.2 ПК України визначено, що збір за місця для паркування транспортних засобів належить до місцевих зборів

66. Статтею 268-1 ПК України встановлено, що:

- платниками збору є юридичні особи, їх філії (відділення, представництва), фізичні особи - підприємці, які згідно з рішенням сільської, селищної, міської ради організовують та провадять діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів на майданчиках для платного паркування та спеціально відведених автостоянках (пп. 268-1.1.1);

- об`єктом оподаткування є земельна ділянка, яка згідно з рішенням сільської, селищної, міської ради спеціально відведена для забезпечення паркування транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування, тротуарах або інших місцях, а також комунальні гаражі, стоянки, паркінги (будівлі, споруди, їх частини), які побудовані за рахунок коштів місцевого бюджету, за винятком площі земельної ділянки, яка відведена для безоплатного паркування транспортних засобів, передбачених статтею 30 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (пп. 268-1.2.1);

- базою оподаткування є площа земельної ділянки, відведена для паркування, а також площа комунальних гаражів, стоянок, паркінгів (будівель, споруд, їх частин), які побудовані за рахунок коштів місцевого бюджету (пп. 268-1.2.2);

- ставки збору встановлюються за кожний день провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів у гривнях за 1 кв. метр площі земельної ділянки, відведеної для організації та провадження такої діяльності, у розмірі до 0,075 відсотка мінімальної заробітної плати, установленої законом на 1 січня податкового (звітного) року (пп. 268-1.3.1);

- сума збору за місця для паркування транспортних засобів, обчислена відповідно до податкової декларації за звітний (податковий) квартал, сплачується щоквартально, у визначений для квартального звітного (податкового) періоду строк, за місцезнаходженням об`єкта оподаткування (пп. 268-1.5.1).

67. Колегія суддів зазначає, що відповідно до пп. 19-1.1.1 п. 19-1.1 ст. 19-1, пп. 41.1.1 п. 41.1 ст. 41 та ст. 61 Податкового кодексу України контроль за правильністю нарахування, повнотою та своєчасністю сплати податків і зборів, у тому числі збору за місця для паркування транспортних засобів, здійснюється контролюючими органами — органами Державної податкової служби України.

68. У свою чергу, повноваження міської ради та її виконавчих органів передбачені пп.268-1.1.2, 268-1.3.2 та 268-1.4.1 ПК України. Так:

- Перелік спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів, в якому зазначаються їх місцезнаходження, загальна площа, технічне облаштування, кількість місць для паркування транспортних засобів, затверджується рішенням сільської, селищної, міської ради про встановлення збору;

- При визначенні ставки збору сільські, селищні, міські ради враховують місцезнаходження спеціально відведених місць для паркування транспортних засобів, площу спеціально відведеного місця, кількість місць для паркування транспортних засобів, спосіб поставлення транспортних засобів на стоянку, режим роботи та їх заповнюваність;

- Ставка збору та порядок сплати збору до бюджету встановлюються відповідною сільською, селищною, міською радою.

69. Також, Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», встановлено, що

70. виконавчі органи міської ради: приймають рішення про розміщення, обладнання та функціонування майданчиків для паркування; здійснюють контроль за дотриманням вимог щодо розміщення, обладнання та функціонування майданчиків для паркування; можуть впроваджувати автоматизовану систему контролю оплати вартості послуг з паркування; уповноважують інспекторів з паркування на здійснення визначених законом повноважень (пп. 7-1 п. «а» ч. 1 ст. 30).

71. Як правильно зазначено судом першої інстанції, у договірних правовідносинах між сторонами даної справи, збір за місця для паркування транспортних засобів має подвійну правову природу, оскільки одночасно є місцевим податком, передбаченим пп. 10.2.1 п. 10.2 статті 10 ПК України, і в той же час є одним із платежів, які ФОП Сочавська У. П. зобов`язалася вносити на підставі п. 2.3.1., 3.1-3.6 Договору, а отже є одним із платежів за користування майном за договором найму.

72. Водночас, предметом позову у справі № 909/1492/25 є не стягнення платежу у розмірі 40% з коштів, зібраних від надання послуг паркування по лоту (п. 3.6 Договору), а стягнення суми збору за місця для паркування транспортних засобів, визначення правильності, повноти та своєчасності сплати якого здійснюється виключно контролюючими органами Державної податкової служби України у межах повноважень, встановлених ПК України.

73. Так, судом першої інстанції правильно встановлено, що Управлінням транспорту та зв`язку Івано-Франківської міської ради не є носієм матеріального права на стягнення з ФОП Сочавської У. П. місцевого збору.

74. Управлінням транспорту та зв`язку Івано-Франківської міської ради не доведено апеляційному суду протилежного. Сам факт ненадходження до місцевого бюджету коштів від сплати збору не свідчить про порушення майнового права апелянта як учасника господарських відносин.

75. Щодо посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 09.06.2020 у справі № 911/2685/18, то суд вказує, що згідно з частиною 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Ключовим критерієм, що визначає необхідність врахування позицій Верховного Суду є подібність правовідносин у справі, що переглядалась касаційним судом з справою, що вирішується іншими судами при застосуванні конкретних норм права.

У справі № 911/2685/18 предметом розгляду були правовідносини, що виникли з договору оренди земельної ділянки, а спір стосувався розміру договірної орендної плати та питання зміни такого розміру у зв`язку зі зміною нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Верховний Суд вирішував питання саме щодо зміни умов договірного зобов`язання та можливості автоматичної зміни встановленого договором розміру орендної плати.

Такі правовідносини за своїм змістом, предметом та правовою природою не є подібними до правовідносин, що виникли між сторонами у справі № 909/1492/25.

76. Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

77. Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов`язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи. Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

78. Так, визнаючи доводи апеляційної скарги, такими, що не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 05.08.2026 у справі № 909/1492/25 відповідає матеріалам справи, ґрунтується на вимогах чинного законодавства, прийняте з дотриманням норм процесуального та правильним застосуванням норм матеріального права, а тому підстав для задоволення вимог апеляційної скарги та його скасування немає.

Ураховуючи наведене, колегія суддів відмовляє у задоволенні апеляційної скарги та залишає оскаржуване рішення без змін.

Розподіл судових витрат.

79. Відповідно до п.п. «в» п. 4 ч. 1 ст. 282 ГПК України апеляційним судом здійснюється розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

80. Частиною 1 статті 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 згаданої статті).

81. Скаржник просив суд стягнути з ФОП Сочавської У. П. судовий збір за подання апеляційної скарги, а також витрати понесені на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 35 000,00 грн.

82. Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір покладається: 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

83. Відповідно до пункту 2 частини 4 статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 2) у разі відмови в позові - на позивача.

84. Ураховуючи наведене, зважаючи на відмову у задоволенні вимог апеляційної скарги, колегія суддів покладає сплату судових витрат на скаржника.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 269, 270, 275, 276, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні вимог апеляційної скарги Управління транспорту та зв`язку Івано-Франківської міської ради на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 05.08.2026 у справі № 909/1492/25 - відмовити.

2. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 05.08.2026 у справі № 909/1492/25 - залишити без змін.

3. Судові витрати покласти на скаржника.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки встановлені ст. 287, 288 ГПК України протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.

Повну постанову складено 19.10.2026.

Головуючий суддя Трускавецький В. П.

Суддя Бойко С. М.

Суддя Бонк Т. Б.