Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №355/1753/26 — Баришівський районний суд Київської області

Справа № 355/1753/26

Провадження № 3-зв/355/3/26

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026 року Баришівський районний суд Київської області

у складі судді - Чальцевої Т.В.,

за участю секретаря судового засідання – Верби Ю.О..,

розглянувши у судовому засіданні в залі суду селища Баришівка заяву захисника Фогеля Володимира Володимировича. про відвід судді Троценко Т.А. у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП, -

установив:

В провадженні судді Баришівського районного суду Київської області Троценко Т.А. перебувають матеріали справи про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП.

08 жовтня 2026 року на адресу суду надійшла заява адвоката Фогеля В.В. про відвід судді Троценко Т.А. від розгляду справи про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 184 КУпАП.

В заяві ОСОБА_2 зазначив, що він є захисником особи, яка притягується до адміністративної відповідальності: Баранової Олени Анатоліївни по справі за №355/1753/26 провадженя №3/355/554/26, що перебуває в провадження судді Баришівського районного суду Київської області - Троценко Т.А.

Справа була призначена на 08.10.2026 року о 12:45год. Зазначив, що він та його підзахисна не довіряють судді тому що на час подання заяви про відвід судді, а саме 08.10.2026 року не має постанови про призначення справи в режимі відеоконференції. Вважає, що суддя Троценко Т.А. не вжила заходів щодо внесення постанови про розгляд справи в режимі відеоконференції та не вжила заходи щодо ознайомлення його, як адвоката, з матеріалами справи в інший спосіб, тому що матеріалів справи немає в ЕС та не надано можливості приймати участь в судовому засіданні, оскільки повітку направлено менше ніж за п`ять днів, що говорить про упередженість судді щодо ОСОБА_1 та її захисника.

Заявник та його підзахисна в у судове засідання не з`явилися. Про час місце та розгляд справи повідомлялися належним чином згідно чинного законодавства.

Для надання пояснень з приводу заявленого відводу в судове засідання запрошувалася суддя Троценко Т.А., але остання у судове засідання не з`явилася.

Вивчивши заяву про відвід, суд дійшов до наступних висновків.

Кодекс України про адміністративні правопорушення не передбачає процесуальних норм, які регламентують порядок розгляду справ про адміністративні правопорушення і не містить спеціальних норм, що передбачають для учасників судового розгляду можливість заявити відвід судді і відповідно не передбачають порядку розгляду заяви про відвід, а також не передбачає видалення судді до нарадчої кімнати для вирішення клопотання.

Проте, діючі Кримінальний процесуальний кодекс України, Цивільний процесуальний кодекс України, Кодекс адміністративного судочинства України мають відповідні статті про відвід судді, а тому, при розгляді даної заяви про відвід слід застосувати аналогію права.

Разом з тим, згідно із ч.7 ст.56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суддя зобов`язаний справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства; дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів.

Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного Суду України №8від 13.06.2007року «Про незалежність судової влади» визначено, що відповідно до закону суддя не може брати участь у розгляді справи і підлягає відводу (самовідводу), якщо він заінтересований у результаті розгляду справи або є інші обставини, які викликають сумнів в об`єктивності та неупередженості судді.

У відповідності до положень п. 1.1. Бангалорських принципів поведінки судді від 19.05.2006 року, що схвалені Резолюцією Економічної та Соціальної ради ООН 27.07.2006 року № 2006/23, які адресовані суддям для використання, суддя повинен здійснювати свою судову функцію незалежно, виходячи виключно із оцінки фактів, відповідно до свідомого розуміння права, незалежно від будь-якого стороннього впливу, спонукань, тисків, погроз або втручання, прямого чи опосередкованого, здійснюваного з будь-якої сторони та маючого на меті будь-які цілі.

За приписами п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Статтею 2 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що рішення Європейського суду з прав людини є обов`язковими для виконання Україною. Вказаний Закон прямо закріплює, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Європейський суд з прав людини розрізняє чи в конкретній справі існує яке - небудь переконання або особиста зацікавленість даного судді та вимоги, чи суддя забезпечує достатню гарантію, щоб виключити підозру в цьому. Крім того, згідно принципу, який є стабільним, суд має бути неупередженим і безстороннім.

У справі «Гаусшильдт проти Данії», «Мироненко і Мартиненко проти України» зазначається, що наявність безсторонності, для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції, має визначатися за допомогою суб`єктивного та об`єктивного критеріїв. Щодо суб`єктивної складової даного поняття, то у справі «Гаусшильдт проти Данії» вказано, що потрібні докази фактичної наявності упередженості судді для відсторонення його від справи. Причому суддя вважається безстороннім, якщо тільки не з`являються докази протилежного.

В п. 105 рішення ЄСПЛ у справі «Олександр Волков проти України» від 09.01.2013 року (заява № 21722/11) суд дійшов висновку про те, що «між суб`єктивною та об`єктивною безсторонністю не існує беззаперечного розмежування, оскільки поведінка судді не тільки може викликати об`єктивні побоювання щодо його безсторонності з точки зору стороннього спостерігача (об`єктивний критерій), а й може бути пов`язана з питанням його або її особистих переконань (суб`єктивний критерій). Таким чином, існує презумпція неупередженості судді, а якщо з`являються сумніви щодо цього, то для його відводу в ході об`єктивної перевірки має бути встановлена наявність певної особистої заінтересованості судді, певних його прихильностей, уподобань стосовно однієї зі сторін у справі. У кожній окремій справі слід визначити, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про те, що суд не є безстороннім (рішення у справі «Мироненко і Мартиненко проти України»).

Конкретизуючи суб`єктивний критерій, Суд підкреслює, що поки не доведено інше, діє презумпція особистої безсторонності судді (рішення ЄСПЛ від 23.06.1981 у справі «Ле Комт (Le Compte), Ван Левен (Van Leuven) и Де Мейер (De Meyere) проти Бельгії»), як наслідок таку презумпцію спростувати досить складно, адже критерієм суб`єктивної безсторонності є відсутність з боку судді умисних або необережних дій чи висловлювань, які б свідчили про пряму чи опосередковану особисту зацікавленість у вирішенні справи або іншим чином давали б підстави сумніватися в його неупередженості.

Об`єктивно безстороннім є судовий орган, діяльність якого відповідає таким критеріям: забезпечується не лише здійснення правосуддя, а й зовнішній вияв того, що відбувається; суддею створено достатні гарантії для усунення об`єктивно виправданих підстав (і навіть потенційної можливості) побоюватися, що він, незалежно від особистої поведінки, не є безстороннім. При цьому, ЄСПЛ у справі «Ушаков та Ушакова проти України» 18 червня 2015 року вказує на те, що Суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності «поза розумним сумнівом». Згідно з його усталеною практикою доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій стосовно фактів, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою. Більше того, слід нагадати, що під час провадження на підставі Конвенції застосовується принцип affirmanti incumbit probatio (той, хто стверджує щось, повинен довести це твердження).

В заяві про відвід судді ОСОБА_3 , адвокат Фогель В.В. наголошує про можливу упередженість судді, оскільки на його думку, вона: не вжила заходів щодо прийняття постанови про розгляд справи в режимі відеоконференції; щодо ознайомлення його, як адвоката, з матеріалами справи в інший спосіб, в зв`язку із тим, що в ЕС відсутні матеріали справи; йому не було надано можливості приймати участь в судовому засіданні, тому що його не вчасно було повідомлено про розгляд справи. Однак, вищенаведене стосується процесуальних дій, при цьому, жодного переконливого доказу про упередженість судді у розгляді даної справи не надано.

Розглядаючи заяву про відвід, суд бере до уваги, що для відводу судді заявнику необхідно обґрунтувати наявність обставин, які об`єктивно можуть вказувати на можливу упередженість. Обставини, які були покладені в основу заяви про відвід, повинні бути доведеними. Відвід повинен бути вмотивований, з наведенням відповідних аргументів, доказів, які підтверджують наявність підстав для відводу. Якщо він невмотивований, це є підставою для відмови у його задоволенні.

Такі обставини при розгляді заяви про відвід судді не встановлені, тобто заявником не доведена наявність обставин, які б викликали сумніви в упередженості судді та унеможливлювали ухвалення суддею об`єктивного рішення у справі, доводи викладені в заяві про відвід, не містять доказів, що вказують на необ`єктивність чи упередженість судді.

Аналізуючи викладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для відводу судді Троценко Т.А., а обґрунтування адвокатом Фогелем В.В., їх наявності фактично зводяться до його незгоди із процесуальними діями і рішеннями судді, що, не може бути підставою для відводу, оскільки процесуальні дії і рішення суду оскаржуються лише у передбачений Законом спосіб і не є підставою для відводу.

Враховуючи те, що доводи адвоката Фогеля В.В. про відвід судді Троценко Т.А. є безпідставними та необґрунтованими, у задоволенні заяви адвоката слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 245, 246, 280, 283 КУпАП, суддя

постановив:

У задоволенні заяви захисника Фогеля В.В.. про відвід судді Троценко Т.А. у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП, відмовити.

Постанова оскарженню не підлягає.

Суддя Баришівського районного суду Тетяна ЧАЛЬЦЕВА