Рішення від 18 жовтня 2026 р. у справі №214/1375/26 — Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 214/1375/26

2/214/2928/26

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

19 жовтня 2026 року м.Кривий Ріг

Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Малаховської І.Б.

секретаря судового засідання Постригай А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє представник – адвокат Починок Віктор Васильович до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 про визнання права власності за набувальною давністю, без фіксування судового засідання технічними засобами в порядку ч.2 ст.247 ЦПК України,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 через свого представника Починка В.В. звернулась до суду з позовом про визнання права власності за набувальною давністю.

Позов мотивовано тим, що згідно зі свідоцтвом про право власності на житло № НОМЕР_1 від 15.04.1994 р. позивачу ОСОБА_1 , а також її батьку, матері, та сестрі ОСОБА_2 (відповідачу) належить квартира за адресою: АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 батько позивача ОСОБА_4 помер. 1/4 частина квартири, яка йому належала, перейшла в рівних частинах матері позивача ОСОБА_3 , позивачу ОСОБА_1 (дівоче прізвище- ОСОБА_5 ) та відповідачці ОСОБА_2 (дівоче прізвище - ОСОБА_5 ). Таким чином, на даний момент вище вказана квартира належить на праві власності ОСОБА_3 , позивачу ОСОБА_1 та відповідачу ОСОБА_2 в ідеальних частках по 1/3 кожній, що підтверджується інформаційною довідкою з ДРРП від 23.01.2026 р.

Позивач ОСОБА_1 та її мати ОСОБА_3 зареєстровані та проживають у даній квартирі.

До серпня 2014 року в даній квартирі також мешкала та була зареєстрована відповідачка ОСОБА_2 , яка у 2014 році поїхала на постійне місце проживання до російської федерації, і після того в Україну не повернулась.

З 2014 року позивач живе у квартирі з матір`ю та дітьми, самостійно та у повному обсязі сплачує рахунки за комунальні послуги, за послуги з утримання будинку та прибудинкової території і здійснює поточні та капітальні ремонти квартири (що підтверджується додатками 16-27 до позовної заяви).

Відповідач підтримує зв`язок з позивачкою (сестрою) та матір`ю (третьою особою), однак повертатись до України та відновлювати користування своєю часткою квартири наміру не має.

Більш того, відповідач довіреністю від 08.08.2018 року, посвідченою нотаріусом Киштимського міського округу Челябінської області РФ Силаєвою С.Б., уповноважила позивача бути її представником у питанні зняття з реєстраційного обліку в Україні за адресою АДРЕСА_1 .

Заявою від 08.07.2025 року, зробленою в м.Астана Республіки Казахстан, посвідченою нотаріусом нотаріального округу м.Астана Баймакановою М.К., відповідач підтвердила, що у серпні 2014 року вона виїхала з України до російської федерації на постійне місце проживання, залишивши в повне володіння та розпорядження на свій погляд належну їй частину квартири за адресою АДРЕСА_1 , своїй рідній сестрі ОСОБА_1 . Також у вище вказаній заяві зазначено, що повертатись в Україну відповідач наміру не має.

Позивач вважає, що оскільки вона більше десяти років безперервно володіє 1/3 часткою Відповідачки у вказаній квартирі, то має право набути право власності на цю частку у порядку набувальної давності.

Позивач та її представник в судове засідання не з`явилися, надали суду письмові заяви, в яких просила справу розглянути за їх відсутності, наполягали на задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Відповідач в судові засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, що підтверджується матеріалами справи, заяв про відкладення розгляду справи не надавала.

Третя особа ОСОБА_3 також, будучи належним чином повідомленою про день, час та місце розгляду справу в судове засідання не з`явилася, заяв про відкладення розгляду справи не надавала.

Справа розглядається в порядку ч.2 ст.247 ЦПК України без фіксування судового засідання технічними засобами, оскільки учасники справи в судове засідання не з`явилися.

Суд, дослідивши письмові матеріали справи, прийшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що згідно зі свідоцтвом про право власності на житло № НОМЕР_1 від 15.04.1994 р. квартира за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві спільної сумісної власності: ОСОБА_4 та членам його сім`ї: ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 (а.с. 55-56).

Після смерті ОСОБА_4 (батька позивача та відповідача) частка квартири, що йому належала була успадкована в рівних частинах його дружиною ОСОБА_3 та доньками ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що підтверджено Свідоцтвом про право на спадщину від 09.12.2003, виданого державним нотаріусом Сьомої криворізької державної нотаріальної контори Лігутою Л.В., а також Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, відповідно якому після смерті спадкодавця, дружина та доньки, кожна успадкували по 1/12 частки квартири від частки, що належала батькові (а.с. 17,57).

Зазначене підтверджується також Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (Номер інформаційної довідки 461460025 від 23.01.2026), відповідно якому позивач та її сестра відповідач володіють по та по 1/12 частці квартири, а третя особа ОСОБА_3 у приватній спільній сумісній власності має 1/3 частку квартири (а.с.42-43).

Отже після смерті батька позивача усі спадкодавці, дружина та доньки стали власниками квартири, кожній належить 1/3 частка квартири.

Позивачем на підтвердження заявлених позовних вимог суду надано наступні докази: свідоцтво про право власності на житло № НОМЕР_1 від 15.04.1994 р., свідоцтво про право на спадщину за законом від 09.12.2003 року, витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно №2691941 від 29.01.2004, Технічний паспорт на квартиру за адресою АДРЕСА_1 від 21.10.2003, Технічний паспорт на квартиру за адресою АДРЕСА_1 від 24.12.2025, довідка КП «Криворізьке БТІ`ДОР» №222650 від 23.12.2025, довіреність відповідачки від 08.08.2018, заява відповідачки від 08.07.2025, інформаційна довідка з ДРРП №461460025, відомості з реєстру Криворізької територіальної громади від 19.01.26 №711, акт про фактичне проживання особи (осіб) у житловому приміщенні від 23.12.2025 р., Договір на надання послуг підключення до мережі ІНТЕРНЕТ та заява до інтернет провайдера «Sunline» від 28.11.2007, Договір про надання послуг з централізованого опалення від 16.07.2007 р. з технічними умовами на встановлення лічильника гарячої води, Договір на експлуатацію лічильника гарячої води від 14.04.2009 р. з Актом підключення теплового вузла від 18.05.2009 р., Договір з техобслуговування та ремонту домофонної системи «Візит» від 26.01.2012, квитанція про оплату замовлення виготовлення та встановлення метало пластикових вікон від 17.10.2012, Акт повірки водоміру гарячої води від 06.02.2013, Акти встановлення,приймання та опломбування лічильника газу від 24.04.2015, Заява на перенесення абонентського номеру від 05.06.2019 р., Акт приймання виконаних робіт з метрологічної повірки лічильників води від 17.11.2020 р., Акт контрольного огляду засобів обліку електроенергії 13.07.2023, Акт про надання послуг з повірки лічильників води від 29.10.2024, довідка управління праці та соцзахисту від 06.11.2023 №1210, Звіт про оцінку майна від 27.12.2025 р.

Частиною 3 ст.319 ЦК України передбачено, що усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Відповідно до ч.1, 2 ст.355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Згідно з ч.1 ст.368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Частиною 1 ст. 372 ЦК України встановлено, що майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом.

За змістом ст.392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до п.5 постанови Пленуму Верховного суду України від 22.12.1995 року №20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», частка учасника спільної сумісної власності визначається при поділі майна, виділі частки з спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини. При відсутності доказів про те, що участь когось з учасників спільної сумісної власності (крім сумісної власності подружжя) у надбанні майна була більшою або меншою - частки визначаються рівними.

Відповідно до положень постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування», у разі смерті співвласника частки кожного із співвласників у праві спільної власності є рівними, якщо інше не було встановлено договором між ними. Частка померлого співвласника не може бути змінена за рішенням суду.

Згідно із ч.2 ст.372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.

Отже, як встановлено судом після смерті батька позивача усі спадкодаємці, дружина та доньки стали власниками квартири, кожній належить 1/3 частка квартири.

Що стосується вимоги про визнання права власності за набувальною давності, суд вважає за необхідним зазначити наступне.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до ст. 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з вимогами ч.1 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Умовами набуття права власності за набувальною давністю є: добросовісність користування майном, яке полягає у не вчиненні особою перешкод власнику цього майна у реалізації ним свого права власності на це майно протягом 10 років; відкритість користування, яке має бути очевидним для усіх інших осіб; безперервність користування протягом 10 років; відсутність документів, які б свідчили про наявність у громадянина прав на це майно.

Відсутність будь-якого з перерахованих елементів виключає можливість набуття права власності за набувальною давністю. Таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2022 року у справі № 494/1218/19.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном, як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до ст.344 ЦК України слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагненню сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику відмовлено.

Водночас і сам по собі факт користування об`єктами нерухомості не може бути підставою для виникнення у позивача права власності на них за набувальною давністю у розумінні ст.344 ЦК України.

При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач, як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Отже, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі без титульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Для нерухомого майна тривалість володіння складає десять років.

Верховний Суд України також у Постанові від 27.09.2018 року, по справі № 571/1099/16-ц зауважив, що при зверненні до суду з вимогами про визнання за набувальною давністю права власності на нерухоме майно, позивачем має бути доведено факт існування такого нерухомого майна, відкритість та безперервність, володіння ним без правової підстави; добросовісність заволодіння майном, факт володіння спірним майном протягом строку, який складає не менше 10 років.

Верховний Суд України в Постанові від 04.07.2018 року по справі № 201/12550/16-ц визначив, що набуття права власності на чужі речі можливе лише за наявності наступних умов: законний об`єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та його безперервність. Тобто, набуття права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх вказаних умов у сукупності.

Враховуючи положення статей 335 і 344 ЦК право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду.

Так, під час розгляду справи було встановлено, що відповідач ОСОБА_2 з серпня 2014 року виїхала за межі України та весь цей час не здійснює володіння часткою у майні, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказане підтверджується, зокрема Актом від 23.12.2025 про фактичне проживання особи (осіб) у житловому приміщенні, складеному мешканцями будинку АДРЕСА_2 , який засвідчений представником дільниці №5 ТОВ «ЖИТЛОСЕРВІС-КР» Леоновою С.І., відповідно якому ОСОБА_2 до серпня 2014 року мешкала у квартирі, однак виїхала на постійне місце проживання до російської Федерації (а.с.13).

Довіреністю 74 АА 4056485 від 08 серпня 2018, посвідченою нотаріусом нотаріального округу Киштимського міського округу Челябінської області Силаєвою Світланою Борисівною, встановлено, що ОСОБА_2 , громадянка росії, що проживає за адресою: АДРЕСА_3 уповноважує цією довіреністю ОСОБА_1 бути її представником в всіх організаціях та установах з питання зняття з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.20).

За відомостями Реєстру Криворізької міської територіальної громади №5581 від 19.06.2026 ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 була зареєстрована у період з 08.07.2014 по 05.09.2019 .

Отже, наявні у справі докази підтверджують, що відповідач ОСОБА_2 дійсно мешкає у російській федерації, має російське громадянство, зі спірної квартири була знята з реєстраційного обліку позивачем по справі ОСОБА_1 на підставі виданої нею – 08.08.2018 нотаріальної довіреності.

Також матеріали справи містять Заяву відповідача ОСОБА_2 , яка посвідчена 08 липня 2025 ОСОБА_8 нотаріусом округу м. Астана та в якій ОСОБА_2 підтверджує, що у серпні 2014 року поїхала з України до російської федерації на постійне проживання, залишивши у повне володіння та розпорядження на свій розсуд частину квартири, що їй належить та знаходиться в України, АДРЕСА_1 своїй рідній сестрі ОСОБА_1 . У заяві зазначено, що повертатися в Україну заявниця наміру немає. Просить заяву задовольнити. Надалі претензій мати не буде (а.с.37).

З наведенного суд приходить до висновку, що позивач фактично володіє часткою квартири, яка належить її сестрі, тобто відповідачу ОСОБА_2 з серпня 2014 року.

ОСОБА_1 володіє спірним майном добросовісно, як цілісним об`єктом нерухомого майна, відкрито, безперервно і тривало (більше десяти років), поводиться з ним, як власник.

Крім того, під час розгляду справи суду не надано доказів про наявність інших осіб, які претендують на спірне майно.

Тому наявні всі передбачені законом передумови в сукупності, які є підставою для визначення за позивачем права власності за набувальною давністю на 1/3 частку квартири АДРЕСА_4 , яка належить її сестрі ОСОБА_2 .

Враховуючи все вищевикладене, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та таким, що підлягають задоволенню.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 319, 328, 344, 355, 368, 372, 379, 392, 405 ЦК України, ст.ст. 10, 12, 13, 18, 141, 200, 206, 247, 280, 354 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє представник – адвокат Починок Віктор Васильович до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 про визнання права власності за набувальною давністю задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_5 ) право власності за набувальною давністю на 1/3 частку квартири АДРЕСА_4 , яка належить ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги на рішення подаються учасниками справи до Дніпровського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_5 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_3 .

Третя особа: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_5 .

Повне судове рішення складено 19 жовтня 2026 року.

Суддя І.Б. Малаховська