Рішення від 15 жовтня 2026 р. у справі №214/9097/24 — Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу

Суд: Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: надання послуг

Дата: 15 жовтня 2026 р.

Справа: №214/9097/24

Суддя: Сіденко С. І.

Справа № 214/9097/24

2/214/6051/26

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

16 жовтня 2026 року м. Кривий Ріг

Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді – Сіденка С.І.,

за участю секретаря судового засідання – Розстальної К. В.,

за відсутності сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «КРИВОРІЗЬКА ТЕПЛОЦЕНТРАЛЬ» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за послугу з постачання теплової енергії,

встановив:

позивач АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «КРИВОРІЗЬКА ТЕПЛОЦЕНТРАЛЬ» (далі – Акціонерне товариство «Криворізька теплоцентраль») звернувся до суду з вищезазначеним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 обґрунтовуючи свій позов тим, що надає послуги з постачання теплової енергії відповідачам за адресою: АДРЕСА_1 , але відповідачі в повному обсязі оплату за отримані послуги не здійснювали, в результаті чого виникла заборгованість за вказані послуги за період з 01.12.2013 по 31.07.2024 у сумі 21123,83 грн., заборгованість по абонплаті становить 263,94 грн. Вказану суму заборгованості по оплаті за послуги з централізованого опалення, а також 3% річних у сумі 2531,32 грн., інфляційні втрати у сумі 9875,61 грн. позивач просить стягнути на свою користь солідарно з відповідачів.

Ухвалою від 11 листопада 2024 прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Заочним рішенням Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13.05.2025 року позов задоволено повністю.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання якої зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 ) та ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання якого зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «КРИВОРІЗЬКА ТЕПЛОЦЕНТРАЛЬ»(код ЄДРПОУ 00130850, юридична адреса: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Електрична,1), заборгованість за надані послуги з постачання теплової енергії, що виникла за адресою: АДРЕСА_1 за період з 01.12.2013 по 31.07.2024 у сумі 21123,83 грн., плату за абонентське обслуговування у розмірі 263,94 грн., інфляційні втрати у сумі 9875,61 грн. та 3% річних у сумі 2531,32 грн.

Стягнуто у рівних частках із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «КРИВОРІЗЬКА ТЕПЛОЦЕНТРАЛЬ» в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору суму 3028,00 грн., тобто по 1514,00 грн. з кожного.

Відповідач ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення та про перегляд заочного рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13.05.2025 року по вищевказаній цивільній справі.

Відповідач ОСОБА_2 , обґрунтовує заяву тим, що не був фактично обізнаний про розгляд справи та не мав можливості подати відзив на позовну заяву, надати докази й заперечення проти позовних вимог. Зазначає, що після отримання інформації про ухвалення заочного рішення вживав заходів для ознайомлення з матеріалами справи, однак через технічні перешкоди не мав доступу до електронної справи. Посилається на те, що зареєстрований за іншою адресою, з реєстрації місця проживання у спірній квартирі знятий 05.07.2002 року, а право власності на неї належить йому лише в частці 1/2. Крім того, вважає недоведеними підстави для покладення на нього солідарної відповідальності за всю суму заборгованості, ставить під сумнів правильність її розрахунку, нарахування інфляційних втрат і трьох відсотків річних та просить застосувати позовну давність. У зв`язку з викладеним просить поновити строк на подання заяви про перегляд заочного рішення, скасувати заочне рішення від 13.05.2025 року в частині вирішення позовних вимог до нього та призначити справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою суду від 29.06.2026 поновлено ОСОБА_2 пропущений строк на подання заяви про перегляд заочного рішення, прийнято до провадження заяву відповідача про перегляд заочного рішення, призначено розгляд заяви до розгляду у відкритому судовому засіданні.

Ухвалою суду від 06.07.2026 скасовано заочне рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13.05.2025 року у цивільній справі за позовом АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «КРИВОРІЗЬКА ТЕПЛОЦЕНТРАЛЬ» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за послугу з постачання теплової енергії.

Справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

30.07.2026 від Відповідача в особі представника Бобокала Р.Б., через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній зазначив, що відповідач ОСОБА_2 позовних вимог не визнає та просить відмовити в їх задоволенні. Вважає, що позивачем не доведено правильність розрахунку заборгованості, зокрема застосованих тарифів, обсягу теплової енергії та порядку її розподілу на квартиру. Крім того заявив про застосування позовної давності до щомісячних платежів, щодо яких вона спливла, заперечив, що відображені в розрахунку оплати підтверджують визнання ним усієї заборгованості. Також поставив під сумнів правомірність нарахування інфляційних втрат, трьох відсотків річних, пені та плати за абонентське обслуговування, а також зазначив, що сам факт його реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 чи наявності права власності не підтверджує правильності заявленої до стягнення суми. Просив стягнути з Акціонерного товариства "Криворізька теплоцентраль" на користь ОСОБА_2 понесені та документально підтверджені судові витрати, остаточний розмір яких буде підтверджено у порядку та строки, передбачені Цивільним процесуальним кодексом України.

31.07.2026 через підсистему «Електронний суд» від представника позивача надійшли додаткові пояснення, в яких зазначено, що ОСОБА_2 зареєстрований за адресою квартири, щодо якої заявлено вимоги про стягнення заборгованості, а ОСОБА_1 є її власником. Посилаючись на положення Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Цивільного та Сімейного кодексів України, вважає, що відповідачі є споживачами житлово-комунальних послуг та зобов`язані здійснювати їх оплату. Також зазначила, що відповідачі перебувають у шлюбі з 16.11.1995 року, у зв`язку з чим квартира, незалежно від оформлення права власності на одного з них, є об`єктом їх спільної сумісної власності. З огляду на викладене просила позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

19.08.2026 через підсистему «Електронний суд» від представника позивача надійшли додаткові пояснення, в яких зазначено, що на підтвердження обґрунтованості заявлених вимог надає деталізований розрахунок заборгованості за період з 01.12.2013 по 31.07.2024, який містить відомості про обсяги споживання теплової енергії будинком і квартирою, застосовані тарифи та вартість послуги. Також послалася на здійснення нарахувань за фактичними показниками вузла комерційного обліку та зазначає, що надання послуги підтверджується відповідними актами. Просила долучити надані докази та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Крім того, представником позивача скеровано до суду письмове клопотання про витребування з Відділу державної реєстрації актів цивільного стану по Довгинцівському та Саксаганському районах у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо державної реєстрації шлюбу та його припинення стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , для встановлення факту перебування останньої у шлюбі на момент набуття права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 .

У запереченнях від 26.08.2026 року, що надійшли через підсистему «Електронний суд» представник відповідача Сердюка С.І., просив відмовити позивачу в поновленні строку на подання додаткових доказів та не приймати їх до розгляду, посилаючись на те, що такі докази стосуються обставин, які входили до предмета доказування з моменту подання позову, а об`єктивних причин їх несвоєчасного подання позивач не навів. Також зазначив, що додаткові пояснення позивача не спростовують заперечень щодо застосування позовної давності, правомірності нарахування інфляційних втрат, трьох відсотків річних, пені та плати за абонентське обслуговування, а також щодо значення відображених у розрахунку оплат. Крім того, заперечив проти задоволення клопотання про витребування відомостей щодо реєстрації та припинення шлюбу відповідачів, вважаючи, що позивач не обґрунтував неможливості своєчасного подання такого клопотання, а сам факт перебування відповідачів у шлюбі не доводить правового режиму квартири та розміру заявленої заборгованості. Просив залишити без задоволення зазначені процесуальні клопотання позивача та оцінити докази з урахуванням його заперечень.

Ухвалою суду від 02.09.2026 клопотання представника позивача задоволено. Витребувано від Відділу державної реєстрації актів цивільного стану по Довгинцівському та Саксаганському районах у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо державної реєстрації шлюбу та його припинення стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , для встановлення факту перебування останньої у шлюбі на момент набуття права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 .

30.09.2026 на вимогу суду від Відділу державної реєстрації актів цивільного стану по Довгинцівському та Саксаганському районах у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України надійшов витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо державної реєстрації шлюбу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

14.10.2026 позивачем скеровано через підсистему «Електронний суд» клопотання про зменшення витрат на професійну (правничу) допомогу.

У судове засідання сторони не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені своєчасно та належним чином у порядку, встановленому статтею 128 ЦПК України.

Представник позивача у своєму клопотанні просить провести розгляд справи за його відсутності, на вимогах наполягає.

Відповідачі у судовому засідання повторно не з`явились, повідомлялись належним чином про дату, час та місце розгляду справи шляхом направлення повістки про виклик до суду, заяв про відкладення розгляду справи або заяв про розгляд справи за їх відсутності суду не надано, у зв`язку із чим на підставі ст.223 ЦПК України, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи на підставі наявних доказів.

Суд, дослідивши письмові матеріали цивільної справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального права, врахувавши доводи позивача і заперечення відповідача, встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Суб`єктами правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: орган державної влади та органи місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг; учасники - споживачі (індивідуальні та колективні); управитель; виконавці комунальних послуг. Виконавцями комунальних послуг з постачання теплової енергії є теплопостачальна організація (ст.ст.4, 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

За визначенням, наданим у ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», житлово-комунальні послуги – це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Згідно зі ст.5 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) житлові – послуги з управління багатоквартирним будинком, яка включає: утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньо будинкових систем (крім обслуговування внутрішньо будинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; 2) комунальні послуги – послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Пунктом 1 ч.1 ст.7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачене право споживача одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів. Водночас, відповідно до п.5 ч.2 ст.7 цього Закону такому праву прямо відповідає обов`язок споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Водночас, відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Відповідно до ст.9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. За бажанням споживача оплата житлово-комунальних послуг може здійснюватися шляхом внесення авансових платежів згідно з умовами договору про надання відповідних житлово-комунальних послуг.

Судом встановлено, та матеріалами справи підтверджено, що АТ «Криворізька теплоцентраль» є теплопостачальною організацією у розумінні ст.1 Закону України «Про теплопостачання» як суб`єкт господарської діяльності, який має у користуванні теплогенеруюче обладнання та постачає теплову енергію населенню м. Кривого Рогу. Згідно з рішенням виконавчого комітету Криворізької міської ради №343 від 12.10.2011 «Про надання згоди на передачу об`єктів теплопостачання від КП «Криворіжтепломережа» до ДП «Криворізька теплоцентраль», яке 16.03.2017 перетворене в ПАТ «Криворізька теплоцентраль», до останнього передано об`єкти теплопостачання, у тому числі в Саксаганському районі м. Кривого Рогу з метою стабілізації фінансового стану підприємств теплопостачання міста, покращення якості забезпечення населення тепловою енергією. Таким чином, позивач є виконавцем послуги з теплопостачання для будинку АДРЕСА_3 .

За інформацією, що сформована за допомогою додатку «Реєстр нерухомості» житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 належить Відповідачу - ОСОБА_1 з 13.10.2004 на підставі договору купівлі-продажу, АЕР №552767, 12.03.2002, приватний нотаріус Криворізького міського нотаріального округу Літвінова І.І., зареєстрована в реєстрі за №1268.

За відомостями з Єдиного державного демографічного реєстру, ОСОБА_2 з 22.10.2004 має зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: : АДРЕСА_1 з 07.08.2017.

Згідно повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб, між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 був укладений шлюб 16.11.1996 Довгинцівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Криворізького міського управління юстиції у Дніпропетровській області, номер актового запису – 488. Шлюб не розірваний.

Позаяк, суд вважає за необхідне додатково зазначити, що згідно з частиною четвертою статті 319 Цивільного кодексу України власність зобов`язує. Відповідно до статті 322 Цивільного кодексу України власник зобов`язаний утримувати належне йому майно, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом права спільної сумісної власності дружини та чоловіка. Крім того, відповідно до частини другої статті 60 Сімейного кодексу України кожна річ, набута під час шлюбу, крім речей індивідуального користування, вважається об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таким чином, незалежно від того, на кого саме було оформлено договір купівлі-продажу квартири, житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 є об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Будинок АДРЕСА_3 є багатоповерховим, опалення цього будинку здійснюється через внутрішньо будинкову систему опалення, а відтак система опалення житлового приміщення, належного відповідачам, є єдиною та невід`ємною частиною внутрішньо будинкових систем будинку, а отже, відповідачі фактично отримують теплову енергію для опалення приватного житлового приміщення, тобто є споживачем послуг, що надаються АТ «Криворізька теплоцентраль» як постачальником теплової енергії для потреб централізованого опалення.

У будинку АДРЕСА_3 встановлено комерційний прилад обліку теплової енергії, прилад-розподілювач не встановлено, тому розподіл обсягу спожитої енергії по будинку здійснюється з урахуванням приладу комерційного обліку і пропорційно опалювальній площі приміщень.

Договір про надання послуг з централізованого опалення та обслуговування внутрішньо будинкових мереж централізованого опалення/постачання теплової енергії між АТ «Криворізька теплоцентраль» та Відповідачами не укладався.

Разом з тим, Законом України від 03.12.2020 №1060-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання окремих питань у сфері надання житлово-комунальних послуг», який набрав чинності 01.05.2021, до Закону України «Про житлово-комунальні послуги» внесено зміни, у тому числі й щодо організації договірних відносин між виконавцями житлово-комунальних послуг та споживачами. Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.12 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (з урахуванням змін), надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Договори про надання комунальних послуг можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір, індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем, колективний договір) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач (співвласник багатоквартирного будинку, власник будівлі, у тому числі власник індивідуального садибного житлового будинку), колективний споживач).

Відповідно до ч.1 ст.14 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено можливість укладання 3-х різних моделей договорів про надання комунальних послуг, яка обирається виключно за рішенням співвласників багатоквартирного будинку, прийнятим відповідно до закону, з виконавцем відповідної комунальної послуги, а саме: індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньо будинкових систем, що укладається кожним співвласником багатоквартирного будинку самостійно, за умови що співвласники прийняли рішення про вибір відповідної моделі організації договірних відносин та дійшли згоди з виконавцем комунальної послуги щодо розміру плати за обслуговування внутрішньо будинкових систем багатоквартирного будинку; колективний договір, що укладається від імені та за рахунок усіх співвласників багатоквартирного будинку управителем або іншою уповноваженою співвласниками особою; договір про надання комунальних послуг з колективним споживачем, що укладається з об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку або іншою юридичною особою, яка об`єднує всіх співвласників такого будинку та в їхніх інтересах укладає відповідний договір. Співвласники багатоквартирного будинку (об`єднання співвласників багатоквартирного будинку) самостійно обирають одну з моделей організації договірних відносин, визначених цією частиною, за кожним видом комунальних послуг (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії). У той же час, у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії), з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання. Такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги.

Факт отримання послуг відповідач в ході судового розгляду не оспорював. Відтак, відсутність укладеного договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання теплової енергії не виключає обов`язок відповідача оплачувати житлово-комунальні послуги, а у випадку ухилення від виконання такого обов`язку – нести відповідальність в порядку, встановленому законом. Відповідна правова позиція сформульована у постанові Верховного Суду України від 20.04.2016 у справі № 6-2951цс15, та постановах Верховного Суду від 26.09.2018 у справі №750/12850/16-ц, від 06.11.2019 у справі № 642/2858/16.

АТ "Криворізька теплоцентраль" як виконавцем послуг 01.10.2021 на своєму офіційному веб-сайті: https://tec.dp.ua розміщено типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії (типовий індивідуальний договір), який є публічним договором приєднання. Протягом 30 днів з дня опублікування типового індивідуального договору, на адресу позивача від Відповідачів не надходило жодних документів, які б підтверджували наявність рішення власників багатоквартирного будинку про обрання моделі договірних відносин. Таким чином, з 01.11.2021 між позивачем та відповідачем як споживачем послуги з постачання теплової енергії, фактично укладено типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії.

Відповідно до п.30 типового індивідуального договору, плата за послугу постачання теплової енергії складається з: плати за послугу, визначеної відповідно до Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №830, та методики розподілу, що розраховується виходячи з розміру затвердженого уповноваженим органом тарифу та обсягу її споживання; плати за абонентське обслуговування в розмірі, визначеному виконавцем, але не вище граничного розміру, визначеного Кабінетом Міністрів України, інформація про яку розміщується на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця https://tec.dp.ua/plata-za-abonentske-obslugovuvannya/.

Згідно із ч.1 ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом ч.1 ст.901, ч.1 ст.903 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Зобов`язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов`язанням.

З огляду на викладене, правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов`язанням, у якому, серед інших прав і обов`язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов`язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (ч.1 ст.509 ЦК України) – вимагати сплату грошей за надані послуги.

Відповідно до п.5 ч.2 ст.7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Положеннями ч.6 ст.19, ст.25 Закону України «Про теплопостачання» визначено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. Теплопостачальні, тепло транспортні і тепло генеруючі організації зобов`язані забезпечувати надійне постачання обсягів теплової енергії відповідно до умов договору, а також норм і правил.

Згідно з п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» право споживача на отримання вчасно та відповідної якості житло-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо кореспондує визначений ст.7 цього Закону обов`язок споживача сплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Як визначено ст.21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», виконавець послуги з постачання теплової енергії повинен забезпечити постачання теплоносія безперервно, з гарантованим рівнем безпеки, обсягу, температури та величини тиску. Параметри якості теплової енергії повинні відповідати нормативним документам у сфері стандартизації. Постачання теплової енергії для потреб централізованого опалення здійснюється в опалювальний період. Порядок визначення дати початку і закінчення опалювального періоду визначається законодавством. Постачання теплової енергії на індивідуальні теплові пункти споживачів для потреб опалення та приготування гарячої води здійснюється безперервно, з урахуванням перерв, визначених статтею 16 цього Закону. Ціною послуги з постачання теплової енергії є тариф на теплову енергію для споживача, який визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. Послуга з постачання теплової енергії надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з постачання теплової енергії, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до ст.9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Так, ст.10 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону.

Щомісяця, протягом дії опалювальних сезонів, в межах періоду з 01.12.2013 до 31.07.2024, позивач нараховував відповідачам плату за надані послуги з теплопостачання, виходячи із встановлених тарифів, опалювальної площі житлового приміщення – 52,1 кв.м., відсутності пільг та субсидії, що підтверджується відповідними рішеннями виконавчого комітету Криворізької міської ради про початок та закінчення опалювального сезону 2013-2014 - №301 від 11.09.20133, №74 від 12.03.2014, 2014-2015 - №292 від 17.09.2024, №124 від 11.03.2015, 2015-2016 - №365 від 09.09.2015, №125 від 16.03.2016, 2016-2017 – №380 від 14.09.2016, №118 від 14.03.2017, 2017-2018 - №433 від 10.11.2017, №125 від 14.03.2018, 2018-2019 - №407 від 12.09.2018, №134 від 13.03.2019, 2019-2020 - №448 від 18.09.2019, №168 від 23.03.2020, 2020-2021 - №466 від 16.09.2020, №119 від 17.03.2021, 2021-2022 - №490 від 22.09.2021, №158 від 23.03.2022, 2022-2023 - №760 від 28.09.2022, №338 від 22.03.2023, 2023-2024 - №1162 від 20.09.2023, №339 від 18.03.2024.

Фактичне споживання послуги з постачання теплової енергії житловим будинком АДРЕСА_3 за період з 01.12.2013 до 31.07.2024 визначене відповідно до показів вузла обліку теплової енергії, встановленого на будинок, зафіксованих в актах на кожен окремий період часу, копії яких наявні в матеріалах справи, а також відображене у розрахунках обсягу фактично спожитої послуги за кожен окремо опалювальний сезон, наданих представником АТ «Криворізька теплоцентраль».

Докази звернення відповідачів з претензіями, скаргами щодо порушення порядку надання житлово-комунальних послуг АТ «Криворізька теплоцентраль», зміни їхніх споживчих властивостей, надання неналежної якості, зокрема відхилення їх кількісних і якісних показників від нормативних, перевищення строків проведення аварійно-відновних робіт тощо, складання та підпису відповідних актів-претензій у зв`язку з цим відповідно до ст.27 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» в матеріалах справи відсутні.

Докази проведення перерахунків розміру плати за надання послуг з централізованого опалення в разі ненадання їх або надання не в повному обсязі, зниження якості в житловому приміщенні відповідача відповідно до Порядку проведення перерахунків розміру плати за надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення в разі ненадання їх або надання не в повному обсязі, зниження якості, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.02.2010 №151, матеріали справи також не містять.

У зв`язку з вищевикладеним, суд вважає, що надані позивачем письмові докази відповідають вимогам ст.95 ЦПК України, натомість відповідачем відповідно до вимог ст.ст.12, 81 ЦПК України не надано доказів ненадання послуг позивачем або надання послуг неналежної якості, що б давало підстави для звільнення Відповідачів від їх оплати.

У відповідності зі ст.ст.525, 526 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

Як слідує з наданих позивачем розрахунків, в межах заявленого періоду з 01.12.2013 до 31.07.2024 відповідач періодично здійснював платежі. Усі здійснені відповідачем платежі відображено АТ «Криворізька теплоцентраль» у розрахунку заборгованості у чіткій хронологічній послідовності їх здійснення відповідачем.

Враховуючи, що платежі мали місце у часових проміжках як протягом опалювальних сезонів (зарахування здійснювалось на оплату поточних нарахувань), так і після їх завершення шляхом зарахування на погашення облікованого боргу, вказані дії суд розцінює як визнання відповідачем наявності зобов`язань та боргу перед АТ «Криворізька теплоцентраль».

Заперечення відповідача стосовно визнання ним існування боргу за рахунок здійснених платежів, оскільки, на його переконання, наявна у позивача інформація про оплату послуг не підтверджує визнання ним такого боргу, суд оцінює критично, оскільки здійснені Відповідачами оплати відображені за їх особовим рахунком та враховані при визначенні розміру заборгованості. Чинне законодавство не покладає на Позивача обов`язку відстежувати особу, яка фактично вносить кошти за надані житлово-комунальні послуги, за умови їх зарахування за відповідним особовим рахунком. Крім того дані рахунки не розділені.

Оскільки відповідач не навів власного контррозрахунку суми боргу, не надав первинних документів виходячи з обсягу наявних у справі доказів суд вважає доведеною заборгованість за період з 01.12.2013 до 31.07.2024 у розмірі 21 123,83 коп., оскільки вона розрахована АТ «Криворізька теплоцентраль» арифметично вірно, відображена у розрахунках, які викладено у зручній табличній формі та є арифметично правильними. Фактично усі наведені відповідачем у відзиві заперечення ґрунтуються на припущеннях, а відтак є дистракторними та не можуть спростовувати наданих позивачем доказів. Враховуючи, що при вирішенні цивільних справ судами враховується стандарт доказування «більшої вірогідності», в той час як стороною відповідача не спростовано розмір заборгованості, заявлений стороною позивача, у зв`язку з чим суд вважає, що наданий позивачем письмовий доказ відповідає ст.95 ЦПК України.

Посилання Відповідачів на недоведеність Позивачем вимог про стягнення інфляційних втрат у розмірі 9875,61 грн., та 3 % річних у розмірі 2531,32 грн. суд оцінює критично.

Так, відповідно до ст.526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов`язань.

Отже, виходячи з юридичної природи спірних правовідносин сторін як грошових зобов`язань на них поширюється дія ч.2 ст.625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання. Таким чином, за відсутності оформлених договірних відносин, але у разі існування прострочення виконання грошового зобов`язання зі сплати отриманих житлово-комунальних послуг боржник несе відповідальність, передбачену ч.2 ст.625 ЦК України, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання.

Враховуючи наведене вище та ту обставину, що відповідач у встановлені законом строки не вносив плату за надані позивачем житлово-комунальні послуги, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для застосування АТ «Криворізька теплоцентраль» приписів ч.2 ст.625 ЦК України шляхом нарахування інфляційних втрат та 3% річних за період прострочки виконання зобов`язань у виді інфляційних втрат – 9 875 грн. 61 коп., 3% річних – 2 531 грн. 32 коп.

Позаяк, в умовах воєнного стану, введеного в Україні з 24.02.2022, у силу дію мораторію на нарахування збитків, передбаченого постановою Кабінету Міністрів України №206 від 05.03.2022 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану», що діяв з 24.02.2022 до 30.12.2023 відповідно до постанови КМУ від 29.12.2023 №1405, збитки на підставі ч.2 ст.625 ЦК України на заборгованість з 24.02.2022 до 30.12.2023 позивачем правомірно не нараховувались, що чітко видно із наявного в матеріалах справи розрахунку.

Враховуючи, що відповідно до ст.322 ЦК України тягар утримання майна, у тому числі обов`язок по оплаті житлово-комунальних послуг покладається на власника приміщення та членів його сім`ї, які проживають в цьому приміщенні та є споживачами таких послуг – у даному випадку на Відповідачів., які є власниками квартири, та з огляду на те, що між відповідачами і позивачем існували фактичні договірні відносини, суд дійшов висновку про доведеність факту неналежного виконання відповідачами умов договору та наявність підстав для стягнення з них заборгованості за надані послуги з постачання теплової енергії.

Що стосується доводів відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності за заявленими вимогами, суд вважає їх необґрунтованими, з огляду на таке.

Так, ст.ст.256, 257 ЦК України визначено, що позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

ЄСПЛ зауважує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли би бути ущемлені у разі, якщо би було передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу» (див. mutatis mutandis рішення у справах «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» від 20.09.2011 («OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia», заява №14902/04, §570), «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22.10.1996 («Stubbings and Others v. the United Kingdom», заяви № 22083/93 і № 22095/93, § 51)).

Відповідно до ч.3 ст.267 ЦК України суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.

Тлумачення цієї норми, положення якої сформульоване зі словом «лише» (аналог «тільки», «виключно»), та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би встановлював інше правило застосування позовної давності, дає підстави для твердження, що із цього положення виплаває безумовний висновок, відповідно до якого за відсутності заяви сторони у спорі позовна давність судом не застосовується.

Тобто цією нормою встановлені суб`єктивні межі застосування позовної давності, а саме передбачені випадки, до яких позовна давність не застосовується судом у зв`язку з відсутністю відповідної заяви сторони у спорі. Таким чином, позовна давність є диспозитивною, а не імперативною в застосуванні: без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов`язана лише із наявністю про це заяви сторони. Суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність.

Частина 4 статті 267 ЦК України визначає, що поза межами позовної давності вимоги задовольнятися не можуть, і сплив цього строку є підставою для відмови у позові.

Відповідно до ст.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Початок перебігу позовної давності визначається ст.261 ЦК України. За загальним правилом, перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України), а за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі сплином строку виконання (ч.5 ст.261 ЦК України).

Частиною 1 статті 32 Закону "Про житлово-комунальні послуги" встановлено, що плата за послуги нараховується щомісячно. Крім того, обов`язок споживача оплатити надані послуги встановлено ст. 19 Закону України “Про теплопостачання”.

Пунктом 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 №630 (із змінами), передбачено, що розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено іншого строку.

Як убачається з детального розрахунку заборгованості за особовим рахунком № НОМЕР_3 , протягом спірного періоду відповідачами здійснювалися часткові оплати за послугу з постачання теплової енергії, що відображено у відповідній графі розрахунку. Зокрема, у липні 2014 року здійснено оплату в розмірі 250,00 грн, у грудні 2015 року — 100,00 грн, у січні 2016 року — 200,00 грн, у березні та травні 2016 року — по 500,00 грн.

За жовтень 2016 року позивачем нараховано плату в розмірі 309,27 грн. З огляду на встановлений строк оплати, зобов`язання за жовтень 2016 року мало бути виконане не пізніше 20 листопада 2016 року, а перебіг позовної давності за відповідною вимогою розпочався після спливу строку виконання цього зобов`язання.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново, а час, що минув до переривання, до нового строку не зараховується.

З матеріалів справи вбачається, що в листопаді 2019 року за особовим рахунком було здійснено оплату за послугу з централізованого опалення, тобто до закінчення трирічного строку позовної давності щодо зобов`язання за жовтень 2016 року. Така дія є підставою для переривання перебігу позовної давності в межах зобов`язання, якого вона стосується.

Разом з тим, суд зауважує, що постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12.03.2020 на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався та діяв до 30.06.2023 відповідно до постанови КМУ від 25.04.2023 року №383. Запроваджені в період дії карантину обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливали на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, вводили певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.

Законом України №530-ІХ від 17.03.2020 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (ч.2 ст.14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).

02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30.03.2020 № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Тобто, строк позовної давності, в силу пункту 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, продовжено на строк дії карантину.

У постанові Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №679/1136/21 зазначено, що: «У пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30.03.2020 № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)».

Виходячи із взаємозв`язку норм права, які були прийняті органом законодавчої влади в Україні під час дії карантину, введеного Урядом України у зв`язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), цілей, з метою яких ці норми впроваджені, а також з метою недопущення безпідставного звуження прав учасників цивільних правовідносин, пункт 12 Перехідних і прикінцевих положень ЦК України щодо продовження під час карантину строків загальної і спеціальної позовної давності, передбачених статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, підлягає застосуванню і у тому випадку, коли тривалість строку позовної давності, визначена законом.

За таких обставин, законом передбачено продовження позовної давності щодо вимог за якими перебіг позовної давності не закінчився станом на 02.04.2020.

Отже, позивачем не пропущено позовну давність щодо позовних вимог про стягнення заборгованості за період, починаючи з 02.04.2017 в силу змін у законодавстві. Позаяк, строк позовної давності за вимогами з грудня 2013 року також не пропущений, оскільки він був перерваний відповідачами за рахунок здійснених ними платежів протягом 2013-2019 р.р.

Що стосується пені у сумі 120 грн. 28 коп., нарахованої з 30.12.2023 до 01.09.2024, то суд вважає, що її нарахування також є правомірним та проведене з урахуванням обмежень, пов`язаних з дією воєнного стану, введених Постановою Кабінету Міністрів України №206 від 05.03.2022 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану», якою визначено, що в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64 «Про введення воєнного стану в Україні», до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги. Вказана постанова набрала чинності з дня її опублікування і застосовується з 24.02.2022.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2023 №1405 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати житлово-комунальних послуг» п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 №206 “Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану” викладено у новій редакції, яка передбачає скасування з 30.12.2023 урядом скасовано дію мораторію на нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення плати за житлово-комунальні послуги населенням, за виключенням територій, де ведуться бойові дії (територіях можливих бойових дій, активних бойових дій, активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси) або тимчасово окупованих Російською Федерацією, відповідно до переліку, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій (до дати припинення можливості бойових дій, завершення бойових дій, завершення тимчасової окупації).

Оскільки м. Кривий Ріг не належить до переліку таких територій, АТ «Криворізька теплоцентраль» вправі здійснювати нарахування пені на заборгованість, починаючи з 30.12.2023. Розмір нарахованої пені з 30.12.2023 до 01.09.2024 складає 120 грн. 28 коп., а наведений позивачем розрахунок є арифметично вірним.

З приводу стягнення адвокатських витрат суд зазначає про таке.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначено Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

За визначенням, наведеним у статті 1 цього Закону, договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору; представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Згідно з частиною 1 статті 26 цитованого Закону адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.

Відповідно до положень статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру або погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Вказане узгоджується із правовим висновком відображеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 по справі №922/1964/21.

Згідно з частиною 1 статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частини 2 статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 3 статті 137 ЦПК України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 статті 137 ЦПК України).

Згідно з частинами 5 та 6 цієї ж статті ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, процесуальним законодавством передбачено механізм зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката шляхом подання відповідного клопотання. Слід зауважити, що на сторону, яка подає клопотання про зменшення витрат, покладено обов`язок доведення неспівмірності витрат.

При цьому суд наголошує на тому, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Суд з огляду на принципи диспозитивності та змагальності не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Відповідно до частини 3 статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Згідно з частиною 4 статті 141 ЦПК України якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.

За змістом частини 5 цієї ж статті ЦПК України якщо сума судових витрат, заявлених до відшкодування та підтверджених відповідними доказами, є неспівмірно меншою, ніж сума, заявлена в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат (крім судового збору) повністю або частково, крім випадків, якщо така сторона доведе поважні причини зменшення цієї суми.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 141 ЦПК України).

Відповідно до частини 9 статті 141 ЦПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Крім того, системний аналіз наведеного правового регулювання дає підстави стверджувати про необхідність розмежування понять «зменшення судових витрат» та «розподіл судових витрат». У цьому контексті суд бере до уваги правові висновки, відображені в постановах Верховного Суду від 22.12.2021 по справ №873/212/21, від 01.12.2021 по справі №910/20852/20 та від 30.11.2020 по справі №922/2869/19.

Так, в силу положень статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені статтею 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами третьою-п`ятою, дев`ятою статті 141 ЦПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 11.02.2021 у справі № 920/39/20.

До того ж, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 по справі № 904/4507/18.

Екстраполюючи викладене на обставини цієї справи, суд вказує на те, що в обґрунтування розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу відповідачами долучено договір від 18.06.2026 №2026-06-009-S01 про надання правової допомоги та рахунок рахунок про сплату коштів від 18.06.2026.

Згідно з принципом розподілу судових витрат, якщо спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, суд покладає на нього повну відповідальність за сплату судового збору та витрат на професійну правничу допомогу (адвокатські витрати).

Відшкодування здійснюється за умови їх документального підтвердження та розумності розміру, згідно з правилами ЦПК України та ст. 137.

Якщо відповідач порушив умови договору, і це змусило позивача звернутися до суду, відповідач несе витрати навіть у разі часткового задоволення позову.

Аналізуючи вищевикладені доводи, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Питання щодо розподілу витрат по сплаті судового збору суд вирішує на підставі ст.141 ЦПК України. З огляду на викладене, та зважаючи на задоволення майнової вимоги у повному обсязі, з відповідача на користь АТ «Криворізька теплоцентраль» підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору в сумі 3 028 грн. 00 коп.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.264, 526, 625 ЦК України, ст.ст.4, 12, 13, 76-83,141, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд,-

ухвалив

позов Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» - задовольнити.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання якої зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 ) та ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання якого зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» (код ЄДРПОУ 00130850, юридична адреса: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Електрична,1), заборгованість за надані послуги з постачання теплової енергії, що виникла за адресою: АДРЕСА_1 за період з 01.12.2013 по 31.07.2024 у сумі 21123,83 грн., плату за абонентське обслуговування у розмірі 263,94 грн., інфляційні втрати у сумі 9875,61 грн. та 3% річних у сумі 2531,32 грн.

Стягнути у рівних частках із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору суму 3028,00 грн., тобто по 1514,00 грн. з кожного.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення - протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Сіденко С.І.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua